Конституційний устрій республіки Білорусь

Але як би там не було, законодавча влада належить перш за все (але не виключно) Парламенту - Національних зборів Республіки Білорусь, що складається з Палати представників і Ради Республіки. Палата представників налічує 110 депутатів, які обираються прямим загальним голосуванням. Рада Республіки є палатою територіального представництва. Від кожної області і міста Мінська обираються по 8 членів Ради Республіки. 8 членів Ради призначаються Президентом.
Термін повноважень Парламенту - 4 роки. Продовжено вони можуть бути тільки в разі війни. Конституція передбачає умови, за яких повноваження палат припиняються достроково. З припиненням повноважень одній з палат Президент може припинити повноваження та іншої палати.
Повноваження Палати представників припиняються достроково: при відмові у довірі Урядові, вираженні вотуму недовіри Уряду або двократному відмову дати згоду на призначення Прем'єр-міністра. Повноваження Палати представників чи Ради Республіки можуть бути також припинено за висновком Конституційного суду у разі систематичного або грубого порушення палатами Конституції.
Палати не можуть бути розбещені в період надзвичайного або воєнного стану, в останні 6 місяців повноважень Президента, в період вирішення питання про дострокове звільнення або усунення Президента з посади. Не допускається розпуск палат протягом року з дня їх перших засідань. [[8]]
Палата представників і Рада Республіки зі свого складу обирають постійні комісії та інші органи для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що відносяться до ведення палат.
Постійними робочими органами Палата представників є постійні комісії. Вони, як правило, утворюються на першій сесії нового скликання.
Відповідно до статті 36 Закону "Про Верховний раді Республіки Білорусь" депутат може бути членом однієї постійної комісії. У роботі інших комісій та органів депутат за його бажанням бере участь з правом дорадчого голосу
Діяльність постійних комісій з підготовки законопроектів здійснюється в 2 формах: по-перше, у формі розробки законопроектів з власної ініціативи або за дорученням, по-друге, у формі обговорення законопроектів, внесених на розгляд. [9]
Компетенція Палати представників закріплена в статті 97 Конституції, в законі "Про Верховній Раді Республіки Білорусь", і в Регламенті Палати представників. Будь-який закон Республіки Білорусь не може бути змінений або скасований інакше, ніж шляхом прийняття нового закону чи внесення змін і доповнень до діючого.
Палата представників:
1) розглядає за пропозицією Президента або за ініціативою не менше 150 тис. громадян, що володіють виборчим правом, проекти законів про зміну і доповнення Конституції, про тлумачення Конституції;
2) розглядає проекти законів;
3) призначає вибори Президента;
4) дає згоду Президенту на призначення Прем'єр-міністра;
5) заслуховує доповідь Прем'єр-міністра про програму діяльності Уряду і схвалює або відхиляє програму; повторне відхилення Палатою програми означає вираз вотуму недовіри Уряду;
6) розглядає за ініціативою Прем'єр-міністра питання про довіру Уряду;
7) за ініціативою не менше 1 / 3 від повного складу Палати висловлює вотум недовіри Уряду; питання про відповідальність Уряду не може бути поставлений протягом року після схвалення програми його діяльності;
8) приймає відставку Президента;
9) висуває більшістю голосів від повного складу Палати звинувачення проти Президента в державній зраді або іншому тяжкому злочині; за рішенням Ради Республіки приймає більшістю не менше 2 / 3 голосів від повного складу рішення змістити Президента з посади.
10) скасовує розпорядження Голови Палати представників.
Рада Республіки:
1) схвалює або відхиляє прийняті Палатою представників проекти законів про зміну і доповнення Конституції; про тлумачення Конституції; проекти інших законів;
2) дає згоду на призначення Президентом голови Конституційного суду, голови та суддів Верховного суду, голови та суддів Вищого господарського суду, голови Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів, генерального прокурора, голови і членів правління Національного банку;
3) обирає 6 суддів Конституційного суду;
4) обирає 6 членів Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів;
5) скасовує рішення місцевих Рад депутатів, що не відповідають законодавству;
6) приймає рішення про розпуск місцевої Ради депутатів, у разі систематичного або грубого порушення ним вимог законодавства і в інших випадках, передбачених законом;
7) розглядає висунуте Палатою представників звинувачення проти Президента в державній зраді або іншому тяжкому злочині, приймає рішення її розслідувати. За наявності підстав більшістю не менше 2 / 3 голосів від повного складу приймає рішення змістити Президента з посади; 8) розглядає укази Президента про введення надзвичайного, воєнного стану, повної або часткової мобілізації та не пізніше ніж у 3-денний термін приймає відповідне рішення. [ [10]]
Законодавчий процес у Білорусі за новою редакцією Конституції відображає ідеї "раціоналізованого парламентаризму", запозичені з Конституції Франції 1958 р . Право законодавчої ініціативи належить Президентові, депутатам Палати представників, Раді Республіки, Уряду, а також громадянам, які мають виборчим правом, у кількості не менше 50 тис. чоловік і реалізується в Палаті представників. Президент або за його дорученням Уряд мають право вносити пропозиції до Палати представників і Рада Республіки про оголошення проекту закону строковим. Парламент у цьому випадку повинен розглянути цей проект в 10-денний термін. На вимогу Президента або, за його згодою, Уряду Палата представників, Рада Республіки на своїх засіданнях приймають рішення, голосуючи в цілому за весь внесений проект або його частина, зберігши лише ті поправки, які запропоновані або прийняті Президентом або Урядом.
Будь-який закон за загальним правилом спочатку приймається Палатою представників, а потім схвалюється Радою Республіки. Знехтуваний Радою Республіки закон вважається прийнятим Палатою представників за умови, що за нього проголосувало не менше 2 / 3 від повного складу Палати.
При незгоді з текстом закону Президент повертає його зі своїми запереченнями до Палати представників, яка повинна повторно розглянути закон у межах 30 днів. Якщо закон буде прийнятий Палатою представників більшістю не менше 2 / 3 голосів від повного складу, він разом із запереченнями Президента в 5-денний строк направляється до Ради Республіки, який повинен розглянути його повторно в 20-денний термін і прийняти таким же кваліфікованою більшістю. Після подолання таким чином заперечень Президента закон підписується останнім у 5-денний термін. [[11]]
У такому ж порядку палати розглядають заперечення Президента на окремі норми закону, які повертаються для повторного голосування. У цьому випадку (до винесення відповідного рішення Палати) закон підписується Президентом і вступає в силу, за винятком тих норм, щодо яких є заперечення Президента.
Закони про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики, про військову доктрину Республіки є програмними і вважаються прийнятими за умови, якщо за них проголосувало не менше 2 / 3 від повного складу палат.
Конституція, закони, що вносять до неї зміни і доповнення, акти про тлумачення Конституції вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше 2 / 3 від повного складу кожної з палат Парламенту. Розділи I, II, IV, VIII Конституції можуть бути змінені лише шляхом референдуму.
Крім Парламенту законодавчу владу може здійснювати і Президент. Палата представників і Рада Республіки законом, прийнятим більшістю голосів від повного складу палат, за пропозицією Президента можуть делегувати йому законодавчі повноваження на видання декретів, що мають силу закону. Цей закон має визначати предмет регулювання і термін повноважень Президента на видання декретів.
Заборонено делегувати Президенту повноваження на видання декретів, які б змінювали, доповнювали Конституцію або тлумачили її; змінювали і доповнювали програмні закони; стверджували республіканський бюджет та звіт про його виконання; змінювали порядок виборів Президента і Парламенту; обмежували конституційні права і свободи громадян. Закон про делегування законодавчих повноважень Президенту не може дозволяти йому зміна цього закону, а також надавати право приймати норми, що мають зворотну силу.
З огляду на особливу необхідності Президент за своєю ініціативою або за пропозицією Уряду може видавати тимчасові декрети, які мають силу закону. Якщо такі декрети видаються за пропозицією Уряду, вони скріплюються підписом Прем'єр-міністра. Тимчасові декрети повинні бути в 3-денний термін представлені для розгляду Палатою представників, а потім Радою Республіки. Ці декрети зберігають силу, якщо вони не скасовані більшістю не менше 2 / 3 голосів від повного складу кожної з палат.
Таким чином, в цьому розділі був розглянутий один з органів державної влади - Парламент. Сучасний парламент є вищим органом народного представництва, який виражає суверенну волю народу. Так як Парламент є представницьким органом, він повинен виражати інтереси різних соціальних і політичних сил і знаходити компроміси між ними.
Характеризуючи Парламент у Білорусі, слід виділяти 3 обставини:
1. застосування до нього терміна "Парламент" означає офіційне визнання парламентаризму в Білорусі
2. специфічною властивістю Парламенту є й визначення його як загальнонаціонального представницького органу;
3. характеристика Національних Зборів - він є законодавчим органом.
Конституційні органи підтверджують висновок про те, що Національні Збори є єдиним в Білорусі законодавчим органом, виняток становить, надання Конституцією права Президенту видавати декрети, які мають силу закону.
Згідно з Конституцією, Національні Збори є постійно діючим органом, тому першорядне значення набуває правильна і чітка організація діяльності самого Парламенту та його палат окремо.
Питання про організацію і діяльність Національних Зборів і кожної з його палат розглядається самою Конституцією і детально конкретизується в регламенті палат Національних Зборів.
Важливою істотною функцією Парламенту є законодавчий процес, здійснення представництва. Тільки цьому представницькому органу дано право законодавствувати.

Глава 3. Виконавча влада за Конституцією Білорусі
Виконавчу владу в Білорусі здійснює Уряд Рада міністрів Республіки Білорусь - центральний орган державного управління. Уряд у своїй діяльності підзвітний Президенту і відповідально перед Парламентом. Компетенція, порядок організації та діяльності Уряду визначаються на основі Конституції законом «Про Раду Міністрів Республіки Білорусь».
Уряд складає свої повноваження перед новообраним Президентом Республіки Білорусь. [[12]]
Уряд Республіки Білорусь складається з Прем'єр-міністра, його заступників і міністрів. До складу Уряду можуть входити і керівники інших республіканських органів державного управління.
Прем'єр-міністр призначається Президентом Республіки Білорусь за згодою Палати представників. Рішення з цього питання приймається Палатою представників не пізніше ніж у двотижневий строк з дня внесення пропозиції щодо кандидатури Прем'єр-міністра. У випадку дворазової відмови в дачі згоди на призначення Прем'єр-міністра Палатою представників Президент Республіки Білорусь має право призначити виконуючого обов'язки Прем'єр-міністра, розпустити Палату представників та призначити нові вибори.
Роботою Уряду керує Прем'єр-міністр.
Прем'єр-міністр:
1) здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Уряду і несе персональну відповідальність за його роботу;
2) підписує постанови Уряду;
3) у двомісячний термін після свого призначення представляє Парламенту програму діяльності Уряду, а в разі її відхилення являє повторну програму діяльності Уряду протягом двох місяців;
4) інформує Президента про основні напрямки діяльності Уряду та про всі його найважливіші рішення;
5) виконує інші функції, пов'язані з організацією і діяльністю Уряду. [[13]]
Уряд або будь-який член Уряду вправі заявити Президентові про свою відставку, якщо вважають неможливим подальше здійснення покладених на них обов'язків. Уряд заявляє Президенту про відставку у разі висловлення Палатою представників вотуму недовіри Уряду.
Прем'єр-міністр може поставити перед Палатою представників питання про довіру Уряду щодо представленої програми або з конкретного приводу. Якщо Палата представників в довірі відмовляє, Президент має право в десятиденний термін ухвалити рішення про відставку Уряду або про розпуск Палати представників і призначення нових виборів. При відхиленні відставки Уряд продовжує здійснювати свої повноваження.
Президент має право з власної ініціативи прийняти рішення про відставку Уряду і звільнити з посади будь-якого члена Уряду.
У разі відставки або складання повноважень Уряд Республіки Білорусь за дорученням Президента продовжує здійснювати свої повноваження до сформування нового Уряду.
Уряд Республіки Білорусь керує системою підпорядкованих йому органів державного управління та інших органів виконавчої влади; розробляє основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики і вживає заходів щодо їх реалізації; розробляє і подає Президентові для внесення до Парламенту проект республіканського бюджету та звіт про його виконання; забезпечує проведення єдиної економічної, фінансової, кредитної та грошової політики, державної політики в галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, екології, соціального забезпечення та оплати праці; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян, захисту інтересів держави, національної безпеки та обороноздатності, охорони власності і громадського порядку, боротьбі зі злочинністю; виступає від імені власника щодо майна, що є власністю Республіки Білорусь, організовує управління державною власністю; забезпечує виконання Конституції, законів і декретів, указів і розпоряджень Президента; скасовує акти міністерств та інших республіканських органів державного управління; здійснює інші повноваження, покладені на нього Конституцією, законами та актами Президента.
Відповідно до ст. 108, Уряд Республіки Білорусь видає постанови, що мають силу на всій території Республіки Білорусь. Прем'єр-міністр видає в межах своєї компетенції розпорядження.
Таким чином, характеризуючи Парламент в РБ, слід виділяти 3 обставини:
* Застосування до нього терміна "Парламент" означає офіційне визнання парламентаризму республіці Білорусь;
* Специфічною властивістю Парламенту є й визначення його як загальнонаціонального представницького органу;
* Характеристика Національних Зборів - він є законодавчим органом.

Глава 4. Судова система в республіці Білорусь.
У більшості випадків роль суду обумовлена ​​тим, «що він - арбітр у суперечці про право» [[14]], як інститут, який виступає в якості посередника між законодавчою і виконавчою владою. Правда, нерідкі висловлювання про те, що «в останні роки суди проявляють набагато більший інтерес до поділу влади лише тоді, коли справи стосуються двох інших гілок влади, і майже не виявляють жодного інтересу, коли мова йде про саму судової влади»
У Конституції Республіки Білорусь судової влади присвячена окрема глава, в якій закріплено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні, і цей принцип неухильно дотримується в республіці.
Жодному державному органу: Уряду, Парламенту якої громадської організації, партії не дозволено втручатися у здійснення правосуддя. В рівній мірі це заборонено робити і вищим судовим інстанціям: Конституційному Суду, Верховному Суду, Вищому Господарському Суду. Вони мають право лише у межах своєї компетенції переглянути винесене рішення (вирок), скасувати його, винести нове. Проте втручання навіть цих вищих судових інстанцій в конкретний розгляд цивільної, кримінальної або господарської справи, яке-небудь вплив в прямій або непрямій мірою на суддю, який розглядає справу, заборонено.
Проте, в будь-якому демократичному державі суди не можуть бути абсолютно незалежні ні від кого і ні від чого. Це міф. Судова система органічно вписана в загальну систему державного устрою країни і тому не може не взаємодіяти з іншими державними органами. Підкидають нам міф про необхідність повної самостійності і незалежності суддів - не кращий порадник для молодої країни, яка будує правову державу.
Суди залежать, перш за все, від законів країни, законодавства взагалі і, звичайно ж, Конституції цієї країни. Будь-який судовий вердикт повинен бути заснований на праві, що діє у конкретній державі. [[15]]
Згідно ст.109 Конституції система судів в Білорусі будується на принципах територіальності і спеціалізації. Освіта надзвичайних суден забороняється. Інших деталей організації судової системи Конституція не містить, торкаючись лише порядку формування та компетенції Конституційного суду.
Відповідно до Закону від 13 січня 1995 р . "Про судоустрій та статус суддів в Республіці Білорусь" судова влада здійснюється загальними, господарськими та іншими судами, передбаченими законами Республіки Білорусь. До загальних судів належать: Верховний суд, обласні, Мінський міський, районні (міські), а також військові суди (Білоруський військовий суд, межгарнізонние військові суди). Система господарських судів включає: Вищий господарський суд, господарські суди областей і прирівняні до них суди, господарські суди міст і районів. У системі загальних і господарських судів допускається утворення спеціалізованих колегій, а у випадках, передбачених законом, - спеціалізованих судів: у справах неповнолітніх, у сімейних справах, судів адміністративних, земельних, податкових та інших.
Районні (міські) суди складаються з голови суду, суддів і суддів з адміністративних справ і виконавчим виробництвам. Районний (міський) суд розглядає всі цивільні, кримінальні та адміністративні справи, за винятком віднесених законом до компетенції інших судів.
Обласна, Мінський міський суди складаються з голови, його заступників, суддів і діють у складі судових колегій та президії суду. Ці суди розглядають (в межах своїх повноважень) справи в якості суду першої інстанції, в касаційному порядку, в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами; здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських) судів, надають їм допомогу у застосуванні законодавства; вивчають і узагальнюють судову практику.
Голови районного (міського), обласного, Київського міського судів та їх заступники призначаються Президентом Республіки за спільним поданням міністра юстиції та голови Верховного суду строком на 7 років. Інші судді зазначених, а також військових судів, господарських судів областей, міст і районів і спеціалізованих судів призначаються Президентом Республіки і виконують свої обов'язки безстроково, крім призначених на посаду судді вперше. Такі судді призначаються безстроково лише після 5 років роботи. Судді в адміністративних справах та виконавчим виробництвам призначаються Президентом Республіки терміном на 5 років.
Верховний суд здійснює правосуддя та нагляд за діяльністю загальних судів Республіки. Він складається з голови, першого заступника, заступників голови, суддів Верховного суду і діє у складі: судової колегії в цивільних справах Верховного суду; судової колегії з кримінальних справ Верховного суду; військової колегії Верховного суду; судової колегії по патентних справах Верховного суду; Президії Верховного суду; Пленуму Верховного суду.
Верховний суд розглядає справи в касаційному порядку, в порядку нагляду, за нововиявленими обставинами, а також в якості суду першої інстанції - у випадках, передбачених законом; вивчає та узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає роз'яснення з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ. Роз'яснення Пленуму Верховного суду обов'язкові для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон. [[16]]
Судді Верховного суду призначаються на посаду Президентом Республіки за згодою Ради Республіки і виконують свої обов'язки безстроково.
Господарські суди здійснюють правосуддя у сфері економічних відносин з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів юридичних і фізичних осіб. Їх організація і повноваження визначені Законом "Про господарські суди в Республіці Білорусь" від 9 грудня 1998 р . Згідно з цим Законом (ст.2) єдину систему господарських судів складають: Вищий господарський суд РБ; господарські суди областей, господарський суд міста Мінська, а також спеціалізовані господарські суди (з банкрутства, земельні, податкові та інші), що утворюються при необхідності Президентом РБ по поданням голови Вищого господарського суду РБ.
Вищий господарський суд РБ складається з голови Вищого господарського суду, першого заступника та заступників голови та інших суддів. Він діє у складі: Пленуму Вищого господарського суду РБ; Президії Вищого господарського суду РБ; колегії з перевірки законності рішень господарських судів; судових колегій з вирішення окремих категорій спорів.
Судді Вищого господарського суду призначаються Президентом за згодою Ради Республіки Національних зборів і виконують свої обов'язки безстроково.
Згідно ст.69 Закону «Про судоустрій» вищим органом самоврядування суддів Республіки є з'їзд суддів. З'їзд здійснює свої повноваження у складі суддів КС, загальних і господарських судів Республіки Білорусь.
З'їзд суддів розглядає питання функціонування судової системи; обговорює питання судової практики і в необхідних випадках вносить пропозиції суб'єктам, які мають правом законодавчої ініціативи; обговорює проекти законів та інших нормативних актів, що стосуються статусу суддів, кадрового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення роботи судів та інших питань їх діяльності; представляє інтереси суддів у державних органах, громадських об'єднаннях та міжнародних організаціях; обирає Республіканський рада суддів у складі, визначеному з'їздом; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством. З'їзд скликається Республіканським радою суддів не рідше одного разу на 4 роки. У період між з'їздами дані повноваження здійснює Республіканський рада суддів.
Найважливішим правоохоронним інститутом в Білорусі залишається прокуратура, на яку Конституція (ст.125) покладає нагляд за точним і однаковим виконанням законів, декретів, указів і інших нормативних актів. [[17]]
Прокуратура здійснює нагляд за виконанням законів при розслідуванні злочинів, за відповідністю закону судових рішень у цивільних, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, у випадках, передбачених законом, проводить попереднє слідство, підтримує державне обвинувачення у судах. Єдину і централізовану систему органів прокуратури очолює генеральний прокурор, який призначається Президентом за згодою Ради Республіки. Нижчі прокурори призначаються генеральним прокурором.
Генеральний прокурор і нижчестоящі прокурори незалежні у здійсненні своїх повноважень і керуються тільки законодавством. У своїй діяльності генеральний прокурор підзвітний Президенту.
Державний контроль за виконанням республіканського бюджету, використанням державної власності, виконанням актів Президента, Парламенту, Уряду та інших державних органів, що регулюють відносини державної власності, господарські, фінансові та податкові відносини, здійснює Комітет державного контролю. Голови Комітету призначає Президент. [[18]]
Конституційний Суд Республіки Білорусь, як і спеціалізовані органи конституційного контролю інших країн, - це особливий судовий орган, який здійснює функції правосуддя (конституційного правосуддя) і одночасно виступає в ролі одного з вищих органів державної влади, що володіє повноваженнями щодо перевірки конституційності нормативних актів всіх державних органів. Правове становище Конституційного Суду Республіки Білорусь закріплено в розділі "Суд" Конституції Республіки Білорусь, що фіксує належність Конституційного Суду до судової влади - самостійної гілки державної влади. Хоча можна сперечатися з цього приводу і стверджувати, що краще було б відносити його до особливої ​​сукупності державних структур - контрольно-наглядовим органам.
Який же статус Конституційного Суду і чи є правові підстави для його розвитку?
Перш за все хотілося б звернути увагу на формулювання, що міститься у ч.1 ст.116 Конституції: контроль за конституційністю нормативних актів у державі здійснюється Конституційним Судом Республіки Білорусь. У зв'язку з цим можна зробити наступні висновки:
1) ця норма передбачає активний вплив Конституційного Суду на правотворчий процес, і перш за все на його результат - прийняті нормативні акти;
2) реагування на виявлені недоліки, протиріччя між Конституцією і всіма іншими подконстітуціоннимі нормативними актами можливо в допустимих для Конституційного Суду формах: шляхом прийняття не тільки висновків, але й інших його рішень;
3) частину 1, як, втім, і ч.7 ст.116 Конституції, є базою для розвитку компетенції Конституційного Суду, межі якої визначаються не тільки Конституцією, а й законом;
4) у силу того, що Конституційний Суд - це один з державних органів, які здійснюють специфічну контрольну функцію, спрямовану на забезпечення верховенства Конституції і ієрархічної співпідпорядкованості всіх нормативних актів, правова позиція Конституційного Суду має бути вирішальною при розгляді подібного роду суперечок, у тому числі і у випадках здійснення Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ правової експертизи щодо відповідності Конституції відомчих нормативних актів, що підлягають реєстрації, при ратифікації міжнародних договорів.
У юридичній літературі приділяється значна увага аналізу поняття "контроль": часто його зіставляють з наглядом. Однак ці поняття розрізняються, що знаходить своє відображення і в тих заходах, які можуть застосувати державні органи, що здійснюють відповідні функції. Наглядові органи, як правило, не володіють правом скасування правового акту, але шляхом проведення необхідних заходів намагаються забезпечити законність на практиці. Контролюючі ж органи, навпаки, мають право скасування правових актів.
Контрольна функція Конституційного Суду має свою специфіку. [[19]]
Конституційний контроль охоплює сферу нормотворчості зверху до низу. При цьому проблеми доцільності не повинні мати вирішального значення. Більше того, прийняття не найбільш вдалого правового рішення, реалізованого в нормативному акті, не означає його неконституційність. У цьому відмінність конституційного контролю від контролю, що здійснюється іншими державними органами, включаючи і відомчий.
Специфічна роль Конституційного Суду Республіки Білорусь проявляється і в тому, що він дає за пропозицією Президента висновку про наявність фактів систематичного або грубого порушення Конституції палатами Парламенту. Тільки за наявності відповідного висновку Конституційного Суду повноваження палат можуть бути достроково припинені (см.ст.94 і 116 Конституції).
Відмінною особливістю Конституційного Суду як органу конституційного контролю є відсутність у нього системи підлеглих йому органів. Здійснення ним своїх повноважень спирається на авторитет прийнятого рішення, чому сприяє його правова аргументованість, а не політичне обгрунтування. Виконання рішень, відповідно, залежить від підтримки інших владних структур - Президента, Парламенту, Уряду, судів, органів прокуратури, а також громадського сприяння.
Конституційний Суд - єдиний орган судової влади, основні повноваження, порядок формування і деякі інші питання функціонування якого прямо обумовлено в Конституції. Щодо інших судів (загальних, господарських) в Конституції сформульовані лише принципи організації і діяльності та вказана їх основна функція - здійснення правосуддя. При цьому компетенція Конституційного Суду, як зазначено у ч.7 ст.116 Конституції, визначається спеціальним законом про Конституційний Суд. У зв'язку з цим можна зробити наступні висновки: [[20]]
1) конституційні положення можуть бути розвинені в законі (без посягання на юрисдикцію інших органів);
2) неприпустимі "розмивання" закону про Конституційний Суд, спроби закріпити норми про статус суддів Конституційного Суду в інших законодавчих актах без їх безпосереднього закріплення в законі про Конституційний Суд. Саме в цьому законі, як того вимагає Конституція, можуть розвиватися і конкретизуватися її принципи та норми, що стосуються діяльності Конституційного Суду;
3) законом про Конституційний Суд передбачено, що порядок конституційного судочинства, правила процедури та етикету регулюються прийнятим Конституційним Судом Регламентом, який повинен бути заснований на положеннях названого закону. Конституційний Суд - єдиний судовий орган, який самостійно визначає порядок конституційного судочинства. Звичайно, процесуальні аспекти діяльності не можна змішувати з чисто статутних.
Конституційний Суд має право перевіряти на відповідність Конституції не тільки акти загальнодержавного рівня, а й закони про ратифікацію міжнародних договорів, регламенти палат Парламенту, в тому числі (всупереч вимогам законодавства) і офіційно не опубліковані нормативні акти міністерств, державних комітетів, місцевих Рад депутатів, місцевих виконавчих і розпорядчих органів.
У зв'язку з тим, що проводиться перевірка акта не тільки на його відповідність Конституції, а й актам, які мають вищу юридичну силу, стає можливою перевірка конституційності всіх норм "по вертикалі". Наприклад, допустима перевірка відповідності нормативного рішення райвиконкому рішенню облвиконкому, яке має у свою чергу відповідати указу, закону, а останні - Конституції. Перевіряючи конституційність оспорюваного нормативного акту, Конституційний Суд може у своєму рішенні (висновку) вказати на неконституційність та іншого акта, що володіє більш високою юридичною силою, ніж перевіряється.
У практиці роботи Конституційного Суду були випадки, коли вносилася пропозиція про перевірку окремих статей закону (кодексу), але аналогічні норми містилися в інших статтях. У цьому випадку Конституційний Суд, на наш погляд, також має право перевірити їх конституційність і винести відповідне рішення.
І ще один висновок, пов'язаний з повноваженнями Конституційного Суду. Окремими авторами вносяться пропозиції про створення самостійної системи адміністративної юстиції. Зазвичай посилаються на відповідні ідеї і розробки, існуючі в Російській Федерації. Однак ці автори просто не беруть до уваги білоруське законодавство: на наш погляд, необхідно не створювати самостійну систему адміністративної юстиції, а просто "задіяти" Конституційний Суд для вирішення питань, що виникають з приводу дії нормативних актів міністерств та інших виконавчих і розпорядчих органів. Виконання ж адміністративного законодавства, точніше, суперечки про це - предмет судового розгляду в адміністративних справах.
Місцеві Ради депутатів володіють "подвійної" природою. Це, з одного боку, державні органи, а з іншого - органи місцевого самоврядування. Незважаючи на це, їхні рішення, що вже було відзначено, можуть бути предметом розгляду в Конституційному Суді. Лише рішення місцевих референдумів випадають із сфери контролю Конституційного Суду, що, однак, не поширюється на закони, прийняті шляхом всенародного голосування, тобто в масштабі всієї республіки.
На жаль, Парламент та інші суб'єкти рідко використовують своє право тлумачення (роз'яснення) конституційних норм. Це призводить до того, що на практиці одна і та ж норма трактується по-різному. Сприяти єдиного застосування конституційних приписів могла б більш широка практика офіційного роз'яснення Конституції. У зв'язку з тим, що на Конституційний Суд покладено обов'язок здійснювати контроль за конституційністю нормативних актів у державі, повинна зростати його активність по казуальне тлумачення Конституції. Правова позиція Конституційного Суду має принципове значення для розвитку правової системи, в тому числі правозастосовчої практики.