Композиція Слова о полку Ігоревім

Смоленський Державний Університет
Реферат на тему
Композиція «Слова о полку Ігоревім»
Смоленськ 2007

Введення
Багатьом вся давньоруська література відома лише по одному твору - «Слова о полку Ігоревім». Традиційні думки про низький рівень культури Київської Русі. Як помиляються скептики!
Найбільша патріотична поема Стародавньої Русі присвячена страшному ураження, в якому вперше за всю російську історію князь виявився полоненим, а військо майже знищеним. Автор «Слова» дивиться в очі дійсності, звертається до всіх руських князів, закликає їх захистити Руську землю, тому в «Слові» немає зневіри. «Слово» лаконічно, як звернення Ігоря до дружини. Це поклик перед боєм. Поема звернена до майбутнього, пронизана турботою про це майбутнє. Перемога - це кінець битви, поразка ж для автора «Слова» - це тільки початок битви. Поразка повинна об'єднати росіян.
Я вибрала тему «Композиція« Слова о полку Ігоревім »тому, що це один з найяскравіших аспектів в аналізі твору. Особливість «Слова» полягає в тому, що воно відрізняється складним побудовою всупереч думкам про неспроможність давньоруської літератури. Метою моєї роботи є вивчення структури одного з найвидатніших пам'яток літератури, виявлення композиційних особливостей. Для цього я зверну увагу на загальну характеристику композиції і розгляну головні елементи композиції: час і простір і композиційні вставки.
При роботі над рефератом я використовувала роботи Дмитра Сергійовича Лихачова. Його дослідження в галузі походження «Слова» і його місце в літературі Київської Русі дали мені не тільки матеріал для роботи, але і нову цікаву інформацію про давньоруської літератури взагалі. Також мені пощастило познайомитися зі статтями різних дослідників «Слова», об'єднаними в спеціальні збірники. Це було цікаво, тому що кожна стаття була присвячена одному аспекту у розгляді твору. При цьому дослідники чудово розкривали тему, розглядали проблему часом з несподіваних сторін.

Основна частина
1. Композиції «Слова о полку Ігоревім»: загальна характеристика
В основі сюжету твору - невдалий похід Ігоря Святославича проти половців 1185 року, який він здійснив у союзі з іншими князями. «Слово о полку Ігоревім» було написано майже відразу після повернення князя Ігоря з полону, тому автор не вважає за необхідне вдаватися в подробиці, добре відомі сучасникам. Початок «Слова» безпосередньо не пов'язане з описуваними подіями, тут вміщено роздуми автора: яку манеру оповіді вибрати. Він відкидає манеру Бояна і вирішує дотримуватися дійсних подій.
Нехай почнеться ж пісня ця
за билинами нашого часу,
а не за вимислом Бояна.
Це - ліричний вступ, який створює враження безпосередності, переконує, що перед нами імпровізація, вільна від скутості літературними традиціями. Вступ до «Слова», в якому автор звертається до Бояна, здається найбільшою дивиною у творі. Але подібні вступу до «словами», житіям або проповідям типові для давньоруської літератури.
В експозиції дається коротка характеристика Ігоря та причини його походу в половецькі степи. Весь розповідь про похід Ігоря витриманий в рисах характеристики Святославом: безрозсудний Ігор іде у похід, незважаючи на те, що похід з самого початку приречений на невдачу. Головною рушійною силою є прагнення до особистої слави.
Зав'язку сюжету становить розповідь про виступ російських військ. «Тоді вступив Ігор-князь у золоте стремено і поїхав по чистому полю» і повів він свої «хоробрі полки на землю половецьку за землю Руську». Відомості про те, звідки вийшла дружина і яким маршрутом вона рухалася, в творі відсутні. В дорозі дружинники спостерігають різні природні явища, які як би передбачають їх долю.
Перипетії у творі - це битви російських військ з половцями. У першій битві з половцями російські полки здобули перемогу.
Спозаранок в п'ятницю
потоптали погані полки половецькі
і, розлетівшись стрілами по полю,
помчали красних дівчат половецьких,
а з ними золото,
і паволоки,
і дорогі оксамити.
Покривалами,
і плащами,
і кожухами
стали мости мостити по болотах
і по багнистих місцях,
і всякими узороччями половецькими.
Перед другим битвою природа віщує нещастя («за годину ранній криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть»). Ця битва описано дуже яскраво, з достовірними деталями; створюється відчуття, що автор сам у ньому брав участь:
З раннього ранку до вечора,
з вечора до світа
летять стріли гартовані,
гримлять шаблі об шоломи,
тріщать списи булатні
в полі незнаному,
серед землі Половецької.
Поразка війська князя Ігоря є кульмінацією сюжету «Слова». Воно призводить до важких наслідків для Русі.
Дуже важливе місце в «Слові» займають композиційні вставки. Це сон Святослава, з якого князь дізнається про поразку Ігоря. Це «золоте слово» Святослава, в якому він закликає князів постояти за «землю Руську», помститися «за рани Ігореві», припинити міжусобиці. «Золоте слово» Святослава займає центральне місце у творі. Цим автор підкреслює свою прихильність об'єднавчої ідеї. Також важливе місце в композиції займають «плач Ярославни» і «слави».
Втеча Ігоря з полону половецького - розв'язка твору. Князь повертається на рідну землю.
Російська література вже з найдавніших часів була пронизана високим патріотизмом, інтересом до суспільно-важливих тем, зв'язком з народною творчістю. І композиція «Слова» повністю відповідає основній авторської ідеї - ідеї об'єднання Русі. Твір ліричний і епічно одночасно. Автор постійно втручається в хід подій, перериває самого себе вигуками, порівнює минуле з сьогоденням, закликає князів до активних дій. І.П. Єрьомін писав: «Автор« Слова »заповнює собою весь твір від початку до кінця. Голос його виразно чути скрізь ... »[1] Такі риси особливо характерні для літератури XII-XIII століть - для« Слова про погибель Руської землі »,« Повісті про розорення Рязані Батиєм ». Автор «Слова» звертається до князів-сучасникам і в цілому, і окремо. Через ораторські звернення і вигуки передається авторське ставлення до подій. Це - характерна риса давньоруської літератури, яка ще піддавалася сильному впливу стихії усного мовлення. У «Слові» органічно злиті фольклорні та книжкові елементи. Найбільше книжкові елементи позначаються на початку твору. Як ніби автор ще недостатньо відірвався від писемної традиції. Однак останні частини «Слова», особливо «плач Ярославни», майже позбавлені характерних книжкових елементів. Ця двоїстість висловилася і в бінарності «Слова»: на думку Лихачова, там не один, а, принаймні, два оповідача; у творі можна виділити два смислових центру - питання / відповідь, факт / узагальнення.
«Слово» було з самого початку написано автором, хоча автор і «чув» те, що писав, перевіряв на слух його ритм, звучання, звертався до своїх читачів, як оратор до слухачів, а іноді і як співрозмовник [2]. Зв'язок «Слова» з усною народною поезією була відзначена ще Пушкіним, який в плані своєї статті з історії російської літератури помістив між літописами і «Словом» казки, пісні, прислів'я. Як доказ того, що автор «Слова» спирається і на відому російську писемність XI-XII століття, можуть служити сліди уважного вивчення автором давньоруському літописі, справжньої енциклопедії життя давньоруської держави [3]. Письмове походження вплинуло на побудову твору. У ньому змішалися різні прийоми усної народної творчості, використовуються звернення від сучасності до минулого, критичні висловлювання і риси, характерні для стилю монументального історизму.

2. Час і простір у «Слові»
Поняття про час і простір в «Слові» пов'язані, перш за все, з поняттям стилю монументального історизму, якому належать XI-XIII століття в історії культури Київської Русі. Стиль монументального історизму характеризується поглядом на предмети з великих дистанцій: просторових і тимчасових. Це стиль, в межах якого все значиме постає величною. Прагнучи до подібного ефекту, літописці, автори житій дивляться на світ як би з великої висоти або з великого видалення. [4]
У цей період розвинене так зване «панорамне зір», акцент на огром відстаней, пару віддалених один від одного географічних пунктів.
У дію «Слова» втягнуті широкі географічні простору. Половецька степ, Дон, Чорне і Азовське моря, Волга, Дніпро, Дунай, Західна Двіна, міста Корсунь, Київ, Полоцьк, Тмуторокань, Курськ, Чернігів, Переяслав, Новгород, Бєлгород, Галич та ін Немає сумніву в тому, що в полі зору автора вся Русь. Примітно, що автор не відокремлює Руську землю з оточуючих її народів, змушує прислухатися до подій німців, греків, венеціанців, моравів. Безпосередньо залучені в хід історії литовці, половці, ятвяги.
Автор бачить Русь з ідеальною висоти. Роздольне Руської землі підкреслюється одночасністю дії в різних її кінцях: «дівиці співають на Дунаї, в'ються голоси через море до Києва», «коні ржуть за Сулою, дзвенить слава в Києві». Такими ж, як у нього самого, загостреним слухом і зором, здатним прозрівати простір, наділяє автор своїх героїв. Широкий простір дії об'єднано гіперболічної швидкістю пересування в ньому дійових осіб. Швидкість пересування - це символ влади над простором. Швидкість походу - символ оволодіння простором. Тієї ж грандіозністю відрізняється пейзаж у «Слові», завжди, тим не менш, конкретний, взятий в русі. Спостерігаючи Руську землю з такої висоти, автор бачить і чує її у всіх деталях.
На другий день спозаранок
Криваві зорі світ повідають;
чорні хмари з моря йдуть,
хочуть прикрити чотири сонця,
а в них тремтять сині блискавки.
Ще одна особливість простору в «Слові» - зв'язок міста з навколишнім світом, «винос» міста за межі самого міста. Наприклад, кільце монастирів по горизонту за межами Новгорода: Нередицкий, Михайло-Сковородского, Андрія на ситком, Кирилов, Ковалевський, Волотовський і т. д.
Особливе значення надавалося простору і в побуті. Перемога над ворогом - це набуття простору. Навпаки, поразка чи полон - це втрата простору. Полон - це, крім того, розлука: розлучаються односельці, брати, полонені розводяться в різні боки [5]. Простір знаходиться в спільному володінні. Саме тому поразка - втрата простору, пов'язане з розлукою, а перемога - набуття, пов'язане з єднанням. Звідси ясно, що заклик автора до єднання князів особливо виразно поєднується для свого часу з закликом до походу на половців.
Ще одна риса, характерна для «Слова» як втілення стилю монументального історизму, - це історична дистанція в часі. Там, де в мистецтві динамізм, там зазвичай набирає чинності та історична тема, з'являється підвищений інтерес до історії. Рух у просторі тісно пов'язані з законами пересування у часі [6]. Досить чітко встановлюється та «часова дистанція», яка потрібна автору, щоб опоетизувати сучасність. Це - приблизно століття або трохи менше. Автор привертає російську історію XI століття. Події XII століття не годяться і не згадуються. Олег Святославович і Всеслав Полоцький, поєдинок Мстислава тмутороканський і Редеді, співак Боян - все це XI століття. Історія XII століття, що передує походу Ігоря, ніби немає у «Слові» - вона не потрібна естетично. Уявлення про історію були уявленнями свого часу, історичний час було швидше епічним, а не літописними.
Були віки Трояна,
минули роки Ярославові;
були походи Олегові,
Олега Святославовича.
Той бо Олег мечем крамолу кував
і стріли по землі сіяв.
Історичність монументального стилю з'єднується з прагненням затвердити вічність. Вічність не суперечить руху, це не нерухомість. Адже біблійні події історичні і вічні одночасно.
Таким чином, можна зробити наступний висновок: однією з найяскравіших особливостей композиції «Слова о полку Ігоревім» є час і простір у творі. Головна тимчасова характеристика - порушення хронології. Автор вільно переміщається в часі від часів Боянова до часів міжусобиць і походів на половців. Головна просторова характеристика - масштабність, «панорамне зір» (як би з висоти пташиного польоту, як зазначав Лихачов). Це дало автору можливість включити в дію твори величезні географічні простори, при цьому не втративши жодної деталі. Ці аспекти вплинули на решту композиційні елементи.

3. Композиційні вставки в «Слові»
Композиційні вставки в «Слові» становлять найбільший обсяг і мають величезне значення. Вони не лише додають у твір лірику, але і є виразом авторської позиції. Це - авторсько-виконавська початок, дає можливість лірично інтерпретувати події, що супроводжує розповідь сумними роздумами, ліричними вигуками і відступами, закликами об'єднатися і стати на захист Руської землі. Також ці вставки звертають увагу на зв'язок «Слова» з традиціями усної народної творчості, на близькість до народу (плачі та «слави»), на зв'язок з міфологією (сон князя Святослава). Все це, безсумнівно, збагачує «Слово» і дозволяє глибше проникнути в його зміст, простежити взаємозв'язок твори з літературними процесами Стародавньої Русі.
Головний процес, що відбилася, в тому числі і на композиції «Слова», - утворення нових жанрів в російській літературі XI-XII століттях. Здебільшого ці жанри народжувалися на стику фольклору та літератури. Можливо навіть, що зародження нових жанрів відбувається в усній формі, а потім вже закріплюється в літературі [7]. «Слово о полку Ігоревім» вийшло з середовища княжих співаків, належить до числа книжкових відображень ранньофеодального епосу. Автор зараховує свій твір до «важким повестей», тобто до оповідок про військові діяннях. Але поряд з розповіддю про військові дії ми знаходимо в «Слові» сильне ліричний і публіцистичне початок, без яких твір втратило б свій справжній сенс.

3.1 Сцена сонячного затемнення
Давньоруські автори не прагнуть описувати картини природи, зображати її статичні стану, спокійні пейзажі. Природі приділяється увагу тільки тоді, коли вона найтіснішим чином пов'язана з долею дійових осіб, коли вона робить на них вплив, коли вона проявляється у дії. Сцена сонячного затемнення в «Слові» - один з тих небагатьох випадків у давньоруських творах, коли природа відіграє пряму роль, вона включена в самий хід розповіді.
Як відомо, сонячні затемнення сприймалися в старовину як божі знамення, що обіцяють добро чи зло. Цілком природно, що при вигляді такого знака від середньовічної людини мимоволі виникало питання: а що воно означає? Саме так відреагував в перший момент і князь Ігор. За повідомленням про сонячне затемнення слід звернення Ігоря до дружини. Прийнято вважати, що це звернення є реакцією князя на затемнення. Але перед нами девіз, типовий для військового етикету середньовіччя, який зазвичай вимовлявся перед походом або перед битвою:
Про дружина моя і брати!
Краще адже убитим бути,
Чим полоненим бути ...
Після цього автор «Слова» говорить: «Спала князю ум 'похоті і жалість ...», що зазвичай розуміється як пояснення до промови князя Ігоря. Сильне замішання Ігоря, викликане затемненням, само собою має на увазі питання від імені князя про сенс затемнення. Але, по-перше, тут довільно порушений порядок слів оригіналу. По-друге, «жалість» не мало значення «спрага, пристрасне бажання». По-третє, при такому трактуванні Ігор постає протиставляють себе долі, до тих, що заради свого бажання божим знаменням. Це суперечить не тільки реальним подіям, які лежать в основі «Слова», але і всьому духу епохи середньовіччя, якій належить автор. Якщо Ігор, побачивши затемнення, не повернув назад, то це не означає, що він вирішив діяти наперекір долі. І тут важливо враховувати принципи християнської моралі, якими Ігор керується [8].
По суті не відступаючи в сцені сонячного затемнення від дійсності, автор «Слова» перетворив конкретно-історичні факти в яскраву драматичну картину. Вона зумовлює загальний тон розповіді. І це закономірно, так як сцена сонячного затемнення є складовою частиною вступу до «Слова».
Після з'єднання з Всеволодом розповідь триває: «Тоді в'ступі Ігор-князь в'злат' стремено і поЂха по чистому полю. Сонце йому т'мою шлях заступаше, - нощь, що стогнуть йому грозою, пташині Убуд ». Тут не дається повторного зображення затемнення, воно лише мигцем згадується як щось вже відоме (читач знає про нього з вступу). Причому сонячне затемнення згадується зіставно з нічним.

Така композиція початку «Слова». Будучи художньо досконалою, вона не вимагає жодних поправок.
3.2 «Плачі» і «слави»
У «Слові» сполучено два фольклорних жанру - «плачі» і «слави»: прославлення князів з оплакуванням сумних подій. У самому творі і «слави» і «плачі» згадуються неодноразово. В інших творах Стародавньої Русі також можна помітити поєднання цих жанрів. Наприклад, «Слово про погибель Руської землі» - це з'єднання «плачу» про гинучу Руській землі зі "славою» її могутньому минулого.
«Плачі» і «слави» автор «Слова» буквально приводить у творі і ним же більше за все слід у своєму викладі. Вони емоційно протилежні. Це дає великий діапазон почуттів і настроїв, який характерний для «Слова» і який відрізняє його від творів усної народної словесності, де кожен твір підпорядковане в основному одного жанру і настрою [9].
«Плачі» автор згадує не менше п'яти разів: плач Ярославни, плач дружин російських воїнів, полеглих у поході Ігоря, плач матері Ростислава, плачі маються на увазі, коли йдеться про стогонах Києва та Чернігова і всієї Руської землі після походу Ігоря. Двічі наведені й самі «плачі» - плач Ярославни і плач руських жінок.
Близькість «Слова» до плачів особливо видно у плачі Ярославни. З нього починається третя частина «Слова». Це важлива ланка в подальшому розвитку сюжету, плач передує розв'язку - втеча Ігоря з полону. Автор ніби цитує плач Ярославни - наводить його у великій уривку чи творить його за Ярославну, але у формі, яка реально могла їй належати. Плач Ярославни складається з чотирьох звернень: До Каялі, до вітру, до Дніпра і до сонця. Кожне звернення Ярославни починається з подібних слів.
Ярославна рано плаче
в Путивлі на забралі, примовляючи:
«Про вітер, вітрило!
Чому, господине, вієш ти назустріч?. »
У другому і третьому зверненні остання фраза містить в собі конкретну пропозицію. У першому і останньому - якусь конкретизацію ситуації [10]. Плач Ярославни - це голос живої, всеперемагаючої любові. Він звернений не до людей, які безсилі допомогти їй, а до стихійним силам. Думаючи про долю чоловіка, Ярославна думає і про всіх російських воїнів, які пішли з ним. Любов до Ігоря нерозривно пов'язана з любов'ю до Руської землі і її захисникам. За глибиною почуття, з художньої виразності плач Ярославни не має собі рівних у всій світовій літературі. І як відгукуючись на заклик, природа приходить на допомогу. Вітер відповідає Ярославні тим, що посилає смерчі, що вказують шлях Ігорю. Сонце посилає пітьму. Дніпро пробиває кам'яні гори і несе на собі Святославові насади, надаючи Ігорю шлях по Дінцю. Неоднозначність пронизує всі рівні плачу - аж до жанрового, де поєдналися традиції голосінь і язичницьких заклинань.
Не менш активно беруть участь у «Слові» пісенні слави. З згадки про славу, що співав Боян, «Слово» починається. Її співають Святославу німці, венідіці, греки, моравами. Слава дзвенить у Києві, її співають дівчата на Дунаї. Окремі уривки з слав як би звучать у «Слові»: там, де автор говорить про Бояне, де складає приблизну пісня в честь походу Ігоря. Славою Ігорю, Всеволоду, Володимиру і дружині «Слово» полягає. Цей висновок - обов'язкова частина будь-якої промови урочистого типу, неодмінна в церковному красномовстві. Це - мова не тільки агітаційна, присвячена гострої політичної проблеми свого часу - обороні кордонів Руської землі, але одночасно і мова «похвальна», написана на славу князів і дружини, які борються «за хрістьяни на погания пл'кі».
Сказав Боян Ходина,
Святославові песнотворцев
старого часу Ярославового,
Олега-князя улюбленці:
«Тяжко голові без плечей,
біда тілу без голови »-
так і Руській землі без Ігоря.
У рамках похвального «слова» автор дав чудовий аналіз ситуації, в країні обстановки, показав, чому небезпека з боку «Поля» стає все серйознішою, надав свої розповідь про поразку Ігоря на Каялі характер узагальнюючого прикладу, вселяє тривогу за майбутнє всієї землі Руської, обрушився з критикою на адресу князів-сучасників, які забули про свій обов'язок берегти Русь.

3.3 Сон князя Святослава
Пророчі сни не рідкість в середньовічних пам'ятках літератури. У «Слові» сон - це розкриття образу Святослава. Сон віщує нещастя з людьми, залежали від князя. Це військо Ігоря, потерпіла поразку на Каялі. Поразка вже відбулося, але звістка ще не дійшла до Святослава: він дізнається про нього потім від бояр. Святослав бачить себе обдаровуваним подарунками. До цих подарунків мають відношення ті, хто став причиною нещастя. Святослава хтось одягає чорної паполомою і пригощає синім вином. На нього сиплять перли, символ сліз, з сагайдаків «поганих толковинами» - союзних Ігорю кову, які перші бігли в битві і з-за яких Ігор потрапив у полон.
Тяжкий сон Святослава вважається одним з важливих і поетичних в загальній художній структурі місць «Слова о полку Ігоревім». Сон ділиться на дві нерівні частини. Перша з них відноситься до самого Святослава.
«Цієї ночі з вечора одягають мене, - каже, -
чорним покривалом
на ліжку тисовій;
черпають мені синє вино,
з горем змішане;
сиплють мені з порожніх сагайдаків поганих іноземців
великі перли на груди
і тішать мене.
Уже дошки без князька
в моєму теремі золотоверхому ... »
Друга має на увазі зловісне явище природи, яке посилює похмуре враження від сну в цілому.
«... Всю ніч з вечора
сірі ворони каркають у Плесеньска,
в передграддя стояв ліс Кияни,
понесли мене ворони до синього моря ».
З двох частин перша не збуджує сумнівів, тому всі зусилля дослідників спрямовувалися переважно на тлумачення другої частини, починаючи з ворони крякали у Плесеньска [11]. Однак і в першій частині сну є чимало подробиць, які були обділені увагою, тому що здавалися зрозумілими або цілком роз'ясненнями.
Святослав, розповідаючи, що йому бачилося, перераховує зловісні прикмети. І головну трудність для дослідників склала наступний рядок тексту: «Уже дошки без князька в моїм теремі золотоверхому ...». «Князьок» у давньоруському варіанті - «КНЕС». Мабуть, ця подробиця повинна була стати вирішальною в якійсь зв'язного системі зловісних чарувати. Але чому в цей рядок вкладений вирішальний сенс?
Питання про те, «верхню перекладину» («князя») або будь-яку іншу частину Святославова терема потрібно розуміти під «Кнес», зрідка піднімався в дослідженнях, пояснення з цього приводу були короткими і одноманітними. Ілюмінація сну Святослава просувалося повільно, тим більше, що в ньому були й інші загадки, які залучали куди більше уваги.
У спробах пояснення «Кнес» можна зустрітися, перш за все, з книжковими, лексичними паралелями до нього, підбираються з різних мов. Але дані пошуки не увінчалися успіхом. Між тим, вказівку на «дошки без Кнес» не випадкова деталь, вона повинна бути пов'язана з іншими подробицями сну. У безлічі «віщих снів» в стародавній писемності не зустрілося одночасно декілька з тих прикмет, про які йде мова в «Слові о полку Ігоревім». Були зроблені багаторазові спроби залучити паралелі з народної поезії - великоруської, білоруської, української, сербської, болгарської і т.д.
У новітній літературі про «Слово о полку Ігоревім» питання про «Кнес» вважається вирішеним - більшість пояснень та перекладів ототожнює його з «князьком», рідше з «коником». Ці пояснення грунтуються, перш за все, на спостереженнях над живими народними говорами. І тут можна виявити значення «князька». Вираз «перерубати коник» означає, що живе в тому будинку сімейство піддалося вигнання, і бачити уві сні, що коник перерубана або зламався сам, значить, що смерть або інше велике нещастя повинні осягнути главу того будинку [12].
Те, що Святослав бачить уві сні зникнення «Кнес» зі свого терема, цілком природно і остаточно роз'яснює йому сенс всіх попередніх прикмет, які залишали, може бути, тінь надії. Але «Кнес» немає, і сумнівів не залишається: Святославу загрожує загибель. Тому й подальші бачення сну Святослава не відносяться більш до нього самого, а дають широкі картини загального нещастя і можливої ​​загибелі. Всі тонко розраховано автором, але сон написаний, як і всі «Слово о полку Ігоревім», лаконічно. Це і створює перешкоди для його повного тлумачення, але одночасно служить свідченням видатних художніх досконалості.
3.4 «Золоте слово» Святослава
Образ Святослава розкривається також і в його «золотом слові». Це одне з дев'яти місць у «Слові», де реалізується пряма мова.
«Злато слово» князя Святослава в початковій своїй частині знаходить собі відносно близьку паралель в літописному оповіданні. Але літературний характер слова не підлягає сумніву вже тому, що літописна мова Святослава справляє враження літературної переробки дійсно сказаних Святославом слів. Виразно помітний слід спроби літописця показати Святослава в характерному для «Слова» образі не тільки старця, що оплакує трапилася з його «сини» біду, але й політичного патріарха Руської землі всупереч історичній правді [13].
«Золоте слово» Святослава може послужити прикладом «вільного» переходу прямої мови в мовлення «автора», що було типово для пам'яток художньої ораторської прози. Тут «автор» систематично перебиває промову свого героя, то відбираючи у нього «злато слово», то повертаючи назад. Ось чому спроба ряду дослідників «Слова о полку Ігоревім» точно вказати, де закінчується «золоте слово», представляється безплідною.
Заслуговує на увагу той факт, що тільки в «золотому слові» князя Святослава ми зустрічаємо докір на адресу Ігоря та Всеволода - докір, за яким, однак, відчувається тепла симпатія до цих князям і глибоку повагу до їх мужності. Святослав дорікає їх тільки у невдачі. Причину невдачі Святослав бачить у тому, що Ігор і Всеволод занадто рано виступили в похід:
Про діти мої, Ігор і Всеволод!
Рано ви почали Половецької землі
мечами образу творить,
а собі слави шукати.
Цей закид цілком відповідає історичній дійсності. Подальший докір на похвальбі вже викликає сумніви:
Ви ж сказали: «Помужествуем самі:
Минулу славу собі викрадемо,
А майбутню самі поділимося! »
Фраза може відноситися і до Ігоря і до Всеволода, а може відноситися і до тих князям, які від участі в боротьбі ухиляються й хоробрі тільки на словах. Останнє звинувачення Святослава відноситься до решти князям: «Але ось зло - князі мені не допомагають».
«Золоте слово» князя Святослава - це вираз об'єднавчої ідеї всього твору. Воно займає центральне місце в композиції. «Злато слово» є прикладом чудової художності ораторського мистецтва, а також дивним за своєю патріотичною силою ліричним виливом не тільки дійової особи - князя Святослава, а й автора «Слова о полку Ігоревім».

Висновок
Безумовно, моя робота - лише спроба доторкнутися до великого спадщини давньоруської літератури. На жаль, курс шкільної програми передбачає тільки поверхневе знайомство зі «Словом о полку Ігоревім» та іншими творами Стародавньої Русі. Я рада, що в університеті нам була надана можливість ближче познайомитися з літературною спадщиною.
Я поринула у світ досліджень за «Словом о полку Ігоревім» і зробила це в міру своїх можливостей. У процесі роботи над рефератом я зрозуміла, що давньоруська література є прекрасною основою для досліджень. І приваблює вона не тільки своєю старовиною, а й унікальністю в художньому плані. Ідейна глибина і художню досконалість «Слова о полку Ігоревім» стають особливо ясними при зіставленні з сучасними йому пам'ятниками давньоруського мистецтва. Все це свідчить про те, якої висоти досягло культурний розвиток російського народу і його національну самосвідомість в перші два століття історичного життя давньоруської держави. «Слово» за своїм ідейним і художнім якостям не тільки не поступається кращим творам літератури всіх часів і народів, але більшість з них навіть перевершує.
Чому існує більше десятка перекладів «Слова» і вони продовжують з'являтися? Чому в багатьох російських родинах існує «культ» «Слова»? чому 1985 рік був оголошений ЮНЕСКО роком «Слова о полку Ігоревім»? Тому що «Слово» - унікальний твір, і для мене це вже не пусті слова, яким у школі не надавалося особливого значення.

Список літератури
1. Водовозов Н.В. Історія давньої російської літератури - Москва: Державне навчально-педагогічне видавництво Міністерства освіти РРФСР. - 1962.
2. Єрьомін І.П. Лекції і статті з історії Стародавньої російської літератури - Ленінград: Видавництво Ленінградського Університету. - 1987.
3. Лихачов Д.С. «Слово о полку Ігоревім» і культура його часу - Ленінград: Художня література. - 1978.
4. Лихачов Д.С. «Слово о полку Ігоревім». Історико-літературний нарис - Москва: просвіта. - 1976.
5. Лихачов Д.С. Велика спадщина: класичні твори літератури Київської Русі - Москва - 1975.
6. «Слово о полку Ігоревім». Збірник статей - Москва, Ленінград: Видавництво АН СРСР. -1950.
7. Дослідження «Слова о полку Ігоревім» - Ленінград: Наука. - 1986.