Зона критичного ризику втрати платоспроможності

Зміст

Введення

1. Підходи до кількісного аналізу зони ризику

2. Втрата платоспроможності

Висновок

Список літератури

Введення

Актуальність теми. Передбачення можливої ​​неплатоспроможності потенційного позичальника - давня мрія кредиторів. Саме тому з появою комп'ютерів неплатоспроможність стала предметом серйозних статистичних досліджень.

Більшість успішних досліджень у цій сфері виконувалися за допомогою покрокового дискримінаційного аналізу. Наприклад, модель Альтмана була побудована цим методом на вибірці з 66 компаній - 33 успішних і 33 банкрутів.

Перша версія моделі включала 22 імовірно значущих коефіцієнта, отриманих з даних фінансової звітності. Коефіцієнт, що має найменшу статистичну значимість, відкидався, після чого побудова моделі та аналіз статистичної значущості коефіцієнтів повторювалися. Коли число коефіцієнтів зменшилася з п'яти до чотирьох, статистична достовірність моделі різко знизилася, що змусило Альтмана зробити висновок про те, що варіант з п'ятьма коефіцієнтами є кращим.

Розробники подібних моделей вважають, що їх розумно застосовувати в якості додаткового (не основного!) Інструменту аналізу.

Ось деякі варіанти такого використання:

• "Фільтрування" даних великого числа потенційних позичальників для оцінки порівняльного ризику їхньої неплатоспроможності.

• Обгрунтування рекомендацій позичальникам або умов, на яких їм може бути надано кредит.

• Побудова "траєкторії" позичальника за даними звітності за кілька попередніх періодів (чи збільшується ризик неплатоспроможності чи зменшується?)

Мета роботи - вивчити зону критичного ризику.

Завдання: визначити поняття та підходи до кількісного аналізу зони ризику, особливості втрати платоспроможності.

1. Підходи до кількісного аналізу зони ризику

Кількісний аналіз ризику може здійснюватися різними способами, серед яких найпоширенішими є: метод аналогій, аналіз чутливості, методи імітаційного моделювання, статистичні методи, експертні методи, аналіз доречності витрат. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Одним з найпростіших і широко методів обліку факторів невизначеності є аналіз чутливості. Цей метод описаний в роботах багатьох авторів. В якості міри чутливості зручніше використовувати коефіцієнт еластичності. При цьому ризик є тим більшим, чим більше за абсолютною величиною є коефіцієнт еластичності щодо можливих змін відповідного фактора.

На жаль, аналіз чутливості має деякі недоліки, а саме: він спирається на аналіз впливу на результуючі ознаки тільки окремих факторів, а не їх інтегрального впливу, а також не враховує взаємозв'язку (взаємозалежності) між цими факторами ^1.

Процес кількісного аналізу ризику методами імітаційного моделювання можна умовно розділити на сім кроків. Коротко опишемо суть кожного з них.

Крок 1. Формування моделі, здатної прогнозувати значення відповідних показників ефективності об'єкта (проекту).

Крок 2.Вибор ключових аргументів (факторів ризику) розглянутого об'єкта (проекту).

Крок 3. Побудова множини можливих (можливих) значень ключових аргументів (факторів ризику).

Крок 4. Побудова розподілу ймовірності випадкових значень ключових аргументів (факторів ризику).

Крок 5.Виявленіе відносини взаємозалежності (кореляції) між ключовими аргументами (факторами ризику).

Крок 6. Генерація випадкових сценаріїв, заснованих на системі прийнятих гіпотез про можливих значень ключових факторів.

Крок 7. Статистичний аналіз результатів імітаційного моделювання. Інтерпретація результатів аналізу.

За методом аналізу доречності витрат (аналізу збитків) вводяться до розгляду такі поняття, як області (зони) ризику: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику.

Безризикова зона - це область, в якій випадкові збитки не очікуються. Їй відповідають нульові збитки або перевищення прибутків над очікуванням значенням. Ця область є областю виграшу підприємця.

Зона допустимого ризику - це область, в межах якої зберігається економічна доцільність підприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вони менше очікуваного доходу від підприємницької діяльності.

Зона критичного ризику - це область, де в наявності можливість збитків, які перевищують величину (обсяг) очікуваних прибутків до величини повної розрахункової (розрахункової) валової виручки від підприємницької діяльності. Розмір можливих (можливих) збитків у цій зоні перевищує очікуваний прибуток і може призвести до втрати всіх коштів, вкладених підприємцем у справу ^2.

Зона катастрофічного ризику - це область можливих збитків, які за своєю величиною (обсягу) перевищують критичний рівень і можуть досягати величини (обсягу) майнового стану підприємця і невиправданих боргів.

Катастрофічний ризик може привести до краху, банкрутства компанії (фірми), її закриття і розпродажу її майна. До категорії катастрофічного ризику слід віднести також ризик, пов'язаний з безпосередньою загрозою для життя чи екологічною катастрофою.

Експертні методи оцінки ризику здійснюються, як правило, при відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунку відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов'язано з оцінкою проекту (інноваційного), не має аналогів. Цей метод заснований на опитуванні кваліфікованих фахівців і відповідної подальшої математичної обробки результатів цього опитування.

Для отримання деталізованих характеристик ризику опитування орієнтують стосовно окремих видів ризиків, характерних для певного (даного) об'єкта ризику.

Ймовірності певних рівнів втрат є важливими показниками, що дозволяють висловити судження про очікуване ризик і його прийнятності. Побудовану криву розподілу ймовірностей втрат прибутку можна назвати кривою ризику. Так, скажімо, якщо ймовірність катастрофічної втрати виражається показником, що свідчить про відчутну загрозу втрати всього стану (наприклад, при його значенні, рівному 0,2), то розсудливий, обережний підприємець свідомо відмовиться від такої справи, не піде на подібний ризик ^3.

Таким чином, якщо при оцінці ризику підприємницької діяльності вдається побудувати не всю криву ймовірностей ризику, а лише встановити характерні точки - імовірність нульових втрат, найбільш ймовірний рівень ризику та ймовірності допустимої критичної, катастрофічної втрати, - завдання оцінки можна вважати успішно вирішеною. Значення цих показників, в принципі, достатньо, щоб у переважній більшості випадків йти з відкритими очима на обгрунтований ризик.

У числі прикладних способів оцінки ризику виділимо статистичний, експертний, розрахунково-аналітичний.

Суть статистичного способу полягає в тому, що вивчається статистика втрат, що мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності, встановлюється частота появи певних рівнів втрат. Якщо статистичний масив досить багатий і представницький, то частоту виникнення даного рівня втрат можна в першому наближенні прирівняти до ймовірності їх виникнення і на цій основі побудувати криву ймовірностей втрат, яка і є шукана крива ризику.

Відзначимо одну важливу обставину. Визначаючи частоту виникнення деякого рівня втрат шляхом ділення числа відповідних випадків на їх загальне число, слід включати в загальну кількість випадків і ті підприємницькі угоди, в яких втрат не було, а мав місце виграш, тобто перевищення розрахункового прибутку. Інакше показники ймовірностей втрат і загрози ризику виявляться завищеними.

Експертний спосіб, відомий під назвою методу експертних оцінок, стосовно до підприємницького ризику може бути реалізований шляхом обробки думок досвідчених підприємців або фахівців. Найбільш бажано, щоб експерти дали свої оцінки ймовірностей виникнення певних рівнів втрат, по яких потім можна було б знайти середні значення експертних оцінок і з їх допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей ^4.

Можна навіть обмежитися отриманням експертних оцінок, ймовірностей виникнення певного рівня втрат у чотирьох характерних точках, тобто встановити експертними чином показники найбільш ймовірних, допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівні, так і вірогідності. За цим чотирьом характерним точкам нескладно відтворити орієнтовно всю криву розподілу ймовірностей втрат.

Звичайно, при невеликому масиві експертних оцінок графік частот недостатньо представницький, а криву ймовірностей виходячи з такого графіка можна побудувати лише суто приблизно. Але все ж таки певне уявлення про ризик і характеризують його показниках можна отримати, а це вже значно краще, ніж не знати нічого.

Розрахунково-аналітичні методи побудови кривої розподілу ймовірностей втрат та оцінки на цій основі показників підприємницького ризику базуються на теоретичних уявленнях.

На жаль, прикладна теорія ризику добре розроблена лише стосовно страхового та ігрового ризику. Елементи теорії ігор, в принципі, можуть застосовуватися до всіх видів підприємницького ризику, але прикладні математичні методи оціночних розрахунків виробничого, комерційного, фінансового ризику на основі теорії ігор поки не створені.

Крім запропонованих методів визначення ступеня ризику, в практиці діяльності підприємців часто використовуються наступні способи його оцінки.

У ряді випадків міра ризику (як ступінь очікуваної невдачі при неуспіху в процесі досягнення мети) визначається через співвідношення ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків, які можуть настати в цьому випадку.

Ступінь ризику іноді визначається як добуток очікуваного збитку на ймовірність того, що збиток відбудеться.

У зв'язку з встановленням взаємозв'язку між величиною ризику обраного рішення, а також можливим збитком, що наноситься цим рішенням, і очевидністю, з якої шкоду заподіюється, передбачається, що найкращим є рішення з мінімальним ризиком. Іншими словами, піддаючись мінімального ризику, людина в даній ситуації надходить оптимально.

Для вибору рішення з мінімальним ризиком пропонується використовувати функцію ризику:

Н = АР1 (А В) р2,

Де:

Н - ризик;

А і В - збиток від вибираних рішень;

р1, р2 - ступінь впевненості, що відбудуться помилки при прийнятті цих рішень ^5.

2. Втрата платоспроможності

Платоспроможність підприємства є ознакою фінансової стійкості, суттю якого є забезпеченість оборотних активів довгостроковими джерелами формування. Велика чи менша поточна платоспроможність (чи неплатоспроможність) обумовлена ​​більшим чи меншим рівнем забезпеченості (чи незабезпеченості) оборотних активів довгостроковими джерелами.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують три відносних показниках, що відрізняються набором ліквідних активів, що розглядаються в якості покриття поточних пасивів.

Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину поточної заборгованості може покрити організація за рахунок наявних грошових коштів. Поточні зобов'язання складаються: короткострокових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов'язань.

Показник розраховують за формулою:

К = грошові кошти і поточні фінансові інвестиції / поточні зобов'язання

Достатня обмеження 2Ка.л. ≥ 0,, розповсюджене в економічній літературі, означає, що кожен день потрібно погашати 20% поточних зобов'язань підприємства, тобто у разі збереження залишку грошових коштів на рівні звітної дати (переважно за рахунок забезпечення рівномірного надходження платежів від партнерів) поточну заборгованість, наявну на звітну дату, можна погасити за 50 днів (1:0,).

Враховуючи неоднорідну структуру термінів погашення заборгованості, даний норматив слід вважати завищеним.

Для отримання більш реального та об'єктивного обмеження необхідно на основі даних аналітичного обліку визначити середній термін погашення кредитів і середній термін погашення кредиторської заборгованості. Тоді коефіцієнт абсолютної ліквідності повинен бути не менше величини, що показує питому вагу поточних зобов'язань, що підлягає щоденній оплаті.

Основним чинником підвищення рівня абсолютної ліквідності є рівномірне і своєчасне погашення дебіторської заборгованості ^6.

Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів характеризує коефіцієнт уточненої (поточної) ліквідності. Він показує, яку частину поточної заборгованості підприємства може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебіторської заборгованості: грошові кошти, поточні фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість / поточні зобов'язання.

Достатня обмеження означає, що грошові кошти і майбутні надходження від поточної діяльності повинні відшкодовувати поточні борги. Для підвищення рівня уточненої ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними оборотними коштами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обгрунтовано знизити рівень запасів.

Прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови погашення дебіторської заборгованості і реалізації наявних запасів відображає коефіцієнт покриття:

грошові кошти та поточні фінансові інвестиції + дебіторська - заборгованість + запаси поточні зобов'язання.

Достатнім є обмеження показника: 12Кп ≥.

Даний норматив для коефіцієнта покриття можна вважати дещо завишенним.Несомненно, що коефіцієнт покриття повинен бути більше одиниці, але точніше для конкретної ситуації норматив можна визначити лише на основі статистичної обробки широкого ряду даних вітчизняних і зарубіжних компаній, що мають аналогічний профіль діяльності до того, що аналізують .

Для підвищення рівня коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обгрунтовано стримувати зростання необоротних активів та дебіторської заборгованості.

На відміну від коефіцієнтів абсолютної ліквідності та уточненої (поточної) ліквідності, що показують негайну і поточну платоспроможність, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на доволі віддалену перспективу.

Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства при різному рівні обліку ліквідних активів, а й відповідають інтересам різних зовнішніх показників аналітичної інформації.

Так, для постачальників товарів (робіт, послуг) найбільш цікавим є коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб). Банк, який кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнту уточненої ліквідності (Кл). Потенційні і дійсні акціонери підприємства більшою мірою оцінюють його платоспроможність за коефіцієнтом покриття (Кп).

Загальну платоспроможність підприємства визначають, як здатність покрити всі зобов'язання підприємства (короткострокові і довгострокові) усіма її активами.

Коефіцієнт загальної платоспроможності розраховується за формулою:

Ко. Пл. = Активи підприємства / зобов'язання підприємства

Достатнім є обмеження для коефіцієнта: *. П. ≥ 2.

Основним чинником, що обумовлює загальну платоспроможність, є наявність у підприємства реального власного капіталу.

Для прогнозу зміни платоспроможності підприємства на практиці використовують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що обчислюється за формулою:

До нд. = (Коефіцієнт платоспроможності на кінець періоду + період відновлення платоспроможності * зміна платоспроможності за звітний рік) / нормативне значення коефіцієнта платоспроможності

Як коефіцієнт платоспроможності, за допомогою якого здійснюють прогноз, використовують коефіцієнт покриття, нормативне значення якого беруть на рівні 2.

За період відновлення платоспроможності беруть 6 місяців, за період втрати - 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що має значення більше 1, свідчить про наявність тенденції відновлення платоспроможності підприємства протягом 6 місяців. Значення коефіцієнта менше 1 показує відсутність такої тенденції у звітному періоді.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що має значення менше 1, свідчить про наявність тенденції втрати платоспроможності протягом 3 місяців.

Прогноз зміни платоспроможності підприємства можна складати за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, а також на основі значень коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненої (поточної) ліквідності, загальної платоспроможності та їх нормативних значень. При цьому можливі варіації тривалості періоду відновлення (втрати) платоспроможності залежно від мети аналізу ^7.

Висновок

Ризик платоспроможності полягає в тому, що внаслідок неефективної структури зобов'язань і вкладень банку може виникнути ситуація, при якій банк не зможе виконати всі свої платежі, які є терміновими, на конкретну дату, тобто банк може втратити можливість відповідати за своїми зобов'язаннями.

Зростання майна підприємства (необоротних активів, які можуть мати місце при укрупненні підприємств) не призводить автоматично до підвищення його фінансової стійкості і зниження ризику банкрутства, причому часто може мати місце зворотний ефект.

Для зниження ризику банкрутства, розширення майна повинно супроводжуватися розширенням продуктивного використання основного капіталу (зростанням віддачі необоротних активів, фондовіддачі і інших показників інтенсивного використання необоротних активів, що знижує ризик виникнення банкрутства).

Регулярний моніторинг ризику банкрутства; спрощення існуючої системи контролю фінансово-економічного стану для фінансово стійких підприємств; жорсткість системи контролю за фінансово-економічним станом фінансово нестабільних компаній (включаючи контроль за розробкою та реалізацією планів фінансового оздоровлення) з метою побудови легітимних процедур, сприятиме обмеженню діяльності та послідовному витіснення з ринку економічно нежиттєздатних компаній. У цілому це буде сприяти створенню середовища, що сприяє реальних дій з добровільної інтеграції компаній та прискореному накопиченню інвестиційних ресурсів і капіталу економічно сильними перспективними підприємствами.

Список літератури

1. Бланк І. А. Управління фінансовими ризиками .- К.: Ніка-Центр, 2005 .- 600 с .- (Серія «Бібліотека фінансового менеджера»; Вип. 12).

2. Клименко С. М., Дуброва О. С. Обгрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Учеб. посібник .- К.: КНЕУ, 2005 .- 252 с.

3. Уткін Е. А. Ризик-менеджмент .- М.: Асоціація авторів і видавців «Тандем»; Вид-во ЕКМОС, 2008 .- 201 с.

4. Борисова Т. М. Теоретичні аспекти управління ризиком на підприємстві. / / Актуальні проблеми економіки .- 2005 .- № 7 .- С. 116 - 121.

5. Стів Вагнер, Марк Лейтон. Дві сторони ризику / / Фінансист .- 2008 .- № 8 .- С. 36 - 42.

6. Токаренко Г. С. Основи ризик-менеджменту в підприємницькій діяльності / / Фінансовий менеджмент .- 2006 .- № 1 .- С. 124 - 135.

7. Чернишов М. А. Основи менеджменту: Навчально-методичний посібник .- Ростов-на-Дону: Фенікс, 2007 .- 365 с.