Зміст
Введення
Економічна сутність державного боргу
Внутрішній державний борг
Зовнішній державний борг
Капітальний та поточний державний борг
Методи управління державним боргом
Управління внутрішнім боргом
Управління зовнішнім боргом
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Здійснюючи операції державного кредитування всередині країни, держава є позичальником коштів, а населення, підприємства, організації - кредиторами. У міжнародних економічних відносинах держава виступає в ролі, як позичальника, так і кредитора.
Характеризуючи сутність державного кредиту, необхідно зазначити, що формування за допомогою державних кредитних відносин додаткових фінансових ресурсів для фінансування загальнодержавних витрат - це тільки одна його сторона. Другий є відносини, зумовлені платністю і поверненням ресурсів, які мобілізовані з допомогою державного кредиту. Держава гарантує повернення коштів з оплатою кредиторам встановленого доходу, як правило, у вигляді відсотків.
Варто також звернути увагу на поняття «умовний державний кредит», коли держава виступає гарантом за кредитами, наданими іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу. Внутрішні та зовнішні запозичення, які на певний період часу оформляються у вигляді державного боргу, є не тільки індикатором фінансового стану країни, а й показником її конкурентоспроможності.
Державний борг утворюється в результаті фінансування дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних витрат над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету. Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг завжди повинен перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного зниження державного боргу у відсотках ВВП, що дає можливість зводити бюджет з дефіцитом, не збільшуючи відношення боргу до ВВП.
Виконання державою своїх регулятивно-контролюючих функцій не можливе без законодавчо визначених і встановлених розмірів внутрішніх та зовнішніх запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік. Державний борг має економічно обгрунтовані межі, які дають уряду можливість обслуговувати його без ризику виникнення кризи неплатежів.
В Україні державні внутрішні та зовнішні запозичення і надання державних гарантій здійснюються в межах встановлених на кожний бюджетний період граничних обсягів державного внутрішнього і зовнішнього боргу України та надання гарантій.
Представлена тема є актуальною для України, тому що основним способом отримання додаткових фінансів є державний кредит, у питаннях погашення якого держава часто стикається з певними проблемами і труднощами.
Метою контрольної роботи є вивчення сутності державного боргу, природи його виникнення та шляхів розв'язання проблем, пов'язаних з виплатою цього боргу періоди корінних змін у господарському механізмі України.
1. Економічна сутність державного боргу
Державний борг - це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань по відношенню до іноземних кредиторам на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, які надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу, який поділяють на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній. Важливим питанням про економічно обгрунтованої кордоні державного боргу. У більшості країн світу, в тому числі і в Україну, обсяг внутрішнього державного боргу регулюються законодавством.
До боргових зобов'язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також отримані ним кредити. Боргові зобов'язання уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик та зобов'язань казначейства України. В окремих випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових зобов'язань. Характер і умови їх у кожному конкретному випадку визначає уряд України.
1.1 Внутрішній державний борг
Внутрішній державний борг - це заборгованість держави всім власникам облігацій внутрішніх державних позик та інших державних цінних паперів, тобто громадянам і підприємствам своєї країни, які є кредиторами держави.
У загальному обсязі державного боргу внутрішній борг становить майже третину. Найбільша частина в ньому припадав на заборгованість перед юридичними особами (за облігаціями внутрішньої державної позики) і банківськими установами, в тому числі перед НБУ за позиками, отриманими для фінансування дефіциту бюджету, а також за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями по них; заборгованість сільськогосподарських підприємств по довго-і короткострокових позиками, зараховану на державний внутрішній борг України. Цей борг складається із заборгованості минулих років і тієї, яка з'являється щорічно з новими борговими зобов'язаннями уряду України.
У України величина державного боргу регулюється законодавчо з 1992 р. Законом «Про державний внутрішній борг України». Бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.
1.2 Зовнішній державний борг
Зовнішній державний борг - це заборгованість держави іноземним кредиторам, тобто громадянам і організаціям інших країн.
Державний зовнішній борг України - це заборгованість за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками на певну дату. Цей борг складається з боргових зобов'язань перед міжнародними фінансовими організаціями - МВФ, Світовим банком, ЄС, ЄБРР, іноземними країнами-кредиторами - Росією, Туркменістаном, Німеччиною, США, а також іноземними банками (фідуціарні позики) і корпораціями. Отже, державний зовнішній борг - це заборгованість за позиками, залученими з іноземних джерел. При цьому держава відіграє роль позичальника або гаранта погашення цих позик іншими позичальниками. До складових державного зовнішнього боргу належать:
прямий борг, який формується за допомогою залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;
умовний борг, який формується при нормативно адміністративного регулювання запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашав іноземні кредити за рахунок власних коштів. Якщо безпосередній позичальник-підприємство не виконує своїх боргових зобов'язань перед нерезидентами, то за умовами угоди про позику набирає державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому випадку гроші перераховуються кредиторам з Державного бюджету, а потім держава намагається повернути кошти від безпосередніх позичальників.
В Україні з 1992 р. за рахунок іноземних кредитів під державну гарантію було реалізовано 90 проектів загальним обсягом 2,4 млрд. грн. Зазначені кредити були низькоефективними. Це пояснюється тим, що більше половини з них спочатку передбачала повне або часткове використання бюджетних коштів для обслуговування і погашення позик. Розрізняють такі позики, які надаються підприємствам на умовах їх обслуговування та повернення виключно за рахунок держави, і такі, які передбачають погашення з бюджетних джерел з поступовим відшкодуванням підприємствами суми боргу в національній валюті або товарами до державних резервів. Відповідно 50% гарантованих урядом позик було надано на умовах валютної самоокупності підприємств. Основними кредиторами вітчизняних підприємств є Німеччина і США. Значна частина їх коштів спрямована в галузі агропромислового комплексу України, на металургійну промисловість, на освіту та охорону здоров'я.
Враховуючи негативний досвід залучення позик під гарантію уряду, держава фактично припинило цей процес, вона гарантує виконання тільки тих проектів, які мають для країни стратегічне значення.
Визначення рівня заборгованості пов'язане з основними макроекономічними параметрами: динамікою виробництва та експорту, рівнем процентної ставки, динамікою валютних курсів, бюджетним дефіцитом.
Згідно з міжнародними стандартами рівень зовнішньої заборгованості України порівняно невисокий.
Невирішеною проблемою України є неправильно контрольовані абсолютні та відносні показники зовнішнього боргу, їх короткострокова ліквідність - відношення платежів до наявних валютних резервів.
Для країн, які здійснюють радикальні економічні реформи, внутрішні позики і зовнішня фінансова підтримка необхідні для фінансування структурних перетворень, прискорення стабілізації економіки та досягнення економічного зростання.
Проте механізм впливу позик на макроекономічну ситуацію не однозначний. Структура державного боргу по використанню залучених коштів свідчить, що державні позики переважно спрямовувались на поточні потреби держави: забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи, фінансування дефіциту платіжного балансу і державного бюджету та здійснення "критичного імпорту» (переважно енергоресурсів). І лише невелика їх частина спрямовувалася безпосередньо на розвиток економіки. Занепокоєння викликає велика питома вага коротко-та середньострокових зобов'язань (13% - до 5 років, 62% - від 5 до 10 років, 11% - від 10 до 15 років, 14% - понад 15 років).
У результаті нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть виникнути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать можливості уряду щодо здійснення незалежної економічної політики. Обгрунтовуючи економічні наслідки державного боргу, застосовують різні критерії для розрізнення впливу на фінансову систему: термін існування боргу, його структуру, розмір платежів, зміна у розподілі та використанні ВВП на споживання, інвестиції, експорт товарів і послуг.
Застосування державою внутрішніх запозичень потребує здійснення політики, спрямованої на управління як мобілізацією фінансових ресурсів, так і на обслуговування платіжних зобов'язань, які виникають в результаті дії механізму державного кредиту.
1.3 Капітальний та поточний борги держави
Капітальний борг - це загальна сума заборгованості минулих років і відсотка, який повинен бути оплачений за позиками.
Поточний борг - це витрати держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період відсотків за всіма випущеними на даний момент позик.
Загальна сума внутрішнього державного боргу ділиться на дві частини:
Монетизований борг, який складається з боргів держав комерційним банкам як основним власникам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.
Немонетізірованний борг, який складається:
з невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням по соціальних виплатах, передбаченими чинним законодавством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати та ін);
заборгованості по господарських відносин з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, з надання послуг державними установами та ін.) Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки.
Методи управління державним боргом
2.1 Управління внутрішнім боргом
Управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені здійснює за його дорученням Міністерство фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.
Методами управління державним внутрішнім боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.
Конверсія державного боргу - зміна прибутковості позики. При цьому держава зменшує розмір процентів, які виплачуються по позичках. Технічно можливими є такі варіанти конверсії зовнішнього боргу:
обмін «боргу на борг» - держава-позичальник обмінює свої власні борги на борги інших держав перед ним;
обмін «боргу на експорт». Борги покриваються за рахунок експорту машинно-технічної продукції та інших готових товарів;
обмін «боргу на власність». Як власність розглядаються земля, нерухомість, пакети акцій підприємств;
обмін «боргу на національну валюту» (називається «боргом для розвитку»). Інтерес кредиторів до таких операцій виріс, хоча і залишається помірним, оскільки ці угоди фактично є благодійною допомогою на розвиток економіки боржника. Кошти від такої конверсії переважно спрямовують або на освіту, або на охорону здоров'я, або на охорону природи.
Консолідація державного боргу - збільшення термінів дії випущених позик. Може проводитися одночасно з конверсією. Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави можна, застосовуючи метод конверсії, який полягає в зміні дохідності позики, як правило, у бік зменшення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов'язується з трансформацією боргових зобов'язань одного виду в боргові зобов'язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи - облігації, менш вигідні з точки зору управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частина майна.
Уніфікація позик - об'єднання декількох позик в одну, в цьому випадку облігації раніше випущених державних позик обмінюють на облігації нової позики. Уніфікація передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюватися за регресивним співвідношенням - коли облігації попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорціях: 2:1, 5:1, 10:1 і тому подібне.
Відстрочка погашення позики - здійснюється в період, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених державних позик. Відстрочка погашення позики відбувається тоді, коли держава вже випустило велику кількість боргових зобов'язань та умови їх емісії не були вигідні. У такому випадку більша частина надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашення раніше наданих кредитів. Уряд повідомляє про відстрочення погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки продовжуються строки погашення, але і припиняється виплата прибутків.
Обмін облігацій державної позики за регресійним співвідношеннями. У цьому випадку певна кількість раніше випущених облігацій позики дорівнює одній знову випущеної облігації державної позики.
Анулювання боргових зобов'язань держави - зумовлено фінансовою неспроможністю держави оплатити свої зобов'язання через несприятливої економічної ситуації або з політичних мотивів. Під анулюванням державного боргу розуміються заходи, в результаті яких держава повністю відмовляється від зобов'язань по випущених позиках. Анулювати свої цінні папери держава може в разі банкрутства чи в результаті приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.
Реструктуризація - це метод управління боргом, використовуючи який можна значно полегшити борговий тягар за рахунок перегляду умов та термінів сплати загальної вартості кредиту і процентних платежів. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації відіграє співпраця з Паризьким клубом, який розробив стандартизовані форми, методи і умови переоформлення боргів. Серед інструментів реструктуризації виділяють три основні групи:
План Паризького клубу.
Для країн з низьким рівнем доходу на душу населення (Неаполітанські умови, 1994): відстрочка виплати основної частини боргу терміном до трьох років.
Для країн із середнім рівнем доходу на душу населення (Хьюстонський, 1990, Лондонські, 1991, умови): конверсія відповідних боргів на акції, надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку можна купити акції національних компаній.
План Бреді передбачає:
Уникнення простого списання боргів.
Втручання у внутрішні справи держави (на зразок політики МВФ).
Різноманітні схеми надання нових позик країнам, які відчувають брак ліквідних коштів.
Подовження термінів виплати боргів і списання деякої їх частини за умови, що країни-кредитори отримають подвійну вигоду, викуп країною-боржником частини своїх зобов'язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом.
Припинення відтоку капіталу і в деяких випадках - повернення його в країну.
Реструктуризація боргів яка передбачає надання переваги деяким з них.
Інші інструменти:
Розширення ліквідних ресурсів держави-боржника за рахунок викупу боргу, який дає країні-боржникові можливість викупити свої боргові зобов'язання за готівкові кошти зі знижкою з номінальної ціни на вторинному ринку цінних паперів.
Обмін боргу на акціонерний капітал: надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання цієї країни на акції її промислових корпорацій. При цьому іноземні небанківські організації можуть перекупити ці боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів. Україна поступово набуває досвід в реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні витрати, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу базується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов'язань для всіх кредиторів Україні та реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладання угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками - з консорціумом комерційних банків. Наприклад, комерційні кредитори запропонували нову єврооблігацій України зі строком погашення до 2007 р. з однорічним пільговим періодом і щоквартальною виплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Валютою нового інструменту є долар чи євро. Власники понад 99% раніше емітованих облігацій погодилися на запропоновані урядом України умови реструктуризації, що дало можливість списати 152 млн. дол. державного зовнішнього боргу.
Отже, щоб запобігти кризові ситуації у сфері державного кредиту, необхідно удосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки коротко і довгострокових стратегій управління портфелем зобов'язань країни. Метою стратеги державних позик є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування позик та мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.
2.2 Управління зовнішнім боргом
Управління державним зовнішнім боргом - це сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску і розміщенням боргових зобов'язань уряду, регулювання ринку державних цінних паперів, надання державних гарантій, обслуговування і погашення боргу тощо. Управління державним зовнішнім боргом передбачає:
регулювання і динаміку державного боргу з підтриманням оптимальних пропорцій між зовнішнім і внутрішнім боргом;
максимально ефективне обслуговування боргу із зменшенням питомої ваги витрат на обслуговування боргу у видатковій частині бюджету;
вживання заходів із забезпечення додаткових джерел фінансування, кредитування інших урядів;
участь у заходах міжнародних фінансових організацій тощо.
Управління зовнішнім боргом передбачає такі етапи:
залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;
розміщення (напрямок використання);
обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);
уточнення і зміна умов залучення, розміщення та погашення.
Світовий досвід вирішення проблеми зовнішньої заборгованості допускає три можливі сценарії.
Оптимістичний. Країна-боржник поступово виплачує не тільки відсотки, але й суму основного боргу. Для цього необхідний профіцит бюджету, за рахунок якого і здійснюється погашення боргів. Повний розрахунок за боргами є кардинальним варіантом вирішення проблеми боргів, але це забезпечується не тільки збалансованістю бюджету, але і досягненням стійкого позитивного сальдо, яке може генерувати тільки здорова економіка.
Песимістичний. Погашення основного боргу і процентних платежів рефінансується за рахунок нових іноземних кредитів. Зовнішній борг приймає форми фінансової піраміди, яка в перспективі неминуче розвалиться, як і призведе до відмови повертати борги. Відмова від сплати боргів має тільки одну перевагу - відсутність необхідності його обслуговувати і повертати. Однак країна-боржник має здебільшого більш суттєві втрати: зменшення прибутків від міжнародної торгівлі, виключення з міжнародного ринку позик, арешт активів і т.д.
Нульовий. Країна-боржник своєчасно виплачує відсотки за кредитами, а сума нових іноземних позик не перевищує суми, виплаченої в рахунок погашення боргу. Внаслідок цього зовнішній борг надовго заморожується. Необхідною умовою успішної сплати зовнішньої заборгованості є рішення так званої проблеми трансферту. Вона має три головні аспекти:
Бюджетний - забезпечення перевищення прибутків над витратами, що вимагає реалізації системи заходів для збільшення бюджетних надходжень (шляхом створення податкового кодексу, який стимулює приватні інвестиції) і зменшення бюджетних витрат (за рахунок обмежень державних інвестицій з широким залученням до інвестування комерційних банків, пенсійних фондів, страхових компаній; проведення реформ у соціальній та житлово-комунальній сферах, щоб пільги отримували тільки ті, кому вони реально потрібні; погашення боргів перед бюджетом підприємствами-монополістами, скорочення бюрократичного апарату тощо).
Ресурсний - сплата зовнішньої заборгованості за рахунок експортних надходжень або активного сальдо торговельного балансу.
Системний - нарощування фізичного обсягу експорту при адекватному збільшенні його вартісного обсягу. Універсальні правила кредитно-валютної політики в умовах наявності великої зовнішньої заборгованості:
Зростання привабливості внесків в національній валюті;
Стимулювання резидентів щодо кредитної операції в національній валюті;
Залучення середньо-і довгострокових фінансових коштів;
Здійснення ефективного валютного контролю.
Висновок
Проблеми державного боргу складаються не в його величині - в абсолютних сумах щодо ВВП і обсягу бюджету, а в забезпеченості платоспроможності держави трьома головними факторами:
Наявністю ресурсів, тобто потенційних джерел доходів та всіх видів самофінансування, що має на увазі:
надання пільгових умов у сфері налогоблаженія для підприємств випускають конкурентоспроможну продукцію;
надання позик і кредитів підприємствам, які спеціалізуються на розробці і впровадженні у виробництво інновацій;
створення сприятливих умов для залучення в економіку держави іноземних інвестицій.
Динамікою витрат, які залежать від рівня соціально-економічного розвитку Україна тобто:
модернізація обладнання і технологічного процесу на підприємствах;
забезпечення підприємств робітниками кваліфікованими кадрами.
Бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.
Слід зазначити, що для запобігання кризових ситуацій у сфері державного кредиту, необхідно удосконалити систему управління державним боргом, на основі розробки коротко-і довгострокових стратегій управління портфелем зобов'язань держави. Метою стратегії державних позик є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з тим, щоб знизити вартість обслуговування позик та мінімізації ризику, що виникає при отриманні кредиту.
Список використаної літератури
Бедь В.В., Когут Ю.М. Фінанси: Навч.-метод. посіб. Для самостійного Вивчення дісціпліні. - К.: МАУП; Ужгород: ЗІ ім. А. Волошина, 2004.
Близнюк О.П., Лачкова Л.І., Оспіщев В.І. та ін.; За ред .. Оспіщев В.І. Фінанси: Навч. посіб. - К: Знання, 2006.
Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.
Фінанси (теоретичні основи); Підручник / М.В. Грідчіна, В. Б. Захожай, Л.Л. Осіпчук та ін.; Під. кер-вом І за наук. ред. М.В. Грідчіної, Б.В. Захожа. - 2-ге вид., Віпр. І допов. - К.: МАУП, 2004.