Московський державний технічний університет імені Н.Е. Баумана
Реферат з політології
Тема:
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ У РОКИ
ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.
Виконав студент 2-го курсу
радіотехнічного факультету
групи КМТ 3-31
ПОТАПОВ А.Є.
Москва 1996
О Г Л А В Л Е Н Н Я
ВСТУП ................................. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ............. 3
1. Формування антигітлерівської коаліції ................... 4
2. ПРОБЛЕМИ ВІДКРИТТЯ "ДРУГОГО ФРОНТУ" ............... ... ... ... ........ 9
3. ЯКИМ БУТИ МИРУ ПІСЛЯ ВІЙНИ? ..................... ... ... ... ... ... ....... 14
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ........................... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ........... 21
.
ВСТУП
Якщо держава готується до війни воно обов'язково повинно подбати про формування сприятливої громадської думки в світі по відношенню до своєї політики. Це зумовлює його дипломатичну ак-тивність в передвоєнний період, ставить перед військово-політичним проводом найважливіше завдання пошуку союзників і нейтралізації дій інших держав, які інакше могли б увійти в союзницькі ставлення-ня з супротивною стороною, прирікаючи тим самим іншу сторону на ізоляцію в політичному, економічному та моральному сенсах.
У своєму блискучому військово-науковій праці "Державна оборона", незаслужено забутий, на мій погляд, в Росії, перший начальник штабу РСЧА П. П. Лебедєв сформулював низку завдань, які треба було вирішити органам, котрі відають зовнішньою політикою, в період підготовки до війни для забезпечення сприятливих умов ведення військових дій.
Ось ці завдання:
1. Вивчення політичного становища свого та іноземних держав, особливо прилеглих до кордонів нашої країни.
2. Зміцнення міжнародного авторитету держави і участіедіпломатіческіх відомств у виробленні основного завдання для підготовки до збройної боротьби.
3. Створення вигідних для війни політичних умов, усунення можливості залучення держави в невигідну або непосильну борь-бу.
4. Забезпечення під час війни сприятливих умов, в яких протікає збройне протиборство і використання результатів вої-ни.
Частина цих завдань була успішно вирішена нашими дипломатичними ор-ганами, зокрема, у визначенні та розстановці сил напередодні війни. Успішно, хоча і не без деяких витрат для міжнародного авторитету та СРСР, був подоланий радянсько-фінляндський кризу, не викликали принципових заперечень і не надали негативного впливу на союзнічес-кі відносини територіальні придбання СРСР на кордонах з Польщею, Румунією і в Прибалтиці .
Формування антигітлерівської коаліції
Початок війни з Німеччиною не тільки різко активізувала міжнарод-рідну активність СРСР, а й значно підвищило його авторитет, пос-тавів нашу країну в ранг жертви неспровацірованной агресії. У цей період були сформульовані основні напрямки діяльності диплома-тичні відомств нашої держави. Серед них:
1. Взаємозв'язок з главами держав, які ведуть війну з Німеччиною - перш за все з Англією і США.
2. Підтримування традиційних дружніх відносин з іншими державами світу, не втягнутими в агресію, по лінії Наркомату іноземни-ранних справ.
3. Створення по військовій лінії на рівні Ставки Верховного Головного командування-та Генерального штабу військових місій, а також представ-нізацією при Генштабу збройних сил союзних воюючих держав.
4. Встановлення і зміцнення зв'язків із союзними і нейтральними го-державу по лінії наркомату зовнішньої торгівлі в СРСР і відповідних щих відомств в інших країнах.
Питання створення антигітлерівської коаліції, починаючи з 22 червня 1941 року, вирішувалися швидко і позитивно. Незручність ситуації було, було, проте, в тому, що формування союзного антинімецьких блоку сильно затягнулася.
Не можна сказати, щоб І. В. Сталін і його оточення взагалі не робили спроб зближення з потенційними союзниками в кінці 30-х років. Пе-реговори, проте, велися формально, в результаті ще в 1938 році було втрачено шанс укласти великомасштабний союзницький договір між Анг-Лією, Францією, Польщею і Радянським Союзом, який міг докорінно обра-зом змінити хід подальших політичних подій, тому що в цей час співвідношення сил могло скластися далеко не на користь країн німецького блоку.
Однак фактом залишається те вельми складне становище, в якому опинився Радянський Союз після нападу на нього німецьких військ. У цих умовах головною метою радянської зовнішньої політики стало забезпечення найбільш сприятливих міжнародних умов для організації отпо-
ра ворогові. Необхідно було також запобігти нападу на Радянський Союз тих держав, які зберегли поки озброєний нейтралітет у радянсько-німецькому конфлікті. Причому симпатія їх перебувала явно на боці Німеччини. Японія, Туреччина, Іран лише вичікували сприятливого
розгортання подій, щоб забезпечити собі великі територіальні придбання за рахунок СРСР. Не квапилися з конкретно допомогою і нашісоюзнікі. Міжнародна політика-жорстка річ, в якій немає місця симпатії і антипатії. Політики і дипломати в першу чергу просчі-ють реальні і можливі вигоди та збитки від тих чи інших дій і тільки потім приймають конкретні рішення.
Англійці і американці втечении перших місяців війни уважно спостерігали за ситуацією на радянсько-німецькому фронті, не поспішаючи ока-викликають реальну допомогу Радянському Союзу. Треба враховувати, що в цих державах були впливові сили, які вважали, що треба дати Німеччини і СРСР як слід загрузнути у війні, почекати, поки вони вза-імно послаблять один одного до рівня держав другого сорту. Декому в Англії і США дуже не подобався впевнений тон І. В. Сталіна, коли він го-заговорив про обов'язкову перемогу радянського народу над Німеччиною, хоча Червона Армія терпіла на фронті поразку за поразкою.
У червні 1941 року, буквально в перші дні Великої Вітчизняної війни Нарком іноземних справ В. М. Молотов провів три бесіди з послом Великобританії в СРСР Кріппсом. В результаті виконаної ними роботи 12 липня відбулося підписання "Угоди між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у боротьбі проти Німеччини". Ця угода лягло в основу створення антигітлерівської коаліції, хоча до реальної допомоги Радянському Союзу з боку Англії було ще дуже да-далеко, оскільки військові фахівці в Лондоні вважали, що СРСР не смо-жет довго протистояти Вермахту, відводячи п'ять-шість тижнів для повного розгрому РСЧА.
Аналогічні оцінки робилися і в США, з тією різницею, що американські військові експерти називали ще менші терміни російського опору агресії. Президент Ф. Рузвельт недовірливо поставився до цих оцінками. Він прагнув отримати інформацію з перших рук, для чого і направив в СРСР місію на чолі зі своїм представником і особистим другом Г. Гопкінс. Останній прибув до Москви 28 липня 1941 року, в другій половині дня, а вже ввечері був прийнятий І. В. Сталіним. У бесіді з Вер-ховної Головнокомандувачем Г. Гопкінс повідомив, що президент США вважає найважливішим у сформованих умовах нанесення поразки Гітлеру, пере-давши тверду обіцянку президента надати допомогу наше країні.
31 липня, після обговорення низки питань з послом Великобританії С. Кріппсом і Наркомом закордонних справ В. М. Молотовим, Г. Гопкінс знову зустрівся зі Сталіним. На цій зустрічі, після ознайомлення Г. Гопкінса з ситуацією на фронтах і економічними можливостями Радянського Сою-за, Г. Гопкінс заявив, що широкомасштабна допомогу СРСР з боку США неможлива без проведення конференції на рівні глав держав анти-гітлерівської коаліції, яка може відбутися тільки після стабілізується-ції положення справ на фронтах, тому що в протилежному випадку І. В. Сталіну важко буде відірватися від керівництва військовими діями. Г. Гопкінс піссімістіческі оцінюючи шанси Радянського Союзу в протистоянні з Німеччиною і хотів відтягнути переговори на вищому рівні.
Доповідь Г. Гопкінса президентові та уряду США зіграв поклади-тільну роль у формуванні послідовного антигітлерівського курсу адміністрації адміністрації Ф. Рузвельта і організації нею регулярних поставок в СРСР військової допомоги.
Важливе значення у розвитку відносин між країнами антігітле-ровськ коаліції мали переговори у вересні-жовтні 1941 року анг-ло-американських місій на чолі з лордом Бивербрука (Англія) і А.Гар-Ріманом (США) з радянським урядом. Під час переговорів були уточнені потреби Радянського Союзу в бойовій техніці. Глави місій були прийняті І. В. Сталіним, що висловив невдоволення повільним разверти-ристанням поставок озброєння.
Тим не менше 1 жовтня на заключному засіданні підсумкові документи переговорів були підписані. На наступний день верховний направив послання прем'єр-міністрові Англії У. Черчілля та Президенту США Ф.Руз-вельт з вдячністю за надану допомогу та з проханням збільшити її обсяг, так як саме в цей момент Вермахт різко посилив активність на радянсько-німецькому фронті, ставлячи завданням остаточний розгром Крас-ної Армії до настання зими.
Верховний вважав недоцільним обговорювати в даній ситуації питання про Прибалтику, що ж стосується Японії, говорити про неї він вважав передчасним, оскільки вступ СРСР у війну з цією країною ослож Данило б наше і без того нелегкого становища.
Після завершення переговорів Верховного з міністром закордонних справ Великобританії було опубліковано спільну радянсько-англійське комюніке. У ньому, зокрема, говорилося про єдність поглядів сторін щодо війни з Німеччиною та її союзниками, про прийняття заходів, які не допустили б повторення німецької агресії в майбутньому, а також про післявоєнну організації Європи. У цілому ці переговори були важливим кроком у справі консолідації антигітлерівської коаліції.
У цей період спостерігається інтенсивний обмін посланнями глав держав "Великої трійки". У засобах масової інформації з'явилися їхні заяви про безумовне виконання взятих на себе зобов'язань. Однак насправді все було далеко не так безхмарно. Наприклад, за жовтень грудня 1941 Англія поставила СРСР 669 літаків, 487 танків, 330 танкеток, хоча повинна була поставити відповідно до укладених договорів 800, 1000, і 600 одиниць зазначеної техніки відповідно. Ще гірше було з поставками з США. Крім того союзники намагалися всучити нам застарілі зразки бойової техніки. У цей зв'язку, в посланні Ф. Рузвельту від 7 жовтня, І. В. Сталін висловив готовність відмовитися від затверджених союзницькими договорами американських танках, артилерії і боєприпасів в обмін на збільшення постачань винищувачів сучасного типу. Ф. Рузвельт відбувся обіцянкою вивчити дане питання.
ПРОБЛЕМА "ДРУГОГО ФРОНТУ"
Ускладнювала відносини між союзниками і проблема відкриття "другого фронту. Після нападу Японії на військово-морську базу США Перл-Харбор союзники з подвоєною енергією почали відтягувати дату висадки анг-ло-американських військ на півночі Франції. Англійський уряд, вико-ходячи з власних стратегічних інтересів, розробило операцію "Факел" з витіснення німецьких військ з Північної Африки. Ця операція була успішно здійснена за участю американських військ. Потреби висадки у Франції у союзників практично не било.Советско-німецький фронт геть скував сили німців і їх союзників. Зрозуміло, англійці та американці вважали за краще вирішувати свої домашні справи, рятуючи від розпаду Британську імперію.
Про те, що "другий фронт" буде відкрито в 1942 році У. Черчілль офіційно повідомив І. В. Сталіна. У різкому посланні Верховний підкреслив, що таке рішення суперечить англо-радянському комюніке про прийняття невідкладних заходів з висадки союзників у Франції, заявивши да-леї, що Радянський Союз не може миритися з таким кричущим порушенням домовленостей. Ситуація ставала загрозливою, і У. Черчілль поспи-шив до Москви. Разом з ним прибув і особистий представник В. Рузвельта А. Гарріман.
Ввечері 12 серпня 1942 року вони були прийняті в Кремлі І.В.Сталі-ним. На зустрічі також були присутні В. М. Молотов, К. Є. Ворошилов та анг-лийский посол А. К. Керр.
У ході бесіди У. Черчілль намагався обгрунтувати причину відмови від проведення операції в Північній Франції труднощами зосередження на території Англії великих мас військ і наявністю сильного угруповання німців на Заході. Його підтримував А. Гарріман. Верховний заперечував. Опі-раясь на розвіддані, він проаналізував склад німецького угруповання у Франції, аж до дивізії. Він висловив незгоду радянського прави-тва з перенесенням термінів відкриття "другого фронту". У. Черчілль на-чал говорити про переваги балканського варіанту вторгнення союзників в Європу, в якому неважко було помітити далекосяжні цілі британської-кою політики по відношенню до держав південної групи.
Переговори продовжилися 13 серпня. На них виникали все ті ж проблеми. І. В. Сталін наполягав на відкритті "другого фронту" в 1942 го-ду. Іронізуючи над присутніми, він говорив, що німців боятися не варто, чим приводив У. Черчілля в сказ. Увечері Верховний в отлич-ном настрої приймав гостей у Катерининському залі Кремлівського палацу. У ході обіду велася розмова про проблеми війни, про виконання союзницького боргу, про можливе зустрічі І. В. Сталіна, Ф. Рузвельта.
Після Сталінградської битви вже не було сумнівів, що в кінцевому підсумку Радянський Союз здобуде перемогу над Німеччиною та її союзниками. Мова йшла лише про те і в які терміни ця перемога буде досягнута. Разу-розуміється, військово-політичне керівництво країни було зацікавлене у військовій допомозі США і Англії. Мова не йде лише про те, що еко-кая міць нашої держави ослабла і ми не могли самі в достатній мірі забезпечити себе військовою технікою, боєприпасами або продоволь-наслідком. Питання стояло так: союзники по антигітлерівській коаліції були зобов'язані допомагати СРСР в силу ряду укладених договорів, а також з тієї причини, що Східний фронт відтягував на себе переважну кіль-кість німецького військового потенціалу.
По суті, всі успіхи англійців і американців у Північній і Північно-Західній Африці були досягнуті виключно за рахунок мужності і стійкості радянського солдата. 36 дивізій, з них 6 танкових, було ви-потреб перекинути німецьке командування на радянсько-німецький фронт взимку 1943 року. Якби не сталося це - Роммель викинув би англійців з Єгипту, бо у військовому плані німецька армія значно перевершує-ла Збройні Сили США та Англії.
Ставка і особисто Верховний Головнокомандувач мали право чекати від союзників посилення конкретної матеріальної допомоги, щоб прискорити нашу загальну перемогу над сильним і гідним супротивником. Президент США Ф.Руз-вельт запропонував організувати зустріч військових представництв СРСР і США у Вашингтоні, щоб обговорити практичні питання допомоги Радянсько-му Союзу бойовою технікою, у тому числі і авіацією.
І. В. Сталін погодився з необхідністю такої зустрічі, запропонувавши, однак, перенести її до Москви. Ф. Рузвельт призначив американськими представниками генерал-майора Фоллета Бредлі, військового аташе в Москві полковника Мікела і військово-морського аташе капітана Данкіна. Перед ними було поставлено завдання організувати постачання американських літаків через Аляску і Сибір на Західний фронт, а також забезпечити радянський уряд інформацією щодо умов перекидання, її маршрутів-тов і технічних характеристик перекидати техніку.
Звичайно американська військова допомога зіграла важливу роль у справі розгрому Вермахту, але все ж головною і найболючішою пробле-мій взимку і навесні 1943 року залишалося відкриття "другого фронту". З-радянський народ втомився самотужки боротися з ворогом, в розпорядженні ко-торого був військовий потенціал всієї Європи, включаючи сюди і "нейтральні" країни. Зі Швеції, наприклад, до Німеччини поставлялася марганцева і ні-келевая руда, без якої вермахт давно б уже втратив всі свої танки.
З Іспанії та Португалії до Німеччини йшло продовольство: перш за все рибні консерви, оливкове масло і фрукти. Швейцарські банки справно виконували для Німеччини найскладніші фінансові операції.
Термін висадки англо-американських військ у Франції відкладався кілька разів. Вина за це лежить виключно на військово-політичному керівництві союзників, що вчинила грубу помилку стратегічного характеру, не зумів прорахувати ті збитки, які були неминучі у разі затягування процесу звільнення Європи від "нового порядку", встановленого там німцями. До речі, за кількістю жертв і руйнувань він ос-тавіл далеко позаду сталінський тип держави "диктатури робітничого класу".
Замість реальних дій союзники віддали перевагу позицію спостерігачів. Вони спостерігали за протистоянням СРСР та Німеччини протягом усього 1943 року, оцінюючи і зважуючи шанси супротивників, розмірковуючи, хто кого переможе в тій страшній лютої боротьбі. Тут полягає ще один грубий прорахунок керівників військових відомств США і Англії, не су-мевшіх дати правильну військову оцінку відбувалися на їхніх очах подію-тиям. А адже саме військові фахівці повинні своїми порадами пра-вильно орентіровать вище політичне керівництво на вживання кардіо-нальних рішень. З цим завданням вони не впоралися.
У травні 1943 року У. Черчілль і Ф. Рузвельт прийняли спільну рі-ня про відкриття "другого фронту" тільки в 1944 році, про що і повідомив І. В. Сталіна. Останній, у який вже раз, звернувся до глав союзних держав з різким посланням (від 11 червня 1943 року), в якому прямо вказував на неможливість прийняття таких важливих рішень без участей третього партнера. У посланні наголошувалося, що прийняте рішення надасть безпосередній вплив на хід війни.
У посланні У. Черчілля від 24 червня 1943 Верховний вказував на численні й іроковещательние обіцянки британського прем'єра форсувати Ла-Манш у серпні або вересні 1943 року. І. В. Сталін писав, що тепер, коли десантна операція відкладена, мова йде не про разоча-рованії радянського уряду, а про те, що не вдається зберегти мільйони життів як в окупованих країнах Європи, так і в радянській армії. Іншими словами, мова йшла про збереження довіри союзникам.
Все ж таки, поки йшла війна, союзникам вдавалося знайти прийнятні компромісний варіант. Наприклад, було прийнято рішення провести в Моск-ве 18 жовтня 1943 конференцію Міністрів закордонних справ СРСР, Англії і США. У ній взяли участь В. М. Молотов, А. Іден і держсекретар США К. Хелл. Ф. Рузвельт намагався замінити Хелла заступником держсекрети-ря Уеллеса, налаштованим різко антирадянськи, противником будь-яких спільних дій СРСР і США, але останній сам відмовився від поїздки. Він віддавав собі звіт, що його участь у переговорах неминуче призвело б їх до зриву.
Порядком для конференції передбачалися два основних питання:
1. Про заходи щодо скорочення термінів війни.
2. Про підписання декларації з загальної безпеки.
Обговорювалися на неї і інші питання, зокрема, про ставлення союзників до Італії, про репарації і про відповідальність гітлерівців за скоєні військові злочини.
Перше питання порядку денного було практично повністю присвячений проблемам відкриття "другого фронту". Союзники обіцяли відкрити його вага-ної 1944 року, проте ставили перед цьому ряд умов. Так, вони ставили перед Верховним Головнокомандуванням СРСР завдання вжити заходів до скорочен-щенію кількості німецької винищувальної авіації в Західній Європі.
Говорилося також і про те, що проведення десантної стратегічної операції - справа настільки складна, що вимагає різкого підвищення активності радянських військ для відтягування частини сил Вермахту з Західного
фронту на Східний.
Незважаючи на явну надмірність вимог, вдалося узгодити і прийняти документи з першого питання. При обговоренні другого питання на конференцію був запрошений посол Китаю в СРСР Фу Бінчан. 30 жовтня 1943 глави делегацій СРСР, США, Англії та Китаю підписали декла-цію по загальної безпеки (так звана "Декларація чотирьох"), заклавши тим самим фундамент післявоєнного устрою суспільства та основи для формування Організації Об'єднаних Націй.
Решту питань конференції носили не настільки глобальний харак-тер. Питання про репарації, наприклад, було вирішено в принципі. Кожна з жертв гітлерівської агресії повинна була одержувати репарації пропорційно-нально своїм втрат і втрат, але не у вигляді грошових виплат, а у вигляді товарів і послуг. На конференції була також вирішена технічна проблема забезпечення "човникових" операцій американських і англійських ВВС, для чого радянська сторона виділила союзникам аеродроми в районі Полтави. Конференція обговорила і прийняла "Декларацію про відповідальність Гітле-Ровци за скоєні звірства".
Після закінчення конференції, 30 жовтня 1943 року, в кремлі сос-тоялся прийом для її учасників. Під час прийому І. В. Сталін привітав усіх присутніх з успішним закінченням роботи.
ЯКИМ БУТИ МИРУ ПІСЛЯ ВІЙНИ?
У дипломатичній історії Другої світової війни особливе місце займає відбулася 28 листопада - 2 грудня 1943 Тегеранська конференція керівників трьох великих держав. Саме в Тегерані вперше
зібралися разом три великих політика XX сторіччя - Ф. Рузвельт. У. Черчілль і І. В. Сталін. При всій суперечливості своїх дій і неоднозначності оцінок цих людей з боку сучасників і отомков, їх заслуги у перемозі над гітлеризмом незаперечні. Не випадково багато істо-ріки вважають Тегеранську конференцію головною ланкою в діяльності ан-тігітлеровской коаліції. 28 жовтня, о 16 годині, конференцію відкрив Ф. Рузвельт - наймолодший з трьох Глав держав. Обговорити належало головним чином дві проблеми:
1. Про якнайшвидше закінчення війни.
2. Про майбутнє людства - післявоєнному облаштуванні світу.
Відповідно до рішень Тегеранської конференції, здійснення довгоочікуваної операції "Оверлорд" розпочалася 6 червня 1944 року.
В умовах сформованої військово-політичної обстановки, коли на порядок денний стало питання про звільнення країн Східної Європи, загострилися проблеми визначення східних кордонів Польщі, розділу сфер впливу союзників у Східній Європі та на Балканах. Активізувалася, наприклад, діяльність польського емігрантського уряду в Лондоні на чолі з Миколайчиком, яке прагнуло відновити польські гра-Ниці за станом на 1 вересня 1939 року. Ці домагання були підтри-жани У. Черчіллем у порушення рішень Тегеранської конференції, устано-зручно, до вподобаної східні кордони Польщі, по так званій "лінії Керзона". Тим самим британський лідер власними руками заклав основу майбутньої жорсткої конфронтації між Заходом і Сходом, якої в принципі мож-но і треба було уникнути.
Тим не менш радянський уряд твердо стояло за встановлення східному кордоні Польщі по "лінії Кірзона" "яка була встановлена за національною ознакою. Ця межа була прийнята в 1919 році
Верховною Радою Союзних держав Антанти і опублікувавши у вигляді "Декларації Верховної Ради Союзних і об'єдналися держав" 8 грудня 1919 року. Користуючись розвалом Російської Імперії, очевидною слабкістю, що виникла на її руїнах Радянської Росії, Польща під час мирних переговорів у Ризі у березні 1921 року нав'язала нашій країні іншу гра-ніцу, захопивши тим самим колишні західні губернії Російської імперії. Повернулися вони до складу СРСР лише в 1939 році.
У жовтні 1944 року до Москви прибув У. Черчілль і А. Іден. Мета їх візиту-врегулювання польського питання, а також встановлення сфер впливу в Європі між Англією і СРСР. Під час зустрічі з Верховним У. Черчілль подав йому спеціальну записку, запропонувавши конкретний план взаємодії двох країн і Румунії, Болгарії, Югославії та Греції. І. В. Сталін не став навіть обговорювати це питання, внісши тим самим свій посильний внесок у справу значного погіршення політичного клімату в післявоєнній Європі. Зате по деяких інших проблем сторони прийшли до угоди.
Зокрема, домовилися укласти перемир'я з Болгарією і ство-дати в ній контрольну союзну комісію під головуванням советс-кого уряду. Радянський Союз відмовився від думки направити свої війська до Греції і на Адріатичне узбережжя. Сторони прешла до висновку про необхідність проведення узгодженої політики щодо Югосл-вії і освіту в ній єдиного югославського уряду. З питання про післявоєнну долю Німеччини союзники на зуміли домовитися.
Церемонія підписання капітуляції Німеччини була призначена на 2 ча-са 30 хвилин 7 травня 1945 року. Створювалася ситуація, коли акт про капіта-ляції Німеччині міг бути підписаний тільки між Німеччиною, Англією і США, що дало б німцям можливість продовжувати бойові дії на Вос-точному фронті. У 2 години 41 хвилину протокол про капітуляцію був підписаний.
І. В. Сталін зумів наполягти на проведенні церемонії в Берліні і був у своїй наполегливості тисячократно прав. Тільки так повинна була проходити церемонія закінчення найкривавішої і найважчим війни в істо-рії людства - урочисто, в присутності вищих представників перемогла і переможеної країни. В 0 годин 50 хвилин церемонія, на ко-торою було прийнято беззастережну капітуляцію німецьких Збройних Сил, закінчилася. Ми перемогли - і в цьому полягає та сама історічес-кая правда, яку не змінити, не скасувати не можна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Жилін П.А. Про війну і військової історії. -М.: "Наука", 1984.
2. Тельпуковскій Б.С. Велика Вітчизняна війна Радянського Союза.М.: Воениздат, 1984.
3. Горьков Ю.А. Кремль. Ставка. Генштаб. Твер: "Риф ЛТД", 1995.
4. Виноградов В.І. Історія СРСР в документах та ілюстраціях. -М.: "Просвіта", 1981.
5. Жуков Є.М. Причини виникнення Другої Світової війни. -М.: "Наука", 1982.