Зовнішньоторговельна політика держави

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Міністерство освіти і науки України
Донецький національний технічний університет
Факультет економіки
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
з дисципліни «Макроекономіка»
по темі: «Зовнішньоторговельна політика держави»
Виконавець
Студентка гр. ЕФК-07в
__________________ Коломоєць О. В.
підпис, дата
Консультант
__________________ Кузнєцова З. П.
підпис, дата
Донецьк 2009

Донецький національний технічний університет
Факультет економіки
Кафедра економічної теорії
Дисципліна - макроекономіка
Спеціальність - Фінанси і кредит
Курс 2 група ЕФК-07в 4 семестр
ЗАВДАННЯ
на курсову роботу студентки
Коломоєць Оксани Володимирівни
Тема роботи: Зовнішньоторговельна політика держави
Термін здачі работы________________________________________
Перелік питань, що підлягають розгляду: цілі та основні напрямки зовнішньоторговельної політики держави, митні тарифи і нетарифні бар'єри, об'єкти і суб'єкти зовнішньоторговельної діяльності України, методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, механізм експортного та імпортного регулювання, сприяння розвитку зовнішньоторговельної діяльності та її стимулювання
Дата видачі заданія____________________________________

РЕЦЕНЗІЯ
на курсову роботу
з дисципліни «Макроекономіка» студентки
Донецького національного технічного університету
Факультету економіки
ЕФК-07в, Коломоєць Оксани Володимирівни
Тема курсової роботи: Зовнішньоторговельна політика держави
Позитивні сторони роботи:
Недоліки роботи:
Оценка____________________
Дата ___________ Рецензент_______________________

Реферат
Курсова робота: 34с., 22 істочнікa.
Об'єкт дослідження - зовнішньоторговельна політика держави.
Мета роботи - вивчення теоретичних аспектів зовнішньоторговельної політики держави, знайомство з системою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виявлення слабких місць у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, а також шляхів її стимулювання. Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність, пов'язана з товарообміном між партнерами, що знаходяться в різних країнах. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється шляхом прийняття законів та інших державних актів, постанов і рішень уряду.
ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА, фритредерства, протекціонізм, МИТНІ ТАРИФИ, НЕТАРИФНІ БАР'ЄРИ, адвалорна МИТО, КВОТА, МИТНИЙ ТАРИФ: НА ІМПОРТ, НА ЕКСПОРТ, торгове ембарго, експортні субсидії, ДЕМПІНГ
Календарний план

п / п
Етапи підготовки курсової роботи
Термін виконання етапів роботи
Примітки
1
Вибір теми, складання плану, підбір літератури
18.02.09-28.02.09
2
З'ясування теоретичних аспектів теми. Збір фактичного і статистичного матеріалу
1.03.09-1.04.09
3
Підготовка чорнового варіанту курсової роботи
2.04.09-20.04.09
4
Складання чистового варіанту курсової
21.04.09-10.05.09
5
Підготовка до захисту курсової роботи. Захист роботи
11.02.09-20.05.09
Студентка гр. ЕФК-07в _______________ Коломоєць О. В.
Керівник __________________ Кузнєцова З. І.
«____» Лютого 2009

План
Введення
1. Зовнішньоторговельна політика держави
1.1 Цілі та основні напрямки зовнішньоторговельної політики держави
1.2 Митні тарифи і нетарифні бар'єри
1.3 Об'єкти і суб'єкти зовнішньоторговельної діяльності України
2. Основи державного регулювання зовнішньоторговельної політики
2.1 Методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності
2.2 Механізм експортного та імпортного регулювання
2.3 Сприяння розвитку зовнішньоторговельної діяльності та її стимулювання
Висновки
Список літератури

Введення
Зовнішньоекономічна діяльність є одним з головних напрямків розвитку багатьох сучасних держав, джерелом товарів, виробництво яких неможливе усередині країни, також доходів від експортно-імпортних операцій. Для багатьох країн, де з певних причин відсутні виробничі процеси, ЗЕД - єдиний спосіб забезпечення себе необхідними товарами,
Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність, пов'язана з товарообміном між партнерами, що знаходяться в різних країнах.
Розглянемо об'єктивні причини, які змушують держави займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Це - нерівномірність розподілу сировини по поверхні землі (в одних країн є корисні копалини, а в інших немає); різні кліматичні умови, що позначається на способі обробітку землі, врожайності сільського господарства; розходження в економіці та економічній структурі держав (є розвинені промислові країни, а є менш розвинені - аграрні); неоднаковий рівень розвитку техніки і технології в окремих галузях (наприклад, німецькі автомобілі, японська електроніка, французькі вина, російське озброєння, американські літаки тощо, майже в кожній державі є товари, які вони роблять краще за інших). Державі вигідніше спеціалізуватися на виробництві тих товарів, витрати при виробництві яких - мінімальні, і завозити ті товари, витрати, з виробництва яких вище, ніж при їх ввезенні.
Актуальність теми: події, що відбуваються зараз у світі, свідчать про нові підходи до економічних відносин між країнами, тому все більшого значення набувають питання організації зовнішньоекономічної діяльності, її регулювання, укладання контрактів, технології доставки товарів і розрахунків за них, техніки оформлення зовнішньоторговельних операцій та угод . Міжнародні комерційні операції, хоча і підкоряються нормам українського права, але відрізняються своїми правилами, нормами і звичаями від угод всередині країни, в тому числі і тим, що вони регулюються міжнародними нормативними актами. Тому прилучення до міжнародного співтовариства рішуче змінює наші уявлення про сучасний світ, змушує ставити і осмислювати нові проблеми і в кінцевому підсумку вимагає нового світогляду, поведінки, кваліфікації і знань. Багато чому в цій області можна і потрібно вчитися не тільки студентам, а й бізнесменам, які займаються зовнішньою торгівлею.
Метою роботи є вивчення теоретичних аспектів зовнішньоторговельної політики держави, а також знайомство з державним регулюванням зовнішньоекономічної діяльності і найважливіше з принципами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, розкриттям їх методів і особливостей. Дуже важливо виявити позитивні і негативні сторони зовнішньоекономічної діяльності для економіки країни, переваги та недоліки впливу.

1. Зовнішньоторговельна політика держави
1.1 Цілі та основні напрямки зовнішньоторговельної політики
Зовнішньоторговельна політика держави-це комплекс заходів дозволяють здійснювати торгівлю з різними регіонами і країнами на різних ринках товарів і послуг. Вона повинна вписуватися в загальну зовнішньоекономічну політику [1, c. 676].
Зовнішньоторговельна політика держави - це цілеспрямовані дії держави та її органів з визначення режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності та оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці [2, c. 367].
Зовнішньоторговельна політика держави - діяльність державних органів щодо створення оптимального співвідношення експорту та імпорту країни, забезпечує сталий економічний розвиток національної економіки та реалізації країною максимальної вигоди [3, c.457].
Основні цілі зовнішньоторговельної політики:
зміна ступеня і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці;
зміна обсягу експорту та імпорту;
зміна структури зовнішньої торгівлі;
забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.д.);
зміна співвідношення експортних та імпортних цін.
Деякі цілі мають довготривалий характер, наприклад зміна ступеня і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці. Інші ж мети можуть бути досягнуті в більш короткі проміжки часу, наприклад зміна обсягу експорту або імпорту.
Існують два основні напрямки зовнішньоторговельної політики:
політика вільної торгівлі (лібералізм або фритредерство);
протекціонізм.
Для різних стадій історичного розвитку суспільства характерні різні напрямки зовнішньоторговельної політики.
У період первісного нагромадження капіталу типовою системою зовнішньоторговельної політики був протекціонізм. Високими ввізними митами на промислові товари вітчизняна промисловість правиці від іноземної конкуренції. У цей період протекціонізм відігравав прогресивну роль, сприяючи швидкому зростанню промисловості і розвитку економіки в цілому.
У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну виявляється об'єктивна потреба в полегшенні міжнародного спілкування. В області МЕВ це виражається в ослабленні обмежень зовнішньоторговельного обміну, прагненні до усунення перешкод на його шляху. Такому курсу відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою розуміється весь комплекс державних заходів з регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв'язків для сприяння зовнішньоторговельному обігу та зниження митних та інших бар'єрів.
Елементи лібералізації зовнішньої торгівлі існували і до війни у ​​вигляді політики вільної торгівлі. Однак сучасна лібералізація володіє рядом істотних відмінностей:
розширена сфера регулюючих заходів, які вийшли за межі тарифної політики й охоплюють усі галузі господарського життя;
зросла роль погоджених міжнародних дій, координований зусиль різних країн щодо багатосторонньої лібералізації зовнішньоторговельного обміну;
вдалося домогтися довгострокового зниження загального "рівня перешкод" розвитку зовнішньої торгівлі.
Політика вільної торгівлі (free trade) у чистому вигляді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу своїм господарюючим суб'єктам.
Вільна торгівля призводить до позитивних політичних наслідків, так як в цьому випадку країни стають більшою мірою взаємозалежними, а отже, знижується небезпека ворожих дій по відношенню один до одного.
Проведення політики вільної торгівлі дозволяє одержати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася. [4, c.290]
Протекціонізм (protectionism) - політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідним для менш розвинених країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних іноземних держав може привести в менш розвинених країнах до економічного застою і формування неефективної для даної країни економічної структури. [4, c. 289-290]
Можна виділити кілька форм протекціонізму:
селективний - спрямований проти окремих країн або товарів;
галузевий - захищає певні галузі, передусім сільське господарство;
колективний - проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них не входять;
прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Протекціонізм сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах протекціонізм часто є необхідною умовою індустріалізації. Крім того, при протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики може призвести і призводить до економічного застою, тому що якщо усунути іноземну конкуренцію, то послаблюється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня та ефективності виробництва.
У своїй крайній формі протекціонізм набуває форми економічної автаркії, за якої країни прагнуть обмежити імпорт тільки тими товарами, виробництво яких у даній країні неможливо. Експорт же допускається у тій мірі, в якій він забезпечує необхідний імпорт.
У чистому вигляді автаркического політика передбачає, що будь-який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію. Але не завжди прагнення окремих країн до заміщення імпорту вітчизняною продукцією можна охарактеризувати як автаркического політику.
Політика автаркії, так само як і політика вільної торгівлі, в чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї чи іншої країни. Іноді можуть одночасно проводитися політика вільної торгівлі і політика протекціонізму, але у відношенні різної продукції.
Протекціонізм активно застосовується не тільки розвиваються, а й промислово розвиненими країнами для захисту національних товаровиробників в умовах конкуренції, що загострюється.
Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Держава може давати рекомендації і заохочувати господарюючі суб'єкти до тих чи інших дій. До інструментів зовнішньоторговельної політики відноситься система двосторонніх і багатосторонніх договорів. Однак найчастіше в умовах розвинутих ринкових відносин застосовуються тарифи і нетарифні бар'єри. [5, c. 398-400]
1.2 Митні тарифи і нетарифні бар'єри
Класичним і основним інструментом зовнішньоторговельної політики є митні тарифи.
Митні тарифи - це систематизований перелік ставок митних зборів. Під митом розуміють податок на імпорт або експорт товарів у момент перетинання ними митного кордону держави. Зазвичай митні тарифи встановлюються на національному рівні, але існують і єдині тарифи декількох країн у рамках митних союзів. Розмір ставок митних тарифів підвищується разом із ступенем переробки товару.
Митні тарифи розрізняють за таких підстав:
а) за механізмом встановлення і стягнення:
адвалерну мито, яку вводять у вигляді відсотка до митної вартості товарів, що збільшує їхню ціну на її ставку;
специфічне мито, заснованої в формі фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу та ін) товарів, внаслідок чого їхня ціна зростає пропорційно цим одиницям і фіксованою ставкою оподаткування;
комбіновану мито, яка синтезує два попередні її виду;
б) за спрямованістю оподатковуваного зовнішньоторговельного обороту:
експортні мита, які стримують вивезення, коли світові ціни вищі, ніж внутрішньонаціональні, і коли експортери вивозять занадто багато ресурсів або товарів у гонитві за прибутком або для вивозу капіталу (частини виручки від експорту), що характерно для нерозвинених країн;
імпортні мита, які застосовуються набагато частіше і всіма країнами перш за все для захисту вітчизняного ринку від зовнішніх постачальників;
в) за цілями митного оподаткування:
фіскальні мита, що встановлюються для поповнення держбюджету, як правило, за невисокими ставками на ресурси і продукти, пов'язані з критичним імпортом (не випускаються країни);
захисні мита на продукцію національних виробників, які їх оберігають від зарубіжних конкурентів, внаслідок чого з цієї продукції ставки оподаткування диференціюють залежно від ступеня відставання в конкурентоспроможності її вітчизняних постачальників в порівнянні з іноземними, іноді досягаючи ступеня заборонених мит (різновиди захисних);
компенсаційні (антидемпінгові) мита, що вводяться однією стороною у відповідь на встановлення іншою стороною торгових бар'єрів або на підтримку експорту останньої [2, c. 297-300].
Нетарифні бар'єри - система адміністративних та економічних заходів, що застосовуються державою з метою регулювання ввезення та вивезення товарів, в тому числі: кількісні обмеження ввезення, ліцензування, квотування, встановлення мінімальних цін, імпортні збори, митні формальності та ін
Нетарифні бар'єри підрозділяються на 3 групи:
Заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін;
Заходи адміністративного характеру, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упаковки і маркування тощо;
Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.
Існує також розповсюджена класифікація нетарифних бар'єрів за механізмами дії, за якою вони поділяються на 7 категорій:
Паратаріфние заходи, до яких відносяться інші, крім мит, платежі, що справляються при ввезенні іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Офіційно ці заходи приймаються не з метою регулювання зовнішньої торгівлі, але роблять на неї істотний вплив.
Заходи контролю за цінами, які націлені на захист інтересів національних товаровиробників (компенсаційні й антидемпінгові процедури і мита).
Фінансові заходи, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі.
Кількісне регулювання, тобто встановлення кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів.
Автоматичне ліцензування, тобто спостереження (моніторинг) за обсягами і напрямами товаропотоків.
Державна монополія зовнішньої торгівлі в цілому або окремими товарами.
Технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, в т.ч. якості і безпеки.
Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному чи фізичному вираженні, що вводяться на імпорт або експорт товару у визначений період. У разі встановлення квоти раною 0, має місце ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт. Квота може бути встановлена ​​на рівні вище, ніж можливий імпорт або експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить лише способом контролю за рухом того чи іншого товару.
Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.
Існують квоти глобальні, установлювані на імпорт визначеного товару з усіх або з групи країн, і сезонні.
Однією з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, які поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому становищі.
Іншим різновидом квот є так звані тарифні квоти. У межах встановлених квот товари імпортуються без стягнення митних зборів, а при імпорті понад цього ліміту стягуються високі мита.
Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензії, які являють собою в даному випадку дозволу на експорт або імпорт. Вони видаються державою через спеціальні уповноважені відомства на проведення зовнішньоторговельних операцій із включеними у відповідні списки товарами.
Основними видами ліцензій є:
а) автоматична, або генеральна, ліцензія, по якій дозволяється безперешкодний ввіз або вивіз товару, включеного у відповідний список, протягом певного періоду;
б) неавтоматична, або разова, ліцензія, по якій дозволяється імпорт або експорт визначеного товару із зазначенням його кількості, вартості, країни походження або призначення, а в ряді випадків і митного пункту, через який повинен бути здійснений експорт або імпорт [2, c. 301-304].
1.3 Об'єкти і суб'єкти зовнішньоторговельної діяльності України
До об'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:
товари, капітал і робоча сила;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, посередницьких, аудиторських, юридичних, туристських та інших, прямо і виключно не заборонені законами України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території Україні, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території Україні, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території Україні, так і за її межами;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Правом здійснення зовнішньоторговельної діяльності мають всі українські юридичні особи і громадяни (фізичні особи).
Суб'єктами зовнішньоторговельної діяльності можуть бути як українські, так і іноземні учасники. До українських учасникам відносяться юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, які мають постійне місцезнаходження на території України, а також фізичні особи, які мають постійне або переважне місце проживання на території України і зареєстровані як індивідуальних підприємців.
Юридичною особою, відповідно до Цивільного кодексу України, визнається організація, яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відособлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові й інші немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридичні особи повинні мати самостійний баланс або кошторис.
Громадянин (фізична особа) має право займатися підприємницькою діяльністю (у тому числі і зовнішньоторговельної) без утворення юридичної особи з моменту державної реєстрації як індивідуального підприємця.
Іноземними учасниками зовнішньоторговельної діяльності можуть бути юридичні особи та організації в іншій правовій формі, а також фізичні особи, включаючи осіб без громадянства, цивільна правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і нести обов'язки), яких визначається з права іноземної держави.
Всіх учасників зовнішньоторговельної діяльності України можна класифікувати за трьома ознаками:
1) за профілем зовнішньоторговельної діяльності;
2) за характером скоєних зовнішньоторговельних операцій;
3) за організаційно-правовими формами.

2. Основи державного регулювання зовнішньоторговельної політики
2.1 Методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності
Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків - це сукупність використовуваних державними органами і службами форм, методів та інструментів впливу на економічні відносини між країнами та відповідно до державних і національними інтересами, цілями, завданнями. Регулюючий вплив держави здійснюється за допомогою прийняття законів та інших державних актів, постанов і рішень уряду.
Стосовно до міжнародної торгівлі як головному об'єкту регулювання уряду використовують такі інструменти і способи впливу, як митні тарифи, податки, обмежувальні умови, міждержавні договори та угоди, заходи щодо стимулювання експорту та імпорту.
Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється відповідно до міжнародних договорів, законів і іншими нормативними правовими актами країни за допомогою:
1) митно-тарифного регулювання;
2) нетарифного регулювання;
3) заборон та обмежень зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю.
Зовнішня торгівля інтелектуальною власністю - передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності або надання права на використання об'єктів інтелектуальної власності російським особою іноземній особі або іноземною особою російському особі;
Зовнішня торгівля послугами - надання послуг (виконання робіт), що включає в себе виробництво, розподіл, маркетинг, доставку послуг (робіт).
4) заходів економічного та адміністративного характеру, що сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності та передбачених законами.
Економічні методи регулювання.
До методів економічного характеру відносять різні податки і збори, особливі види мита, заходи валютного регулювання, субсидії та інші.
Практично у всіх країнах застосовується прикордонне оподаткування товарів. Його метою є в першу чергу створення однакового податкового режиму для одних і тих же товарів іноземного і вітчизняного виробництва. До таких заходів відноситься застосування акцизного збору, інших зрівняльних податків і зборів, у тому числі ліцензійного збору, збору за реєстрацію.
До заходів валютного і фінансового характеру відносяться різні обмеження на витрачання іноземної валюти: множинність валютних курсів, податки при операціях з іноземною валютою, безвідсотковий заставу. Під множинністю валютних курсів мається на увазі встановлення диференційованого курсу перерахунку національної валюти в іноземну в залежності від роду угоди, партнера чи товару. У ряді держав, що розвиваються податки при операціях з іноземною валютою складають 50-60% від вартості ввезених товарів.
Держава для захисту своїх виробників не тільки обмежує імпорт, але і заохочує у формі субсидій вітчизняних експортерів. Експортні субсидії можуть бути у формах прямих дотацій, пільгового оподаткування, пільгового кредиту.
У розвинених країнах широке застосування знаходять антидемпінгові заходи у формі стягнення з імпортних товарів додаткових високих мит.
Демпінг визначається як продаж товару за цінами нижче витрат виробництва. Міжнародні організації визначають демпінг як продаж товарів за ціною нижче світової чи нижче внутрішньої. Виявлення демпінгу виступає причиною накладення каральної антидемпінгового мита, яка кілька разів перевищує звичайну.
Головним недоліком цінових або вартісних методів регулювання залишається їх непрямий вплив на національну економіку. Часто іноземні експортери йдуть на їх виплату за рахунок пониження власного прибутку. При імпорті товару з низькою еластичністю економічні бар'єри можуть і не вплинути на рівень імпорту. Це призводить до більш широкого використання методів адміністративного регулювання зовнішньої торгівлі.
Адміністративні методи регулювання.
З усіх нетарифних адміністративних бар'єрів найбільшого поширення набула квота. Квота є обмеження виробництва продукції, дозволеної до ввезення в країну або вивозу з країни, яке діє протягом деякого періоду.
У світовій практиці використовуються індивідуальні, тарифні, глобальні та інші види квот.
Індивідуальні квоти припускають розподіл загальної кількості дозволених до імпорту товарів по країнах-постачальниках. розрізняють пропорційну квоту, яка визначається за часткою кожної країни в імпорті за базовий період, і двосторонню квоту, надану в обмін на зустрічні торгові поступки чи політичні зобов'язання іншої країни.
Тарифні квоти передбачають поставку певної кількості товару в звичайному режимі, а для постачання понад цю кількість встановлюється більш жорсткий тариф. Наприклад, Японія встановила тарифні квоти на м'ясну худобу, сир, кукурудзу, солод, первинний спирт.
Глобальні квоти встановлюють розмір загальної кількості імпорту товару на певний період без розподілу його між країнами-постачальниками, що дозволяє вибірково підходити до вибору країни-постачальника.
Розглядаючи дію імпортної квоти і митного тарифу, можна відзначити, що їх вплив на рівень добробуті країни в цілому ідентичний. Однак головна відмінність їх у тому, що при введенні імпортної квоти відбувається заміна ринкового механізму адміністративним регулюванням, в той час як при введенні тарифу ринковий механізм лише коригується.
Одним з порівняно нових видів нетарифних заходів стало добровільне самообмеження експорту, що практикується розвинутими країнами для стримування імпорту. Хоча зовні така форма обмеження торгівлі представляється добровільною, вона є результатом тиском країни-імпортера. «Добровільне» самообмеження експорту здійснюється, як правило, під загрозою застосування жорстких протекціоністських санкцій, в результаті яких країна-експортер може втратити велику частину національного ринку [, c. 289-305]
2.2 Механізм експортного та імпортного регулювання
Експорт - Вивезення з країни товарів вітчизняного виробництва, а також реекспорт товарів. До товарів вітчизняного виробництва відносяться також товари іноземного походження, ввезені в країну і зазнали суттєвої переробки, що змінює основні якісні або технічні характеристики товарів.
Імпорт - Ввезення товарів у країну. У імпорт включаються ввезені товари, призначені для споживання в народному господарстві країни, для реекспорту, і товари, що купуються для вітчизняних організацій за кордоном, для споживання на місці. До реекспортні товарів відносяться товари, ввезені в країну, а потім вивезені за кордон без переробки
З метою регулювання операцій з імпорту та експорту, в тому числі для захисту внутрішнього ринку і стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, встановлюються імпортні та експортні мита. Експорт з та імпорт в здійснюється без кількісних обмежень. Кількісні обмеження експорту та імпорту можуть вводитися у виняткових випадках урядом з метою:
забезпечення національної безпеки країни;
виконання міжнародних зобов'язань з урахуванням стану на внутрішньому товарному ринку;
захисту внутрішнього ринку країни.
Постанови про введення кількісних обмежень експорту та імпорту приймаються та офіційно опубліковуються не пізніше, ніж за три місяці до введення цих обмежень в дію.
Розподіл квот і видача ліцензії при встановленні кількісних обмежень здійснюються, як правило, шляхом проведення конкурсу або проведення операцій з експорту та (або) імпорту до сумарного виконання квот.
Заборони та обмеження експорту і (або) імпорту товару (робіт, послуг) можуть встановлюватися виходячи з національних інтересів, що включають:
дотримання суспільної моралі та правопорядку;
охорону життя і здоров'я людей, охорону тваринного і рослинного світу і навколишнього середовища в цілому;
збереження культурної спадщини народів;
захист культурних цінностей від незаконного ввезення, вивезення і передачі прав власності на них;
необхідність запобігання вичерпання природних ресурсів, які, якщо заходи, пов'язані з цим, проводяться одночасно з обмеженнями відповідного внутрішнього виробництва і споживання;
забезпечення національної безпеки;
захист зовнішнього фінансового стану та підтримання платіжного балансу;
виконання міжнародних зобов'язань [7, c. 32-40].
Що ввозяться на територію товари повинні відповідати технічним, фармакологічним, санітарним, ветеринарним, фітосанітарним та екологічним стандартам і вимогам, встановленим в країні [6, c. 304]
На окремі види товарів на експорт і (або) імпорт встановлюється державна монополія. Переліки таких товарів визначаються законами країни.
Державна монополія на експорт і (або) імпорт окремих видів товарів здійснюється на основі ліцензування діяльності з експорту та (або) імпорту товарів. Ліцензії видаються органом виконавчої влади виключно унітарним підприємствам, які зобов'язані здійснювати операції з експорту та (або) імпорту товарів на основі принципів недискримінації і добросовісної комерційної практики.
Унітарне підприємство - це комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за нею майно.
Особливими режимами здійснення окремих видів зовнішньоторговельної діяльності є прикордонна торгівля і вільна економічна зона.
Прикордонна торгівля здійснюється між особами даної країни, що мають постійне місце знаходження (місце проживання) на прикордонній території цієї країни, і іноземними особами, що мають постійне місце знаходження (місце проживання) на відповідній прикордонній території, яка визначається у міжнародних договорах з определьнимі державами, виключно для задоволення місцевих потреб у відношенні товарів, вироблених в межах існуючої прикордонній території, а також товарів, призначених для споживання в межах існуючої прикордонній території [8, c.57-66]
2.3 Сприяння розвитку зовнішньоторговельної діяльності та її стимулювання
Ефективність державного регулювання ЗЕД в чому забезпечується за рахунок вироблення обгрунтованої зовнішньоекономічної стратегії із всебічним урахуванням інтересів і можливостей країни на окремих етапах її розвитку і на перспективу.
В якості головної мети зовнішньоекономічної політики має бути проголошено активну участь країни у створенні та розвитку нового міжнародного економічного порядку. Мова йде про вироблення міжнародних правил, що сприяють глобалізації ділової активності та розмивання економічних кордонів; формуванні нових норм руху капіталу та зарубіжних інвестицій, технологій; захисту прав інтелектуальної власності; гармонізації стандартів. Велике значення надається таких питань, як посилення координації макроекономічної і валютно-фінансової політики розвинених країн, зміцнення міжнародної економічної системи, врегулювання зовнішньоторговельних дисбалансів, підтримка економік, що розвиваються.
Велику роль відіграють економічні важелі регулювання ЗЕД.
Розвитку ЗЕД сприяє розвинута система державного страхування торгівлі та інвестицій.
Держава виступає також організатором системи обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків та фінансує цю діяльність з бюджетних коштів. Дана система носить розгалужений характер, охоплюючи такі сфери діяльності, як збір і аналіз маркетингової інформації, надання інформаційно-консультаційних послуг, організація рекламно-виставкової роботи. Вона сприяє підвищенню ефективності ЗЕД, залученню до неї нових учасників.
Важливим напрямом державної участі у ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір та аналіз зарубіжної комерційної інформації.
Ефективність зовнішньоекономічного комплексу в значній мірі залежить від міцності інституційних основ ЗЕД. У системі органів державного управління цією сферою можна виділити адміністративні, координаційні та консультативні.
Серед державних адміністративних органів особливе місце займає Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МВТП), яке розробляє та координує промислову та зовнішньоторговельну політику країни. МВТП забезпечує розвиток торгових відносин з зарубіжними країнами, вирішує пов'язані із зовнішньою торгівлею валютні питання, сприяє виробництву експортних товарів, встановлює квоти на імпорт товарів, що ліцензуються, видає дозволи на імпорт, визначає відповідні правила торгівлі.
Дане міністерство грає ключову роль у плануванні та структурній перебудові економіки у бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаціонноемкой економіки, скорочення зовнішньоторговельного дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів та енергоресурсів.
Послідовність і узгодженість реалізації торговельно-економічної політики значною мірою забезпечується за рахунок тісної міжвідомчої координації урядових органів.
Сприяння розвитку зовнішньоторговельної політики полягає в наступному:
посилення державної участі у визначенні та реалізації цілей, пріоритетів, основних напрямів структурної політики, її тісному зв'язку із зовнішньоекономічним регулюванням;
зміцнення законодавчої та нормативно-правової основи державного регулювання ЗЕД;
зміцнення інституційних засад державного регулювання ЗЕД. Зокрема, було б виправданим створити замість численних і нерідко дублюють один одного урядових та міжвідомчих комісій з різних питань ЗЕД одній урядовій комісії або ради з питань зовнішньоекономічних зв'язків на чолі з прем'єром або першим віце-прем'єром. Завдання цього органу - координація діяльності всіх російських міністерств і відомств, які займаються окремими областями ЗЕД;
формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням ресурсів підприємницьких структур) і керованої спеціальним уповноваженим органом. Необхідна умова ефективного функціонування такої системи - створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб;
вироблення і практичне використання механізмів кредитування експорту, надання державних гарантійних зобов'язань, страхування торгівлі та інвестицій від комерційних і політичних ризиків;

Висновки
Після вивчення даної теми можна зробити висновок про те, що зовнішньоекономічна діяльність у різних її формах і проявах є потрібною для розвитку економіки будь-якої країни.
Можна виділити наступні переваги й недоліки ЗЕД: вона сприяє зростанню ВВП і ВНП, сприяє розширенню товарного асортименту, стимулювання виробництва для експорту продукції, розширює зовнішньоекономічні зв'язки, але при відсутності контролю, ущемляє національного виробника.
Уряд різних країн вживає різні дії для контролю обсягів поставок імпортної продукції, недопущення порушення правових норм. Для цього застосовуються стимулюючі і обмежуючі інструменти, такі як пільгові або навпаки, дуже високі митні збори. Держава також контролює роботу митних органів шляхом проведення спецоперацій, регулярних перевірок, що істотно знижує ризик нелегального везіння товарів на митну територію країни, сприяє боротьбі з корупцією в державних структурах.
При проходженні митного контролю та оформлення, товар підлягає різним видам контролю (фітосанітарному, ветеринарному, карантинному, радіологічному, екологічному та ін) для визначення ступеня його відповідності загальнодержавним стандартам, якості та придатності для використання. За допомогою цих та інших інструментів, держава регулює ввозяться та вивозяться вантажі.
Отже, можна зробити висновок, що ЗЕД є важливою складовою економічного розвитку країни, однак для позитивного її впливу, необхідно тримати її обсяги і структуру в певних рамках, які будуть приносити дохід у бюджет, прибуток суб'єктам ЗЕД, насичувати ринок потрібними товарами, не завдавати шкоди національним виробникам.

Список літератури
1. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка / Пер. з англ. - М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. - 784с.
2. Агапова Т. А., Серьогіна С. Ф. Макроекономіка: Учеб. посібник / За загальне ред. д.е.н., проф. А. В. Сидоровича, МДУ ім. М. В. Ломоносова. - 5-е вид., Перераб. і доп. - М.: Видавництво «Справа і Сервіс», 2002 - 448с.
3. Панчишин Степан Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2001. - 601с.
4. Задоя А. О., Петруня Ю. Є. Макроекономіка: Підручник. - 2-е вид., Стер. - К.: О-во «Знання», КОО, 2006 - 368с.
5. Бутук А. І. Макроекономіка, 1996 - 320с.
6. Івашковський С. М. Макроекономіка: Підручник. - 2-е вид., Испр., Доп. - М.: Справа, 2002 - 472с.
7. Кухарська Н. Експортно-імпортна політика / / Регіон. екон. - 2005. - № 1
8. Кухарська Н. Експортно-імпортна політика (продовження) / / Регіон. екон. - 2005. - № 3
9. Вишивана Б. М. Оцінка експортно-імпортної діяльності в Україні / / фін. України. - 2008. - № 1.
10. Анісімов С.А. Про зовнішній торгівлі, податки і митні збори / С.А. Анісімов, А.В. Сакович / / Фінанси: Щомісячний теоретичний та науково-практичний журнал. М. (Росія) - 2006. № 10. . ─ С.28-37
11. Бураковській І. «Теорія міжнародної ТОРГІВЛІ», К., 1996
12. Зовнішньоторговельні операції / Укл. І. С. Гринько. - Суми: Фірма «Реал», 1994 - 464с.
13. Макконелл Кемпбелл Р., Брю Стенлі Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. Пер. з англ. 11-го вид. Т 1, 2 - М.: Республіка, 1992. - 400с.
14. Міжнародні економічні відносини: Підручник для вузів / Б.М. Смітієнка, Л.І. Коміссарова, Н.В. Лук'янович та ін; Під ред. Б.М. Смітієнка. ─ М.: ИНФРА-М, 2005. ─ 512с.
15. Міклашевська Н.А. Міжнародна економіка: Підручник / Під общ.ред.Сідоровіча А.В., МДУ ім.М.В.Ломоносова. ─ М.: Дело и Сервис, 1998. ─ 272с. ─ Підручники МДУ ім.М.В.Ломоносова.
16. Наговіцин А. Г. «Зовнішня торгівля», М: Російська Ділова Література, 1999 - 288с.
17. Наказ ДМСУ № 933 "Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 09.07.97 № 307";
18. Митний Кодекс України
19. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. «Міжнародна торгівля: навч. посібник »- К.: КНЕУ, 2001 - 488с.
20. Фигурновой Н.П. Міжнародна економіка: Навчальний посібник для вузів / Н.П. Фигурновой. ─ М.: Омега-Л, 2005. ─ 509с.
21. Фомічов В. І. «Міжнародна торгівля: Підручник» - М.: ИНФРА-М, 1998 - 496с.
22. http://friedman.com.ua/ru/
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
97.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Державна зовнішньоторговельна політика
Зовнішньоторговельна політика Росії
Зовнішньоторговельна політика держав
Зовнішньоторговельна політика Республіки Білорусь
Принцип порівняльної переваги у зовнішній торгівлі і зовнішньоторговельна політика
Зовнішньоторговельна діяльність за законодавством РФ
Зовнішньоторговельна діяльність фірми
Антимонопольна політика держави 4
Соціальна політика держави 4
© Усі права захищені
написати до нас