Реферат з предмету: «Культурологія» виконала: Студентка групи П-101 Дробот Олена Володимирівна
Міністерство освіти РФ
Армавірський Православно-Соціальний Інститут
м. Армавір 2000
I. Вступ: історія та культура
Культура завжди пов'язана з історією, завжди має на увазі безперервність моральної, інтелектуальної, духовного життя людини, суспільства і людства. Не можна пізнати культуру не знаючи історії. При зміні історичних подій, змінюється і культура. Розвиток культури є, перш за все, накопичення культурних цінностей, відбір у світовому масштабі всього кращого, що було створено людством. Між культурою минулого та сучасною культурою існує не тільки пряма лінія залежності другий від першої, але і своєрідна "зворотній зв'язок". Чим вище і значніше ідеї сучасності, тим більше ми здатні побачити і зрозуміти не помічені раніше цінності в минулому.
Вивчення великих пам'ятників культури минулого ніколи не може завершитися, завмерти, воно нескінченно і дозволяє нескінченно заглиблюватися в багатство культури. Сучасне постійно збагачує минуле, дозволяє глибше в нього проникнути.
Почуття значущості того, що відбувається, значущості всього тимчасового, значущості історії навіть людського буття не покидало давньоруської людини ні в житті, ні в мистецтві, ні в літературі
Давня Русь залишила нам багато коротких похвал книгам. У них підкреслюється, що книги приносять користь душі, навчають людину стриманості, спонукають його восхіщатся світом і мудрістю його пристрою. Книги відкривають "розмисл сердечний", в них краса, і вони потрібні праведному, як зброя воїну, як вітрила корабля.
Можна багато говорити про різноманітні невмирущих достоїнства багатьох творів давньоруської літератури, але найголовніше - це її сильне моральне начало. Завдяки йому ця література особливо цінна і для нас, для нашого часу.
Хотілося б поки зупинитися на двох великих творах Стародавньої Русі: літопис "Повість временних літ" і "Повчання" Володимира Мономаха.
"Повість временних літ" визначає місце слов'ян і, зокрема, російського народу, серед народів світу, малює походження слявянской писемності, освіта російської держави, події російської історії, тощо.
З "Повчань" Володимира Мономаха ми дізнаємося на яких принципах грунтувалося вчення підростаючого покоління, до чого закликали князі своїх дітей і яку роль зробило прийняття християнства на виховання і світогляд слов'ян Київської Русі.
1) Від язичництва до православ'я на Русі.
Релігією східних слов'ян було язичництво. Витоки її йдуть в далеке минуле, а відлуння зберігаються до наших днів. Язичницька культура була досить розвиненою, були міфологія, пантеон головних божеств, жерці. Язичницька дружинно-княжа військова культура прийшла на Русь з Скандинавії (з півночі). Найбільш шанований був бог Перун - бог грому, покровитель дружинно-княжих кіл. Процес об'єднання східнослов'янських племен в єдину державу, зростання міст вимагали нової центральної цементуючою ідеї, якої не було у язичництва. Язичницька релігія, для якої характерно багатобожжя, не відповідало розвиваються феодальних відносин і посилення княжої влади.
2) Вибір релігії.
Інтереси держави вимагали прийняття всіма однієї віри, віри, яка могла б об'єднати розрізнені племена в один народ, щоб разом протистояти ворогам і заслужити повагу союзників.
Але народи, що жили навколо Русі, молилися різним богам. Мусульмани - аллаху, іудеї - Єгові, християни - християнському Богові. І хоч всі вони визнавали тільки одного істинного бога, але обряди і закони у всіх них були різними. Тому вибрати якусь одну з цих вір виявилося дуже не просто. Зробити вибір релігії належало Київському князю Володимиру (980-1015 р.-час князювання).
До часу Володимира в Києві вже існувала невелика християнська громада. У торговій частині міста була зведена невелика церковця пророка Іллі, в якій християни з війська Ігоря приносили клятву про дотримання договору про мир та співробітництво, підписаному князем з Візантією у 945 р.
У 956 р. прийняла хрещення княгиня Ольга (дружина князя Ігоря). Ольга розгорнула місіонерську діяльність: руйнувала язичницькі требища, зводила християнські храми. Стародавні літописи говорять, що княгиня послала багато злата у Псков для зведення храму Св. Трійці. У Києві вона освятила церква в ім'я Царгородської Софії.
Неоціненну послугу справі утвердження християнства серед слов'ян надала проповідницька місія братів Салунського Кирила і Мефодія, які створили слов'янську абетку - кирилицю і глаголицю і перевели на слов'янські мови найнеобхідніші місця церковних книг. Брати дали слов'янам богослужбову літературу.
Але все ж з прийняттям християнства київський князь зволікав. Кожне посольство славило свою релігію, намагався схилити князя і його сподвижників на свій бік. Послав Володимир десять мудрих мужів у чужі країни, щоб вони побачили все на власні очі. І ніде не сподобалося ім. Болгарські і німецькі церкви були малі і непривабливі, обряди не вражаючі, а обличчя людей смутні. Зате пишність і багатство грецької столиці Константинополя, велич його храмів, важливість і таємничість обрядів, краса співу потрясли послів. "Ми не знаємо, були ми в той час на землі чи на небі ..." Це вирішило долю майбутнього християнства на Русі. Рада вирішила прийняти віру Христову від греків.
3) Прийняття християнства на Русі.
Володимир задумав взяти з бою нову віру: він хотів показати грекам, що, прийнявши їх віру, залишиться як і раніше вільним російським князем і не буде подручником грецьких царів. Володимир вторгся у візантійські володіння в Криму, взяв Херсон і почав диктувати свої умови: поріднитися з візантійським імператорським домом, одружуватися на царівну і прийняти християнство. Імператор був змушений видати за Володимира заміж свою сестру Анну.
У 988 р. князь Володимир хрестився сам, а по поверненню додому насамперед хрестив дітей своїх. Потім із завзяттям взявся за викорінення язичництва серед одноплемінників. Перун був повалений, кинутий в річку Дніпро. "І приставив Володимир до нього людей, сказавши їм:" Якщо пристане де до берега, відпихає його. А коли пройде пороги, тоді тільки залиште його ". Вони ж виконали ... "[3]. Розпорядився князь, щоб скликали всіх киян у призначену годину до берега Дніпра.
"... Вийшов Володимир з попами цариці і корсунськими на Дніпро, і зійшлося там людей без числа. Увійшли у воду і стояли там одні до шиї, інші по груди, молоді ж біля берега по груди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, попи ж робили молитви, стоячи на місці. І було видно радість на небі й на землі з приводу стількох спасаємось душ ... Люди ж охрестившись, розійшлися по домівках. Володимир же був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Христос Бог, Який створив небо й землю! Поглянь на нових людей цих і дай їм, господи, пізнати тебе, істинного бога, як пізнали тебе християнські країни. Утверди в них правильну і неухильну віру ... ». Сказавши це, наказав рубати церкви й ставити їх по тих місцях, де колись стояли кумири ». [3]. На пагорбі, де ще недавно височів Перун, виросла церква святого Василя. З Константинополя закликав Володимир іскуссно зодчих, щоб побудували вони кам'яний храм Богородиці. На його утримання велів князь віддавати десяту частину від доходів, тому й назвали церкву Десятиною.
Далі потрібно було поширити нову віру по всій державі, "привести всю землю руську до Бога, до світла істинного". На місці колишніх жертовників виростали церкви, прикрашені іконами.
Але для такої величезної роботи священиків не вистачало. Приїхавши разом з Ганною духовних осіб було мало. Володимир запросив з Болгарії кліриків, провідних богослужіння слов'янською мовою. Вийшли з київського підпілля перш гнані християни, багато з яких стали священиками-місіонерами. А також "послав князь збирати у лудше людей дітей і віддавати їх в навчання книжкове [E1]". [3]. «Щоб затвердити віру в знанні книг божественних, великий князь завів для юнаків училища, колишні першою підставою народної освіти в Росії». [2]. Так прийшла нова віра, нова ера, змінила життя і культуру на Русі.
4) Подальше поширення християнства в Київській Русі.
При Володимирі хрестилася, зрозуміло, не вся Русь. Син Володимира Ярослав був гідним приймачем батька. Літописець писав так: "... один землю виоре, інший її засіє, треті пожинають і їдять їжу". Володимир лише розорав грунт. А засіяв її, став дійсно засновником Руської церкви князь Ярослав.
Ярославу вдалося об'єднати роз'єднані князівські уділи і стати монархом всієї Русі. Він прагнув зберегти цю єдність і розумів, що найсильнішою зброєю в цій боротьбі може бути Церква. Ярослав доклав чимало зусиль для зміцнення християнської віри на Русі. У Києві він заклав і побудував чудову церкву, прикрашену мозаїкою із смальти, настінним розписом, і присвятив храм святої Софії. Ярослав допомагав иконописцам, "виписував" на Русь грецьких співаків, навчали киян церковного співу. Літописці кажуть, що великий князь створив і в Новгороді перше народне училище, де 300 юнаків "від старост і попівських дітей осягали вчення книжкове", потрібне для священицького сану і цивільних службовців.
Якщо священиків "середньої ланки" можна було готувати в училищах із простолюдинів, то для вищих церковних чинів це не підходило. Тут потрібні були ченці з людей ввсшего стану. І тоді стали виникати, рости монастирі, куди могли постригтися і бояри, і князівські діти, і провославна воїни.
У 1062 році святим Феодосієм був закладений знаменитий Печерський монастир з чернецький суворим статутом. Багато повчав Феодосій словом, але ще більше справою і прикладом своїм. І багаті, і бідні, і князі, і прості люди, приходили до нього за порадою і благословенням; говорив він усім правду, не боячись сильних світу; ніхто не відходив від нього без повчання, розради або милостині.
Багато вийшло з Печерської обителі подвижників православної віри і єпископів благочестивих. Живим словом і строгим життям вони поширювали і ростили ту велику силу, яка не раз виводила потім Руську землю з гіркого лихоліття, рятувала його від загибелі.
5) «Повчання дітям Володимира Мономаха».
Після смерті Ярослава (1054 р.) "стала між князями ворожнечу і усобиця." Якщо в міжусобної війні не вистачало своєї сили, то звали іноземців. Іноземці ж опусташалі Руську землю не шкодуючи, грабували її, палили міста і села, били або забирали в полон народ російський.
Порятунком і позбавленням від бід став для Русі князь Володимир Мономах, онук Ярослава. Ще за життя батька Всеволода Ярославича він прославився як бестрашний полководець, не раз угамовуючи буйних родичів і захищаючись від половців. З перших днів князювання в Києві Володимир Мономах проявив себе талановитим правителем держави. Всі свої сили він зосередив на зміцнення єдиної влади, збереженні єдності земель і перетворення країни.
Присвятивши все своє життя боротьбі за незалежність і процвітання Русі, Володимир, звичайно, не міг не замислюватися про її майбутнє. Він хотів, щоб і при дітях його Русь залишалася єдиною, сильною і добре керованою.
Це змусило його взятися за складання наказу своїм дітям і нащадкам, відомого під назвою "Повчання дітям Володимира Мономаха", в якому простежується, перш за все, вчення про шанування Єдиного Живого Бога, смирення перед Богом, лагідність, любов до оточуючих, включаючи і ворогів. "Страх божий і любов до людства є підстава чесноти. Великий Господь: чудесні справи його! "[2]. Описавши в головних рисах красу творіння і благість творця, Володимир продовжує: "Про діти мої! Хваліть бога! Любіть також людство. Не піст, не усамітнення, не чернецтво врятує вас, але благодіяння. "
"Навчися, віруюча людина, бути благочестю свершітелем, навчися за євангельським словом," очам управління, мови стриманості, розуму смирення, тіла підпорядкування, гніву придушення, мати помисли чисті, спонукаючи себе на добрі справи, панове заради; лишай - не мсти, ненависний - люби, гнаний - терпи, Огуджені - мовчи, забий гріх ". [3]
З особливим старанням князь закликав дітей до милосердя, гуманності, чесноти. "Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо і буде повинен смерті, то не губіть ніякої християнської душі ... Куди ж підете і де станете, напоїть і нагодуйте жебрака ...", не можна допускати, щоб сильний губив слабкого; не можна убогого забувати; вдовицю захищати; тримаючи шлях куди-небудь по землях своїм, не завдавати шкоди ні своїм, ні чужим: "ні селам, ні посівам, щоб не стали проклинати вас".
Застерігав Мономах дітей і від гордості в розумі й серці, від проголошення без потреби клятв. "Якщо ж вам доведеться цілувати хрест, братам чи кому або, то, - писав він, - перевіривши серце своє, на чому можете встояти, на тому і цілуйте, а поцілувавши, пильнувати, щоб переступивши, не погубити душі своєї". Інакше кажучи, даючи клятву, треба бути розсудливим, давши ж клятву, - твердим, невідступним у виконанні її.
Повчання "Мономаха славить працю, знання і засуджує один з самих сумних людських пороків - лінь. Тими рано, треба, не лінуючись, братися за працю.
"Що вмієте хорошого, - писав він, - то не забувайте, а чого не вмієте, тому вчіться - як батько мій, будинки сидячи, знав п'ять мов, тому й честь від інших країн. Лінощі адже всьому мати: що хто вміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Ласкаво ж творячи, не лінуйтеся ні на що хороше, перш за все до церкви: хай не застане вас сонце в ліжку. "
Мономах дає настанову, як слід ставитися до навчання, ведення домашнього господарства, як потрібно поводитися на війні.
Не можна лінуватися на війні і покладатися на воєвод: "... ні питва, ні їжі не предовать, ні спання; сторожів самі наряджати і вночі, розставивши охорону з усіх боків, близько воїнів лягайте, а вставайте рано, а зброї не знімайте з себе в кваплять , не озирнувшись через лінощі, раптово адже людина гине "[3].
Мономах закликав дітей самим спостерігати за всім, "щоб не посміялися приходять до вас ні з дому вашого, ні над обідом вашим". [3]
"Брехні остерігайтесь і пияцтва, від того ж душа гине і тіло", - наставляв Мономах.
Мономах учив шанувати старих як батька, а молодих - як братів, не пропускати людини, не привітавши його і не сказавши йому доброго слова; відвідувати хворого і проводжати покійника.
Мономах учив своїх спадкоємців нерозумною поведінкою і беззаконням не обтяжувати надміру становище простого народу, бо це загрожує новими повстаннями. Його вимога шанування старшинства, дотримання законів, взятих зобов'язань мало на меті уберегти князів від позовів і сварок за землі та відновлення міжусобиць.
Мономах наводить повчальні приклади зі свого життя. Полювання виховувала в ньому витривалість, спритність, мужність. Мономах говорив, що він сам завжди робив те, що пологать робити його слуги, - "на війні і на полюванні, вночі і вдень, у спеку і холод, не даючи собі спокою".
Мономах пише, що він не хвалить ні себе, ні сміливості своєї, а лише наголошує на тому, що був створений не ледачим, здатним до будь-якого людського справі, тому й зберігаємо був завжди від всіх бід. Намагаючись надихнути сучасників, він закликав їх не боятися ні смерті, ні війни, ні звіра, ні будь-якого чоловічого справи.
Російське гостинність бере свій початок з глибокої давнини. Володимир вимагає дотримуватися цей старий звичай: "... найбільше ж будете боятися гостя, від куди б до вас не пріщел, простолюдин, чи знатний, чи посол, якщо не можете пошанувати його дарунком, - то їжею і питвом ..."
У багатьох правилах Мономаха підкреслено, що потрібно бути чесним, працьовитим, стриманим, скромним, вірним своєму слову, уважним і ввічливим у стосунках з людьми, турботливим, гостинним, тому "Повчання" великого князя актуальні за сьогоднішний день.
6) Роль прийняття християнства в Київській Русі.
Християнство, безперечно, представляє одне з найвеличніших явищ в історії людства. Нами мимоволі опановує почуття подиву, коли ми вивчаємо історію християнської церкви: вона налічує вже два тисячоліття і все ще стоїть перед нами, повне життя, а в деяких країнах більш могутня, ніж державна влада. Ось чому все, що так чи інакше сприяє кращому розумінню цього грандіозного явища набуває величезне значення. Православна Церква в Київській Русі стала джерелом культури, освіти і морального виховання. Християнство сприяло розвитку архітектури, образотворчого мистецтва. Все це вивело Київську Русь на один рівень з розвинутими європейськими державами.
Прийняття християнства зіграло певну позитивну роль. По-перше, церква допомагала зміцненню молодої російської державності, впроваджуючи єдину державну ідеологію, по-друге, вона сприяла розвитку російської культури, залучаючи наші народи до культурних багатств Візантії, античної літератури, по-третє, церква сприяла поширенню освіти, створення великих літературних і художніх цінностей, тому що в той час церковно-слов'янська писемність була єдиною і монастирі були свого роду академією, де велися літописи, записувалися найважливіші події, описувалися діяння великих людей.
Прийняття християнства мало величезний вплив виховне значення в державі Київська Русь. Як вже говорилося вище, на відміну від язичницької віри православ'я характеризується високою гуманністю. В основі православного виховання закладено перш за все прояв турботи про інших, любов, доброта, прагнення до полегшення життя інших, близьких, прояв відданості - відданість людям та ідеям, рідній країні. Саме це - найбільш дієвий моральне начало у вихованні майбутніх поколінь.
Так як християнство було прийнято за державну релігію за часів Київської Русі, то саме Київська Русь ознаменувала себе корінною зміною в моральному вихованні. За часів Київської Русі відбулася зміна релігій - від язичництва до християнства. Якщо язичницькій вірі притаманне багатобожжя, людське жертвопринесення, марновірство і ворожіння, то в провославна релігії - віра у єдиного Бога, людинолюбство. Але язичництво не було викорінити повністю, воно тісно переплелося з християнством. Цей зв'язок існує до цих пір. Хрещення Русі проводилося «зверху», найчастіше насильницькими методами. Язичництво чинило опір і продовжувало жити в народних низах. У літописах описуються «бісівські» язичницькі ігрища, спалахували народні повстання під проводом волхвів. Великих успіхів християнська церква добилася тоді, коли стала використовувати старі свята та обряди, наповнюючи їх новим змістом.
При прийнятті християнства почали будуватися храми, собори, розвиватися кам'яне храмове будівництво, церковний живопис, фрескове лист. До наших днів збереглися видатні пам'ятки архітектури середини ХІ століття - собори Св.Софії в Києві та Новгороді і Спаський собор у Чернігові. До правління Ярослава Мудрого в Києві зводяться Золоті ворота.
Синтезуючи античну, ранньохристиянську, візантійську, близькосхідну культури, Київська Русь створює оригінальну російську культуру. Її оригінальність і високий рівень були обумовлені існуванням слов'янської мови, зрозумілого всьому населенню, в якості мови церковної служби і внаслідок цього становленням його як літературної.
Після прийняття християнства на Русь надійшла велика кількість слов'янськомовному літератури і головним чином церковної. Через неї, як від частини і через грецькі книги, що надійшли на Русь та переведені тут, Русь преобщалась до досягнень світової культури.
Поширення на Русі після прийняття християнства славяноязической літератури сприяло і широкому поширенню грамотності. Набувають поширення і рукописні книги (на пергаменті), прикрашені багатими заставками. У ХІ-ХІІ ст. на Русі поширюється велика кількість перекладених творів як релігійного, так і світського змісту.
Таким чином прийняття храстіанства долучила Русь до скарбів світової культури.
За короткий час після прийняття християнства культура Київської Русі досягла свого розквіту, особливо при Ярославі Мудрому. Київ став одним з найбільших міст Європи. Виникло безліч культурних центрів, розвивалися ремесла, іконопис, дерев'яне і кам'яне зодчество.
II. Культурне та духовне виховання молоді.
Проблема справжньої демократизації життя, піднесення матеріальної та духовної культури, моральності, розвитку особистості, реалізації творчого потенціалу людей, подолання їх обмеженості, та й просто невігластва, виховання справжнього спілкування, відповідальної ставлення до праці, зрілого екологічної свідомості - все це неможливо поза русла загальнолюдської культури , світового цивілізованого процесу.
В даний час культурологічна підготовка покликана, у міру можливості, заповнювати недостатність предметно-функціонального, «об'єктивного» характеру навчання та відсутність традицій класичного гуманітарної освіти.
Культорологічною освіта покликана готувати молодь до особистісної орієнтації в сучасному світі, до осмислення його як сукупності культурних досягнень людського суспільства, воно має сприяти взаєморозумінню, продуктивному спілкуванню.
Знання в сучасному суспільстві перетворюється на багатство. Необхідною вимогою сучасної освіти є етична (духовна) орієнтація розвитку людини. Освіта передбачає роботу, спрямовану на самого себе, шлях у світ є одночасно шлях до себе, відкриття себе, своєї природи і духовності, вирощування в собі нових сил, здібностей, відчуттів і переживань.
Світовідчуття людини, його оптимізм, мислення, моральність і людяність потребують опори та обгрунтуванні, чим і є по суті своїй релігія, що проповідує лагідність, смиренність, чесність, любов і доброту, так необхідні у нинішній час.
Список літератури
1. В. І. Колесник., С. А. Хан "Історія Росії з давніх часів до наших днів", Ств., 1998 р.
2. Н. М. Карамзін "Історія держави Російської", книга 1, Ростов-на-Дону, "Фенікс", 1994 р.
3. Л. А. Дмитрієва, Н. В. Понирко "Повісті Стародавньої Русі", М. "Художня література", 1987 р.
4. А. В. Петрушевський "Розповіді про давні часи на Русі", Санкт-Петербург, "Лениздат", 1993 р.