Реферат
на тему:
"Знаменита особистість у період між I і II світовими війнами.
Радянський інженер-радіотехнік Бонч-Бруєвич "
учня 10 - В класу
середньої школи № 78
Безобразова Олександра
У 1896 році орловськ поміщик - втім, тепер уже колишній поміщик - Олександр Іванович Бонч-Бруєвич приїхав до Києва. Вдалося купити невеликий, але просторий старий будинок із садом на околиці міста. Батько любив спостерігати за своїм сином Михайлом. Нерівний характер мав хлопчик: то носиться він з братами по будинку і саду, граючи в Козаків-розбійників. Те затихав де-небудь у куточку з книжкою в руках. Батько часто згадував уже далекий 1888 рік, коли в снігову середу 10 лютого в середу з спальні в орловському його будинку почувся довгоочікуваний і все ж несподіваний крик немовляти. Міші пішов дев'ятий рік. Він умовив накупити в аптеці різних хімікалій і влаштував в саду на радість молодшим братам цілу справжню лабораторію. Які тільки опит там не робилися. І звичайно, головні - з вибухами. А зараз, в 1906 році, питання стоїть просто: куди Міші йти учиться далі? Кілька років він провчився в гімназії, а потім його віддали в реальне училище. Після п'ятого класу реального Міша вступив в комерційне училище. До моменту закінчення комерційного училища Михайло був дорослим серйозним юнаків. Наближався вік призову до армії. Михайло вступає у військове училище, де після трьох років отримав офіцерське звання. Училище випускало саперів, а в саме останнім часом стало готувати і офіцерів-зв'язківців для армійських радіостанцій. Цієї нової професії і вирішив опанувати Міша. Він закінчив училище відмінно і визначився в п'ятий саперний батальйон у далекому, забутому богом Іркутську. Три роки промайнули швидко. У 1911 році Михайло отримав чин поручика, а в 1912 році його перевели до Петербурга. Успішна здача іспитів відкрила йому двері у Електротехнічну офіцерську школу. Через рік побачила світ його перша дослідницька стаття про іскровому розряді. За рекомендацією Лебединського і Миткевича, теж відомого на той час електротехніка, Бонч-Бруєвича приймають у члени Російського технічного товариства, що було великою честю для молодої людини.
У серпні 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Бонч дали нове призначення - у Твер, помічником начальника приймальної радіостанції. На них лежав обов'язок забезпечити зв'язок між Росією і союзниками - Францією та Англією. Невисока якість апаратури, виготовленої іноземними виробниками, ускладнювало роботу радіостанції. Діяльний поручик привів апаратуру в задовільний стан, домігся безперебійної роботи станції. У Європі на багатьох радіостанціях застосовувалися нові прилади, які дозволяли посилити радіосигнали. Бонч вирішив, що на радіостанції в Твері лампи необхідні. Але де їх узяти? І тоді поручик Бонч-Бруєвич вирішує робити лампи сам, власними силами. На початку у Бонча нічого не виходило. І перш за все тому, що не вдавалося отримати в лампі стійкий вакуум. Але все ж таки поступово технологію відкачування освоїли, оволоділи й склодувний таємницями.
Зимовий вечір 1915 року. Відбулося диво - лампа працює. Вона дозволяє приймати сигнали паризькій телеграфної станції Ейфелевої вежі настільки голосно і впевнено, що їх чути у всій кімнаті. Раніше про таке й таке і мріяти не можна було. У Військово-технічне управління зрозуміли, що кустарно приготовані тверські лампи відкривають шлях до виробництва їх у країні в більш широких масштабах. Потрібен обмін досвіду, необхідна інформація про такі ж роботах в інших місцях, треба знати, що робиться за кордоном. Бонч-Бруєвич їде до Франції. Їде через Скандинавію і Лондон, навколо всієї Європи - нічого дивного, адже йде війна. У Парижі він зустрічається з генералом Ферье. Той дозволяє російській колезі подивитися радіоламповий фірми. У Бонч-Бруєвича міцніє впевненість, що і в Росії, можливо, створити такі ж лампи, а може бути навіть і краще.
Під керівництвом в товариський не штатних лабораторії було випущено близько 3 тис. штук ламп - масштаби майже заводські.
У 1916 році за дорученням Військово-технічного управління Бонч підготував брошуру під назвою "катодні лампи". Це була серйозна наукова публікація. Важко переоцінити її значущість для ранньої радіотехніки і в науковому і практичному відношенні.
Жовтневі вихори 1917 сміли й самодержавство, і тимчасовий уряд. До влади прийшов народ. У радянській країні почали організовувати громадянську радіозв'язок. У перші ж місяці радянської влади товариські радіостанція перейшла у відання Наркомату пошт і телеграфів, перестала бути військовою. У штат товариський нештатної лабораторії узаконили і збільшили до 50 чоловік.
Одного теплого літнього дня до бараків радіостанції під'їхав легковий автомобіль, з якого вийшов нарком пошт і телеграфів В. Н. Подбельський. Положення тверських ентузіастів гість зрозумів відразу: працювати тут було важко - відсутня електрична енергія, немає газу, погано з водою. Повернувшись до Москви, Подбельський доповів про результати поїздки Леніну, обговорив з ним можливості збільшення випуску настільки гостро необхідних вітчизняної конструкції радіоламп. Після певних роздумів колишню нештатну лабораторію з Твері вирішили перенести в нижній Новгород.
У спекотну п'ятницю 16 серпня 1918 ешелон з усіма співробітниками товариський радіостанції з їх сім'ями з майном та обладнанням лабораторії після триденного нелегкого шляху прибув на товарну станцію Нижнього Новгорода. Їх було 18 чоловік, колег і однодумців, - людей, які зуміли в важких умовах не піддатися розпачу, самовіддано трудилися, буквально голими руками зробили перші радіолампи. Створюваний науковий центр радянської радіотехніки розмістили в старому, досить просторому триповерховому будинку. Перший поверх зайняли майстерні, на другому - основна частина лабораторії і склодувну виробництво, на третьому поверсі розташувалася бібліотека. А в підвалі знайшлося місце для енергетичної підстанції.
Бонч-Бруєвич повністю віддався науково-технічної діяльності. Дещо з обладнання поламалося в дорозі, інше встигло застаріти, інше вимагало заміни на більш досконалі зразки. Тепер вже не можна було будувати лампи "на око", методом проб і помилок. І Бонч вчився їх розраховувати, поступово набуваючи досвіду. Радувало, що розрахунки давали добрий збіг з практикою. І вже незабаром праці Бонча завершилися першим успіхом: з'являється нова конструкція приймальної лампочки. Її назвали ПР-1, що означає "пустотний реле першого типу". Було вирішено, що до жовтневої річниці будуть випускати саме цю лампу.
Восени 1918 року першу партію прийомних ламп привозять до Москви. Фахівці в Москві високо оцінюють продукцію: лампи за якістю і конструкції цілком могли посперечатися з закордонними. Стало ясно, що в Нижньому Новгороді склався творчий колектив дослідників. Події показували що необхідне створення науково-дослідного інституту. Ленін доручає А. М. Ніколаєву і В. Н. Подбельський розробити проект Положення про лабораторію в Нижньому Новгороді, яке надавало новий статус цього колективу, ставило перед ним задачу об'єднання радіотехнічних сил у країні і розробку ламп і радіоапаратів, будівництво радіостанцій, видання наукових журналів з радіотехніки.
2 грудня 1918 колектив лабораторії став називатися "Нижегородська радіо лабораторія з майстерні народного комісаріату пошт і телеграфу".
Коли Нижегородська лабораторія проходила період свого дитинства, а потім і швидкого мужания все було зосереджено навколо Бонча і Лещинського. Роботи вели відразу по декількох важливих тем. Перш за все, тривала розробка приймально-підсилювальних ламп. Але не залишалися без уваги й інші області: радіоприймачі і радіотелеграфні передавачі в першу чергу.
Первісна ядро колективу поступово стало поповняться вченими та інженерами. В кінці 1918 року в Нижній Новгород приїхала група фахівців з електричних машин на чолі з відомим вченим В. П. Вологдина. З його ім'ям пов'язано найважливіший напрям в електротехніці - техніка струмів високої частоти, їх застосування для теплової обробки металів - плавки, гарту. Ще через півроку сюди з сім'єю приїхав професор Лебединський. Він став вчителем і наставником цілого покоління радянських радистів. Конструюючи і Ра зчитуючи прийомні лампи, Бонч-Бруєвич умісти з тим закладав загальні основи теорії приймальні лампи. Его "теорія тріода" була опублікована в журналі "радіотехнік" наприкінці 1919 року. Молодому вченому цілком самостійно вдалося зробити те, що виявилося під силу ще лише одній людині в світі, маститому професору дрезденського університету Генріху Баркгаузену. Це досягнення Бонча і хвилювало й тішило, адже про нього вже можна було сказати: "вперше в світі".
Робота в лабораторії тривала. Бонча захопила нова важлива технічна ідея - радіотелефонірованіе. І Михайло Олександрович знову, як колись у Твері, ставить перед собою, здавалося б, немислиму завдання - створити радіолампи досить великої потужності, порівнянної з потужністю машини і дуги. Новаторський задум Бонча багато фахівців зустріли, щонайменше, як фантастику. Перед інженером вимальовувалася картина труднощів майже непереборних. Розрахунки й експерименти показали, що приделом можливості при такому підході залишилися потужності порядку сотні ват. Ват, а не Кіловат, як в машині і дузі. Бонч спершу спробував виготовляти лампи такий же як і прийомні. Минуло небагато часу, і ось вже побудована скляна генераторна лампа потужністю 150 ват. Вона отримала марку ГІ-150 і стала випускатися серійно. У руках вченого з'явилися прилади, з якими вже можна було проводити експерименти по лампового радіотелефоніруванію і будувати діючі макети перших радіотелефонних передавачів.
Він розробляє особливу компактну конструкцію приладу, де в цілому колбі як би суміщені відразу чотири однакові лампи. Загальний їх анод був чотирьох секційним, а в кожній секції - окремі катод і сітка. Цей прийом дав можливість тимчасово обробити дещо з якими труднощами і до томі ж сам по собі виявився перспективним винаходом. До нього повернулися 20 років по тому, під час другої світової війни: секційна конструкція лампи дала можливість створити потужні імпульсивні лампи для надвисоких частот.
І ось настав пам'ятний день - 15 січня 1920 року була проведена передача з Нижегородської радіолабораторії до Москви. Про успішний досвід розповіли Леніну. У травні 1920 року вперше в нашій країні в ефірі прозвучала музика, передана нижегородським передавачем.
Це був чималий успіх: робота явно виходила. Але щоб радіотелефон було чутно всюди, необхідні лампи ще більшою, значно більшої потужності, ніж вони мали. І ось нарешті рішення було знайдено. Найважливіша думка виявилася і найпростішою, але і самої незвичайною: потрібно охолоджувати лампу, інтенсивно відбираючи виділяється на аноді тепло. І Бруєвич робить лампу, в якій анод не в нутрії її а зовні, і його можна буде охолоджувати. Всього кілька місяців по тому в середини 1920 року, на радіоцентрі Гельта під Берліном відбувається незвичайна подія. На столі дерев'яний ящик з ручками налаштування. Це ламповий радіоприймач, дуже чутливий. Навколо керівника всесвітньо відомої фірми "Телефункен" графа Георга фон Арко зібралися провідні фахівці концерну. Завжди горді і непроникні, особи зараз не можуть приховати розгубленості. У навушниках чіткий, спокійний і не голосний, але чудово чутний голос вимовляє по-російськи: "говорить Москва!", А потім теж саме по-німецьки. Йде експериментальна радіотелефонна передача з Росії спеціально для німецьких фахівців. Відстань близько 2 тис. км. Передача показала, продемонструвала всьому світу успіхи Радянської держави в радіотехніці. У швидше почалися регулярні радіотелефонні передачі з Москви, побудовані за 2 з половиною місяці станція працювала нормально і надійно. Вона стала називатися "центральна радіотелефонна станція імені Комінтерну". Тим часом Бонч-Бруєвич продовжував трудиться над потужними лампами. Придумана ним конструкція з кожним днем дозволяла збільшувати потужність. Ці лампи поставили на московському радіотелефонного передавачі, і його потужність досягла 25 кіловат. Більш потужної радіостанції в Європі не існувало. Незабаром у Нижній Новгород приїжджають іноземні гості-група німецьких інженерів на чолі з графом Фон Арко і Олександром Мейсснер. І знову німці вражені: росіяни зробили лампу неймовірної потужності і абсолютно оригінальної конструкції. А далі сталося те, що ще недавно здалося зовсім неможливим: німецькі гості замовили кілька ламп, щоб повторити їх конструкцію у себе в Німеччині. Російська лампа перемогла. У вересні 1925 року була виготовлена лампа потужністю 35 кіловат. Вивчаючи природу радіохвиль, Бонч-Бруєвича захопила природа коротких хвиль. У Нижньогородській лабораторії знайшлася людина, яка, як і Бонч загорівся бажанням вивчити короткі хвилі. Його звали В. В. Татарінов. Їм вдалося багато чого прояснити в практиці, і в теорії коротких хвиль. Вони зайнялися проектуванням короткохвильових антен. Бонч і Татарінов переконалися, що короткі хвилі можуть служити прекрасним засобом дальньої професійного зв'язку: як радіотелеграфного, так і радіотелефонного. В стислі строки в лабораторії проектується апаратура для магістральної короткохвильового зв'язку між Москвою і Ташкентом. У Москві і Ташкенті будуються передавачі коротких хвиль на потужних нижегородських лампах спеціальної конструкції. У 1926 році магістраль стає до ладу.
Захоплений короткими хвилями, не забуває Бонч і про радіомовлення. У 1928 році в Москві стає до ладу станція на Шаболовці - сорока кіловатний "Новий Комінтерн". Цей передавач знову зайняв перше місце за своєю потужністю в Європі.
У 1928 році Бонч-Бруєвич отримав призначення на посаду наукового директора об'єднаної лабораторії. Тепер шлях Михайла Олександровича лежав у Ленінград. Поступово накопичуючись цікавий матеріал не тільки по коротких хвилях, а взагалі за законами поширення хвиль всіх діапазонів він починає писати книгу. У 1932 році книга "короткі хвилі" побачила світло. У Бонч-Бруєвича міцніє інтерес до хвиль ще коротшим. Їх назвали УКХ (ультракороткими). Їх властивості багато в чому нагадували властивості світла. Бонч-Бруєвич і його колеги все міцніше переконувалися, що УКВ можуть служити прекрасним засобом ближнього зв'язку. Ультракороткохвильової техніці Бонч присвятив кілька наукових робіт. Вони публікувалися на сторінках популярного журналу "радіо всім".
Морозного суботнього дня 31 січня 1931 Академія наук СРСР завершувала своє річне зібрання. Відомий фізик академік А. Ф. Йоффе вніс пропозицію обрати інженера Бонч-Бруєвича членом - кореспондентом Академії наук. Пропозицію підтримали інші вчені.
1935 році в Ленінграді був створений науково-дослідний інститут. Бонч-Бруєвич посів у ньому посаду заступника директора з наукової роботи. Останні 5 років життя він присвятив вивченню ультракоротких хвиль та розробці технічних засобів для передачі, випромінювання та прийому УКВ. Восени 1935 року інженер одним з перших у світі висловив дуже цікаву ідею створення лампи нового типу, придатної для генерування радіохвиль дециметрового та сантиметрового діапазону. Ця ідея була втілена в новій лампі учнями Бонча М. Алексєєвим і Д. Маляровим.
Бонч-Бруєвич завжди працював з непідробним інтересом, не рахуючись з часом, віддавав улюбленій справі всі сили без залишку, часом забуваючи про відпочинок, не шкодуючи себе. Тривала напруга надірвав його сили. 7 березня 1940 серце не витримало, інфаркт обірвав життя Михайла Олександровича Бонч-Бруєвича. Знаком визнання і пам'яті чудового вченого та інженера в Ленінграді названий Ленінградський електротехнічний інститут зв'язку імені професора М. А. Бонч-Бруєвича.
Література
Збірник "Життя чудових людей. Радянські інженери "
В. Родіонов. Михайло Олександрович Бонч-Бруєвич.