Міністерство Освіти і Науки України
Кримський економічний інститут
Державного вищого навчального закладу
Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана
Курсова робота
По предмету: «Кримінальне право»
На тему: «Звільнення від кримінальної відповідальності. Розділ IX »
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Звільнення від кримінальної відповідальності.
1.1 Поняття звільнення від кримінальної відповідальності
1.2 Підстави звільнення від кримінальної відповідальності
РОЗДІЛ 2. Постатейне розгляд підстав
2.1 Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
2.2 Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
2.3 Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
2.4 Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
2.5 Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки
2.6 Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі і в юридичній, отримала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин набуває особливого значення. У даний момент можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою будуються на основі закону. Реалізація завдання охорони інтересів особистості, суспільства або держави від злочинних посягань припускає застосування судом до осіб, винних у їх скоєнні, передбачених законом покарань. Однак можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб винна особа зазнала покладання заходів кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Крім того, дає про себе знати потреба виявити в певних випадках відому поблажливість до осіб, які порушили кримінально - правову заборону і, керуючись принципом гуманізму, передбачити в Кримінальному кодексі можливість звільнення винних не тільки від покарання, але і в цілому від кримінальної відповідальності.
Згідно статті 1 кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам Для здійснення цієї завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Конституцією України закріплено, що наша держава є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Реалізація цих конституційних положень пов'язана не тільки зі створенням, в результаті конституційної реформуванням сучасного конституційного ладу України, але і з дотриманням законів, що охороняють права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку, навколишнє природне середовище, конституційний лад України від злочинних посягань.
У той же час кримінальний кодекс передбачає і звільнення від кримінальної відповідальності.
Порядок та підстави звільнення від кримінальної відповідальності викладені у розділі Кримінального Кодексу України.
Глава 1. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1.1 Поняття звільнення від кримінальної відповідальності
Найважливішим завданням будь-якого сучасного держави є боротьба зі злочинністю та з причинами її породжують. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана перетерпіти заходи державно-примусового впливу у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового порядку. При цьому, одне з найбільш дієвих засобів, що стримують злочини, полягає не в жорстокості покарань, а в їх неминучості. Разом з тим у ряді випадків, спеціально передбачених законом, особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності. 1. У КК неодноразово використовується поняття "звільнення від кримінальної відповідальності" (наприклад, розділ IX Загальної частини КК так і називається "Звільнення від кримінальної відповідальності "). Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111), шпигунство (ч. 2 ст. 114), ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212), участь у злочинній організації (ч. 2 ст. 255) і т.д.). Однак КК ніде не розкриває цього поняття.
Системне і логічне тлумачення закону дає підставу вважати, що КК під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільнення лише від майбутньої, потенційної відповідальності. Що ж стосується звільнення від реальної кримінальної відповідальності, то закон використовує тут поняття "звільнення від покарання" (розділ XII КК так і називається "Звільнення від покарання та його відбування). Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальність, реалізується в трьох формах, а саме :
1) не пов'язаної з призначенням винному покарання;
2) що з призначенням покарання, але без його реального відбування;
3) пов'язаній з відбуванням призначеного покарання.
Тому звільнення від реальної кримінальної відповідальності - це звільнення від покарання, тобто від його призначення або відбування. У всіх інших випадках має місце звільнення від майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності. Саме тому розділ IX "Звільнення від кримінальної відповідальності" поміщений в Загальній частині КК перед розділом Х "Покарання та його види.
2. Обов'язок особи, яка вчинила злочин, піддатися кримінальної відповідальності реалізується в рамках кримінально-правових відносин. Держава як один із суб'єктів цих відносин має право не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а й відмовитися від цього за наявності підстав, передбачених КК. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
1.2 Підстави звільнення від кримінальної відповідальності
Повноваження держави обмежені КК, який містить вичерпний перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності.
Такими підставами є:
1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);
2) дійовим каяттям (ст. 45 КК);
3) примирення з потерпілим (ст. 46 КК);
4) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст. 47 КК);
5) зміна обстановки (ст. 48 КК);
6) закінчення строків давності (ст. 49 КК);
7) спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених Особливою частиною КК (ч.2ст. 111, ч.2ст 114, ч.3ст 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258 , ч. 6 ст. 260, ч 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369); 8) акти амністії та помилування (статьі85-87). Звільнення від кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли та існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення терміну, протягом якого на особі лежить обов'язок відповідати за скоєне перед державою. Це, за загальним правилом, день закінчення строку давності (ст. 49 КК), при цьому, проте, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності до того моменту, поки їй не піддалася, тобто до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність саме з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і починається кримінальна відповідальність. Після цього мова може йти тільки про звільнення від покарання. Отже, день набрання законної сили обвинувальним вироком суду є межею, що розділяє звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з якими вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також покладання на нього обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.
Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, який свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов'язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності та сукупності злочинів, рецидиви, призначення покарання за вчинення нового злочину тощо). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальну справу припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.
Передбачені законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути розділені на групи за різними підставами. Так, в залежності від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов'язкове і необов'язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст. 47 КК (передача на поруки) і ст. 48 КК (зміна обстановки). Це означає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. У всіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовим каяттям або примирення з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК).
Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цієї точки зору всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК). У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом року вона виправдає довіру колективу. В іншому випадку вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше скоєний злочин. У залежності від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення:
1) у випадках, передбачених КК;
2) на підставі Закону України про амністію;
3) на підставі Указу Президента України про помилування. Нарешті, від того, де в КК передбачена підстава звільнення від кримінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачено:
1) у Загальній частині і 2) в Особливій частині КК.
У Загальній частині питання про звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються в різних розділах. Так, добровільна відмова від доведення злочину до кінця - у розділі III "Злочин, його види та стадії", а питання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі амністії та помилування - у розділі XII "Звільнення від покарання та його відбування.
Глава 2. Постатейний розгляд підстав
2.1 Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачений них цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Розділ IX "Звільнення від кримінальної відповідальності" передбачає п'ять видів такого звільнення, кожен з яких має свої передумови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного або поєднуватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
1. Звільнення від кримінальної відповідальності означає виражене в акті компетентного державного органу рішення звільнити особу, яка вчинила кримінально каране діяння, від обов'язку піддатися судовому осуду і перетерпіти заходи державно-примусового впливу.
Соціально політична основа звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими способами, і одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності.
Для з'ясування сутності даного інституту необхідно мати на увазі наступні важливі обставини:
1) питання про звільнення від кримінальної відповідальності переносити лише у випадку, якщо вчинене діяння є кримінально караним, тобто передбачено цим Кодексом як злочин. Якщо ж вчинене діяння не є злочином (наприклад, діяння вчинено в стані крайньої необхідності - ст. 39 КК, необхідної оборони - ст. 36 КК), то застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності виключається;
2) кримінально-правове ставлення переривається суб'єктивно-вольовим рішенням компетентного органу (суду, Верховної Ради, Президента України).
Таке рішення означає відмову держави від свого права піддати правопорушника публічному осуду і застосувати до нього заходи примусового впливу;
3) звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Навпаки, інститут звільнення від кримінальної відповідальності заснований на тому, що вчинене особою діяння є кримінально караним, а підстави нереабілітуючими.
За цими підставами особа звільняється лише від кримінальної відповідальності, але до нього можуть бути застосовані інші види юридичної відповідальності: цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна та ін
2. Загальною підставою звільнення осіб, які вчинили кримінально каране діяння, від кримінальної відповідальності є недоцільність застосування до них заходів кримінально-правового впливу. Тобто мети кримінальної відповідальності (виправлення, перевиховання, попередження злочинця та інших осіб від вчинення злочинів у майбутньому) можуть бути досягнуті в даному конкретному випадку без застосування заходів державно-примусового впливу.
3. Звільненню від кримінальної відповідальності притаманна особлива процесуальна форма. Вона полягає або в припиненні кримінальної справи на стадіях досудового провадження чи судового розгляду, або у відмові в порушенні кримінальної справи.
4. Залежно від підстав всі види звільнення від кримінальної відповідальності можна підрозділити на дві групи: обов'язкові і факультативні.
Обов'язкові підстави звільнення від кримінальної відповідальності - це такі підстави, які не залежать від судових органів і повинні за наявності необхідних умов застосовуватися в обов'язковому порядку.
До них відносяться: інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності (крім випадків вчинення злочинів проти миру і безпеки людства), помилування і акт амністії.
Інші види звільнення від кримінальної відповідальності є факультативними, тобто застосовуються на розсуд компетентних органів держави, якщо вони вважатимуть недоцільним залучення особи до кримінальної відповідальності.
5. Чинний Кримінальний Кодекс передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:
а) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);
б) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46);
в) у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);
г) у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК);
д) у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);
е) на підставі акту амністії або помилування (ст. 44 КК);
ж) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);
з) спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені нормами Особливої частини КК (наприклад, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258; ч. 6 ст. 260 і ін.)
2.2 Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.
1. Підставою звільнення від кримінальної відповідальності за розглянутій підставі чинності статті 45 КК виступає недоцільність залучення до кримінальної відповідальності особи, яка після вчинення злочину невеликої тяжкості своїми позитивними діями довела своє розкаяння і тим самим втратило небезпеку для суспільства.
Такі позитивні дії полягають, наприклад, у наданні допомоги правоохоронним органам у розкритті злочину, в спробі запобігти настанню шкідливих наслідків або зменшити їх розміри, відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду або усунути заподіяну шкоду.
2. Дієве каяття, за загальним правилом, не виключає, а лише пом'якшує кримінальну відповідальність.
Тому закон надає дієвого каяття значення обставини, що звільняє від кримінальної відповідальності, тільки за наявності певних умов. До розглянутих умов відносяться:
1) вчинення злочину вперше. Воно не стосується осіб раніше судимих, які також знаходяться під слідством чи судом або ухиляються від слідства і суду. Скоїли злочин вперше вважаються особи: звільнені від кримінальної відповідальності, судимість яких за попередній злочин погашена або знята у встановленому порядку, а також у відношенні, яких минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередні злочини;
2) злочин має ставитися до категорії злочинів невеликої тяжкості.
Ця стаття не може застосовуватися у випадках, коли дієве розкаяння виходить від особи, яка вчинила злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий (див. коментар до ст. 12 КК).
3. Дієве каяття обов'язково проявляється у
активних позитивних діях:
1) активне сприяння розкриттю злочину. Воно полягає у видачі знарядь і дій вчинення злочину, у вказівці місця скоєння злочину, у викритті інших учасників злочину та інших діях;
2) особа повністю відшкодувала заподіяну їм шкоду, тобто компенсувало завдану майнову шкоду в грошовій чи іншій формі;
3) усунення заподіяної шкоди - це усунення своєю працею завданих руйнувань або ушкоджень, загладжування заподіяної матеріальної шкоди, надання допомоги в лікуванні потерпілого і т.д.
До дієвого каяття можна також віднести добровільну явку з повинною, тобто особа, яка вчинила злочин, з власної волі (не обов'язково за власною ініціативою) звертається до правоохоронних органів або суду з заявою про скоєний ним злочин.
Значення добровільної явки з повинною велике, тому що заявник власної волі повідомляє про злочин, про який органам влади ще не відомо, і сам віддає себе в руки влади, не мали до цього відомостей про те, ким вчинено злочин.
4. Розглянутий вид звільнення від кримінальної
відповідальності є факультативним (див. коментар до ст. 44 КК).
Рішення про звільнення або про відмову у звільненні від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила вперше, злочин невеликої тяжкості, приймають суди з урахуванням не тільки характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння, але також, характеру дій винного, які свідчать про його дієвому каятті, ступінь їх активності та ефективності.
2.3 Стаття 46. Звільнення від кримінальної
відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо воно змирилися із потерпілим і відшкодувала заподіяну їм збитки або усунула заподіяну шкоду.
1. Зазначена норма доповнює кримінально-процесуальне положення про те, що за згодою прокурора слідчий і орган дізнання вправі на підставі відповідної заяви потерпілого вирішити питання про припинення кримінальної справи, з подальшою передачею суду стосовно особи, вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо воно змирилися із потерпілим і загладити заподіяну йому шкоду.
Необхідно зазначити, що потерпілий - це одна з найбільш численних і значимих фігур у кримінальному процесі, в силу свого процесуального положення.
Відповідно до статті 49 КПК України ім визнається якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Кримінально-процесуального закон наділяє цього учасника процесу широкими вами і відводить йому активну роль у всіх стадіях виробництва.
Реалізуючи свої процесуальні права і обов'язки, потерпілий сприяє забезпеченню рея законності і виконання завдань кримінального судочинства.
Зважаючи на це, кримінально-процесуальний закон не називає момент визнання потерпілим з наявність; справі підозрюваного або обвинуваченого.
Слідчий у кожному випадку зобов'язаний винести відповідну постанову про визнання особи потерпілим, за винятком справ приватного обвинувачення (ч.1 ст. 27 КПК), особливість яких полягає в тому, що за цими категоріями справ кримінальні справи порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, і можуть бути припинені у зв'язку з примиренням сторін.
Для таких справах примирення винного з потерпілим є безумовною підставою, а звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності - обов'язковим. Що ж до інших злочинів невеликої тяжкості, то звільнення від кримінальної відповідальності за їх вчинення за наявності умов закріплених у коментованій статті, є факультативним: воно застосовується по розсуду компетентних органів з урахуванням усього комплексу обставин скоєння злочину і особи винного.
2. Виходячи з коментарів статті, першою умовою її застосування є те, що вчинене діяння належить до категорії злочинів невеликої тяжкості.
До них відносяться справи приватного обвинувачення, всі злочини, за які законом передбачається позбавлення свободи, спра на строк не більше двох років або інше м'якше покарання.
3. Друга умова її застосування полягає в тому, що злочин скоєно винним вперше, тобто не має судимості і не перебуває під слідством або судом.
4. Третьою умовою є сам факт примирення винного з потерпілим. Це означає, що потерпілий в належній процесуальній формі відмовляється від початкових претензій і вимог до особи, відмовляється від прохання притягнути особу до відповідальності або просить припинити кримінальну справу, порушену за його заявою.
5. Четверте умова полягає в тому, що особа до примирення або як умову примирення відшкодувала заподіяну шкоду і усунула заподіяну шкоду. Усунення шкоди можливо у вигляді: реального відшкодування в грошовій чи іншій формі, усунення своїми силами матеріальної шкоди або відшкодування моральної шкоди, а також видачі достатніх гарантій відшкодування шкоди у встановлений термін. Розмір компенсації повинен бути достатнім з точки зору потерпілого.
Отже, тільки сукупність всіх чотирьох умов є підставою для звільнення особи, яка вчинила злочин від кримінальної відповідальності.
2.4 Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
1. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і щиросердно розкаявся, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи або організації за їх клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу , не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не буде порушувати громадський порядок.
2. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.
Положення, встановлене цією статтею надають компетентним органам додаткові можливості для диференційованого підходу у вирішенні питання про відповідальність осіб, які вчинили так великої тяжкості; дозволяє широко залучати відповідальність у процес перевиховання правопорушення є ефективним засобом їх виправлення.
Питання про відповідальність осіб, які вчинили діяння невеликої тяжкості; дозволяє широко залучати громадськість до процесу перевиховання правопорушників і є ефективним засобом їх виправлення.
Суть цього виду звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності та передається на поруки колективу підприємства, установи або організації, для перевиховання і виправлення, але остаточне вирішення цього питання залежить від подальшої поведінки особи (ч.2 ст . 47 КК).
Для застосування цієї статті необхідні наступні умови:
1) щире розкаяння особи;
2) вчинення злочину вперше;
3) злочин має бути невеликої тяжкості або середньої тяжкості (див. коментар до ст. 12 КК);
4) наявність клопотання колективу підприємства, установи або організації.
Поняття клопотання колективу включає в себе три аспекти:
1) це викладена у письмовій формі мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання винного про звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності;
2) це одночасно поручительство колективу перед державою про те, що дана особа не здійснить надалі суспільно небезпечного діяння;
3) це зобов'язання проводити з винним відповідну виховну роботу.
Формальний підхід до застосування такого інституту є неприпустимим.
Заявляючи клопотання, колектив і посадові особи, які його підписують, стають до певної міри відповідальними перед державою і суспільством за подальшу поведінку взятого на поруки особи.
Кримінально-правові наслідки невдалого поруки покладаються на винну особу. Якщо воно протягом року не виправдало довіри колективу і ухиляється від заходів виховного характеру, а так само порушує громадський порядок, то на цій підставі колектив повинен відмовитися від свого поруки.
Рішення про відмову від поручительства приймається загальними зборами колективу і направляється в той орган, який передавав особу на поруки. Останній, перевіривши ці матеріали, може залучити винну особу до кримінальної відповідальності (ч.2 ст. 47 КК).
2.5 Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки
Особа вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної, якщо буде визнано, що до часу або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечним.
1.Данний вид звільнення від кримінальної відповідальності розглядає дві підстави:
1) втрата суспільної небезпечності діяння;
2) втрата суспільної небезпечності особи вчинила злочин, у зв'язку зі зміною обстановки.
Мова йде про об'єктивні причини або особою суспільної небезпеки, зупинки, яке відбулося після злочину до моменту розслідування або розгляду справи в суді, означає великі зміни в соціально-економічних і духовних умов життя суспільства всієї країни або значного її регіону перехід держави від воєнного часу до мирного .
Зміна обстановки, яке тягне за собою відпадання суспільної небезпеки діяння може виражатися і в відпадати особливих умов місця і часу, які надають діянню злочинний характер.
Наприклад, не може вважатися суспільно небезпечним вилов лов риби в заборонених місцях, якщо надмірно зросла кількість риби в умовах нестачі кормів знаходиться на межі масової загибелі, якщо з урахуванням цих обставин, вилов риби в цих місцях у цих місцях був дозволений офіційно.
Втрата суспільної небезпечності діяння не означає відсутності підстави кримінальної відповідальності, тому що в момент вчинення діяння містило складу злочину і служило підставою кримінальної відповідальності.
3. При втраті суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, зміна обстановки розуміється більш вузько: воно стосується умов життя і діяльності вчинення ним злочину. Ці зміни можуть полягати, наприклад, у звільненні винного з посади, з використанням якої було скоєно злочин; у призові на дійсну військову службу і розриві зв'язків з кримінальним середовищем під впливом якої було скоєно злочин; у припиненні подружніх відносин ускладнення яких послужило психологічною причиною злочину; в законослухняному і доброчесну поведінку протягом тривалого часу тощо.
4. Застосування даної статті пов'язано з двома додатковими умовами.
По-перше, вчинення даною особою злочину вперше, що означає відсутність судимості за раніше скоєний злочин і порушеної проти цієї особи кримінальної справи.
По-друге, вчинене особою злочин має ставитися категорії злочинів невеликої або середньої тяжкості.
5. Розглянутий вид звільнення від кримінальної відповідальності є факультативним (детально див коментар до ст. 44 КК), остаточним і безумовним, тобто не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи, звільненої від відповідальності, інших обставин та умов.
2.6 Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності,
якщо з дня вчинення нею злочину і з дня вступу
вироку в законну силу минули такі
терміни:
два роки - у разі вчинення злочину великий тяжкості, за який передбачено менш суворе, ніж обмеження волі;
три роки - у разі вчинення злочину великий тяжкості, за який передбачено на покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;
п'ять років - у разі вчинення злочину ній тяжкості;
десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
2. Перебіг давності зупиняється, якщо вчинила злочин, ухилилася від слідства суду.
У цих випадках перебіг давності відновлюється, з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
5. Давність не застосовується у разі вчинення пре лених відступів проти миру і безпеки людства, пре чених в статтях 437 - 439 та частини першої статті 442 цього Кодексу.
1. Давність притягнення до кримінальної відповідальності полягає в тому, що після закінчення певного проміжку часу з моменту вчинення злочину і «умовах, зазначених у коментованій статті, привчання до кримінальної відповідальності винного або виконання винесеного у справі вироку неможливо.
Матеріально-правовою підставою інституту давності служить значне зменшення суспільної небез ності вчиненого злочину після закінчення тривалого часу і втрата суспільної небезпечності особи, яка тривалим правослухняної поведінки після вчинення злочину довела своє виправлення.
Ні слідчий, ні суд не можуть притягнути особу до кримінальної відповідальності. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена - підлягає припиненню у будь-якій стадії кримінального процесу. Однак якщо винний наполягає на розгляді справи в суді, справа передається до суду і підлягає розгляду. Суд у цьому випадку рас сматривать справу і, якщо визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок, призначає покарання, але звільняє особу від покарання через закінчення термінів давності.
2. Для застосування давності необхідно на передбачених законом умов:
1) закінчення встановлених законом строків;
2) відсутність обставин порушують протягом цих строків.
3. Тривалість строків давності за чинним законодавством різна: від одного року до п'ятнадцяти років, і поставлена в залежність не тол ков покарання, як у старому КК, а й від категорії злочину.
Термін давності починає текти з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили.
Отже, ніякі процесуальні дії щодо залучення особи до кримінальної відповідальності не припиняють протягом строків давності. Якщо зазначений термін давності минув сприятливо, то це виключає кримінальну відповідальність.
4. Загальне правило обчислення давностний стоїть в тому, що термін давності починає текти з нуля доби, наступних за днем вчинення злочину і закінчується в 0 годин останньої доби строку давності.
Термін давності обчислюється повними роками закінчується через передбачений ст. 49 КК кількість років у Про годин останнього дня відповідного року.
5. Закінчення строку давності виключає кримінальну відповідальність тільки за умови, що протягом не було порушено.
Кримінальний кодекс передбачає способу порушення давності: призупинення (КК) і переривання (ч.3 ст. 49 КК).
Призупинення давності має місце тоді, особа ховається від слідства або суду.
Особою, що ухиляються від слідства або суду, слід вважати не тільки обвинуваченого (підозрюваного), а й особа, викликана, але не є для допиту в зв'язку з вчиненням ним злочину.
Не може вважатися таким, що ухиляється від слідства особа, яка вчинила злочин, про який нічого невідомо правоохоронним органам, а також особа, відповідальність якої до злочину не встановлена.
Під ухиленням слід розуміти будь-які умисні дії вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене (наприклад, зміна місця проживання, проживання під чужим ім'ям і т.д.).
Зупинення строків давності означає, що він припиняється на час ухилення особи від слідства та суду, а поновлюється з дня затримання особи або її добровільної явки з повинною.
У цьому випадку термін давності подвоюється, але не повинен перевищувати п'ятнадцяти років.
Давність переривається вчиненням особою нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого, протягом строку давності за попереднє.
Цей Кодекс визначає, що у разі вчинення особою нового злочину терміни давності за кожний злочин обчислюються самостійно, тобто термін давності за перший злочин продовжує текти як і раніше, а термін давши ності за новий злочин починає текти самостоятель але, незалежно від першого злочину.
6. Застосування давності у справах про особливо тяжкі
злочинах, за які, згідно закону, може бути призначено довічне позбавлення волі, має свої осо вості.
По цій категорії справ питання про застосування давши ності надано на вирішення суду. Інакше, таким чи тель, незважаючи на закінчення строків давності, зобов'язаний віз будити кримінальну справу, розслідувати і передати до суду .. Якщо суд не визнає за можливе застосувати термін давності, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням свободи, спра на певний строк (ч. 5 ст. 46 КК).
7. Відповідно до норм міжнародного права уго ловний законодавство передбачає виключення: термін давності взагалі не застосовується до осіб, здійснивши шим злочину проти миру і безпеки чоловіче ства, передбачені ст.ст. 437-439 та частиною першою ста тьі 442 КК України.
ВИСНОВОК
Серед актуальних проблем, що виникли в процесі боротьби зі злочинністю, першорядне значення має вирішення питання про ефективність кримінально-правових заходів боротьби зі злочинністю до осіб, які вчинили злочини. Кримінально-правові відносини можуть реалізовуватися у різних формах, в т.ч. і зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. При розгляді даної теми було з'ясовано, що звільнення від кримінальної відповідальності є відмова суду від винесення обвинувального вироку стосовно особи, винної у скоєнні злочину, і пов'язаного з цим застосування до нього кримінально - правових санкцій (покарання).
Однією з пріоритетних проблем даної роботи, є розгляд підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Разом з тим, для припинення кримінально - правових відносин, зовсім недостатньо встановлення ступеня тяжкості злочину. Необхідно так само, щоб і особа, яка вчинила злочин, можна було виправити без залучення до кримінальної відповідальності. Така дія відносно правопорушника, допускається законодавцем вже в силу вчинення злочину (вперше) невеликої або середньої тяжкості. Хоча, в ряді випадків, з-за підвищеної соціальної занедбаності правопорушника, його виправлення без застосування заходів кримінально-правового впливу, за вищезгадану категорію злочинів, може виключатися.
Тому, вирішуючи питання про припинення кримінально-правових відносин та звільнення особи від кримінальної відповідальності, необхідно, що б правоохоронні органи і суд:
по-перше, в кожному конкретному випадку ретельно дослідив усі обставини, що відносяться до злочину;
по-друге, всебічно аналізував особистість злочинця, характеризував його як до здійснення злочину, так і в момент, і після скоєння злочину.
Переходячи до засадничого питання про види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Кримінальним Кодексом України, можна констатувати, що ці види, а саме: "звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям", "звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим" , "звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки", "звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку закінченням строків давності", "звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного впливу". Перераховані вище види, безпосередньо не пов'язують звільнення від кримінальної відповідальності особи вчинила злочин, з можливістю його виправлення без застосування кримінального покарання, тобто з досягненням основної мети кримінального покарання.
Представляється, що в умовах переходу до ринкових відносин, побудови правового суспільства і держави, ці види звільнення від кримінальної відповідальності будуть сприяти виправленню осіб, які вперше скоїли злочини невеликої тяжкості, і реалізація принципу законності в діяльності правоохоронних органів.
У даний період, злочин невисокого ступеня суспільної небезпеки, становить близько 1 / 5 всіх скоєних злочинів, практика звільнення від кримінальної відповідальності отримала світове поширення і їй відводиться значна роль у боротьбі зі злочинністю. Понад 1 / 3 всіх неповнолітніх, викриті у скоєнні злочину, звільняються від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного впливу.
Згідно з результатами вибіркових досліджень, проведених Всесоюзним інститутом та іншими науковими установами з вивчення причин і розробці заходів попередження злочинності, переважна більшість осіб, які звільняються від кримінальної відповідальності або у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру, неповнолітні не здійснюють згодом нових злочинів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний Кодекс України. Науково - практичний коментар. Під редакцією професора Є.Л. Стрельцова. Харків, Одіссей, 2009р. - 888с.
2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. Вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін, За ред. Професорів М.І. Бажанова. - 2-е вид., Перераб. і доп. - Харків: Право, 2008р.-400с.
3. Марцев А.І. Діалектика та питання теорії кримінального права. - К., 2004р. - 126с
4. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник для вузів. / Відп. ред. проф. Козаченко І.Я., проф. Незамова З.А. - М., 2000. - 516с
5. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Кримінальне право України. Особлива частина: нове законодавство в питаннях і відповідях. Конспект лекцій. - Харків: Скорпіон, 2001. - 272 с.
6. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів Вищих навчальних закладів. - К.: Атіка, 2004 .- 488 с.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.). Вигляд. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка .- К.: Юридична думка, 2004 .- 352.
8. Кримінальне право України. Загало, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і (рак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенювській; За ред. П. С. Матішевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.