Ніяких кардинальних орфографічних змін у новому тексті правил не передбачено. Не було самоціллю і спрощення орфографії. Питання про доцільність спрощення або «полегшення» правил російського листи як і раніше (як і на початку минулого століття і в 60-х роках його) залишається актуальним і продовжує викликати спори. Прихильники такого спрощення є і серед лінгвістів, в тому числі і членів Орфографічної комісії РАН, і, природно, серед викладачів і методистів. Дотримуючись в цьому питанні конструктивного і необхідного (в певних межах) консерватизму, висловлюється думка: заради спрощення орфографії, полегшення процесу її засвоєння міняти орфографічні правила не варто, як не варто цього робити і заради чистоти основного - фономорфологіческого - принципу російського письма. У сучасній російській орфографії чимало відступів від цього принципу, і навряд чи доцільно намагатися усунути реформістським зусиллям всі традиційні написання, що представляють собою такі відступи. Навряд чи слід, наприклад, усувати кінцеву букву ь у словах типу миша, ніч (де ця літера, до речі, маркує певний морфологічний тип слів) або писати завжди після шиплячих під наголосом букву о (тобто не тільки в слові шерех, наприклад , але і в шепіт, пішов і т. п.), а на кінці приставок без-(біс-), з-(ис-), раз-(рас-) і т. п. - букву з. Не слід прагнути до «дистильованої» орфографії, принципово виганяючи з неї виключення і складності. Дозволено навіть стверджувати, що орфографія природної мови не може бути абсолютно «чистої», несуперечливою, оскільки вона є в значній мірі продуктом досить тривалого історико-культурного саморозвитку.
Кажуть: пошкодуйте школярів, залиште їм більше часу на вивчення самої мови. Навряд чи це вагомий аргумент. Навряд чи наша орфографія складніше, ніж, наприклад, англійська чи французька. Способи ж засвоєння орфографії, підвищення рівня грамотності, які дозволили б витрачати на це менше часу, ніж зараз, повинні шукати в першу чергу методисти. Найбільш раціональні підходи до цієї проблеми лежать на шляху зближення орфографічних навичок з власне мовними (перш за все фонетичними і граматичними) знаннями, поглиблення цих знань у процесі навчання - при відповідній розробці таких тем, як «фонетика та орфографія», «словотвір і орфографія», «морфологія і орфографія».
Не треба забувати і про те, що правопис - це аж ніяк не тільки результат нормалізаторскіх зусиль, система раз і назавжди встановлених правил, - це і розвивається самостійно система, що вимагає регулярної та систематичної коригування, впорядкування з урахуванням існуючої практики листи на основі відстеження спонтанно відбуваються в ньому змін. Саме таке впорядкування, необхідне при підготовці нового тексту загальнообов'язкових, сучасних, несуперечливих правил правопису, не може не сприяти підвищенню грамотності і в кінцевому рахунку - рівня викладання мови.
Переходячи до пропонованих у новому зводі орфографічним змін, зазначу, що в розділах зводу, присвячених вживання літер і передачі літерного складу слів і морфем, вони нечисленні. Так, пропонується уніфікувати написання дієприкметників і прикметників, утворених від беспріставочних дієслів недоконаного виду (типу навантажений, стрижений, смажений, фарбований); писати їх завжди з одним н, як за наявності залежних слів, так і без них. Існуюче правило написання одного або двох н в подібних утвореннях не має надійної лінгвістичної бази, а в практиці викладання зазвичай виявляється каменем спотикання.
Пропонується розширити вживання розділового газети в складноскорочених словах типу Мін'юст, іноземні мови, детяслі, держмову, партосередок, спецеда. Писати пропонується Мін'юст, спец'еда, гос'язик і т.д.
Інші зміни в цих розділах стосуються окремих слів. Усуваються виключення: слова брошура і парашут пропонується писати з літерою у, слово розшукової - з буквою а в приставці (пор. розсипний, розписний, розливної), слово вітряний - з двома я в суфіксі (пор. безвітряний, подветренний, а також буквений, хворобливий, безглуздий і інші слова з тим самим суфіксом).
Відповідно до існуючої практики листа пропонується писати закінчення-е у місцевому відмінку іменників на-ий, давальному і місцевому відмінках іменників на-ія, мають односкладові основу (про Електричні, про змія, в «Вії», до Іє, Лії, на річці Бії), одиночну приголосну перед суфіксом в зменшувальні і фамільярний формах особистих імен типу Алка, Кирилко. Допускається у художньому мовленні (особливо у поетичному) написання форм місцевого відмінка з закінченням-і замість е (у мовчанні, в роздумі, в ущелині); застарілі форми суфіксів (Марфінька, Полінька, Вєнічка); написання з великої літери прикметників на-ський, якщо ці прикметники мають значення індивідуальної приналежності ("... влетіли завидна і стали у старого Жіваговского будинку ..."). У ряді випадків допускається двояке (роздільне або дефісное) написання таких сполучень, як кричуще яскравий і кричущо-яскравий. Якщо пише вважає таке поєднання з'єднанням прислівники з прикметником, то повинен писати його роздільно, якщо бачить у ньому складне слово, то має право написати його через дефіс.
Велика частина пропонованих змін стосується двох розділів зводи: по-перше, злитих, роздільних і дефісное написання і, по-друге - вживання великих і малих літер. Зупинимося на них докладніше.
Найбільш значні (кількісно) орфографічні зміни пов'язані з правилом написання складних прикметників. Пропонується писати через дефіс складні прикметники, що мають в першому компоненті основу відносного прикметника з суфіксом (-н-,-е-,-ськ-чи іншими суфіксами, що закінчуються на н, ск), а також основи на-ик-,-лог- ,-граф-(співвідносні з прикметниками на-іческій), наприклад: народно-господарський, північно-російська, центрально-азіатський, водно-спортивний, безстроково-відпускної, церковно-слов'янська, авторсько-правової, хіміко-технологічний. При відсутності суфікса прикметників в першому компоненті слід писати складні прикметники разом: нафтогазовий, звукобуквенний, пріходорасходний, товаропассажірскій.
Таким чином, змінюється принцип написання складних прикметників, остання частина яких може вживатися в якості самостійного слова: семантико-синтаксичний принцип (характер відношення основ, що становлять складне слово) замінюється формально-граматичним. Семантичний критерій залишається визначальним лише у двох групах складних прикметників - позначають відтінки якості (переважно кольору і смаку: яскраво-червоний, світло-коричневий, гірко-солоний і т. п.) і відносини країн, мов, народів (англо-російський, російсько -англійська, афро-азіатський і т. п.). У цих групах, незалежно від структури перші основи, завжди зберігається дефісное написання.
Чинне юридично досі правило зводу 1956 про написання складних прикметників грунтується на протиставленні прикметників з рівноправним (дефісное написання) і нерівноправним, підрядним (злите написання) ставленням основ. У практиці листи це правило - при всій своїй уявній простоті - ніколи послідовно не дотримувалося, що й фіксувалося в академічному «Орфографічний словник російської мови», причому при перевиданнях цього словника кількість написань, що суперечать чинному правилом, збільшувалася. Таке, наприклад, прийняте вже в самих правилах 1956 написання глухонімий.
Такі ж написання, зафіксовані в 13-му виданні зазначеного словника (1974): буропідривний, асбестобетонних, нафтогазовий, газопарові, пароводяної, водоповітряного, а також буржуазно-демократичний, військово-історичний, парашутно-десантний, житлово-кооперативний, державно-монополістичний, науково-дослідний, науково-фантастичний, ракетно-технічний, цивільно-правової, лікарсько-консультаційний, молочно-тваринницький, стрілецько-спортивний, експериментально-психологічний, ядерно-енергетичний та багато інших. У 29-му виданні словника (1991) до них додалися: вантажно-пасажирський, лікеро-горілчаний, геолого-розвідувальний, патолого-анатомічний, деревно-стружкових, природничо-науковий, мінно-загороджувальний, народно-поетичний, народно-господарський, первісно-общинний, умовно -рефлекторний (і безумовно-рефлекторний), церковно-приходський та ін Так само оформляються на письмі та інші складні прикметники, вперше зафіксовані в новому академічному «Російському орфографічному словнику» (1999), наприклад: християнсько-демократичний, лікувально-фізкультурний, нові партійно-номенклатурний, валютно-обмінний. При наявності десятків слів, які не підкоряються сформульованому правилу, не можна не визнати, що правило це не діє.
Перехід до нового, заснованого на формально-граматичному принципі, правилу призведе до зміни написання ще ряду прикметників. У той же час у новому проекті збережено у вигляді виключення, декілька традиційних написань за старим правилом (залізничний, сільськогосподарський, кам'яновугільний, бавовняний), а також обумовлено, що допускається суперечить новим правилом написання вузькоспеціальних складних прикметників, коли вона спирається на сталу традицію.
Новим правилом пропонується підпорядкувати написання складних прикметників, утворених від двусловних (окремо пишуться) географічних назв: пор., З одного боку, велікоустюгскій, новозеландський, латиноамериканський, де в першій частині складних прикметників немає суфікса, а з іншого - південно-американський, східно- сибірський, нагірно-карабахський, гірничо-алтайський, Набережно-челнінскій, Сергієво-Посадський і т. п., де такий суфікс є. Вплив фактора суфікса в першій частині подібних складних прикметників давно виявлялося в написанні складових географічних найменувань. Що входять до їх складу складні прикметники за наявності в першій частині суфікса писалися через дефіс і з двома великими літерами, наприклад: Західно-Сибірська низовина, Східно-Китайське море, Південно-Африканська Республіка, Гірничо-Алтайська автономна область (стара назва), Гаврілово- Посадський район (від Гаврилов Посад), Камсько-Устьінскій район (від Камське Устя, селище), але: Малоазіатське нагір'я, Велікоустюгскій район, Старооскольський район, Краснопресненській район і т. п. (в той же час не в складі географічних найменувань всі такі прикметники писалися разом). Тепер прикметники з суфіксом в першій частині пропонується писати одноманітно - через дефіс незалежно від того, вжиті вони в складеному найменування чи ні, тобто писати, наприклад, не тільки., Західно-Сибірська низовина або Західно-Сибірський металургійний комбінат, але і західно-сибірська природа, рослинність і т. п.
Всупереч рекомендації правил 1956 р., тепер пропонується писати разом прикметники, утворені (без сполучної голосної) від роздільно пишуться особистих імен типу жульвернівський, вальтерскоттовскій, роменроллановскій, конандойлевскій, шерлокхолмсовскій, маоцзедуновскій. Таке написання фактично вже устоялося, абсолютно переважає в практиці листи.
Що стосується злитих і дефісное написання імен іменників, відзначимо тут такі нововведення.
Пропонується писати сполуки з компонентом пів-«половина» завжди через дефіс: не тільки піваркуша, півлимона, пів-апельсина, пів-яблука, пів-Москви, але і пів-будинку, пів-кілометра, пів-мандарина; не тільки пів на одинадцяту, а й пів-дванадцятого, пів-першого і т. п. Уніфікація написань з пів-замінює старе правило, за яким розрізнялися написання з пів-перед приголосними, крім л (злиті), і написання з пів- перед голосними, згодної л і перед прописною літерою (дефісное). Спрощення цього правила, як видається, продиктовано не тільки лінгвістичними міркуваннями (відомої самостійністю компонента пів-, близького до окремого слова), але і простим здоровим глуздом.
У новому зводі вперше формулюється в загальному вигляді правило написання іменників, утворених від іменників, які пишуться через дефіс. Всі вони повинні зберігати дефіс виробляє слова, наприклад: генерал-губернаторство, камер-юнкерство (від генерал-губернатор, камер-юнкер), тред-юніонізм, унтер-офіперша, ку-клукс-Клановець, сальто-морталіст, яхт-клубовец, шахер-махерство. Сюди ж належать іменники, утворені від власних імен, переважно від географічних назв: алма-атінци, ньюйоркці (від Алма-Ата, Нью-Йорк), горіхово-Зуївці, Йошкар-олінци, усть-абаканци, Гаврилов-ямци (від Орєхово- Зуєво, Йошкар-Ола, Усть-Абакан, Гаврилов-Ям), улан-уденци, лос-анджелесці, Буенос-айресци; сен-сімонізму, сен-симоніст (від Сен-Сімон). Написання через дефіс назв жителів, утворених від дефіс-но які пишуться географічних назв, узгоджується, по-перше, із запропонованим тут же дефісное написанням іменників, утворених від дефісное які пишуться загальних слів, і, по-друге, з дефісное написанням прикметників від тих же географічних назв: нью-йоркський, Орєхово-Зуєвський і т. п.
У правилах 1956 написання обох груп іменників, утворених від дефісное які пишуться іменників, зовсім не регламентовано, а проте в подальшому в довідниках для працівників преси, в словнику-довіднику «Злито або роздільно?», У «Словнику назв жителів СРСР» рекомендувалося назви жителів від дефісное які пишуться географічних назв писати разом. Запропоноване зміна написання цих назв робить єдино образним написання всіх похідних від дефісное які пишуться іменників.
Пропонується розширити сферу застосування дефіса в поєднаннях з додатком: писати через дефіс не тільки поєднання з однослівним додатком, наступним за визначеним словом (стара мати, садівник-любитель, Маша-пустунка}, але і поєднання з попереднього визначається словом додатком - таким, яке , за визначенням зводу 1956 р., «може бути прирівняне за значенням до прикметника» (старий батько, красуня-дочка, пустунка-мавпа), в тому числі і з додатком, що передує власного імені (матінка-Русь, красуня-Волга, пустунка-Маша). Обидві останні групи в зведенні 1956 пропонувалося писати окремо. Практика друку показує, що правило це в ряді випадків не дотримувалося, особливо в класичних текстах, пор.:
Стара-матір чекає сина з битви (Лермонтов), «Красень-чоловік» (назва п'єси О. М. Островського), матінка-Русь (у поемі Некрасова).
Вирішено підпорядкувати загальним правилом дефісное написання сполучень-повторів, що мають підсилювальне значення (як чистих повторів, так і аффіксаль-но-ускладнених: ледве-ледве, тільки-тільки, синій-синій, розумниці, випрані-перестіраний, цілісінький день, рад-радешенек, давним-давно, міцно-міцно і т. п.), написання сполучень, які складаються з іменника в називному відмінку і того ж іменника в орудному, типу честь-честю, чин-чином, молодець-молодецьки, дурень-дурнем , колоду-колодою, свиня-свинею. Дефісное написання отгранічат подібні підсилювальні поєднання від сполучень називного відмінка з орудний і обов'язковим наступним союзом а або але, не мають підсилювального значення, - таких, як дружба дружбою, а служба службою; сміх сміхом, а ...; жарти жартами, але .. . і т. п. Сполучення останнього типу можуть бути утворені чи не з будь-яким іменником, тоді як підсилювальні повтори такої структури утворюються лише з формами іменників певної семантики.
Пропонується ліквідувати виключення з правила злитого написання складних іменників із сполучними голосними, поширивши злиті написання на дві групи слів:
назви одиниць виміру (койкомісце, машиномісце, машиночаса, пасажирокілометрів, літако-вильотів, человекодень) та назви політичних партій, напрямків і їх прихильників (анархосіндікалізм, анархосіндікаліст, монархофашізм, леворадікал, коммунопатріот). У зведенні 1956 обидві групи назв пропонувалося писати через дефіс.
Уніфікується в усьому обсязі злите написання складних іменників особливого структурного типу - з першою частиною, що збігається з формою наказового способу дієслова:
пропонується писати разом не тільки горицвіт, держиморда, шибайголова, вертишійка, скнара, грабьармія і т. п., а й Перекотиполе, Гуляйгород, що писалися через дефіс, нерозлийвода, що писалося окремо, у три слова.
У традиційно складний і об'ємний розділ-правил, присвячений злиті і роздільного написання прислівників (або «прислівникових сполучень»), принципових змін не внесено. Запропоновано лише замінити злитим роздільне написання наступних прислівників: з серцем, до зарізу, доупаду, заполдень, після опівночі, навісу, навпомацки, наплаву, наскоку, наснилося-сях, під стать, а також не проти. Справа тут в тому, що процес кодифікації злитих написань прислівників, що виникають з прийменниково-відмінкових сполучень, традиційно носить суто індивідуальний характер, тобто спрямований на конкретні мовні одиниці. Вибірковий підхід до закріплення злитих написань прислівників обумовлений, з одного боку, стійкістю традицій листи, а з іншого - живим характером процесу відокремлення прислівників від парадигми іменників і, що випливає звідси можливістю різної лінгвістичної інтерпретації одного й того ж факту.
Зміни останніх років, що сталися в громадському усвідомленні священних понять релігії, зажадали включення в новий звід особливого розділу
«Назви, пов'язані з релігією». В основі його - практика вживання великих літер, що існувала в дореволюційний час і встановилася за останнє десятиліття (після зняття ідеологічних заборон) у сучасній друку, - наприклад, в словах Бог, Господь, Богородиця, у назвах релігійних свят (Великдень, Різдво, Хрещення) , священних книг (Біблія, Євангеліє, Коран) і ін Однак запроваджуються істотні уточнення: про написання з малої літери слів Бог і господь у виразах вигукові й оцінного характеру, що вживаються в розмовній мові поза пов'язаних із релігією (наприклад, їй-богу, бог знає що, не бозна-що, не слава богу «неблагополучно», вигуки боже мій, господи), про вживання великої літери в назвах народних свят, пов'язаних з церковним святковим циклом, - таких, як Святки, Масляна, і ряд інших уточнень .
Ще одна зміна, що стосується вживання великих літер. В офіційних назвах органів влади, установ, товариств, наукових, навчальних, і видовищних закладів, політичних партій і т. п. пропонується писати з великої літери завжди тільки перше слово (а також що входять до їх складу власні імена), наприклад: Всесвітня рада світу . Державна дума, Федеральні збори, Російська академія наук, Військово-морський флот, Союз театральних діячів Росії. Такі слова, як Дума, Академія наук, повинні писатися з великої літери лише в тих випадках, коли вони вживаються замість повного офіційної назви. Тим самим скасовуються директивні рекомендації старого зводу, згідно з якими пропонувалося писати з великої літери всі слова, крім службових і слова партія, в назвах вищих партійних, урядових, профспілкових установ і організацій Радянського Союзу - таких, як Верховна Рада, Рада Міністрів СРСР, Радянська Армія і Військово-Морський Флот.
Пропонується писати з малої літери будь-які назви посад і титулів, а велику літеру використовувати при іменуванні вищих державних посад і титулів тільки в текстах офіційних документів - указів, угод, комюніке і т. п. Таким чином, скасовується правило, передбачала писати з великої літери найменування вищих посад в СРСР і з малої - найменування інших посад і титулів.
Пропонується писати великими літерами будь-які звукові абревіатури: ГЕС, ЖЕК, ВНЗ, ЗМІ, УЗД тощо. Слова, похідні від абревіатур, слід писати малими літерами за назвами літер: МХАТівець, кавеенщик (від МХАТ, КВК).
У нових правилах перенесення зняті деякі обмеження, передбачені склепінням 1956 р. У ряді випадків правила, перш пропонувалися як обов'язкові, визнаються лише бажаними. Зокрема, зняті обмеження в поділі груп приголосних при перенесенні: визнаються правильними не тільки такі перенесення, як під-кинути (з обов'язковим урахуванням кордону між морфемами), але і такі, як підбивочно-росіть. Частково це обумовлено новими технічними умовами комп'ютерного набору текстів. Втім, основні заборони - на перенесення однієї літери, на відділення гласною від попередньої приголосної та ін, природно, залишаються.
Велика варіативність у порівнянні зі зводу 1956 р. допускається новими правилами пунктуації. Так, перед перерахуванням і в деяких інших випадках тепер визнається правильним не тільки двокрапка, на і тире. Взагалі правила пунктуації стали більш різноманітними у зв'язку з широким використанням в сучасній письмовій мові розмовних конструкцій. Змінилася і сама композиція розділу «Пунктуація»: матеріал в ньому розташований не по знаках пунктуації, як раніше, а за типами синтаксичних конструкцій.
При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru