Ганна Сергєєва-Клятіс
До інтерпретації вірша Льва Лосєва «Батюшков»
Ти мені скажеш - на те й зима,
в грудні тільки так і буває.
Але чи не так і сходять з розуму,
забувають, себе вбивають.
На склі заполярний краєвид,
балерин сріблясті пачки.
Ах, чи не так і Батюшков наш
занурювався в безумство сплячки?
Бурмотів, що, мовляв, щось загубив,
зізнавався, що в чомусь винен.
А мороз, між іншим, Дубіль,
проморожують стіни з колод.
Замерзало подих у грудях.
Товстий стовп з труби підносився.
Декоратор Гонзаго, дивись,
розійшовся, старий, розвозив.
З каламутній краплею на червоному носі
ліз на драбинки, знизу елозит,
і таке влаштував у лісі,
що і публіку всю поморозив.
Серпанком занесена ялина.
Італійські різкості хвої.
І кружляють, кружляють досель
в російських пластівцях Психеї і Хлої.
Вірш «Батюшков» складається з двох частин, перша з них присвячена російському поету Костянтину Батюшкову, друга - знаменитому декораторові і сценографу італійцеві П'єтро ді Готтардо Гонзаго. Спробуємо зрозуміти, що спільного в цих двох художників, таких різних за походженням, долі, таланту і навіть рівнем популярності серед сучасників. Єдине, що, безперечно, об'єднує Батюшкова і Гонзаго - це культурно-історична епоха, представниками якої обидва вони були. Роки короткої поетичної активності Батюшкова (1802-1822) становлять малу частину тривалого творчого періоду, проведеного П'єтро Гонзаго в Росії на службі в різних приватних і Імператорських театрах (1789-1831 рр.). Однак спільність епохи ніяк не пояснює нам очевидною для автора зв'язку між Батюшкова і Гонзаго. У чому ж полягають причини такого "дивного зближення"?
Героїв Лосевских тексту об'єднує перш за все так званий хронотоп вірші. Їх долі міцно пов'язані з одним місцем - Росією і одним порою року - узимку. В описі жорстокої російської зими, що зводить з розуму Батюшкова і розбиває в прах честолюбні надії Гонзаго, Лосєв навмисно відступає від історичної істини. Адже широко відомий той факт, що перші ознаки клінічного божевілля проявилися в Батюшкова під час його перебування в Італії в складі російської місії в 1819-1821 рр.. До Росії поет повернувся лише навесні 1822 року у стані сильного душевного розладу. Так що "в безумство сплячки" Батюшков занурювався зовсім не взимку і не в родовому маєтку північному Хантонове, як то слід з гіперболічного опису Лосєва:
"На склі заполярний пейзаж", "А мороз, між іншим, Дубіль, / / проморожують стіни з колод".
Щодо декорацій, які Гонзаго нібито влаштовував у морозному зимовому лісі, доводиться визнати, що і це плід поетичного вимислу Лосєва. Дійсно, однією з характерних особливостей роботи італійського генія були декорації на відкритому повітрі, які встановлювалися в парку Павловського палацу. Однак відомо, що двір приїжджав до Павловська навесні і восени, і сучасники відзначали, як майстерно використав італійський декоратор колорит цих пір року. "Геніальний майстер створював твір мистецтва, користуючись замість пензля сокирою і заступом, а замість фарб - деревами і кущами" 1. Достовірно відомо, що всі роботи Гонзаго з перепланування павловського парку в зимовий час припинялися, а спектаклі на відкритому повітрі з вражали уяву декораціями припадали на період з травня по вересень. Так що італійському художнику просто не представлялося дійсної можливості "поморозити публіку". Отже, реальна роль російської зими в трагедії російського поета і долю італійського художника виявляється перебільшеною. Що ж мав на увазі Лосєв, містіфіціруя таким чином читача?
Найімовірніше, говорити про містифікацію всерйоз не доводиться: Лосєв навмисно тільки один раз вживає у вірші слово "російський" - в сполученні зі сніжними пластівцями ("І кружляють, кружляють досель / / у російських пластівцях Психеї і Хлої"). Однак на те, що сюжет вірша розгортається в Росії, вказує саме зима. Зима стає тут метафорою Росії 2. А раз так, то вже не так важливо, в якому місці Батюшкова охоплюють напади божевілля - будь то Неаполь або Дрезден. Значущим залишається тільки той факт, що Батюшков - "наш", російський поет. І Гонзаго, який хоч і не міг влаштовувати зимових вистав на відкритому повітрі, все ж пов'язаний з холодною Росією майже всім своїм життям, у всякому разі роками самої плідної діяльності. Отже, зовсім не зима, а жорстока, дика, наскрізь промерзла Росія пов'язує між собою і руйнує долі Батюшкова і Гонзаго. Російські поети "сходять з розуму, / / забувають, себе вбивають", "занурюються в безумство сплячки". Тут так холодно, що "замерзає подих у грудях", тому італійський художник марно намагається розворушити почуття заклякла на морозі публіки.
І все ж роздуми автора про сувору долю генія в Росії не дають відповіді на питання: чому в якості ілюстрації обрано саме таке поєднання імен?
У своїх спогадах про епоху Батюшкова-Гонзаго їх сучасник Ф.Ф. Вігель, шкодуючи про ранню смерть княгині Тюфякіной, яка сталася внаслідок трагічної невідповідності одягу а-ла-антик суворого клімату Санкт-Петербурга, писав: "Якщо б не мундири і фраки, то на бали можна було б тоді дивитися як на давні барельєфи і на етруські вази. І право, було непогано: на молодих жінках і дівчатах все було так чисто, просто і свіжо Не лякаючись жахів зими, вони були в напівпрозорих сукнях, котрі щільно обхоплювали гнучкий стан і вірно обрисовували чарівні форми, справді здавалося, що легкокрилі Психеї пурхають на паркеті "3. Зіставимо свідоцтво Вігеля з поетичними рядками Лосєва.
Серпанком занесена ялина.
Італійські різкості хвої.
І кружляють, кружляють досель
в російських пластівцях Психеї і Хлої.
Ця ймовірна цитата з Вігеля, як нам представляється, і є ключ до розшифровки вірші. Лосєв пише не просто про те, як важко існувати генію в суворих умовах російської дійсності. Поета цікавить той культурний контекст, в який ідеально вписуються російська Батюшков та італієць Гонзаго. Саме епоха при уважному погляді і виявляється головним героєм Лосевских тексту.
З самого початку XIX століття, коли на російський престол зійшов Олександр I, з легкої руки молодого царя в плоть і кров російської культури входить прагнення свідомо естетизувати життя, змінити її, наблизити до високого, найчастіше античного зразка. Це прагнення реалізовувалось в різних сферах суспільного життя: крій сукні, розстановка меблів, оформлення інтер'єру раптом набули значення мало не ідеологічне. Люди мистецтва в цю епоху нерідко розглядали свою творчість як виконання боргу перед Вітчизною. Так, у своїй програмній промові «Про вплив легкої поезії на мову» (1816) Батюшков висловив переконання, надзвичайно характерне для його часу: слава держави безпосередньо залежить не тільки від ступеня освіченості її громадян, але і від їхнього вміння відчувати і розуміти витончене. Батюшков закликає: "... Здійсніть гарне, велике, святе діло: збагатите, утворіть мова найчарівнішої народу, що населяє майже половину світу; порівняйся славу мови його зі славою военною, успіхи розуму з успіхами зброї" 4. "Користь мови" несподівано прирівнюється Батюшкова до "слави вітчизни". Досконала, гармонійна поезія необхідна для народу, оскільки вона сприяє його моральному і духовному розвитку, забезпечує йому добре майбутнє. Ця думка володіла умами цілого покоління людей. Так, В. А. Жуковський в листі від 20 лютого 1814 р., адресованому А. Ф. Воєйкова, закликаючи свого друга відправитися в село і далеко від великого світу займатися творчістю, писав: "Ми з тобою будемо працювати там у Суринамський куточку, і вірно, вірно віддамо згодом святий обов'язок батьківщині ... "5 Іншими словами, якщо ми, поети, дійсно опинимося здатні створити досконалі твори мистецтва, то найкращим способом послужив службу вітчизні.
Культуру олександрівскою епохи можна визначити як культуру оптимістичну - як ніколи раніше суспільство було об'єднано спільної історичної надією на велике майбутнє Росії. Поезія набула тоді суспільне значення і сприймалася як дієвий засіб облагородження життя. Така поезія була необхідна освіченої імперії, на роль якої претендувала Росія.
Батюшков був не єдиним, але, мабуть, найбільш переконаних літератором олександрівскою епохи, для якого думку про високу місію поета стала стрижнем особистості. Досконала поезія повинна була служити не тільки дієвого перетворенню об'єктивного світу, але і прояснення власного хворобливого свідомості, що невблаганно наближається до розпаду. Недарма Батюшков наказував поетові особливу "піітіческую діетіку", яка коротко може бути виражена словами самого поета: "живи як пишеш і пиши як живеш". "Поезія, насмілюся сказати, вимагає всього людини, - писав Батюшков у статті« Дещо про поета і поезії »(1815). - Інакше все відгомони ліри твоєї будуть фальшиві "6. Таке послідовне, багаторазово сформульоване прагнення перетворити світ і власну своє життя відповідно до законів мистецтва перетворює Батюшкова в одну з центральних постатей олександрівскою епохи. Звідси і постійні спроби Батюшкова переписати, переробити, поліпшити давно написані вірші. За вдалим висловом Ю. П. Іваска, поет намацував "образ досконалості російської поезії" 7.
Частиною батюшковской програми створення гармонійної поезії було удосконалення мови, оскільки, на переконання поета, "мова у віршотворця той же, що крила у птаха" 8. Визнаючи, що російська мова до крайності грубий і дикий, він висловлює ідею облагороджування російської мови засобами мелодійного і виразного італійського. "Відгадайте, на що я починаю сердитися? - Пише Батюшков Гнєдичу 5 грудня 1811 - На що? На російську мову і на наших письменників, які з ним немилосердно надходять. І мова-то по собі плоховат, грубенек, пахне тарабарщиною. Що за И? Що за Щ? Що за Ш, ший, щий, при, три? Я цю хвилину читав Аріосто, дихав чистим повітрям Флоренції, насолоджувався музичними звуками авзонійского мови і говорив з тінями Данта, Тасса і солодкого Петрарка, з вуст якого що слово - то блаженство "9. Захоплення італійською мовою, численні спроби перекладів великих італійських поетів, нарешті, прагнення перетворити власну поетичну мову під стати милозвучним італійської - творче кредо Батюшкова. "Звуки італійські! Що за чудотворець цей Батюшков ", - записав Пушкін на полях одного з найбільш гармонійних віршів Батюшкова« До друга »10. У статті «Аріосто і Тасс» (1815) Батюшков вигукує: "Навчання італійської мови має особливу принадність. Мова гнучкий, звучний, солодкий, мова, вихований під щасливим небом Рима, Неаполя та Сицилії, серед бур політичних і потім при блискучому дворі Медіцісов, мова, утворений великими письменниками, кращими поетами, мужами вченими, політиками глибокодумними, - ця мова став здатним приймати всі види і форми "11. Пізніше Батюшкова стали вважати основоположником виникла в кінці 20-х років XIX ст. "Італійської школи" російської поезії, головою якої був викладач словесності Благородного пансіону при Московському університеті С. Є. Раїч 12. Раїч пішов набагато далі від свого попередника. Він не обмежувався тільки лише асонансами і алітерації, вважаючи, що в російську мову необхідно ввести з італійського "невичерпний запас нових піітіческіх виразів, зворотів, слів, картин; тоді б все для нас - на нашому небагатому мовою - опоезілось" 13. Щеплення російській мові італійського звучання представлялася рівносильній привнесення на російську варварську грунт великої італійської культури - над холодною, засніженій Росією ось-ось повинно було засяяти "щасливе небо Риму".
Рухомі тією ж ідеєю перетворення Росії під стати Італії, прямої спадкоємиці Римської імперії, боготворімой античної держави, в кінці XVIII - початку XIX століття російські меценати, до числа яких нерідко входили і монархи, для забудови та оформлення двох імперських столиць запрошують іноземців, особливо часто італійців . Досить назвати імена архітекторів Кваренгі і Россі, яким протягом тридцяти років вдалося до невпізнанності змінити вигляд Петербурга. Дійсно, кому ж іще, як не італійським майстрам, було змусити російську культуру перейти на нову мову? Гонзаго був у їх числі.
Приїхавши до Росії на запрошення князя Н. Б. Юсупова, Гонзаго мав уже досить гучну популярність. У 70-х роках XVIII століття він прославився своїми роботами в італійських театрах Парми, Венеції, Рима та Мілана. Особливо вразив публіку мальовничий завісу міланського театру Ла Скала, виконаний молодим декоратором Гонзаго. У наслідуванні натурі художник досяг небувалої майстерності - глядачі кілька хвилин в повній тиші споглядали живописне зображення, яке здавалося частиною реального міського пейзажу. Прагнення злити воєдино прекрасну стихію мистецтва і природні ландшафти відрізняло творчість Гонзаго і під час його роботи в Росії: "Органічне введення художнього зображення в реальну обстановку у високому ступені було притаманне Гонзага ... Пошуки видового початку, що з'єднує реальну архітектуру і природу з їх достовірним зображенням, були спрямовані на створення ідеально гармонійної картини "14. У декораціях Павловського театру погляду глядачів відкривалися ті види, якими вони могли насолоджуватися, гуляючи по парку. У виставах під відкритим небом парковий краєвид зливався з мальовничим задником.
У 1814 р. на честь повернення Олександра I із закордонного походу Гонзаго створив грандіозний проект: на величезному полотнищі була написана декорація російського села. У поєднанні зі сценічним дійством і природними краєвидами це зображення змушувало сучасників говорити про нього як про диво живопису, про ілюзії, що доходила до повного обману зору 15. У декораціях Гонзаго також широке поширення одержали архітектурні мотиви (класичні будівлі, руїни, що обрушилися колонади), які в поєднанні з павловскими пейзажами створювали враження "російської Італії". Про цих декораціях ми можемо судити за збереженими до наших днів фрескам відкритій галереї павловського палацу і палацовим плафонам кисті Гонзаго. "Думка про складні Колонадах Казанського собору з'явилася у Вороніхіна не без впливу колонад Гонзаго", - вважає дослідник архітектури класицизму В. Я. Курбатов 16.
Гонзаго також була доручена перепланування павловського парку. Італійський декоратор, здавалося, зважився переробити і саму російську природу: "У Павловську на палітрі Гонзаго замість фарб були дерева. Він обрав два головних кольори, дві головні теми - березу і сосну. Липи, клени, дуби служили акомпанементом "17. "Як і на театральній сцені, в розбивці парку Гонзага шукав постійної зміни вражень. Парк розкривався погляду ніби величезна декорація, де перспективи тінистих алей змінювалися широкими світлими полянами з групами розлогих беріз, де серед густих диких хащ загубилися напівзруйновані хатини і ферми. Підбираючи і Розсаджуючи дерева, Гонзага обігравав виразність їх контурів, різну тональність у забарвленні листя "18. Сам художник трактував свою професію як гармонійно доповнює природу вид мистецтва, що представляє собою синтетичну за своєю суттю "музику для очей" 19.
Саме в марній спробі перетворити російську природу застає Гонзаго Лосєв. Очевидно, живописець, займаючись постановкою якогось балету, створює в лісі тільки лише декорації російської зими: "серпанком занесена ялина. / / Італійські різкості хвої ". Проте в Росії такі декорації органічно зливаються з реальністю. І білосніжні сценічні костюми балерин несподівано, але цілком передбачувано виявляються занесеними сніговими пластівцями. А цілком театральна зима обертається справжнім морозом: "Замерзаю подих у грудях. / / Товстий стовп з труби підносився "," і таке влаштував у лісі, / / що і публіку всю поморозив ". Гармонійного поєднання італійської культури з російською не виходить. Для італійця Гонзаго Росія так і залишається чужою країною. Всі його зусилля викликають у російського глядача легкий подив: "Декоратор Гонзаго, дивись, / / розійшовся, старий, розвозиться". Батюшков - російська, але для нього італійське наріччя теж завжди буде чужим. Саме декорації Гонзаго, по Лосєву, стають причиною божевілля Батюшкова. Його болісний погляд у морозних візерунках промерзлого наскрізь скла розрізняє тільки "заполярний пейзаж", в якому кружляють балерини в "сріблястих пачках". Образ балету в морозному лісі - метафора російської культури.
Батюшков сходить з розуму, раз і назавжди переконавшись в утопічності своєї прекрасної ідеї: поезія, як і мистецтво взагалі, не в силах змінити світ і позбавити поета від страждань, навпаки, саме поетичне покликання стає причиною життєвої трагедії і призводить до загибелі. "Нам Музи дорого таланти продають!" - Вигукує Батюшков у примітці до однієї з самих своїх песимістичних елегій «Гесіод і Омір, суперники» (1817).
Вже в стані важкої душевної хвороби в 1828 році, під час повернення з Зонненштайна до Росії Батюшков, за спогадами його лікаря А. Дітріха, одного разу "заговорив по-італійськи з самим собою, не те прозою, не те короткими римованими віршами, але зовсім незв'язно , і сказав серед іншого лагідним, зворушливим голосом і з виразом пристрасної туги в особі, не зводячи очей з неба: «Про батьківщина Данте, батьківщина Аріосто, батьківщина Тассо! О люба моя батьківщина! »" 20. Доречно згадати, що поет іншого часу - Осип Мандельштам бачив причини душевної хвороби Батюшкова у роздвоєнні між російською та італійською мовами.
Не спокушай чужих прислівників, але постарайся їх забути:
Адже все одно ти не зумієш скло зубами вкусити.
О, як болісно дається чужого клекоту політ -
За беззаконні захоплення лиха плата стереже.
Адже вмираюче тіло і мисляча безсмертний рот
В останній раз перед розлукою чуже ім'я не врятує.
Що якщо Аріосто і Тассо, обворожающіе нас,
Чудовиська з блакитним мозком і лускою з вологих очей?
(1933)
Підіб'ємо деякі підсумки. Отже, по-перше, вірш Лосєва «Батюшков» присвячено російському поетові Батюшкову, який зійшов з розуму, розчарувавшись в центральній ідеї епохи і свого життя про перетворення світу засобами мистецтва і поезії, перш за все італійської. По-друге, у вірші є ще один герой - наче навмисне викликаний на російську сцену італійський декоратор Гонзаго, його діяльність теж ілюструє неспроможність батюшковской теорії (в нежиттєвість теорії і полягає, мабуть, згадана Лосєвим вина Батюшкова: "зізнавався, що в чомусь винен "). По-третє, вірш присвячено всій олександрівскою епосі, найоптимістичнішим 25-річчя в історії Росії, котрий породив надії, яким не судилося здійснитися. І по-четверте, вірш говорить про долю Росії, так і не відгукнулися на жоден з закликів. Балет на морозному лісі триває й донині: "І кружляють, кружляють досель / / у російських пластівцях Психеї і Хлої".
Список літератури
1 Курбатов В.Я. Павловськ: Художньо-історичний нарис і путівник. СПб., 1912. С.22.
2 Метафора "Росія - зима" вже зустрічалася в російській поезії. Див, наприклад, вірш О. Блока «На смерть Комісаржевської» (1910): "Прийшла часом опівнічної / / На крайній полюс, в мертвий край"; "Але було тихо в нашому склепі, / / І полюс - у хладном сріблі" .
3 Вігель Ф.Ф. Записки. М., 1928. Т.1. С.120-121.
4 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М., 1977. С.15.
5 Жуковський В.О. Твори: У 2 т. М., 1902. Т.1. С.482.
6 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М., 1977. С.22.
7 Іваськів Ю.П. Батюшков / / Новий журнал. 1956. № 46. С.70.
8 Батюшков К.Н. Аріосто і Тасс / / Досліди у віршах і прозі. М., 1977. С.140.
9 Батюшков К.Н. Твори: У 2 т. М., 1989. Т.2. С.197-198.
10 Пушкін А.С. Нотатки на полях 2-ї частини «Дослідів у віршах і прозі» К. М. Батюшкова / / Пушкін А.С. Повне зібрання творів: У 10 т. Л., 1978. Т.7. С.398.
11 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М., 1977. С.138.
12 Вацуро В.Е. Літературна школа Лермонтова / / ВацуроВ.Е. Пушкінська пора. СПб., 2000; Вацуро В.Е. Рання лірика Лермонтова і поетична традиція 20-х років / / Російська література. 1964. № 3. С.47.
13 Лист С.Є. Раіча до Д. П. Ознобішин / / Васильєв М. З листування літераторів 20-30-х рр.. XIX століття (Д. П. Ознобішин. - С. Є. Раїч. - Е. П. Перцов) / / Известия Товариства археології, історії та етнографії при Казанському університеті. 1929. Т.34. Вип.3-4. С.175.
14 Сиркина Ф.Я. П'єтро ді Готтардо Гонзага: 1751-1831: Життя і творчість: Твори. М., 1974. С.69.
15 Глінка С.М. Листи до друга з Павловська / / Російський вісник. 1815. № 13. С.26-27.
16 Курбатов В.Я. Перспективістом та декоратори / / Старі роки. 1911. № 7-9. С.123.
17 Сиркина Ф.Я. Указ. соч. С.65.
18 Давидова М.В. Театрально-декораційний і декоративний живопис / / Історія російського мистецтва. М., 1961. Т.7. С.302.
19 Один з теоретичних трактатів Гонзаго так і називався: «La musique des yeux et l'optique theatrae» (1807).
20 Дітріх А. Про хворобу російського імператорського радника і дворянина пана К.Н. Батюшкова / / Майков Л.М. Батюшков, його життя і твори. М., 2001. С.493.