Політологічний аналіз
Збройні конфлікти в Югославії та Іраку, їх деякі наслідки
Сучасні міжнародні відносини характеризуються тим, що вирішення політичних та економічних питань відбувається шляхом ведення локальних воєн, ініціаторами яких найчастіше виступають Сполучені Штати Америки та їхні союзники по блоку НАТО. При цьому в якості об'єктів нападу вибираються держави, в яких політика керівництва не влаштовує США і найбільш яскраво виражені внутрішньополітичні протистояння. Такими об'єктами виступають також країни, що мають великі запаси стратегічно важливих ресурсів і відносно слабкі збройні сили.
Актуальність даної теми досить велика внаслідок того, що наслідки застосування військової сили НАТО з метою врегулювання югославської і іракського криз не виключають подальший розвиток подій вже за межами територій, на яких проводилися бойові дії. Інтерес представляє той факт, що військово-політичні передумови конфліктів у Югославії (1999 р.) і Іраку (2003 р.) носять схожий характер. Більш того, протікання розглянутих конфліктів мають прикладний характер для політичного керівництва будь-якої держави.
Виникнення і розвиток конфлікту в Югославії є похідною від етноісторичних, політичних і економічних складових, які в основному і визначили особливості його перебігу.
Так, з-за нездатності політичних влади багатонаціонального федеративної держави СФРЮ забезпечити фактичне національну рівноправність і знизити виникли на цьому грунті суперечності привели до того, що представники різних етнічних і релігійних груп не змогли співіснувати мирно. У результаті на початку 90-х років союзна Югославія розпалася на окремі держави. Сьогодні дві третини населення сучасної Югославії (колишньої Сербії і Чорногорії) складається з сербів і чорногорців. Виняток становить провінція Косово, розташована на кордоні з Албанією. Її населяють в основному люди албанського походження.
Минулий кілька стадій розвитку міжнаціональний конфлікт у югославській провінції Косово досяг апогею до кінця 90-х років. Неодноразові спроби мирного врегулювання критичної ситуації з боку світового співтовариства не вирішили назрілу національну проблему. Цілий ряд стратегічних військово-політичних задумів США спонукали військовий блок НАТО до силового втручання у вирішення югославського кризи.
Аналіз фактичного матеріалу дозволяє узагальнити основні політичні мети командування НАТО, який розгорнув бойові дії в ході реалізації операції «Союзницька сила»:
· Продемонструвати всьому світу рішучість НАТО будь-якою ціною домогтися рішення югославської проблеми на своїх умовах;
· Змусити С. Мілошевича припинити нібито має місце фізичне знищення албанського мирного населення в Косово;
· Суттєво підірвати військово-економічний потенціал СРЮ;
· Повна втрата сербами Косово;
· Неминуче падіння режиму С. Мілошевича з дестабілізацією загального стану в СРЮ і подальшим встановленням проамериканського порядку;
· Створення в Південно-Східній Європі зони повного натовського контролю, тобто сформувати на новій території черговий плацдарм своєї військової присутності в Європі.
Необхідно відзначити, що протягом всієї операції також ставилися цілі з відпрацювання ведення повномасштабних інформаційних війн нового рівня з гарантованим захопленням інформаційної переваги над супротивником. У результаті на території переможеної країни встановлений проамериканський політичний режим, відпрацьована технологія розв'язання військових конфліктів з подальшим їх врегулюванням шляхом проведення локальних війн нового покоління.
Досвід ведення локальних воєн, придбаний США і країнами НАТО в Югославії в 1999 році, був повною мірою реалізований і в іракській кампанії 2003 року. Слід зазначити, що до 2003 року США стали володіти достатнім військово-політичним та економічним потенціалами для здійснення своїх «глобальних ініціатив» в області зовнішньої політики без узгодження з ООН.
Очевидна і мета вибору Іраку як об'єкту для нападу - це прагнення США отримати контроль над одним з найбільших у світі нафтоносних районів, де видобувається 10% і міститься до 60% розвіданих світових запасів нафти. Визначивши іракський вектор своєї зовнішньої політики основним на найближчу перспективу, Вашингтон передбачав вирішити ряд політичних завдань:
· Повалити режим С. Хусейна і привести до влади в Іраку лояльні по відношенню до США і їх союзникам політичні сили, перетворити Ірак у свій форпост на Близькому Сході;
· Зруйнувати військово-економічний та військово-технічний потенціал Іраку, розгромити його збройні сили і тим самим не допустити перетворення його на сильного регіонального лідера арабського світу, здатного створити власну зброю масового ураження;
· Продемонструвати всьому світу свою готовність відстоювати інтереси США і американські «цінності» за всяку ціну, в будь-якій точці світу;
· Створити умови для виведення економіки США з економічної та фінансової кризи і забезпечення її подальшої стабільності.
Відзначимо, що політичні завдання, що ставилися керівництвом США в Іраку, мали схожий характер з цілями, реалізованими в Югославії. Встановлено нове політичне керівництво країни, отриманий доступ до стратегічних запасів нафти - основі економічного і політичного маніпулювання на міжнародному ринку.
Югославський і іракський кризи підтвердили має місце процес поетапної реалізації зовнішньополітичної доктрини Б. Льюїса, визначальною погляди військово-політичного керівництва США на стратегічну концепцію побудови «нового світового порядку». Простежуються тенденції формування у світі нової системи безпеки з опорою на НАТО. ООН перестає відігравати провідну роль у вирішенні питань мирного врегулювання виникаючих конфліктів, віддаючи першість щодо їх розв'язання НАТО.
У найближчій перспективі глобальні інтереси США можуть зіштовхнутися з інтересами деяких країн, у число яких входить і Республіка Білорусь. Підтвердженням цьому служать заяви ряду офіційних осіб, а також оприлюднені повідомлення про плани вищого керівництва США з проведення так званих «оксамитових революцій» у країнах з неугодними політичними режимами.
Таким чином, всебічне вивчення розглянутих нами військових конфліктів, їх глибокий аналіз допоможе вітчизняним фахівцям в області зовнішньої політики і воєнної стратегії здійснювати будівництво і розвиток Збройних сил Республіки Білорусь з урахуванням складної міжнародної військово-політичної обстановки.
Ударна операція «Союзницька сила» проти Югославії в 1999 році проведена повністю безконтактним способом на континентально віддаленої від США гірничо-лісистій місцевості з досить розвиненими економічної та військової інфраструктурами і системою оборони.
У ході двоетапної шеститижневої операції головні зусилля НАТО були спрямовані на поразку ключових об'єктів військового та економічного призначення, інфраструктури і комунікацій.
Особливого інтересу заслуговує тактика застосування бойової авіації НАТО:
· Дії на великих висотах;
· Гнучке поєднання безперервної розвідки об'єктів поразки з наступним нанесенням групових та поодиноких авіаційно-ракетних ударів;
· Масоване застосування високоточної зброї без входу в зону ураження зенітно - ракетних комплексів супротивника.
Високоточні крилаті ракети повітряного і морського базування вражали цілі на дальностях 200-800 км від кордонів пусків. Протягом перших шести тижнів операції були випробувані нові типи крилатих ракет повітряного базування. Протягом всього періоду удари були завдані по більш ніж 520-ти об'єктах, з них близько 50% були об'єктами цивільного призначення.
У ході операції НАТО проти Югославії застосовувалися найсучасніші космічні засоби розвідки, навігації, пошуку цілі й оцінки результатів нанесення бомбових ударів, високошвидкісні перешкодозахисних системи передачі даних. Характерним було те, що широко застосовувалися і космічні апарати цивільного призначення.
Одним з ключових моментів всієї кампанії є інформаційна війна, яка характеризувалася високою інтенсивністю, масштабністю, цілодобовим впливом, відсутністю шаблонів, широким використанням дезінформаційних прийомів, тенденційним і максимально централізованим підбором інформації для її передачі в засоби масової інформації, узгодженістю у висвітленні подій.
Вперше потужне інформаційне забезпечення великої військової операції було розгорнуто в мережі Інтернет.
Виходячи із значної кількості задіяних сил і засобів, тактики їх застосування та організації взаємодії операція НАТО «Союзницька сила» проти Югославії, найімовірніше, мала на меті відпрацювати на практиці перспективну концепцію ведення війн нового шостого покоління (так звана «Єдина перспектива 2010»), сценарій проведення яких на європейському театрі військових дій включає території Російської Федерації та Республіки Білорусь.
Література
1. Операція «Свобода Іраку» (20 березня - 11 квітня 2003р.) Під редакцією начальника академії генерал-майора Місурагіна І.А. Мінськ: Видання академії, 2003р.
2. «Свобода Іраку»: хроніка, уроки, висновки. / / Збірник статей. Укладачі: Бучуріна Н.І., Демидова А.К. та ін - К.: УО ВАРБ », 2003.
3. Сліпченко В.І. Війни шостого покоління. - М.: «Віче», 2002.
4. Микола Плотніков. Югославія знову в прицілі НАТО / / Незалежне Військова Обозрение. - № 38/1998, С.2.
5. Ігор Некипелов, Юрій Морозов. Миротворча агресія НАТО / / Незалежне Військова Обозрение. - № 42/1998, С.1.
6. Володимир Зайцев. Детонатор геополітичних задумів США / / Незалежне Військова Обозрение № 14/1999, С.3.
7. Політологія, методичні рекомендації, УО ВАРБ, Мінськ, 2005р.
Збройні конфлікти в Югославії та Іраку, їх деякі наслідки
Сучасні міжнародні відносини характеризуються тим, що вирішення політичних та економічних питань відбувається шляхом ведення локальних воєн, ініціаторами яких найчастіше виступають Сполучені Штати Америки та їхні союзники по блоку НАТО. При цьому в якості об'єктів нападу вибираються держави, в яких політика керівництва не влаштовує США і найбільш яскраво виражені внутрішньополітичні протистояння. Такими об'єктами виступають також країни, що мають великі запаси стратегічно важливих ресурсів і відносно слабкі збройні сили.
Актуальність даної теми досить велика внаслідок того, що наслідки застосування військової сили НАТО з метою врегулювання югославської і іракського криз не виключають подальший розвиток подій вже за межами територій, на яких проводилися бойові дії. Інтерес представляє той факт, що військово-політичні передумови конфліктів у Югославії (1999 р.) і Іраку (2003 р.) носять схожий характер. Більш того, протікання розглянутих конфліктів мають прикладний характер для політичного керівництва будь-якої держави.
Виникнення і розвиток конфлікту в Югославії є похідною від етноісторичних, політичних і економічних складових, які в основному і визначили особливості його перебігу.
Так, з-за нездатності політичних влади багатонаціонального федеративної держави СФРЮ забезпечити фактичне національну рівноправність і знизити виникли на цьому грунті суперечності привели до того, що представники різних етнічних і релігійних груп не змогли співіснувати мирно. У результаті на початку 90-х років союзна Югославія розпалася на окремі держави. Сьогодні дві третини населення сучасної Югославії (колишньої Сербії і Чорногорії) складається з сербів і чорногорців. Виняток становить провінція Косово, розташована на кордоні з Албанією. Її населяють в основному люди албанського походження.
Минулий кілька стадій розвитку міжнаціональний конфлікт у югославській провінції Косово досяг апогею до кінця 90-х років. Неодноразові спроби мирного врегулювання критичної ситуації з боку світового співтовариства не вирішили назрілу національну проблему. Цілий ряд стратегічних військово-політичних задумів США спонукали військовий блок НАТО до силового втручання у вирішення югославського кризи.
Аналіз фактичного матеріалу дозволяє узагальнити основні політичні мети командування НАТО, який розгорнув бойові дії в ході реалізації операції «Союзницька сила»:
· Продемонструвати всьому світу рішучість НАТО будь-якою ціною домогтися рішення югославської проблеми на своїх умовах;
· Змусити С. Мілошевича припинити нібито має місце фізичне знищення албанського мирного населення в Косово;
· Суттєво підірвати військово-економічний потенціал СРЮ;
· Повна втрата сербами Косово;
· Неминуче падіння режиму С. Мілошевича з дестабілізацією загального стану в СРЮ і подальшим встановленням проамериканського порядку;
· Створення в Південно-Східній Європі зони повного натовського контролю, тобто сформувати на новій території черговий плацдарм своєї військової присутності в Європі.
Необхідно відзначити, що протягом всієї операції також ставилися цілі з відпрацювання ведення повномасштабних інформаційних війн нового рівня з гарантованим захопленням інформаційної переваги над супротивником. У результаті на території переможеної країни встановлений проамериканський політичний режим, відпрацьована технологія розв'язання військових конфліктів з подальшим їх врегулюванням шляхом проведення локальних війн нового покоління.
Досвід ведення локальних воєн, придбаний США і країнами НАТО в Югославії в 1999 році, був повною мірою реалізований і в іракській кампанії 2003 року. Слід зазначити, що до 2003 року США стали володіти достатнім військово-політичним та економічним потенціалами для здійснення своїх «глобальних ініціатив» в області зовнішньої політики без узгодження з ООН.
Очевидна і мета вибору Іраку як об'єкту для нападу - це прагнення США отримати контроль над одним з найбільших у світі нафтоносних районів, де видобувається 10% і міститься до 60% розвіданих світових запасів нафти. Визначивши іракський вектор своєї зовнішньої політики основним на найближчу перспективу, Вашингтон передбачав вирішити ряд політичних завдань:
· Повалити режим С. Хусейна і привести до влади в Іраку лояльні по відношенню до США і їх союзникам політичні сили, перетворити Ірак у свій форпост на Близькому Сході;
· Зруйнувати військово-економічний та військово-технічний потенціал Іраку, розгромити його збройні сили і тим самим не допустити перетворення його на сильного регіонального лідера арабського світу, здатного створити власну зброю масового ураження;
· Продемонструвати всьому світу свою готовність відстоювати інтереси США і американські «цінності» за всяку ціну, в будь-якій точці світу;
· Створити умови для виведення економіки США з економічної та фінансової кризи і забезпечення її подальшої стабільності.
Відзначимо, що політичні завдання, що ставилися керівництвом США в Іраку, мали схожий характер з цілями, реалізованими в Югославії. Встановлено нове політичне керівництво країни, отриманий доступ до стратегічних запасів нафти - основі економічного і політичного маніпулювання на міжнародному ринку.
Югославський і іракський кризи підтвердили має місце процес поетапної реалізації зовнішньополітичної доктрини Б. Льюїса, визначальною погляди військово-політичного керівництва США на стратегічну концепцію побудови «нового світового порядку». Простежуються тенденції формування у світі нової системи безпеки з опорою на НАТО. ООН перестає відігравати провідну роль у вирішенні питань мирного врегулювання виникаючих конфліктів, віддаючи першість щодо їх розв'язання НАТО.
У найближчій перспективі глобальні інтереси США можуть зіштовхнутися з інтересами деяких країн, у число яких входить і Республіка Білорусь. Підтвердженням цьому служать заяви ряду офіційних осіб, а також оприлюднені повідомлення про плани вищого керівництва США з проведення так званих «оксамитових революцій» у країнах з неугодними політичними режимами.
Таким чином, всебічне вивчення розглянутих нами військових конфліктів, їх глибокий аналіз допоможе вітчизняним фахівцям в області зовнішньої політики і воєнної стратегії здійснювати будівництво і розвиток Збройних сил Республіки Білорусь з урахуванням складної міжнародної військово-політичної обстановки.
Ударна операція «Союзницька сила» проти Югославії в 1999 році проведена повністю безконтактним способом на континентально віддаленої від США гірничо-лісистій місцевості з досить розвиненими економічної та військової інфраструктурами і системою оборони.
У ході двоетапної шеститижневої операції головні зусилля НАТО були спрямовані на поразку ключових об'єктів військового та економічного призначення, інфраструктури і комунікацій.
Особливого інтересу заслуговує тактика застосування бойової авіації НАТО:
· Дії на великих висотах;
· Гнучке поєднання безперервної розвідки об'єктів поразки з наступним нанесенням групових та поодиноких авіаційно-ракетних ударів;
· Масоване застосування високоточної зброї без входу в зону ураження зенітно - ракетних комплексів супротивника.
Високоточні крилаті ракети повітряного і морського базування вражали цілі на дальностях 200-800 км від кордонів пусків. Протягом перших шести тижнів операції були випробувані нові типи крилатих ракет повітряного базування. Протягом всього періоду удари були завдані по більш ніж 520-ти об'єктах, з них близько 50% були об'єктами цивільного призначення.
У ході операції НАТО проти Югославії застосовувалися найсучасніші космічні засоби розвідки, навігації, пошуку цілі й оцінки результатів нанесення бомбових ударів, високошвидкісні перешкодозахисних системи передачі даних. Характерним було те, що широко застосовувалися і космічні апарати цивільного призначення.
Одним з ключових моментів всієї кампанії є інформаційна війна, яка характеризувалася високою інтенсивністю, масштабністю, цілодобовим впливом, відсутністю шаблонів, широким використанням дезінформаційних прийомів, тенденційним і максимально централізованим підбором інформації для її передачі в засоби масової інформації, узгодженістю у висвітленні подій.
Вперше потужне інформаційне забезпечення великої військової операції було розгорнуто в мережі Інтернет.
Виходячи із значної кількості задіяних сил і засобів, тактики їх застосування та організації взаємодії операція НАТО «Союзницька сила» проти Югославії, найімовірніше, мала на меті відпрацювати на практиці перспективну концепцію ведення війн нового шостого покоління (так звана «Єдина перспектива 2010»), сценарій проведення яких на європейському театрі військових дій включає території Російської Федерації та Республіки Білорусь.
Література
1. Операція «Свобода Іраку» (20 березня - 11 квітня 2003р.) Під редакцією начальника академії генерал-майора Місурагіна І.А. Мінськ: Видання академії, 2003р.
2. «Свобода Іраку»: хроніка, уроки, висновки. / / Збірник статей. Укладачі: Бучуріна Н.І., Демидова А.К. та ін - К.: УО ВАРБ », 2003.
3. Сліпченко В.І. Війни шостого покоління. - М.: «Віче», 2002.
4. Микола Плотніков. Югославія знову в прицілі НАТО / / Незалежне Військова Обозрение. - № 38/1998, С.2.
5. Ігор Некипелов, Юрій Морозов. Миротворча агресія НАТО / / Незалежне Військова Обозрение. - № 42/1998, С.1.
6. Володимир Зайцев. Детонатор геополітичних задумів США / / Незалежне Військова Обозрение № 14/1999, С.3.
7. Політологія, методичні рекомендації, УО ВАРБ, Мінськ, 2005р.