Заходи попередження злочинів серед персоналу ОВС України соціа

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

УДК 343.91-057.36 (477)
О. А. МАРТИНЕНКО, канд.юрід.наук
Національний університет внутрішніх справ
ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ
СЕРЕД ПЕРСОНАЛУ ОВС УКРАЇНИ:
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Розглянуто основні напрями превенції злочинів серед персоналу органів внутрішніх справ, що стосуються соціально-психологічних аспектів роботи з особовим складом.
Питання превенції правопорушень, скоєних персоналом ОВС України, були предметом окремого розгляду в роботах Н.І. Ануфрієва, А.М. Бандурки, В.П. Ворушило, А.П. Нагорного, А.В. Негодченко, А.С. Новакова, О.Є. Синявської. При цьому соціально-психологічні аспекти профілактичної роботи з особовим складом висвітлювалися у відносно нечисленному ряді досліджень Д.А. Кобзін, В.С. Медведєва, С.В. Петкова, С.С. Вершки, І.В. Строкова, Т.С. Ткаченко. Зазначені роботи, однак, присвячені окремим аспектам спеціальної та індивідуальної превенції, не ставили за мету створення комплексної стратегії попередження злочинів серед працівників ОВС. Тому наукова новизна положень даної публікації полягає, перш за все, в спробі розробки відомчої моделі попередження правопорушень у тій її частині, яка спирається на заходи соціально-психологічного характеру.
У цілому стратегія попередження негативних явищ серед особового складу ОВС в соціальній сфері передбачає умовний поділ всіх заходів превентивного характеру на наступні підгрупи:
- Заходи, що забезпечують найбільш повну відповідність між статусом та методами діяльності ОВС як соціального інституту і громадською думкою;
- Заходи, спрямовані на формування корпоративної ідеології та відомчої філософії, найбільш повно відповідає вимогам суспільства;
- Заходи, що передбачають адекватну самоідентифікацію співробітників ОВС як однієї з соціальної груп українського суспільства;
- Заходи щодо забезпечення цивільного контролю і сприяння.
У рамках першого напряму в якості бажаної мети необхідно розглядати специфіку і структуру службової діяльності ОВС з точки зору їх гармонійного відповідності сукупності правових приписів, особливостей національного менталітету і громадської думки різних груп населення України. Несуперечність зазначених елементів, на наш погляд, повинна виступати гарантом стратегічно правильного формування соціального статусу органів внутрішніх справ.
У зв'язку з цим першорядне увагу слід приділити перегляду відомчої політики МВС України, яка традиційно орієнтована переважно на силове вирішення проблем у галузі охорони правопорядку. Метою такої політики є встановлення максимально повного контролю над злочинністю, що в сучасних умовах не є можливим через низку об'єктивних причин.
До того ж, як показує європейський досвід, негативним наслідком ідеології, яка проголошує «боротьбу із злочинністю», є усвідомлення злочинця як супротивника, з яким потрібно вести боротьбу або війну. У реальному житті це незмінно призводить правоохоронця до необхідності ідентифікувати себе з людиною, що знаходиться в умовах збройного конфлікту, у стані необхідної оборони і крайньої необхідності. Дана рольова позиція, у свою чергу, вимагає швидких, рішучих і безкомпромісних дій, підпорядкованих єдиній меті - вижити і перемогти супротивника [1].
Поліцейські підрозділи, що роблять ставку на боротьбу зі злочинністю як на основний стиль діяльності, досить швидко переходять до репресивних форм соціального контролю та фокусують свої зусилля не на засобах ведення боротьби, а на досягненні кінцевого результату - перемоги [2, c.184]. За справедливим зауваженням А.І. Борговий, подібна тактика часто чревата незаконним примусом і випадками розправи над злочинцями [3, c.322]. Саме в рамках такого підходу з'являється та існує відомий феномен «Брудного Гаррі» - захист закону незаконними способами, оскільки сама мета «виправдовує» будь-які засоби.
З плином часу діяльність поліції в рамках силового підходу не прогресує, а неминуче замикається в порочне коло, де простежується чотири основні стадії, як це демонструють у своїй роботі П. Нейрод і А. Беклі:
1) Початок чергової кампанії з боротьби зі злочинністю, проголошення гасла «Ми оголошуємо війну ...»;
2) скандали та розслідування, як результат вскрившіхся в процесі проведення кампанії перегинів, фактів зловживань та корупції;
3) реакція суспільства у вигляді зміни керівництва МВС, реорганізації поліції, проведення кадрової чистки;
4) розробка та впровадження нових стандартів діяльності поліції, посилення правових норм, прийняття нових статутів і кодексів. Для підтвердження ефективності вжитих заходів оголошується нова кампанія по боротьбі зі злочинністю [4, c.10].
Вихід з подібної практики для кримінологів і поліцеістов бачиться в переході від реактивного до проактивного способом впливу на злочинність. В якості основної функції поліції пропонується не «боротьба зі злочинністю», а «служба суспільству», «забезпечення громадської безпеки», що передбачає відмову від агресивної політики і сприйняття злочинців не як ворогів суспільства, а як громадян з деформованим поведінкою, що підлягають корекції. У зв'язку з цим в європейській кримінології все більш чітке оформлення отримує ідея пріоритетного розвитку відомчої поліцейської етики як теоретичного базису високоморального поведінки особистості [5,6].
Представляється, що розвиток етичних принципів правоохоронної діяльності є не менш важливим, ніж вирішення завдань матеріально-технічної, кадрової та соціальної забезпеченості, які, у свою чергу, також значною мірою визначають особливості службового менталітету співробітників міліції. Хоча в науковому плані дана проблема, на жаль, докладно розглядається лише в поодиноких роботах, ми згодні з тим, що питання про формування відомчих етичних принципів, які застосовуються для повсякденної діяльності, дійсно відноситься до розряду нагальних, оскільки співробітники ОВС постійно мають справу з проблемою морального вибору [7].
У зв'язку з викладеним на порядок денний ставляться і питання практичного застосування етичних принципів. На жаль, навіть у найбільш розвинених країнах навчальні програми для навчання правоохоронного персоналу орієнтовані тільки на формування знань, навичок, відпрацювання процесуальних дій. Етична підгрунтя роботи поліцейського залишається поза полем основної навчальної діяльності, у вигляді коротких факультативних курсів і повчань. Проте сьогоднішній рівень взаємовідносин суспільства та силових структур вимагає від правоохоронних органів не тільки правильного виконання встановлених правил і процедур з точки зору закону, а й того, щоб ці дії грунтувалися на морально виправданих з точки зору суспільства рішеннях. Іншими словами, служитель закону повинен нести відповідальність не тільки за прийняті рішення, але і бути підзвітним за моральну підгрунтя прийнятого рішення [8].
Які ж повинні бути основоположні етичні принципи правоохоронної діяльності? Вичерпний перелік таких принципів поки не зустрічається в роботах зарубіжних і вітчизняних авторів. Аналіз вивчених нами робіт у сфері службової та корпоративної етики дозволяє говорити про наявність кількох, найбільш загальних і фундаментальних принципів: повага до особистості іншої людини, доброзичливість, ефективність та професіоналізм; дотримання принципів законності і верховенства закону; відповідальність, турбота про оточуючих, чесність по відношенню до себе та інших, самовіддане служіння суспільству [9-12].
Заходи, що передбачають адекватну самоідентифікацію співробітників ОВС як однієї з груп українського суспільства, припускають попередження таких негативних явищ, як професійна деформація, расизм і соціальна ізоляція, що лежать в основі багатьох правопорушень з боку працівників ОВС. У цьому напрямку до числа першочергових належать питання усунення гендерної дискримінації при прийомі на службу, розробки системи моніторингу та тренінгу для жінок-працівників ОВС, вирішення проблем взаємин статей, захисту жінок від сексуальних домагань.
Зазначені напрямки є окремою темою кримінологічних прикладних досліджень у практиці поліцейських відомств США і Західної Європи. Розширення жіночого представництва на всіх рівнях управлінської ієрархії дозволило встановити, що жінки-керівники мають кращими здібностями у плануванні роботи та здійсненні поточного контролю, встановлення робочої атмосфери в підрозділі [13]. Одночасно з цим були виявлені проблеми, які раніше носили латентний характер.
Британські жінки-поліцейські, наприклад, повідомляють, що 90% з них піддаються постійним сексуальним домаганням на робочому місці. Жінки підкреслюють труднощі роботи в колективах, де сексуально забарвлені жарти і політика сексизму сприймаються чоловіками як норма. У поліції Швеції зафіксовані випадки, коли жертвами сексуальних домагань ставали також жінки, що працювали на посадах вільного найму [14, c.28-30]. Дослідники одностайно вважають, що причиною такого становища жінок є незадовільна гендерна диспропорція, оскільки в більшості поліцейських підрозділів питома вага жінок становить близько 5% і лише у деяких досягає 20% від штатної чисельності. Приклад Англії та Уельсу, де 52% керівних посад сьогодні займають жінки, є поки винятком, ніж правилом.
Підрозділи ОВС Україна, мають подібну диспропорцію підлог і мають усі передумови в недалекому майбутньому зіткнутися з описаними вище видами службових правопорушень, потребують своєчасного внесення змін до кадрову систему роботи з персоналом та забезпечення позитивної адаптації та кар'єрного росту жінок.
У цьому напрямку, на наш погляд, слід організувати спеціальне навчання особового складу, спрямоване на розуміння неприпустимості дискримінації жінок. Керівники підрозділів також повинні пройти підготовку з питань захисту індивідуальних прав жінок-підлеглих, а також вирішення можливих конфліктів, які виникають в колективі через упередженого ставлення до жінок з боку чоловіків. На рівні міністерства нагальною є проблема розробки спеціалізованих програм з нейтралізації професійної деформації жінок, правового захисту їх прав, удосконалення дисциплінарної практики розслідування ситуацій у разі сексуальних домагань і переслідувань.
Превентивним заходом, що сприяє соціальної самоідентифікації особового складу, є робота, спрямована на формування всередині системи ОВС різних асоціацій, що відображають весь спектр особливостей, що характеризують службову і духовне життя персоналу. В інтернеті сьогодні можна знайти понад 12 мільйонів виносок на сайти поліцейських асоціацій, багато з яких об'єднують не тільки офіційні підрозділи. Керівництво поліції активно формує об'єднання, засновані на захоплення та інтереси підлеглих. Саме з цієї причини ми можемо зустріти асоціації поліцейських, які захоплюються полюванням, гольфом, вітрильним спортом, туризмом, гірським велоспортом, поліцейських-письменників, художників і фотографів.
Окреме місце в зарубіжній практиці превентивної роботи з персоналом займає напрямок, покликане наблизити структуру особового складу поліції до структури населення країни. У рамках цього підходу європейські поліцеісти надають широкі можливості для реєстрації об'єднань жінок-поліцейських, а також поліцейських, що належать до релігійних та етнічних меншин (темношкірих, іудеїв, буддистів і т.д.).
Наведені приклади формують у населення імідж поліції як відкритої громадянської організації, що підвищує рівень довіри до дій поліції з одного боку і з іншого боку - попереджає професійну деформацію поліцейських, зміцнює їх почуття власної гідності, знижує рівень меркантильності та цинізму.
Окремо слід розглянути вагомість громадської думки, оскільки соціальний рейтинг вважається сьогодні одним з універсальних показників ефективності діяльності правоохоронних органів. Як показують результати численних соціологічних замірів, ставлення населення до міліції в середньому носить характер відособленості і нейтралітету, хоча в сільськогосподарських регіонах рівень взаємовідносин громадян і міліції значно краще. Заходи, що вживаються щодо поліпшення іміджу міліції поки що не дали відчутного результату, оскільки зміна суспільної свідомості є процесом довготривалим, до того ж об'єктивні труднощі функціонування ОВС з охорони прав і безпеки громадян залишаються невирішеними.
Введений в відомчий ужиток порівняно недавно, цей критерій ще не набув чіткої дефініції, оскільки для підрозділів ОВС залишаються невирішеними багато питань. Сьогодні вивчення думки населення використовується, в основному, для складання соціологічного «портрета» співробітників міліції тих чи інших служб, формування позитивного іміджу і рідше - для заходів щодо корекції негативних явищ. Для додання дієвого характеру таких заходів, як вивчення думки населення, необхідна подальша робота щодо вдосконалення соціологічного інструментарію та розробки прикладних методик, що забезпечують об'єктивність отриманих даних і адекватну їх інтерпретацію.
У дослідженнях громадської думки, проведених автором на території колишньої Югославії, виявився, наприклад, той факт, що при оцінці роботи органів правопорядку громадяни орієнтуються більше на емоційний, ніж на раціональний компоненти свідомості. Опитані боснійці, як представники етнічної меншини в Республіці Сербській, наприклад, дали достатньо об'єктивну характеристику окремим якостям місцевої (сербської) поліції. Незважаючи на релігійні та етнічні розбіжності з сербським населенням, вони в більшості своїй (74,7%) відзначили, що поліція у своїй роботі досить прозора, щодо некорумпований, всередині самої поліції присутній внутрішній контроль за дисципліною. 91% боснійців були задоволені об'єктивністю роботи поліції, при цьому 70,9% вказали, що етнічна приналежність поліцейських не впливає в цілому на рівень роботи поліції як такої.
Однак загальна оцінка роботи поліції все ж була визнана боснійцями незадовільною. 75,7% опитаних були незадоволені якістю роботи поліції в цілому, 52% - особистими якостями поліцейських і швидкістю реагування поліції. При обробці результатів опитування стало очевидно, що у своїх відповідях боснійці виходили з трьох компонентів - оцінки освітнього рівня поліцейських, рівня їх професіоналізму та дотримання поліцейськими етичних принципів. Аналогічну картину показали й опитування в Боснії, де етнічні меншини були представлені сербами і хорватами. Сказане рівною мірою підтверджує як теза про ефективності громадської думки як критерій загальної оцінки діяльності ОВС, так і теза про необхідність вдосконалення самої системи оціночних критеріїв з урахуванням національного менталітету.
Нагадаємо, що різниця між поглядами різних груп суспільства на діяльність міліції і вимогами закону можуть істотно різнитися і це необхідно сприймати як неминуче явище. Навіть в умовах західної демократії, незважаючи на жорсткий курс правової регламентації дій поліції, установки населення щодо припустимого рівня авторитарності поліції не відрізняються зайвою суворістю. Результати проведених на початку 1990-х років соціологічних опитувань в Італії, Франції, Іспанії, Великобританії і Австрії виявили 60% респондентів, які вказали на те, що співробітники поліції мають право діяти жорстко, якщо вважають це за необхідне. 40% опитаних висловилися за надання поліції більш широких повноважень, а 35% згодні з тим, що поліція швидше повинна затримати невинного, ніж втратити злочинця [15, c.75].
Різної суспільної оцінці підлягають і підрозділи, що дотримуються того чи іншого стилю роботи. І дана оцінка може бути далеко не однозначна з точки зору об'єктивних критеріїв. Перше дослідження в цій області, що належить Д. Вілсону, порівняло результати громадської думки стосовно трьох основних стилів американських підрозділів поліції. Д. Вілсон назвав їх «охоронний», «статутний» і «гармонійний» стилі [16].
У підрозділах з «охоронним» стилем управління основний акцент при виконанні службових обов'язків робиться в більшою мірою на підтримання громадського спокою і порядку в цілому, ніж на захист конкретних діючих законів. Поліцейським надається широка свобода дій в оцінці ситуації і можливість вступати на свій розсуд. Бюрократія і професіоналізація в таких підрозділах розвинені в незначній мірі, що зазвичай заслуговує позитивне ставлення з боку основної маси населення.
Підрозділам «статутного» типу, навпаки, властиві надзвичайно розвинений формалізм в роботі і бюрократія, оскільки основна мета роботи вбачається у зміцненні правопорядку, дотримання всіх чинних законів і боротьбі з будь-якими правопорушеннями. Свобода дій поліцейських мінімальна і строго обмежена, оскільки неупередженість і об'єктивність поліцейських бачаться головними їх діловими якостями.
І, нарешті, підрозділи «гармонійного» стилю обирають золоту середину, прагнучи одночасно і до боротьби зі злочинністю, і до підтримання гармонійних відносин з населенням. При цьому значна частина часу поліцейських витрачається на надання допомоги населенню, правового консультування, роботи з окремими громадянами та сім'ями.
Парадоксально, але саме «статутний» стиль отримав найбільш низький рівень суспільного рейтингу, оскільки сприяв найбільші нарікання представників етнічних меншин, які сприймали активну і неупереджену правоохоронну тактику як агресивну й расистську. Застосування ж «гармонійного» стилю, незважаючи на досить високу оцінку, виявилося можливим, на жаль, лише в кварталах проживання «середнього класу», де громадам притаманні загальні життєві цінності і єдиний стиль життя в цілому.
До групи превентивних заходів соціального характеру безпосередньо відноситься і таке важливе напрямок, як залучення громадськості та ЗМІ до виконання контрольно-ревізійних та допоміжних функцій. У якості однієї зі спроб залучення державних і громадських організацій до діяльності з попередження злочинів в органах внутрішніх справ можна розглядати ініціативу НУВС зі створення мобільних груп моніторингу за дотриманням прав людини, впроваджену сьогодні в практику роботи УМВС України в усіх областях.
Ефективною формою співпраці органів внутрішніх справ та громадських організацій є діяльність правозахисних організацій у рамках європейського проекту «Кампанія проти катувань і жорстокого поводження в Україні», що припускає не тільки моніторинг стану законності в підрозділах міліції, а й створення навчального курсу для підготовки майбутніх працівників ОВС. У рамках даного курсу курсанти навчальних закладів системи МВС України отримають теоретичні знання з проблем прав людини в сучасному суспільстві і посядуть практичними навичками дотримання цих прав в ході виконання службової діяльності.
Перспективною формою взаємодії представляється організація безкоштовної юридичної допомоги затриманим та їх родичам, здійснювана з 2005 р. чернігівської громадської організацією «Доброчин» на підставі договору з УМВС України в Чернігівській області та забезпечує щоденне присутність адвоката в міському відділі внутрішніх справ [17, c.28] .
Створення та активне сприяння роботі громадських формувань з охорони правопорядку є дієвою мірою соціальної превенції правопорушень серед співробітників ОВС, оскільки спільна робота підвищує ступінь громадянського контролю за діями правоохоронних органів, робить їх більш відповідальними при здійсненні своїх функцій. В даний час, за оцінкою експертів, з громадськими формуваннями взаємодіє близько 60% співробітників міліції, перш за все - дільничні інспектора.
У зв'язку з цим на порядок денний стають питання матеріального і морального стимулювання громадян, удосконалення нормативної бази партнерської взаємодії міліції та населення, забезпечення в ряді випадків анонімності співробітництва. Важливим у попередженні неправомірних дій співробітників ОВС представляється розширення мережі «телефонів довіри», абонентських скриньок, спеціальних веб-сайтів, за допомогою яких громадяни могли б повідомляти про факти правопорушень службі внутрішньої безпеки. Доцільно при цьому постійно висвітлювати позитивні результати зазначених форм громадського контролю для підвищення ступеня впевненості громадян у захисті їх прав і свобод.
Самостійної завданням є удосконалення роботи відомчих центрів громадських зв'язків із засобами масової інформації, що також підвищує ступінь підзвітності органів внутрішніх справ суспільству і активізує форми соціального контролю за діями окремих співробітників. При цьому якісними критеріями діяльності відомчих інформаційних структур доцільно визнати ступінь зміни в інформованості населення про діяльність підрозділів ОВС, рівень довіри до міліції, динаміці взаємин населення і міліції.

ЛІТЕРАТУРА
1. Glover J. Humanity, a moral history of the twentieth century. London: Jonathon Cape, 1999.
2. Braithwaite, J. Crime, Shame and Reintegration. Cambridge: Cambridge University Press, 1989.
3. Кримінологія. Під заг. ред. А.І. Борговий. - М.: ИНФРА М - НОРМА, 1997. - 784 с.
4. Neyroud P., Beckley A. Policing, Ethics and Human Rights. Cullompton, Devon: Willan Publishing. 2001, 235 p.
5. Pollock JM Ethics in Crime and Justice. 3 rd ed. Belmont, California: Wadsworth, 1998.
6. Kleinig J. Handled with Discretion: ethical issues in police decision-making. Lanham, Maryland: Rowman and Littlefield, 1996.
7. Строков І.В. Правові та моральні основи забезпечення справедлівості й законності в слідчій діяльності: Автореф. ... канд.юрід.наук: 12.00.12 / НАВСУ. - К., 1998. - 16 с.
8. Beckley A. Operational Policing: Liabilities and Entitlements. London: Police Review Publishing Company. 1997.
9. Gillon R. 'Medical ethics: four principles plus attention to scope' British Medical Journal, 1994, Vol.309, p.184-188.
10. Alderson JC Principled Policing: Protecting the Public with Integrity. Winchester: Waterside Press, 1998.
11. Jones T., Newburn T., Smith DJ Democracy and Policing. London: PSI, 1994.
12. Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. - Х.: Еспада, 2002. - 504 с.
13. Peters, T. The Circle of Innovation. London: Hodder and Stoughton. 1997.
14. Келлі Л. Бачення, новаторство І професіоналізм у боротьбі поліції проти насильства Щодо Жінок І дітей. Лондон. - 2000. - 202 с.
15. International police review. 1993, № 5.
16. Wilson James Q., Varieties of Police Behavior. New York: Atheneum, 1973.
17. Дейкун Р. "Рівняймось на євростандарті" / / МІЛІЦІЯ України, № 2 (92), 2005. - 33 с.

Мартиненко О.А. ЗАХІД попереджений ЗЛОЧІНІВ СЕРЕДА ПЕРСОНАЛУ ОВС Украіни: Соціально-ПСІХОЛОГІЧНІЙ АСПЕКТ
Національний університет внутрішніх справ, м.Харків
Розглянуто Основні напрямки превенції злочінів Серед персоналу органів внутрішніх справ, Що стосуються соціально-псіхологічніх аспектів роботи з особовим складом
МАРТИНЕНКО О.А. ЗАХОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ СЕРЕД ПЕРСОНАЛУ ОВС УКРАЇНИ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Національний університет внутрішніх справ, м.Харків
Розглянуто основні напрями превенції злочинів серед персоналу органів внутрішніх справ, що стосуються соціально-психологічних аспектів роботи з особовим складом
MARTYNENKO OA CRIME PREVENTION AMONG UKRAINIAN POLICE PERSONNEL: SOCIO-PSYCHOLOGICAL ASPECT
National University of Interior, Kharkov
The article is devoted to consideration of main directions, divventing the crimes among law-enforcement personnel, concerning the socio-psychological aspects of staff management.

ДОВІДКА ПРО АВТОРА

1. Мартиненко Олег Анатолійович, кандидат юрід.наук, доцент
2. Професор кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Стаття
46.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Заходи попередження злочинів серед персоналу ОВС України соціально-психологічний аспект
Попередження злочинів серед персоналу ОВС України Організацією
Попередження злочинів серед персоналу ОВС України Організаційно-управлінський аспект
Детермінація та попередження злочинності серед персоналу органів
Поняття і правові основи попередження ОВС злочинів пов`язані
Поняття і правові основи попередження ОВС злочинів пов`язаних з незаконним обігом наркотичних
Правові заходи попередження злочинів та інших правопорушень в с
Дослідження організації роботи митних органів України в сфері попередження скоєння митних злочинів
Основні напрямки діяльності ОВС з попередження терористичної деятедьності
© Усі права захищені
написати до нас