Прозу Антона Павловича Чехова відрізняє лаконічність, точність вибору лексики і метафор, тонкий гумор. Письменник є неперевершеним майстром короткого оповідання. На сторінках його творів співає і танцює, плаче і сміється справжня Русь. Чехов дивно пильно бачить найменшу фальш, вульгарність і вміє виставити їх на загальне осміяння в своїх творах.
Оповідання «Хамелеон» спочатку здається дуже кумедним. Очу-крейдяний хоче створити видимість сумлінної служби, коли йде через базарну площу. «За ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть наповненим конфіскованим агрусом». Поліцейський наглядач намагається розібратися в «заплутаній справі Хрюкіна». «Він стрясає» повітря, загрожує «мерзотникам» штрафом, але незабаром дізнається, що порушник спокою - жалюгідна песик - належить генералу Жигалова. Тут же Очумєлов змінює тон, звинувачуючи напівп'яного Хрюкіна у всіх гріхах. Очумєлов ще не раз поміняє свою точку зору, а читачі здогадаються про внутрішню бурі, тривожної поліцейського наглядача, за короткою фразою: «Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто» або: «Одягни-но, брат Єлдирін, на мене пальто .. . »
Поступово відчуваєш, що сміх замінюється смутком: як же принижений людина, якщо він підлещуватись навіть не перед генералом, а перед його песиком! Закінчується розповідь, як і починається: Очумєлов продовжує свій шлях по базарній площі, тільки тепер він загрожує не невідомому господарю песика, а Хрюк-ну: «Я ще доберуся до тебе!» Кільцева композиція оповідання допомагає автору підкреслити основну думку оповідання - для Очумелова важлива не істина, а схиляння перед сильними світу цього. Від них залежить його кар'єра і благополуччя, більше його нічого не хвилює. Але й Хрюкін не викликає симпатії і співчуття читача. Розвага цього напівп'яного людини абсолютно не відповідне до її віку. З нудьги він знущається над беззахисним цуценям. «Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а вона - не будь дурна, і тяпні ... Безглузда людина, ваше благородіє! »
Дещо іншого плану оповідання «Зловмисник». Тут автор показує забитого й безграмотного мужика, спійманого на місці злочину за відкручуванням гайок від рейок. Слідчий намагається пояснити, що «Не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би вбив!». Денису Григор'єву це не зрозуміти. Він з усмішкою заперечує: «Вже скільки років усім селом гайки відгвинчуємо і допомагав Господь, а тут крах ... людей убив ... »
І знову, як завжди у Чехова, крізь сміх проступають сльози. На душі залишається туга. Людину судять і карають, а йому невтямки, він ніяк не може зрозуміти, що скоїв злочин. Назва оповідання «Зловмисник» звучить як насмішка і осуд владі, доведший свій народ до положення безсловесних рабів, які не розуміють законів, за якими змушені жити.
Розповіді А. П. Чехова стали новим етапом у розвитку російської класичної літератури. Здається, саме життя зробила крок на сторінки творів письменника. Зовнішня простота розповіді тільки підкреслює глибокий внутрішній зміст творів та майстерність автора.