Міністерство освіти і науки РФ
Федеральне агентство з освіти
Факультет Соціально-культурного сервісу і туризму
Кафедра правознавства та політології
Реферат на тему:
«Запобіжні заходи з кримінального права»
Виконав:
Безмельніціна С.В.,
Гр. СКС-31
Перевірив:
Улезько В.В.
Професор
1. Види запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 5
1.1. Порядок обрання запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5
1.2. Характеристики запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 8
1.2.1. Підписка про невиїзд ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... .8
1.2.2. Особисту поруку. Порука громадської організації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... .9
1.2.3. Спостереження командування військової частини ... ... ... ... ... .. ... ... ... .11
1.2.4. Нагляд за неповнолітнім підозрюваним, чи звинуваченим ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... 12
1.2.5. Застава ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 13
1.2.6. Домашній арешт ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 14
1.2.7. Взяття під варту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 14
1.2.7.1. Оскарження до суду арешту або продовження строку тримання під вартою ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 18
2. Скасування або зміна запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .. 22
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .24
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 26
Додаток 1 ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .27
Необхідність такого роду обмежень зумовлюється самим ходом розв'язуваних по кримінальній справі завдань кримінального судочинства (необхідністю розкрити злочин, викрити винного чи винних, залучити викритих до відповідальності і т.д.). Далеко не всі і не завжди при цьому готові добровільно зазнавати викликаються самою логікою кримінально-процесуальної діяльності обмеження та вимоги. У зв'язку з цим органи держави, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, наділяються досить широкими повноваженнями застосовувати різні заходи примусу.
Всі заходи процесуального примусу прийнято поділяти на дві групи: запобіжного заходу та інші заходи процесуального примусу. Перелік запобіжних заходів, підстави, умови і порядок їх застосування, зміни та скасування визначені в законі (гл. VII КПК України). Але, так як тема мого реферату «Заходи заходу у кримінальному праві», то мова далі піде виключно про запобіжні заходи.
Запобіжні заходи, будучи суто примусовими засобами, займають особливе місце в системі норм кримінально-процесуального права.
Під запобіжними заходами розуміються такі заходи кримінально-процесуального примусу, які застосовуються при наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те посадовими особами до обвинуваченого, підсудного, а у виняткових випадках - до підозрюваного з метою перешкодити їм сховатися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини у справі, продовжувати злочинну діяльність, а також для обеспе6ченія виконання вироку.
Від всіх інших заходів процесуального примусу запобіжного заходу відрізняє ряд специфічних ознак:
по-перше, це цілі їх застосування - позбавлення обвинуваченого (а у виняткових випадках - підозрюваного) можливості вчиняти дії, що перешкоджають провадженню у конкретній кримінальній справі;
по-друге, це особливі підстави їх застосування (достатньо обгрунтовані припущення, що без таких заходів цілком реальна можливість настання тих наслідків, які потрібно запобігти);
по-третє, названі заходи мають особистий характер: вони являють собою обмеження особистої свободи конкретного обвинуваченого або підозрюваного. Ступінь суворості таких обмежень залежить від грунтовності побоювань неналежної поведінки обвинуваченого, підозрюваного (сховається, здійснить втечу, перешкоджатиме встановленню істини і т.п.), а також від деяких інших обставин, що враховуються при обранні конкретної міри запобіжного заходу (ст. 91 КПК).
Далі мною будуть розглянуті докладно види запобіжних заходів, мети застосування, порядок з обрання, зміни та їх скасування.
1. Види запобіжних заходів.
Закон передбачає такі види запобіжних заходів:
1) підписка про невиїзд (ст. 93 КПК);
2) особисте поручительство (ст. 94 КПК);
3) спостереження командування військової частини (ст. 100 КПК);
4) нагляд за неповнолітнім підозрюваним або обвинуваченим (ст. 394 КПК);
5) заставу (ст. 99 КПК);
6) домашній арешт;
7) взяття під варту (ст. 96 КПК).
Див. Додаток 1.
1.1. Порядок обрання запобіжних заходів.
У вигляді загального правила запобіжні заходи застосовуються тільки до обвинувачуваного (ст. 89 КПК). Лише у виняткових випадках запобіжний захід можуть бути застосовані і щодо особи, підозрюваного у скоєнні злочину, на строк не більше десяти днів. До закінчення цього терміну підозрюваному має бути пред'явленого обвинувачення або запобіжний захід скасовується. Стаття 89 КПК встановлює, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд мають право застосувати один із заходів захід при наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений сховається від дізнання, попереднього слідства або суду; або перешкоджатиме встановленню істини у кримінальній справі; або буде займатися злочинною діяльністю, запобіжний захід можуть застосовуватися з метою забезпечення виконання вироку. Ці обставини, підтверджені доказами, і утворюють підстави для обрання запобіжного заходу. Оскільки обставини, названі у ст. 89 КПК, як правило, носять прогностичний характер, застосування запобіжних заходів можливо при ймовірності настання зазначених обставин - припущення про те, що обвинувачений сховається, можуть служити достовірно встановлені шляхом доведення відомості про звільнення його з роботи, виписка його з місця проживання або взагалі відсутність такого і т.п. Підставою для припущення, що обвинувачений буде продовжувати злочинну діяльність, може служити наявність у нього злочинних зв'язків, ставлення до вчиненого, дані про минулі судимості і т.п. Підставою вважати, що обвинувачений завадить встановленню істини, можуть служить дані про його спробу підкупити, підмовити, залякати свідків, потерпілих, впливати на експертів, знищити або сфальсифікувати речові докази і т.п.
Таким чином, підставами обрання запобіжних заходів є зазначені в законі обставини (ст. 89 КПК), підтверджені такою сукупністю доказів, яка дає змогу обгрунтовано припустити, що особа, перебуваючи без впливу запобіжного заходу, може вчинити один із зазначених у законі дій.
Важливе значення при обранні запобіжного заходу має облік обставин, перерахованих у ст. 91 КПК. Дана норма крім обставин, названих у ст. 89 КК, вказує також на тяжкість пред'явленого звинувачення, особу підозрюваного чи обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини.
Отже, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу обставини, зазначені у ст. 91 КПК, мають значення даних, які можуть підтвердити підстави обрання запобіжного заходу або викликати сумніви в їх наявності. Зокрема, в сукупності з іншими даними стан здоров'я, похилий вік обвинуваченого, наявність сім'ї, постійного місця проживання і роботи може свідчити про те, що немає підстави побоюватися ухилення його від слідства. При вирішенні питання про те, який запобіжний захід слід обрати обвинуваченому, також враховуються зазначені вище обставини.
Велике значення має те, що при обранні запобіжного заходу закон надає право вибору рішення. Обрання запобіжного заходу є правом, а не обов'язком особи, ведучого судочинство. Виходячи з конкретних обставин справи і особи обвинуваченого, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суд можуть взагалі не обирати запобіжний захід або обрати менш сувору.
Важливо, щоб не тільки забезпечувалося виконання цілей запобіжних заходів, а й щоб допущене обмеження прав громадянина відповідало дійсно необхідному його обмеження.
За змістом закону запобіжні заходи застосовуються з метою перешкодити обвинуваченому вчинити дії, зазначені у ст. 89 КПК.
У більшості своїй запобіжні заходи застосовуються головним чином на попередньому розслідуванні та в судовому розгляді. Запобіжний захід може бути застосована до засудженому, у відношенні якого винесено обвинувальний вирок, до набрання ним законної сили, щоб забезпечити можливість його виконання. Запобіжні заходи можуть застосовуватися за рішенням уповноваженого на те в законі органу або посадової особи: особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 89 КПК). Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд - мотивоване визначення. У цій постанові (ухвалі) вказується злочин, у якому підозрюється чи обвинувачується дана особа, а також підстави для обрання запобіжного заходу та вибір її виду.
Постанова або ухвала оголошується особі, щодо якої її винесено. Йому вручаються копії цих документів.
При вирішенні питання про необхідність застосувати запобіжний захід, а також обрання тієї чи іншої з них особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) враховують крім обставин, які можуть послужити підставою для рішення про застосування запобіжного заходу (ст. 89 КПК) , також тяжкість пред'явленого звинувачення, особу підозрюваного чи обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини (ст. 91 КПК).
Обрана міра запобіжного заходу повинна бути співмірна тим цілям, які ставляться при обранні запобіжного заходу конкретного підозрюваному або обвинуваченому. Тому закон дає можливість вибору запобіжних заходів, вказуючи їх види від менш до більш суворим.
1.2. Характеристики запобіжних заходів
1.2.1. Підписка про невиїзд.
Підписка про невиїзд полягає у відібранні в обвинуваченого (підозрюваного) письмового зобов'язання не відлучатися з місця проживання або тимчасового знаходження без дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 93 КПК). Місцем тимчасового перебування особи буде пункт його перебування поза постійним місцем проживання (перебування в тривалому відрядженні, на навчанні, лікуванні і т.д.).
Ця міра запобіжного заходу може бути застосована відносно підозрюваного або обвинуваченого за відсутності підстав побоюватися, що, залишаючись на волі, він сховається від органів, що ведуть розслідування, суду або перешкодить встановленню істини. У самій підписці вказується місце проживання або тимчасового перебування, з якого обвинувачений не може виходити без дозволу.
Умовою правильного оформлення підписки про невиїзд є те, що в ній повинно бути вказано час, на який вона обирається, як правило, в загальному формулюванні: «на період попереднього слідства і суду», або «до закінчення попереднього слідства». Якщо підписка про невиїзд відбирається на час попереднього розслідування, то після його закінчення вона втрачає силу.
Порушення підписки може за певних умов спричинити більш суворий запобіжний захід, про що обвинувачений ставиться до відома.
Недоцільно застосування цього запобіжного заходу щодо осіб, трудова діяльність яких пов'язана з тривалими роз'їздами (шофер на закордонний рейс, провідник поїздів далекого прямування, дипкурьер і т.п.). Підписка про невиїзд практично непридатна до військовослужбовців строкової служби, які перебувають на казармовому положенні. Вони не мають можливості залишити військову частину без дозволу командування, а отже, і самостійно з'явитися за викликом. Підписка про невиїзд - одна з найбільш часто вживаних запобіжних заходів.
Підписку про невиїзд слід відрізняти від зобов'язання про явку до слідчого або в суд, яке запобіжним заходом не є, а полягає лише у зобов'язанні обвинуваченого з'являтися за викликом і повідомляти про зміну місця проживання (ч. 4 ст. 89 КПК).
1.2.2. Особисте поручительство.
Порука громадської організації.
Особисте поручительство полягає у прийнятті на себе яким Ви довіряєте особами (не менше двох) письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого (підозрюваного) за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 94 КПК) .
Ця запобіжний захід застосовується за клопотанням поручителів або за їх згодою. Вони можуть і відмовитися від поручительства.
Обираючи цю запобіжний захід, слідчий чи суд повинні довіряти поручителям, а ті в свою чергу - тому, за кого ручаються. Вони повинні бути впевнені, що зможуть забезпечити його належну поведінку та його явку з проблем слідчого, суду. Поручителям повідомляється про сутність справи, по якому обрана даний запобіжний захід, і про відповідальність у разі вчинення обвинуваченим дій, для запобігання яким обрано цей запобіжний захід. У цьому випадку на кожного поручителя за судовим рішенням може бути накладено грошове стягнення (ст. 323 КПК) до одного мінімального розміру оплати праці. До них можуть бути застосовані і заходи громадського впливу. Питання про направлення матеріалів у відношенні поручителів до суду або на розгляд громадськості вирішує орган, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з урахуванням конкретних обставин, особистості поручителів, тяжкості наслідків, які наступили через невиконання поручителями своїх зобов'язань.
Порука громадської організації полягає у видачі нею письмового зобов'язання в тому, що громадська організація (профспілкова, кооперативна або трудовий колектив) ручається за належну поведінку і явку обвинуваченого (підозрюваного) з проблем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 95 КПК ).
За своєю сутністю громадське поручительство не відрізняється від особистого. Різниця лише в тому, що в цьому випадку в якості поручителів виступають громадська організація або трудовий колектив. Рішення про поручительство приймається на правомочному зборах членів організації або трудового колективу (не менше 2 / 3 членів громадської організації), якщо за поручительство голосувала більшість учасників зборів. Таке рішення вправі прийняти і виборний орган громадської організації. Правовим документом, що підтверджує рішення колективу, громадської організації, є протокол загальних зборів (засідання виборного органу). Протокол перевіряється слідчим і долучається до кримінальної справи. Про задоволення або відхилення клопотання виноситься мотивована постанова, про що повідомляється громадському поручителя.
Громадська організація, яка дає поручительство, повинна бути поставлена до відома про суть справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Вона має право відмовитися від свого поруки.
Громадська організація не несе відповідальності, якщо обвинувачений (підозрюваний) зробить дії, для запобігання яких обрано цей запобіжний захід. Але кожен факт порушення громадського поруки повинен бути предметом громадського обговорення.
Федеральне агентство з освіти
Алтайський Державний Технічний Університет
Ім'я І.І. ПолзуноваФакультет Соціально-культурного сервісу і туризму
Кафедра правознавства та політології
Реферат на тему:
«Запобіжні заходи з кримінального права»
Виконав:
Безмельніціна С.В.,
Гр. СКС-31
Перевірив:
Улезько В.В.
Професор
Барнаул
2005Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .31. Види запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 5
1.1. Порядок обрання запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5
1.2. Характеристики запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 8
1.2.1. Підписка про невиїзд ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... .8
1.2.2. Особисту поруку. Порука громадської організації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... .9
1.2.3. Спостереження командування військової частини ... ... ... ... ... .. ... ... ... .11
1.2.4. Нагляд за неповнолітнім підозрюваним, чи звинуваченим ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... 12
1.2.5. Застава ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 13
1.2.6. Домашній арешт ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 14
1.2.7. Взяття під варту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 14
1.2.7.1. Оскарження до суду арешту або продовження строку тримання під вартою ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 18
2. Скасування або зміна запобіжних заходів ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .. 22
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .24
Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 26
Додаток 1 ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... .27
Введення
Все виробництво по кримінальній справі складається з прийнятих органом дізнання, слідчим, прокурором і судом різного роду процесуальних рішень і здійснюваних у відповідності з цими рішеннями процесуальних дій. Ці рішення і дії завжди так чи інакше зачіпають чиї-небудь права та інтереси (громадян, установ, підприємств, організацій). Вони нерідко пов `язані з певними обмеженнями (іноді вельми істотними) можливостей громадян користуватися належними їм правами і свободами.Необхідність такого роду обмежень зумовлюється самим ходом розв'язуваних по кримінальній справі завдань кримінального судочинства (необхідністю розкрити злочин, викрити винного чи винних, залучити викритих до відповідальності і т.д.). Далеко не всі і не завжди при цьому готові добровільно зазнавати викликаються самою логікою кримінально-процесуальної діяльності обмеження та вимоги. У зв'язку з цим органи держави, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, наділяються досить широкими повноваженнями застосовувати різні заходи примусу.
Всі заходи процесуального примусу прийнято поділяти на дві групи: запобіжного заходу та інші заходи процесуального примусу. Перелік запобіжних заходів, підстави, умови і порядок їх застосування, зміни та скасування визначені в законі (гл. VII КПК України). Але, так як тема мого реферату «Заходи заходу у кримінальному праві», то мова далі піде виключно про запобіжні заходи.
Запобіжні заходи, будучи суто примусовими засобами, займають особливе місце в системі норм кримінально-процесуального права.
Під запобіжними заходами розуміються такі заходи кримінально-процесуального примусу, які застосовуються при наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те посадовими особами до обвинуваченого, підсудного, а у виняткових випадках - до підозрюваного з метою перешкодити їм сховатися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини у справі, продовжувати злочинну діяльність, а також для обеспе6ченія виконання вироку.
Від всіх інших заходів процесуального примусу запобіжного заходу відрізняє ряд специфічних ознак:
по-перше, це цілі їх застосування - позбавлення обвинуваченого (а у виняткових випадках - підозрюваного) можливості вчиняти дії, що перешкоджають провадженню у конкретній кримінальній справі;
по-друге, це особливі підстави їх застосування (достатньо обгрунтовані припущення, що без таких заходів цілком реальна можливість настання тих наслідків, які потрібно запобігти);
по-третє, названі заходи мають особистий характер: вони являють собою обмеження особистої свободи конкретного обвинуваченого або підозрюваного. Ступінь суворості таких обмежень залежить від грунтовності побоювань неналежної поведінки обвинуваченого, підозрюваного (сховається, здійснить втечу, перешкоджатиме встановленню істини і т.п.), а також від деяких інших обставин, що враховуються при обранні конкретної міри запобіжного заходу (ст. 91 КПК).
Далі мною будуть розглянуті докладно види запобіжних заходів, мети застосування, порядок з обрання, зміни та їх скасування.
1. Види запобіжних заходів.
Закон передбачає такі види запобіжних заходів:
1) підписка про невиїзд (ст. 93 КПК);
2) особисте поручительство (ст. 94 КПК);
3) спостереження командування військової частини (ст. 100 КПК);
4) нагляд за неповнолітнім підозрюваним або обвинуваченим (ст. 394 КПК);
5) заставу (ст. 99 КПК);
6) домашній арешт;
7) взяття під варту (ст. 96 КПК).
Див. Додаток 1.
1.1. Порядок обрання запобіжних заходів.
У вигляді загального правила запобіжні заходи застосовуються тільки до обвинувачуваного (ст. 89 КПК). Лише у виняткових випадках запобіжний захід можуть бути застосовані і щодо особи, підозрюваного у скоєнні злочину, на строк не більше десяти днів. До закінчення цього терміну підозрюваному має бути пред'явленого обвинувачення або запобіжний захід скасовується. Стаття 89 КПК встановлює, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд мають право застосувати один із заходів захід при наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений сховається від дізнання, попереднього слідства або суду; або перешкоджатиме встановленню істини у кримінальній справі; або буде займатися злочинною діяльністю, запобіжний захід можуть застосовуватися з метою забезпечення виконання вироку. Ці обставини, підтверджені доказами, і утворюють підстави для обрання запобіжного заходу. Оскільки обставини, названі у ст. 89 КПК, як правило, носять прогностичний характер, застосування запобіжних заходів можливо при ймовірності настання зазначених обставин - припущення про те, що обвинувачений сховається, можуть служити достовірно встановлені шляхом доведення відомості про звільнення його з роботи, виписка його з місця проживання або взагалі відсутність такого і т.п. Підставою для припущення, що обвинувачений буде продовжувати злочинну діяльність, може служити наявність у нього злочинних зв'язків, ставлення до вчиненого, дані про минулі судимості і т.п. Підставою вважати, що обвинувачений завадить встановленню істини, можуть служить дані про його спробу підкупити, підмовити, залякати свідків, потерпілих, впливати на експертів, знищити або сфальсифікувати речові докази і т.п.
Таким чином, підставами обрання запобіжних заходів є зазначені в законі обставини (ст. 89 КПК), підтверджені такою сукупністю доказів, яка дає змогу обгрунтовано припустити, що особа, перебуваючи без впливу запобіжного заходу, може вчинити один із зазначених у законі дій.
Важливе значення при обранні запобіжного заходу має облік обставин, перерахованих у ст. 91 КПК. Дана норма крім обставин, названих у ст. 89 КК, вказує також на тяжкість пред'явленого звинувачення, особу підозрюваного чи обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини.
Отже, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу обставини, зазначені у ст. 91 КПК, мають значення даних, які можуть підтвердити підстави обрання запобіжного заходу або викликати сумніви в їх наявності. Зокрема, в сукупності з іншими даними стан здоров'я, похилий вік обвинуваченого, наявність сім'ї, постійного місця проживання і роботи може свідчити про те, що немає підстави побоюватися ухилення його від слідства. При вирішенні питання про те, який запобіжний захід слід обрати обвинуваченому, також враховуються зазначені вище обставини.
Велике значення має те, що при обранні запобіжного заходу закон надає право вибору рішення. Обрання запобіжного заходу є правом, а не обов'язком особи, ведучого судочинство. Виходячи з конкретних обставин справи і особи обвинуваченого, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суд можуть взагалі не обирати запобіжний захід або обрати менш сувору.
Важливо, щоб не тільки забезпечувалося виконання цілей запобіжних заходів, а й щоб допущене обмеження прав громадянина відповідало дійсно необхідному його обмеження.
За змістом закону запобіжні заходи застосовуються з метою перешкодити обвинуваченому вчинити дії, зазначені у ст. 89 КПК.
У більшості своїй запобіжні заходи застосовуються головним чином на попередньому розслідуванні та в судовому розгляді. Запобіжний захід може бути застосована до засудженому, у відношенні якого винесено обвинувальний вирок, до набрання ним законної сили, щоб забезпечити можливість його виконання. Запобіжні заходи можуть застосовуватися за рішенням уповноваженого на те в законі органу або посадової особи: особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 89 КПК). Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд - мотивоване визначення. У цій постанові (ухвалі) вказується злочин, у якому підозрюється чи обвинувачується дана особа, а також підстави для обрання запобіжного заходу та вибір її виду.
Постанова або ухвала оголошується особі, щодо якої її винесено. Йому вручаються копії цих документів.
При вирішенні питання про необхідність застосувати запобіжний захід, а також обрання тієї чи іншої з них особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) враховують крім обставин, які можуть послужити підставою для рішення про застосування запобіжного заходу (ст. 89 КПК) , також тяжкість пред'явленого звинувачення, особу підозрюваного чи обвинуваченого, рід його занять, вік, стан здоров'я, сімейний стан та інші обставини (ст. 91 КПК).
Обрана міра запобіжного заходу повинна бути співмірна тим цілям, які ставляться при обранні запобіжного заходу конкретного підозрюваному або обвинуваченому. Тому закон дає можливість вибору запобіжних заходів, вказуючи їх види від менш до більш суворим.
1.2. Характеристики запобіжних заходів
1.2.1. Підписка про невиїзд.
Підписка про невиїзд полягає у відібранні в обвинуваченого (підозрюваного) письмового зобов'язання не відлучатися з місця проживання або тимчасового знаходження без дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 93 КПК). Місцем тимчасового перебування особи буде пункт його перебування поза постійним місцем проживання (перебування в тривалому відрядженні, на навчанні, лікуванні і т.д.).
Ця міра запобіжного заходу може бути застосована відносно підозрюваного або обвинуваченого за відсутності підстав побоюватися, що, залишаючись на волі, він сховається від органів, що ведуть розслідування, суду або перешкодить встановленню істини. У самій підписці вказується місце проживання або тимчасового перебування, з якого обвинувачений не може виходити без дозволу.
Умовою правильного оформлення підписки про невиїзд є те, що в ній повинно бути вказано час, на який вона обирається, як правило, в загальному формулюванні: «на період попереднього слідства і суду», або «до закінчення попереднього слідства». Якщо підписка про невиїзд відбирається на час попереднього розслідування, то після його закінчення вона втрачає силу.
Порушення підписки може за певних умов спричинити більш суворий запобіжний захід, про що обвинувачений ставиться до відома.
Недоцільно застосування цього запобіжного заходу щодо осіб, трудова діяльність яких пов'язана з тривалими роз'їздами (шофер на закордонний рейс, провідник поїздів далекого прямування, дипкурьер і т.п.). Підписка про невиїзд практично непридатна до військовослужбовців строкової служби, які перебувають на казармовому положенні. Вони не мають можливості залишити військову частину без дозволу командування, а отже, і самостійно з'явитися за викликом. Підписка про невиїзд - одна з найбільш часто вживаних запобіжних заходів.
Підписку про невиїзд слід відрізняти від зобов'язання про явку до слідчого або в суд, яке запобіжним заходом не є, а полягає лише у зобов'язанні обвинуваченого з'являтися за викликом і повідомляти про зміну місця проживання (ч. 4 ст. 89 КПК).
1.2.2. Особисте поручительство.
Порука громадської організації.
Особисте поручительство полягає у прийнятті на себе яким Ви довіряєте особами (не менше двох) письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого (підозрюваного) за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 94 КПК) .
Ця запобіжний захід застосовується за клопотанням поручителів або за їх згодою. Вони можуть і відмовитися від поручительства.
Обираючи цю запобіжний захід, слідчий чи суд повинні довіряти поручителям, а ті в свою чергу - тому, за кого ручаються. Вони повинні бути впевнені, що зможуть забезпечити його належну поведінку та його явку з проблем слідчого, суду. Поручителям повідомляється про сутність справи, по якому обрана даний запобіжний захід, і про відповідальність у разі вчинення обвинуваченим дій, для запобігання яким обрано цей запобіжний захід. У цьому випадку на кожного поручителя за судовим рішенням може бути накладено грошове стягнення (ст. 323 КПК) до одного мінімального розміру оплати праці. До них можуть бути застосовані і заходи громадського впливу. Питання про направлення матеріалів у відношенні поручителів до суду або на розгляд громадськості вирішує орган, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з урахуванням конкретних обставин, особистості поручителів, тяжкості наслідків, які наступили через невиконання поручителями своїх зобов'язань.
Порука громадської організації полягає у видачі нею письмового зобов'язання в тому, що громадська організація (профспілкова, кооперативна або трудовий колектив) ручається за належну поведінку і явку обвинуваченого (підозрюваного) з проблем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду (ст. 95 КПК ).
За своєю сутністю громадське поручительство не відрізняється від особистого. Різниця лише в тому, що в цьому випадку в якості поручителів виступають громадська організація або трудовий колектив. Рішення про поручительство приймається на правомочному зборах членів організації або трудового колективу (не менше 2 / 3 членів громадської організації), якщо за поручительство голосувала більшість учасників зборів. Таке рішення вправі прийняти і виборний орган громадської організації. Правовим документом, що підтверджує рішення колективу, громадської організації, є протокол загальних зборів (засідання виборного органу). Протокол перевіряється слідчим і долучається до кримінальної справи. Про задоволення або відхилення клопотання виноситься мотивована постанова, про що повідомляється громадському поручителя.
Громадська організація, яка дає поручительство, повинна бути поставлена до відома про суть справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Вона має право відмовитися від свого поруки.
Громадська організація не несе відповідальності, якщо обвинувачений (підозрюваний) зробить дії, для запобігання яких обрано цей запобіжний захід. Але кожен факт порушення громадського поруки повинен бути предметом громадського обговорення.
1.2.3. Спостереження командування військової частини.
Спостереження командування військової частини - запобіжний захід, яка застосовується лише щодо обвинувачених (підозрюваних), які є військовослужбовцями, і полягає в прийнятті заходів, передбачених статутами Збройних Сил, для того щоб забезпечити належну поведінку та їх явку з проблем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 100 КПК).
Дана запобіжний захід практично застосовується лише стосовно військовослужбовців строкової служби, які зазвичай знаходяться на казарменому положенні. На час дії запобіжного заходу вони позбавляються права носіння зброї, постійно знаходяться під наглядом своїх начальників або осіб добового наряду, не направляються на роботи поза частини в одиночному порядку, не призначаються у варту, не можуть відлучатися з підрозділу без дозволу командування, позбавляються звільнення в міській відпустку.
Про застосування даного запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор виносять постанову, а суд - ухвалу. При цьому згоди командування військової частини не потрібно.
У постанові викладається суть справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Отримавши постанову, командування у письмовій формі повідомляє орган, який обрав цю запобіжний захід, про встановлення спостереження.
У законі не сказано про відповідальність командування військової частини за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо нагляду, але це питання може вирішуватися виходячи з положень статутів Збройних Сил.
1.2.4. Нагляд за неповнолітнім підозрюваним, чи звинуваченим. (Віддача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, а виховуються в закритих дитячих установах - під нагляд адміністрації цих установ).
Ця запобіжний захід полягає в прийнятті на себе будь-ким із зазначених осіб письмового зобов'язання забезпечити явку неповнолітнього до слідчого і в суд, а також його належну поведінку (ч. 2 ст. 394 КПК).
Зазначена запобіжний захід застосовується на прохання або за згодою батьків, опікунів, піклувальників. Від керівників закритих дитячих установ (приймальників-розподільників, спецшкіл та ін.) Згоди не потрібно, вони не мають права відмовитися від доручення.
У постанові слідчого або ухвалі суду про віддачу під нагляд вказуються істота звинувачення і підстави обрання міри запобіжного заходу. Про прийняття під нагляд дається підписка, в якій бере на себе зобов'язання зобов'язується забезпечити умови, при яких неповнолітній буде вести себе належним чином, з тим щоб мета запобіжного заходу була досягнута. Батькові, опікуну, піклувальнику роз'яснюються характер злочину, в якому звинувачується або підозрюється неповнолітній, а також відповідальність за невиконання взятого зобов'язання. Кожен з них може відмовитися від подальшого його виконання.
У разі порушення прийнятої на себе обов'язки батьки, опікуни, піклувальники несуть відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК. Цей захід не застосовується до представників адміністрації закритих дитячих установ, які є посадовими особами. Залежно від характеру порушення прийнятого зобов'язання, його наслідків вони можуть нести як дисциплінарну, так і кримінальну відповідальність.
1.2.5. Застава
Застава складають гроші або цінності, що вносяться в депозит суду обвинуваченим, підозрюваним або іншою особою чи організацією для забезпечення явки обвинувачуваного, підозрюваного за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 99 КПК). Постанова про обрання цього запобіжного заходу повинно бути санкціоновано прокурором.
Сума застави визначається органом, які обрали цю запобіжний захід, відповідно до обставин справи. Її можуть внести крім обвинуваченого (підозрюваного) його родичі, друзі, організації. При внесенні застави заставник повинний бути поставлений у популярність про сутність справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається заставодавцю.
У разі ухилення обвинуваченого (підозрюваного) від явки за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, внесений застава звертається в доход держави судом у порядку, передбаченому ст. 323 КПК.
Застава як запобіжний захід можливий тільки на добровільних засадах. Заставодавець має право відмовитися від застосованої запобіжного заходу за певних умов (майбутній виїзд за кордон, призов до армії і т.д.).
1.2.6. Домашній арешт
Домашній арешт полягає в обмеженнях, пов'язаних зі свободою переміщення підозрюваного, обвинуваченого, а також у забороні:
1) спілкуватися з певними особами;
2) одержувати і відправляти кореспонденцію;
3) вести переговори з використанням будь-яких засобів зв'язку.
Домашній арешт як запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого за рішенням суду з урахуванням його віку, стану здоров'я, сімейного стану та інших обставин.
У постанові або ухвалі суду про обрання домашнього арешту в якості запобіжного заходу зазначаються конкретні обмеження, яким піддається підозрюваний, обвинувачений, а також вказуються орган або посадова особа, на які покладається здійснення нагляду за дотриманням встановлених обмежень.
1.2.7. Взяття під варту
Взяття під варту (арешт) обвинуваченого або підозрюваного найбільш істотно, в порівнянні з усіма іншими запобіжними заходами, обмежує конституційні права і свободи людини, який до обвинувального вироку чинності презумпції невинності вважається невинним. Тому для її застосування потрібні особливо надійні гарантії проти можливих помилок і зловживань.
Для її обранням до ст. 96 КПК встановлені додаткові вимоги (підстави). Наприклад, вона, як правило, не може бути застосована до особи, обвинуваченому в скоєнні злочину, за який законом передбачено покарання менш суворе, ніж один рік позбавлення волі; відступ від цієї вимоги допускається лише у виняткових випадках. За мотивами однієї лише небезпеки злочину арешт може бути застосований лише у випадках звинувачення у скоєнні злочинів, перерахованих у ч. 2 названої статті. Санкціонування постанов слідчих і органів дізнання про обрання даного запобіжного заходу довірено лише особам, які займають посади прокурорів, а також заступників прокурорів вищого і середнього рівнів. Перед дачею санкцій ці посадові особи зобов'язані ознайомитися з усіма матеріалами, на підставі яких приймається рішення про арешт, і при необхідності особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого. Особистий допит неповнолітнього обвинуваченого або підозрюваного при цьому обов'язковий у всіх випадках.
З приведенням чинного кримінально-процесуального законодавства у відповідність з Конституцією РФ арешт, взяття під варту і утримання під вартою будуть допускатися тільки за судовим рішенням (див. ст. 22 і ч. 2 п.6. Розділу другому Конституції РФ).
Федеральний закон «Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів» від 15 липня 1995 р . детально регламентує принципи, підстави, умови і порядок тримання осіб в місцях попереднього ув'язнення, права та обов'язки ув'язнених, а також адміністрації місць попереднього ув'язнення; підстави і порядок звільнення ув'язнених та інші положення. Зокрема, цим Законом передбачено, що «особа або орган, у виробництві яких знаходиться кримінальна справа, зобов'язані негайно сповістити одного з близьких родичів підозрюваного або обвинуваченого про місце або про зміну місця його утримання під вартою». Дане положення кілька місяців по тому було включено в якості ч. 6. в ст. 96 КПК. У розвиток названого Федерального закону Міністр юстиції РФ 25 січня 1999 р . затвердив Положення про слідчому ізоляторі кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції Російської Федерації, що містить деталізацію закону, в тому числі таку, знання якої має суттєве значення при провадженні в кримінальних справах.
На посадових осіб, які приймають рішення про взяття під варту, чинне законодавство покладає обов'язок вживати заходів піклування про дітей і охорони майна арештованого, а також повідомляти про це останнього (ст. 98 КПК).
Особливу обачність проявив законодавець у визначенні терміну утримання під вартою при провадженні попереднього розслідування. Як правило, він не повинен перевищувати двох місяців. Його можна продовжити лише за наявності обставин, зазначених у ст. 97 КПК:
· У разі неможливості закінчити розслідування і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу - до трьох місяців (районним, міським прокурором, військовим прокурором гарнізону, об'єднання, з'єднання і прирівняними до них прокурорами);
· Через особливу складність справи - до шести місяців (прокурором суб'єкта Російської Федерації, військовим прокурором округу, групи військ, флоту, Ракетних військ стратегічного призначення, Федеральної прикордонної служби РФ і прирівняними до них прокурорами);
· У виняткових випадках і тільки щодо обвинувачених у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів - до одного року (заступником Генерального прокурора РФ) і до півтора років (Генеральним прокурором РФ).
Подальше продовження строку за загальним правилом не допускається. Утримується під вартою обвинувачений підлягає негайному звільненню.
Але закон (ч. 4 - 6 ст. 97 КПК) передбачає вилучення з даного загального правила. Суть їх у наступному.
У випадку, коли ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи до закінчення граничного строку тримання під вартою неможливо, Генеральний прокурор РФ, прокурор суб'єкта Російської Федерації, військовий прокурор округу, групи військ та прирівняні до них прокурори мають право не пізніше п'яти діб до закінчення граничного терміну утримання під вартою порушити клопотання перед суддею обласного, крайового і прирівняних до них судів про продовження цього терміну.
Суддя до закінчення п'яти діб з дня отримання клопотання ухвалює одне з таких постанов:
1) про продовження терміну утримання під вартою до моменту закінчення ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи та напрямки прокурором справи до суду, але не більше ніж на шість місяців;
2) про відмову в задоволенні клопотання прокурора і про звільнення особи з-під варти.
У тому ж порядку термін утримання під вартою може бути продовжений у разі необхідності задоволення клопотання обвинуваченого або його захисника про доповнення попереднього слідства.
Як вже говорилося вище (§ 8 гл. 1 і § 1 цієї глав), Конституція РФ і багато міжнародних документів про права людини забороняють піддавати людини катуванню, жорстокому, нелюдському і такому, що принижує його гідність, поводження. Ці заборони повинні неухильно дотримуватися і стосовно до будь знаходиться під вартою обвинуваченому та підозрюваному. Слід пам'ятати, що будь-який, навіть самий небезпечний, злочинець залишається лиходієм, поки він розгулює на волі. Але опинившись під вартою, відразу ж переходить у розряд тих, хто поки ще по суду не визнаний винним у вчиненні злочину і ког7о чинності презумпції невинності, яким би важким не було його звинувачення і якими б при цьому не були наявні проти нього докази, вважається невинним.
1.2.7.1. Оскарження до суду арешту або продовження терміну утримання під вартою
Відповідно до ст. 32, 33 Декларації прав і свобод людини і громадянина заарештований і його захисник мають право оскаржити до суду незаконно обрану, на їхню думку, запобіжний захід у ході попереднього виробництва або судом. Процедура оскарження та судового розгляду скарги на незаконне і необгрунтоване взяття під варту або продовження терміну утримання під вартою передбачена ст. 220 1 і 220 2 КПК.
Скарга приноситься до суду особою, щодо якої винесено постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, його захисником чи законним представником безпосередньо або через особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду.
Адміністрація місця тримання особи під вартою після отримання адресованій суду скарги цієї особи на арешт або продовження терміну утримання під вартою зобов'язана негайно і, у всякому разі, не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її отримання направити скаргу до відповідного суду з повідомленням про те прокурора.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані протягом двадцяти чотирьох годин направити до суду надійшла скаргу разом з матеріалами, які підтверджують законність і обгрунтованість застосування взяття під варту як запобіжного заходу або продовження терміну утримання під вартою, а при необхідності - також і зі своїми поясненнями. У разі якщо скарга була принесена через адміністрацію місця тримання під вартою, прокурор зобов'язаний направити до суду вказані матеріали і пояснення протягом двадцяти чотирьох годин з моменту отримання від адміністрації місця утримання особи під вартою повідомлення про подання цією особою скарги.
Принесення скарги аж до її дозволу не припиняє дії постанови про застосування взяття під варту як запобіжний захід і не тягне звільнення особи з-під варти, якщо це не знайде за потрібне зробити особа, яка провадить дізнання, слідчий або прокурор.
Судова перевірка законності і обгрунтованості застосування цього запобіжного заходу, а також і продовження терміну утримання під вартою проводиться суддею за місцем тримання особи під вартою, але, у всякому разі, не тим суддею, який буде розглядати справу по суті, з тим щоб винесення рішення не впливало на внутрішнє переконання суду про доведеність вини обвинуваченого.
Суддя перевіряє законність і обгрунтованість арешту або продовження строку тримання під вартою не пізніше трьох діб з дня отримання матеріалів, що підтверджують законність і обгрунтованість цього запобіжного заходу.
Судова перевірка проводиться в закритому засіданні за участю прокурора, захисника, якщо він бере участь у справі, а також законного представника особи, що міститься під вартою. Суддя викликає у засідання заарештованого. Неявка без поважних причин сторін, своєчасно повідомлених про день розгляду скарги, не перешкоджає судової перевірки.
Судова перевірка за відсутності заарештованого допускається лише у виняткових випадках, коли він порушує клопотання про розгляд скарги в його відсутність, або за власною ініціативою відмовляється від участі у засіданні.
На початку засідання суддя оголошує, яка скарга підлягає розгляду, представляється прийшов на засідання особам, роз'яснює їм права і обов'язки. За наявності до того підстав він попереджає захисника, законного представника особи, що міститься під вартою, а також перекладача про неприпустимість розголошення даних попереднього слідства або дізнання без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, про що відбирається підписка з попередженням про відповідальність за ст. 310 КК РФ, яка долучається до кримінальній справі. Потім заявник, якщо він бере участь у розгляді скарги, обгрунтовує її, після чого заслуховуються інші з'явилися на засідання особи.
У результаті судової перевірки суддя виносить одну з таких постанов: 1) про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і про звільнення особи з-під варти; 2) про залишення скарги без задоволення.
У випадку якщо не представлені матеріали, що підтверджують законність і обгрунтованість арешту або продовження строку тримання під вартою, суддя виносить постанову про скасування цього запобіжного заходу і про звільнення особи з-під варти. Ці постанови підлягають оскарженню або опротестування (п.3 ст. 331 КПК).
При розгляді скарги або протесту на яке відбулося судове рішення про запобіжний захід вищестоящий суд відповідно до вимог ст. 340 КПК не вправі обрати більш суворий запобіжний захід і цим погіршити становище обвинуваченого. (Наприклад, змінити раніше обрану міру запобіжного заходу - запорука на утримання під вартою).
Якщо під час перевірки законності та обгрунтованості арешту чи продовження терміну утримання під вартою суддя виявить порушення закону, що ущемляють права підозрюваного, обвинуваченого або інших учасників процесу, він доводить про це до відома прокурора, який здійснює нагляд за дізнанням або попереднім слідством, шляхом винесення приватного постанови.
Постанова судді має бути мотивованим.
Суддя має право одночасно з винесенням постанови про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обрати будь-яку іншу передбачену законом міру запобіжного заходу.
Копія постанови судді надсилається прокурору та заявнику, а у разі прийняття рішення про звільнення особи з-під варти - також за місцем утримання ув'язненого під вартою для негайного виконання. Якщо заарештований бере участь у засіданні, він в зазначеному випадку звільняється суддею з-під варти негайно в залі судового засідання.
У ст. 220 1 КПК України дійсно даний вичерпний перелік осіб, наділених правом оскарження до суду законності і обгрунтованості арешту чи продовження терміну утримання під вартою. Але Конституційний Суд Російської Федерації, приділив серйозну увагу дотриманню конституційного принципу рівності громадян перед законом і судом, забезпечення прав громадян на свободу та особисту недоторканність, а також на судовий захист, ухвалив важливі постанови, що стосуються застосування ст. 220 1, 220 2 і ч. 5 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу у зв'язку з розглядом скарг громадян.
2. Скасування або зміна запобіжних заходів
Будь-яка запобіжний захід має строго цільове призначення. Вона скасовується, коли в ній відпадає подальша необхідність, або замінюється на більш суворий або більш м'яку, коли цього вимагають обставини справи. Скасування або зміна запобіжного заходу здійснюється мотивованою постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора, ухвалою судді, а в судовому засіданні - мотивованою ухвалою суду.
Скасування або зміна запобіжного заходу, обраного за вказівкою прокурора, допускається в стадії попереднього розслідування тільки з санкції прокурора (ст. 101 КПК) або судом.
У разі дачі прокурором письмової вказівки про скасування або зміну запобіжного заходу воно має бути негайно виконана особою, яка провадить розслідування (ст. 211, 212 КПК).
Запобіжний захід, обрана судом при направленні справи на додаткове розслідування, не пов'язує слідчого при виробництві слідства. Виходячи з конкретних обставин справи, слідчий вправі як скасувати, так і змінити обрану судом запобіжний захід.
Запобіжний захід скасовується у всіх випадках припинення кримінальної справи, виправдання підсудного чи постанови обвинувального вироку з умовним засудженням, з відстрочкою виконання вироку неповнолітньому, без призначення покарання або зі звільненням від покарання.
Постанова про скасування або зміну запобіжного заходу оголошується обвинуваченому, а у випадках, передбачених ст. 92, 94, 95, 99, 100, 394 КПК, також поручителям, заставодавцям, командуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи.
У випадку незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу заподіяну громадянину шкода відшкодовується державою.
Загальні правила відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов'язків визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 р ., Який затвердив Положення про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Пізніше (2 березня 1982 р .) Прийнята Інструкція щодо застосування цього Положення, а КПК доповнено статтею 58 1, яка діє в редакції Закону РРФСР від 5 грудня 1991 р .
За правилами Положення громадянину відшкодовується майновий збиток, відновлюються його трудові, житлові та інші права в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів попереднього розслідування, прокуратури і суду (п. 1 Інструкції).
Право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії вчинені після 1 червня 1981 р . Збиток, заподіяний до 1 червня 1981 р ., Відшкодовується відповідно до законодавства, що діяло на момент заподіяння шкоди.
У разі незаконного ув'язнення особи під варту в якості запобіжного заходу йому відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які є основним джерелом засобів до існування, а також інші виплати, які були припинені; майно, вилучене органами попереднього розслідування, або майно. на яке накладено арешт; суми, виплачені громадянином юридичній консультації за надання юридичної допомоги.
Звичайно, Кримінально-Процесуальним Кодексом Російської Федерації (КПК України) передбачені різні аспекти кримінального процесу та запобіжних заходів, зокрема, але скрізь є свої мінуси.
Так, наприклад, в перші роки після того, як в чинному КПК з'явилася такий запобіжний захід, як «порука громадської організації» (ст. 95 КПК), вона застосовувалася досить частину. Однак у подальшому практика показала її неефективність, оскільки громадська організація не несе і не може нести реальну відповідальність за неналежну поведінку обвинуваченого або підозрюваного, в тому числі і за його ухилення від слідства і суду. У зв'язку з цим її застосування практично припинилося, і стоїть питання про виключення відповідних положень з КПК.
Або, наприклад, коли обговоривши підсумки узагальнення практики виконання судами постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 27 квітня 1993 р . № 3 «Про практику судової перевірки законності і обгрунтованості арешту чи продовження терміну утримання під вартою», Пленум Верховного Суду Російської Федерації наголосив, що в діяльності судів зі здійснення передбаченого законом контролю за застосуванням арешту в якості запобіжного заходу є помилки і недоліки. До них належать порушення термінів, випадки спрощенства процедури розгляду скарг. Відмічені факти, коли судді виходять за межі дослідження матеріалів, представлених на підтвердження законності і обгрунтованості взяття під варту. При звільненні особи з-під варти допускається поверхневий розгляд матеріалів, що не враховується достатньою мірою особу обвинуваченого. Виявлено і інші недоліки.
Ось тому і варто ставитися до даного питання (втім, як і до багатьох інших) досить розважливо, розуміючи, що недоліки можна побачити скрізь.
2. Кримінальний процес. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. Під ред. К.Ф. Куценко. - М.: Видавництво «Зерцало», 2000. - 608 с.
3. Задерако В.Г., Семенцова І.А. Кримінально-процесуальне право. - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2003. - 288 с.
4. Пікулик Г.П. Ваш кримінальний процес. Серія «Закон і суспільство». - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2000. - 384 с.
5. Михайлов В.А. Запобіжні заходи в російському кримінальному процесі. М.: Право і закон, 1996.
6. Кримінально-процесуальне право Російської Федерації: Підручник. Відп. ред. П.А. Лупінськи - М.: МАУП, 1998. - 696 с.
Додаток
Спостереження командування військової частини - запобіжний захід, яка застосовується лише щодо обвинувачених (підозрюваних), які є військовослужбовцями, і полягає в прийнятті заходів, передбачених статутами Збройних Сил, для того щоб забезпечити належну поведінку та їх явку з проблем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 100 КПК).
Дана запобіжний захід практично застосовується лише стосовно військовослужбовців строкової служби, які зазвичай знаходяться на казарменому положенні. На час дії запобіжного заходу вони позбавляються права носіння зброї, постійно знаходяться під наглядом своїх начальників або осіб добового наряду, не направляються на роботи поза частини в одиночному порядку, не призначаються у варту, не можуть відлучатися з підрозділу без дозволу командування, позбавляються звільнення в міській відпустку.
Про застосування даного запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор виносять постанову, а суд - ухвалу. При цьому згоди командування військової частини не потрібно.
У постанові викладається суть справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Отримавши постанову, командування у письмовій формі повідомляє орган, який обрав цю запобіжний захід, про встановлення спостереження.
У законі не сказано про відповідальність командування військової частини за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо нагляду, але це питання може вирішуватися виходячи з положень статутів Збройних Сил.
1.2.4. Нагляд за неповнолітнім підозрюваним, чи звинуваченим. (Віддача неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, а виховуються в закритих дитячих установах - під нагляд адміністрації цих установ).
Ця запобіжний захід полягає в прийнятті на себе будь-ким із зазначених осіб письмового зобов'язання забезпечити явку неповнолітнього до слідчого і в суд, а також його належну поведінку (ч. 2 ст. 394 КПК).
Зазначена запобіжний захід застосовується на прохання або за згодою батьків, опікунів, піклувальників. Від керівників закритих дитячих установ (приймальників-розподільників, спецшкіл та ін.) Згоди не потрібно, вони не мають права відмовитися від доручення.
У постанові слідчого або ухвалі суду про віддачу під нагляд вказуються істота звинувачення і підстави обрання міри запобіжного заходу. Про прийняття під нагляд дається підписка, в якій бере на себе зобов'язання зобов'язується забезпечити умови, при яких неповнолітній буде вести себе належним чином, з тим щоб мета запобіжного заходу була досягнута. Батькові, опікуну, піклувальнику роз'яснюються характер злочину, в якому звинувачується або підозрюється неповнолітній, а також відповідальність за невиконання взятого зобов'язання. Кожен з них може відмовитися від подальшого його виконання.
У разі порушення прийнятої на себе обов'язки батьки, опікуни, піклувальники несуть відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК. Цей захід не застосовується до представників адміністрації закритих дитячих установ, які є посадовими особами. Залежно від характеру порушення прийнятого зобов'язання, його наслідків вони можуть нести як дисциплінарну, так і кримінальну відповідальність.
1.2.5. Застава
Застава складають гроші або цінності, що вносяться в депозит суду обвинуваченим, підозрюваним або іншою особою чи організацією для забезпечення явки обвинувачуваного, підозрюваного за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст. 99 КПК). Постанова про обрання цього запобіжного заходу повинно бути санкціоновано прокурором.
Сума застави визначається органом, які обрали цю запобіжний захід, відповідно до обставин справи. Її можуть внести крім обвинуваченого (підозрюваного) його родичі, друзі, організації. При внесенні застави заставник повинний бути поставлений у популярність про сутність справи, по якому обрана даний запобіжний захід. Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається заставодавцю.
У разі ухилення обвинуваченого (підозрюваного) від явки за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, внесений застава звертається в доход держави судом у порядку, передбаченому ст. 323 КПК.
Застава як запобіжний захід можливий тільки на добровільних засадах. Заставодавець має право відмовитися від застосованої запобіжного заходу за певних умов (майбутній виїзд за кордон, призов до армії і т.д.).
1.2.6. Домашній арешт
Домашній арешт полягає в обмеженнях, пов'язаних зі свободою переміщення підозрюваного, обвинуваченого, а також у забороні:
1) спілкуватися з певними особами;
2) одержувати і відправляти кореспонденцію;
3) вести переговори з використанням будь-яких засобів зв'язку.
Домашній арешт як запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого за рішенням суду з урахуванням його віку, стану здоров'я, сімейного стану та інших обставин.
У постанові або ухвалі суду про обрання домашнього арешту в якості запобіжного заходу зазначаються конкретні обмеження, яким піддається підозрюваний, обвинувачений, а також вказуються орган або посадова особа, на які покладається здійснення нагляду за дотриманням встановлених обмежень.
1.2.7. Взяття під варту
Взяття під варту (арешт) обвинуваченого або підозрюваного найбільш істотно, в порівнянні з усіма іншими запобіжними заходами, обмежує конституційні права і свободи людини, який до обвинувального вироку чинності презумпції невинності вважається невинним. Тому для її застосування потрібні особливо надійні гарантії проти можливих помилок і зловживань.
Для її обранням до ст. 96 КПК встановлені додаткові вимоги (підстави). Наприклад, вона, як правило, не може бути застосована до особи, обвинуваченому в скоєнні злочину, за який законом передбачено покарання менш суворе, ніж один рік позбавлення волі; відступ від цієї вимоги допускається лише у виняткових випадках. За мотивами однієї лише небезпеки злочину арешт може бути застосований лише у випадках звинувачення у скоєнні злочинів, перерахованих у ч. 2 названої статті. Санкціонування постанов слідчих і органів дізнання про обрання даного запобіжного заходу довірено лише особам, які займають посади прокурорів, а також заступників прокурорів вищого і середнього рівнів. Перед дачею санкцій ці посадові особи зобов'язані ознайомитися з усіма матеріалами, на підставі яких приймається рішення про арешт, і при необхідності особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого. Особистий допит неповнолітнього обвинуваченого або підозрюваного при цьому обов'язковий у всіх випадках.
З приведенням чинного кримінально-процесуального законодавства у відповідність з Конституцією РФ арешт, взяття під варту і утримання під вартою будуть допускатися тільки за судовим рішенням (див. ст. 22 і ч. 2 п.6. Розділу другому Конституції РФ).
Федеральний закон «Про утримання під вартою підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів» від 15 липня
На посадових осіб, які приймають рішення про взяття під варту, чинне законодавство покладає обов'язок вживати заходів піклування про дітей і охорони майна арештованого, а також повідомляти про це останнього (ст. 98 КПК).
Особливу обачність проявив законодавець у визначенні терміну утримання під вартою при провадженні попереднього розслідування. Як правило, він не повинен перевищувати двох місяців. Його можна продовжити лише за наявності обставин, зазначених у ст. 97 КПК:
· У разі неможливості закінчити розслідування і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу - до трьох місяців (районним, міським прокурором, військовим прокурором гарнізону, об'єднання, з'єднання і прирівняними до них прокурорами);
· Через особливу складність справи - до шести місяців (прокурором суб'єкта Російської Федерації, військовим прокурором округу, групи військ, флоту, Ракетних військ стратегічного призначення, Федеральної прикордонної служби РФ і прирівняними до них прокурорами);
· У виняткових випадках і тільки щодо обвинувачених у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів - до одного року (заступником Генерального прокурора РФ) і до півтора років (Генеральним прокурором РФ).
Подальше продовження строку за загальним правилом не допускається. Утримується під вартою обвинувачений підлягає негайному звільненню.
Але закон (ч. 4 - 6 ст. 97 КПК) передбачає вилучення з даного загального правила. Суть їх у наступному.
У випадку, коли ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи до закінчення граничного строку тримання під вартою неможливо, Генеральний прокурор РФ, прокурор суб'єкта Російської Федерації, військовий прокурор округу, групи військ та прирівняні до них прокурори мають право не пізніше п'яти діб до закінчення граничного терміну утримання під вартою порушити клопотання перед суддею обласного, крайового і прирівняних до них судів про продовження цього терміну.
Суддя до закінчення п'яти діб з дня отримання клопотання ухвалює одне з таких постанов:
1) про продовження терміну утримання під вартою до моменту закінчення ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи та напрямки прокурором справи до суду, але не більше ніж на шість місяців;
2) про відмову в задоволенні клопотання прокурора і про звільнення особи з-під варти.
У тому ж порядку термін утримання під вартою може бути продовжений у разі необхідності задоволення клопотання обвинуваченого або його захисника про доповнення попереднього слідства.
Як вже говорилося вище (§ 8 гл. 1 і § 1 цієї глав), Конституція РФ і багато міжнародних документів про права людини забороняють піддавати людини катуванню, жорстокому, нелюдському і такому, що принижує його гідність, поводження. Ці заборони повинні неухильно дотримуватися і стосовно до будь знаходиться під вартою обвинуваченому та підозрюваному. Слід пам'ятати, що будь-який, навіть самий небезпечний, злочинець залишається лиходієм, поки він розгулює на волі. Але опинившись під вартою, відразу ж переходить у розряд тих, хто поки ще по суду не визнаний винним у вчиненні злочину і ког7о чинності презумпції невинності, яким би важким не було його звинувачення і якими б при цьому не були наявні проти нього докази, вважається невинним.
1.2.7.1. Оскарження до суду арешту або продовження терміну утримання під вартою
Відповідно до ст. 32, 33 Декларації прав і свобод людини і громадянина заарештований і його захисник мають право оскаржити до суду незаконно обрану, на їхню думку, запобіжний захід у ході попереднього виробництва або судом. Процедура оскарження та судового розгляду скарги на незаконне і необгрунтоване взяття під варту або продовження терміну утримання під вартою передбачена ст. 220 1 і 220 2 КПК.
Скарга приноситься до суду особою, щодо якої винесено постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, його захисником чи законним представником безпосередньо або через особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду.
Адміністрація місця тримання особи під вартою після отримання адресованій суду скарги цієї особи на арешт або продовження терміну утримання під вартою зобов'язана негайно і, у всякому разі, не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її отримання направити скаргу до відповідного суду з повідомленням про те прокурора.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані протягом двадцяти чотирьох годин направити до суду надійшла скаргу разом з матеріалами, які підтверджують законність і обгрунтованість застосування взяття під варту як запобіжного заходу або продовження терміну утримання під вартою, а при необхідності - також і зі своїми поясненнями. У разі якщо скарга була принесена через адміністрацію місця тримання під вартою, прокурор зобов'язаний направити до суду вказані матеріали і пояснення протягом двадцяти чотирьох годин з моменту отримання від адміністрації місця утримання особи під вартою повідомлення про подання цією особою скарги.
Принесення скарги аж до її дозволу не припиняє дії постанови про застосування взяття під варту як запобіжний захід і не тягне звільнення особи з-під варти, якщо це не знайде за потрібне зробити особа, яка провадить дізнання, слідчий або прокурор.
Судова перевірка законності і обгрунтованості застосування цього запобіжного заходу, а також і продовження терміну утримання під вартою проводиться суддею за місцем тримання особи під вартою, але, у всякому разі, не тим суддею, який буде розглядати справу по суті, з тим щоб винесення рішення не впливало на внутрішнє переконання суду про доведеність вини обвинуваченого.
Суддя перевіряє законність і обгрунтованість арешту або продовження строку тримання під вартою не пізніше трьох діб з дня отримання матеріалів, що підтверджують законність і обгрунтованість цього запобіжного заходу.
Судова перевірка проводиться в закритому засіданні за участю прокурора, захисника, якщо він бере участь у справі, а також законного представника особи, що міститься під вартою. Суддя викликає у засідання заарештованого. Неявка без поважних причин сторін, своєчасно повідомлених про день розгляду скарги, не перешкоджає судової перевірки.
Судова перевірка за відсутності заарештованого допускається лише у виняткових випадках, коли він порушує клопотання про розгляд скарги в його відсутність, або за власною ініціативою відмовляється від участі у засіданні.
На початку засідання суддя оголошує, яка скарга підлягає розгляду, представляється прийшов на засідання особам, роз'яснює їм права і обов'язки. За наявності до того підстав він попереджає захисника, законного представника особи, що міститься під вартою, а також перекладача про неприпустимість розголошення даних попереднього слідства або дізнання без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, про що відбирається підписка з попередженням про відповідальність за ст. 310 КК РФ, яка долучається до кримінальній справі. Потім заявник, якщо він бере участь у розгляді скарги, обгрунтовує її, після чого заслуховуються інші з'явилися на засідання особи.
У результаті судової перевірки суддя виносить одну з таких постанов: 1) про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і про звільнення особи з-під варти; 2) про залишення скарги без задоволення.
У випадку якщо не представлені матеріали, що підтверджують законність і обгрунтованість арешту або продовження строку тримання під вартою, суддя виносить постанову про скасування цього запобіжного заходу і про звільнення особи з-під варти. Ці постанови підлягають оскарженню або опротестування (п.3 ст. 331 КПК).
При розгляді скарги або протесту на яке відбулося судове рішення про запобіжний захід вищестоящий суд відповідно до вимог ст. 340 КПК не вправі обрати більш суворий запобіжний захід і цим погіршити становище обвинуваченого. (Наприклад, змінити раніше обрану міру запобіжного заходу - запорука на утримання під вартою).
Якщо під час перевірки законності та обгрунтованості арешту чи продовження терміну утримання під вартою суддя виявить порушення закону, що ущемляють права підозрюваного, обвинуваченого або інших учасників процесу, він доводить про це до відома прокурора, який здійснює нагляд за дізнанням або попереднім слідством, шляхом винесення приватного постанови.
Постанова судді має бути мотивованим.
Суддя має право одночасно з винесенням постанови про скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обрати будь-яку іншу передбачену законом міру запобіжного заходу.
Копія постанови судді надсилається прокурору та заявнику, а у разі прийняття рішення про звільнення особи з-під варти - також за місцем утримання ув'язненого під вартою для негайного виконання. Якщо заарештований бере участь у засіданні, він в зазначеному випадку звільняється суддею з-під варти негайно в залі судового засідання.
У ст. 220 1 КПК України дійсно даний вичерпний перелік осіб, наділених правом оскарження до суду законності і обгрунтованості арешту чи продовження терміну утримання під вартою. Але Конституційний Суд Російської Федерації, приділив серйозну увагу дотриманню конституційного принципу рівності громадян перед законом і судом, забезпечення прав громадян на свободу та особисту недоторканність, а також на судовий захист, ухвалив важливі постанови, що стосуються застосування ст. 220 1, 220 2 і ч. 5 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу у зв'язку з розглядом скарг громадян.
2. Скасування або зміна запобіжних заходів
Будь-яка запобіжний захід має строго цільове призначення. Вона скасовується, коли в ній відпадає подальша необхідність, або замінюється на більш суворий або більш м'яку, коли цього вимагають обставини справи. Скасування або зміна запобіжного заходу здійснюється мотивованою постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора, ухвалою судді, а в судовому засіданні - мотивованою ухвалою суду.
Скасування або зміна запобіжного заходу, обраного за вказівкою прокурора, допускається в стадії попереднього розслідування тільки з санкції прокурора (ст. 101 КПК) або судом.
У разі дачі прокурором письмової вказівки про скасування або зміну запобіжного заходу воно має бути негайно виконана особою, яка провадить розслідування (ст. 211, 212 КПК).
Запобіжний захід, обрана судом при направленні справи на додаткове розслідування, не пов'язує слідчого при виробництві слідства. Виходячи з конкретних обставин справи, слідчий вправі як скасувати, так і змінити обрану судом запобіжний захід.
Запобіжний захід скасовується у всіх випадках припинення кримінальної справи, виправдання підсудного чи постанови обвинувального вироку з умовним засудженням, з відстрочкою виконання вироку неповнолітньому, без призначення покарання або зі звільненням від покарання.
Постанова про скасування або зміну запобіжного заходу оголошується обвинуваченому, а у випадках, передбачених ст. 92, 94, 95, 99, 100, 394 КПК, також поручителям, заставодавцям, командуванню військової частини, батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації дитячої установи.
У випадку незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу заподіяну громадянину шкода відшкодовується державою.
Загальні правила відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов'язків визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня
За правилами Положення громадянину відшкодовується майновий збиток, відновлюються його трудові, житлові та інші права в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів попереднього розслідування, прокуратури і суду (п. 1 Інструкції).
Право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії вчинені після 1 червня
У разі незаконного ув'язнення особи під варту в якості запобіжного заходу йому відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які є основним джерелом засобів до існування, а також інші виплати, які були припинені; майно, вилучене органами попереднього розслідування, або майно. на яке накладено арешт; суми, виплачені громадянином юридичній консультації за надання юридичної допомоги.
Висновок
Дана тема: «Заходи заходу у кримінальному праві» - дуже цікава. «Запобіжні заходи» - це звучить якось сухо, але, коли починаєш заглиблюватися в процес вивчення, то розумієш, що дані знання (не поверхневі) не тільки корисні, але дійсно цікаві. У даному рефераті не тільки дано визначення запобіжних заходів, ряд специфічних ознак, але і докладний виклад кожного з видів запобіжних заходів та меті їх застосування, а також обрання заходів, скасування та їх зміна.Звичайно, Кримінально-Процесуальним Кодексом Російської Федерації (КПК України) передбачені різні аспекти кримінального процесу та запобіжних заходів, зокрема, але скрізь є свої мінуси.
Так, наприклад, в перші роки після того, як в чинному КПК з'явилася такий запобіжний захід, як «порука громадської організації» (ст. 95 КПК), вона застосовувалася досить частину. Однак у подальшому практика показала її неефективність, оскільки громадська організація не несе і не може нести реальну відповідальність за неналежну поведінку обвинуваченого або підозрюваного, в тому числі і за його ухилення від слідства і суду. У зв'язку з цим її застосування практично припинилося, і стоїть питання про виключення відповідних положень з КПК.
Або, наприклад, коли обговоривши підсумки узагальнення практики виконання судами постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 27 квітня
Ось тому і варто ставитися до даного питання (втім, як і до багатьох інших) досить розважливо, розуміючи, що недоліки можна побачити скрізь.
Список літератури
1. Кримінальний Кодекс РФ2. Кримінальний процес. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. Під ред. К.Ф. Куценко. - М.: Видавництво «Зерцало», 2000. - 608 с.
3. Задерако В.Г., Семенцова І.А. Кримінально-процесуальне право. - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2003. - 288 с.
4. Пікулик Г.П. Ваш кримінальний процес. Серія «Закон і суспільство». - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2000. - 384 с.
5. Михайлов В.А. Запобіжні заходи в російському кримінальному процесі. М.: Право і закон, 1996.
6. Кримінально-процесуальне право Російської Федерації: Підручник. Відп. ред. П.А. Лупінськи - М.: МАУП, 1998. - 696 с.
Додаток
Запобіжні заходи
Підписка про невиїзд |
Порука громадської організації. Особисту поруку. Віддача під нагляд. Спостереження командування |
Застава |
Взяття під варту (арешт) |