Курсова з кримінального права
«Залучення особи як обвинуваченого»(Законодавство України)
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Поняття І ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАЛУЧЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО.
2.ПРОЦЕСС ЗАЛУЧЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО
2.1.ВИНЕСЕНІЕ ПОСТАНОВИ.
2.2.Порядок ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ.
3.ДОПРОС ОБВИНУВАЧЕНОГО за пред'явленими звинуваченнями
3.1.СУЩНОСТЬ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТА ДОПИТУ;
3.2.ПОДГОТОВКА І ПРОЦЕС ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ;
3.3.ІЗМЕНЕНІЕ ЗВИНУВАЧЕННЯ
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів, що вказують на наявність у його діях конкретного складу злочину.
Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа ставиться у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинності ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами.
Тим самим, з одного боку, держава оголошує відповідній особі про свою готовність піддати його покаранню, а з іншого боку, дозволяє йому знати, в чому воно обвинувачується, і вжити заходів захисту від необгрунтованого обвинувачення.
Значення акту притягнення особи як обвинуваченого важко переоцінити, тому дане дослідження досить актуально для юриста-початківця, тобто для автора цієї роботи.
Тому мета даної роботи може бути визначена як дослідження особливостей процесуального порядку притягнення особи як обвинуваченого, виявлення проблемних питань та шляхів їх вирішення.
Таким чином, об'єктом вивчення є та частина Кримінально-процесуального кодексу, яка розглядає залучення особи в якості обвинуваченого.
Предметом дослідження є коментарі Кримінально-процесуального кодексу та наукові роботи і публікації юристів у періодичних спеціальних журналах.
Завданнями даної роботи є:
- Вивчити особливості статей гол. 12 КПК України;
- Особливості їх застосування;
- Вивчити процесуальний порядок притягнення особи, як обвинуваченого;
- Визначити коло проблем, які виникають при виконанні дій, передбачених КПК України при залученні особи як обвинуваченого.
При виконанні даного дослідження застосовувалися такі методи: історичний, імперативний.
1 ПОНЯТТЯ І ПІДСТАВИ ЗАЛУЧЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО.
Обвинувачений-це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.
Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують вину особи у вчиненні конкретного злочину.
Це означає, що до моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого:
-Висунуті всі можливі та взаємовиключні версії у справі;
-Всі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;
-Всі версії, крім однієї - винності підозрюваного, спростовані зібраними доказами;
-У справі зібрана така сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину залучаються до відповідальності особою, виключає будь-які сумніви в його винності (сам приваблюваний до відповідальності не зобов'язаний доводити свою невинність);
-Відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин.
Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів, що вказують на наявність у його діях конкретного складу злочину [3].
Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа ставиться у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинності ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами.
Тим самим, з одного боку, держава оголошує відповідній особі про свою готовність піддати його покаранню, а з іншого боку, дозволяє йому знати, в чому воно обвинувачується, і вжити заходів захисту від необгрунтованого обвинувачення.
Актом притягнення особи як обвинуваченого держава, діючи у благородній принципом «йду на Ви», разом з тим здійснює пробу на міцність всієї сукупності зібраних доказів у кримінальній справі [4].
Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу. Якщо до підозрюваного була обрана міра запобіжного заходу, то в цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу або остання скасовується.
Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах. У кримінально-правовому це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею Кримінального кодексу. Кримінально-процесуальне значення притягнення особи як обвинуваченого проявляється в наступному:
-В кримінальному процесі з'являється центральна фігура-обвинувачений, якому мають бути надані і роз'яснено його права, забезпечена можливість їх реалізації [5];
-Пред'явлене обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок і вирок суду не можуть виходити за рамки пред'явленого обвинувачення; зміна обвинувачення в суді допускається, якщо при цьому не погіршується становище обвинуваченого; розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по того звинуваченням, за яким вони віддані суду;
-З моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки заходів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжного заходу;
-Залучення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, що дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;
-Залучення особи в якості обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко позначаються боку і права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;
-Між обвинуваченим, захисником та іншими учасниками процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним розвитком у рамках процесуальної форми в напрямі вирішення справи по суті [6].
2 ПРОЦЕС притягнення як обвинуваченого.
Залучення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:
1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;
2) пред'явлення обвинувачення;
3) роз'яснення обвинуваченому його прав;
4) допит обвинуваченого.
2.1.Винесеніе постанови (ст.132).
У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час його складання; найменування справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць і рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин.
Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.
Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови притягнення особи як обвинуваченого і, в усякому разі, не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Постанова про притягнення як обвинуваченого виражає у визначеній законом формі переконання слідчого (особи, яка провадить дізнання) про наявність у діях особи, яка притягається в якості обвинуваченого, складу злочину.
Це суб'єктивне переконання повинне бути засноване на всебічному повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого визначає обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину, межі судового розгляду в цілому.
Розгляд справи в суді провадиться в межах того обвинувачення, яке було пред'явлено обвинуваченому. Суд не вправі поставити в провину підсудному жодного факту, який не був включений у постанову про притягнення як обвинуваченого. Інший підхід позбавляє підсудного можливості здійснити своє право на захист.
Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначається ст.132 КПК України, відповідно до якої цей процесуальний акт має містити в собі три частини: вступну, описово-мотивувальну і резолютивну.
Вступна частина постанови містить відомості, що вказують на:
Найменування процесуального документа, місце і час складання постанови; посаду, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову; номер кримінальної справи; обставини злочину, з приводу яких проводилося розслідування.
У описово-мотивувальній частині постанови вказується: прізвище, ім'я, по батькові особи, яка притягається в якості обвинуваченого, його вік, злочин, у вчиненні якого воно обвинувачується, із зазначенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчинення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого ( посилання на статтю Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність).
Виклад інкримінованих обвинуваченому діянь має бути гранично конкретизовано. Формулювання звинувачення повинна містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обгрунтовують висновок про наявність злочину і його кваліфікації. Ступінь деталізації цих обставин у постанові може бути різна. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази, якими обгрунтовано звинувачення. Проте, в будь-якому випадку повинні бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину. Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей. Ця вимога закріплена в ч.2 ст.132 КПК України. Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться загальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими воно передбачене.
Якщо злочин скоєно групою осіб, то в постанові має бути конкретно зазначено, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у вчиненні злочину. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обвинувачені кілька осіб, то щодо кожного з них складається окрема постанова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення.
У резолютивній частині постанови про притягнення як обвинуваченого міститься рішення слідчого залучити в якості обвинуваченого конкретну особу, вказуються його основні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за яким кваліфікували його дії.
Постанова про притягнення як обвинуваченого характеризується:
А) об'єктивністю викладення фактичних даних;
Б) логічністю;
В) законністю;
Г) обгрунтованістю;
Д) вмотивованістю;
Е) юридичної чіткістю формулювання обвинувачення.
Об'єктивність --- відповідність викладених у ньому відомостей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, реальним фактам.
Логічність --- зміст постанови має відображати внутрішню зв'язок фактів між собою, відповідати логіці фактичних обставин справи, а формулируемого висновки --- випливати з описово-мотивувальної частини.
Законність постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що:
А) постанова повинна бути винесена уповноваженим на те органом або посадовою особою в межах її компетенції при наявності до того передбачених законом підстав;
Б) у ньому має бути дана правильна юридична кваліфікація дій обвинуваченого;
В) постанова повинна відповідати встановленій законом процесуальній формі і містити передбачені реквізити, має бути засвідчена підписом компетентних осіб.
Обгрунтованість звинувачення означає, що кожне положення, сформульоване в постанові, повинно бути засновано на зібраних доказах.
Під вмотивованістю постанови слід розуміти таку систему і форму викладу звинувачення, що призводить до логічного переконання у правильності висновку.
Безумовно, висновок буде правильним, якщо в якості вихідних посилок виступають положення, істинність яких доведена. Викладені факти не повинні суперечити один одному. Кваліфікації злочину має передувати виклад усіх основних та кваліфікуючих ознак складу злочину, з яких, за правилами логіки, з необхідністю випливав би формулюється висновок.
Юридична чіткість формулювання обвинувачення: висновок повинен бути лаконічним, чітко сформульованим і не містити в собі логічного протиріччя; фактичні обставини справи викладаються з використанням тих юридичних понять і в тих юридичних формулюваннях, які використовуються законодавцем стосовно до конкретного складу злочину. У логіці написання документа передбачається, що використовуються такі слова або фразеологізми, які виключають багатозначність, а сенс включаються понять не змінюється. Мова юридичного документа має бути простим, зрозумілим і доцільним. Використовуються такі граматичні засоби мови, які при стислому викладі дають максимум інформації. Всі речі позначаються словами, що дають про них точне уявлення. Синтаксичні зв'язки формулюються залежно від логічних зв'язків.
Текст постанови про притягнення особи як обвинуваченого повинен бути точним, але без вульгарності, простим без убогості, лаконічним без упокоренні, витонченим без помпезності, елегантним без ажурності. Елегантність мови --- це здатність викладається думки в простому одязі слів бути змістовною і витонченої і у вишуканій словесній оправі бути зрозумілою [7].
2.3.Раз'ясненіе обвинуваченому його процесуальних прав та пред'явлення звинувачення.
Пред'явленню обвинувачення має передувати роз'яснення обвинуваченому його права на захист та забезпечення реалізації його процесуальних прав у цій частині.
Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у справах про суспільно небезпечні діяння, зроблених особами в стані неосудності або хворими душевною хворобою після вчинення злочину, --- з моменту отримання докази про душевний захворюванні.
Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор і суд зобов'язані до першого допиту обвинуваченого роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами (ст.21 КПК України).
Надати можливість захищатися самому - це означає, по-перше, роз'яснити обвинуваченому його права, по-друге, забезпечити можливість їх реалізації. Отже, обвинуваченому необхідно роз'яснити не тільки право мати захисника, але і всі інші його права. У такому випадку доцільно це зробити одним актом --- скласти відповідно до вимог ст.21 КПК України єдиний протокол --- протокол роз'яснення обвинуваченому його процесуальних прав, копію такого протоколу вручити обвинуваченому під розпис.
Такий підхід видається логічним, законним, доцільним, корисним, що сприяє процесуальній економії.
Згідно ст.140 КПК України при пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли сам обвинувачений відмовився від захисника і його відмова може бути прийнятий (на дану ситуацію не поширюється вимоги закону про обов'язкову участь захисника у справі).
Роз'яснивши обвинуваченому право на захист, слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення участі захисника у справі. Захисник запрошується самим обвинуваченим або іншими особами за його дорученням. У тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, обраного обвинуваченим, неможлива протягом сімдесяти двох годин, слідчий має право запропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечує участь у справі захисника через адвокатське об'єднання.
Зауважимо все-таки, що саме звинувачення при цьому має бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (ст.133 КПК України), а присутність захисника при пред'явленні обвинувачення, якщо обвинувачений від нього не відмовився, обов'язково (ст .140 КПК України). У такій ситуації слідчий повинен забезпечити участь захисника при пред'явленні обвинувачення через адвокатське об'єднання і пред'явити обвинувачення в передбачені строки, інакше буде порушено більш важливе право обвинуваченого --- знати, в чому він обвинувачується, і самому захищатися від необгрунтованого обвинувачення.
Пред'явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, упевнившись в особистості обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого і роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення (ч.1 ст.140 КПК України).
Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то зміст постанови перекладається на мову, якою володіє обвинувачений. Про це робиться відмітка на постанові.
Факт оголошення обвинуваченому постанови та роз'яснення сутності пред'явленого обвинувачення засвідчується підписами обвинуваченого, захисника та слідчого. У разі відмови обвинуваченого від підпису на постанові слідчий роз'яснює йому, що підпис фіксує тільки факт оголошення постанови, а не визнання обвинуваченим своєї провини.
Якщо ж і після роз'яснення обвинувачений відмовляється поставити підпис, слідчий, відповідно до вимог ч.2 ст.140 КПК України робить на постанові відмітку про оголошення її тексту і про відмову обвинуваченого від підпису. Про факт відмови обвинуваченого від підпису і його поясненнях слідчий (ч.2 ст. 140 КПК України) доповідає прокуророві. Факт відмови обвинуваченого від підпису, так само як і сам факт оголошення йому постанови, засвідчується підписом захисника.
Якщо під час попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний знову пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131,132, 133 та 140 КПК України.
Якщо під час попереднього слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому [8].
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний знову роз'яснити обвинуваченому його права, передбачені ст.43 і ст.142 КПК України, відповідно до яких під час провадження попереднього слідства обвинувачений має право:
1) знати, в чому він обвинувачується;
2) давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, виробництві експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, спеціалісту і перекладачу;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що засвідчує своїм підписом обвинувачений, а в необхідних випадках і захисник.
Безумовно, тут є певна дублювання, оскільки після пред'явлення обвинувачення при допиті обвинуваченого йому знову повинні бути роз'яснено його права. Здається, що якщо законодавець прийме пропозицію про роз'яснення прав обвинуваченому в повному обсязі до пред'явлення обвинувачення та оформлення даних дій протоколом із врученням його копії обвинуваченому, то в подібному дублюванні відпаде необхідність.
Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то адміністрація слідчого ізолятора або ізолятора тимчасового утримання повинна забезпечити умови для реалізації обвинуваченим свого права на побачення з захисником наодинці. Таке побачення обвинуваченому надається без обмеження числа та тривалості у вільний від виконання слідчих дій час (ст.12 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).
3 ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО щодо висунутих звинувачень.
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний надати обвинуваченому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення --- повинен допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, але не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
3.1.Допрос обвинуваченого
.
Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі, не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитися днем.
При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч.1 ст.45 КПК України, присутність захисника є обов'язковою.
Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності --- і в місці його перебування.
Обвинувачені допитуються порізно. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені по одному і тій же справі не могли спілкуватися між собою.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислуховує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання) [9].
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, визнаним обмежено осудними, і їх допит.
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, визнаним обмежено осудними та їх допит проводиться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 КПК України у присутності захисника, а у справах глухих і німих, крім захисника запрошується також особа, яка розуміє їх знаки.
Мета допиту - отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень і свідчень.
У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, що дають підставу для сумнівів у винності обвинуваченого, здійснює пробу зібраних у справі доказів на міцність, визначається з питання про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії , як правило, підлягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не заперечують проти пред'явлення справи по даній підставі) [10].
3.2 Підготовка і процес проведення допиту.
Разом тим допит обвинуваченого - це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому.
Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності - в місці свого перебування. При цьому має дотримуватися правило: обвинувачуваний допитується за відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одному і тій же справі допитуються порізно, а слідчий повинен вжити заходів до того, щоб викликані на допит по одному і тій же справі не могли спілкуватися між собою.
При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а у випадках, коли його участь у справі носить обов'язкового характеру, його присутність при допиті обов'язкова.
Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, який засвідчується підписом учасників.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Постановка такого питання на початку допиту виправдується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит слід відразу ж після пред'явлення обвинувачення і здійснюється у зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має суттєве юридичне значення: з визнанням своєї провини закон нерідко пов'язує можливість припинення справи з нереабілітуючих підстав; щире каяття та сприяння встановленню істини є пом'якшуючими провину обставинами (ст.40 КК України).
Відповідь обвинуваченого на питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні, заноситься в протокол у відповідних формулюваннях:
- "Винним себе визнаю повністю";
- "Винним себе не визнаю";
- "Винним себе визнаю частково".
Можливі й деякі більш розширені відповіді. Наприклад, "Винним себе визнаю повністю, щиросердно каюся в скоєному і зобов'язуюсь повністю відшкодувати заподіяну моїми діями збитки" або "Винним себе визнаю тільки в частині обвинувачення за ч.3 ст.84 КК України", "Винним себе не визнаю і вимагаю припинити справу ".
Відповідь обвинуваченого засвідчується його підписом у протоколі. Після виконання зазначених дій слідчий пропонує обвинуваченому вільно, в довільній формі викласти свої показання і пояснення. Це дає можливість обвинуваченому за допомогою своїх показань здійснювати свій захист. З іншого боку, слідчий, не розкриваючи своєї поінформованості в повному обсязі, може отримати додаткову корисну інформацію у справі, повніше вивчити особистість обвинуваченого.
Вислухавши пояснення обвинуваченого, слідчий, у разі крайньої необхідності, може ставити йому запитання.
Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який складається з дотриманням вимог ст.ст.85, 145 КПК України.
У протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посаду та прізвище особи, яка провадила допит, і осіб, були присутні при допиті, час початку і закінчення допиту; прізвище ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші відомості про нього, які виявляться необхідними за обставинами справи.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно.
Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі.
Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу [11].
Обвинувачений підписує кожну сторінку протоколу допиту. Всі брали участь у допиті особи (захисник, перекладач, спеціаліст або інші особи) знайомляться з протоколом та засвідчують своїм підписом відповідність записів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.
Обвинуваченому за його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту.
Власноручний запис обвинуваченим своїх показань.
Обвинуваченому, на його прохання, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, ознайомившись з письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання. Ці питання і відповіді на них заносяться до протоколу. Правильність записів показань, запитань і відповідей на них засвідчується підписами обвинуваченого і слідчого.
3.3 Зміна обвинувачення
Необхідність зміни обвинувачення виникає у випадках: коли в ході допиту обвинуваченого або виробництва наступних слідчих дій були виявлені нові епізоди злочину або обставини, що вимагають перекваліфікації дій обвинуваченого; коли буде встановлено, що обвинувачений скоїв інші злочини, за якими розслідування не проводилося взагалі; коли частина обвинувачення не знайшла підтвердження.
На попередньому слідстві зміну обвинувачення можливо як у бік погіршення становища обвинуваченого, так і у бік його покращення, чого не можна сказати про зміну обвинувачення в судовому розгляді. Тут правосуддя здійснюється тільки в рамках пред'явленого обвинувачення, а зміна обвинувачення допускається, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або якщо обвинувачення не змінюється по суті. Іншими словами, суд має право лише виключити окремі епізоди з обвинувачення або перекваліфікувати дії обвинуваченого на статтю, що передбачає більш м'яке покарання.
Це зобов'язує слідчого пред'являти звинувачення в повному обсязі, всебічно дослідивши всі обставини справи. Інакше справа неминуче буде повернуто на дослідування.
Зміна і доповнення обвинувачення провадиться шляхом винесення нової постанови про притягнення як обвинуваченого, де з урахуванням встановлених обставин формулюється нове обвинувачення. Потім в установленому порядку обвинуваченому пред'являється обвинувачення і проводиться допит. Допит за знову оголошеного звинуваченням здійснюється в повному обсязі.
Часом звинувачення змінюється шляхом виключення з нього окремих епізодів, які в ході розслідування не знайшли підтвердження.
У цьому випадку згідно ст.141 КПК України слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому. Нове звинувачення в такому разі не пред'являється. Однак, якщо виключення окремих епізодів обвинувачення тягне за собою зміну кваліфікації злочину, то обвинувачення пред'являється заново.
Звинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили.
У разі скасування вироку касаційної чи наглядової інстанцією і повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення, сформульоване в постанові і про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє юридичне значення доти, поки не буде змінено або не буде винесено нову постанову про притягнення в якості обвинуваченого.
Обвинувачений має право дати показання з пред'явленого йому обвинувачення, а так само з приводу інших, відомих йому обставин у справі.
Першому допиту обвинуваченого передує пред'явлення звинувачення, яке повинне піти не пізніше двох діб з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, а у разі приводу --- на день приводу.
Після пред'явлення обвинувачення при допиті обвинуваченого йому знову повинні бути роз'яснено його права. Тут явно спостерігається дублювання. Здається, що якщо законодавець прийме пропозицію про роз'яснення прав обвинуваченому в повному обсязі до пред'явлення обвинувачення та оформлення даних дій протоколом із врученням його копії обвинуваченому, то в подібному дублюванні відпаде необхідність.
Здійснюючи допит, слід мати на увазі, що обвинувачений, будучи особою зацікавленим у результаті справи, нерідко вдається до дачі неправдивих свідчень з тим, щоб уникнути відповідальності.
Може скластися враження, що визнання обвинуваченим своєї провини є більш ефективним і достовірним засобом встановлення істини. Насправді це не так.
Визнання обвинуваченим своєї провини має важливе значення для успішного розслідування справи, але так само, як і заперечення ним своєї провини, може бути як правдивим так і помилковим. Визнання обвинуваченим своєї провини так само, як і його свідчення в цілому потребують перевірки за допомогою інших доказів, оцінюються в сукупності з усіма доказами у справі. У законі наголошується, що визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні визнання сукупністю наявних доказів у справі.
Особливу групу показань обвинуваченого представляють обмови.
Обмова --- це завідомо неправдиве показання, спрямоване щодо невинної особи. Обмова завідомо невинної особи є обставиною, що обтяжує відповідальність. Обмова завідомо невинної особи є суспільно небезпечною дією, подібним з завідомо неправдивими доносом. Він не може виправдовуватися захистом обвинуваченого від необгрунтованого обвинувачення. У кримінальному законі необхідно передбачити відповідальність обвинуваченого (а також і підозрюваного) за обмова завідомо невинної особи.
До того, як особа стала обвинуваченим, воно було підозрюваним, тобто особою, затриманим за підозрою у скоєнні злочину або особою, до якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.
Ті особи, на яких впала підозра, надалі не всі виправдовуються, значна частина їх стає обвинуваченими.
Важливим є питання, коли поняття "обвинувачений" набуває юридичний зміст, тобто коли виникає функція обвинувачення в кримінальному процесі?
У юридичній літературі існують різні точки зору з приводу того, з якого моменту в кримінальному процесі виникає функція обвинувачення. Більшість вчених вважають, що це відбудеться після того, як слідчий виносить постанову про притягнення особи як обвинуваченого, оскільки з цього моменту процес ведеться проти конкретної особи - обвинуваченого, іншими словами починається реалізація кримінально-процесуальної функції обвинувачення. З точки зору Р.Д. Рахунова функція обвинувачення здійснюється лише в стадії судового процесу.
М. С. Строгович роз'яснює неможливість визнати правильним твердження, що лише в одному випадку кримінальна спостереження може починатися з притягнення особи як обвинуваченого --- при появі у справах підозрюваного. Він говорить про те, що підозрюваний --- тимчасове особа, яка в більшості кримінальних справ взагалі не бере участі, ніколи не доходить до суду і не є учасником судового розгляду.
У кожного вченого свою думку і, незважаючи на те, коли виникає функція обвинувачення, вона завжди буде проходити на підставі закону.
2.Уголовно-процеесуальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 15 вересня 2001 року). Харків. "Одіссей", 2001.
3.Міхеенко М.А., "Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі". / / "Право України". - 1995 -. № 11 -. C.64.
4. Там же. - С.65.
5.Рахунов Р.Д., "Учасники кримінально-процесуальної діяльності". - М., 1989. -С.49.
6.Там ж. - С.52.
7. Савицький В.М. "Державне обвинувачення в суді" .- М., 1971. - С.46.
8. Рогатюк І.С. Звинувачення і принцип невинності при проведенні досудового слідства. / / Право України. -2001. - № 10. - С.44.
9. Там же .- С.45.
10. Там же. - С. 45.
11. Савицький В.М. "Державне обвинувачення в суді" .- М., 1971. - С.46.
12.Рубінштейн С.Л. "Основи загальної психології" .- М., 1985. - С.537.
13.Скворцов К.Ф. "Конституційні основи законодавства про прокуратуру України", "Розвиток теорії і практики кримінального судочинства в світлі нового законодавства про Верховний суд України", 1981. - С.33-34.
14.Строговіч М.С., Курс радянського кримінального процесу. - М., 1968. - Т.1. - С.192.
15.Тертишнік В.М. Кримінальний процес: Учебнік.3-е вид., Перераб. і доп. - Харків: Аріс, 2000 .- 576с.
16.Трайнін О.М. Загальне вчення про склад злочину. М., 1988. - С.8.
17.Утевскій Б.С. Нові методи боротьби зі злочинністю та деякі питання кримінальної відповідальності. / / Правознавство. - 1998. - № 2. - С.63.
18. Муравин А.Б. Кримінальний процес. Навчальний посібник. -Х.: ТОВ "Одісей", 2000. - 400с.
Зауважимо все-таки, що саме звинувачення при цьому має бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (ст.133 КПК України), а присутність захисника при пред'явленні обвинувачення, якщо обвинувачений від нього не відмовився, обов'язково (ст .140 КПК України). У такій ситуації слідчий повинен забезпечити участь захисника при пред'явленні обвинувачення через адвокатське об'єднання і пред'явити обвинувачення в передбачені строки, інакше буде порушено більш важливе право обвинуваченого --- знати, в чому він обвинувачується, і самому захищатися від необгрунтованого обвинувачення.
Пред'явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, упевнившись в особистості обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого і роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення (ч.1 ст.140 КПК України).
Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то зміст постанови перекладається на мову, якою володіє обвинувачений. Про це робиться відмітка на постанові.
Факт оголошення обвинуваченому постанови та роз'яснення сутності пред'явленого обвинувачення засвідчується підписами обвинуваченого, захисника та слідчого. У разі відмови обвинуваченого від підпису на постанові слідчий роз'яснює йому, що підпис фіксує тільки факт оголошення постанови, а не визнання обвинуваченим своєї провини.
Якщо ж і після роз'яснення обвинувачений відмовляється поставити підпис, слідчий, відповідно до вимог ч.2 ст.140 КПК України робить на постанові відмітку про оголошення її тексту і про відмову обвинуваченого від підпису. Про факт відмови обвинуваченого від підпису і його поясненнях слідчий (ч.2 ст. 140 КПК України) доповідає прокуророві. Факт відмови обвинуваченого від підпису, так само як і сам факт оголошення йому постанови, засвідчується підписом захисника.
Якщо під час попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний знову пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131,132, 133 та 140 КПК України.
Якщо під час попереднього слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому [8].
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний знову роз'яснити обвинуваченому його права, передбачені ст.43 і ст.142 КПК України, відповідно до яких під час провадження попереднього слідства обвинувачений має право:
1) знати, в чому він обвинувачується;
2) давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, виробництві експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, спеціалісту і перекладачу;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що засвідчує своїм підписом обвинувачений, а в необхідних випадках і захисник.
Безумовно, тут є певна дублювання, оскільки після пред'явлення обвинувачення при допиті обвинуваченого йому знову повинні бути роз'яснено його права. Здається, що якщо законодавець прийме пропозицію про роз'яснення прав обвинуваченому в повному обсязі до пред'явлення обвинувачення та оформлення даних дій протоколом із врученням його копії обвинуваченому, то в подібному дублюванні відпаде необхідність.
Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то адміністрація слідчого ізолятора або ізолятора тимчасового утримання повинна забезпечити умови для реалізації обвинуваченим свого права на побачення з захисником наодинці. Таке побачення обвинуваченому надається без обмеження числа та тривалості у вільний від виконання слідчих дій час (ст.12 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).
3 ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО щодо висунутих звинувачень.
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний надати обвинуваченому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення --- повинен допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу, але не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
3.1.Допрос обвинуваченого
.
Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі, не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитися днем.
При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч.1 ст.45 КПК України, присутність захисника є обов'язковою.
Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності --- і в місці його перебування.
Обвинувачені допитуються порізно. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені по одному і тій же справі не могли спілкуватися між собою.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислуховує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання) [9].
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, визнаним обмежено осудними, і їх допит.
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим, сліпим, а також особам, визнаним обмежено осудними та їх допит проводиться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 КПК України у присутності захисника, а у справах глухих і німих, крім захисника запрошується також особа, яка розуміє їх знаки.
Мета допиту - отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень і свідчень.
У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, що дають підставу для сумнівів у винності обвинуваченого, здійснює пробу зібраних у справі доказів на міцність, визначається з питання про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії , як правило, підлягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не заперечують проти пред'явлення справи по даній підставі) [10].
3.2 Підготовка і процес проведення допиту.
Разом тим допит обвинуваченого - це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому.
Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності - в місці свого перебування. При цьому має дотримуватися правило: обвинувачуваний допитується за відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одному і тій же справі допитуються порізно, а слідчий повинен вжити заходів до того, щоб викликані на допит по одному і тій же справі не могли спілкуватися між собою.
При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а у випадках, коли його участь у справі носить обов'язкового характеру, його присутність при допиті обов'язкова.
Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, який засвідчується підписом учасників.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Постановка такого питання на початку допиту виправдується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит слід відразу ж після пред'явлення обвинувачення і здійснюється у зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має суттєве юридичне значення: з визнанням своєї провини закон нерідко пов'язує можливість припинення справи з нереабілітуючих підстав; щире каяття та сприяння встановленню істини є пом'якшуючими провину обставинами (ст.40 КК України).
Відповідь обвинуваченого на питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні, заноситься в протокол у відповідних формулюваннях:
- "Винним себе визнаю повністю";
- "Винним себе не визнаю";
- "Винним себе визнаю частково".
Можливі й деякі більш розширені відповіді. Наприклад, "Винним себе визнаю повністю, щиросердно каюся в скоєному і зобов'язуюсь повністю відшкодувати заподіяну моїми діями збитки" або "Винним себе визнаю тільки в частині обвинувачення за ч.3 ст.84 КК України", "Винним себе не визнаю і вимагаю припинити справу ".
Відповідь обвинуваченого засвідчується його підписом у протоколі. Після виконання зазначених дій слідчий пропонує обвинуваченому вільно, в довільній формі викласти свої показання і пояснення. Це дає можливість обвинуваченому за допомогою своїх показань здійснювати свій захист. З іншого боку, слідчий, не розкриваючи своєї поінформованості в повному обсязі, може отримати додаткову корисну інформацію у справі, повніше вивчити особистість обвинуваченого.
Вислухавши пояснення обвинуваченого, слідчий, у разі крайньої необхідності, може ставити йому запитання.
Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який складається з дотриманням вимог ст.ст.85, 145 КПК України.
У протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посаду та прізвище особи, яка провадила допит, і осіб, були присутні при допиті, час початку і закінчення допиту; прізвище ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші відомості про нього, які виявляться необхідними за обставинами справи.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно.
Після закінчення допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. На прохання обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі.
Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу [11].
Обвинувачений підписує кожну сторінку протоколу допиту. Всі брали участь у допиті особи (захисник, перекладач, спеціаліст або інші особи) знайомляться з протоколом та засвідчують своїм підписом відповідність записів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.
Обвинуваченому за його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту.
Власноручний запис обвинуваченим своїх показань.
Обвинуваченому, на його прохання, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, ознайомившись з письмовими показаннями обвинуваченого, може поставити йому додаткові запитання. Ці питання і відповіді на них заносяться до протоколу. Правильність записів показань, запитань і відповідей на них засвідчується підписами обвинуваченого і слідчого.
3.3 Зміна обвинувачення
Необхідність зміни обвинувачення виникає у випадках: коли в ході допиту обвинуваченого або виробництва наступних слідчих дій були виявлені нові епізоди злочину або обставини, що вимагають перекваліфікації дій обвинуваченого; коли буде встановлено, що обвинувачений скоїв інші злочини, за якими розслідування не проводилося взагалі; коли частина обвинувачення не знайшла підтвердження.
На попередньому слідстві зміну обвинувачення можливо як у бік погіршення становища обвинуваченого, так і у бік його покращення, чого не можна сказати про зміну обвинувачення в судовому розгляді. Тут правосуддя здійснюється тільки в рамках пред'явленого обвинувачення, а зміна обвинувачення допускається, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або якщо обвинувачення не змінюється по суті. Іншими словами, суд має право лише виключити окремі епізоди з обвинувачення або перекваліфікувати дії обвинуваченого на статтю, що передбачає більш м'яке покарання.
Це зобов'язує слідчого пред'являти звинувачення в повному обсязі, всебічно дослідивши всі обставини справи. Інакше справа неминуче буде повернуто на дослідування.
Зміна і доповнення обвинувачення провадиться шляхом винесення нової постанови про притягнення як обвинуваченого, де з урахуванням встановлених обставин формулюється нове обвинувачення. Потім в установленому порядку обвинуваченому пред'являється обвинувачення і проводиться допит. Допит за знову оголошеного звинуваченням здійснюється в повному обсязі.
Часом звинувачення змінюється шляхом виключення з нього окремих епізодів, які в ході розслідування не знайшли підтвердження.
У цьому випадку згідно ст.141 КПК України слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому. Нове звинувачення в такому разі не пред'являється. Однак, якщо виключення окремих епізодів обвинувачення тягне за собою зміну кваліфікації злочину, то обвинувачення пред'являється заново.
Звинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до набрання обвинувальним вироком законної сили.
У разі скасування вироку касаційної чи наглядової інстанцією і повернення справи на додаткове розслідування обвинувачення, сформульоване в постанові і про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє юридичне значення доти, поки не буде змінено або не буде винесено нову постанову про притягнення в якості обвинуваченого.
ВИСНОВОК
Вивчивши проблему пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, можна сказати, що вона займала уми багатьох вчених і філософів, що працюють у галузі кримінально-процесуального права і у всій історії його розвитку. Згідно з раніше сказаного, обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.Обвинувачений має право дати показання з пред'явленого йому обвинувачення, а так само з приводу інших, відомих йому обставин у справі.
Першому допиту обвинуваченого передує пред'явлення звинувачення, яке повинне піти не пізніше двох діб з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, а у разі приводу --- на день приводу.
Після пред'явлення обвинувачення при допиті обвинуваченого йому знову повинні бути роз'яснено його права. Тут явно спостерігається дублювання. Здається, що якщо законодавець прийме пропозицію про роз'яснення прав обвинуваченому в повному обсязі до пред'явлення обвинувачення та оформлення даних дій протоколом із врученням його копії обвинуваченому, то в подібному дублюванні відпаде необхідність.
Здійснюючи допит, слід мати на увазі, що обвинувачений, будучи особою зацікавленим у результаті справи, нерідко вдається до дачі неправдивих свідчень з тим, щоб уникнути відповідальності.
Може скластися враження, що визнання обвинуваченим своєї провини є більш ефективним і достовірним засобом встановлення істини. Насправді це не так.
Визнання обвинуваченим своєї провини має важливе значення для успішного розслідування справи, але так само, як і заперечення ним своєї провини, може бути як правдивим так і помилковим. Визнання обвинуваченим своєї провини так само, як і його свідчення в цілому потребують перевірки за допомогою інших доказів, оцінюються в сукупності з усіма доказами у справі. У законі наголошується, що визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні визнання сукупністю наявних доказів у справі.
Особливу групу показань обвинуваченого представляють обмови.
Обмова --- це завідомо неправдиве показання, спрямоване щодо невинної особи. Обмова завідомо невинної особи є обставиною, що обтяжує відповідальність. Обмова завідомо невинної особи є суспільно небезпечною дією, подібним з завідомо неправдивими доносом. Він не може виправдовуватися захистом обвинуваченого від необгрунтованого обвинувачення. У кримінальному законі необхідно передбачити відповідальність обвинуваченого (а також і підозрюваного) за обмова завідомо невинної особи.
До того, як особа стала обвинуваченим, воно було підозрюваним, тобто особою, затриманим за підозрою у скоєнні злочину або особою, до якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.
Ті особи, на яких впала підозра, надалі не всі виправдовуються, значна частина їх стає обвинуваченими.
Важливим є питання, коли поняття "обвинувачений" набуває юридичний зміст, тобто коли виникає функція обвинувачення в кримінальному процесі?
У юридичній літературі існують різні точки зору з приводу того, з якого моменту в кримінальному процесі виникає функція обвинувачення. Більшість вчених вважають, що це відбудеться після того, як слідчий виносить постанову про притягнення особи як обвинуваченого, оскільки з цього моменту процес ведеться проти конкретної особи - обвинуваченого, іншими словами починається реалізація кримінально-процесуальної функції обвинувачення. З точки зору Р.Д. Рахунова функція обвинувачення здійснюється лише в стадії судового процесу.
М. С. Строгович роз'яснює неможливість визнати правильним твердження, що лише в одному випадку кримінальна спостереження може починатися з притягнення особи як обвинуваченого --- при появі у справах підозрюваного. Він говорить про те, що підозрюваний --- тимчасове особа, яка в більшості кримінальних справ взагалі не бере участі, ніколи не доходить до суду і не є учасником судового розгляду.
У кожного вченого свою думку і, незважаючи на те, коли виникає функція обвинувачення, вона завжди буде проходити на підставі закону.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.2.Уголовно-процеесуальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 15 вересня 2001 року). Харків. "Одіссей", 2001.
3.Міхеенко М.А., "Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі". / / "Право України". - 1995 -. № 11 -. C.64.
4. Там же. - С.65.
5.Рахунов Р.Д., "Учасники кримінально-процесуальної діяльності". - М., 1989. -С.49.
6.Там ж. - С.52.
7. Савицький В.М. "Державне обвинувачення в суді" .- М., 1971. - С.46.
8. Рогатюк І.С. Звинувачення і принцип невинності при проведенні досудового слідства. / / Право України. -2001. - № 10. - С.44.
9. Там же .- С.45.
10. Там же. - С. 45.
11. Савицький В.М. "Державне обвинувачення в суді" .- М., 1971. - С.46.
12.Рубінштейн С.Л. "Основи загальної психології" .- М., 1985. - С.537.
13.Скворцов К.Ф. "Конституційні основи законодавства про прокуратуру України", "Розвиток теорії і практики кримінального судочинства в світлі нового законодавства про Верховний суд України", 1981. - С.33-34.
14.Строговіч М.С., Курс радянського кримінального процесу. - М., 1968. - Т.1. - С.192.
15.Тертишнік В.М. Кримінальний процес: Учебнік.3-е вид., Перераб. і доп. - Харків: Аріс, 2000 .- 576с.
16.Трайнін О.М. Загальне вчення про склад злочину. М., 1988. - С.8.
17.Утевскій Б.С. Нові методи боротьби зі злочинністю та деякі питання кримінальної відповідальності. / / Правознавство. - 1998. - № 2. - С.63.
18. Муравин А.Б. Кримінальний процес. Навчальний посібник. -Х.: ТОВ "Одісей", 2000. - 400с.