Закон нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Освітній заклад
Орловська банківська школа (коледж)
Центрального Банку Російської Федерації
Дослідницька робота
з дисципліни «Основи права»
тема: Закон - нормативно-правовий акт
найвищої юридичної сили.
Орел 2008

Зміст
Введення
1. Поняття та види законів
2. Юридична сила закону. «Війна законів».
2.1 Юридична сила закону
2.2 «Війна законів»
3. Законотворчість. Проблеми сучасного законодавства.
3.1 Законотворчість
3.2 Проблеми сучасного законодавства
4. Юридична техніка
5. Дії закону в часі, в просторі і по колу осіб
Висновок
Бібліографічний список

Введення
Актуальність теми. Питання про найвищу юридичну силу закону і про ієрархію нормативно-правових актів в цілому є найгострішою проблемою сучасного законодавства. Федеративний устрій російської держави вимагає злагодженої системи законодавства, яка змогла б забезпечити чітку ієрархічність нормативно-правових актів: перевага федеральних - над актами суб'єктів федерації, а Конституції - над усіма діючими в країні нормативно-правовими актами. Але, в даний час, на жаль такого злагодженого механізму не існує і в країні відбувається так звана «Війна законів», яка призводить до видання суперечливих чи навіть взаємовиключних правових актів, які як би нейтралізують один одного і не діють. А адже саме закон є головним орієнтиром і регулятором суспільних відносин, від системи законодавства залежить весь державний механізм і життя суспільства. А в ідеалі законотворчість має забезпечувати умови, при яких відсутні як прогалини в праві, так і надмірна зарегламентированность суспільних відносин. І до цієї «золотої середини» необхідно прагнути російській державі в даний час.
Мета даної роботи - дослідити місце закону в ієрархії нормативно-правових актів.
Завдання роботи полягають в тому, щоб розглянути ієрархію нормативно-правових актів, визначити місце закону в ній, розглянути види законів, порядок їх прийняття, набуття чинності, позначити елементи юридичної техніки, проаналізувати дію закону в часі, просторі і по колу осіб.
Предметом дослідження є закон як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили.
Об'єктом дослідження є процес законотворчості.
Методи дослідження: історичні, аналітичні, хронологічні, інформаційні.
Практична значимість дослідної роботи полягає в тому, що її можна використовувати як матеріал до семінару.
Структура роботи. Робота включає вступ, основну частину, висновок, бібліографічний список, додатки.
Для виконання роботи використано:
1) Конституція РФ.
2) ФЗ «Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних законів, конституційних законів, актів палат Федеральних Зборів».
3) "Теорія держави і права: підручник" (А. В. Мелехін-Маркет ДС, 2007)
4) "Теорія держави і права: підручник" (Н. І. Матузов, А. В. Малько - МАУП, 2004)
5) "Теорія держави і права: підручник для юридичних вищих навчальних закладів" (за ред. А. С. Піголкіна - ВАТ "Видавничий Дім" Городец ", 2003)
6) А.І. Абрамова «Взаємодія палат російського парламенту в сучасному законодавчому процесі» ("Журнал російського права", 2008, № 7)
7) В.А. Куроптев «Проблеми законодавчого техніки» ("Історія держави і права", 2008, № 10)
8) Г.І. Денисов «Юридична техніка: теорія і практика» ("Журнал російського права", 2005, № 8)
9) О.А. Іванюк «Якість закону і проблеми юридичної техніки (Огляд науково-практичної конференції) (" Журнал російського права ", 2008, № 2)
10) Р.Н. Донченко «Правовий нігілізм як усталене загальносоціальне явище» ("Юрист", 2005, № 6)

1. Поняття та види законів
Нормативний правовий акт - встановлений державою акт, який містить загальні правила поведінки (норма права). Дана форма права відома всім товариствам. За юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. (Додаток 1)
Постанова Пленуму Верховного Суду РФ дає таке визначення нормативного правового акту - "виданий у встановленому порядку акт уповноваженої на те органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи, що встановлює правові норми (правила поведінки), обов'язкові для невизначеного кола осіб, розраховані на неодноразове застосування і діють незалежно від того, виникли чи припинилися конкретні правовідносини, передбачені актом "
Нормативний правовий акт, що має міжвідомчий характер - це "акти, що містять правові норми, обов'язкові для інших федеральних органів виконавчої влади та (або) організацій, що не входять в систему федерального органу виконавчої влади, що затвердив (двох або більше федеральних органів виконавчої влади, спільно затвердили ) нормативний правовий акт ".
Історично виділяють дві тенденції розвитку права і закону - європейську та східну.
В рамках кожної з них існують свої різновиди верховенства права (й закону): в Європі - англосаксонська та романо-германська, на Сході - індуська, ісламська і т.д. Так, якщо в Європі ще в давнину складається світська концепція закону, то на Сході до приходу європейців поняття закону або відсутня, або має інший зміст, ніж у європейському праві, тобто, релігійна концепція закону.
Самі терміни "закон", "законодавство" у багатьох європейських мовах походять від латинського lex (множина leges). Роль закону зростає у міру створення централізованих держав і особливо посилюється в період абсолютизму. Але його верховенство стверджується лише з настанням буржуазної епохи і тільки в країнах романо-германської правової сім'ї.
Сьогодні під верховенством закону в більшості країн розуміють насамперед верховенство конституції. Конституцію визначають як центр, ядро ​​правової системи, джерело держави і т.д. Неоднакова юридична сила інших законів породжує проблему їх співпідпорядкованості. Вона доповнюється проблемою співвідношення закону і підзаконних актів, а у федеративних державах - співвідношення нормативних актів федерації та її суб'єктів.
З тих пір як право набуло національний характер, закон в силу його зв'язків з верховною владою держави можна розглядати як прояв державного суверенітету. Два аспекти суверенітету - внутрішній і зовнішній - зумовлюють і відповідні аспекти проблеми верховенства закону. У принципі верховенство закону відбиває лише внутрішній аспект суверенітету, тобто верховенство державної влади всередині країни. Зовнішній аспект суверенітету проявляється у співвідношенні закону міжнародного права, значущість цієї проблеми зростає в міру посилення інтеграції держав.
Європейська доктрина передбачає формальне закріплення закону в системі джерел права і наявність політико-правових гарантій верховенства закону, а також ряду неправових умов. [3]
Верховенство закону нерозривно пов'язане з його легітимністю. Легітимність (від лат. Legitimus - згоден з законами, законний, правомірний) - політико-правове поняття, що означає позитивне ставлення населення країни, його великих груп, громадської думки до діючих в конкретній державі інститутів державної влади, визнання їх правомірності.
Критерієм легітимності законів виступає конституція. Критерієм її легітимності - вищі принципи справедливості. У процесі судового конституційного контролю відбувається відсів не конституційних законів (норм), тобто по суті їх коригування з позиції легітимності. Одночасно коригується шляхом тлумачення сама конституція. [4]
У Росії закони поділяються на конституційні і звичайні. До конституційним законів відносяться, перш за все, сама Конституція і закони, які згадуються в Конституції (всього їх близько 20).
Федеральні конституційні закони займають особливе місце в російському законодавстві. Особлива юридична сила федеральних конституційних законів полягає в тому, що їм не повинні суперечити звичайні федеральні закони.
У Конституції Російської Федерації дається перелік питань, по яких повинні прийматися федеральні конституційні закони. До них, зокрема, віднесені закони:
- Про умови та введення надзвичайного стану, а також режим воєнного стану (ст. 56, 87, 88);
- Про прийняття до Російської Федерації та освіті в її складі нового суб'єкта, а також про зміну конституційного статусу Федерації (ст. 65, 66, 137);
- Про державний герб, прапор, гімн Росії (ст. 70);
- Про референдум (ст. 84);
- Про Уповноваженого з прав людини (ст. 103);
- Про діяльність Уряду (ст. 114);
- Про судову систему Російської Федерації, про порядок утворення та діяльності Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду та інших федеральних судах (ст. 118, 128);
- Про Конституційний Зборах (ст. 135). [1]
По органу, який приймає закон, в Російській Федерації розрізняють закони федеральних представницьких органів і закони федеральних органів суб'єктів Федерації.
За обсягом і об'єкту регулювання закони поділяються на загальні та спеціальні. Загальні закони присвячені певній сфері суспільних відносин. До них відносяться основи законодавства, основні принципи законодавства, кодекси. Спеціальні закони регулюють більш вузькі сфери суспільних відносин (наприклад, Закони України "Про міліцію", "Про заставу" та ін.)
Підзаконний нормативний правовий акт - це документ, видаваний відповідно до закону і йому не суперечить, що містить норми права, що конкретизують, деталізують та організаційно забезпечити дію закону. Він є поняттям збірним і являє собою ієрархію актів, починаючи від вищих представницьких органів, Президента, Уряду і закінчуючи актами місцевих органів влади і управління. У федеративній державі необхідно також розрізняти підзаконні нормативні правові акти федеральних органів державної влади і суб'єктів Федерації.
Указом Президента РФ від 5 грудня 1991 р . на Міністерство юстиції була покладена функція щодо державної реєстрації видаються міністерствами і відомствами нормативних актів, які регулюють права і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Постановою Уряду РФ від 8 травня 1992 р . було затверджено Положення про порядок державної реєстрації відомчих нормативних актів. Початок реєстрації встановлено було з 15 травня 1992 р .
Новий напрям у діяльності Міністерства юстиції є контрольну функцію, котра має на меті забезпечити дотримання законності. Таким способом виконавча влада здійснює внутрішній контроль за міністерствами і відомствами, спрямований на припинення можливих порушень в процесі здійснення ними своїх нормотворчих функцій.
До такої практики проявляють інтерес уряду та органи юстиції держав - учасниць СНД (Україна, Казахстан, Узбекистан та ін), а також республіки у складі РФ (Карелія, Комі та ін.) У деяких суб'єктів Федерації органами юстиції введена і успішно здійснюється реєстрація нормативних актів, що видаються органами управління. [3]
Множинність джерел права найбільш яскраво проявляється як відображення зростаючої ролі та обсягу нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в таких країнах, як Франція, Великобританія, США.
Конституція Франції 1958 р ., Надзвичайно розширивши сферу нормотворчої діяльності виконавчої влади, разом з тим не визначила системи нормативних актів. Не фіксована, перш за все, нормотворча компетенція уряду і центральних органів управління.
В Англії можна відзначити наступні види урядових нормативних актів: постанови, накази, правила, вказівки, розпорядження, циркуляри, повідомлення.
Множинність джерел права типова й для США. До різноманітності видів нормативних актів, що видаються органами виконавчої влади, додається ще й невизначеність їх співвідношення, регулювання однорідних питань різнорідними нормативними актами.
Президент США, який об'єднує повноваження глави держави, глави виконавчої влади (уряду) і верховного головнокомандуючого збройними силами, видає такі види нормативних актів: виконавчі накази, адміністративні накази, плани реорганізації, директиви, прокламації, військові накази. Міністерствами та іншими федеральними відомствами видаються накази, інструкції, правила виробництва і процедури. Нормативні положення формулюються також в актах, що носять самі різні найменування: директива міністерства, меморандум міністра, циркуляр, публічну заяву. [5]
Таким чином, історично виділяють дві тенденції розвитку права і закону - європейську та східну. В рамках кожної з них існують свої різновиди верховенства права (й закону). Самі терміни "закон", "законодавство" у багатьох європейських мовах походять від латинського lex (множина leges). Роль закону зростає у міру створення централізованих держав і особливо посилюється в період абсолютизму. Але його верховенство стверджується лише з настанням буржуазної епохи і тільки в країнах романо-германської правової сім'ї.

2. Юридична сила закону. «Війна законів»
2.1 Юридична сила закону
У відповідності з федеральним законом «Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів» на території Російської Федерації застосовуються тільки ті федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів, які офіційно опубліковані.
Датою прийняття федерального закону вважається день прийняття його Державною Думою в остаточній редакції.
Датою прийняття федерального конституційного закону вважається день, коли він схвалений палатами Федеральних Зборів в порядку, встановленому Конституцією Російської Федерації.
Федеральні конституційні закони, федеральні закони підлягають офіційному опублікуванню протягом семи днів після дня їх підписання Президентом Російської Федерації.
Офіційним опублікуванням федерального конституційного закону, федерального закону, акта палати Федеральних Зборів вважається перша публікація його повного тексту в "Парламентській газеті", "Російській газеті" або "Зборах законодавства Російської Федерації".
Федеральні конституційні закони, федеральні закони направляються для офіційного опублікування Президентом Російської Федерації. Акти палат Федеральних Зборів направляються для офіційного опублікування головою відповідної палати або його заступником.
"Парламентська газета" є офіційним періодичним виданням Федеральних Зборів. Федеральні конституційні закони, федеральні закони підлягають обов'язковому опублікуванню у "Парламентській газеті". Обов'язковому опублікуванню у "Парламентській газеті" підлягають ті акти палат Федеральних Зборів, за якими є рішення палати, яка прийняла ці акти, про обов'язкове їх оприлюднення.
Федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях, а також доведені до загального відома (оприлюднені) по телебаченню і радіо, розіслані державним органам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям, передані по каналах зв'язку , поширені в машиночитаній формі.
Закони, акти палат Федеральних Зборів і інші документи не можуть бути опубліковані також у вигляді окремого видання.
Федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів набирають чинності одночасно на всій території Російської Федерації після закінчення десяти днів після дня їх офіційного опублікування, якщо самими законами або актами палат не встановлено інший порядок набуття ними чинності.
"Збори законодавства Російської Федерації" є офіційним періодичним виданням, в якому публікуються федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Уряду Російської Федерації, рішення Конституційного Суду Російської Федерації про тлумачення Конституції Російської Федерації і про відповідність Конституції Російської Федерації законів, нормативних актів Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду Російської Федерації або окремих положень перерахованих актів.
Федеральний конституційний закон, федеральний закон, акт палати Федеральних Зборів, у який були внесені зміни або доповнення, може бути повторно офіційно опублікований в повному обсязі.
Таким чином, найвища юридична сила закону виявляється в його незаперечності (жоден інший орган, крім законодавчого, не може скасувати або змінити закон), законами повинні відповідати акти всіх державних органів. Закон займає чільне місце в системі правових актів держави; містяться в законах норми регулюють звичайно основні, найбільш важливі суспільні відносини, в законах найбільш повно виражається державна воля правлячого класу, його економічні і політичні інтереси.
2.2 «Війна законів»
Сучасне російське суспільство характеризується безліччю різних протиріч, з одного боку, правовий нігілізм, з іншого - правовий ідеалізм, обидва ці несумісні явища утворюють разом загальну картину юридичної безкультур'я.
У першому випадку закони відверто ігноруються, порушуються, не виконуються, їх не цінують, не поважають, у другому, навпаки, їм надається значення сили, здатної одним махом вирішити всі наболілі проблеми. Зазначені крайності - наслідок багатьох причин, без подолання яких ідея правової держави нездійсненна.
Війна законів - найбільш руйнівна форма правового нігілізму.
Війна законів призводить до видання суперечливих чи навіть взаємовиключних правових актів, які як би нейтралізують один одного і не діють. Нерідко підзаконні акти стають "надзаконнимі". Прийняті у великій кількості юридичні норми не стикуються. У результаті виникають найгостріші колізії.
З іншого боку, є значні пласти суспільних відносин, не опосредуемих правом, хоча об'єктивно потребують цього. Разом з тим має місце і перенасичена регламентація окремих сторін життя суспільства. Все це створює правовий безлад, плутанину, війну законів і влади. Заплутаність законодавства дає простір для волюнтаристських дій посадових осіб, владних структур. Тому наше суспільство нерідко називають суспільством, де все можна і в той же час нічого не можна.
Війна йде в рамках Росії між законами, указами, судовими рішеннями, урядовими постановами, а також між федеральними та регіональними актами. Більшість держчиновників як і раніше керуються не законами, а інструкціями, багато з яких або повторюють норми законів і указів, або суперечать їм, перекручують їх суть, вводять додаткові обов'язки громадян. З'являється основа для бюрократичного свавілля, свавілля, правового нігілізму.
Єдиний правовий простір країни розмивається внаслідок недотримання принципу пріоритету норм Конституції Російської Федерації над іншими правовими нормами, федеральних правових норм над нормами суб'єктів Російської Федерації, недостатньою налагодженості державного управління на різних рівнях. У суб'єктах Російської Федерації державний орган чи посадова особа може ухилятися від виконання рішення суду, який визнав закон або інший нормативний правовий акт неконституційним або суперечить федеральному законодавству, може продовжувати застосовувати акти, визнані судом недійсними. До речі, ні в одній країні світу з федеративним устроєм регіональні закони не мають переваги перед федеральними. [10]
Але існує не тільки війна законів, але і війна з законом. Коли закон підміняється, зводиться нанівець указами та іншими підзаконними актами, змінюється або доповнюється.
Проблема в тому, що Конституція РФ чітко не розмежовує предмети законотворчості і "указотворчості", не обумовлює твердо і однозначно, що закон має вищу юридичну силу порівняно з усіма іншими нормативними актами, в тому числі і указами, хоча цей основоположний принцип є загальновизнаним у усьому світовому досвіді. У ній лише йдеться про те, що "укази і розпорядження Президента не можуть суперечити Конституції РФ" (ст. 90), що "Конституція РФ і федеральні закони мають верховенство на всій території Російської Федерації" (ч. 2 ст. 4). [10]
Таким чином, можна зробити висновок, що «війна законів» виникає внаслідок правового нігілізму з одного боку і правового ідеалізму - з іншого. Вона призводить до видання суперечливих чи навіть взаємовиключних правових актів, які як би нейтралізують один одного і не діють.

3. Законотворчість. Проблеми сучасного законодавства
3.1 Законотворчість
Поняття законо-та правотворчості (правотворення) зазвичай вживається у двох сенсах: освіта (походження) права; освіта окремого юридичного закону або більш широкого нормативного правового акту. До теперішнього часу не має однозначного вирішення проблема співвідношення права і закону.
Розрізняють три способи правотворчості:
- Безпосередня правовстановлювальних діяльність повноважних державних органів;
- Санкціонування державними органами норм, які склалися незалежно від них у вигляді звичаю (ділового звичаю) чи вироблені недержавними організаціями;
- Безпосереднє правотворчість народу, проведене у формі всенародного голосування (референдуму).
До принципів правотворчості відносяться: науковість, демократизм, безпосереднє правотворчість народу, плановість; обгрунтованість, доцільність, об'єктивність, системність.
У кожній державі коло суб'єктів, які мають право законодавчої ініціативи, визначається на конституційному і законодавчому рівнях. Цей перелік має досить жорсткий обмежувальний характер. В іншому випадку робота національних парламентів була б практично паралізована і носила хаотичний характер від великої кількості бажаючих прийняти участь в цьому процесі.
У залежності від кола суб'єктів, які мають право законодавчої ініціативи, виділяють наступні її види: парламентська, урядова (або глави держави), народна і спеціальна. У практиці російської дійсності застосовуються всі відомі міжнародній спільноті методи, в тому числі і народної ініціативи (право на референдум).
Правотворчість - це процес, який складається з певних стадій:
- Законодавча ініціатива з боку строго визначених Конституцією суб'єктів права;
- Рішення компетентного органу про необхідність видання акта;
- Підготовка концепції та проекту нормативного акту;
- Обговорення проекту нормативного акту в комісіях, комітетах, палатах, на сесіях законодавчого органу;
- Прийняття нормативного акту в певному порядку (наприклад, шляхом голосування);
- Опублікування нормативного акту.
У Російській Федерації на відміну від інших держав визначено широке коло осіб, що володіють правом законодавчої ініціативи, що відображають федеративний устрій держави.
Правом законодавчої ініціативи в Росії володіють: Президент Росії; депутати Державної Думи; члени Ради Федерації; Рада Федерації; Уряд Росії; федеральні судові органи - Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий Арбітражний Суд (з питань їх компетенції); суб'єкти Федерації (в особі їх законодавчих органів).
Всі перераховані суб'єкти користуються правом законодавчої ініціативи в повному обсязі, тобто їм дано конституційне право вносити законопроекти з будь-яких питань, які відносяться до ведення Російської Федерації і спільному ведення Федерації і її суб'єктів. Перед тим як внести проект у Державну Думу, проводиться велика робота, що вимагає залучення різних установ і фахівців. При підготовці законопроекту до розгляду необхідно підготувати цілий пакет документів: текст законопроекту, обгрунтування необхідності його прийняття, фінансове і економічне обгрунтування на підтвердження, чи потрібні будуть витрати на реалізацію майбутнього закону; необхідність розробки нових правових актів, щоб майбутній закон міг бути реалізований.
Для розгляду цих та інших питань Держдума призначає відповідальний комітет по законопроекту. Після його рішення законопроект направляється на висновок Уряду, а також відповідних міністерств (на наукову експертизу).
Підготовлений законопроект направляється до Ради Думи для розгляду. Щорічно до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації вноситься близько 900 законопроектів. Це майже у два рази перевищує реальні можливості їх розгляду. Кожен другий законопроект розробляється за ініціативи депутатів Державної Думи. 7% законопроектів надходить від Президента Росії і 23% - від Уряду Росії. Щоб вийти з такого становища, деякі фахівці пропонують право законодавчої ініціативи надавати тільки групам депутатів. Для підвищення ролі Уряду Росії у правотворчому процесі Президент Російської Федерації своїм указом поклав на федеральні міністерства функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у встановлених формах відповідних сфер. Наприклад: Указ Президента Російської Федерації від 9 березня 2004 р . N 314 "Про систему і структуру федеральних органів виконавчої влади" / / Російська газета. 2004. 12 березня. [3]
"Коефіцієнт виходу" в урядових законопроектів у Росії та в інших державах значно перевищує подібний показник у підготовлених депутатами законопроектів. Як свідчить досвід правотворчої діяльності 69 держав, у 33-х з них від 90 до 100% законопроектів вносяться урядами цих країн, а ще в 22-х на частку уряду доводиться більше 50% законопроектів. З 60-ти держав у 42-х національні парламенти схвалюють від 90 до 100% законопроектів, підготовлених урядом, у 9 - від 80 до 89%, а в 4 - від 70 до 79% законопроектів. У Росії 27,9% законопроектів, підготовлених Урядом, стають законами, а у депутатських - тільки 9,9%.
У ряді держав передбачені певні обмеження у депутатських повноваженнях правотворчої діяльності. У Японії Закон про парламент передбачає обов'язок надання депутатом законопроекту тільки за підтримки не менше 20 депутатів в Палаті представників і не менше 10 депутатів у Палаті радників. У Швеції право законодавчої ініціативи мають лише постійні комісії Риксдагу, а в Австрії - комітети Національної Ради. В Угорщині - всі комісії Державної Ради Угорської Республіки. У Словаччині - також комітети Національної Ради Словацької Республіки. У Чехії - групи депутатів Палати депутатів і Сенату Чеської Республіки. [3]
Особливе значення в діяльності Федеральних Зборів має розгляд законопроектів з фінансових питань. Вони вносяться в Державну Думу тільки при наявності висновку Президента. У ньому міститься інформація про наслідки прийняття того чи іншого законопроекту з бюджетній і фінансовій політиці суспільства, а саме:
- Про введення або скасування податків, звільнення від їх сплати;
- Про випуск державних позик;
- Про зміну фінансових зобов'язань держави;
- Інші законопроекти, які передбачають витрати, що покриваються за рахунок федерального бюджету.
Після розгляду та прийняття законопроекту Державною Думою він стає федеральним законом. Відповідно до встановленого регламенту Державна Дума приймає федеральний закон в трьох читаннях (певних стадіях законодавчого процесу):
а) під час першого читання обговорюються тільки основні положення законопроекту. Обговорення починається з доповіді ініціатора законопроекту. Потім заслуховуються співдоповідачі, проводяться дебати. Після цього Державна Дума приступає до прийняття рішення по законопроекту. У тому випадку, якщо Дума схвалює цей законопроект, вона передає його для продовження роботи в комітет, який відповідав за його підготовку;
б) на друге читання законопроект виноситься вже з поправками, з урахуванням зауважень і пропозицій, які були висловлені депутатами в першому читанні. На цьому етапі депутати обговорюють законопроект за статтями разом з поправками;
в) третє читання полягає тільки в голосуванні "за" чи "проти" законопроекту в цілому. У його зміст поправки більше не вносяться, і сам законопроект не обговорюється. Для прийняття федерального закону необхідно більшість голосів від загального числа депутатів Державної Думи.
У практику законотворчої діяльності Державної Думи Російської Федерації з 2002 р . увійшло розгляд законопроектів у "нульовому читанні". Це дозволяє ще до його офіційного розгляду скоригувати позиції законодавців з авторами законопроектів. Найчастіше в цій ролі виступає Уряд Росії. Висловлюється думка про необхідність розгляду у "нульовому читанні" всіх законопроектів, які зачіпають економічні та соціальні інтереси громадян, а також визначають гарантії їх конституційних прав і свобод.
Радою Державної Думи Російської Федерації або профільним комітетом Правовому управлінню Державної Думи може бути доручено проведення правової або лінгвістичної експертизи приймається законопроекту із зазначенням конкретного строку, але, як правило, не менше двох-трьох тижнів. Зміст роботи проведеної експертизи залежить від того, в якому читанні розглянуто законопроект. За результатами проведеної правової експертизи складається висновок, в якому даються відповіді на наступні три основні питання:
1. Відповідає чи не відповідає розглянутий законопроект Конституції Російської Федерації, федеральним конституційним законам, федеральним законам, основним "профільним" законодавчим актам?
2. Чи є протиріччя в структурі законопроекту між розділами, главами, статтями, частинами та пунктами?
3. Чи повністю приведений перелік актів федерального законодавства, підлягають визнанню такими, що втратили силу, призупинення, зміни або прийняття в зв'язку з даним законопроектом?
Від приналежності прийнятого законопроекту до предмета відання Російської Федерації або до предмету спільного ведення залежить процедура його прийняття. Проекти федеральних законів з предметів спільного ведення узгоджуються з законодавчими (представницькими) і вищими виконавчими органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, які повинні в 30-денний термін дати відгуки на отримані законопроекти. Якщо більше однієї третини суб'єктів Російської Федерації висловляться проти прийняття відповідного федерального закону, то за рішенням Державної Думи створюється погоджувальна комісія.
Проекти федеральних законів по предмету спільного ведення, прийняті Державною Думою в першому читанні, направляються в законодавчі (представницькі) органи державної влади суб'єктів Російської Федерації для подання в Державну Думу поправок у 30-денний термін. До закінчення цього строку розгляд зазначених законопроектів у другому читанні не допускається.
Проекти федеральних законів про введення або скасування податків, звільнення від їх сплати, про випуск державних позик, про зміну фінансових зобов'язань держави, а також інші законопроекти, що передбачають витрати, що покриваються за рахунок федерального бюджету, можуть бути внесені до Державної Думи тільки при наявності висновку Уряду Російської Федерації. Замість висновку часто дається відгук (позитивний або негативний). Це відбувається в тому випадку, коли воно не може зробити точних розрахунків, немає фінансово-економічного обгрунтування та фінансово-економічної оцінки поданого законопроекту. Прийняття рішення щодо голосування про прийняття законопроекту не рекомендується.
При проведенні правової експертизи законопроектів в області бюджетних відносин основним актом законодавства на порівнянність порівняння є Бюджетний кодекс Російської Федерації.
Прийнятий Державною Думою федеральний закон передається протягом п'яти днів до Ради Федерації для подальшого розгляду. Таким чином, прийняття закону здійснюється послідовно обома палатами. Рада Федерації протягом чотирнадцяти днів розглядає прийнятий Державною Думою федеральний закон.
Можливі такі варіанти вирішення: схвалює його або відхиляє, або утримується від розгляду. У разі відхилення прийнятого Думою федерального закону обидві палати створюють погоджувальну комісію для подолання розбіжностей, що виникли. Дана комісія розглядає заперечення Ради Федерації і виносить рішення. Після цього закон вдруге розглядається Думою. Якщо комісія не прийшла до узгодженого рішення або її рішення не влаштовує Державну Думу, відхилений закон ставиться на голосування в раніше прийнятій редакції. У цьому випадку закон вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше двох третин від загального числа депутатів Державної Думи.
Рада Федерації, як правило, самостійно вирішує питання про те, розглядати чи не розглядати прийнятий Державною Думою закон. Ст. 106 Конституции делает исключение из этого правила, давая перечень законов, которые Совет Федерации обязан рассмотреть. Все они относятся к предметам исключительного ведения Российской Федерации:
- законы по вопросу федерального бюджета;
- законы по вопросам налогов и сборов;
- законы по вопросам ратификации международных договоров;
- законы по вопросам статуса и защиты государственной границы Российской Федерации;
- законы по вопросам войны и мира.
Сократить перечень законов, которые в обязательном порядке подлежат рассмотрению Советом Федерации, можно только путем внесения изменений в Конституцию РФ.
Принятый парламентом закон должен быть официально провозглашен и опубликован в официальных источниках, после чего закон приобретает обязательную силу. В случае одобрения Советом Федерации федерального закона, принятого Государственной Думой, он в течение пяти дней направляется Советом Федерации Президенту для подписания и обнародования. Если же принятый Думой федеральный закон не был рассмотрен Советом Федерации, то по истечении четырнадцати дней с момента его направления в Совет Федерации Государственная Дума направляет закон Президенту.
Четырнадцатидневный срок для подписания принятого федерального закона необходим для того, чтобы глава государства имел возможность внимательно ознакомиться с его содержанием и принять решение о подписании закона либо об отклонении. После подписания Президентом закон должен быть обнародован. Официальным считается опубликование закона в "Парламентской газете", "Российской газете" или "Собрании законодательства Российской Федерации". При опубликовании в этих изданиях указывается полное наименование закона, дата его подписания, полный текст.
Президенту Российской Федерации предоставлено право на возвращение переданного ему на подпись закона для повторного рассмотрения в парламенте. Отклоняя его, Президент предлагает свою редакцию закона в целом, либо его частей, или сообщает о нецелесообразности принятия данного закона. В таком случае Государственная Дума включает в повестку дня вопрос о повторном рассмотрении закона. В процессе повторного решения данного закона в Думе ставятся на голосование три предложения:
1) одобрить федеральный закон в редакции Президента. Если это предложение не принято, голосуется второе предложение;
2) одобрить федеральный закон в ранее принятой редакции Государственной Думы.
3) если не принято ни одно из данных предложений, палата проводит голосование по отдельным разделам, главам, статьям, пунктам в редакции Президента.
В случае принятия Думой решения одобрить федеральный закон в ранее принятой редакции Председатель Государственной Думы направляет закон в Совет Федерации. При повторном рассмотрении федерального закона, одобренного Думой в ранее принятой редакции, Совет Федерации после обсуждения или без обсуждения голосует об одобрении федерального закона в ранее принятой редакции. Одобренный Советом Федерации федеральный закон направляется Президенту России для подписания и обнародования. Семидневный срок для подписания Президентом закона исчисляется с момента получения им текста закона, направленного Советом Федерации.
По статистике, из 50 федеральных законов, принимаемых Государственной Думой, около 20 рассматриваются повторно после отклонения их Советом Федерации и Президентом России.
В ряде государств (в том числе и в России) президенты наделены правом вето. Это рассматривается как важный способ воздействия главы государства на законодательный процесс. Например, Президент США с 1789 по 1989 гг. воспользовался этим правом 1421 раз. В 103-х случаях Конгрессу США удалось его преодолеть.
Федеральные конституционные законы занимают особое место в российском законодательстве, и порядок их принятия обеспечивается статьей 108 Конституции РФ. [3]
Особое место конституционных законов, их верховенство по отношению к другим законам обусловлено и сложной процедурой их принятия. Федеральные конституционные законы принимаются квалифицированным (т.е. не менее 3/4 от общего числа членов Совета Федерации и не менее 2/3 от общего числа депутатов Государственной Думы) большинством голосов в каждой из палат Федерального Собрания. Для сравнения - для принятия обычного федерального закона достаточно простого большинства голосов, кроме этого, Президент имеет право возвратить обычный закон в парламент на новое рассмотрение.
В отношении федерального конституционного закона Конституция обязывает Президента независимо от того, согласен он с принятым конституционным законом или нет, подписать его в той редакции, в какой он принят Федеральным Собранием, и обнародовать не позднее, чем по истечении четырнадцати дней. Конституционные законы публикуются в тех же официальных изданиях, где и обычные федеральные законы. (Додаток 3)
В условиях современной России признано целесообразным возложить на Министерство юстиции обязанность по осуществлению системного мониторинга законодательства. Помимо осуществляемого контроля за процессом формирования регионального законодательства Минюсту предоставляется право контроля за принятием ведомственных нормативных правовых актов. Наприклад, в 2004 р . было отказано в регистрации 206 ведомственным нормативным правовым актам.
Излишняя зарегламентированность общественных отношений иногда может привести к принятию, с точки зрения российской действительности, весьма экзотических законов.
Вот несколько таких примеров из законодательства американских штатов, которые у нас могли бы быть опубликованы под рубрикой "Нарочно не придумаешь":
· В Неваде запрещается перегонять верблюдов по шоссе.
· В Калифорнии ставить мышеловку может лишь тот, у кого есть разрешение на охоту.
· В Арканзасе (родном штате президента Билла Клинтона) муж может бить жену, но не чаще одного раза в месяц.
· В Техасе преступник за 24 часа до совершения преступления обязан сообщать будущей жертве, к чему он готовится.
· В Оклахоме денежному штрафу или тюремному заключению подвергается тот, кто строит гримасы собаке.
· В Западной Виргинии запрещается идти в школу ребенку, от которого пахнет луком.
· В Теннесси нельзя ловить рыбу с помощью лассо.
· Во Флориде весной запрещено ловить сачками лягушек.
· В Пенсильвании запрещается мести мусор под ковер.
· В Коннектикуте наказанию подвергаются те, кто ходит по мостовой на руках.
· В Иллинойсе привлекают к суду того, кто предлагает горящую сигару собаке, кошке или иному домашнему животному. [3]
Существует три способа правотворчества, а также принципы правотворчества. Выделяют также круг субъектов, обладающих правом законодательной инициативы, который определяется на конституционном и законодательном уровнях. Такая дифференциация процесса правотворчества направлена на совершенствование законодательной системы.

3.2 Проблемы современного законодательства

К проблемам современного законодательства относится следующие:
1) Проблема качества принимаемых законов. Несовершенство принятого закона обычно связывают с законотворческими ошибками. Замечено также: чем сложнее законодательная процедура, тем выше качество принятого закона, и, наоборот, упрощенный подход к ней порождает ошибки в законе. По сложившимся представлениям законотворческая ошибка - это результат несоблюдения законодательным органом общепринятых правил, стандартов и требований в области разработки и принятия законодательных актов.
По мнению ученых, они связаны с недостатками и упущениями, возникшими на стадии проектирования норм права, переводом имеющихся представлений о социальных и юридических закономерностях в систему нормативно - правовых установлении. Хотя проектирование любого закона и является творческим процессом, его результаты должны соответствовать определенным, достаточно формализованным критериям, в первую очередь - положениям Конституции РФ, федеральным законам и общепризнанным нормам международного права, а также правилам законодательной техники, формальной логики и современного русского литературного языка.
2) В законодательстве последних лет заметно усилилась такая негативная тенденция, как обесценивание норм права. Наиболее ярко она проявилась среди норм, устанавливающих юридическую ответственность. Законодатель почти всегда предусматривает в законе специальную норму, устанавливающую ответственность за нарушение положений принятого закона. Однако чаще всего дело сводится к повторению общеизвестной истины, что виновные лица несут ответственность в соответствии с законодательством Российской Федерации.
3) Дублирование нормативных предписаний нарушает один из важнейших принципов законодательной техники - максимальная экономия норм при изложении правовых предписаний, недопущение их повторов. Отступление от него приводит только к увеличению количества законов, в которых становится трудно ориентироваться правоприменителю, что способствует распространению правового нигилизма.
Являясь официальным документом государства, закон должен быть написан особым стилем, призванным обеспечить точное и ясное закрепление воли государства в форме общеобязательных властных велений, предписаний. Законодательный текст "не доказывает, не объясняет, не убеждает, а властно предписывает субъектам права определенное поведение, формулирует требования, общеобязательные предписания.
4) Фактографические ошибки связаны с неточностями в отдельных реквизитах закона, ссылками на уже утратившие силу законы или их отдельные нормы либо ссылками на законы, которые не имеют отношения к предмету регулирования закона. Нередки случаи, когда в законах указывают официальное наименование какого-либо органа государственной власти, который впоследствии упраздняется или реорганизуется и существует уже с другим названием, что ведет к необходимости вносить в закон соответствующие изменения. Довольно часто законодатель упускает отдельные обстоятельства, имеющие существенное значение для содержания и жизнеспособности проектных норм, в связи с чем возникает необходимость вносить дополнения и изменения в недавно принятый закон. [6]
Законотворческие ошибки выявляются после принятия закона, его опубликования или в процессе законоприменения. Например, с многочисленными юридическими и грамматическими ошибками были приняты и официально опубликованы часть первая и отдельные главы части второй Налогового кодекса РФ. Они устранены в установленном порядке, т.е. путем внесения законом соответствующих изменений. Из ста трех статей части второй Налогового Кодекса РФ, принятой в августе 2000 р ., в декабре того же года в девяносто одну статью (88% от их общего количества) внесены изменения и дополнения, что свидетельствует о низкой эффективности современного российского законодательного процесса.
Риск законотворческих ошибок значительно снижается, если подготовка законопроекта осуществляется в соответствии с правилами законодательной техники. На сегодняшний день они законодательно не закреплены. Эти правила синтезированы и обобщены в рекомендациях ученых и практиков, занимающихся законотворческой деятельностью, и считаются общепринятыми и обязательными потому, что отступление от них или их игнорирование неизбежно ведет к снижению качества принимаемых законов, их неэффективности.
Причины законотворческих ошибок можно классифицировать как объективные и субъективные.
К объективным можно отнести коренные изменения, происшедшие за последние годы в российской правовой системе, и связанные с ними пробелы в отечественной теории государства и права; необходимость в короткие сроки заново создавать или обновлять практически все отечественное законодательство; недостаточную правовую культуру населения в целом и многих участников законодательного процесса на федеральном уровне; несовершенство законодательной процедуры, установленной регламентом Государственной Думы.
Среди субъективных причин можно отметить поспешность в рассмотрении и принятии законов, нарушение технологии и недостаточно четкую регламентацию законодательного процесса, незнание многими субъектами и участниками законопроектной деятельности действующего законодательства, методологии, методики законотворчества, правил законодательной техники и современного русского литературного языка, несоблюдение или игнорирование отдельными участниками законодательного процесса установленных или выработанных на практике процедур создания законов, волюнтаризм отдельных руководителей, проявляющийся во внесении в Государственную Думу популистских или не основанных на потребностях практики законопроектов.
Кроме того, в последние годы является предметом активной научной разработки является проблема организации законотворческой деятельности Парламента РФ. Современная российская законотворческая практика складывается таким образом, что основная составляющая законодательной работы в ее содержательном плане выполняется Государственной Думой ФС РФ, соответственно ей принадлежит ключевая роль в законотворческой деятельности.
По существу, заимствован мировой опыт практики законотворчества, в соответствии с которым в двухпалатном парламенте законодательный процесс сосредоточивается преимущественно в палате, формируемой путем прямых выборов и непосредственно представляющей все население страны, его интересы.
К одному из наиболее важных моментов следует отнести наделение палат полной самостоятельностью, проявляющейся в том, что ныне они могут независимо друг от друга реализовывать свои законотворческие полномочия.
В особом юридическом оформлении нуждается вопрос о сроке рассмотрения Советом Федерации законопроектов, поступающих к нему на предварительное согласование. Ныне установление данного срока отдано "на добрую волю" нижней палаты. Предоставление Государственной Думе права произвольно устанавливать его продолжительность стало одной из причин того, что Совет Федерации порой не успевает выразить своего мнения по законопроекту. Отсутствие необходимой нормы к тому же нередко побуждает верхнюю палату оставлять поступившие из Государственной Думы законопроекты вообще без рассмотрения.
В силу указанного обстоятельства сам процесс формирования согласованной позиции палат на этапе обсуждения законопроекта превращается в трудноразрешимую проблему современной законотворческой практики. Выходом из этой ситуации могло бы служить закрепление в Регламенте Государственной Думы четко определенного срока для рассмотрения законопроекта другой палатой, что позволит обеспечить обязательность названной процедуры, своевременность ее осуществления Советом Федерации.
Укрепление правовых основ взаимодействия палат Федерального Собрания РФ в процессе обсуждения законопроекта побуждает к поиску новых подходов при формировании механизма такого взаимодействия. Так, немаловажное значение имеет повышение эффективности процедур, предупреждающих возникновение юридических коллизий и способствующих сближению позиций палат в отношении рассматриваемого проекта. К процедурам такого рода можно, например, отнести организуемые палатами совместные обсуждения наиболее острых, концептуальных вопросов будущего закона на проводимых парламентских слушаниях, круглых столах, конференциях с обязательным привлечением к обсуждениям научных и практических работников. Это позволяет обменяться мнениями по спорному моменту, выявить разные взгляды и позиции, проанализировать причины возможных противоречий и заранее продумать способы их предотвращения.
Целесообразно создание специализированного научно-координационного органа, который обеспечивал бы сбалансированную деятельность палат Федерального Собрания РФ по осуществлению законотворческих полномочий. Возможно возложение на указанный орган задач по распределению нормотворческих усилий в рамках взаимодействия палат с учетом специфики законодательной работы каждой из них, а также рассмотрению спорных альтернативных вопросов, касающихся конкретных законопроектов, и выработке взаимоприемлемых для палат предложений. Важным является объединение интеллектуальных и организационных ресурсов для решения общих проблем. Указанный орган мог бы давать заключения по всем проектам законодательных актов, находящихся на рассмотрении законодательного органа. [3]
Таким образом, законотворчество должно обеспечивать условия, при которых отсутствуют как пробелы в праве, так и излишняя зарегламентированность общественных отношений.

4. Юридическая техника
Юридическая техника - это система средств, правил и приемов подготовки и упорядочения правовых актов, применяемая в целях обеспечения их совершенства и повышения эффективности.
Основным объектом юридической техники является текст правовых актов, информационное воплощение юридических предписаний. При их принятии важно учитывать, чтобы содержание таких предписаний (дух) и форма (буква) соответствовали друг другу, чтобы не было неясностей, двусмысленности.
Юридическая техника призвана структурировать правовой материал, совершенствовать язык правовых актов, делать его более понятным, точным и грамотным. Во многом именно уровень юридической техники символизирует собой определенный уровень правовой культуры конкретного общества.
Техническими средствами являются юридические термины (словесное выражение понятий, используемых при изложении содержания правового акта) и юридические конструкции (специфическое строение нормативного материала, складывающееся из определенного сочетания субъективных прав, льгот, поощрений, обязанностей, запретов, приостановлений, наказаний и т.п.). В качестве юридических конструкций выступают те или иные правовые режимы, юридический состав правонарушения и т.п.
К техническим правилам относятся:
1) ясность и четкость, простота и доступность языка правовых актов;
2) сочетание лаконичности с необходимой полнотой, конкретности с требуемой абстрактностью выражения соответствующих правовых предписаний;
3) последовательность в изложении юридической информации;
4) взаимосвязь, согласованность и внутреннее единство правового материала.
Технические приемы - это способы, фиксирующие официальные реквизиты (наименование правового акта, дата и место его принятия, подписи должностных лиц и т.п.), структурная организация правового акта (вводная часть - преамбула, общая и особенная части, нумерация разделов, глав, статей, пунктов и т.д.).
Юридическая техника подразделяется на следующие виды:
· законодательная (правотворческая);
· систематизация нормативных актов;
· учет нормативных актов;
· правоприменительная.
Все виды юридической техники играют исключительно важную роль и используются на разных этапах механизма правового регулирования - от издания нормативных актов до принятия на их основе правоприменительных актов. [8]
Говоря о качестве нормативного акта, следует иметь в виду не только его юридическую, социальную и политическую характеристики, но необходимо обращать внимание и еще на одно немаловажное обстоятельство - цена закона. Она включает в себя два вида расходов:
- первый - связан с бюджетными (и не только) затратами на его подготовку в ходе прохождения стадий нормотворческого процесса;
- второй - связан с целевыми бюджетными расходами государства на обеспечение реализации его положений. Российская Федерация пока еще экономически не в состоянии обеспечить полную реализацию всех действующих федеральных законов.
Расходы, связанные с принятием только федеральных законов Российской Федерации, весьма значительны. Например, в течение 2003 р . в Государственную Думу было внесено 1165 законопроектов. Лишь каждый шестой из них был рассмотрен в нескольких чтениях. Из числа рассмотренных только каждый третий был принят, т.е. лишь 191 законопроект из общего числа стал действующим законом (это чуть более 16%). В практике других государств наблюдается прямо противоположная картина. Например, в Финляндии ( 2003 р .) из двухсот с небольшим законопроектов парламент отклонил всего четыре, т.е. более 95% поступивших законопроектов стали законами.
Авторами примерно 20% поступающих ежегодно законопроектов являются законодательные собрания субъектов Российской Федерации. Самыми эффективными субъектами законотворческой инициативы в 2003 р . были Президент и Правительство России. Все поступившие от них законопроекты стали законами (от Президента - 32, от Правительства - 82). Такое положение соответствует сложившейся законотворческой практике государств со стабильным государственным строем. В них примерно 78% законов подготавливаются правительством. В то же время из 623 законопроектов, подготовленных в 2003 р . депутатами Государственной Думы, было реализовано только 54.
Несовершенство и низкая эффективность законотворческого процесса в России для ее бюджета весьма обременительно. По оценкам специалистов, подготовка только одного законопроекта обходится налогоплательщику примерно в 450 тыс. руб. На подготовку всех законопроектов в 2003 р . было израсходовано примерно 530 млн. руб. Учитывая, что 84% проектов были отклонены на разных стадиях, то в разряд издержек следует отнести более 420 млн. рублей. Неэффективные расходы российской законотворческой системы этим не ограничиваются. Внесение и рассмотрение законопроектов также требуют финансовых затрат, идущих на лоббирование (более 800 млн. руб. неэффективного расходования) и непосредственное рассмотрение законопроектов (1,7 млрд. руб. неэффективного расходования). Таким образом, расходы на отклоненные только Государственной Думой законопроекты в 2003 р . составили почти 3 млрд. руб.
Отрицательные последствия некачественного законодательства проявляются и другим образом. Например, недостаточное качество вновь принятых федеральных законов о налогах и сборах проявляется уже в том, что они требуют доработки сразу же после их принятия по причине элементарного нарушения или несоблюдения законодательной техники. Не отличаются высоким качеством и издаваемые на основе федерального налогового законодательства соответствующие подзаконные нормативные правовые акты, направленные на создание механизма их реализации.
Несовершенство и нестабильность федерального налогового законодательства современной России приводят к тому, что отсутствует единство правоприменительной политики в действиях не только налоговых органов. Нередко арбитражные суды выносят противоположные решения, основанные на различном толковании одних и тех же норм налогового законодательства.
По статистике Высшего Арбитражного Суда, более 70% дел по заявлениям налогоплательщиков разрешается в их пользу. Практически каждое третье обращение в форме жалобы в Конституционный Суд России поступает по поводу несовершенства налогового законодательства. Отсутствие в федеральном законодательстве возможности применения практики досудебного урегулирования налоговых споров влечет за собой значительное увеличение нагрузки на судей арбитражных судов.
Кроме того, эта проблема носит не только экономический, но и политический характер. Например, нестабильность налоговой политики государства не позволяет "четко определить не только пределы экономических свобод, но и степень вмешательства в хозяйственную деятельность в результате осуществления мер налогового контроля. В противном случае налоговый контроль может превратиться из необходимого инструмента налоговой политики в средство подавления экономической самостоятельности, а также одного из способов чрезмерного и несоразмерного ограничения провозглашаемых конституционных прав и свобод в экономической сфере - свободы предпринимательства и права собственности. [9]
Таким образом, юридическая техника призвана структурировать правовой материал, совершенствовать язык правовых актов, делать его более понятным, точным и грамотным. Во многом именно уровень юридической техники символизирует собой определенный уровень правовой культуры конкретного общества.

5. Действия закона во времени, пространстве и по кругу лиц
Статья 54 Конституции РФ провозглашает:
«1. Закон, що встановлює або обтяжуючий відповідальність, зворотної сили не має.
2. Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалося правопорушенням. Если после совершения правонарушения ответственность за него устранена или смягчена, применяется новый закон».
Для практики имеет непосредственное значение проблема действия нормативных актов. Она включает в себя четыре аспекта:
- на какие общественные отношения данный нормативный акт распространяется (предметное действие);
- с какого и по какое время нормативный акт имеет юридическую силу (действие во времени);
- на какую территорию он распространяет свое регулирующее воздействие (действие в пространстве);
- каковы его адресаты (действие по кругу лиц).
Действие нормативных правовых актов рассматривается применительно к следующим аспектам: времени, пространству и кругу лиц.
Нормативные правовые акты во времени начинают действовать с момента вступления их в законную силу. Этот момент определяется днем принятия акта правотворческим органом; истечением установленного законом срока после его опубликования; временем, указанным в самом акте или в специальном акте о введении его в действие. Акт утрачивает силу по истечении срока действия акта, в связи с изданием нового акта, заменившего ранее действовавший акт, на основании прямого указания компетентного органа о его отмене.
Принципиально важен, особенно для практики, вопрос об обратной силе закона. По общему правилу "закон обратной силы не имеет". Исключение составляют уголовный закон и закон об административной ответственности, которые имеют обратную силу в следующих случаях: если закон распространяет действие на факты, возникающие до его вступления в законную силу; если это устанавливается самим законом; если закон смягчает или устраняет ответственность.
В пространстве пределы действия нормативных актов определяются территорией, на которую распространяется суверенная власть конкретного государства, либо территорией, указанной в самом законодательном акте (например, районы Крайнего Севера).
По кругу лиц нормативный акт распространяет свое действие на категории субъектов, указанных в законе, с учетом предусмотренных в нем ограничений в отношении официальных представителей других государств, дипломатов и других лиц, обладающих дипломатическим иммунитетом. [5]
Таким образом, действие закона во времени неразрывно с его действием в пространстве и по кругу лиц, так как даже само определение понятия закона отмечает зависимость его распространения на время и место действия, а также, на всех лиц, находящихся на пространстве действия закона. Даже всевозможные исключения в законах, затрагивающие, казалось бы, совершенно отдельную область права, оказываются при более внимательном рассмотрении настолько тесно связанными, что нельзя с уверенностью сказать, где действие закона относится к пространственному, а где определяется кругом лиц или четко временем. По этому юристам-законодателям очень важно уметь определять эти характеристики, чтобы не допустить ошибок которые могут привести к беспорядкам в обществе и международным скандалам.

Висновок
Історично виділяють дві тенденції розвитку права і закону - європейську та східну. В рамках кожної з них існують свої різновиди верховенства права (й закону). Роль закону зростає у міру створення централізованих держав і особливо посилюється в період абсолютизму. Але його верховенство стверджується лише з настанням буржуазної епохи і тільки в країнах романо-германської правової сім'ї.
Высшая юридическая сила закона проявляется в его непререкаемости (никакой другой орган, кроме законодательного, не может отменить или изменить закон), законам должны соответствовать акты всех государственных органов. Закон занимает главенствующее положение в системе правовых актов государства; содержащиеся в законах нормы регулируют обычно основные, наиболее важные общественные отношения; в законах наиболее полно выражается государственная воля правящего класса, его экономические и политические интересы.
«Война законов» возникает в результате правового нигилизма с одной стороны и правового идеализма – с другой. Она приводит к изданию противоречивых или даже взаимоисключающих правовых актов, которые как бы нейтрализуют друг друга и бездействуют. Законотворчество должно обеспечивать условия, при которых отсутствуют как пробелы в праве, так и излишняя зарегламентированность общественных отношений.
Юридическая техника призвана структурировать правовой материал, совершенствовать язык правовых актов, делать его более понятным, точным и грамотным. Во многом именно уровень юридической техники символизирует собой определенный уровень правовой культуры конкретного общества.
Для правильного применения правовых норм необходимо уметь точно определить действие нормативно-правового акта, содержащего эти нормы, во времени, в пространстве и по кругу лиц.

Бібліографічний список
1) Конституция РФ.
2) ФЗ «О порядке опубликования и вступления в силу федеральных законов, конституционных законов, актов палат Федерального Собрания».
3) "Теорія держави і права: підручник" (А. В. Мелехін-Маркет ДС, 2007)
4) "Теорія держави і права: підручник" (Н. І. Матузов, А. В. Малько - МАУП, 2004)
5) "Теорія держави і права: підручник для юридичних вищих навчальних закладів" (за ред. А. С. Піголкіна - ВАТ "Видавничий Дім" Городец ", 2003)
6) А.І. Абрамова «Взаємодія палат російського парламенту в сучасному законодавчому процесі» ("Журнал російського права", 2008, № 7)
7) В.А. Куроптев «Проблеми законодавчого техніки» ("Історія держави і права", 2008, № 10)
8) Г.І. Денисов «Юридична техніка: теорія і практика» ("Журнал російського права", 2005, № 8)
9) О.А. Іванюк «Якість закону і проблеми юридичної техніки (Огляд науково-практичної конференції) (" Журнал російського права ", 2008, № 2)
10) Р.Н. Донченко «Правовий нігілізм як усталене загальносоціальне явище» ("Юрист", 2005, № 6)
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
125.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Нормативно-правовий акт
Нормативно-правовий акт
Конституція як основний нормативно-правовий акт
Закон і нормативний акт
Нормативний правовий акт як джерело права
Нормативний правовий акт як основне джерело російського права
Пошук загальної причини невдач ppm першого роду Закон збереження сили
Нормативно-правовий контекст інвалідності
© Усі права захищені
написати до нас