Ранчін А. М.
Кіт співає, очі прищуривши,
Хлопчик дрімає на килимі,
На дворі грає буря,
Вітер свище на дворі.
«Годі тут тобі валятися,
Сховай іграшки та вставай!
Підійди до мене прощатися,
Та й спати собі іди ».
Хлопчик встав. А кіт очима
Поводив і все співає;
У вікна сніг валить жмутами,
Буря свище біля воріт.
<1842>
Композиція вірша
Вірш «Кіт співає, очі прищуривши ...» складається з трьох частин, що відповідають елементам строфічної структури - трьом строфах - чотиривірші з перехресною римуванням АБАБ: прищуривши (А) - килимі (Б) - буря (А) - дворі (Б); в непарних рядках - жіноча рима (наголос припадає на передостанній від кінця вірша склад: прищуривши - буря), у парних - чоловіча (наголос падає на останній від кінця склад: килимі - дворі).
Перша строфа вірша - сценка, картинка в кімнаті будинку, очевидно, в дитячій і опис світу поза домом, природи. Предмети поетичного зображення - відмінні для Фета. Як зауважував В.П. Боткін у статті «Вірші А.А. Фета »(1857),« велика частина поетів любить відтворювати тільки сильні ефектні явища природи; у м. Фета, навпаки, знаходять собі відкликання самі повсякденні, які пролітають повз нас, не залишаючи в душі нашій ніякого сліду <...>. Таку наївну уважність почуття і очі знайдеш хіба тільки у первісних поетів »(Бібліотека російської критики / Критика 50-х років XIX століття. М., 2003. С. 316).
Перша строфа побудована за принципом суворої симетрії. Перші два вірші присвячені дому, кімнаті:
Кіт співає, очі прищуривши,
Хлопчик дрімає на килимі.
Це двовірш поділяється на дві частини: на перший рядок, яка говорить про кота, і на другий рядок, де згадується про хлопчика. Обидві рядки - пропозиції зі схожою основою синтаксичної структури: підмет (виражене іменником чоловік. Роду в імен. Відмінку) + присудок (виражене дієсловом у формі наст. Часу єдностей. Числа третьої особи).
Третя і четверта рядка - опис бурі за межами дому:
На дворі грає буря,
Вітер свище на дворі.
Однак цей фрагмент вірша вже не розділяється надвоє так, як перша і друга рядки: якщо в першій і другій рядках сказано про двох різних істот зображуваного поетом світу (про кота і про хлопчика), то в третій і четвертій рядках говориться про одне й те ж явище - про бурю, тільки в третьому вірші вона позначена саме словом «буря», а в четвертому - словом «вітер». Таким чином, третя і четверта рядка містять смислового повтор. Мета цього повтору - виразна: посилити уявлення про розгулялася стихії.
Синтаксично третя і четверта рядка схожі, але їх схожість - «зворотна». Третя відкривається обставиною місця (вираженим іменником чоловік. Роду єдностей. Числа у місцевому відмінку) «на дворі», за яким слідують присудок (виражене дієсловом у формі наст. Часу єдностей. Числа третьої особи) «грає» і підмет (виражене іменником жіночого роду в именит. відмінку). Четверта ж рядок, навпаки, відкривається підметом (вираженим іменником чоловічого. Роду в именит. Відмінку) «вітер», за яким стоїть присудок (виражене дієсловом у формі наст. Часу єдностей. Числа третьої особи) «свище», а закриває рядок той же зворот «на дворі», яким починався попередній вірш. За допомогою такого «зворотного» побудови двох сусідніх віршів, своєрідного їх «завихрення», ймовірно, передається кружляння вітру-хуртовини. Але одночасно дзеркальна синтаксична симетрія цих рядків, може бути, асоціюється із замкнутим простором кімнати, кордони якої не може порушити розігрався вітер.
Будинок у вірші - це, майже безсумнівно, поміщицька садиба з оточуючим її двором; менш імовірно, що це міська садиба, оточена огорожею з воротами. (Така деталь, як килим, виключає можливість розуміння будинку як селянської хати, - в селянських будинках килимів не було.)
Центральна частина вірша - наказ, звернене до хлопчика і, мабуть, належить його матері або, швидше, - якщо взяти до уваги строгість і владно тону, - батькові. Б.Я. Бухштаб приписує це звернення матері або няні хлопчика (Бухштаб Б.Я. А. А. Фет / / Фет А. А. Повне зібрання віршів / Вступ. Ст., Підго. Тексту і приміт. Б. Я. Бухштаб. Л., 1959 («Бібліотека поета. Велика серія. Друге видання»). С. 35). Навряд чи ці слова належать няні: і повеліває інтонація, і наказ прийти попрощатися перед сном цьому суперечать. Категорично-жорстка інтонація також навряд чи може асоціюватися з промовою матері.
Хто вимовляє ці слова, невідомо: читач чує їх, але «не бачить» говорить. Такий прийом «умовчання», може бути, мотивований дрімотному сприйняттям хлопчика і / або кота (адже далі йдеться про його погляд: «А кіт очима / приводу»). Строфа складається з чотирьох звернень-наказів, три з яких виражені дієсловами у наказовому способі. Ці категоричні звернення порушує мирну дрімоту в кімнаті.
Третя, остання строфа співвіднесена з першої за принципом неповної дзеркальної симетрії: у першому рядку йдеться про встала хлопчика і названий кіт, але про його триваючому співі згадується тільки в наступному вірші: вторгнення наказового голоси порушило сонний спокій в дитячій:
Хлопчик встав. А кіт очима
Поводив і все співає ...
Порушення блаженного спокою передається віршованим переносом: «А кіт очима / Приводи і все співає». Межі синтаксичної основи пропозиції (подлежащее. + оповідь.: Кіт співає) не збігаються з межстіховой паузою.
Але незабаром колишній стан дрімоти відновлюється: як і раніше «кіт <...> співає», як і в першому рядку твору.
У третій і четвертій рядках описується, як і в третьому і четвертому віршах першого розділу, буря:
У вікна сніг валить жмутами,
Буря свище біля воріт.
Однак і тут немає тотожності з описом бурі в першій строфі. З одного боку, стихія, здається, розігралася ще сильніше: вона вже намагається проникнути всередину будинку, «атакує» його кордон - вікно: «У вікна сніг валить жмутами». Тільки з цієї, передостанній, рядки стає ясно, що негода - зимова. З іншого боку, тепер сказано, що «буря свище» вже не «на дворі», а «біля воріт», тобто далі від будинку, за межами двору. Затишку і спокою будинку ніщо не загрожує. При цьому синтаксис останніх двох рядків тексту майже тотожний з синтаксисом останніх рядків першої строфи: обставина місця + підмет + присудок + обставина способу дії (жмутами - цього елемента в першій строфі не було) + підмет + присудок + обставина місця.
У Фета «часті повтори цілих віршів - зазвичай в кінці строф, без змін (як у вірші" Ми зустрілися знову після довгої розлуки ... ") або з варіаціями (як у вірші" Фантазія ", де остання строфа повторює першу, або як у віршах "Я тобі нічого не скажу ...", "Місяць дзеркальний пливе по лазуровій пустелі ..."), де два початкових вірша у зворотному порядку повторюються у двох кінцевих віршах. Непоодинокі й більш складні повтори, як у вірші "Співачці", де остання строфа об'єднує (з варіаціями) перші два вірші першої строфи з двома останніми віршами другої строфи »(Бухштаб Б.Я. А. А. Фет. С. с. 49 -50). У вірші «Кіт співає, очі прищуривши ...» поет тонко грає на повторах і на їх неповному схожості повторюваних слів, висловів, рядків.
У вірші дається зображення простий сценки, вбрані у форму фрагмента: сценка-мініатюра немов вирвана з повсякденності, невідомо нічого ні про час, ні про місце цього епізоду, ні про хлопчика, ні про дорослому.
Світ, відтворений у вірші, - буденний. Фет неодноразово наполегливо стверджував, що джерелом поетичного твору можуть бути самі звичайні випадково побачені речі та явища: «До чого шукати сюжети для віршів, сюжети ці на кожному кроці - кинь на стілець жіноче плаття або подивись на двох ворон, які сіли на паркані, ось тобі й сюжети », - пояснював він ще в юності одному поетові Я.П. Полонському (Я. П. Полонський, «Мої студентські спогади» / / Полонський Я. П. Твори: У 2 т. / Упоряд., Вступ. Ст., Комент. І. Б. Мушина. М., 1986. Т. 2. С. 444).
А у статті «Про вірші Ф. Тютчева» (1859) він помічав у такому ж роді: «... Найвища думка про людину, душі чи природі, пропонована поетові як найбільша знахідка, може розбудити в ній тільки сміх, тоді як побилися горобці можуть вселити йому майстерне твір »(Фет А. Вірші. Проза. Листи / Вступ. ст. А. Є. Тархова; Сост. та приміт. Г. Д. Аслановою, Н. Г. Охотіна і А. Е. Тархова. М. , 1988. С. 284).
Буденність зображеної у вірші ситуації була витлумачена пародистом Д.Д. Мінаєвим як «нікчемність» змісту, в його пародії (1863) звичайність замінена грубої натуралістичністю, хлопчик - недбайливим слугою-підлітком (козачком):
На дворі мукає корова,
Чекає на даху кішку кіт.
Небо темно і суворо,
Буря плаче і реве.
«Що валяєшся в передпокої!
Самовар нести пора ...
Кара з цією пикою:
Дрихнет з самого ранку ».
Козачок схопився. Суворо
Буря рветься у ворота,
Але мовчить у хліві корова,
І на даху немає кота.
Образна структура
Вірш побудовано на антитезі «зовнішній світ - дім». Холоду і свисту протиставлене мірне, рівне муркотіння («спів») кота, дисгармонійного руху - спокій дрімоти і сну. Кот як образ, що втілює затишок і спокій, зустрічається також у вірші Фета «Не бурчи, мій кіт-мугикаючи ...», написаному майже в один час (1843 р.) з «Кот співає, очі прищуривши ...»:
Не бурчи, мій кіт-мугикаючи,
У нерухомому напівсні:
Без тебе темно і дико
У нашому боці;
Без тебе все та ж піч,
Ті ж вікна, як учора,
Ті ж двері, та ж свічка,
І знову нудьга.
Будинок у поезії Фета «оточує особистість <...> він є у Фета осередком пейзажу, центром того простору, яке схоже на ліричному суб'єкту» (Лотман Л.М. А Фет. «Не питай, над чим замислююся я ...» / / Поетичний лад російської лірики. Л., 1973. С. 193).
Відтінки значення 'тепло, затишок' притаманні слову «килим». У вірші співіснують великий і неспокійний світ природи (або всього, що не є будинок) і теплий, рідний для хлопчика і кота світ дитячої. Але ці два світи не тільки протиставлені. Для опису світу розгулялася стихії використаний дієслово «грає», але з допомогою родича однокореневого слова «іграшки» характеризується світ хлопчика. Світ цей аж ніяк не настільки безтурботний, як може здатися на перший погляд. «Як і в житті маленького героя, в природі йде" гра "(" Сховай іграшки "-" грає буря "," кіт співає "," вітер свище ") <...> На відміну від людини, кіт, буря не можуть" сховати іграшки ", відпочити від свого призначення» (Буслакова Т. П. Російська література XIX століття: Навчальний мінімум для абітурієнтів. М., 2005. С. 238).
За свідченням Фета, А.А. Григор'єв, захоплювався цим віршем, вигукував: «Боже мій, який щасливець цей кіт і який нещасний хлопчик!» (Фет А. Ранні роки мого життя. М., 1893. С. 152-153). Як зрозуміти це зауваження проникливого літературного критика і уважного читача? Чому хлопчик нещасливий? Очевидно, тому, що він не вільний на відміну від грає стихії, якої ніхто не має права наказати заховати іграшки і, вставши з килима, йти у спальню. Невільна він і на відміну від безтурботно і самозабутньо співаючого кота. Гра стихії і спів кота вільні, ігри та вчинки хлопчика підпорядковані волі дорослих.
Повторюваний, стійкий образ фетовской лірики - вікно. «... Затишний світ будинку, кімнати зазвичай співвідноситься зі світом у вікні.
Вікно - жива, символічна межа кімнати і світобудови, незмінно нагадує про себе те місячним променем, що йде з нескінченності, то далеким, що розпливається в ночі звуком. Це не завжди відкрито виражене присутність <...>, надалі, особливо в його пізніх філософських елегіях, отримає структуроутворюючої значення. Вікно як деталь, що з'єднує камерний світ кімнати і світ Всесвіту, проходить через усю творчість Фета »(Сухова Н. П. Лірика Афанасія Фета. М., 2000. С. 53).
Н.П. Сухова, помічаючи, що в творах Фета «поет стоїть перед вікном у Світ, який частіше за все дає про себе знати неспокійними, тривожними сигналами», наводить цитату з «Кот співає, очі прищуривши ...» і ще ряд прикладів: «І великий дощ у скло моїх вікон / Стукається глухо »(« Нудьга », 1840),« Світає півночі - сонливий, скупе - Ліниво виглядає у вікно волоковое (вузьке, щелевидное вікно селянської хати. - О. Р.) »(« Ось ранок півночі - сонливий, скупе ... », 1841),« Люблю я Нем'ята луки / До вікна підповзають пар »(« Село », 1842),« Сумна береза / У мого вікна »(« Сумна береза ... », 1841),« Ті ж вікна , як учора, / Ті ж двері, та ж свічка, / І знову нудьга ... »(« Не бурчи, мій кіт-мугикаючи ... », 1843). На думку дослідниці, «вікно, розчинене у світ, відсікає своєї чотирикутної рамкою частина нескінченності і таким чином робить її кінцевої, маючи на увазі в той же час продовження" кінцевого "за межами своєї рамки. Тобто "вікно в світ" - це прекрасний приклад стику, боріння кінцевого з безкінечним »(Сухова Н. П. Лірика Афанасія Фета.С. 67-68).
Образ вікна зустрічається і в інших ліричних творах Фета. Наприклад, у вірші «Безмовні поля одяглися темрявою ...» (1842) розкрите вікно символізує відкритість «я» світу природи, їх втішне злиття: «І знову тихо все. Вже комарі втомилися / дзижчачи влітати до мене у відкрите вікно: / Всі сном упоено ... ». А у вірші «Ластівки пропали ...» (1854), як і в «Кіт співає, очі прищуривши ...», природа за вікном - стихія хаосу, ворожа людині:
З вечора всі спиться,
На дворі темно.
Лист сухий валиться,
Вночі вітер злиться
Так стукає у вікно.
Інша, гармонійна природа, але також прагне проникнути через вікно в світ будинку, представлена у вірші «знайома з півдня» (1854):
І марить ставок, і дрімає тополя сонний
<...>
І груди тремтить від пристрасті неминучий,
І гілкою всі проситься пахучої
Акація у розчинене вікно!
Особливе значення образ вікна набуває у вірші «Не питай, над чим замислююся я ...» (1854), де у вікно б'ється не стихія, а жива істота - голуб, що символізує мир і спокій, але потрапив у згубну бурю: «Так голуб, бурею захоплений, в скло, / Як зачарований, крилом блакитним б'ється ».
Але на відміну від інших прикладів у вірші «Кіт співає, очі прищуривши ...» світ за вікном не побачений поглядом спостерігача, безперечно є в домі. Мирна картина з співаючим котом і дрімаючі хлопчиком може відкриватися як умовного спостерігачеві, що знаходиться в кімнаті, так і погляду, проникаючого в кімнату ззовні, через вікно. (Думка, що у вірші світ показаний в сприйнятті хлопчика (Буслакова Т. П. Російська література XIX століття. С. 238), є надто категоричним.)
Точне вказівку «буря свище біля воріт» і замовчування про те, хто саме вимовляє веління хлопчикові, дозволяє припустити, що просторова точка зору швидше знаходиться поза затишного будинку, - умовний спостерігач чує голос, але не може побачити дорослого, який перериває своїм наказом солодку дрімоту дитини .
Метр і ритм
Вірш написано чотиристопним хореєм з чергуються жіночими та чоловічими закінченнями віршів - розміром семантично нейтральним, за яким у російській літературі не були закріплені якісь певні теми і смисли. Метрична схема чотиристопного хорея: 10/10/10/10 (у парних рядках вірші Фета остання, четверта, стопа усічена і має вигляд: / 1). Цифрою «1» позначені позиції (склади) у вірші, на які згідно метричної схемою має падати наголос, а цифрою «0» - позиції, які повинні бути ненаголошеними (в реальності в поетичних текстах звичайні відступу від метричної схеми, зазвичай - пропуски наголосів) . Знак «/» відзначає межу між стопами.
У російській літературі XVIII ст. чотиристопним хореєм писалися іноді так звані духовні оди (наслідування біблійної поезії - псалмів, поетичні філософські роздуми), чотиристопний хорей переважно вживався в так званої легкої поезії (передусім в любовній ліриці, створюваної в наслідування давньогрецьким стихотворцу Анакреонт, або Анакреонта), в піснях і романсах, зв'язок цього розміру з анакреонтическими мотивами веселощів, захвату життям і любов'ю і з народною піснею зберігається і в перші три десятиліття XIX століття, коли цей розмір також використовують у своїх віршованих казках В.А. Жуковський, А.С. Пушкін і автор «Коника-горбоконика» П.П. Єршов. Також цей розмір був характерний для деяких балад (див. детальніше: Гаспаров М. Л. Нарис історії російського вірша: Метрика. Ритміка. Рима. Строфіка. М., 1984. С. 54-55, 63-65, 113-115) .
Нейтральність розміру, як і строгість композиційної структури, покликана створити відчуття врівноваженості. Упорядкована поетична форма немов протистоїть однією з тем вірші - дисгармонії, розгулу стихії.
Разом з тим для Фета, очевидно, була значуща зв'язок цього розміру з деякими темами та жанрами. «Кіт співає, очі прищуривши ...» - своєрідна сценка з пунктирно наміченим сюжетом, а образ домовитого кота характерний для народної поезії. Тому автор вірша міг враховувати співвіднесеність чотиристопного хорея з літературними віршованими казками і з літературними піснями - наслідуваннями народної поезії. Але безсумнівна збережена в фетовском творі пам'ять про «Зимовому вечорі» А.С. Пушкіна, також написаному чотиристопним хореєм з римуванням АБАБ і з таким же чергуванням жіночих і чоловічих рим: «Буря мглою небо криє, / Вихори снігові крутячи, / То, як звір, вона завиє, / То заплаче, як дитя». Однак явне тематичне схожість двох текстів (зимова буря, виття або свист вітру) поєднується з разючим відмінністю: Фет замінює сумний тон пушкінського вірша («гірка подруга бідної юності моєї», «вип'ємо з горя»), в якому немає антитези «завірюха на дворі - затишок дому », настроєм, виконаним спокою і відчуженості, на перший погляд майже безтурботним.
У ритмічному відношенні вірші Фета традиційно для зразків чотиристопного хорея: «II стопа найчастіше несе наголоси, ніж I-я, а I-я - частіше, ніж III-я» (Гаспаров М. Л. Нарис історії російського вірша: Метрика. Ритміка. Рима. Строфіка. М., 1984. С. 76, докладніше про цю тенденцію див.: Там само. С. 77, 134). Так і у вірші «Кіт співає, очі прищуривши ...» наголос на першій стопі пропущено в третій, сьомий, восьмий рядках, в той час як на другий стопі наголос збережено у всіх рядках, а на третій стопі воно пропущено в другій, четвертій, шостий і дванадцятої рядках.
Звуковий лад
У вірші використовується повтор приголосних звуків (алітерація) в образотворчій функції:
Кіт співає, очі прищуривши,
Хлопчик дрімає на килимі,
На дворі грає буря,
Вітер свище на дворі.
«Годі тут тобі валятися,
Сховай іграшки та вставай!
Підійди до мене прощатися,
Та й спати іди ».
Хлопчик встав. А кіт очима
Поводив і все співає;
У вікна сніг валить жмутами,
Буря свище біля воріт.
Повтор звуку «р», очевидно, наслідує і бурчання кота, і завивання бурі («р» - так званий опорний приголосний в римі «буря - прищуривши»). Особливо показово скупчення прикладів звуку «р» у третьому рядку, що зображає «гру» бурі. Завдяки такому звукового оформлення двох різних мотивів (розгулу стихії і домашнього затишку, яке символізує спів кота) у них виявляється щось загальне - голос природи, в одному випадку розігралася, в іншому - «прирученої»). Мотив бурі (свисту) також оформлений звуком «з». Однак найбільше скупчення (шість випадків) прикладів звуку «с» і схожого на нього «ц», що є варіантом споконвічного (присутнього морфологічно - в постфікси, частці-ся) «с», міститься в другій строфі, що передає не гру стихії, а мова , звернену до хлопчика. Очевидно, це не випадково: веління дорослого виявляє для дитини щось загрозливе, на зразок бурі.