Економічні реформи в країнах Центральної та Східної Європи

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЗМІСТ
ВСТУП
1. ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ 5
1.1 Цілі економічних реформ
1.2 Етапи економічних реформ
1.3 Результати економічних реформ
2. Економічні реформи в країнах Центральної та Східної Європи
2.1 Аналіз економічних реформ у країнах Центральної Європи
2.2 Аналіз економічних реформ у країнах Східної Європи
2.3 Динаміка основних показників у країнах Центральної та Східної Європи
3. Нові тенденції економічного розвитку 23
ВИСНОВОК 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26
ДОДАТОК

ВСТУП
Основними цілями економічних реформ в країнах ЦСЄ було: підвищити ефективність виробництва; щоб зникли, як старі структури цін, так і монополізм виробників, щоб зникло централізований розподіл ресурсів. Так само однією з основних цілей було, щоб змінилася вкрай неефективна раніше склалася на догоду ідеологічним догмам і політичним пріоритетом структури виробництва.
Економічний розвиток країн Центральної і Східної Європи в післявоєнний період пройшло чотири етапи:
Перший етап (50 - 60 рр..) - Етап швидкого екстенсивного зростання, індустріалізація більшості країн регіонів;
Другий етап (кінець 60 - кінець 70 рр..) Пов'язаний з вичерпанням факторів екстенсивного розвитку;
Третій етап (кінець 70 - кінець 80 рр..) Характерний стагнацією економіки, початком агонії і краху соціалістичної суспільної системи;
Четвертий етап (початок 90 рр..) - Етап революційних перетворень, спаду виробництва і переходу країн ЦСЄ на ринковий і демократичний шлях розвитку.
До результатів економічних реформ відноситься те, що в державах ЦСЄ перебували у відносно кращому положенні. Не дивлячись на серйозні труднощі, економічні реформи тут дають позитивні результати. Так, наприклад найбільш сприятлива ситуація склалася в Угорщині, де темпи зростання ВВП в 1993 р. склали 3%.
За останні роки ЦСЄ досягли певних економічних успіхів у поглибленні ринкових перетворень.
У цілому макроекономічні показники розвитку ЦСЄ відзначаються стабільністю розвитку, і для більшості країн характерний стійкий підйом економіки, хоча за рівнем і рівнем розвитку вони займають різні позиції.

1. ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ: ТЕОРЕТИЧНІ
АСПЕКТИ
1.1 Цілі економічних реформ
Основними цілями економічних реформ було:
· Підвищити ефективність виробництва;
· Щоб зникли, як старі структури цін, так і монополізм виробників;
· Щоб зникло централізований розподіл ресурсів;
· Щоб змінилося вкрай неефективна раніше склалася на догоду ідеологічним догмам і політичним пріоритетом структури виробництва.
1.2 Етапи економічних реформ
Економічний розвиток країн Центральної і Східної Європи в післявоєнний період пройшло чотири етапи:
Перший етап (50 - 60 рр..) - Етап швидкого екстенсивного зростання, індустріалізація більшості країн регіонів;
Другий етап (кінець 60 - кінець 70 рр..) Пов'язаний з вичерпанням факторів екстенсивного розвитку;
Третій етап (кінець 70 - кінець 80 рр..) Характерний стагнацією економіки, початком агонії і краху соціалістичної суспільної системи;
Четвертий етап (початок 90 рр..) - Етап революційних перетворень, спаду виробництва і переходу країн ЦСЄ на ринковий і демократичний шлях розвитку.
Перший етап у всіх без винятку країнах ЦСЄ характеризується високими темпами економічного зростання, штучно підстебнути директивними плановими завданнями. Мета - зміцнити регіон економічний, зробити з нього надійного союзника для колишнього Радянського Союзу, ще один укріпрайон в капіталістичному оточенні і ще один плацдарм для світової революції.
У 1949 році було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). До сфери компетенції РЕВ входили питання координації народногосподарських планів, узгодження зовнішньоторговельного обороту, надання кредитів, організація у науково - технічного співробітництва тощо
РЕВ здійснював неринкову, тобто несправжню, інтеграцію, яку не можна назвати економічною, насправді вона була адміністративно-командної, бюрократичної. Ніяких економічних механізмів просто не було.
До кінця 60-х років у всіх країнах ЦСЄ була створена централізована дефіцитна планова економіка. Оптова торгівля замінена державною системою матеріально-технічного постачання. У главу планів поставлені показники з виробництва продукції в кількісному вираженні, по валу. Темпи зростання виробництва сталі головним критерієм успіху або успіху підприємства, галузі або країни в цілому. В умовах хронічного дефіциту вся продукція реалізовувалася за державним планом її розподілу, хоча обсяг непроданої продукції, незавершеного будівництва і запасів сировини весь час зростав.
На другому етапі економічного розвитку країн ЦСЄ проявилися ознаки вичерпання факторів первісного накопичення, швидкого екстенсивного економічного зростання. Істотно сповільнилися темпи економічного зростання (див. додаток А).
Зниження темпів економічного розвитку супроводжувалося зменшенням норми накопичення. Навпаки, як свідчать статистичні дані, частка капітальних вкладень у національному доході країн ЦСЄ продовжувало зростати.
У всіх країнах ЦСЄ тривали структурні зрушення на користь важкої промисловості, задані ще в 50 - х роках.
Повна зайнятість підтримувалася за рахунок низької продуктивності праці, зростала матеріаломісткість виробництва, знижувалася фондовіддача. Країни ЦСЄ стали вживати більш широкі та активні спроби до збільшення свого експорту на Захід, щоб заробити тверду валюту. Проте ці спроби не завжди виявлялися успішними: Захід чудово обходився без світової соціалістичної системи.
Вже на початку 60 - х років керівники ряду країн ЦСЄ змушені були піти на коригування обраного раніше жорсткого курсу на надцентралізовану планування і сверхіндустріалізацію на користь деякого стимулювання сільського господарства та підвищення життєвого рівня населення.
70 - і роки чітко показали на прикладі всіх країн ЦСЄ тупиковість соціалістичної моделі господарювання. До кінця 70 - х років темпи економічного розвитку країн регіону ще більше сповільнилися. Виходу з цієї ситуації не могли допомогти ні ставки сировини, ні кредити з боку СРСР.
Початок 70 - х років - це час, коли Захід вступив у новий етап науково - технічної революції, масового освоєння нового покоління техніки, формування нового технічного укладу. На цьому тлі згасання соціалістичної економіки виглядало особливо символічно. Соціалізм весь час доводив свою неадекватність мінливих умов світового розвитку. На жаль, лідери країн ЦСЄ не розуміли цього.
Основними рисами третього етапу розвитку економіки країн ЦСЄ є спочатку продовження уповільнення і стагнація економічного зростання, потім агонія і розвал соціалізму як історично не відбулася суспільної системи.
У 80 - х роках у всіх країнах ЦСЄ помітно посилилися інфляційні процеси. Різко зросли світові ціни на енергоносії та інші види сировини. СРСР скорочував постачання своєї сировини цим країнам, оскільки вони здійснювалися за цінами, нижчими від світових, і своєї сировини не вистачало самому постачальнику для його внутрішніх потреб. Країни ЦСЄ змушені були купувати зростаючу частину необхідного їм сировини на світовому ринку. Все це підривало ресурсну базу для інвестицій, необхідних не тільки для розширення, але і для модернізації та оновлення наявного основного капіталу.
В умовах неринкової економіки та відсутність внутрішніх стимулів до науково - технічному прогресу країни ЦСЄ реагували на зростання світових цін не переходом на ресурсозберігаючі технології, як Захід, а збільшенням імпорту сировини, розширенням експлуатації власних ресурсів, що вимагало додаткових капіталовкладень, база для яких скорочувалася.
Для придбання сучасного обладнання з метою модернізації свого виробництва та здійснення назрілих структурних змін в промисловості не вистачало ресурсів твердої валюти. Тому практично всі країни ЦСЄ відчайдушно намагалися пробитися на світові ринки з експортом своїх товарів і одночасно обмежити імпорт. У багатьох випадках це вдавалося. Крім того, країни ЦСЄ стали вдаватися до масштабних запозичень валюти, і в них почав рости зовнішній борг.
До кінця 80 - х років країни ЦСЄ опинилися по відношенню, наприклад до США по ВНП в розрахунку на душу населення приблизно в тій же позиції, що і 40 років тому, коли вони ще тільки починали свій соціалістичний експеримент.
Країни ЦСЄ і не могли досягти рівня економічного, соціального та технічного розвитку країн Заходу, оскільки у них модель господарювання виявилася історично не тільки безнадійно неефективної, але і просто тупиковою.
У цій моделі все орієнтовано не на задоволення реальних потреб, а на виконання планових потреб, а на виконання планових директив. Останні ж висували на передній план не якісні, а перш за все кількісні параметри виробничої діяльності, завдання виробництва заради виробництва, цілі, задані не нормальними економічними або просто людськими потребами, а ідеологічними і політичними міркуваннями правлячої номенклатури.
Цінувалося й заохочувала лише те, що давало високі темпи зростання, ті ж області, де кількісне зростання не міг бути так помітний (виробнича і соціальна інфраструктура, охорона навколишнього середовища тощо), завжди виявлялися не тільки в тіні, але і в повному провалі.
Соціалістична модель господарювання практично ізолювала країни ЦСЄ від світової економіки, світового ринку, залишаючи їх поза системою постійних зіставлень з передовими країнами, яка створюється механізмом конкуренції, позбавляла їх можливості спиратися на власний науково - технічний прогрес чи на запозичення передової технології за кордоном. Ця модель стимулювала ресурсопожіраніе, неефективність і технологічну відсталість.
Соціалістична планова модель господарювання дозволяла мобілізувати величезні ресурси на одній дільниці в один час і одним ударом досягти за короткий термін заданого результату. Але така модель виявилася непридатною для постійної, тривалої, завзятої і ефективної роботи. Вона була непридатною і для модернізації основного капіталу на новітній технологічній базі, бо не створювала нових внутрішніх джерел економічного зростання. Практично ці джерела швидко себе вичерпали, і система розвалилася.
Четвертий етап післявоєнного економічного розвитку країн ЦСЄ розпочався з моменту їхнього виходу з економічної і трансформаційної кризи. Першою з кризи стала виходити Польща. Розвал соціалістичної системи, агонія відповідної їй моделі господарювання в цій країні були, мабуть, найбільш тривалими і болючими серед всіх країн регіону.
1.3 Результати економічних реформ
Реформування економіки в країнах Східної Європи та Росії спочатку базувалося в основному на реалізації концепції «шокової терапії», яка передбачає швидке забезпечення фінансової стабілізації та лібералізації цін, створення різноманіття форм власності, розширення прав економічних суб'єктів, відкриття внутрішнього ринку. Проте практика показала, що перехід до ринкових відносин вимагає більш тривалої і поступової трансформації всього комплексу макро-і мікроекономічних перетворень. Тому згодом розглянуті країни перейшли до довгострокової стратегії економічних перетворень, що передбачає структурну перебудову, розвиток фінансових ринків, вирішення проблеми зайнятості та соціального захисту прав людини.
Політична трансформація країн Східної Європи, нових держав Євразії, відповідно і економічні зміни зробили певний вплив на ситуацію у світовій економіці. Фахівці ОЕСР висловили серйозну заклопотаність станом справ у цьому регіоні.
Криза в країнах Східної Європи, розрив економічних зв'язків між новими державами колишнього Союзу сприяли ще більшого скорочення обсягів виробництва, ослаблення процесу стабілізації національних економік. В цілому все це в умовах наростаючого невдоволення населення здатне гальмувати проведені економічні реформи.
На думку фахівців ОЕСР і МВФ, велику позитивну роль може зіграти виставу цим державам великих комерційних кредитів західними партнерами. Проте в нинішніх умовах зовнішні кредити (навіть на самих вигідних умовах) навряд чи вирішать внутрішні проблеми країн колишнього Союзу і прибалтійських держав, якщо вони самі не знайдуть шляхи для зупинення спаду виробництва, його стабілізації і подальшого зростання. Це так само думку міжнародних експортерів, з чим важко не погодитися. На перших порах говорили, що це питання спірне, але практика показує правильність постановки такого питання.
Незалежно від того, як буде вирішуватися валютна проблема, адміністрація МВФ з початку реформ радять країнам СНД та іншим державам зберегти єдиний торгово-економічний простір, ввести на певний строк єдиний тариф на імпорт споживчих товарів, що поки на перших порах ігнорувалося реформаторами СНД, у тому числі і Росії. Експортери МВФ висловлюються так само на користь утворення платіжного союзу СНД.

2 Економічні реформи в країнах Центральної та
Східної Європи
2.1 Аналіз економічних реформ в країнах Центральної
Європи
Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), до яких відносяться Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія, Чехія, Югославія, знаходяться в стані переходу від центрально-керованого господарства до ринкової економіки. Постсоціалістична трансформація являє собою багатофакторний процес, що передбачає зміну функцій основних суб'єктів економічної системи, розвиток ринкових механізмів і перетворення відносин власності.
Реформування економіки в країнах ЦСЄ спочатку базувалося в основному на реалізації концепції «шокової терапії», яка передбачає швидке забезпечення фінансової стабілізації та лібералізацію цін, створення різноманіття форм власності, розширення прав економічних суб'єктів, відкриття внутрішнього ринку. Проте практика показала, що перехід до ринкових відносин вимагає більш тривалої і поступової трансформації всього комплексу макро-і мікроекономічних перетворень. Тому згодом розглянуті країни перейшли до довгострокової стратегії економічних перетворень, що передбачає структурну перебудову, розвиток фінансових ринків, вирішення проблеми зайнятості та соціального захисту прав людини.
Слід зауважити, що країни цього регіону понад сорок років були головними партнерами Радянського Союзу, і з цієї точки зору хід економічних реформ в розглянутих державах, їх результативність не можуть не впливати на розвиток народного господарства Росії і на взаємини з нею. Крім того, накопичений країнами ЦСЄ досвід практичних заходів з формування ринкового середовища може бути корисний для держав, що здійснюють перехід від централізованої планованої економіки до ринкового господарства.
За рівнем соціально-економічного розвитку майже всі країни ЦСЄ відносяться до середньорозвинених, а Албанія відповідає критеріям країни, що розвивається. З точки зору структури економіки, в регіоні переважають індустріальні та індустріально-аграрні країни, але відсутні країни, що знаходяться на індустріальній стадії розвитку. Країни ЦСЄ поступаються країнам Західної Європи по середньому обсягом ВВП (у два-три рази менше) і знаходяться приблизно на рівні більш розвинених держав Латинської Америки.
Після Другої світової війни в усіх країнах ЦСЄ була встановлена ​​адміністративно-командна система. Поступово (але в рамках цієї системи) вихідну радянську модель змінили національні моделі (Югославська, угорська, польська), допускали певний розвиток елементів ринкової економіки: переважання одноосібних селянських господарств, збереження приватного сектору в дрібному виробництві та роздрібної торгівлі, активний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків з країнами з ринковою економікою аж до залучення іноземного капіталу. У той же час у ряді країн (Албанія, Румунія) до 1989-1990рр. в основному зберігався господарський механізм, властивий сталінської моделі.
2.2 Аналіз економічних реформ у країнах Східної Європи
Усі держави Центральної та Східної Європи входять до числа країн з перехідною економікою. Після падіння або трансформації комуністичних режимів у 1989-1991 рр.. в країнах регіону здійснюється перехід від адміністративно-командної до ринкової системи. При цьому важливу роль продовжують відігравати такі однакові умови, як рівень економічного розвитку, наявність елементів ринкової економіки до встановлення і в період панування адміністративно-командної системи, переважаючий менталітет населення, відкритість економіки відносно розвинених країн. Так, Чехія і Словенія, в яких ВВП на душу населення близький до показників таких країн, як Греція і Португалія, і де ще до Другої світової Війни склалася ринкова економіка, добилися набагато більших успіхів при переході до ринку, ніж Болгарія і Румунія, не кажучи вже про Албанії.
Створення ринкових інститутів у країнах Центральної та Східної Європи здійснювалася в результаті переплетення як еволюційного (градуалістіческого), так і радикального (шокового) варіантів перетворення. Переважно еволюційний характер реформ характерний для Болгарії, Угорщини, Румунії, Словаччини, Словенії, Хорватії. Радикальні методи реформування застосовувалися в Польщі і в меншій мірі - у Чехії.
Найбільші результати створення основ ринкової економіки до кінця 90-х рр.. були досягнуті в центрально-європейських країнах - Угорщині, Польщі, Словенії, Чехії. Набагато повільніше і з величезними труднощами відбувається перехід до ринку в країнах Балканського регіону - Албанії, Болгарії, Румунії, республіках колишньої Югославії. Але при всіх розходженнях у країнах Центральної та Східної Європи утвердилися основи ринкової економіки: ліквідовано централізована планування, відбулася лібералізація цін на більшість товарів і послуг, введена внутрішня часткова конвертованість національних валют, зник товарний дефіцит.
У ході ринкових реформ в 90-і рр.. переважали 3 головних напрями: лібералізація, фінансова стабілізація і приватизація.

2.3 Динаміка основних показників у країнах Центральної та
Східної Європи
Питома вага даних країн у світовому ВВП в середині 90-х рр.. склав 2-2,5%. У світовому експорті регіону відводиться 3,4%, у світовому імпорті - 4,5%. Виробництво електроенергії у цих країнах становить 3,9%; видобуток кам'яного вугілля - 9,1% світового рівня.
Одним з найважливіших показників успіхів економічних перетворень є економічне зростання. За темпами економічного зростання лідером у 1997р. була Польща -5,5%. За нею слідують Словаччина-4,5; Чехія-4; Угорщина -2%.
Одним з чинників високого приросту ВВП є внутрішній інвестиційний і споживчий попит. Саме завдяки приросту інвестицій на (21,6%) і споживчого попиту на (7,2%) Польща домоглася особливо вражаючих успіхів. При цьому зростання споживчого попиту був пов'язаний з підвищенням середнього рівня реальної заробітної плати на 6,1%.
Інвестиції є основним чинником зростання в Польщі. Вони зростали у фіксованих цінах у 1992р. - На 0,4%, в 1993р .- на 2,3; в 1994р. - На 7,1; в 1995р. -На 10,0; в 1996р. -На 12%.
Фактором, що стимулює економічне зростання Чехії, стало збільшення інвестицій в основний капітал приватного сектора. Збільшення роздрібного обороту відбувалося завдяки зростанню реальних доходів населення за рахунок надання послуг іноземним туристам, а також доходів від торгівлі.
В Угорщині основними чинниками економічного зростання були збільшення експорту і наявність значного припливу іноземних інвестицій. За цим показником країна займає лідируюче місце серед країн ЦСЄ. Обсяг іноземних інвестицій в Угорщині в 1997 р. становив 18 млрд. дол
В останні роки в структурі капіталовкладень країн ЦСЄ відбувався процес зниження питомої ваги централізованих інвестицій при одночасному підвищенні частки інвестицій державних та кооперативних підприємств.
Значні зміни відбуваються і в умовах фінансування інвестицій. Ці зміни торкалися, насамперед, області кредитування і здійснювалися в рамках реформи банківської системи (жорсткість умов одержання кредитів, скасування пріоритетних (пільгових) кредитів, включаючи інвестиційні). Ринок цінних паперів поступово став набувати все більш важливу роль у фінансуванні інвестиційної діяльності підприємств.
Необхідною умовою економічного зростання є трудові ресурси. Аналіз приросту населення в країнах ЦСЄ показує, що рівень народжуваності там є недостатнім навіть для простого відтворення. Єдиною країною, де традиційно зростає народжуваність, є Албанія.
У результаті зниження рівня народжуваності у більшості країн ЦСЄ в останнє десятиліття темпи зростання працездатного населення скоротилися. Внаслідок цього відбулося зменшення припливу в народне господарство працездатній молоді і збільшення частки осіб пенсійного віку (17% загальної чисельності населення).
У деяких країнах (Польща, Угорщина) склалася так звана система подвійної або повторної зайнятості населення, яка передбачає розвиток кооперативного сектору та індивідуальної трудової діяльності, а також сумісництво. Така система сприяє вирішенню проблеми залучення в народне господарство додаткової робочої сили.
На початку 90-х рр.. 50 - 70% населення мало додаткові джерела доходу від неформальної зайнятості. Наприклад, у Болгарії та Румунії істотну стабілізаційну роль зіграло особисте підсобне сільське господарство, в Чехії - щорічні державні програми, спрямовані на підтримку дрібних і середніх підприємців.
Тим не менш, у країнах ЦСЄ досить гостро стоїть проблема безробіття, зумовлена ​​насамперед скороченням зайнятості на державних підприємствах.
З метою зменшення безробіття проводяться спроби припинення або уповільнення банкрутств підприємств, що тягнуть за собою масове вивільнення робочої сили. Для цього приймаються спеціальні програми, пов'язані із здійсненням допомоги підприємствам-банкрутам з боку держави шляхом, звільнення від повернення кредитів, узятих на розвиток виробництва, скуповування боргів підприємства державою, відстрочки погашення різного роду позик та ін
У 1995р. кількість безробітних в розглянутих країнах склало більше 6 млн. чоловік. Так, у Польщі рівень безробіття складає більше 2,8 млн. чоловік (понад 15% економічно активного населення), в Болгарії -16,5%; в Угорщині -12,6; в Румунії - 9,3; в Словаччині -13, 7; в Чехії - 2,9%.
У відносно кращому становищі перебували держави Центральної та Східної Європи. Незважаючи на серйозні труднощі, економічні реформи тут дають позитивні результати. Найбільш сприятлива ситуація склалася в Угорщині, де темпи зростання ВВП в 1993 році склали 3%. У Чехії і Словаччині - інакше: у другому півріччі 1992 р. ВВП скоротився на 5%, далі в 1993 р. прогнозується стабілізація. Застій, падіння виробництва і торгівлі протягом 1991-1992 рр.. характерні для Польщі. Наближається до стабілізації економічне становище Болгарії та Румунії, про що свідчать показники - скорочення ВВП у другому півріччі 1992 р. було на рівні 8%, а 1993р. - Деяке поліпшення: зниження падіння ВВП до 2%
Дані таблиці з доповіді ОЕСР про стан світової економіки показують динаміку основних макроекономічних показників у країнах Східної Європи. Вони свідчать про триваюче в цей період глибокій економічній кризі в країнах Східної Європи:
· Триває падіння виробництва за всіма групами;
· У всіх країнах зростає рівень безробіття;
· Посилюється інфляція;
· Для всіх країн Східної Європи характерний негативний платіжний баланс (пасивний), тобто платежі перевищують інвестиційні надходження, що свідчить про те, що вони всі є боржниками.
Украй важка економічна ситуація залишається в Албанії, тут пізніше всіх були розпочаті політичні та соціально-економічні перетворення.
Однією з причин гальма можна назвати - напружена політична ситуація в цих країнах. Вона перешкоджає розробці та вибору відповідної програми внутрішньої економічної політики спрямованої на подолання кризи і піднесення виробництва. Подія в Югославії, на Україну, в Молдові, Таджикистані, Закавказзі і т.д. поглинають величезні бюджетні кошти, підривають сформовану структуру, поглиблюють економічну кризу. Більш того, всі негативні зміни в цих країнах вплинули на всі сектори світової економіки.
Польща. Розпочатий у 1992 р. зростання підйому виробництва ВВП у Польщі прискорився в наступні роки, маючи позитивну динаміку; промислове виробництво в2000 р. збільшилося на 6,5%, ВВП виріс на 3,5% (1999 р.) Інвестиції як основний фактор зростання в Польщі зростали у фіксованих цінах 1992 р. - на 0,4%, 1993 р. - 2,3%, 1994 р. - 7,1%, 1995 р. - 10,0%, 1996 р. - 12%, 1997 р. - 22,8% і в 1998р. на 20,2%. В даний час в країні налічується більше 20 тис. підприємств з участю іноземного капіталу. Сумарний приплив закордонних капіталовкладень склав більше 25 млрд. дол, і за приростом даного показника Польща посідає перше місце серед інших країн Центральної та Східної Європи. За ці роки продуктивність праці в промисловості підвищилася на 12%. Особливо високі темпи виробництва (12,4%) відзначаються в переробних галузях.
Важливим чинником подолання економічної кризи став розвиток приватного сектора, на який в даний час припадає більше 70% зайнятих і 64% виробництва ВВП.
Хоч і повільними темпами, але позначилася стійка тенденція зниження безробіття: з 14,9% у 1995 р. до 10% 1999
Серед чинників зростання польської економіки за останні роки слід виділити яскраво виражені успіхи щодо зниження інфляції (темп зниження в 1999 р. склав 7,3%) і активні позиції зовнішньої торгівлі. Найбільшими торговельними партнерами є країни Євросоюзу, держави Центральної і Східної Європи та Росія. Намітилася тенденція до зниження частки держбюджету, зовнішнього боргу - останнє в основному за рахунок досягнутої домовленості з Паризьким і Лондонським клубами.
За індексом ІМЕПІ Словенія (-7,032) на кінець сторіччя серед країн Східної Європи займає перше місце, зберігаючи при цьому досить високі темпи зростання, які в 1999 р. досягли 3,8% ВВП на душу населення, у 2000 р. вони склали 75 отн . Од. (При середньому значенні по ЄС - 100). Це найвищий показник у країнах Центральної та Східної Європи.
Динамічно розвивається Угорщина, де ринкові перетворення практично завершені.
Пожвавлення виробництва в Угорщині в середині 90-х рр.. відбувається на тлі збереження розбалансованості фінансової системи. Подоланню спаду в основному сприяли і іноземні інвестиції, за обсягом яких Угорщина лідирує серед країн Східної Європи (18, 2 млрд. дол - 38% загального обсягу іноземних інвестицій в ці країни).
Основні економічні показники за 1999 р. склали: темпи приросту ВВП - 3.7%, динаміка промислового виробництва - 10.2%. За мірками перехідних економік, порівняно низькою залишалася безробіття, рівень якої склав 7.1%. Темпи інфляції скорочуються до 10% за підсумками року.
Таким чином, Угорщина стає однією з найбільш вдалих в здійсненні трансформації країн Східної Європи.
У структурі народного господарства випереджаючими темпами розвивається сфера послуг.
Чехія мала найбільші успіхи в досягненні економічної стабільності. Державний бюджет бездефіцітен, обмінний курс крони стійкий, ВНП після скорочення на 0.9% у 1993 р. збільшився на 2.6% в 1994 р. і на 4% - в 1995 р.
В якості одного з найважливіших досягнень Чехії в 1999 р. можна називати скорочення інфляції до 2.1%, тобто до рівня, відповідного основним розвиненим ринковим країнам. Однак платою за це стало погіршення становища в області реальних показників, за якими країна вже втратила свої провідні позиції за останні кілька років. Це скорочення ВВП на 0.5%, промислового виробництва - на 3.5%, інвестицій на 7%, зростання безробіття до 10.5%.
Разом з тим Чехія має найбільш сприятливими умовами для створення ринкового конкурентного середовища. Практично завершені приватизаційні процеси з поєднанням різних форм власності. У реальному секторі з другої половини 90-х років, став рости випуск продукції в галузях важкої промисловості, зокрема на великих підприємствах металургії, машинобудування, у виробництві гумових і пластмасових виробів. Західні аналітики відзначають подібність у розвитку Чехії та Польщі: основний двигун у них - інвестиції. Але в Чехії важливим фактором зростання є також споживчий попит, пов'язаний з підвищенням реальних доходів населення. Політична і економічна стабільність, а також очікуваний вступ країни в ЄС роблять Чехію привабливою для зарубіжних інвеститорів.
Особливо важко і болісно формування економічного життя йде в Румунії. Це пов'язано з тим, що загальний рівень економічного розвитку країни нижче, колишнього режиму централізованої системи управління з ірраціональної структурою економіки. Продукція промисловості неконкурентоспроможна через зношеність обладнання, високої питомої ваги енерго-та матеріаломістких виробництв, великих диспропорцій в структурі галузей.
З метою прискореного переходу до ринкової економіки Румунія стимулювала розвиток приватного сектора, частка якого в загальному ВВП становить більше 20%.
За роки реформ намітилися тенденції до пожвавлення в галузях обробної промисловості, що дає збільшення поставок на експорт; зростають інвестиції в народне господарство (особливо в приватному секторі), вони досягли 38,4% в 1995 р., що на 15.3% більше рівня 1993 р .; в 1994 р. намітилася тенденція до зниження рівня інфляції. Серед країн регіону в Румунії найнижчі темпи приватизації, і це є головною проблемою дня.
За індексом ІМЕПІ Румунія в даний час займає шосте місце. Хоч і повільно, але триває економічний спад, зберігається висока інфляція - 38.3% за підсумками 1999 р.
Таким чином, як Болгарія, так і Румунія поки 1999 передумов наздогнати лідируючі країни регіону, якщо не будуть до кінця подолані наслідки криз і не почнеться стабільне пожвавлення при високих темпах економічного зростання.
Першим роком пожвавлення Словаччини був 1994 р. Тоді зростання ВВП у порівнянні з 1991 р. склав 4.8%, а промислової продукції - 6.4%, рівень інфляції знизився з 23.3 до13.3%. У 1995 р. - відповідно 6.1 і 15.7% у порівнянні з 1994 р. Позитивні зрушення в перетворенні Словаччини аналітики пов'язують з приходом до влади в 1994 р. нового уряду і прийняттям радикальних заходів. Однак тут зберігаються такі негативні сторони, як зростання безробіття, інфляції, дефіциту бюджету, а обсяги інвестицій невеликі.
При оцінці можливої ​​динаміки макроекономічних показників держав Східної Європи різними міжнародними організаціями, зокрема Віденським інститутом міжнародних економічних порівнянь і ЄБРР, прогнозується позитивна динаміка реального ВВП у цих країнах після 1996
Таким чином, послідовно проведені реформи на сході Європи можуть дати додатковий поштовх європейській економіці, що, у свою чергу, збільшить можливості створення глобальної економіки.

3 НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
За останні роки країни Східної Європи досягли певних економічних успіхів у поглибленні ринкових перетворень. Особливо це помітно в Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини.
Збільшення обсягів ВНП і промислової продукції, зниження рівня інфляції, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі та інші показники свідчать про це.
У результаті десятилітніх ринкових перетворень національні економіки лідируючих країн досягли найбільших успіхів. Одним з найважливіших показників успіхів економічних перетворень є економічне зростання. За темпами економічного зростання (зростання ВВП і промислового виробництва) лідером в 1999 році є Угорщина - 3,7 і 10%. За нею слід Польща-3,5 і 6%, Словенія - 2,5 і 2,5%. Чехія мала стійкі темпи приросту, проте в 1998 -1999 рр.. окреслилися деякі тенденції до зниження.
За своєю структурою економіки розглянутих країн вже сьогодні можна віднести до постіндустріального типу. Для порівняння: напередодні реформи 1988 р. частка промисловості становила в Чехословаччині 57%, Польщі - 52, Угорщини - 36, Румунії - 61, Болгарії - 59%. Через 10 років структура економіки країн Центральної та Східної Європи має наступні співвідношення: сільськогосподарське виробництво дає від 4,4% ВВП в Словенії до 6,9% ВВП у Польщі. Промисловість виробляє від 30,9% ВВП в Угорщині до 41,7% ВВП в Чехії. Особливо зросла частка нематеріального виробництва у ВВП. На послуги припадає від 53,7% ВВП в Чехії до 62,5% в Угорщині. Велику роль у цьому відіграють фінансові послуги і туризм, які для більшості країн Центральної Європи є галуззю міжнародної спеціалізації.
У структурі промисловості найбільш стійкими темпами розвиваються галузі споживчого попиту - текстильна, харчова, меблева, поліграфічна, взуттєва. Свій розвиток отримали в сучасних умовах наукоємні виробництва - електронна, електротехнічна промисловість, приладобудування.
Швидке розширення зовнішньої торгівлі так само стає чинником економічного зростання. Основний торговий партнер - Європейський союз. Пріоритетним для себе ці країни вважають інтеграцію в західноєвропейську економіку, вступ до ЄС. На шляху переорієнтації зовнішньоекономічні зв'язки окремих країн Східної Європи досягли досить вражаючих результатів. В Угорщині, Польщі, Чехії, Словенії частка ЄС у зовнішній торгівлі складає вже від 60 до 70%. Однак саме приєднання країн Східної Європи до ЄС виявляється надзвичайно дорогим проектом. Проведення фінансової підтримки відстаючих регіонів через «структурні фонди», а так само зобов'язання в рамках спільної сільськогосподарської політики для бюджету ЄС обійшлися б збільшенням щорічних витрат на 55 - 65 млрд. дол Це одна з причин відсутності єдиної думки про терміни прийняття країн Центральної та Східної Європи в Європейський Союз.
У цілому макроекономічні показники розвитку Східної Європи відзначаються стабільністю розвитку, і для більшості країн характерний стійкий підйом економіки, хоча за рівнем і рівнем розвитку вони займають різні позиції.

ВИСНОВОК
Економічне зростання країн ЦСЄ пройшов чотири етапи, в ході яких проводилося понадіндустріалізація і колективізація сільського господарства. Сповільнилися темпи зростання, поглиблювалися суперечності, і моментні командно-адміністративної неринкової системи господарства. Виявилося неможливість переходу на інтенсивний тип розвитку економіки, що сприяє підвищенню її ефективності та конкурентоспроможності. Все це породило і внутрішньополітичні проблеми.
У країнах ЦСЄ в результаті проводилася в 90 - ті роки перетворення були створені передумови ринкового розвитку. Вихідні умови для переходу від адміністративно - командної до ринкової системи в країнах даного регіону опинилися в цілому сприятливою. У той же час з'явилися проблеми, пов'язані з непередбаченими соціально - економічними витратами ринкових реформ, у вигляді глибокого спаду, зростання безробіття, соціальної диференціації.
Подолавши до середини 90 - х років трансформаційний спад, країни ЦСЄ проводять перебудову структури економіки в напрямку пристосування її до платоспроможному попиту.
У зовнішньоекономічній діяльності головним підсумком реформ 90 - мм. стало поступове відкриття національних економік країн ЦСЄ та їх послідовна інтеграція у західноєвропейські структури.
Зовнішньоторговельний оборот Росії з країнами ЦСЄ різко впав в першій половині 90 - х років і після стабілізації на досить низькому рівні снів почав рости. При збереженні нинішньої товарної структури взаємної торгівлі подальше зростання товарообігу буде наштовхуватися на серйозні обмеження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Булатова А.С. Світова економіка. - М.: економіст, 2005, с.642 - 656
2. Миколаєва І.П. Світова економіка. - М.: економіст, 2002, С.503
3. Раджабова З.К. Світова економіка. - М.: ИНФРА - М, 2004, с.256 - 269
4. Ломакін В.К. Світова економіка. - М.: ЮНИТИ, 2003, с.706
5. Діденко Н.І. Міжнародна економіка. - Ростов - на - Дону: Фенікс, 2007, с.326
6. Колесов В.П. Світова економіка. Економіка зарубіжних країн - М.: Флінт, 2000, с.435
7. Кереев О. Міжнародна економіка. - М.: ИНФРА - М, 2002, с.318
8. Кругман П.Р. Міжнародна економіка. - М.: 2000, с.753
9. Чернецький Ю.О. Світова економіка. - М.: ИНФРА - М, 2007, с.303
10. Сидорович О.В. Міжнародна економіка. - М.: Дело І СЕРВІС, 2000, с.259
11. Мадіяров Д.М. Світові товарні ринки. - Алмати: ЕКОНОМІКА, 2005, с.223
12. Кудрі В.М. Світова економіка. - М.: БЕК, 2002, с.389 - 417
13. Супруновіч Б. Міжнародні економічні відносини. - М.: 1995, с.217
14. Ломакін В.К. Світова економіка. - М.: АНКІЛ, 1999, с.384 - 391
15. Хасбулатов Р.І. Світова економіка. - М.: Інса, 1994, с.273
16. Спиридов І.А. Світова економіка. - М.: ИНФРА - М, 1999, с.143
17. Гелб А., Грей Ч. Економічні перетворення в країнах Центральної та Східної Європи. - М.: 1995, с.86 - 119
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
75.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Період народної демократії в країнах Центральної та Південно-Східної Європи
Країни Центральної та Східної Європи шпаргалка
Країни центральної та східної Європи у 1918 1939 рр
Звільнення країн Південно-Східної та Центральної Європи
Країни центральної та східної Європи у 1918-1939 рр
Господарство країн Східної Європи Північної і Центральної Азії
Приватизаційні стратегії ряду країн досвід Центральної та Східної Європи
Період народної демократії в країнах Центральної та Південно Східної Єв
Країни Центральної та Південно-Східної Європи становлення держав народної демократії
© Усі права захищені
написати до нас