Ежен Сю

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Сю Ежен (Eugène Sue, 1804-1857) - видатний представник масової соціальної белетристики 40-х рр.. у Франції. Сину придворного лікаря.

«Сентиментально-міщанський соціал-фантазер», за визначенням Маркса, С. є типовим письменником-професіоналом епохи виникнення масового ринкового попиту на літературу. Пристосування до вимог широкого читача характерно для С. на всіх етапах його творчості. Свою діяльність розпочав як драматург. Висунувся розповідями. Збірник «Плік і Плок» («Plik et Plok») здобув йому почесне на ті часи прізвисько «французького Купера». Колоніальна експансія (захоплення Алжиру та ін) збуджує в 30-х рр.. жвавий інтерес до екзотичних країн. Захоплення байронізму знаходиться в апогеї. Все це забезпечує успіх таких морських і колоніальних романів С., як «Атар-Гюль» (Atar-Gull, 1831); «Кукарача» (La Coucaratcha, 1832-34) та інші, де на тлі тропічного пейзажу діють горді, розчаровані особистості, таємничі лиходії і шалено-сміливі морські вовки. У романах із сучасного йому життя («Сесіль» (Cécile, 1835), «Артур» (Arthur, 1838) та ін), так само як і в умовно-історичних - «Латреомон» (Latréaumont, 1837), «Маркіз де Леторьер »(Le Marquis de Letorières, 1839) - і інших замальовки, нерідко портретні, легітимістські салонів піддані тієї ж обробці в дусі байронізму, як і спостереження, що лягли в основу перших романів. Сучасники втім знаходили, що пересичені, самолюбне, отруєне отрутою рефлексії та позерства покоління 30-х рр.. відображене в романах С. як живе. Однак на відміну від його дворянських побутописців (Мюссе та ін), у С., чим далі, тим наполегливіше виступає типово буржуазне моралізування. «Матильда» (Mathilde, 1841), викриває зіпсованість аристократії, знаменує совершившийся перехід С. на нові, ліво-буржуазні позиції. Найбільш популярні «Паризькі таємниці» (1842) - перший соціальний роман С. Надзвичайно дохідливою в цьому творі виявилося застосування традиційних прийомів «роману жахів» до свіжого, політично актуального матеріалу - опису побуту паризької злиднів і злочинного світу. Піднесений Консідераном, Піа, Ламартіном, роман знайшов нещадну оцінку у Маркса, докладно показав у «Святому сімействі» його ідейний убозтво і психологічну фальш, що продемонстрував еклектизм ідеології С., скомбінована з осколків реакційного буржуазного філантропізма і сентиментально-утопічного соціалізму. З оцінкою Маркса гармонує і відгук Бєлінського на роман С. чудову статтю Бєлінського про «Паризьких таємниці», Ізбр. соч., т. II, Держлітвидав, 1937). Великий російський критик з обуренням обрушився на художню фальш і благонамірений реформізм роману, затемнивши критику соціальної нерівності, церкви, шлюбу і традиційної моралі, але зате відповідали смакам ліво налаштованого міського міщанства 40-х рр.. Грандіозний успіх «Паризьких таємниць» і антиклерикального «Вічного жида» (Le Juif errant, 1848) означав не тільки революціонізування цього середовища, а й її політичну аморфність, яскраво проявилася в ході революції 1848.

Майже всі романи С., починаючи з 1837, йшли спершу фейлетонами в помірно-ліберальних газетах («Journal des Debas», «Constitutionel» тощо), знаходячи доступ до читача, нерідко не брав до того книги в руки, і в свою чергу залучаючи його до газети (під час друкування «Вічного жида» в «Constitutionel» кількість абонентів піднялося з 3 000 до 40 000, в читальнях встановлювалися черги, що не знають грамоти читали вголос портьє і сусіди). Звернення до масового міщанського читачеві, на необхідності впродовж кількох місяців тримати його в постійному очікуванні продовження, квапливість самого процесу писання породили характерну для роману-фейлетону техніку: спрощеність психологічних мотивувань, сентиментально-мелодраматичний підбір персонажів, складність інтриги, при великій кількості кульмінаційних пунктів, часом зводять виклад до монтажу розрізнених виразних ситуацій, розтягнутість, нарешті емоційність і неохайність мови. На відміну від іншого корифея роману-фейлетону, А. Дюма, опоетизував розгульне життя дворянського шукача пригод, С. вніс у свої романи елементи демократичного реалізму - співчутливі описи побуту робітників, трактування характерів як результату впливу суспільного середовища, популяризацію ідей утопічного соціалізму. Після «Вічного жида» популярність С. ще продовжувала зростати. Перед 1848 мали помітний успіх «Мартін-знайда» (Martin l'enfant trouvé, 1847) та цикл «Сім смертних гріхів» (Les sept péchés capitaux, 1847). У 1850 С. вибирають в Національні збори (Маркс оцінив ці вибори як «жарт на догоду гризетки»). Після 1851 він емігрував. Гніт цензури і розчарування дрібної буржуазії в рожевих ідеалах 40-х рр.. важко відбилися на літературній долі С. Краще з його останніх творів, революційно-історична епопея «Таємниці народу» (Les Mystères du peuple, 1849-57), піддалося забороні у Франції, а потім і в інших країнах.

Список літератури

Російські переклади з Сю численні. Багато хто з них зазначені сучасними відгуками у роботі Е. Б. Покровської нижче). Новітнє вид. Агасфера (4 тт.) У пров. С. Ільїної, під ред. і з вступ. статтею і коментарями Ю. І. Даніліна дано вид-вом «Academia», М. - Л., 1933-1936.

Маркс К. і Енгельс Ф., Святе сімейство, Сочинського., Т. III

К. Маркс, Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850, Сочинського., Т. VIII

Маркс і Енгельс про мистецтво. Сост. Ф. П. Шіллер і М. О. Ліфшиц. Під ред. А. В. Луначарського, М., 1933, стор 64-86, 157. Вказівки на ін висловлювання Маркса і Енгельса про Сю див. по «бібліографічного довідника», що додається до цього ж видання (№ № 68, 117, 180, 182, 205)

Бєлінський В., Рецензії на «Паризькі таємниці» («Звіт. Записки», 1844, березень) і «Терезу Дюною» («Современник», 1847 або Повна. Зібр. Творів під ред. Венгерова, т. X)

Gros J.-M., Le mouvement littéraire socialiste depuis 1830, P., 1904

Teeg SLF, Die sozialen Elemente in den Romanen E. Sue's, Greifswalder, Diss., 1921

Atkinson N., E. Sue et le roman-feuilleton, Nemours, 1929

Jarbinet G., Les Mystères de Paris d'Eugène Sue, P., 1932

Веселовський Ю., Е. Сю в вид.: Історія західної літератури (1800-1900), під ред. Ф. Батюшкова, т. II, кн. 7, М., (1914), стор 473-477

Покровська О. Б., Літературна доля Є. Сю в Росії (1830-57), «Мова та література», сб. V, Л., 1930 (тут же і бібліографія)

Данілін Ю., Епоха сорокових років і «Агасфер» Ежена Сю, вступить. стаття до «Агасфер», т. I, у видавництві. «Academia» (М. - Л.), 1933

Ліфшиц М., Маркс про «Паризьких таємниці» Сю, «Жовтень», 1933, № 3.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія
12.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Ежен Делакруа
Ежен Потьє
© Усі права захищені
написати до нас