План
1. Основні напрямки діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю
2. Міжнародні норми в області боротьби зі злочинністю та карного правосуддя, розроблені в рамках ООН
Список використаної літератури
1. Основні напрямки діяльності ООН у галузі боротьби з
злочинністю
Попередження злочинності є прерогативою держави, найтіснішим чином пов'язаної з його суверенітетом. Проте сучасний світ зіткнувся з новим проявом злочинності, перед яким держави окремо практично беззахисні, і розвиток цієї злочинності і міжнародні наслідки об'єктивно створюють взаємозалежність і необхідність співпраці держав у сфері протидії злочинності. Міжнародне співробітництво на рівні спеціального запобігання злочинності передбачає розробку та вжиття спеціальних заходів організаційного, кримінально-правового та кримінально-процесуального характеру, спрямованих на усунення, нейтралізацію або мінімізацію причин і умов злочинності з метою збереження міжнародного правопорядку. Необхідність об'єднання зусиль держав у боротьбі проти злочинності породила тенденцію до інтернаціоналізації кримінального права. У результаті спільної діяльності держав і міжнародних організацій виробляються універсальні поняття міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, що включаються до законодавчих системи окремих держав.
Боротьба зі злочинністю - один з основних аспектів практичної діяльності Організації Об'єднаних Націй. З її головних органів цією проблемою в тій чи іншій мірі зайняті Генеральна Асамблея, ЕКОСОР, Секретаріат.
Діяльності ООН в даній області проявляється через співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі з такими видами злочинів міжнародного характеру як транснаціональна організована злочинність, комп'ютерна злочинність, тероризм, торгівля людьми тощо, через інститут екстрадиції (видачі обвинуваченого у злочині особи).
Одним з напрямків діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю є боротьба за безпеку цивільної авіації і морського судноплавства. У 1970 році була прийнята Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден. Конвенція вважає злочином незаконні дії будь-якої особи на борту повітряного судна, спрямовані на захоплення судна або встановлення над ним контролю шляхом насильства чи погрози його застосування або іншої форми залякування. У 1971году прийнята Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, а в 1988 році в Римі були прийняті Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства. У кінцевому підсумку, всі три конвенції передбачають універсальну юрисдикцію, коли передбачуваний злочинець знаходиться на території однієї з держав - учасниці Конвенції.
Про загрозу комп'ютерної злочинності почали говорити ще 15 років тому (ще на IX Конгресі ООН у Гавані). За ці роки стали стрімко поширюватися нові технології, і ситуація у світі кардинально змінилася. Не випадково вже на X Конгресі ООН стали говорити про зростаючу загрозу, а на XI Конгресі - про якісно нове явище - про кіберзлочинність. Різноманіття такого роду злочинів і складність боротьби з ними ростуть. Тому і в резолюції Генеральної Асамблеї (58/199), і в документах XI Конгресу мова йшла про неефективність традиційних підходів у боротьбі з такими злочинами та захисту інформаційних інфраструктур, про подальший розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
Протидія ООН проявам злочинності йде по різних напрямках, серед яких і боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (наркотиків). У даній сфері діють такі міжнародні договори, як Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961р. з Протоколом про поправки 1972р., Конвенція про психотропні речовини 1971р., Конвенція ООН з морського права 1982р., Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988р., що виражають рішучість світової спільноти боротися з наркотичною загрозою у всьому світі. Одним з основних інструментів контролю світовим співтовариством обігу наркотичних засобів є передбачений Конвенцією 1961р. механізм щорічного надання сторонами числень потреб у наркотичних засобах, статистичних відомостей про їх виробництві, використанні та споживанні.
Одним з основних напрямків діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю залишається боротьба з транснаціональною організованою злочинністю. Про небезпеку транснаціональної організованої злочинності для національної економіки будь-якої країни і світового співтовариства в цілому йшлося ще на V Конгресі ООН з попередження злочинності (Мілан, 1975 рік). Напружена робота, яка велася ООН, досягла кульмінації до середини 90-х років, коли були прийняті Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (резолюція 55/25 Генеральної Асамблеї), Конвенція проти організованої злочинності тощо
Дані конвенції містить основні напрями протидії транснаціональній злочинності. По-перше, прийняття державою-учасником заходів законодавчого характеру за визнанням кримінально караними перелічених у конвенцій діянь, здійснених навмисно. По-друге, віднесення до категорії «серйозних злочинів» всіх злочинів, скоєних у складі організованих злочинних груп. По-третє, в якості механізму протидії зростанню злочинності можна умовно вважати складається систему звітності держави-учасника перед Генеральним секретарем ООН про розвиток національного законодавства у зазначеній сфері регулювання. По-четверте, передбачається організація міжнародного співробітництва з питань конфіскації доходів від злочинів, майна, обладнання, видача злочинців - екстрадиція.
Також основний напрямок діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю - боротьба з тероризмом. Тероризм представляє глобальну загрозу міжнародній безпеці, сіє безадресне насильство, що підриває віру в здатність держав захистити своїх громадян. Тероризм має досить багато різновидів, але в будь-якій формі він є найнебезпечнішою за своїми масштабами, непередбачуваності і наслідків соціально-правовою проблемою XX - XXI століть. Ще не так давно терористичні акти були локальним явищем, проте за останні 10-15 років набули глобального характеру і все більше загрожують безпеки багатьох країн, роблять сильний психологічний тиск на їх громадян, тягнуть величезні політичні, економічні, моральні втрати, забирають все більше життів ні в чому не винних людей. Про неймовірному розмаху терористичної діяльності свідчить існування безлічі терористичних організацій, які взаємодіють один з одним, мають жорсткої організаційною структурою з підрозділами розвідки і контррозвідки, матеріально-технічним та інформаційно-пропагандистським забезпеченням, розгалуженою мережею конспіративних укриттів, наявністю агентури в державних і правоохоронних органах.
Зрозуміло, що звідси на весь зріст постає проблема ефективності зміцнення міжнародного співробітництва. Ефективність боротьби з тероризмом припускає єдине тлумачення цього феномена. На міжнародному рівні розглядається поняття дається в Шанхайській конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом (2001год).
Заходи, що вживаються на міжнародному рівні заходи боротьби з тероризмом набувають все більш комплексний характер - вони включають в себе заходи в політичній, правоохоронної, комунікаційної, фінансової і військових сферах.
2. Міжнародні норми в області боротьби зі злочинністю та
кримінального правосуддя, розроблені в рамках ООН
Нові дієві джерела міжнародного права, в тому числі і що знаходяться ще на стадії розробки, відповідність внутрішнього законодавства держави прийнятим міжнародним зобов'язанням формують основу для співпраці держав, міжнародних організацій, світової спільноти в цілому в боротьбі зі злочинністю.
Зростання злочинності та її інтернаціоналізація зробили боротьбу з неї однієї з головних соціальних проблем і зумовили необхідність міжнародного співробітництва в справі її рішення. У розробці засобів, які регулюють взаємодію міжнародного і внутрішнього права в цій сфері важлива роль належить Конгресу ООН з попередження злочинів і поводження з правопорушниками. Прийняті Конгресом документи підтверджуються Генеральною Асамблеєю ООН, що надає їм додатковий авторитет.
Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності від 15 листопада 2000р. з двома доповнюючими її Протоколами: Протоколом проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю і Протоколом про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми - є однією з основних у галузі боротьби зі злочинністю, розробленої в рамках ООН. Конвенція від 15 листопада 2000р. містить основні напрями протидії транснаціональній організованій злочинності. Також Конвенція пропонує широкий юридичний інструментарій для рецепції її положень у національні законодавства держав-учасників, в першу чергу, у сферах боротьби з «відмиванням» грошових коштів та протидії корупції. На жаль єдиного чіткого визначення корупції міжнародним правом не вироблено. Однак, занепокоєння ряду держав серйозністю породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності і безпеки суспільства знайшла своє відображення в Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003р. У даній Конвенції перераховані основні напрями протидії корупції, такі як: 1) моніторинг правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності запобігання корупції та боротьби з нею; 2) створення системи приймання на роботу, відповідає таким критеріям: прозорість, ротація кадрів, виплата належної винагороди і т.д.
В іншій області діяльності ООН - області боротьби з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів міжнародні договори визнають необхідність використання наркотичних засобів і психотропних речовин в медичних та інших законних цілях і неприпустимість зловживання такими засобами і речовинами. Втілення в життя цих принципів зумовлює необхідність обчислення потреб держав в наркотичних засобах і встановлення контролю за їх виготовленням та розподілом, а також співпраці в боротьбі з незаконними діями щодо наркотиків. Держави - учасники конвенцій представляють Міжнародному комітету з контролю за наркотиками статистичні відомості про виробництво, використанні та споживанні наркотичних засобів, використання їх для виробництва інших засобів і препаратів, ввезенні (вивезенні) і складські запаси на 31 грудня кожного року. На період з 1991р. по 2000р. було проголошено Десятиліття ООН з боротьби проти зловживання наркотиками. Всесвітня програма дії передбачала заходи щодо боротьби зі зловживанням наркотиків та їх незаконним обігом на національному, регіональному та міжнародному рівнях.
13 квітня 2005р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену за ініціативою Російської Федерації Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму. Тим самим число вже діючих 12 антитерористичних конвенцій поповнилося ще однією важливою Конвенцією. За своїм змістом Конвенція спрямована на те, щоб забезпечити правову базу ефективної протидії акту ядерного тероризму, включаючи їх припинення та ліквідацію, а також забезпечити антитерористичну захист як мирного, так і військового атома. Конвенція після набрання чинності має доповнити чинні міжнародні конвенції по боротьбі з тероризмом і створити тим самим потужну перешкоду акта міжнародного тероризму. Згідно з раніше прийнятим конвенцій, держава - учасник вживає всі необхідні заходи для встановлення своєї юрисдикції у випадках, коли злочин вчинено на території цієї держави, коли передбачуваний злочинець є її громадянином і коли обвинувачений у злочині перебуває на її території і вона не видає її. Конвенції не виключають застосування будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з національним правом.
Держави - учасники конвенцій зобов'язуються співпрацювати в запобіганні злочинів і надають допомогу і сприяння в розслідуванні злочинів і покарання злочинців, оскільки кримінально-процесуальні дії влади держави обмежені його територією, тоді як для нормального відправлення правосуддя у кримінальних справах необхідно іноді проведення процесуальних дій на території іншого держави. Оскільки принцип державного суверенітету виключає прямі дії влади (у тому числі і судових) однієї держави на території іншої, то прохання про допомогу залишається єдиною можливістю виконати необхідні процесуальні дії. Співробітництво держав з надання правової допомоги у кримінальних справах розвивається на рівні двосторонніх зв'язків і регіональних угод, окремі питання такого співробітництва включаються і в багатосторонні міжнародні договори.
Передбачено такі види правової допомоги, як вручення та пересилання документів, надання інформації про чинне право та судовій практиці, допит обвинувачених, підсудних, свідків, проведення експертиз і судового огляду та інш.
Видача (екстрадиція) - це передача особи державою, на території якої така особа знаходиться, іншій державі для притягнення його до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання. Інститут екстрадиції є одним із дієвих способів боротьби ООН з міжнародною злочинністю.
Передача засуджених осіб - передбачає передачу для відбування покарання засуджених за вироком, що вступив в законну силу, в держави, громадянами яких вони є. Передача здійснюється з ініціативи держави, судом якої винесено вирок, за згодою держави, громадянство якої має засуджений.
У рамках ООН прийнято документи, які встановлюють певні стандарти відправлення правосуддя. До таких документів належать, зокрема Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими. Правила грунтуються на принципі недискримінації з багатьох підстав і враховують релігійні переконання та моральні засади в'язнів. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу забороні катувань. Держави-учасниці Конвенції проти катувань (1984р.) зобов'язуються у своєму кримінальному законодавстві всі акти катувань розглядати як злочини і встановити покарання з урахуванням їх тяжкого характеру.
У 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. Відповідно до цієї конвенції повинні поважати і захищати людську гідність, підтримувати права людини по відношенню до всіх осіб. Повага закону, використання усіх можливостей для запобігання його порушення є обов'язком посадових осіб з підтримання правопорядку.
Статут ООН і сотні міжнародних договорів, укладених за останні десятиліття, утворюють міцну основу міжнародного співробітництва. Саме в рамках ООН розробляються найдієвіші норми в області боротьби зі злочинністю та карного правосуддя.
Список використаної літератури:
1. Міжнародне право: Підручник / За ред. Г.І. Тункіна. - М.: Юрид. лит., 1994.
2. Карташкін В.А. Статут ООН і ООН у глобалізованому світі / / Юрист-міжнародник. 2004. № 1. С. 12-15.
3. Мансуров Т.Т. Поняття та загальні ознаки злочинів міжнародного характеру / / Юрист-міжнародник. 2004. № 1. С. 32-35.
4. Карташкін В.А. Міжнародне право та світової правопорядок у XXI столітті / / Юрист-міжнародник. 2005. № 1. С. 10-14.
5. Васильєва Л.М. Транснаціональні злочину / / Юрист-міжнародник. 2005. № 3. С. 17-21.
6. Квашис В. Злочинність як глобальна загроза / / Юридичний світ. 2005. № 10. С. 21-27.
7. Шаріфуллін Р.А. Деякі правові аспекти міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності. Російський суддя. 2006. № 5. С. 28-31.
1. Основні напрямки діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю
2. Міжнародні норми в області боротьби зі злочинністю та карного правосуддя, розроблені в рамках ООН
Список використаної літератури
1. Основні напрямки діяльності ООН у галузі боротьби з
злочинністю
Попередження злочинності є прерогативою держави, найтіснішим чином пов'язаної з його суверенітетом. Проте сучасний світ зіткнувся з новим проявом злочинності, перед яким держави окремо практично беззахисні, і розвиток цієї злочинності і міжнародні наслідки об'єктивно створюють взаємозалежність і необхідність співпраці держав у сфері протидії злочинності. Міжнародне співробітництво на рівні спеціального запобігання злочинності передбачає розробку та вжиття спеціальних заходів організаційного, кримінально-правового та кримінально-процесуального характеру, спрямованих на усунення, нейтралізацію або мінімізацію причин і умов злочинності з метою збереження міжнародного правопорядку. Необхідність об'єднання зусиль держав у боротьбі проти злочинності породила тенденцію до інтернаціоналізації кримінального права. У результаті спільної діяльності держав і міжнародних організацій виробляються універсальні поняття міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, що включаються до законодавчих системи окремих держав.
Боротьба зі злочинністю - один з основних аспектів практичної діяльності Організації Об'єднаних Націй. З її головних органів цією проблемою в тій чи іншій мірі зайняті Генеральна Асамблея, ЕКОСОР, Секретаріат.
Діяльності ООН в даній області проявляється через співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі з такими видами злочинів міжнародного характеру як транснаціональна організована злочинність, комп'ютерна злочинність, тероризм, торгівля людьми тощо, через інститут екстрадиції (видачі обвинуваченого у злочині особи).
Одним з напрямків діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю є боротьба за безпеку цивільної авіації і морського судноплавства. У 1970 році була прийнята Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден. Конвенція вважає злочином незаконні дії будь-якої особи на борту повітряного судна, спрямовані на захоплення судна або встановлення над ним контролю шляхом насильства чи погрози його застосування або іншої форми залякування. У 1971году прийнята Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, а в 1988 році в Римі були прийняті Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства. У кінцевому підсумку, всі три конвенції передбачають універсальну юрисдикцію, коли передбачуваний злочинець знаходиться на території однієї з держав - учасниці Конвенції.
Про загрозу комп'ютерної злочинності почали говорити ще 15 років тому (ще на IX Конгресі ООН у Гавані). За ці роки стали стрімко поширюватися нові технології, і ситуація у світі кардинально змінилася. Не випадково вже на X Конгресі ООН стали говорити про зростаючу загрозу, а на XI Конгресі - про якісно нове явище - про кіберзлочинність. Різноманіття такого роду злочинів і складність боротьби з ними ростуть. Тому і в резолюції Генеральної Асамблеї (58/199), і в документах XI Конгресу мова йшла про неефективність традиційних підходів у боротьбі з такими злочинами та захисту інформаційних інфраструктур, про подальший розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.
Протидія ООН проявам злочинності йде по різних напрямках, серед яких і боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (наркотиків). У даній сфері діють такі міжнародні договори, як Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961р. з Протоколом про поправки 1972р., Конвенція про психотропні речовини 1971р., Конвенція ООН з морського права 1982р., Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988р., що виражають рішучість світової спільноти боротися з наркотичною загрозою у всьому світі. Одним з основних інструментів контролю світовим співтовариством обігу наркотичних засобів є передбачений Конвенцією 1961р. механізм щорічного надання сторонами числень потреб у наркотичних засобах, статистичних відомостей про їх виробництві, використанні та споживанні.
Одним з основних напрямків діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю залишається боротьба з транснаціональною організованою злочинністю. Про небезпеку транснаціональної організованої злочинності для національної економіки будь-якої країни і світового співтовариства в цілому йшлося ще на V Конгресі ООН з попередження злочинності (Мілан, 1975 рік). Напружена робота, яка велася ООН, досягла кульмінації до середини 90-х років, коли були прийняті Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (резолюція 55/25 Генеральної Асамблеї), Конвенція проти організованої злочинності тощо
Дані конвенції містить основні напрями протидії транснаціональній злочинності. По-перше, прийняття державою-учасником заходів законодавчого характеру за визнанням кримінально караними перелічених у конвенцій діянь, здійснених навмисно. По-друге, віднесення до категорії «серйозних злочинів» всіх злочинів, скоєних у складі організованих злочинних груп. По-третє, в якості механізму протидії зростанню злочинності можна умовно вважати складається систему звітності держави-учасника перед Генеральним секретарем ООН про розвиток національного законодавства у зазначеній сфері регулювання. По-четверте, передбачається організація міжнародного співробітництва з питань конфіскації доходів від злочинів, майна, обладнання, видача злочинців - екстрадиція.
Також основний напрямок діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю - боротьба з тероризмом. Тероризм представляє глобальну загрозу міжнародній безпеці, сіє безадресне насильство, що підриває віру в здатність держав захистити своїх громадян. Тероризм має досить багато різновидів, але в будь-якій формі він є найнебезпечнішою за своїми масштабами, непередбачуваності і наслідків соціально-правовою проблемою XX - XXI століть. Ще не так давно терористичні акти були локальним явищем, проте за останні 10-15 років набули глобального характеру і все більше загрожують безпеки багатьох країн, роблять сильний психологічний тиск на їх громадян, тягнуть величезні політичні, економічні, моральні втрати, забирають все більше життів ні в чому не винних людей. Про неймовірному розмаху терористичної діяльності свідчить існування безлічі терористичних організацій, які взаємодіють один з одним, мають жорсткої організаційною структурою з підрозділами розвідки і контррозвідки, матеріально-технічним та інформаційно-пропагандистським забезпеченням, розгалуженою мережею конспіративних укриттів, наявністю агентури в державних і правоохоронних органах.
Зрозуміло, що звідси на весь зріст постає проблема ефективності зміцнення міжнародного співробітництва. Ефективність боротьби з тероризмом припускає єдине тлумачення цього феномена. На міжнародному рівні розглядається поняття дається в Шанхайській конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом (2001год).
Заходи, що вживаються на міжнародному рівні заходи боротьби з тероризмом набувають все більш комплексний характер - вони включають в себе заходи в політичній, правоохоронної, комунікаційної, фінансової і військових сферах.
2. Міжнародні норми в області боротьби зі злочинністю та
кримінального правосуддя, розроблені в рамках ООН
Нові дієві джерела міжнародного права, в тому числі і що знаходяться ще на стадії розробки, відповідність внутрішнього законодавства держави прийнятим міжнародним зобов'язанням формують основу для співпраці держав, міжнародних організацій, світової спільноти в цілому в боротьбі зі злочинністю.
Зростання злочинності та її інтернаціоналізація зробили боротьбу з неї однієї з головних соціальних проблем і зумовили необхідність міжнародного співробітництва в справі її рішення. У розробці засобів, які регулюють взаємодію міжнародного і внутрішнього права в цій сфері важлива роль належить Конгресу ООН з попередження злочинів і поводження з правопорушниками. Прийняті Конгресом документи підтверджуються Генеральною Асамблеєю ООН, що надає їм додатковий авторитет.
Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності від 15 листопада 2000р. з двома доповнюючими її Протоколами: Протоколом проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю і Протоколом про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми - є однією з основних у галузі боротьби зі злочинністю, розробленої в рамках ООН. Конвенція від 15 листопада 2000р. містить основні напрями протидії транснаціональній організованій злочинності. Також Конвенція пропонує широкий юридичний інструментарій для рецепції її положень у національні законодавства держав-учасників, в першу чергу, у сферах боротьби з «відмиванням» грошових коштів та протидії корупції. На жаль єдиного чіткого визначення корупції міжнародним правом не вироблено. Однак, занепокоєння ряду держав серйозністю породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності і безпеки суспільства знайшла своє відображення в Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003р. У даній Конвенції перераховані основні напрями протидії корупції, такі як: 1) моніторинг правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їхньої адекватності запобігання корупції та боротьби з нею; 2) створення системи приймання на роботу, відповідає таким критеріям: прозорість, ротація кадрів, виплата належної винагороди і т.д.
В іншій області діяльності ООН - області боротьби з незаконним розповсюдженням наркотичних засобів міжнародні договори визнають необхідність використання наркотичних засобів і психотропних речовин в медичних та інших законних цілях і неприпустимість зловживання такими засобами і речовинами. Втілення в життя цих принципів зумовлює необхідність обчислення потреб держав в наркотичних засобах і встановлення контролю за їх виготовленням та розподілом, а також співпраці в боротьбі з незаконними діями щодо наркотиків. Держави - учасники конвенцій представляють Міжнародному комітету з контролю за наркотиками статистичні відомості про виробництво, використанні та споживанні наркотичних засобів, використання їх для виробництва інших засобів і препаратів, ввезенні (вивезенні) і складські запаси на 31 грудня кожного року. На період з 1991р. по 2000р. було проголошено Десятиліття ООН з боротьби проти зловживання наркотиками. Всесвітня програма дії передбачала заходи щодо боротьби зі зловживанням наркотиків та їх незаконним обігом на національному, регіональному та міжнародному рівнях.
13 квітня 2005р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену за ініціативою Російської Федерації Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму. Тим самим число вже діючих 12 антитерористичних конвенцій поповнилося ще однією важливою Конвенцією. За своїм змістом Конвенція спрямована на те, щоб забезпечити правову базу ефективної протидії акту ядерного тероризму, включаючи їх припинення та ліквідацію, а також забезпечити антитерористичну захист як мирного, так і військового атома. Конвенція після набрання чинності має доповнити чинні міжнародні конвенції по боротьбі з тероризмом і створити тим самим потужну перешкоду акта міжнародного тероризму. Згідно з раніше прийнятим конвенцій, держава - учасник вживає всі необхідні заходи для встановлення своєї юрисдикції у випадках, коли злочин вчинено на території цієї держави, коли передбачуваний злочинець є її громадянином і коли обвинувачений у злочині перебуває на її території і вона не видає її. Конвенції не виключають застосування будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з національним правом.
Держави - учасники конвенцій зобов'язуються співпрацювати в запобіганні злочинів і надають допомогу і сприяння в розслідуванні злочинів і покарання злочинців, оскільки кримінально-процесуальні дії влади держави обмежені його територією, тоді як для нормального відправлення правосуддя у кримінальних справах необхідно іноді проведення процесуальних дій на території іншого держави. Оскільки принцип державного суверенітету виключає прямі дії влади (у тому числі і судових) однієї держави на території іншої, то прохання про допомогу залишається єдиною можливістю виконати необхідні процесуальні дії. Співробітництво держав з надання правової допомоги у кримінальних справах розвивається на рівні двосторонніх зв'язків і регіональних угод, окремі питання такого співробітництва включаються і в багатосторонні міжнародні договори.
Передбачено такі види правової допомоги, як вручення та пересилання документів, надання інформації про чинне право та судовій практиці, допит обвинувачених, підсудних, свідків, проведення експертиз і судового огляду та інш.
Видача (екстрадиція) - це передача особи державою, на території якої така особа знаходиться, іншій державі для притягнення його до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання. Інститут екстрадиції є одним із дієвих способів боротьби ООН з міжнародною злочинністю.
Передача засуджених осіб - передбачає передачу для відбування покарання засуджених за вироком, що вступив в законну силу, в держави, громадянами яких вони є. Передача здійснюється з ініціативи держави, судом якої винесено вирок, за згодою держави, громадянство якої має засуджений.
У рамках ООН прийнято документи, які встановлюють певні стандарти відправлення правосуддя. До таких документів належать, зокрема Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими. Правила грунтуються на принципі недискримінації з багатьох підстав і враховують релігійні переконання та моральні засади в'язнів. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу забороні катувань. Держави-учасниці Конвенції проти катувань (1984р.) зобов'язуються у своєму кримінальному законодавстві всі акти катувань розглядати як злочини і встановити покарання з урахуванням їх тяжкого характеру.
У 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. Відповідно до цієї конвенції повинні поважати і захищати людську гідність, підтримувати права людини по відношенню до всіх осіб. Повага закону, використання усіх можливостей для запобігання його порушення є обов'язком посадових осіб з підтримання правопорядку.
Статут ООН і сотні міжнародних договорів, укладених за останні десятиліття, утворюють міцну основу міжнародного співробітництва. Саме в рамках ООН розробляються найдієвіші норми в області боротьби зі злочинністю та карного правосуддя.
Список використаної літератури:
1. Міжнародне право: Підручник / За ред. Г.І. Тункіна. - М.: Юрид. лит., 1994.
2. Карташкін В.А. Статут ООН і ООН у глобалізованому світі / / Юрист-міжнародник. 2004. № 1. С. 12-15.
3. Мансуров Т.Т. Поняття та загальні ознаки злочинів міжнародного характеру / / Юрист-міжнародник. 2004. № 1. С. 32-35.
4. Карташкін В.А. Міжнародне право та світової правопорядок у XXI столітті / / Юрист-міжнародник. 2005. № 1. С. 10-14.
5. Васильєва Л.М. Транснаціональні злочину / / Юрист-міжнародник. 2005. № 3. С. 17-21.
6. Квашис В. Злочинність як глобальна загроза / / Юридичний світ. 2005. № 10. С. 21-27.
7. Шаріфуллін Р.А. Деякі правові аспекти міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності. Російський суддя. 2006. № 5. С. 28-31.