Дві зимівлі провів Василь Михайлович на далекій околиці Росії. Спочатку у нього склалося несприятливе враження про Камчатці. Головнін каже далі, що хоча важко знайти країну відокремлене, нудніше, голодніше Камчатки, але ці недоліки (крім останнього) не можуть бути чутливими для цікавого мандрівника. А Камчатка "представить цікавості багато цікавих, абсолютно нових предметів ...".
І російський мореплавець з притаманною йому енергією та захопленням віддався вивченню Камчатки. Він зібрав багатий матеріал про флору і фауну краю, що населяють його народності, їх побут і звичаї. На відміну від багатьох західноєвропейських мандрівників, зневажали "тубільців", Василь Михайлович із симпатією ставився до місцевого населення.
25 квітня "Діана", після того як моряки прорубали лід у Петропавловській гавані, вийшла в Авачинська затоку, а 4 травня шлюп взяв курс до Курильських островів. Досягнувши 13 травня острова Матуа, Головнін, просуваючись на південь, почав опис Курильських островів. Він зазначав, що острови ці вулканічного походження і гористі, береги їх круті, рослинність бідна, тундрова, лише на островах Уруп, Ітуруп і Кунашир тобто ліси, тут багато хутрових звірів і птахів; населення займається полюванням і рибальством.
Головнін звернув увагу на великий вплив російської культури в цих місцях. Курільцю (айни) сприйняли у росіян побутові навички, багато хто знав російську мову. "... Наші Курільцю носять всякого покрою російське плаття", - зауважив Василь Михайлович.
Після досліджень В. М. Головніна стало відомо, що Курильська гряда складається не з 21, як вважалося раніше, а з 24 островів.
Час йшов, запаси продовольства і прісної води на "Діані" підходили до кінця. Головнін вирішив йти до острова Кунашир, де, за що були відомостями, була зручна гавань і селище.
Постійні вітри і густі тумани змусили "Діану" більше двох тижнів лавірувати у островів Ітуруп, Кунашир і Шикотан, які то відкривалися перед поглядом моряків, то знову заволікалися туманом.
Головнін знав, що на півдні Курильської гряди японці незаконно влаштували свої факторії. Тому він діяв з великою обережністю. 17 червня "Діана" увійшла до бухти північній частині острова Ітуруп, де дійсно зустріли не тільки айнів, але і японців. Японському начальнику Ісідзака Такехейму Василь Михайлович пояснив, що зайшов сюди за дровами і продовольством. Відчувалося, що японці сумнівалися в мирних цілях експедиції. І все ж таки розмова закінчилася добре. Ісідзака Такехейм дав листа до японського начальнику селища Урбітіч (Фурубецу) на західному узбережжі Ітурупа. У листі ніби сповіщалось, що росіяни йдуть з добрими намірами і що вони потребують води і продовольстві. До вечора моряки повернулися на шлюп. 18 червня відбулася нова зустріч з Курильця. Росіяни дізналися про їх важкої долі. Вважаючи, що вони діють заодно з росіянами, японці стали ще більше гнобити айнів, погрожуючи їм смертю. Головнін переконував Курильців, що росіяни ні найменшого зла не заподіють японцям і, отже, і "вони нашим [Курильця] шкодити не захочуть".
При розлученні Василь Михайлович узяв лише Курильця Олексія Максимовича, щоб той показав гавань в західній частині острова і був перекладачем при переговорах з японцями.
5 липня "Діана", облита променями ранкового сонця, рушила в гавань Кемурай на південному узбережжі Кунашірского затоки. Раптом японські батареї відкрили стрілянину по шлюп. Мабуть, подумав Головнін, японці не отримали повідомлення з Ітурупа про миролюбних цілях приходу російського корабля. Корабель продовжував йти в глиб затоки. На березі відкрилося селище і невелика фортеця. Японські суду, що відмітили "Діану", поспішно відійшли до фортеці, а батареї знову почали стріляти, але ядра не досягали мети. Шлюп кинув якір в трьох милях від фортеці. Бажаючи з'ясувати причини такої поведінки японців, Головнін, захопивши з собою подштурманского помічника Середнього, чотирьох матросів і Курильців, під градом ядер спрямовується на шлюпці до фортеці. Проте дістатися до фортеці не вдалося. Ядра не підпускали шлюпку до берега.
Головнін розсудив, що без волі уряду починати військові дії не годиться, і вирішив порозумітися з японцями за допомогою знаків. Але таке пояснення не дало ніяких результатів.
Головнін вважав, що японці не бажають вступати в переговори з росіянами і відкриють вогонь по шлюпці, якщо вона підійде до фортеці. Тому шлюп попрямував до невеличкої річки на західному березі затоки, де став на якір. Незабаром помітили людину. Це був Курілець Кузьма з російського острова Расшуа. За поведінкою Кузьми було видно, що японці бояться нападу росіян. Пояснюватися з Кузьмою було дуже важко, але все ж за допомогою знаків і жестів можна було здогадатися, що голова міста бажає зустрітися з командиром "Діани" на човні в супроводі такого ж кількості матросів, яке буде у Головніна. Василь Михайлович прийняв запрошення японського начальника. Кузьма з подарунками відправився у фортецю.
Вранці 11 липня Головнін поїхав на берег на четирехвесельной шлюпці. З ним знаходилися мічман Мур, штурман Хлєбніков, Курілець Олексій, матроси Макаров, Сіманов, Шкаєва, Васильєв.
Начальник фортеці Насасе Саемон дошкуляв російських різними питаннями про Росію, її уряді. Нібито з метою визначення кількості продовольства, необхідного для екіпажу корабля, японці намагалися дізнатися про його чисельності. Головнін, розгадавши сенс цього питання, збільшив цифри вдвічі проти справжнього, сказавши, що команда складається з 102 чоловік.
Під час бесіди, що протікала, в загальному, в коректній формі, Мур повідомив, що солдатам, що розмістився на площі, роздають оголені шаблі. Головнін не надав цьому значення, але незабаром довелося переконатися в недобрих намірах японців.
Незабаром Головнін сказав, що у нього немає часу і пора повертатися на корабель. На це була відповідь начальника: без веління матсмайского губернатора, якому він повинен донести про те, що сталося, він не зможе забезпечити шлюп нічим. А до отримання рішення губернатора він хоче, щоб один з російських залишився в якості заручника. Відповідь з Матсмая треба було чекати не менше 15 днів. Головнін з почуттям власної гідності відповів, що "без ради залишилися на шлюпі офіцерів так довго чекати зважитися не можу, а також і офіцера залишити не хочу". Після цього моряки встали і збиралися йти. Це викликало роздратування начальника. І, нарешті, заявив, що жодного з російських він не зможе відпустити, у противному випадку йому распоря черево. "Ми в ту ж секунду кинулися тікати з фортеці, а японці з надзвичайних криком схопилися зі своїх місць ... кидали нам під ноги весла і поліна ... "
Коли російські моряки вирвалися з фортеці, японці відкрили стрілянину, але нікому не заподіяли шкоди. Мічмана Мура, матроса Макарова та Курильця Олексія затримали. Решта добралися до шлюпки, але через відпливу вона опинилася на мілині і ставити її на воду було неможливо. Японці оточили моряків, опиратися було марно. Головніна, штурмана Хлєбнікова і матросів Симанова, Шкаєва і Васильєва привели знову в намет, там вже були раніше захоплені. Міцно зв'язавши полонених, японці під сильним конвоєм відправили їх на човнах у Хакодаде (Хакодате), на південне узбережжя острова Хоккайдо. Тут російських помістили у великому темному сараї, в клітини з товстих дерев'яних брусів.
Тим часом капітан-лейтенант Рікорд, що прийняв командування "Діаною", робив все можливе, щоб визволити товаришів з полону. Маючи намір повести переговори про їх звільнення, він попрямував до японського берега. Але як тільки "Діана" наблизилася на відстань гарматного пострілу, японці відкрили вогонь по кораблю з берегових батарей. Влучним вогнем у з "Діани" одна японська батарея була пригнічена.
Спроба почати переговори і дізнатися про долю товаришів не вдалася. На "Діані" знаходилися сміливі, повні рішучості російські моряки, але їх було тільки п'ятдесят один; не доводилося й думати, щоб з таким маленьким загоном йти на штурм японської фортеці, захищеної з моря високим земляним валом. Невдалий результат штурму неминуче повів би до загибелі "Діани" або захоплення корабля японцями, а тоді зібрані моряками відомості про південних Курильських островах - "багато часу і праць стоїть опис географічного положення цих місць не принесли б також ніякої очікуваної від цього користі", писав Рікорд .
Відійшовши від берега, "Діана" кинула якір на такій відстані, щоб ядра з фортеці не могли дістати її. Офіцери написали лист Головніна, в якій висловлювали своє обурення діями кунашірского начальника, сповіщали свого командира про повернення в Охотськ і обіцяли товаришам "покласти життя своє, якщо не буде Інших засобів до їх звільнення".
14 липня "Діана" залишила Кунашірскій затоку, названу офіцерами шлюпки "затокою Зради". Весь екіпаж корабля переживав долю своїх друзів і командира, що нудяться на чужій землі в неволі.
В кінці липня шлюп прибув до Охотськ. Рікорд хотів відправитися в Петербург для доповіді морського міністра про полонення Головніна. Але в Іркутську цивільний губернатор М. І. Трескин повідомив Рікорд, що йому слід чекати рішення уряду тут. Тим часом Рікорд і губернатор розробили план експедиції по звільненню бранців. Не дочекавшись відповіді правітельства8, іркутський губернатор запропонував Рікорд повернутися в Охотськ і відправитися на "Діані" для продовження незакінченої опису Курильських островів і підійти до Кунашир "для узнанія про долю наших співвітчизників, захоплених японцями".
М. І. Трескин забезпечив Рікорда листом на ім'я губернатора Едзо (Хоккайдо). У листі говорилося про дружнє ставлення Росії до Японії, засуджувалися самовільні дії Хвостова і Давидова. Трескин писав, що росіяни прийдуть в японські гавані з метою домогтися звільнення полонених. Разом з Рікордом в Охотськ відправився Накагава Городзі (Головнін і Рікорд називають його Леонзаймо) і шість інших японців, які в 1810 р. зазнали аварії поблизу берегів Камчатки. Японців вирішили повернути на батьківщину і використовувати їх в якості перекладачів під час переговорів з японською владою.
22 липня 1812 "Діана" під командою Рікорда і транспорт "Зотик" під командою Філатова вийшли з Охотський, взявши курс до острова Кунашир. Майже протягом місяця моряки займалися описом Курильських островів. 28 серпня увійшли в затоку Зради і зараз же японські батареї відкрили вогонь по російським судам.
Рікорд послав Леонзаймо на берег, оскільки він міг пояснити начальнику фортеці про обставини, які змусили російське судно знову з'явитися у Кунашира. Повернувшись, Леонзаймо повідомив: "Капітан Головнін і всі інші вбиті". Це було помилкове звістка. За розрахунками японських чиновників, воно повинно було змусити російський корабель піти назад. Всі моряки були засмучені, але йти в Охотськ, не отримавши точних даних про долю своїх товаришів, вони не збиралися.
8 вересня російські моряки затримали японське судно "Кансей-Мару", його капітана доставили на "Діану". На ньому було шовкове плаття, шабля і інші знаки, що свідчило про його знатності. Звали капітана Такатай-Кахи (Такадай Кахеей). Він був судновласником і купцем. Щоб Такатай-Кахи зрозумів мету приходу російського судна до Кунашир, Рікорд дав йому листа Леонзаймо, адресований начальникові острова. Прочитавши листа, Такатай-Кахи вигукнув: "Капітан Мур і п'ять чоловік знаходяться в Матсмае!" Він докладно розповів, коли полонених вивезли з Кунашира, через які міста їх вели, скільки часу вони проживали в тому чи іншому місці. При цьому він точно описав зовнішній вигляд Мура, але імені Головніна не згадував. Це стривожило Рікорда та інших офіцерів.
Змушувала замислитися і суперечливість у показаннях Леонзаймо, що повідомив про смерть росіян, і Такатай-Кахи, який стверджував зовсім інше з такими подробицями, яких він не міг вигадати в одну мить, опинившись у становищі бранця. Все ж таки Рікорд прийшов до висновку, що його співвітчизники живі.
Коли Рікорд оголосив Такатай-Кахи, що той поїде до Росії, японець спокійно відповів: "Добре, я готовий!" Петро Іванович додав, що в майбутньому році його повернуть до своєї вітчизни.
Чотирьох японських матросів, що не знали по-русски ні одного слова, висадили на берег. Їх забезпечили всім необхідним. "Вони, - писав Рікорд, - як я думав за своїм простодушності, збережуть почуття вдячності за надані їм нами благодіяння і розповсюдять між своїми співвітчизниками краще про російських думку, ніж яке мали вони раніше".
Замість відпущених Рікорд вирішив взяти таке ж число з японського судна "під виглядом, ніби вони потрібні для послуг своєму начальникові", і попросив його, щоб він сам вибрав собі тих матросів, які йому будуть понад усе корисні. Однак Такатай-Кахи став доводити, що всі матроси дурні і надзвичайно бояться російських і будуть багато журитися. Це посіяло сумнів у правдивості того, що розповідав він про росіян полонених. Але Рікорд рішуче заявив, що йому необхідно взяти чотирьох матросів. Японський купець попросив командира "Діани" поїхати з ним на його судно. Прибувши на корабель, Такатай-Кахи зібрав команду в свою каюту, з якої підібрав собі чотирьох матросів.
Потім Рікорд запропонував Такатай-Кахи написати лист японському начальнику про обставини полону російських моряків та їх долі, після чого Такатай-Кахи з матросами перебрався на шлюп. Рікорд всіляко прагнув підкреслити, що росіяни вважають японців не ворогуючим, а миролюбним народом, з яким добра згода перерване тільки деякими несприятливими обставинами.
У той же день Рікорд запросив на шлюп молоду японську жінку - нерозлучну супутницю Таката-Кахи в його плаваннях від міста Хакодате до Ітурупа. На "Діану" японку прийняла дружина молодшого лікаря. Японку пригостили
чаєм з печивом, а потім проводили її з подарунками. Час перебування японців російською кораблі Рікорд намагався використати для того, щоб ближче зійтися з Такатай-Кахи. Він дозволив японським матросам оглянути весь корабель, яким вони дуже цікавилися. Уважним опинився і Такатай-Кахи. Побачивши порожні барила, він запропонував наповнити їх свіжою водою зі свого корабля. Його матроси негайно взяли порожні барила й привезли їх наповненими хорошою прісною водою. "Приємно, - пише Рікорд, - було бачити людей, почитавшихся за кілька годин нашими ворогами, в такому з нами ласку. Ці добрі японці, попрощавшись з нами, поїхали на своє судно з піснями ".
11 вересня російські кораблі взяли курс на Камчатку. 3 жовтня "Діана" і бриг "Зотик" увійшли в Авачинська бухту. Повернулися радісно вітали моряки і жителі Петропавловська. Сумним і засмученим був тільки Такатай-Кахи. Незабаром виявилася причина поганого його настрою. "Йому уявлялося, за законами своєї землі, що його, так само як наших в Японії, будуть містити в строгому ув'язненні. Але як велике було його здивування, коли він побачив себе поміщеним не тільки в одному зі мною будинку, але і в одних покоях ", - писав Рікорд.
Головним результатом походу Рікорда були відомості про те, що всі росіяни, захоплені японцями в полон, живі. "Таке корисне і радісне для нас звістка ми почли чималим для себе придбанням і заплата за труди свої".
Чутки про перебування "Діани" під начальством Рікорда в Кунашірском затоці дійшли до наших в'язнів. Матроси із затриманого купецького судна дуже приємно розповідали про поведінку Рікорда. Стало відомо, що Рікорд подарував японської жінці декілька європейських речей загальною вартістю в 30 японських монет, потім дозволив її чоловікові написати лист родичам і запевнити їх, що він буде в майбутньому році повернений до своєї вітчизни. А поки він живе в каюті разом з паном Рікордом і до самого повернення буде жити з ним.
Життя бранців в Hakodate була важкою і тривожною. Допити слідували за допитами; японці, здавалося, нічого не вірили, брали росіян за шпигунів, які прибули до Курильських островів з розвідувальними цілями.
В кінці серпня японці показали Головніна вищезгаданий лист від Рікорда. Коли Василя Михайловича запитали, який би відповідь він послав на шлюп, якщо б йому це дозволили, Головнін відповів: щоб корабель, нічого не роблячи, йшов швидше до росіян берегів і доніс про те, що трапилося уряду.
Після пятідесятідневного перебування в Hakodate російських перевели в кінці вересня в місто Матсмай (Мацумае), що знаходиться в кількох днях переходу схід Hakodate. Тут їх також ув'язнили - сарай з клітинами.
У цьому місті відбулася перша зустріч бранців з великим японським начальником - матсмайского губернатором (буніо) Арран Тадзіо-мано (Арао Тадзіма-но камі). Він запитав Головніна, де б вони хотіли жити в Японії - залишатися на місці, у столиці, або ще де-небудь. Василь Михайлович твердо сказав: "У нас два тільки бажання: перше полягає в тому, щоб повернутися до своєї вітчизни, а якщо це неможливо, то бажаємо вмерти ..."
Рішучі слова російського офіцера справили на буніо велике враження, і він сказав, що якщо підтвердиться свавілля Хвостова, то вони будуть відпущені. Потім у бранців взяли письмові показання з докладним описом цілей і маршруту плавання "Діани".
Губернатор повірив показаннями, послав їх до столиці. А поки розпорядився зняти з бранців мотузки, перевести їх у більш благоустроєне приміщення, поліпшити харчування.
Але в лютому 1812 р. Перекладачі Теске (Тей-суке) і Кумаджеро (Кумадзіро), добре ставилися до росіян, повідомили їм, що в столиці не погодилися з думкою матсмайского губернатора і що з росіянами треба звертатися як з шпигунами, а приходять російські кораблі захоплювати.
Це стало останньою краплею, що переповнила терпіння російських моряків. Дума про втечу, що володіла ними з перших днів ув'язнення, остаточно дозріла. Було вирішено непомітно піти з в'язниці, дістатися до берега, захопити вітрильник або шлюпку і йти до Камчатки.
Готуючись до втечі, бранці потай запаслися деяким продовольством, пошили з сорочок два вітрила, сплели мотузки. Вдалося роздобути чайник, кресало, два кухонні ножі. Орудуючи ними, лицарство вночі 23 квітня 1812 прорили під стіною в'язниці вузький лаз і вибралися на волю. При цьому Головнін забив ногу, але біль відчув пізніше. Втікачі знали, що острів покритий горами і заселена тільки його прибережна частина. Врахувавши це, моряки пішли на північ не берегом, а через гори. Але не знаючи як
слід ні гір, ні стежок, вони йшли навмання, спотикаючись і падаючи в темряві. До того ж у капітана при підйомі на гору сильно розболілася нога, він вибився з сил і потрібно було безупинно зупинятися, щоб дати йому відпочити. А треба було затемна досягти лісистих гір і сховатися від погоні.
Після блукань втікачі вибралися на гірську рівнину, але вона виявилася покритою снігом. Плутаючи слід, робили зигзаги, вибирали безсніжні місця. Раптом матрос Васильєв, озирнувшись, шепнув на вухо командиру: "За нами женуться на конях з ліхтарями", і стрибнув з дороги в долину, за ним пішли інші. Все обійшлося благополучно. Озирнувшись, побачили у скелі печеру, по дереву дісталися до неї, день відпочивали. З настанням сутінків рушили на північ. Дев'ять днів моряки ховалися в ярах, лощинах і на покритих лісом височинах. Всі були голодними і виснаженими. "Без жаху не можу помислити, на які страшні стрімчаки ми іноді піднімалися і в які прірви часто змушені були спускатися", - згадував Головнін. Зрештою, втікачів вистежили, схопили і повернули до в'язниці. Японці посилили охорону.
Бранців відправили знову до Матсмай під сильним конвоєм. У місті втікачів чекало безліч японців, які зі співчуттям дивилися на росіян, не висловлюючи ніякої ворожості до них. Моряків ввели в замок губернатора - судовий зал. Незабаром увійшов губернатор Арран-Тадзімано, він став розпитувати Головніна про причини втечі. Василь Михайлович відповів, що безнадійність становища полонених змусила зробити спробу до втечі, що в цьому тільки він один винен і що японці можуть його вбити, але вони не повинні завдавати шкоди іншим, які лише виконували його наказ. Після цього почали допитувати Хлєбнікова і Мура. Бранців знову заточили у в'язницю, вона нічим не відрізнялася від старої. Командир і Хлєбніков були поміщені в особливих маленьких клітках, а інші в одну велику камеру. Допит слідував за допитом. Головнін і всі його супутники, за винятком Мура, вели себе з гідністю.
29 червня в Матсмай прибув новий губернатор Огасавара Ісенокамі, що змінив свого попередника. Обидва буніо порадили терпляче чекати рішення зі столиці, не робити більше спроб до втечі, пообіцяли покращити умови життя бранців.
Прощаючись з росіянами, старий губернатор запевнив їх, що тепер потрібно сподіватися на краще.
14 липня він разом з Теске вирушив до столиці. Теске обіцяв писати своїм російським друзям. Однак про швидке відповіді не доводилося думати, бо тільки губернаторові на проїзд до столиці необхідно було затратити не менше 23-25 днів.
Повільно минав час. Моряки читали і перечитували старі книги, заучували японські слова, а "понад те надумав я записати на дрібних клаптиках паперу все що трапилися з нами події і мої зауваження", зауважує Головнін. Морякам дозволялися прогулянки. За наказом Огасавара, який, як і його попередник, доброзичливо ставився до російських моряків, їм стали давати фрукти, а в один дитяче свято губернатор пригостив російських вечерею зі своєї кухні.
18 березня 1813 в Матсмай прибув новий губернатор. Його супроводжувала численна свита, в тому числі чиновники, перекладач Теске, математик і астроном Адат сану, а також перекладач з голландської мови Баба Садзюро.
Як пояснили Головніна помічники губернатора, у японського уряду був свій план: після прибуття будь-яких російських кораблів до японських берегів передати на кораблі лист (декілька пізніше з ним познайомили в'язнів). У ньому містилося прохання до начальників російських далекосхідних областей пояснити вчинки Хвостова, а також були викладені претензії японської влади. Головнін подякував чиновників за їхні добрі наміри, які допоможуть позбавити Японію і Росію від марного кровопролиття.
27 березня Головніна і його товаришів представили губернатору. Новий губернатор запевнив російських моряків, що все закінчиться добре і їх скоро звільнять. Запитавши про здоров'я полонених, губернатор вийшов.
Японський вчений Адат Сана (росіяни називали його академіком) з перекладачем Баба-Садзюро став щодня відвідувати полонених, проводячи з ними багато годин. У перекладача були словники російської, французької та голландського мов. Знаючи граматику голландської мови, він дуже "скоро встигав у нашому, що змусило мене написати для нього російську граматику, скільки я оной міг пригадати, тобто напам'ять", - зауважує Головнін.
Чотири місяці напруженої праці витратив Василь Михайлович на цю роботу. Примітна гуманістична спрямованість цього рукопису. "Приклади ж у ній, - писав Головнін, - я поміщав пристойні нашим обставинам, клоняться до зближення і дружбу двох імперій". Наприклад, граматика російської мови містила в собі ідеї, які засуджують війну. "Війна багато перешкоджає купецтву", - говорить одна із фраз.
Весь зміст підручника імпонувало прогресивним поглядам японських вчених. Тому вони, як зазначає Василь Михайлович, з найбільшою охотою переводили його зошити на свою мову і скоро закінчили їх, хоча вони склали всі разом добру книгу.
Тим часом "академік" займався перекладом скороченою арифметики, виданої в Петербурзі російською мовою для народних училищ. (Ця книга потрапила до Японії в 1792 р. через посольство Лаксмана.) Японський вчений виявив значні пізнання у математиці і астрономії, але багато що він не знав. Йому, наприклад, не було відомо про деякі планетах, відкритих в 1801-1804гг.
Минали дні, тижні. Моряки з нетерпінням чекали прибуття "Діани" та інших кораблів. За порадою японського начальства була складена записка до п'яти примірниках російською мовою наступного змісту: "Ми всі, як офіцери, так і матроси, і Курілець Олексій, живі і знаходимося в Матсмае. Травні 1910-го дня 1813 ". Ця записка, затверджена японським урядом, було розіслано в п'ять портів для вручення командиру "Діани".
І ось 20 червня отримали офіційне повідомлення про прибуття до Кунашірскій затока "Діани". На наступний день перекладачі від імені свого начальства запитали Головніна, кого з матросів він хотів би послати на що прийшов корабель. Не бажаючи віддавати кому-небудь переваги, щоб нікого не засмучувати цим, він запропонував кинути жереб. Щасливий жереб дістався матросу Симанова, разом з ним повинен був поїхати Курілець Олексій. Сампо сказав Головніна, що він сам поїде на Кунашир для переговорів з Рікордом, щоб сприяти їх успішному завершенню.
22 червня Головніна і Мура запросили до начальника фортеці, де їм були показані два листи Рікорда: одне - адресований кунашірскому начальнику, інше-Головніна. У першому з них Рікорд повідомляв, що він прибув до Японії з миролюбними пропозиціями і що Такатай-Кахи і два японські матроса знаходяться на судні, а два інших матроса і Курілець померли на Камчатці від хвороби.
У другому листі Рікорд просив Головніна повідомити йому про своє і його товаришів здоров'я. З обох листів були зняті копії, а потім перекладачі перевели їх на японську мову та переклади відправили в японську столицю.
24 червня Сампо і Кумаджеро вирушили в Кунашир, захопивши з собою Симанова та Олексія. Головнін дав грунтовні інструкції Симанова про те, що він повинен розповісти Рікорд, особливо на той випадок, якщо японці почнуть бойові дії.
19 липня в присутності губернатора і багатьох чиновників Головніна і Муру було показано лист Рікорда Сампо, Головніна і Муру. У першому листі Рікорд дякував японців за їх бажання почати переговори і обіцяв негайно відправитися в Охотськ, щоб до вересня повернутися і доставити необхідну пояснення російських властей про вчинок Хвостова. Але не знаючи входу в Hakodate, він прибуде до сусіднього порт і просив туди надіслати лоцмана.
У листі до Головніна Рікорд повідомляв про отримання його записки і вітав свого друга зі швидким звільненням.
Через кілька днів у Матсмай повернулися Сампо, Кумаджеро, Сіманов та Олексій; останні знову були поміщені в камеру разом з іншими.
Головнін та інші горіли бажанням дізнатися від прибулих якомога більше про батьківщину, про події, що відбуваються в світі. Ось що писав він про свій настрій в ці дні: "Нехай читач судить за власним своєму серцю, що ми повинні були відчувати, зустрівши, так би мовити, вихідця з царства живих. Два роки нічого ми не чули не тільки про Росію, але нижче про яку-небудь освіченої частини світу ".
Тим часом губернатор вирішив перевести полонених в Hakodate, а поки помістив їх у будинок, де вони жили раніше. Тепер будинок цей не був схожий на в'язницю: грати були зняті, охорона стояла без зброї, годувати стали набагато краще. Обслуговували бранців добре одягнені хлопчики, страву подавалося в красивій лакованої посуді. Японські чиновники один за одним приходили до росіян, щоб попрощатися з ними. На листочках, які вони приносили з собою, були написані по-русски слова, які виражали добрі побажання. Один купець надіслав ящик цукерок.
При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru