Дорогоцінні свідки

Історики російської мови гірко нарікають: убогий матеріал. Писемні джерела зберегли тільки малу частину всього багатства давньоруської мови. Ще гірше з історико-діалектними даними. Тому непростимо упустити кожне джерело. А так рідко залучають власні імена, яких не менше, ніж наріцальних. Вони не виникали "з нічого", основа кожного - уживане живе слово. Топонім та прізвище Осташков вказують, існувало ім'я Осташ в характерній для свого часу формі (з Євстафій).

Незліченні донесені до нас прізвищами та топонімами втрачені й забуті слова. У назвах селищ навіть однієї Тотемське волості (на р.. Сухоне) за списком 1623 їх десятки: Булахтіно, Варлигіно, Доможірово, Запінкіно, Засискіно, Колигіно, Копилова, Корепово, Кувакін, Лобаково, Лодигінская, Обірково, Осовий, Пігілево, Скребехово , Слудка, Тарабукіна, Унжалово, Хороброво, Цивілево, Черепанова, Чурілково ... Вони рясні архаїзмами і діалектизмами, багато з яких вислизнули від запису.

Такі й прізвища. Взяти навмання будь-який район, наприклад, Пронський, Рязанської області: у с. Єлшин - Балабошіни, Дворнікова (значення протилежно сучасному - не 'прибиральник ", а" орендар двору'), Колганова, Хазов, в Болотова - Алабіно, Жамнова, в дер. Алютово - Бушев, Веретенникова, Евдокухіни, Толстоушкіни, в с. Красне - Жигаліна, Камаєва, Шішерови і т.д. Це не з архівів, це - сьогодні, поряд з нами. Ясно, що вся маса існуючих прізвищ породжена не десятиліттями, а століттями. Вони зберегли слова і форми XVI - XVIII ст. Безпосередньо навколо нас розкидані скарби, яких ми не помічаємо.

Сліди безлічі старовинних або діалектних слів уціліли тільки в прізвищах. Ніким і ніде не записані слова засмічення, жіжікі, а прізвища Засорін, Жижикін в Городіщевском районі Пензенської обл. нагадують про них, як Шустанови, Буровкіни в Вадинськ районі тієї ж області - про слова шустан, Бурівка. Лише прізвища свідчать про низку зниклих професій. Основи маси прізвищ поки нез'ясовні, наприклад, північних - Бурмагін, Водиніни, Ліхотурови, Однобічних, Перестороніни.

Абсолютній більшості російських неясна етимологія прізвища Шаньгін, та й саме прізвище мало де відома, зате на Півночі вона поширена і основа її всім зрозуміла - шаньги ('коржик зі сметаною'), улюблена страва мешканців півночі. Непоодинокими є випадки, коли прізвище часта на одній території, а слово, що розкриває значення її основи, - на інший: Голдобін записані в Шенкурський і Онезькім повітах минулого століття, а слово голдоба 'біднота' зазначено В. В. Палагін в словнику старожільческіх говірок по середньому перебігу р.. Обі. І навпаки: прізвище Пластинін побутує в Сибіру, ​​слово пластина - давній виробничий термін обробки риби на Північній Двіні і Білому морі, звідки і прийшло до Сибіру. Власні імена - свого роду "мічені атоми", що вказують на маршрути народних міграцій.

Безмежно безліч таких прикладів, але ще частіше - архаїзми і діалектизми не лексичне, а фонетичні (адже, навіть найчастіше слово поступається за частотою самому рідкісному звуку мови). Російською Півночі характерно перетворення канонічних імен Самуїл, Еммануїл у Самил, Мамил. Відповідно поширеними там прізвища Самилов, Мамилов. Нерідкі вологодські і вятсйіе топоніми Манилово, Маниловци, Маниловскій цвинтар, Самилово, Самилково, Самиліха, південна межа їх проходить через північ Калінінської області, Ярославську і Костромську. Але сама заміна уї на и сталася раніше приходу росіян на Північ: назва с. Самилково в Дедовічском районі Псковської області не могло бути занесене з Півночі.

На Півночі топонімія зберегла і форму Патрак при повсюдному Патрікей (з лат. Patricius).

Там же не поодинокі топоніми, що утримують давньоруське е замінене поза ономастики на о: Єлень, Езеро.

Прославлене ще билинами жіноче ім'я Олісави (канонічне - Єлизавета) залишалося на Півночі нерідким ще й у XVIII ст,; перепис 1717 р., містить народжених під кінець XVII ст., Застала в дер. Дуброва (нині Бєльський район Архангельської обл.) Навіть чотирьох носійок цього імені (одна записана в проміжній формі Елісава). На Півночі були поширені і прізвища Молоснов (з молосной 'молочний') і ширше - Труфан (від Трифон - за давньою коливається передачу грецького іпсилон, як Кіпр, але купорос).

Прізвища Евтіпов, Евтішев (з канонічних імен Євстигній, Євстафій) видають своє походження - результат псковської втрати приголосного з з поєднання ст, пор. в Тамбовській обл. - Евстюфейкіни (Уметскій р-н), на інших територіях та Астахова, Остапова, Осташкові, Астапова, Останкіно, Остафьєво, Стахееви і в безлічі інших метаморфоз. Не тільки не вивчені, але й не зібрані перетворення Аким - Єкімов - Яким (з Іоаким).

Прізвища Востров, Вострецов, Востропятов зобов'язані говорам з протетичними згодним (для датування можна нагадати поміщика Востров Шабля при Петрові I: його нащадки стали Востросабліни). Так і Гостроверхови (в с. Решетовка, Тамбовської області). Навпаки, Стрекопитови (від петровського ж дворянина Гостре копито) втратили обидва перші о - гостре перетворено на стре. І дрібні фонетичні зміни, сплітаючись з переосмисленням, коли основа стала незрозуміла, перетворюють прізвище в невпізнанну: Локтівонов (з Галактіон), Ларьків (з Іларіон), Політов (з Іполит) і т.п. У термінах теорії інформації це перешкода в каналах зв'язку. Для вивчення діалектів та історії мови це неоціненні свідки!

Ще дорожче допомогу власних імен для самого запущеного розділу історії російської мови та її діалектів - словотворення, самостійність якого (нарівні з лексикою, граматикою, фонетикою) визнана дуже пізно, лише в кінці 50-х рр.. нашого століття.

Досить звернутися до карти: як розміщені форми назв населених пунктів? Переважаючих форм - дві:-ів (включаючи-ово,-ова, з їх фонетичними варіантами-їв,-ево,-єва, що приєднуються до основ на голосний або м'який приголосний), та-ка (включаючи-овка,-евка) - за даними середини минулого століття, в%:

Ясно, що розподіл десятків тисяч назв склалося за кілька століть. Отримане співвідношення їх - проекція часу на площину карти. У наявності різко виражений поєдинок двох імяобразующіх форм. Там, де вся маса російських назв виникла до середини XVI ст., Панує суф. -Ів. До цієї дати його вжиткового впала, а восторжествував формант-ка, який і отримав переважання южней лінії приблизно Брянськ-Тула-Арзамас, по якій пролягав кордон Московської держави середини XVI ст. (Звичайно, кордон не можна представляти в сучасному сенсі слова).

Більш широку перспективу часу відображає "дуель"-іца и-ка в російських назвах річок: ніж північно-східніше, тим різкіше переважає-ка. У цьому ж плані географічні та інші суфікси топонімів. У ряді моїх робіт показано історичну суть виразних ареалів-іха. Надзвичайно часті в колишніх Суздальських землях (у трикутнику між Волгою і нижньою течією Оки кожен четвертий населений пункт і сьогодні носить назву з-іха: Блошіха, Затеіха, Хвостіха), звідти вони їздять за Вятку і Каму, вузькою смугою перетнули Урал і широко розлилися по Сибіру, ​​на південний схід вони просунулися по Сурі і Волзі; на захід і південний захід їх рознесли старообряцци, йдучи від релігійних утисків - на Західну Двіну, на Десну, навіть до Польщі. Зовсім інакше розміщені топоніми на-ичі. Колоритні "острівці" з-ята (дублять, Озерята, Ярята).

Для кожної території характерний свій "спектр" формантов топонімії, що може слугувати її "топонімічним паспортом". Дивна стійкість ономастичних форм. У XV-XVI ст. на території колишньої Бежецкой п'ятини відбулася широка зміна топонімів - більшість лексичних основ замінено, а частотність формантов залишилася колишньою! Так і на наших очах: ​​з топоніма Катеринодар викинута непридатна основа, а другий компонент, втративши будь-який зв'язок з дарувати, уцілів: Краснодар. Аналогічно в перейменування з-град. Формант "нейтральний" основи. У всього своя хронологія.

Красномовна територія, - то є історія! - В рясних топонімах і прізвищах, утворених формантом-хно. Максимально густі вони на південно-заході. 52 населених пункти України містять-хно (з них 20 у Хмельницькій та Вінницькій областях - Вахнівка, Вахнівці, Дахнівка, Івахнівці), звідки вони кинулися на північний схід до верхньої течії Оки (Алехново в Орловській області, Вахново в Тульській, м. Юхнов в Смоленської). І на півночі в б. Псковської губернії їх було навіть 93 (Дахнова, Івахново, Лехно), далекий відгук їх поодинокий в Архангельській обл. Прізвища з-хно нерідкі у білорусів і українців, але переважно вони дооформлени російським-ів.

Кожна особова ім'я вживали переважно не в основній формі, а в численних похідних: від Василь - Вася, Васька, Вася, Васяка, Васьок, Васюк, Василь, Василько, Васюта, Васютка, Васею, Вася, Васюха, Васюша, Васяня, Васяха, Вака і т.д.; від самого частого у росіян в минулому імені Іван нараховано майже півтораста похідних форм. З них виникали топоніми та прізвища. У багатьох формантов свої ареали на карті. Так,-ута частіше на Півночі (Мезенський Лічутіни та ін), ймовірно, пройшовши через Псков і Новгород з Польщі та Білорусії, а туди - з Литви. У Верхньому Поочье найбільше скупчення прізвищ з-Очкін, від імен зменшувально-пестливих (може бути, іронічних? См, Ванюшечкін, Звездочкін, Ниточкін), а прізвища на-Сков (Земське, Донсков, соцьким) переважно на південно-сході Росії, характерні для російських прикордонних зон XVII-XVIII ст.; багато прикладів їх у яїцьких козаків зібрав Н.М. Малеча, у донських - Л.М. Щетинін. Покладені на карту 20 прізвищ на-Ітин (Костромітін, Пермітін, Веневітінов) з дивовижною точністю окреслили територію Московської держави під кінець XV ст.; Їх основи позначали зарахованого на військову службу за певним повіту, в якому зарахований отримував земельне маєток.

Дуже виразна географія прізвищ з форми родового відмінка множини: Бєлих, Долгих, Молодих, Іванівських (вони висловлювали приналежність не главі сім'ї, як всі інші прізвища, а сім'ї в цілому). У XVII ст. ця форма іменувань панувала в басейні Північної Двіни, За "перепису каплиць" 1692 р. в Шенкурський волостях так іменували більше третини всіх залучених. Пізніше освіти на-їх витіснені, але і в 1897 р. вони ще охоплювали 6% всіх селян Шенкурського повіту. З Півночі вони почали звертатися до центрально-черноземное межиріччі (між Орлом-Курськом-Воронежем), а на схід - за Вятку, Каму, Урал і настільки поширились в Сибір, що нашим сучасникам прізвища-их,-их здаються сибірськими (хоча принесені туди вони з обох їх масивів - північного і среднерусского).

Навпаки, прізвища з зневажливих іменувань з-ка, обов'язкових у XVI-XIX ст. для всієї народної маси, про які з болем і гнівом писав В.Г. Бєлінський в безсмертному "Листі до Го голю", повсюдні в Росії (Грицьків, Васькін, Кондрашкин), крім Півночі, куди не поширилося кріпосне право.

Зв'язках більшості формантів з територією відповідають і зв'язку з певним часом. Ця картина строката й складна. Тут наведено лише деякі факти, всі інші ще чекають дослідників. Завдання не з легких. Необхідно знати і закони російської історичної фонетики, історичну географію Росії, весь набір особистих імен. Мало хто розкриє в прізвища Вєдєнєєв ім'я Бенедикт, а в Охрошеве, Фоломіне, Вахрушева дізнається Варфоломія. При цьому ще треба враховувати і контамінацію, наприклад, форма Ганя можлива і з Гавриїл, і з Агафон, і з кількох інших імен.

* * *

Так територіально і діахронічні характерні власні імена на всіх рівнях - фонетичному, лексичному, словотворчому. Це відноситься не тільки до топонімії та антропонімії, порушених тут, а й до всіх інших розділів ономастики, вивченим занадто мало або не вивченим зовсім. Ономастика своєму розпорядженні транспортом, про яке не може і мріяти сама найбагатша експедиція діалектна або історична - фантастичної "машиною часу" Г. Уеллса.

У кожного виду власних імен свої переваги і свої мінуси, якщо розглядати їх як джерела з історії мови та її діалектів. Топонім не монета, на якій викарбувано дата, зате він прикріплений до місця (хоча багато топонімів перенесено: наприклад, російська топонімія Сибіру - свого роду "повторювальний курс" топонімії тих територій, з яких ішли переселенці, але вже саме це - чудовий історичний джерело) . Прізвища перелетни разом зі своїми носіями, але цінно їх перевага - їх основи не приблизно, сувора форма канонічного імені відома точно, її зіставлення з живою розкриває процеси, обумовлені закономірностями історії російської мови та її діалектів.

Російська ономастика - величезний казан, який масу присвійних прикметників переплавляє в іменники (Іваново село - гір. Іваново, ковалів син - прізвище Кузнєцов). Ще істотніше картина, виявлена ​​підрахунками прізвищ більше 3 мільйонів росіян: виявилося, що немає єдиної переважної прізвища. У Новгородській, Псковській і сусідніх областях рішуче переважали Іванови, на Півночі - Попови, у всьому Північному Поволжі - Смірнови, южней і східніше Москви - Кузнєцови; всюди поза північно-заходу Іванових - у сільських місцевостях 2-3 десятки, як і Смирнова - поза свого масиву. Випадковість виключена обсягом підрахунків. У наявності - стан на час становлення російських прізвищ, що протікав в основному з XVII по XIX століття. Перед нами 4 масиву, безпосередньо предшествуюющіе додаванню всеросійського ринку.

З усього наведеного видно, що ареали власних імен дуже часто не відповідають рубежів діалектів, встановленим за апеллятівам. Нічого дивного. Адже і в прозивним межа між р вибуховим і фрикативних абсолютно не збігається ні з якими діалектними; так само наперекір встановленим кордонів розташовані багато інших явищ. Тим більше виправдано, що у ономастики - свої "діалекти". Підкоряючись багатьом діалектним рис, акающіе вимовляють Арлоф, Варонін. Але поряд з цим величезна кількість ономастичних прикладів, незалежних від діалектів апелятивності. Внутрішні, специфічні закономірність ономастики, звичайно, ускладнюють залучення її на допомогу інших галузей мовознавства. Тим дорожче кожна галузь! Не потрібно радіти взаємним подібностям і засмучуватися розбіжностями. Взаємні ілюстрації підтверджують відоме, а розбіжності открвают невідоме.

Список літератури

В. А. Никонов. ДОРОГОЦІННІ СВІДКИ.