Договір міни Спадкування за законом

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Федеральне агентство з освіти
Державна освітня установа вищої професійної освіти

Контрольна робота

по Цивільному праву
Тема:
Договір міни. Спадкування за законом

План
1. Договір міни
2. Спадкування за законом
Література

1. Договір міни
Згідно з договором міни кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні визначене майно в обмін на інше. В умовах ринку цей договір набуває широкого поширення.
Визначальною ознакою договору міни є передача кожною стороною іншій стороні товару у власність. Сторони у договорі є власниками предметів міни або діють за уповноваженням власників. При укладанні договору міни між державними і муніципальними унітарними підприємствами відповідно до цього договору передається або виникає право господарського відання або право оперативного управління.
Обмін речами з передачею їх лише у володіння або в користування свідчить про встановлення між сторонами інших відносин, але не договору міни.
У судовій практиці зустрічаються випадки, коли обмін товару на послуги з його переробки розглядається як договір міни. Приватна фірма поставила дріжджовому заводі сировину, з якого виробляються дріжджі. Завод, у свою чергу, зобов'язався переробити цю сировину і передати приватній фірмі обумовлену кількість дріжджів. Арбітражний суд, розглядаючи справу, неправильно кваліфікував угоду як договір міни. Президія ВАС РФ вказав, що відносини, що виникли між сторонами, слід розглядати як змішаний договір, що містить у собі елементи декількох договорів, у тому числі договору поставки, але не як договір міни. У даному випадку немає істотних умов договору міни - передачі у власність обмінюваних товарів.
Предметами договору міни можуть бути будь-які речі, якщо вони відповідно до правил ст. 129 ЦК не вилучені з обігу або не обмежені в обороті, а також інше майно з урахуванням особливостей їх обороту, передбачених цією статтею і доповнюючому її законодавстві.
Це можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі. Причому закон не містить заборони обмінювати рухомі речі на нерухомі, якщо договір міни полягає власниками цих речей і обмінюване майно сторони вважають рівноцінним. Якщо відбувається обмін нерухомого майна, то повинні дотримуватися вимоги до форми угоди і правила про державну реєстрацію нерухомості, встановлені ст. 131 ЦК.
У законі немає спеціальних вказівок про форму договори міни. Тому застосовуються загальні правила ЦК про форму угод, а також про форму договору купівлі-продажу і його різновидах. Договір міни вважається укладеним в усній формі в момент передачі сторонами одна одній обмінюваних речей, що відповідає правилу п. 2 ст. 159 ЦК. Сторони можуть укласти договір у письмовій формі, навіть якщо закон не наказує його обов'язкову письмову форму. Договір міни за участю юридичних осіб вимагає письмової форми (ст. 161 ЦК). Письмова форма необхідна при обміні нерухомості (ст. 550 ЦК).
Невизначеність у найменуванні і кількості товару, що підлягає передачі в обмін на певне майно, тягне в силу ст. 432 ЦК визнання договору міни неукладеним.
У договорі міни кожна зі сторін виступає в якості продавця переданого іншій стороні товару і покупця товару, одержуваного натомість. Тому до договору міни застосовуються відповідно правила про купівлю-продаж, що містяться у ст. 454-566 ЦК, якщо вони не суперечать правилам і договором міни і його суті.
Звільнення та особливості, встановлені п. 2 і 3 ст. 454 ЦК для купівлі-продажу цінних паперів і валютних цінностей, а також купівлі-продажу товарів окремих видів, які визначаються законами та іншими правовими актами, поширюються і на міну, якщо вони є предметом цього договору.
Договір міни - відшкодувальний. Питання про ціну і витратах за договором міни врегульовано в ст. 568 ЦК. За загальним правилом, обмінювані товари передбачаються рівноцінними. Тим самим заздалегідь знімаються можливі суперечки щодо еквівалентності обміну. Питання про ціну обмінюваних товарів може виникнути лише за умови, що сторони в договорі вважатимуть їх ціни неоднаковими. Тільки при наявності прямої вказівки про це в договорі сторона, що передає товар, який за ціною нижче одержуваного натомість, зобов'язана сплатити іншій стороні різницю. Відсутність такої прямої вказівки в договорі на нерівноцінність переданого майна позбавляє права вимагати різницю.
Право власності на обмінювані товари виникає у сторони згідно з загальними правилами ЦК. При цьому при обміні нерухомим майном право власності на нього виникає у сторін з моменту державної реєстрації прав на отримане за договором міни нерухоме майно.
Особливістю договору міни є те, що кожна зі сторін одночасно є продавцем товару, що передається і покупцем одержуваного в обмін. Відповідно до обох сторін застосовуються правила про обов'язок продавця про передачу товару, що містяться у ст. 456 ЦК.
Якщо договором міни не передбачено інше, кожна із сторін зобов'язана передати іншій стороні товар одночасно. У разі якщо обмін товарами відбувається різночасно, застосовуються правила ст. 458 ЦК. Так само згідно з нормами ЦК про купівлю-продаж вирішується питання про перехід ризику випадкової загибелі товару (ст. 459 ЦК), наслідки невиконання обов'язку передати товар, а також приладді і документах, що відносяться до нього, наслідки передання товару з недоліками.
Разом з тим арбітражний суд визнав, що вимоги про розмірному зменшенні ціни товару неналежної якості та передачу додаткового товару в обсязі, відповідному сумі, на яку зменшено його вартість, суперечить правилами гл. 31 ДК і суті міни.
У такій ситуації сторона договору міни має право за своїм вибором вимагати від контрагента безоплатного усунення недоліків отриманого товару, відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, заміни товару в разі наявності істотних порушень за якістю або відшкодування збитків при відмові від виконання договору.
До договору міни застосовується правило про зустрічному виконанні зобов'язання з передачі товарів, якщо сторони домовилися про те, що терміни передачі обмінюваних товарів не збігаються. Вказівка ​​на це міститься у ст. 569 ЦК. Правила цієї статті мають на меті захист інтересів тієї сторони в договорі міни, яка за його умовами передає товар першої до отримання товару від іншої сторони. У цьому випадку контрагент, виконуючий договір першим, може використовувати права, надані йому ст. 328 ЦК про зустрічний виконанні зобов'язань, та призупинити виконання або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, якщо є обставини, які явно свідчать про те, що інша сторона не виконає свого зобов'язання у встановлений термін.
Ще однією особливістю, обумовленою істотою міни, є правило, встановлене ст. 571 ЦК. Мова йде про відповідальність за вилучення третьою особою товару, придбаного за договором міни. У цьому випадку сторона, у якої вилучено товар, вправі за наявності підстав, передбачених ст. 461 ЦК, вимагати від іншої сторони не тільки відшкодування збитків, а й повернення товару, отриманого в порядку обміну.

2. Спадкування за законом
Спадкування за законом - одне з двох передбачених законом підстав спадкування. Воно виступає в якості альтернативи спадкування за заповітом: до спадкоємця майно переходить або за законом, або за заповітом. Цілком можливо, що спадкоємець частину майна померлого успадковує за заповітом, а іншу частину - за законом, але і в такій ситуації кожна з цих частин переходить до спадкоємця за одним з двох взаємовиключних підстав.
Спадкування здійснюється за законом, якщо:
1) заповіт відсутня;
2) заповіт стосується лише частини спадкового майна, внаслідок чого інша його частина, не охоплена заповітом, спадкується за законом;
3) заповіт є недійсним;
4) спадкоємець реалізує своє право на обов'язкову частку у спадщині;
5) заповіт нездійсненно у зв'язку з тим, що ніхто із спадкоємців за заповітом спадщину не прийняв або не має права успадковувати, або всі спадкоємці за заповітом померли до відкриття спадщини або одночасно з заповідачем, або всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини, а інший спадкоємець НЕ підпризначений;
6) зміст заповіту полягає у позбавленні спадщини одного, кількох або всіх спадкоємців за законом або обмежується заповідальним відмовою.
Спадкування за законом характеризується наявністю кола спадкоємців закликаються до спадкування у порядку встановленому законом. Спадкоємці за законом розбиті на групи-черги і закликаються до спадкування не всі відразу, а послідовно - в порядку черговості. Черговість виражається в тому, що спадкоємці кожної наступної черги закликаються до спадкування за законом, якщо немає жодного спадкоємця з попередніх черг, включаючи спадкоємців за правом представлення, що підлягають покликанням до спадкоємства у випадку, передбаченому ст. 1146 ЦК України. Придбання спадщини хоча б одним спадкоємцем зі складу попередніх черг виключає покликання до спадкування спадкоємців всіх наступних черг.
У першу чергу входять діти, дружина і батьки спадкодавця, а також успадковують за правом представлення онуки спадкодавця та їхні нащадки.
У другу чергу входять повнорідні та неповнорідні брати і сестри спадкодавця, його дідусь і бабуся як з боку батька, так і з боку матері, а також успадковують за правом представлення діти рідними та братів і сестер спадкодавця (племінники і племінниці спадкодавця).
Третя черга - це повнорідні та неповнорідні брати і сестри батьків спадкодавця (дядька й тітки спадкодавця), а також успадковують за правом представлення двоюрідні брати і сестри спадкодавця.
Спадкоємцями за законом четвертої черги є родичі третього ступеня спорідненості - прадідуся і прабабусі спадкодавця.
В якості спадкоємців п'ятої черги успадковують родичі четвертого ступеня спорідненості - діти рідних племінників і племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати і сестри його дідусів і бабусь.
Шосту чергу складають родичі п'ятого ступеня спорідненості - діти двоюрідних онуків та онучок спадкодавця, діти його двоюрідних братів і сестер і діти його двоюрідних дідусів і бабусь.
У сьому чергу входять не родичі, а свояки - пасинки, падчерки, вітчим і мачуха спадкодавця.
До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні утриманці спадкодавця. Вони успадковують спільно зі спадкоємцями за законом закликаємо до спадкоємства черги, а за відсутності інших спадкоємців за законом непрацездатні утриманці, які не входять до кола спадкоємців першої - сьомої черг, успадковують самостійно як спадкоємців восьмий, черги.
За загальним правилом наявність відносин, що тягнуть покликання до спадкоємства за законом, має бути доведено особою, що претендують на отримання спадщини. Якщо документально підтвердити такі стосунки неможливо, вони можуть бути доведені у судовому порядку. У разі відсутності спору про право на спадщину заяву про встановлення відповідного юридичного факту розглядається судом за правилами окремого провадження, а при виникненні спору він вирішується в порядку позовного провадження.
Однак немає необхідності подавати докази зазначених відносин, якщо всі інші спадкоємці, які представили необхідні документи і прийняли спадщину, згодні на включення осіб, які не мають доказів, в свідоцтво про право на спадщину. Згода співспадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви та засвідчується нотаріусом.
Під відумерлою розуміють майно померлого в ситуації, коли немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом: вони відсутні, або ніхто із спадкоємців не має права успадковувати, або всі спадкоємці усунені від спадкування, або ніхто із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці відмовилися від спадщини, і при цьому ніхто з них не вказав, що відмовляється на користь іншого спадкоємця. За змістом закону майно вважається відумерлою і тоді, коли всі спадкоємці за законом позбавлені заповідачем спадщини, а спадкоємці за заповітом або відсутні, або ніхто з них не має права успадковувати чи не прийняв спадщину.
Відумерлою може бути не всі, а частина майна померлого: якщо спадкоємців за законом немає, а заповіт стосується тільки частини майна, то виморочний є частина майна, що не охоплена заповітом. Виморочність майна встановлюється після закінчення строків прийняття спадщини, передбачених у ст. 1154 ЦК України.
Спадкоємцем відумерлого майна є Російська Федерація. Інші публічно-правові утворення, що існують в Російській Федерації (суб'єкти Російської Федерації та муніципальні освіти), можуть призиватися до спадкоємства лише за заповітом.
Держава в особі Російської Федерації може бути покликане до спадкоємства за законом згідно з частиною третьою ГК РФ в одній лише ситуації - при відумерлого майна. Російська Федерація - це особливий спадкоємець за законом, не належить ні до однієї з черг. Особливість успадкування виморочність майна полягає в тому, що спадкоємець - Російська Федерація заздалегідь висловила в законі волю на придбання будь-якого відумерлого майна. Тому при спадкуванні такого майна, на відміну від спадкування Російською Федерацією майна за заповітом, прийняття спадщини не потрібно, а відмова від нього не допускається.
Разом з тим свідоцтво про право на спадщину видається відносно відумерлого майна в загальному порядку - за заявою спадкоємця.
Як і в інших випадках придбання спадкоємцями права власності на спадщину, моментом виникнення права федеральної власності на відумерле майно служить день відкриття спадщини, а не день видачі зазначеного свідоцтва.
У загальному порядку Російська Федерація відповідає за боргами спадкодавця перед його кредиторами в межах вартості перейшов до неї відумерлого майна. За рахунок відумерлого майна відшкодовуються витрати, викликані смертю спадкодавця, і витрати на охорону спадщини в межах його вартості.
Федеральним органом виконавчої влади, уповноваженим приймати відумерле майно, включаючи земельні ділянки, акції у статутному капіталі комерційних організацій, здійснювати облік федерального майна і передачу його в державну власність суб'єктів Російської Федерації і муніципальну власність, є Федеральне агентство з управління федеральним майном.
Відумерле майно, стаючи федеральною власністю, надходить у державну скарбницю Російської Федерації. Подальша його доля залежить від виду майна.
Передача Російською Федерацією права власності на відумерле майно вказаним публічно-правовою освітою не звільняє її як спадкоємця від зобов'язань, що обтяжують відповідну спадщину.
У п. 3 ст. 1151 ЦК України передбачено видання федерального закону про порядок спадкування та облік відумерлого майна, а також про порядок його передачі у власність суб'єктів Російської Федерації або власність муніципальних утворень. Такий закон не видано.

Література
Цивільне право. Том II. Напівтім 1. Підручник. 2-е вид. перераб. і доп. / Під ред. д. ю. н., професора Є. А. Суханова - М.: Волтерс Клувер, 2004
Гришаєв С. П. Спадкове право. - Система ГАРАНТ, 2005.
Спадкове право / Булаевскій Б.А. та ін; відп. ред. К.Б. Ярошенко. - М.: Волтерс Клувер, 2005.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Контрольна робота
32кб. | скачати


Схожі роботи:
Спадкування за законом 4
Спадкування за законом 3
Спадкування за законом 2
Спадкування за законом
Спадкування за законом 3
Спадкування за законом
Спадкування за законом і за заповітом 2
Особливості спадкування за законом
Спадкування за законом і за заповітом
© Усі права захищені
написати до нас