Зберігання: ознаки та критерії розмежування з деякими суміжними договорами (оренди, безоплатного користування майном, прокатом)
Відносини, що виникають у зв'язку з передачею однією особою речей іншій особі для забезпечення їх охорони, були досить детально врегульовані ще римським правом як особливе зобов'язання depositum (зберігання, поклажа).Чинний Цивільний кодекс Республіки Білорусь 1998 року (далі - ЦК) визначає договір зберігання як угоду, за якою одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності (п.1 ст.776 ЦК ).
Основна мета зберігання полягає, таким чином, у забезпеченні схоронності речі, переданої на зберігання, її збереження і подальшому поверненні поклажодавцеві.
Сторонами у договорі зберігання є поклажодавець і охоронець.
Термін "поклажодавець" бере свій початок ще з часів Київської Русі, на праві якою зберігання іменувалося поклажею.
Як поклажодавця за змістом ЦК можуть виступати будь-які особи, як юридичні, так і фізичні. Більш того, виходячи із загальних положень ЦК про суб'єктів права, слід зробити висновок, що поклажодавцем можуть бути в принципі навіть частково та обмежено дієздатні громадяни, якщо відносини зі зберігання, в які вони вступають, відповідають вимогам ст.25, 27, 30 ЦК. Такі угоди не повинні визнаватися недійсними, якщо вони вчинені до безоплатного отримання зазначеними громадянами вигод.
ЦК не вимагає, щоб поклажодавцем виступав власник майна. На зберігання можуть передаватися речі, які перебувають у володінні або у користуванні поклажодавця.
В якості зберігача за договором зберігання може виступати як громадянин, так і юридична особа. При цьому, оскільки законодавством не передбачено інше, і виходячи із суті зобов'язання, професійними зберігачами можуть бути як комерційні організації - юридичні особи, так і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, в тому числі без створення юридичної особи.
Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, в тому числі гроші, цінні папери, документи.
Неоднозначним є відповідь на питання про те, чи можуть виступати предметом зберігання нерухомі речі.
Оскільки договір зберігання передбачає передачу речі зберігачу і її подальший повернення поклажодавцеві, очевидний висновок, що предметом зберігання можуть бути тільки рухомі речі. Так, не можна ототожнювати договір зберігання з договором охорони квартири, який за своєю суттю є різновидом договору возмездного надання послуг. У той же час слід мати на увазі, що на зберігання в порядку секвестру можуть бути передані як рухомі, так і нерухомі речі, про що законодавець зробив спеціальну застереження ст.816 ЦК.
Не можуть виступати як предмет зберігання тварини. Таке твердження грунтується на аналізі ст.228 і 232 ЦК. Знайшов річ може зберігати її у себе або здати на зберігання відповідним органам або особам, тоді як бездоглядні тварини можуть бути залишені або здані на умови утримання і користування іншій особі. У літературі можна зустріти і протилежну точку зору.
На зберігання можуть бути передані речі як індивідуально-визначені, так і визначені родовими ознаками. За змістом ст.780 ГК речі, що визначаються родовими ознаками, повинні зберігатися тільки з відокремленням їх від інших речей. У випадках же, прямо передбачених договором зберігання, прийняті на зберігання речі одного поклажодавця можуть змішуватися з речами такого ж роду і якості інших поклажодавцем (зберігання з знеособленням). У такому випадку поклажодавцеві повертається рівне або обумовлене сторонами кількість речей того ж роду і якості. При цьому слід мати на увазі, що гроші не можуть бути предметом зберігання, якщо вони знеособлюються. У такому випадку відносини сторін ближче до договору позики або договору банківського вкладу.
Договір зберігання може бути двох видів: реальний і консенсусний. Реальний договір спрямований на забезпечення схоронності вже переданих речей. Таким чином, для укладення реального договору зберігання необхідна передача речі на зберігання та правовідносини виникають з моменту такої передачі.
Термін зберігання не є істотною умовою договору, оскільки якщо термін договором не передбачений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до запитання її поклажодавцем. Таким чином, якщо виходити із змісту ст.779 ЦК, то можна визнати, що поклажодавець має право розірвати договір достроково і передані зберігачу речі повинні бути повернуті негайно. Охоронець не вправі вимагати дострокового виконання зобов'язання. Проте, в силу вимог п. 3 зазначеної статті, якщо термін зберігання визначений моментом вимоги речі поклажодавцем, зберігач має право після закінчення звичайного за цих обставин строку зберігання речі вимагати від поклажодавця взяти річ назад, надавши йому для цього розумний термін. Невиконання поклажодавцем цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст.789 ЦК (див. нижче). При наявності спору тягар доказування закінчення "розумного строку" лежить на зберігачі.
Права та обов'язки сторін за договором зберігання характеризуються наступним.
У ст.778 ЦК обумовлюються особливості виконання зберігачем свого обов'язку прийняти річ на зберігання за консенсуального договору зберігання. Так, охоронець, який узяв на себе за договором зберігання обов'язок прийняти річ на зберігання (п.2 ст.776 ЦК), не має права вимагати передачі йому цієї речі на зберігання. У той же час, якщо інше не передбачено договором, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання у випадках, коли в обумовлений договором строк річ не буде передана йому на зберігання.
Зберігач зобов'язується зберігати річ протягом обумовленого договором зберігання терміну (п.1 ст.770 ЦК). Якщо строк зберігання договором не був передбачений і не може бути визначений виходячи з його умов, то відповідно до п.2 ст.779 ГК зберігач зобов'язаний зберігати річ до запитання її поклажодавцем. Якщо строк зберігання речі визначений моментом вимоги, то обов'язок зі зберігання є у протягом терміну, звичайного за цих обставин зберігання.
Основний обов'язок зберігача - забезпечити збереження речей, прийнятих на зберігання (ст.781 ЦК).
Виконуючи цю обов'язок, зберігач зобов'язаний вжити всіх передбачених договором заходи для того, щоб забезпечити збереження прийнятої на зберігання речі. Обсяг необхідних заходів, їх характер має бути перш за все визначений у договорі, що дозволить найкращим чином вирішити всі питання забезпечення схоронності речі в кожному конкретному випадку, виходячи з характеристик речі, особливостей зберігання тощо, з максимальним урахуванням побажань поклажодавця.
Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про прийняту на зберігання речі, не менш ніж про свої речі. Звідси випливає висновок, що зберігач не буде нести відповідальність за пошкодження або псування речі, прийнятої на зберігання за безоплатним договором схову, якщо він виявляв по відношенню до неї належну міру дбайливості, як і до своїх власних речей, тоді як для забезпечення її схоронності були потрібні якісь -то додаткові заходи, як-то: неприпустимість температурних коливань, певний рівень вологості, спеціальна обробка і т.п., але ці особливі запобіжні заходи в договорі не були обумовлені. Однак, якщо в результаті пожежі, що виникла через недотримання пожежної безпеки, поряд з належним зберігачу власним майном загинули або пошкоджено речі, прийняті на зберігання, зберігач буде відповідати за їх загибель або пошкодження незалежно від того, чи були умови зберігання обумовлені в договорі і був договір оплатним чи безоплатним.
Разом з тим, не виключені випадки, коли безумовне дотримання зберігачем умов зберігання, вказані у договорі, може призвести до зворотного результату - пошкодження або загибелі речі. У такому випадку допускається зміна зберігачем умов зберігання. За змістом ст.783 ГК, правомірність дій зберігача щодо зміни умов поставлена в залежність від того, чи є загроза схоронності речі реальною, невідворотною або віддаленій у часі.
Так, якщо виникла необхідність зміни умов зберігання речі, передбачених договором зберігання, зберігач зобов'язаний негайно повідомити про це поклажодавця і дочекатися його відповіді. Отже, в даній ситуації зберігач зобов'язаний діяти відповідно до вказівок поклажодавця. Проте, якщо зміна умов зберігання необхідно для усунення небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі, зберігач має право змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.
Якщо ж під час зберігання виникла реальна загроза її пошкодження речі, або річ вже зазнала псування, або виникли обставини, не дають змоги забезпечити її схоронність, а своєчасного вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати не можна, зберігач може самостійно продати річ або частину її за ціною, що склалася в місце зберігання. При цьому зберігач має право на відшкодування своїх витрат щодо продажу речі, якщо обставини, в силу яких він був змушений вчинити так, виникли з причин, за які він не відповідає. Зазначені витрати відшкодовуються за рахунок покупної ціни (п.2 ст.783 ЦК). Таку вимогу зберігача не підлягає задоволенню, якщо обставини, які спричинили потребу змін умов зберігання, були викликані діями (бездіяльністю) самого зберігача.
За загальним правилом зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися переданою йому на зберігання річчю, а так само надавати можливість користування нею третім особам (ст.782 ЦК). Проте така заборона не діє, якщо поклажодавець дав згоду на таке користування, а також якщо користування збереженої річчю необхідно для забезпечення її збереження і це не суперечить договору. В останньому випадку якраз невикористання збереженої речі може з'явитися причиною її псування або пошкодження, за що зберігач буде нести відповідальність.
У силу довірчого характеру відносин зі зберігання над зберігачем лежить обов'язок особистого виконання прийнятих ним на себе зобов'язань по зберіганню речей поклажодавця. За загальним правилом, закріпленому в ст.785 ЦК, якщо договором зберігання не передбачено інше, зберігач не має права без згоди поклажодавця передавати річ на зберігання третій особі. З даного правила закон робить один виняток: хранитель може передати річ на зберігання третій особі, коли він був змушений до цього силою обставин в інтересах поклажодавця, не маючи можливості отримати на це його згода. Тільки дотримання цих умов робить передачу речі на зберігання третій особі правомірною. Закон також вимагає, щоб про передачу речі на зберігання третій особі зберігач негайно повідомив поклажодавця. На цьому зобов'язання колишнього зберігача не припиняються, оскільки за відсутності спеціальної згоди поклажодавця на заміну сторони в зобов'язанні за передачу речі на зберігання третій особі умови договору між поклажодавцем і первісним зберігачем зберігають силу і останній відповідає за дії третьої особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні.
Нарешті, над зберігачем лежить ще один обов'язок, що випливає із суті відносин зі зберігання - обов'язок повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, ту саму річ, яка була передана на зберігання, якщо тільки договором не було передбачено зберігання з знеособленням. Цей обов'язок прямо передбачений ст.790 ЦК.
Законом також встановлено вимоги до стану повертається речі. Річ має бути повернена зберігачем у тому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням її природного погіршення, природного убутку або іншої зміни внаслідок її природних властивостей. Одночасно з поверненням речі зберігач зобов'язаний також передати поклажодавцеві (одержувачу) плоди і доходи, отримані за час її зберігання, якщо інше не передбачено договором.
Наведений вище перелік обов'язків зберігача не є вичерпним, оскільки залежно від конкретних умов, характеристики речі та інших обставин договором зберігання можуть бути передбачені й інші зобов'язання (наприклад, зі страхування прийнятих на зберігання речей тощо).
Основними обов'язками поклажодавця є обов'язок сплатити зберігачу винагороду за зберігання (ст.786 ЦК), відшкодувати витрати на зберігання (ст.787, 788 ЦК) і обов'язок взяти річ назад після закінчення встановленого терміну (ст.789 ЦК).
Обов'язок по сплаті винагороди за зберігання має місце в відплатних договорах, укладених, як правило, з професійним зберігачем. Розмір плати за зберігання, здійснюване професійними зберігачами, визначається звичайно на основі тарифів, в інших випадках - за угодою сторін. За загальним правилом, винагороду за зберігання повинно бути сплачено охоронцю по закінченні зберігання. Але якщо оплата зберігання передбачена за періодами, винагорода має виплачуватися відповідними частинами після завершення кожного періоду.
У разі прострочення сплати винагороди за зберігання більш ніж на половину періоду, за який воно має бути сплачено, охоронець вправі відмовитися від виконання договору і зажадати від поклажодавця негайно забрати здану на зберігання річ.
Зберігач має право на відповідну частину винагороди, якщо зберігання припиняється до закінчення обумовленого терміну за обставинами, за які він не відповідає. Більш того, якщо це сталося у випадку здачі на зберігання речі, володіє небезпечними властивостями, про що поклажодавець промовчав, охоронець вправі вимагати сплати йому всієї суми винагороди.
І, навпаки, зберігач не тільки не може вимагати винагороди за зберігання, якщо воно припиняється достроково за обставинами, за які він відповідає, але і зобов'язаний повернути поклажодавцеві суму, вже отриману в рахунок винагороди.
Якщо після закінчення терміну зберігання поклажодавець не забрав річ, віддану на зберігання, він зобов'язаний сплатити зберігачу відповідне винагороду за подальше її зберігання. Це правило застосовується і в разі, коли поклажодавець зобов'язаний був забрати річ до закінчення терміну зберігання (наприклад, у випадку прострочення сплати винагороди за певний період).
Наведені вище правила ст.786 ЦК про винагороду за зберігання носять диспозитивний характер і застосовуються, якщо договором зберігання не встановлено інше.
Відшкодування витрат зберігача на зберігання речі, якщо інше не передбачено договором, включається у винагороду за зберігання.
У разі укладення безоплатного договору зберігання зберігач має право на відшкодування здійснених ним витрат на зберігання речі, якщо тільки ці витрати викликалися необхідністю. Зазначене правило застосовується у випадках, якщо законодавством або договором не передбачено інше.
На практиці можуть виникати ситуації, коли витрати на зберігання речі будуть перевищувати звичайні витрати такого роду і які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати).
Обов'язок відшкодування таких надзвичайних витрат лежить на поклажодавця, коли охоронець отримав на їх його згоду, або якщо такі витрати були згодом поклажодавцем схвалені. Інші випадки відшкодування надзвичайних витрат можуть бути передбачені законодавством або договором.
При необхідності зробити надзвичайні витрати зберігач зобов'язаний запитати поклажодавця про згоду його на такі витрати. У випадку, якщо поклажодавець не повідомив про свою незгоду в зазначений зберігачем термін або протягом необхідного для відповіді часу, вважається, що він згоден на такі витрати.
Якщо зберігач справив надзвичайні витрати на зберігання, не отримавши від поклажодавця попередньої згоди на ці витрати, хоча за обставинами справи це було можливо, все залежить від того, чи схвалить поклажодавець такі витрати в подальшому. У разі їх несхвалення охоронець вправі вимагати відшкодування надзвичайних витрат лише в межах збитку, який міг бути заподіяна речі, якщо б ці витрати не були проведені. Виходячи із сутності надзвичайних витрат, п.3 ст.788 ЦК передбачено, що надзвичайні витрати відшкодовуються понад винагороди за зберігання, якщо договором не передбачено інше.
Після закінчення обумовленого терміну зберігання або розумного строку, наданого поклажодавцеві зберігачем для отримання речі, зданої на зберігання без зазначення строку, поклажодавець зобов'язаний негайно забрати передану їм на зберігання річ (п.1 ст.789 ЦК).
Наслідки невиконання поклажодавцем свого обов'язку негайно забрати здану на зберігання річ залежать від умов, визначених у договорі. У ньому сторони могли передбачити, що припинення терміну дії договору не тягне за собою припинення зобов'язань за договором, якщо зберігач продовжує здійснювати заходи щодо забезпечення схоронності речі і не вимагає від поклажодавця, щоб той її забрав, а поклажодавець, у свою чергу, регулярно виконує свої обов'язки, наприклад, з виплати винагороди, оплату додаткових витрат і т.п. У такому випадку в наявності перетворення договору з термінового в договір зберігання до запитання речі поклажодавцем.
Якщо такий варіант договором не передбачений, діють правила, викладені в п.2 ст.789 ЦК. Суть їх зводиться до того, що при невиконанні поклажодавцем свого обов'язку забрати річ назад, зберігач має право після письмового попередження поклажодавця самостійно продати річ за ціною, що склалася в місці зберігання. Якщо вартість речі за оцінкою перевищує в 100 разів перевищує встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, продаж речі здійснюється з аукціону в порядку, передбаченому ст.417 - 419 ЦК. Із суми, вирученої від продажу речі, зберігач віднімає суми, належні йому в якості винагороди, витрат на зберігання, якщо вони не входили в суму винагороди, надзвичайних витрат, якщо такі мали місце, а також витрат на продаж речі. Сума, що залишилася передається поклажодавцеві.
У ст.791 і 792 ЦК сформульовані підстави відповідальності зберігача та визначено розмір такої відповідальності.
За загальним правилом зберігач відповідає за втрату, нестачу чи пошкодження прийнятих на зберігання речей при наявності вини (умислу або необережності). Оскільки за цивільним законодавством наявність вини передбачається, то в разі втрати, нестачі або пошкодження речі відсутність вини повинно доводитися зберігачем.
Значно більш жорсткі вимоги встановлені для професійного зберігача. Останній відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися внаслідок непереборної сили або з-за властивостей речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не повинен був знати, або в результаті умислу або грубої необережності поклажодавця. Встановлення такої відповідальності професійного зберігача відповідає в принципі загальним правилом про підвищену відповідальність особи, що займається підприємницькою діяльністю (п.3 ст.372 ЦК). Слід лише зазначити, що на відміну від загальних правил цивільно-правової відповідальності, зберігач, як вже зазначалося вище, звільняється від відповідальності не тільки у випадку втрати, нестачі або пошкодження речей внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу чи грубої необережності самого поклажодавця, а й у випадках, якщо така втрата, недостача або пошкодження настали в результаті властивостей речі, про які він не знав і не повинен був знати.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням речей, відшкодовуються зберігачем у повному обсязі за загальними правилами, встановленими ст.364 ЦК, якщо законодавством або договором не передбачено інше.
Обмежена відповідальність зберігача настає за втрату, нестачу чи пошкодження речей, прийнятих на зберігання, якщо такі відбулися після настання обов'язку поклажодавця взяти ці речі назад. У даному випадку зберігач, навіть і професійний, відповідає тільки за наявності з його боку умислу або грубої необережності.
Особливості визначення розмірів відповідальності за безоплатним договором зберігання сформульовані в п.2 ст.792 ЦК: збитки, завдані поклажодавцеві втратою і нестачею речей, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втрачених або відсутніх речей, а за пошкодження речей - у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість. Таким чином, відповідальність зберігача за безоплатним договором зберігання обмежена тільки реальним збитком і це правило не може бути змінено угодою сторін.
Як виняток із загального правила слід розглядати випадок, обумовлений в п.3 ст.792 ЦК: якщо в результаті пошкодження, за яке охоронець відповідає, якість речі змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право від неї відмовитися і вимагати від зберігача відшкодування вартості цієї речі, а також інших збитків. Це правило має диспозитивний характер, оскільки інші наслідки можуть бути передбачені законодавством або договором зберігання.
Розмір відповідальності зберігача часто визначений заздалегідь тією сумою оцінки речі, яка вказана у квитанції або іншому сохранном документі, що видається поклажодавцеві. Однак якщо поклажодавець вважає, що дійсна вартість втраченої, або пошкодженої речі вищі зазначеної суми, він має право вимагати виплати йому дійсної вартості при наданні додаткових доказів.
Може трапитися, що вартість речі оголошується самим поклажодавцем. Зберігач в такому випадку може заперечувати, що оголошена цінність не відповідає дійсній вартості речі. При доведеності завищення вартості речі відповідальність зберігача не може перевищувати дійсну вартість речі. Питання, пов'язані з визначенням ціни, з якої слід виходити при визначенні розміру збитків, вирішуються відповідно до вимог ст.364 ЦК, а саме: при визначенні збитків беруться до уваги ціни, існуючі в тому місці, де зобов'язання має бути виконане, у день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вимога добровільно задоволено не було - в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, існуючі на день винесення рішення.
Говорячи про відповідальність поклажодавця, слід також звернути увагу на наступні обставини.
Якщо укладений консенсуальної договір зберігання, то незважаючи на те, що зберігач не має права вимагати передачі йому речі на зберігання, поклажодавець, який не передав річ на зберігання, відповідальність перед зберігачем несе. Він зобов'язаний силу вимог п.2 ст.778 ГК відшкодувати охоронцеві збитки, завдані у зв'язку з не відбувся зберіганням, якщо інше не передбачено законодавством або договором зберігання. Поклажодавець звільняється від цієї відповідальності, якщо заявить зберігачу про відмову від його послуг в розумний термін. Оскільки поняття "розумний строк" має суб'єктивний характер, цей термін повинен визначатися в кожному конкретному випадку залежно від всіх обставин. В усякому разі цей термін повинен бути достатнім для того, щоб охоронець міг вчасно скасувати свої розпорядження щодо приготування до зберігання, вчинити інші дії, які б дозволили уникнути непотрібних втрат (наприклад, укласти договір з іншим поклажодавцем).
Поклажодавець зобов'язаний також відшкодувати охоронцеві збитки, завдані властивостями зданої на зберігання речі, якщо зберігач, приймаючи річ на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст.793 ЦК).
Виходячи зі змісту даного розпорядження, слід зробити висновок, що відповідальність поклажодавця настає тільки у разі його вини, тобто коли він знав або повинен був знати про небезпечні властивості речі і не повідомив про них зберігачу.
Якщо поклажодавець не знав і не повинен був знати про такі властивості своєї речі (ці обставини можуть бути доведені з рівня його професійних знань, характеристики речі, зданої на зберігання, інших обставин, що мають відношення до справи), то говорити про його відповідальність не доводиться .
Розмір відповідальності поклажодавця у разі заподіяння збитків зберігачу через властивостей речі, зданої на зберігання, визначається в кожному конкретному випадку й залежить від характеру заподіяних зберігачу шкідливих наслідків: знищення або пошкодження майна зберігача, заподіянні шкоди його здоров'ю і т.п. Розмір відповідальності залежить також від того, чи був укладений договір зберігання оплатним чи безоплатним, чи був потерпілий професійним зберігачем чи ні.
Регулюючи відносини зберігача та поклажодавця при зберіганні речей з небезпечними властивостями, закон зобов'язує зберігача робити певні заходи по нейтралізації або мінімізації шкідливих наслідків, не відповідаючи при цьому перед поклажодавцем за пошкодження або знищення таких речей.
Так, згідно ст.784 ЦК легкозаймисті, вибухонебезпечні або взагалі небезпечні за своєю природою речі, якщо поклажодавець при їх здачі на зберігання не попередив зберігача про ці небезпечні властивості, можуть бути в будь-який час знешкоджені або знищені зберігачем без відшкодування поклажодавцеві збитків. Поклажодавець ж відповідає за збитки, завдані у зв'язку із зберіганням таких речей та зберігачу, і третім особам.
У разі здачі речей з небезпечними властивостями на зберігання професійному зберігачу вказане правило діє тільки в разі, якщо такі речі були здані на зберігання під неправильним найменуванням, і зберігач при їх прийнятті не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися в їх небезпечні властивості.
Якщо зберігачу відомі небезпечні властивості речей, він не тільки зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення збереження таких речей, але і виконати спеціальні заходи, щоб убезпечити себе, своє майно, а також третіх осіб та їх майно від можливих негативних наслідків у зв'язку зі зберіганням речей з небезпечними властивостями.
Якщо речі з небезпечними властивостями прийняті зберігачем з його відома і згоди, однак, незважаючи на дотримання умов їх зберігання, вони стали небезпечними для оточуючих, або майна зберігача або третіх осіб, зберігач повинен зажадати від поклажодавця негайно їх забрати. Якщо ж поклажодавець не виконує цю вимогу, або обставини не дозволяють зберігачу звернутися до поклажодавцеві з такою вимогою, ці речі можуть бути знешкоджені або знищені самим зберігачем без відшкодування поклажодавцеві збитків. Поклажодавець не несе в такому випадку відповідальності за заподіяння зберігачу або третім особам збитків у зв'язку зі зберіганням небезпечних речей.
Договір зберігання припиняється за загальними правилами припинення зобов'язань. При цьому, однак, виходячи з інтересів поклажодавця, зберігач зобов'язаний повернути річ, прийняту на зберігання, на першу вимогу поклажодавця, хоча б передбачений договором строк її зберігання ще не закінчився. У такому випадку діє загальне, як і при відмові від передання речі на зберігання, правило про відшкодування поклажодавцем збитків, завданих охоронцеві достроковим розірванням договору зберігання. Зазначене правило носить диспозитивний характер, оскільки законодавством або договором може бути встановлено інше.
Договір зберігання має схожість з низкою інших цивільно-правових договорів, від яких його слід відрізняти. Особливо актуально це для спеціальних видів зберігання, оскільки деякі його різновиди містять елементи інших договорів, які опосередковують передачу майна.
Багато спільного в договору зберігання з договором безоплатного користування (позички). В обох випадках одна сторона передає іншій визначене майно, яка після закінчення строку дії договору має бути повернуто у цілості. Спільним для цих договорів є те, що в обох випадках надійшло майно приймається особою на облік, проте враховується воно окремо від майна цієї особи (на позабалансових рахунках), чим підкреслюється, що зазначене майно є для відповідної особи чужим. У зв'язку з тим, що зазначене майно не є власністю особи, у якого воно знаходиться за розглянутими вище підставах (як при зберіганні, так і при позичці), на це майно не може бути звернено стягнення за боргами зберігача (ссудополучателя).
Проте ці договори мають різне правове регулювання, що пояснюється відмінністю цілей їх укладення. При укладенні договору зберігання його метою є забезпечення схоронності речі, її використання зберігачем у період зберігання, як правило, не допускається. Предмет позики, навпаки, передається саме з метою користування ним, нехай і безоплатного.
Наведемо такий приклад з російської арбітражної практики, який наочно ілюструє правові наслідки неправильної кваліфікації договору.
Сторонами було укладено договір зберігання, відповідно до якого позивач передав відповідачу на зберігання майно. Згідно з договором зберігання здійснюється безоплатно. Також договором передбачено право зберігача користуватися переданим йому майном. Майно прийнято відповідачем від позивача за актом.
У зв'язку з розірванням договору майно було відповідачем повернуто позивачу за актом. При цьому було встановлено, що повертається майно (комп'ютери) знаходиться в несправному стані і потребує ремонту. Вартість ремонту була узгоджена з відповідачем в акті прийому-передачі в сумі 2200 руб.
З урахуванням викладених обставин перша інстанція суду позов задовольнила, стягнувши з відповідача на користь позивача 2200 руб.
Апеляційна інстанція рішення скасувала з посиланням на норму ЦК, яка передбачає, що тягар утримання майна лежить на власника.
Касаційна інстанція визнала даний висновок апеляційної інстанції помилковим.
Як видно з договору, його умови передбачають право відповідача безоплатно користуватися переданим йому позивачем майном. Враховуючи умова того ж договору про безоплатне зберіганні, користування майном не можна розцінити як плату за зберігання. Крім того, договором передбачено обов'язок відповідача підтримувати належний стан переданого йому устаткування протягом всього терміну угоди, нести витрати на його утримання, а також витрати, що виникають у зв'язку з його експлуатацією, в тому числі оплату послуг третіх осіб щодо проведення профілактичних і ремонтних робіт.
З урахуванням викладених обставин даний договір не може бути визнаний договором зберігання. У даному випадку договір, виходячи з його умов, має всі ознаки договору безоплатного користування.
За даних умов договір зберігання є удаваною угодою, укладеної з метою прикрити операцію з передачі майна у безоплатне користування. У силу того, що відповідно до положень ЦК удавана угода нікчемна, до угоди, яку сторони дійсно мали на увазі, з урахуванням істоти угоди застосовуються відповідні правила.
Апеляційної інстанції було необхідно взяти до уваги викладені обставини і керуватися нормами ЦК про безоплатне користування майном, що передбачають обов'язок відповідача з утримання майна.
Тому, враховуючи те, що відповідач погодився з вартістю ремонту майна, зафіксувавши свою згоду в акті, перша інстанція суду правомірно задовольнила позов і підстави до скасування рішення у апеляційної інстанції були відсутні.
Договір зберігання має певну схожість і з договором оренди, причому ця схожість може носити двоякий характер. Якщо ми будемо розглядати зберігання та оренду певної речі з точки зору її можливого використання, то до порівняльного аналізу цих відносин можна буде справедливо віднести все сказане вище про порівняння зберігання та позики. Тобто якщо при зберіганні річ передається зберігачу для забезпечення її схоронності в інтересах поклажодавця, то відносини з оренди встановлюються з метою використання майна орендарем.
Таким чином, головним у розмежуванні договору зберігання з договорами оренди та позички є те, хто надає послугу. При оренді і позиці це буде сторона, якій належить річ. При зберіганні ж послугу надає сторона, що бере річ.
У той же час питання про співвідношення зберігання та оренди може бути розглянуто і в іншій площині. Коли одна особа передає іншій своє майно для зберігання в певному ізольованому приміщенні, можна говорити як про зберігання цієї речі власником приміщення, так і про оренду приміщення особою, чиє майно в ньому зберігається. У даному випадку кваліфікація відносин залежить від спрямованості волі сторін і, як наслідок, оформлення (правового закріплення) їх фактичних відносин. Так, якщо укладається договір зберігання, об'єкт (наприклад, приміщення, сховище, сейф), в якому зберігається майно залишається у володінні та користуванні зберігача, йому ж передається для зберігання майно. Якщо ж особа, яку ми вище іменували зберігачем, передає своє приміщення (сейф, сховище) тому, чиє майно має зберігатися, у тимчасове володіння і користування, або користування, ці відносини слід розглядати як оренду. Від того, чи є відповідні відносини зберіганням або орендою, залежать підстави та обсяг відповідальності особи, у якого фактично знаходиться майно.
Іррегулярне зберігання (зберігання речей, визначених родовими ознаками (ст.780 ЦК), при якому допускається змішання речей одного роду і якості різних зберігачів, наприклад зберігання палива в цистернах) має деяку схожість з позикою. В обох випадках на стороні, яка прийняла майно, лежить обов'язок повернути не те ж майно, а рівну кількість речей того ж роду і якості.
Позичальник отримує майно, визначене родовими ознаками у власність, у той час як зберігач - у володіння (за загальним правилом він не має права користуватися і тим більше розпоряджатися предметом зберігання).
Але розглянуті договори мають ще й різну спрямованість, що особливо наочно проявляється, якщо зазначені договори носять відшкодувальний характер:
в договорі позики "послуга" виявляється позичальнику (особі, яка отримує речі, визначені родовими ознаками, включаючи грошові кошти). Ця особа, як правило, сплачує відсотки за користування позикою;
у договорі зберігання послуга надається особі, що передає майно, - поклажодавцеві. Зберігач (особа, яка отримує майно, визначене родовими ознаками) надає послугу, і йому будуть сплачуватися грошові кошти за надану послугу.
Також слід сказати про наявні відмінності між договором зберігання та договором прокату. За договором прокату орендодавець, здійснює здачу майна в оренду в якості постійної підприємницької діяльності, зобов'язується надати орендарю рухоме майно за плату в тимчасове володіння і користування, а договір зберігання не обмежується конкретним колом суб'єктів. Що стосується терміну, то договір прокату у відповідності до чинного законодавства полягає на термін до одного року, а орендар має право відмовитися від договору прокату в будь-який час.
Слід також зазначити, що за зберігання виплачується винагорода, яке повинно бути сплачено охоронцю по закінченні зберігання, а якщо оплата зберігання передбачена за періодами, воно повинно виплачуватися відповідними частинами після завершення кожного періоду. А за договором прокату справляється орендна плата, яка встановлюється у вигляді визначених у твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одноразово, а в разі дострокового повернення майна орендарем орендодавець повертає йому відповідну частину отриманої орендної плати, обчислюючи її з дня, наступного за днем фактичного повернення майна .
Охоронець за договором зберігання не має права без згоди поклажодавця користуватися переданою на зберігання річчю, а так само надавати можливість користування нею третім особам, за винятком випадків, коли користування збереженої річчю необхідно для забезпечення її схоронності і не суперечить договору. За договором ж прокату орендар має право на користування майном, отриманим від орендодавця.
Завдання.
Громадянин А 11.11.91 нотаріально склав заповіт, за яким усе своє майно заповів двоюрідному брату.10.10.97 він також склав інше заповіт, згідно з яким автомобіль і гараж повинні перейти у спадок сестрі завещателя.12.12.99 А знову склав заповіт, в якому вказав , що половина його майна повинна перейти сестрі, друга половина - державі. Остання заповіт А не встиг нотаріально засвідчити і незабаром трагічно загинув. Кому перейде майно після смерті А, якщо врахувати, що у нього є неповнолітній син, повнолітня дочка і немає інших близьких родичів, крім зазначених у задачі?
Рішення.
Відповідно до ч.1 ст.1064 ЦК Республіки Білорусь неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, а також його непрацездатні дружина і батьки спадкують незалежно від змісту заповіту не менше половини частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Отже неповнолітній син А повинен обов'язково отримати частку, не менше половини тієї, яка належала б йому при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Також частина майна за заповітом отримає сестра А (у тій частині яка не буде обмежувати частку неповнолітнього сина А), т.к згідно ст.1049 заповідач має право у будь-який час скасувати зроблений ним заповіт в цілому або змінити його шляхом скасування, зміни або доповнення окремих містяться в ньому заповідальних розпоряджень, зробивши новий заповіт. Також частина майна одержить двоюрідний брат А, чия частка буде визначатися після розділу між неповнолітнім сином А (обов'язкова частка) і сестрою А.
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями прийнятими на Республіканському референдумі 24 листопада 1996 року і 17 листопада 2004 року) / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ "ЮрСпектр", Національний центр правової інформації Республіки Білорусь. - Мінськ, 2008.
2. Цивільний кодекс Республіки Білорусь № 218-З від 7 грудня 1998 р. (в ред. Від 26.12.2007) / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ "ЮрСпектр", Національний центр правової інформації Республіки Білорусь. - Мінськ, 2008.
3. Інструкція "Про порядок посвідчення заповітів, прийняття заходів для охорони спадщини та оформлення спадкових прав державними нотаріальними конторами", затверджена наказом Міністерства юстиції № 116 від 31 травня 1999 р. / / Юстиція Білорусі, 1999, № 3. - С.41-47.
Список літературних джерел:
4. Цивільне право Республіки Білорусь (Особлива частина). Навчальний посібник. - Мінськ: "Веди", 1998. - 240 с.
5. Колбасін Д.А. Цивільне право Республіки Білорусь. Осіб. частина: Практ. Посібник. - Мінськ: Молодіжне наукове товариство, 2001. - 547 с.
6. Коментар до Цивільного кодексу Республіки Білорусь: у 2 кн. Кн.2. / Відп. Ред. В.Ф. Чигир. - Мінськ: Амалфея, 1999. - 624 с.
7. Шаройко Л. Спадкове право: деякі питання його застосування. / / Судова веснiк, 2000, № 4. - С.14-17.
У ст.791 і 792 ЦК сформульовані підстави відповідальності зберігача та визначено розмір такої відповідальності.
За загальним правилом зберігач відповідає за втрату, нестачу чи пошкодження прийнятих на зберігання речей при наявності вини (умислу або необережності). Оскільки за цивільним законодавством наявність вини передбачається, то в разі втрати, нестачі або пошкодження речі відсутність вини повинно доводитися зберігачем.
Значно більш жорсткі вимоги встановлені для професійного зберігача. Останній відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися внаслідок непереборної сили або з-за властивостей речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не повинен був знати, або в результаті умислу або грубої необережності поклажодавця. Встановлення такої відповідальності професійного зберігача відповідає в принципі загальним правилом про підвищену відповідальність особи, що займається підприємницькою діяльністю (п.3 ст.372 ЦК). Слід лише зазначити, що на відміну від загальних правил цивільно-правової відповідальності, зберігач, як вже зазначалося вище, звільняється від відповідальності не тільки у випадку втрати, нестачі або пошкодження речей внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу чи грубої необережності самого поклажодавця, а й у випадках, якщо така втрата, недостача або пошкодження настали в результаті властивостей речі, про які він не знав і не повинен був знати.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням речей, відшкодовуються зберігачем у повному обсязі за загальними правилами, встановленими ст.364 ЦК, якщо законодавством або договором не передбачено інше.
Обмежена відповідальність зберігача настає за втрату, нестачу чи пошкодження речей, прийнятих на зберігання, якщо такі відбулися після настання обов'язку поклажодавця взяти ці речі назад. У даному випадку зберігач, навіть і професійний, відповідає тільки за наявності з його боку умислу або грубої необережності.
Особливості визначення розмірів відповідальності за безоплатним договором зберігання сформульовані в п.2 ст.792 ЦК: збитки, завдані поклажодавцеві втратою і нестачею речей, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втрачених або відсутніх речей, а за пошкодження речей - у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість. Таким чином, відповідальність зберігача за безоплатним договором зберігання обмежена тільки реальним збитком і це правило не може бути змінено угодою сторін.
Як виняток із загального правила слід розглядати випадок, обумовлений в п.3 ст.792 ЦК: якщо в результаті пошкодження, за яке охоронець відповідає, якість речі змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право від неї відмовитися і вимагати від зберігача відшкодування вартості цієї речі, а також інших збитків. Це правило має диспозитивний характер, оскільки інші наслідки можуть бути передбачені законодавством або договором зберігання.
Розмір відповідальності зберігача часто визначений заздалегідь тією сумою оцінки речі, яка вказана у квитанції або іншому сохранном документі, що видається поклажодавцеві. Однак якщо поклажодавець вважає, що дійсна вартість втраченої, або пошкодженої речі вищі зазначеної суми, він має право вимагати виплати йому дійсної вартості при наданні додаткових доказів.
Може трапитися, що вартість речі оголошується самим поклажодавцем. Зберігач в такому випадку може заперечувати, що оголошена цінність не відповідає дійсній вартості речі. При доведеності завищення вартості речі відповідальність зберігача не може перевищувати дійсну вартість речі. Питання, пов'язані з визначенням ціни, з якої слід виходити при визначенні розміру збитків, вирішуються відповідно до вимог ст.364 ЦК, а саме: при визначенні збитків беруться до уваги ціни, існуючі в тому місці, де зобов'язання має бути виконане, у день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вимога добровільно задоволено не було - в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни, існуючі на день винесення рішення.
Говорячи про відповідальність поклажодавця, слід також звернути увагу на наступні обставини.
Якщо укладений консенсуальної договір зберігання, то незважаючи на те, що зберігач не має права вимагати передачі йому речі на зберігання, поклажодавець, який не передав річ на зберігання, відповідальність перед зберігачем несе. Він зобов'язаний силу вимог п.2 ст.778 ГК відшкодувати охоронцеві збитки, завдані у зв'язку з не відбувся зберіганням, якщо інше не передбачено законодавством або договором зберігання. Поклажодавець звільняється від цієї відповідальності, якщо заявить зберігачу про відмову від його послуг в розумний термін. Оскільки поняття "розумний строк" має суб'єктивний характер, цей термін повинен визначатися в кожному конкретному випадку залежно від всіх обставин. В усякому разі цей термін повинен бути достатнім для того, щоб охоронець міг вчасно скасувати свої розпорядження щодо приготування до зберігання, вчинити інші дії, які б дозволили уникнути непотрібних втрат (наприклад, укласти договір з іншим поклажодавцем).
Поклажодавець зобов'язаний також відшкодувати охоронцеві збитки, завдані властивостями зданої на зберігання речі, якщо зберігач, приймаючи річ на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст.793 ЦК).
Виходячи зі змісту даного розпорядження, слід зробити висновок, що відповідальність поклажодавця настає тільки у разі його вини, тобто коли він знав або повинен був знати про небезпечні властивості речі і не повідомив про них зберігачу.
Якщо поклажодавець не знав і не повинен був знати про такі властивості своєї речі (ці обставини можуть бути доведені з рівня його професійних знань, характеристики речі, зданої на зберігання, інших обставин, що мають відношення до справи), то говорити про його відповідальність не доводиться .
Розмір відповідальності поклажодавця у разі заподіяння збитків зберігачу через властивостей речі, зданої на зберігання, визначається в кожному конкретному випадку й залежить від характеру заподіяних зберігачу шкідливих наслідків: знищення або пошкодження майна зберігача, заподіянні шкоди його здоров'ю і т.п. Розмір відповідальності залежить також від того, чи був укладений договір зберігання оплатним чи безоплатним, чи був потерпілий професійним зберігачем чи ні.
Регулюючи відносини зберігача та поклажодавця при зберіганні речей з небезпечними властивостями, закон зобов'язує зберігача робити певні заходи по нейтралізації або мінімізації шкідливих наслідків, не відповідаючи при цьому перед поклажодавцем за пошкодження або знищення таких речей.
Так, згідно ст.784 ЦК легкозаймисті, вибухонебезпечні або взагалі небезпечні за своєю природою речі, якщо поклажодавець при їх здачі на зберігання не попередив зберігача про ці небезпечні властивості, можуть бути в будь-який час знешкоджені або знищені зберігачем без відшкодування поклажодавцеві збитків. Поклажодавець ж відповідає за збитки, завдані у зв'язку із зберіганням таких речей та зберігачу, і третім особам.
У разі здачі речей з небезпечними властивостями на зберігання професійному зберігачу вказане правило діє тільки в разі, якщо такі речі були здані на зберігання під неправильним найменуванням, і зберігач при їх прийнятті не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися в їх небезпечні властивості.
Якщо зберігачу відомі небезпечні властивості речей, він не тільки зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення збереження таких речей, але і виконати спеціальні заходи, щоб убезпечити себе, своє майно, а також третіх осіб та їх майно від можливих негативних наслідків у зв'язку зі зберіганням речей з небезпечними властивостями.
Якщо речі з небезпечними властивостями прийняті зберігачем з його відома і згоди, однак, незважаючи на дотримання умов їх зберігання, вони стали небезпечними для оточуючих, або майна зберігача або третіх осіб, зберігач повинен зажадати від поклажодавця негайно їх забрати. Якщо ж поклажодавець не виконує цю вимогу, або обставини не дозволяють зберігачу звернутися до поклажодавцеві з такою вимогою, ці речі можуть бути знешкоджені або знищені самим зберігачем без відшкодування поклажодавцеві збитків. Поклажодавець не несе в такому випадку відповідальності за заподіяння зберігачу або третім особам збитків у зв'язку зі зберіганням небезпечних речей.
Договір зберігання припиняється за загальними правилами припинення зобов'язань. При цьому, однак, виходячи з інтересів поклажодавця, зберігач зобов'язаний повернути річ, прийняту на зберігання, на першу вимогу поклажодавця, хоча б передбачений договором строк її зберігання ще не закінчився. У такому випадку діє загальне, як і при відмові від передання речі на зберігання, правило про відшкодування поклажодавцем збитків, завданих охоронцеві достроковим розірванням договору зберігання. Зазначене правило носить диспозитивний характер, оскільки законодавством або договором може бути встановлено інше.
Договір зберігання має схожість з низкою інших цивільно-правових договорів, від яких його слід відрізняти. Особливо актуально це для спеціальних видів зберігання, оскільки деякі його різновиди містять елементи інших договорів, які опосередковують передачу майна.
Багато спільного в договору зберігання з договором безоплатного користування (позички). В обох випадках одна сторона передає іншій визначене майно, яка після закінчення строку дії договору має бути повернуто у цілості. Спільним для цих договорів є те, що в обох випадках надійшло майно приймається особою на облік, проте враховується воно окремо від майна цієї особи (на позабалансових рахунках), чим підкреслюється, що зазначене майно є для відповідної особи чужим. У зв'язку з тим, що зазначене майно не є власністю особи, у якого воно знаходиться за розглянутими вище підставах (як при зберіганні, так і при позичці), на це майно не може бути звернено стягнення за боргами зберігача (ссудополучателя).
Проте ці договори мають різне правове регулювання, що пояснюється відмінністю цілей їх укладення. При укладенні договору зберігання його метою є забезпечення схоронності речі, її використання зберігачем у період зберігання, як правило, не допускається. Предмет позики, навпаки, передається саме з метою користування ним, нехай і безоплатного.
Наведемо такий приклад з російської арбітражної практики, який наочно ілюструє правові наслідки неправильної кваліфікації договору.
Сторонами було укладено договір зберігання, відповідно до якого позивач передав відповідачу на зберігання майно. Згідно з договором зберігання здійснюється безоплатно. Також договором передбачено право зберігача користуватися переданим йому майном. Майно прийнято відповідачем від позивача за актом.
У зв'язку з розірванням договору майно було відповідачем повернуто позивачу за актом. При цьому було встановлено, що повертається майно (комп'ютери) знаходиться в несправному стані і потребує ремонту. Вартість ремонту була узгоджена з відповідачем в акті прийому-передачі в сумі 2200 руб.
З урахуванням викладених обставин перша інстанція суду позов задовольнила, стягнувши з відповідача на користь позивача 2200 руб.
Апеляційна інстанція рішення скасувала з посиланням на норму ЦК, яка передбачає, що тягар утримання майна лежить на власника.
Касаційна інстанція визнала даний висновок апеляційної інстанції помилковим.
Як видно з договору, його умови передбачають право відповідача безоплатно користуватися переданим йому позивачем майном. Враховуючи умова того ж договору про безоплатне зберіганні, користування майном не можна розцінити як плату за зберігання. Крім того, договором передбачено обов'язок відповідача підтримувати належний стан переданого йому устаткування протягом всього терміну угоди, нести витрати на його утримання, а також витрати, що виникають у зв'язку з його експлуатацією, в тому числі оплату послуг третіх осіб щодо проведення профілактичних і ремонтних робіт.
З урахуванням викладених обставин даний договір не може бути визнаний договором зберігання. У даному випадку договір, виходячи з його умов, має всі ознаки договору безоплатного користування.
За даних умов договір зберігання є удаваною угодою, укладеної з метою прикрити операцію з передачі майна у безоплатне користування. У силу того, що відповідно до положень ЦК удавана угода нікчемна, до угоди, яку сторони дійсно мали на увазі, з урахуванням істоти угоди застосовуються відповідні правила.
Апеляційної інстанції було необхідно взяти до уваги викладені обставини і керуватися нормами ЦК про безоплатне користування майном, що передбачають обов'язок відповідача з утримання майна.
Тому, враховуючи те, що відповідач погодився з вартістю ремонту майна, зафіксувавши свою згоду в акті, перша інстанція суду правомірно задовольнила позов і підстави до скасування рішення у апеляційної інстанції були відсутні.
Договір зберігання має певну схожість і з договором оренди, причому ця схожість може носити двоякий характер. Якщо ми будемо розглядати зберігання та оренду певної речі з точки зору її можливого використання, то до порівняльного аналізу цих відносин можна буде справедливо віднести все сказане вище про порівняння зберігання та позики. Тобто якщо при зберіганні річ передається зберігачу для забезпечення її схоронності в інтересах поклажодавця, то відносини з оренди встановлюються з метою використання майна орендарем.
Таким чином, головним у розмежуванні договору зберігання з договорами оренди та позички є те, хто надає послугу. При оренді і позиці це буде сторона, якій належить річ. При зберіганні ж послугу надає сторона, що бере річ.
У той же час питання про співвідношення зберігання та оренди може бути розглянуто і в іншій площині. Коли одна особа передає іншій своє майно для зберігання в певному ізольованому приміщенні, можна говорити як про зберігання цієї речі власником приміщення, так і про оренду приміщення особою, чиє майно в ньому зберігається. У даному випадку кваліфікація відносин залежить від спрямованості волі сторін і, як наслідок, оформлення (правового закріплення) їх фактичних відносин. Так, якщо укладається договір зберігання, об'єкт (наприклад, приміщення, сховище, сейф), в якому зберігається майно залишається у володінні та користуванні зберігача, йому ж передається для зберігання майно. Якщо ж особа, яку ми вище іменували зберігачем, передає своє приміщення (сейф, сховище) тому, чиє майно має зберігатися, у тимчасове володіння і користування, або користування, ці відносини слід розглядати як оренду. Від того, чи є відповідні відносини зберіганням або орендою, залежать підстави та обсяг відповідальності особи, у якого фактично знаходиться майно.
Іррегулярне зберігання (зберігання речей, визначених родовими ознаками (ст.780 ЦК), при якому допускається змішання речей одного роду і якості різних зберігачів, наприклад зберігання палива в цистернах) має деяку схожість з позикою. В обох випадках на стороні, яка прийняла майно, лежить обов'язок повернути не те ж майно, а рівну кількість речей того ж роду і якості.
Позичальник отримує майно, визначене родовими ознаками у власність, у той час як зберігач - у володіння (за загальним правилом він не має права користуватися і тим більше розпоряджатися предметом зберігання).
Але розглянуті договори мають ще й різну спрямованість, що особливо наочно проявляється, якщо зазначені договори носять відшкодувальний характер:
в договорі позики "послуга" виявляється позичальнику (особі, яка отримує речі, визначені родовими ознаками, включаючи грошові кошти). Ця особа, як правило, сплачує відсотки за користування позикою;
у договорі зберігання послуга надається особі, що передає майно, - поклажодавцеві. Зберігач (особа, яка отримує майно, визначене родовими ознаками) надає послугу, і йому будуть сплачуватися грошові кошти за надану послугу.
Також слід сказати про наявні відмінності між договором зберігання та договором прокату. За договором прокату орендодавець, здійснює здачу майна в оренду в якості постійної підприємницької діяльності, зобов'язується надати орендарю рухоме майно за плату в тимчасове володіння і користування, а договір зберігання не обмежується конкретним колом суб'єктів. Що стосується терміну, то договір прокату у відповідності до чинного законодавства полягає на термін до одного року, а орендар має право відмовитися від договору прокату в будь-який час.
Слід також зазначити, що за зберігання виплачується винагорода, яке повинно бути сплачено охоронцю по закінченні зберігання, а якщо оплата зберігання передбачена за періодами, воно повинно виплачуватися відповідними частинами після завершення кожного періоду. А за договором прокату справляється орендна плата, яка встановлюється у вигляді визначених у твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одноразово, а в разі дострокового повернення майна орендарем орендодавець повертає йому відповідну частину отриманої орендної плати, обчислюючи її з дня, наступного за днем фактичного повернення майна .
Охоронець за договором зберігання не має права без згоди поклажодавця користуватися переданою на зберігання річчю, а так само надавати можливість користування нею третім особам, за винятком випадків, коли користування збереженої річчю необхідно для забезпечення її схоронності і не суперечить договору. За договором ж прокату орендар має право на користування майном, отриманим від орендодавця.
Завдання.
Громадянин А 11.11.91 нотаріально склав заповіт, за яким усе своє майно заповів двоюрідному брату.10.10.97 він також склав інше заповіт, згідно з яким автомобіль і гараж повинні перейти у спадок сестрі завещателя.12.12.99 А знову склав заповіт, в якому вказав , що половина його майна повинна перейти сестрі, друга половина - державі. Остання заповіт А не встиг нотаріально засвідчити і незабаром трагічно загинув. Кому перейде майно після смерті А, якщо врахувати, що у нього є неповнолітній син, повнолітня дочка і немає інших близьких родичів, крім зазначених у задачі?
Рішення.
Відповідно до ч.1 ст.1064 ЦК Республіки Білорусь неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, а також його непрацездатні дружина і батьки спадкують незалежно від змісту заповіту не менше половини частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Отже неповнолітній син А повинен обов'язково отримати частку, не менше половини тієї, яка належала б йому при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Також частина майна за заповітом отримає сестра А (у тій частині яка не буде обмежувати частку неповнолітнього сина А), т.к згідно ст.1049 заповідач має право у будь-який час скасувати зроблений ним заповіт в цілому або змінити його шляхом скасування, зміни або доповнення окремих містяться в ньому заповідальних розпоряджень, зробивши новий заповіт. Також частина майна одержить двоюрідний брат А, чия частка буде визначатися після розділу між неповнолітнім сином А (обов'язкова частка) і сестрою А.
Список використаних джерел
Список нормативних джерел:1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями прийнятими на Республіканському референдумі 24 листопада 1996 року і 17 листопада 2004 року) / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ "ЮрСпектр", Національний центр правової інформації Республіки Білорусь. - Мінськ, 2008.
2. Цивільний кодекс Республіки Білорусь № 218-З від 7 грудня 1998 р. (в ред. Від 26.12.2007) / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ "ЮрСпектр", Національний центр правової інформації Республіки Білорусь. - Мінськ, 2008.
3. Інструкція "Про порядок посвідчення заповітів, прийняття заходів для охорони спадщини та оформлення спадкових прав державними нотаріальними конторами", затверджена наказом Міністерства юстиції № 116 від 31 травня 1999 р. / / Юстиція Білорусі, 1999, № 3. - С.41-47.
Список літературних джерел:
4. Цивільне право Республіки Білорусь (Особлива частина). Навчальний посібник. - Мінськ: "Веди", 1998. - 240 с.
5. Колбасін Д.А. Цивільне право Республіки Білорусь. Осіб. частина: Практ. Посібник. - Мінськ: Молодіжне наукове товариство, 2001. - 547 с.
6. Коментар до Цивільного кодексу Республіки Білорусь: у 2 кн. Кн.2. / Відп. Ред. В.Ф. Чигир. - Мінськ: Амалфея, 1999. - 624 с.
7. Шаройко Л. Спадкове право: деякі питання його застосування. / / Судова веснiк, 2000, № 4. - С.14-17.