МАЙСТЕР І МАРГАРИТА
Посилатися на: Б. Соколов «Роман М.Б. «М. і М. », Є. Грекову (ця чудова жінка викладала на вступних курсах у РДГУ, може і зараз там викладає; користується великим авторитетом у невеликих вступних комісій, а слухати її - одне задоволення. Матеріал нижче - за її лекції на оних курсах)
Місце дії: Москва і Єршалаїм.
Час: повний місяць, на початку травня. Конвалії в підвалі Маргарити - перші в Москві.
«Одного разу весною, за годину небувало спекотного заходу ...» Спека в травні буває. Крім того, нечиста сила приносить пекельний жар.
Великдень - перше НД після першого повного місяця після весняного рівнодення. Найпізніша Великдень - 8 травня. Великдень вінчає собою Страсний тиждень. Тут - одна і та ж тиждень, розділена двома тисячоліттями. Дія відбувається з кінця середи до кінця суботи (за кілька секунд до Всеношної).
У ХХ столітті пізня Великдень припадає на 5 травня 1929 року. Але тоді середовище - 1 травня. У книзі ж першотравневих свят немає. Можливо, Булгаков створив збірне (узагальнену) час.
Середа: Берліоз, Бездомний - до психлікарні, допит Ієшуа, помилування Опції раввана, страта, Афраний.
Четвер: Воланд поселяється в квартирі Лиходеева, Вар'єте, розмова Пілата та Матвія (до світанку).
П'ятниця: Маргариту запрошують, Бал. Розп'яття.
Субота: витяг Майстри (до світанку), кінець кв. № 50, на заході Азазелло забирає М.іМ.
За повір'ями, саме на Страсний тиждень розігрується нечиста сила, особливо в п'ятницю і суботу, коли Ісус Христос вмирає і воскресає. А з першим ударом дзвонів на Всеношну нечиста сила повинна залишити землю (Коровьев після перестрілки у кв.: «Месір! Субота. Сонце схиляється. Нам пора»). І Сатанинський бал в ніч з пт на сб також укладається в рамки повір'їв.
Воланд та Ієшуа. Збиває з пантелику благородство Воланда. Ієшуа і Воланд не перебувають у конфліктному стані. Вони спілкуються. В зб Ієшуа не може прийти сам, тому що він в цей час мертвий. Посилає Левія Матвія. У них з Воландом - ділова розмова.
Це вже за межами церкви.
Природа Воланда. (Посилатися на Є.Г.) Хто такий Воланд? Прийнято прдеставлять його як князя тьми. Маргарита під час скачки побачила всіх в справжньому докоряйте. Але Воланда розгледіти не змогла: у нього не було обрисів; він бачила тільки його коня і шпори вершника.
Воланд - це сама темрява, первозданний морок, який з'явився, коли Бог сказав: «так буде світло», розділивши хаос на світло і темряву. Вони братися і вони не можуть існувати одне без одного. Слова Воланда у розмові з Л. Матвієм, що все в світі відкидає тінь, - чиста діалектика. Є світло і є темрява, вони взаємно обумовлюють один одного. Бог сказав, що світло - добре, але не сказав, що темрява - погано.
Булгаківське світобудову нагадує магніт-підкову. Плюс і мінус не можна відокремити один від одного, тому що невідомо, де проходить кордон. Та й розділені, вони не будуть функціонувати. Є два опозиційні первородних початку, їх протистояння і створює основу світобудови. Закон єдності і боротьби протилежностей - це перший закон діалектики Гегеля.
Був хаос, де все було змішано. Бог розділив хаос на два опозиційних початку, давши їм умови до життя. Дві сили, про які йдеться, були колись одним цілим, і вони не забули цього. І хоча вони опозиційні, між ними може не бути особистої ворожнечі.
Діамантовий трикутник на портсигарі і годинах Воланда - це знак Бога-батька. Темрява таке ж дитя Творця, як і все інше.
Іпостасі. Темрява і світло - абстратктние категорії, абстрактні початку, він вони можуть набувати видимі форми - іпостасі.
Так, Воланд, Князь тьми, Консультант з копитом - іпостасі мороку.
Але світло теж має свої іпостасі. У цьому сенсі Б. - людина століття. У кінці ХІХ століття почали говорити (а філософ-містик Геккертон писав прямо), що спостережуване певну схожість історії ЇХ з Буддою, Діонісом не випадково. Світло мав цілий ряд іпостасей, від тисячоліття до тисячоліття все більш досконалих, і ЇХ - найдосконаліша його іпостась (християнство спочатку знає, що Христос - світло).
Апокриф. Ієшуа - не зовсім Христос. Булгаков створює новий апокриф, спираючись на апокрифічні тексти, робить багато відступів від канону. Він змінює вік Ієшуа на «років двадцяти семи», число апостолів зменшує до одного, навіть ім'я: Ієшуа = Ісус на одному з арамейських діалектів.
Центром всього, що відбувається є арамейська місто.
Ніч балу. У ніч з пт на сб владика темряви дає Великий бал. Чому б, власне кажучи, Сатані не порадіти? Чому саме ця ніч? У пт Ієшуа розіп'яли. У страти є 2 цікавих обставини:
1. Ісус був розіпнути між двома розбійниками. Один з них сказав: «Вірю в тебе». І Христос узяв його з собою до раю. Тут «Велика мудрість»: людина увірував в серці своєму, і Христос бачив його серце.
2. Берліоз замовив атеїстичну поему до Великодня. А у Бездомного вона не виходить. І Берліоз як людина начитана рацію, кажучи, що в кожній східної релігії присутня непорочна діва. Однак християнство - єдина релігія, де Бог був засуджений і страчений.
Ця ніч - ніч великого прощення для засуджених, їх свято. Такий, як вони, був 2 тисячі років тому пробачили і допущений до раю. І гості на балу - тільки вони. Це і ніч зішестя Христа в пекло, щоб вивести звідти Адама і Єву. Ніч Великого прощення.
Бал - типовий Діонісійський свято, свято смерті і возржденія. І проходить він як вакханалія.
Прощення. Бал - не просто свято на згадку про події двотисячолітньої давності. Один засуджений повинен бути прощений. Тільки один, але попереду - Вічність, всі інші повинні піти з надією, тому королева повинна посміхнутися кожному.
А от пан Жак не розкаявся і не вірить, що вибір впаде на нього. Він живе своїм життям, робить пропозицію Наташі («Мені пан Жак вчора на балу зробили пропозицію».)
Стукач. Повинен бути убитий один стукач в пам'ять про Юду. Ні Воланд, ні його свита не можуть розправитися з людиною самі. Потрібен дозвіл Абадонна, і в такий день вони його, звичайно, отримують.
Череп. На балу повинен бути череп як ритуальної чаші. Він символізує череп Адама (за легендою, розп'яття Христа було встановлено на забутій могилі Адама, і кров Христа, стікаючи, омила кістки і череп Адама).
Воланд знає, хто в Москві повинен втратити голову. Маргариту міг запросити Азазелло, музикантів - Бегемот, але з цією людиною Воланд повинен поговорити особисто. Бо це не просто череп, а череп людини, не встояли перед спокусою, як Адам. Воланд спокушає Берліоза зателефонувати в НКВД. Те, що той не подзвонить, Воланд знав (не дійде).
Чаша повинна бути наповнена кров'ю, яка втілюється в вино: «Не бійтеся, королева, кров давно пішла в землю. І там, де вона пролилася, вже ростуть виноградні грона ».
Переряженіе Воланда. Воланд з'являється тільки в апофеозі балу. «... Воланд вийшов ... якраз у тому самому вигляді, в якому був в спальні. Все та ж брудна латана сорочка ... ноги були в стоптаних нічних черевиках ... Шпагою він користувався, як тростиною, спираючись на неї ». Ганчірки - символ лахміття Христа.
Воланд п'є вино з чаші. «Тоді відбулася метаморфоза. Зникла латана сорочка і стоптані туфлі. Воланд опинився в якійсь чорній хламиді зі сталевою шпагою на стегні ».
Це символ перетворення як такого.
Вибір міста. Обрана Москва. Ймовірно, вибирається те місто, де було найбільше страт, найбільше засуджених. Кров страчених притягує нечисту силу.
Вар'єте. Але крім балу для небіжчиків повинен бути бал для живих. Їм і стало подання до чт в Вар'єте. Гроші, які сиплються з неба, і «дамський магазин» - елементи карнавалу. Фарсові смерть і воскресіння конферансьє Бенгальської - в центрі вистави. Також Діонісійський свято. Питання Фагота, звернений до залу, воскрешати його чи ні, дуже важливий. Від відповіді на нього залежить, яким буде наступний рік і, можливо, вся історія.
Смерть Христа була прорахована на світових вагах. Якби народ попросив помилувати Христа, а не розбійника, від цього могла б змінитися вся світова історія.
Карнавал. Світ булгаковського роману яскравий і блискучий, у ньому кіт, адміністратор перетворюється на Василіска, бере в кошеня, червінці - в етикетки. Життя в різноманітті фарб, в блиску неповторного, що вражає уяву й підстьобує фантазію, в яскравому кипінні химерних оболонок, «містерія-буфф» - ось стихія Булгакова.
Ефект достовірності створюють надзвичайна рельєфність образів, колірна і звукова насиченість кожної сцени.
Буфонаду, ексцентрику вносять у московські сцени з'являється в Москві Сатана з почтом. Пригоди компанії дозволяють ввести в роман безліч епізодичних осіб. Комічні епізоди слідують один за іншим, відтворюючи одну й ту ж ситуацію - зіткнення Воланда і його свити з мешканцями Москви. Оповідання коливається на межі фантастики і реальності: персонажі реальні переступають межу потойбічного світу, потойбічні сили обживають Москвовська вулиці і квартири. Микола, Іванович, перетворений на кабана, тримає в передніх копитах портфель, а в рудого пана в добротному костюмі стирчить з кишеньки обгризена куряча кістка.
Воланд та його свита діють як у контексті гротескних сцен, так і у сценах лірико-драматичного плану, фантасмагоричного. Переходячи з однієї сфери в іншу, вони змінюють свій вигляд і виконують різні сюжетні функції.
У сценах-зустрічах з москвичами Воланд - фантастична сила. Оголює сутність людської натури. Епізоди будуються по одній моделі: зустріч, випробування, викриття, покарання.
Азазелло. Роль зброєносця. «Надавати адміністратора по морді, чи виставити дядька з дому, або підстрілити кого-небудь ... це моя пряма спеціальність ...» У Старому Завіті Азазелло - ангел пустелі, смерті. Для тих, хто жив у пустелі, сонце завжди асоціювалося зі смертю. «Збоку всіх летів, виблискуючи сталлю збруї, А ... Обидва очі Азазелло були однакові, порожні і чорні, а обличчя біле і холодне. Тепер Азазелло летів у своєму теперішньому вигляді, як демон безводної пустелі, демон-убивця ».
Бегемот. Роль пажа. Він з'являється в образі кота.
(Пудель на тростині Воланда і на кулоні і подушці Маргарити на балу - посилання на «Фауста» Гете: Мефістофель був в образі чорного пуделя.)
Це, а також його слова, що «кіт давнє і недоторканне тварина», вказує на Єгипет. Бог Сет - бог смерті. Спочатку він був красивим юнаком, аналогом бога сну. Пізніше постає чудовиськом. Крім того, він бог чорного сонця (Азазелло - втілення жовтого сонця). А бегемот - тварина, присвячене Сету. У прощальній стрибку Маргарита бачить, як змінився Бегемот: «Той, хто був котом, потішали князя пітьми, тепер виявився худеньким юнаків, демоном-пажем, кращим блазнем, який існував коли-небудь у світі».
Гелла. Господиня царства мертвих у скандинавській міфології, богиня смерті. Вже якщо вона виконує роль покоївки, то можна собі уявити, хто такий Воланд.
Решта дрібна нечисть набрана з різних сказань.
Коровьев. Належить до числа колишніх смертних. Він був лицарем, який «колись невдало пожартував, його каламбур, який він склав, розмовляючи про світло і темряву, був не зовсім хороший. І лицарю довелося після цього прошутить трохи більше і довше, ніж він припускав ».
У цих словах Воланда - вказівку на «Лицаря Роллона» Жуковського. РР - втілення всіх лицарських чеснот, єдиний його недолік - він здобував прожиток грабунком на великих дорогах. Забувши рукавичку в каплиці, він посилає за нею зброєносця. Той повертається і доповідає, що в каплиці сидить хтось чорний і не віддає її.
Нечиста сила боїться хреста, храмів, проте на Воланда це не поширюється. Він вільно згадує ім'я Боже і т.д.
Роллон сам повертається до каплиці. Чорний незнайомець просить другу рукавичку на рік. Лицар дає і жартує: чет він буде розплачуватися?
Через рік його в монастирі вбиває кінь. Його відспівують, ховають на монастирській землі, але й це не допомагає. Після смерті він відправляється не в пекло, мабуть, прийнятий до числа темної свити.
Коровьев - «темно-фіолетовий лицар». Фіолетовий - символ смерті (це зрозуміло, адже він вже стільки століть покійний).
Звичайно, він мріяв зовсім не про таку службу. У романі йдеться, що термін його служби у Воланда кінчається («Лицар свій рахунок оплатив і закрив!")
Підготовка балу і все інше вимагає багато сил і від Воланда, і від його свити. Воланду болісно святкувати: адже це свято світла, а він морок. Йому не хочеться, у нього болить нога, але він повинен провести його.
Після всіх справ потрібно хлопчиків відпустити відпочити, розважитися. Цей день - останній, що Бегемот і Коровьев разом. Т.ч. вони святкують і розставання. Вдаряються в загул: гастроном, Грибоєдов.
Мотив риби. У розділі 28 все наполегливіше звучить мотив риби (оселедець в Торгсине, сьомга, коли вони постають перед Воландом). Знак риби - знак Христа, він означає, що Коровьев відправляється туди, куди Бегемоту вхід заборонений.
Проблема вибору і проблема співвідношення свідомого вибору і призначення пов'язана в першу чергу з образом ПП. ПП був людиною непересічною. Незаконнонароджений, не римлянин, він зробив запаморочливу кар'єру завдяки своєму таланту. Онук мірошника став прокуратором Іудеї.
За французькою поемі XII століття і іншими джерелами, він син короля-астролога. Той перебував далеко від дому та дружини, коли зірки сказали йому, що дитина, зачата в дану ніч, буде великим. Єдиною жінкою поблизу виявилася донька мірошника.
Єдині відомі королі-звіздарі - це волхви, поклонялися немовляті-Ісуса. Який парадокс: батько поклонився того, кого син відправить на смерть!
Ісус, як і Воланд, намагається спокусити: «А ти б мене відпустив, игемон», - говорить він. Але світ не такий майстер спокушати, як морок: «... Воланд може задурити очі і людині хитріше», ніж Берліоз.
ЇХ було призначено інше-пройти життєвий шлях людини і прийняти смерть. І якби Пілат відпустив його, що могло б статися з людством і світовою історією! «... Вона [життя] висить на волосині, знай це! - Чи не думаєш ти, що ти її підвісив, игемон? »
Б.С.: «Пілат не в силах змінити хід подій, зумовлених незалежними від нього обставинами, тільки з-за власного поспіху, хоча зовні все в єршалаїмських сценах відбувається по його наказу».
Він би ні в якому разі не врятував Ієшуа, але міг би спробувати. Зробивши цю спробу, П змінив би шлях своєї душі. Але цього не сталося, і в результаті йому довелося сидіти на скелі. У Швейцарських горах є «Лава Пілата». За легендою, в повний місяць, особливо в пт, можна побачити П на скелі.
П і філософ. Мігрень (гемікранія) П посилюється від сонця і місяця. Він був народжений не для світла або мороку, а для миру і спокою. Він сидить і мучиться. Бажає бачити філософа, «коли спить, то бачить одне й те саме - місячну дорогу, і хоче піти по ній і розмовляти з арештантом Га-Ноцрі» ... І коли його бажання стане дуже сильним, він буде допущений у світ.
Але ні світло, ні темрява, а, можливо, і сам Творець нічого не можуть зробити для душ померлих без прохання живих. Молитва живого допоможе змінити шлях душі померлого два дні в році: в Прощена неділя і Батьківську сб, коли молитви доходять найкраще. 2 тисячі років мучиться мігренню і бажанням ПП, і Ієшуа теж хоче з ним говорити. Але вони повинні чекати людину, що звільнить П.
І ось, нарешті, Майстер кричить: «Вільний!» Протягується місячна дорожна, і П біжить по ній. Але Христа на доріжці немає, тому що ще не дзвонили дзвони на Всеношну.
«Рукописи не горять», - каже В. Горить папір, і коли вона згорає, рукопис робиться нерозрізненої для живих. Але думка зберігається в Космосі. Рукопис сама не хвилювала ні П, ні Ієшуа, вони чекали її для себе. У знає зміст, Азазелло цитує її Маргариті. Віддаючи рукопис Майстру, У дивиться крізь неї, тому що знає її напам'ять. Ісус теж знає, посилає Левія Матвія передати У, щоб він взяв Маргариту з Майстром. ПП «прочитав ваш роман».
Майстер. Шлях Майстра складний. Він був народжений і жив для світла. Коли він почув розповідь І. Бездомного, він відразу зрозумів, хто був співрозмовником Берліоза. Майстер отримав підтвердження, що все, про що він писав, правда. «Але до чого мені прикро, що зустрілися з ним ви, а не я!» - Говорить він І.Б.
Але коли він нарешті зустрівся з В, йому неприємно бачити його: «... Набагато спокійніше було б вважати вас плодом галюцинації». «Ну, що ж, якщо спокійніше, то і рахуйте, - ввічливо відповів В». Майстер належить до світла, У розуміє і не ображається.
Майстер явно ревнує Маргариту до сил темряви в особі Азазелло. Маргарита належить темряві, вона відьма від народження, світ їй ні до чого.
У розмові з В на балюстраді Пашкова будинку, «одного з найкрасивіших будівель в Москві», Левій Матвій говорить: «Він не заслужив світла, він заслужив спокій». Чому? У розмові з головою Берліоза на балу У каже, що «кожному буде дано по його вірі». Майстер допускає нетактовність. Останніми словами Ієшуа в ув'язненні були ті, що боягузтво - один з найбільших вад (як 11 заповідь). Майстер пише: «Ні, філософ, я тобі заперечую: це найстрашніший порок». Але, по-перше, заперечувати Ісуса непристойно. По-друге, якщо Майстер порахував боягузтво найбільшим пороком, то він підписав собі вирок, бо злякався. Рухомий страхом, він спалює рукопис. Маргарита чекала його, а він вийшов з ув'язнення і сховався в божевільні. Доктор Стравінський фактично сховав його: той не божевільний. Майстер підтримує легенду. Він не дав навіть знати про себе Маргариті. Вона готова померти за нього, нічого не боїться - тільки його мовчання. Перед зустріччю з Азазелло вона побачила Майстра уві сні. І в А.саду її думки все повертаються до нього: «Якщо ти засланий, то чому ж ти не даєш знати про себе? .. Ти розлюбив мене? Ні, .. не вірю. Значить, ти був засланий і помер ... Іди з моєї пам'яті, тоді я стану вільна ». Майстер каже В: «Вона схаменеться, піде від мене ... - Не думаю, - крізь зуби сказав В ...» Маргарита стала відьмою з горя.
Майстер не за служив світла, тому що людини судять за його моральним принципам. «Спокій» - це третій світ. Сходить до «Аду» Данте, пісні 4. Там є такий епізод. У першому колі, де немає справжньої темряви, в сутінковому світі Дінте раптом бачить світло. Це виявляється осяяний світлом замок, в якому по двору гуляють мудреці, художники. Це світло - людський, світло розуму. Світ спокою, світ творчості. У Фета цей мотив пов'язаний з образом священної весни. Після Фета цей образ світу, вічної весни розробляв один з його учнів, К.Р. Близько до цього образу підходить мотив солов'їної саду у Блоку.
Маргарита. Весняному балу повного місяця потрібна королева, а тому В - холостяк, то вона повинна бути запрошеною. Маса умовностей: королева смертна, повинна визначити, кого простити, розумна, добра (серце підкаже, кого пробачити), відьма, носить ім'я Маргарита і є місцевою уродженкою.
Чому Маргарита? Зазвичай це пов'язується з «Фаустом». Виносячи цитату з Гете в епіграф, Булгаков розраховував, що читач піде по помилковому сліду. У Гете Маргарита - спокушена невинність, більше нічого. Її образ, по суті, відбився в образі Фріди. Але булгаковська Маргарита ніяк не може бути названа святий цнотою. Її енергія, коли вона била скла у Драмліте, збентежила навіть В («А навіщо ж було най-то працювати?») Та й Майстер - не Фауст, він належить світу.
«Маргарита» - «перлина» (грец.). Перли - символ чистоти і сліз. Аналогом перлів серед дорогоцінних каменів був алмаз (не діамант!) (Теж символ чистоти і сліз). Коровьев називає Маргариту «алмазна донна». Аналог у рослинному світі - конвалія (вазочка з конваліями на столику в підвалі - на честь її імені).
Обов'язки. Вона повинна вибрати, кого простити, але не повинна про це знати. За нею спостерігають, і як тільки вона зробить вибір, почнуть всіляко заважати і бентежити. Вона повинна поборотися за душу. Спочатку її намагається відвернути Бегемот. Коли У пропонує їй нагороду, вона говорить про Фріду. Її знову починають морочити, але В швидко здається. Вона сама повинна це зробити.
У скандинавських міфах є образ Великої Марго. На картині «Велика Марго» Бройгеля-старшого вона стоїть з оголеним мечем на тлі вогню, спрямованим до пекла. Вона з роду валькірій. Діва-воячка, яка повинна вирвати душу, дуже схожа на Богоматір.
Світ - магніт-підкова з нероздільність полюсів. Все, що пов'язано з мотивом Голгофи.
Коли Х знемігся на хресті, він звернувся до Бога-батька, щоб той позбавив його від цієї земній юдолі. І тоді «тьма, що прийшла з о Середземного моря, накрила ненависний прокуратором місто» Єршалаїм і пролунав удар блискавки. Брат прийшов на допомогу братові. Хмара забрала Ієшуа. Ролі були розподілені, темрява також з'являється на сцені. Це найбільша містерія.
Афраний. Хто в романі Майстра тьма? У не виносить світла і навряд чи міг бути присутнім при розмові Ієшуа з Пілатом. Ймовірно, це був хтось із його свити. Швидше за все, це Афраний, начальник таємної поліції. Тому він і стирчить в провінції, дивуючи Пілата. Афраний чекає Голгофи. Саме він буде з Ієшуа до його смерті (і констатує смерть), він повідомить про це Пилата, займеться вбивством Іуди.
Б.С пише, то крім очевидного функціонального подоби зв'язок між Афранієм і Фаготом встановлюється на основі відповідності їхніх імен: винахідником фагота був італійський монах Афраний. Схожі вони і зовні. Збігаються окремі епізоди з їх участю.
Нероздільність світла і темряви. Якщо на вулиці зустрінуться народжений для світла і народжений для темряви, вони притягнуться один до одного як полярні полюси. Утворюються малі магніти у великому. Їх союз нерасторжім.
За Булгаковим, служиш ти темряві чи світла, ти все одно служиш світобудови. За великим рахунком, це неважливо. «Частина тієї сили» - Гете має на увазі силу темряви, це чиста казуїстика, щоб обдурити Фауста. У Булгакова ці слова змінюють свій сенс.
Для конкретної душі важливо, кому служити.
«Місячна доріжка». За легендою, з першим ударом дзвонів на Всеношну з неба спускається сходи. Христос з апостолами повинні обійти всю землю. Але в книзі на ній нікого немає, тому що дія відбувається за кілька миттєвостей до дзвонів. Нечиста сила провалиться в морок, Майстер і Маргарита підуть і теж не побачать. Лише І.Б. уві сні.
Джерело - картина В. Єрмолової «Перед сходом сонця» (1935 рік). У ній до місячної доріжці рухаються дві фігури в грецьких тогах.
Маленький магніт. Майстер і Маргарита випадково зустрілися на вулиці. Майстер був одружений, а потім у розмові з І.Б. навіть не міг згадати імені дружини. Маргариті було соромно обманювати чоловіка.
Саме після зустрічі у Майстра пішла робота над романом. Саме Маргарита назвала його Майстром.
Їх потягнула сила, невідома їм самим. Рання весна, Великий Піст, близько березня. У Маргарити - мімози. Майстер каже: «Я троянди люблю», - квітка Христа і Богоматері. Мімози - символ боягузтва, обману і провини. Отшативаясь від мімози, Майстер не хоче приймати такого майбутнього. Однак коли Маргарита викидає квіти, він їх піднімає.
Сюжет і композиція.
Глава 1 - зав'язка. Так зазвичай починаються філософські романи.
Глава 12 - кульмінація 1 частини.
Глава 13 - вперше. Дуже пізно, з'являється Майстер - заголовний герой роману.
Глава 19 - явище Маргарити.
Глава 23 - кульмінація II частини.
Далі йде довга розв'язка та епілог.
Головний персонаж I частини - І.Б., II частині - Маргарита.
І. Бездомний. Молодий поет, недостатньо освічена. Йому і в голову не приходило, що справжні поети на замовлення не пишуть. Він породження своєї епохи.
У нього є ірраціональне знання, що Христос існує, віра в Бога. І.Б. не в силах зрозуміти, що Христа немає. І в поемі Ісус «вийшов ну зовсім як живий, хоча і не залучають до себе персонаж».
Смерть Берліоза потрясла його і привела до думки, що консультант - сила темряви. Іконка і свічка - дитяча, але вірна реакція. Купання - символ хрещення, дрантя - перетворення, зміна одягу - зміна знаків в душі.
Його сон, де він бачить страту Ієшуа - відповідь понад на запитання, що було далі.
І.Б. залишається в цьому житті як учень Майстра.
Троїстість образу Маргарити. 1 - королева балу, якийсь карнавальний аналог Богоматері (символ апокрифічного зішестя Богоматері в пекло), не сміючи вклонитися Богоматері, засуджені поклоняються Маргариті. 2 - вірна подруга Майстра, символ віри. 3 - для І.Б. - Рід Прекрасної Дами, провідне начало, і веде він у світ. Якби І.Б. при прощанні з Майстром не поставив питання про Маргариту, він не став би його учнем. Маргарита цілує його в лоб, і тільки тоді Майстер називає його учнем (без благословення Маргарити це неможливо).
І.Б. до кінця роману залишається учнем. Неспокій - раз на рік на Страсному тижні. Чому він зупиняється біля Арбатського особнячка - сам не знає. Бачить сни: страта Ієшуа, місячну доріжку з фігурами, Маргариту, що цілує його.
Бездомний залишиться в учнях, поки не зустріне якусь жінку - то, яку повинен. І тоді стане Майстром.
Атеїсти. За малому рахунком, дуже важливо, кому служити. Життя атеїстів - мертва життя в реальному тілі, обмеженому фізичними функціями. Душа ж повертається в стан первородного хаосу, він випадає з Вселенського магніту. В і Ієшуа нічого не можуть зробити, тому й не турбуються.
Жанр. Сатиричний роман. Роман про суть мистецтва і про долю художника, тема трагічної долі художника і пророчого призначення. Філософський. Фантастичний. Роман-міф (або апокрифічна історія).
Багатоплановість зображення. 3 плану: сучасність; філософсько-фантастичний з розігруванням вистави темних сил; міфічно-історичний (Єршалаїм).
Їх об'єднує загальна концепція світобудови. У конкретному плані - час дії (Страсний тиждень) та ідея карнавалу. Він стає основою роману. І.Б. в кальсонах - карнавал; те, що він просить послати мотоциклістів - теж; сон Н. І. Босого про судовий процес; саморушний костюм. Переряженіе - викривальний мотив (зриває завісу, оголює сутність). Якщо С. Лиходеев у пiдштаниках смішний, то Майстер в кальсонах трагічний. Голі пані після Вар'єте смішні, Маргарита на щітці прекрасна. Зміна одягу виявляє сутність.
Карнавальна початок зачіпає навіть стилістику. У епілозі Семпліяров (акустична комісія - пристрої для підслуховування) призначений зав.грібнозаготовочним пунктом - нач.концлагеря.
Образ вогню багатозначний. Той, що горить в каміні В - пекельний вогонь. Але образ У пов'язаний також і з тим, що сходить на землю у вигляді блискавок. Є також ідея очисного вогню, випалюють все: Бегемот і Коров'єв, згорає також кв. № 50 (люди пропадали - арешти). Після того, як нечиста сила пожила там, провела бал, ясно, що людині там жити не можна. Двічі згорає рукопис Майстра, згорає підвал. Але Азазелло, підпалюючи підвал, говорить цікаву фразу: «Вогонь, з якого все почалося». Вогонь як першоджерело життя, саме таким вогнем 2 рази згорає рукопис.
Проблема оповідача. По «Білій гвардії» і «Собачому серці» видно, що Булгаков з легкістю імітував різні стилі. «МіМ» написаний стилістично рівно, на зразок ритмізованих прози. Ритм заснований на повторах. Єдина ритміка, єдині інтонації, єдина спокійна манера оповіді, так що навіть 4 глави про смерть Ієшуа написані в тій же манері. Проте ці 4 глави належать різним особам: 1 розповідає Воланд, 2 - сон І.Б., 3-4 - з роману Майстра. У них немає відмінностей.
Що буде? Чи є оповідач і Майстер однією особою? За сюжетом - ні. Майстер йде, а письменник залишається на землі. Оповідач - письменник-класик, але з іншого боку в його мові дуже багато усних звернень. Оповідання схоже на усне мовлення людини, яка звикла багато писати. Хто ж письменник? Письменник ніде сам не називає Бога на ім'я, тільки його персонажі. У той же час Майстер пише роман саме про Ієшуа. 2 романіста, 1 належить світла, інший - темряві. Вони разом і створюють картину світобудови. Майстер уникає згадок «чорт» і т.п.
Роман Майстра - євангеліє від ПП. Письменник пише щось на кшталт євангелія від Воланда. 2 апокрифа і 2 автора, і тільки разом вони дадуть об'єктивну картину.