До Е Ціолковський - основоположник космонавтики

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

«Людство не залишиться вічно на Землі, але, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі всі навколосонячний простір»

К.Е. Ціолковський

1. Дитинство.

Ім'я великого російського вченого, основоположника теорії реактивного руху і космонавтики К.Е. Ціолковського відомо у всьому світі. Вся діяльність його - справжній подвиг в славу свого народу, на благо всього людства. Не випадково так тепло сказав про Костянтин Едуардович перший в світі космонавт Юрій Олексійович Гагарін: «Він дуже любив людей, заради яких жив і працював, усі свої праці він заповідав радянському народу», ось чому ніколи не зітреться у віках ім'я Костянтина Едуардовича Ціолковського, « великого піонера Всесвіту ».

Народився Костянтин Едуардович 5 / 17 вересня 1857 року в селі Іжевському Рязанської губернії в родині лісничого Едуарда Гнатовича Ціолковського.

Прізвище це відома з 1697 року. У числі синів Ігнатія Ціолковського, зубожілого поміщика з Рівненського повіту Волинської губернії, згадується Едуард, батько майбутнього вченого. Після закінчення Петербурзького Лісового і Межового інституту Едуард Гнатович служив помічником лісничого, а потім і лісничим в Олонецкой, Петербурзької, Вятської губерніях, у Спаському повіті Рязанської гу6ерніі. Тут у селі Іжевському він і познайомився з донькою дрібнопомісного дворянина І. І. Юмашева Марією Іванівною, зробив їй пропозицію. Костянтин Едуардович писав: «Я думаю, що отримав з'єднання сильної воліотца з талановитістю матері». У 1862 році родина перебралася з Іжевського в Рязань, де Едуард Гнатович отримав місце викладача природної історії і таксації землемірно-таксаторських класів при Рязанської гімну-зії.

У Рязані і сталося з Костянтином Едуардовичем нещастя, круто повернувшись все його життя. Після веселого зимового катання на санках він застудився. Застуда сільноослабіла організм, інфекція викликала скарлатину. «Захворів, марив. Думали, помру, але я одужав, тільки сільнооглох, і глухота не проходила. Вона дуже мучила мене ». Еслідо цього Костя був веселим і живим хлопчиськом, пустуном, учасником різноманітних дитячих забав, то після хвороби почалося інше, гірка і тяжка смуга життя. «З однолітками і в суспільстві я часто потрапляв в халепу ... Це удаляло мене від людей і зас-шають від нудьги читати, зосереджуватися, мріяти. Це поглиблювало мене в самого себе, примушувало шукати великих справ, щоб заслужити схвалення людей і не бути настільки пре-зором ».

Прийшов час вчитися, і Костя разом з молодшим братом вступив до Вятської мужс-кую гімназію (у Вятку сім'я переїхала в 1868 році). Але навчання давалося важко: «Вчитися в школі я не міг: вчителів абсолютно не чув або чув одні неясні звуки», - зазначав він згодом. Залишивши гімназію після третього класу, майбутній учений почав займатися самостійно за книгами батька і старших братів. Книги допомогли йому знайти своє «я». Він став захоплюватися точними науками, моделювати і, за його ж словами, ще в дитинстві мріяти про польоти, про подолання земного тяжіння, «... книг було мало, вчителів у мене зовсім не було, тому мені доводилося більше створювати і творити, ніж сприймати і засвоювати ... Одним словом, творчий елемент, елемент саморозвитку, самобутності переважав », - писав про цей період свого життя пізніше Костянтин Едуардович. І далі: «Років з 14-15 я став цікавитися фізикою, хімією, механікою, астрономією, математикою і т. д.». Ця самостійність розвитку допоможе майбутньому вченому виробити свій особливий стиль творчості, в якому завжди будуть переважати свобода мислення, широта кругозору, глибина наукового аналізу, наполегливість у доведенні кожного наукового питання до логічного дозволу, віра в необхідність і важливість своєї праці, органічне поєднання теорії та експерименту . До глибокої старості зберіг вчений здатність удівлятьсявсему новому, швидко схоплювати це нове і йти сміливо набагато далі вперед, іноді врозріз з існуючими положеннями, зберігати протягом усього життя неймовірну силу уяви.

2. У Москві.

Звернувши увагу на технічні здібності сина, Едуард Гнатович в 1873 р, відправив його до Москви для отримання технічної освіти. Але в столиці, відмовившись від надходження в яке-небудь навчальний заклад, юнак вирішив зайнятися самоосвітою. «Батько думаєш, що у мене технічні здібності, і мене відправили до Москви. Але що я міг зробити там зі своєю глухотою?! Які зв'язку зав'язати? Без знання життя я був сліпий щодо кар'єри і заробітку. Я одержував з дому 10-15 рублів на місяць, харчувався одним чорним хлібом, не мав навіть картоплі і чаю, зате купував книги, трубки, ртуть, сірчану кислоту та інше ». Три роки серйозної роботи в бібліотеці Румянцевського музею збагатили його знаннями з математики, фізики, хімії, астрономії. «Але що ж, власне, я робив у Москві? Невже обмежилася лише фізичними і хімічними дослідами? Я проходив перший рік ретельно і систематично курс нарисної математики і фізики, на другий же рік займався вищою математикою. Прочитав курс вищої алгебри, диференціального й інтегрального числення, аналітичну геометрію, сферичну тригонометрію ». Займали юнака багато наукові питання, частіше за все не мали рішення. Одним з таких було питання про можливість застосування відцентрової сили для підйому за атмосферу. «Навчання про відцентрової силі мене цікавило, тому що я думав застосувати її до підняття в космічний простір. Був момент, коли мені здалося, що я вирішив це питання (16-ти років). Я був такий схвильований, навіть вражений, що цілу ніч не спав - бродив по Москві і все думав про великі наслідки мого відкриття, але вже до ранку я переконався в помилковості мого винаходу. Розчарування було так само сильно, як і очарова-ня. Ця ніч на все життя мою залишила слід. Через 30 років я ще іноді бачу уві сні, що піднімаюся до зірок на моїй машині і відчуваю такий же захват, як в ту незапам'ятну ніч ».

У 1876 році 19-річний Костянтин за викликом батька повернувся додому. Так закінчився московський період його життя, але процес самоосвіти тривав всю подальше життя. «Можна вважати, що я вчився творячи, хоча часто невдало і з запізненням», - писав він.

3. Становлення педагога і вченого.

У В'ятці юнак продовжив вивчення наукової та суспільно-політичної літератури. «З публічної бібліотеки ... тягав наукові книги і журнали. Пам'ятаю механіку Вейсбаха і Брашмана, ньютонівські «Принципи» та інші ». У В'ятці молодий Ціолковський вперше спробував зайнятися педагогічною працею - репетиторством. Давав уроки з фізики та математики відстаючим гімназистам. Безперечні педагогічні здібності, гарні відгуки про уроки пізніше допомогли у виборі професії.

У 1879 році Едуард Гнатович вийшов у відставку, і сім'я повернулася до Рязані. У місті дитинства Костянтин Едуардович також спробував підтримати родину репетиторством, але без знайомств та зв'язків знайти роботу виявилося неможливо. Придбати професію, а потім і отримати місце допоміг випадок. Ціолковському попалося на очі оголошення, що кожен бажаючий може екстерном екзаменуватися на звання вчителя початкової школи.Константін Едуардович успішно здав всі іспити і через кілька місяців підучив призначення в невелике містечко Боровськ Калузької губернії на посаду вчителя арифметики і геометрії. Взимку 1880 почався борівський період життя К.Е. Ціолковського - період його становлення як педагога і як вченого.

З перших днів у повітовому училищі Ціолковський з захопленням зайнявся педагогічною роботою. Не обмежуючись програмою, він дополнілпреподаваемие предмети фізичними і хімічними дослідами, показував дію електричної машини, розповідав і показував, як і чому літає наповнений димом куля, плаває човен, як виміряти відстань до різних предметів.

В Боровську тривала серйозна наукова робота. «В Боровську я повернувся ... до серйозних математичним робіт ... писав, обчислював, паяв, стругав, плавив ...», - писав Ціолковський. Підсумком напруженої наукової роботи можна вважати цікаве дослідження про кінетичної теорії газів, на жаль, робота, зроблена цілком самостійно, не стала відкриттям. Над цією проблемою вже давно успішно працювали інші вчені, але Костянтин Едуардович не знав про це, тому що не мав можливості користуватися новинками наукової і технічної літератури. Про іншу його роботі «Механіка тваринного організму» схвальний відгук зробив І.М. Сєченов. За цю та ряд інших робіт Костянтин Едуардович був обраний членом Петербурзького фізико-хімічного товариства.

4. Піонерські роботи з космонавтики і повітроплавання.

У 1883 році, скориставшись шкільними канікулами, він закінчив рукопис «Вільний простір», викладену у вигляді наукового щоденника. Це перший в світі праця, в якому розглядалися явища в середовищі, де відсутні сили тяжіння та опору. К.Е. Ціолковським вперше був зроблений чіткий висновок - єдино можливий спосіб переміщення в космічному просторі заснований на принципі реактивного двіженія.Уже в цій роботі відчувається впевненість автора, що людина в майбутньому подолає бар'єр тяжіння своєї планети. У "Вільному просторі» вчений передбачив основи майбутньої космічної техніки і розглянув умови можливого існування людини в космічному кораблі. Вперше він підійшов до думки про необхідність активного перетворювального відношення до космосу як місцем проживання людей. Багато і серйозно працював учений в цей час і над проблемою повітроплавання, особливо над питанням суцільнометалевого дирижабля. «У 1885 році, маючи 28 років, я твердо вирішив віддатися повітроплавання і теоретично розробити металевий керований аеростат», - писав Ціолковський. Результатом роздумів, шукань, розрахунків з'явилася велика робота «Теорія і досвід аеростата». Дослідження це було першим у світі працею про дирижаблі змінного обсягу з металевою оболонкою. Велику моральну підтримку надали тоді молодому досліднику прогресивні вчені І.М. Сєченов, А. Г. Столетов, Д. І. Менделєєв.

У Калугу сім'я Ціолковського перебралася на початку 1892 року. Костянтина Едуардовича як досвідченого і знаючого педагога перевели на роботу в Калузьке повітове училище.

У 1894 році журнал «Наука і життя» надрукував його статтю «Аероплан або птицеподобная (авіаційна) літальна машина», де описувалася конструкція металевого моноплана з крилами, схожими на крила великий паряться птиці, двигуном внутрішнього згоряння, закритою кабіною дляекіпажа, шасі, що забираються і навіть автопілотом. У додатку до журналу «Навколо світу» з'явився його науково-фантастичне оповідання «На Місяці». Потім була видана науково-фантастична повість «Мрії про Землю і небо й ефекти всесвітнього тяжіння». У петербурзькому журналі «Наукове огляд» опублікована стаття «Тривалість лучеиспускания Сонця».

Ціолковський побудував аеродинамічну трубу для випробування моделей літальних апаратів. Це була перша в Росії «повітродувка», як називав її вчений, з відкритою робочою частиною. До речі, аеродинамічна труба, побудована під керівництвом професора Н.Є. Жуковського, з'явилася декількома роками пізніше. Робота з аеродинаміки підучила підтримку Російської академії наук. Академія виділила Костянтину Едуардовичу субсидію в 470 рублів на продовження дослідів. Це була єдина допомога офіційної установи вченому-самоука.

Тут було завершено капітальний працю «Дослідження світових просторів реактивними приладами». У ньому вперше в світі грунтувалася можливість застосування реактивних літальних апаратів для міжпланетних повідомлень, давалася теорія польоту ракети.Ідея застосування ракети длярешенія наукових проблем, ідея використання реактивних двигунів для створення руху космічних апаратів цілком належить Ціолковському.

5. Біди й радості.

У 1897 році за сумісництвом Костянтин Едуардович почав працювати в реальному училищі, а через рік - у жіночому єпархіальному: «мені запропонували уроки фізики в місцевому жіночому єпархіальному училищі, я погодився, а через рік пішов зовсім з повітового училища». Костянтин Едуардович незважаючи на свій фізичний недолік - глухоту, був прекрасним педагогом.

У 1902 році господарі будинку, де жили Ціолковський, затіяли капітальний ремонт. Шуму, стукоту, безладу Костянтин Едуардович не виносив, і родині довелося переїхати на нову квартиру. Її зняли на глухий Лебедящевской вулиці, далеко від місця служби Костянтина Едуардовича, але зате ближче до Оці і Заміському саду - улюблених місцях його відпочинку. Два роки прожила сім'я на новій квартирі, тут також переживали радості і біди. У рік переїзду наклав на себе руки старший син Ігнатій, першокурсник Московського універ-тету, Ігнатій був другою дитиною в сім'ї, в гімназії вважався одним з кращих учнів, особливі здібності проявив у фізиці і математиці, за що був прозваний товаришами Арxімедом.

Враховуючи, що батькові важко утримувати таку велику родину, Ігнатій працював майже кожне літо репетитором, збирав гроші на навчання у вищому навчальному закладі. З відзнакою закінчивши Калузьку чоловічу гімназію, влітку 1902 року дев'ятнадцятирічний юнак поїхав до Москви, щоб поступити в університет. Спочатку студентська життя йому подобалася. Сестрі Любові, яка працювала у той час сільською вчителькою, він писав, що відвідував театри, із захопленням слухав Шаляпіна. Потім повідомляв, що збирається перевестися з фізико-математичного факультету на медичний. 5 грудня 1902 прийшла телеграма про загибель Ігнатія. Він отруївся ціаністим калієм. Пізніше Костянтин Еду-ардовіч дізнався від товаришів сина, що останні дні Ігнатій не відвідував університет, був сумним і замисленим. Велике було горе батька, що втратив дитини. З властивою йому самокритичністю він звинувачував себе в тому, що не вберіг сина, через зайнятість науковою та педагогічною роботою, не надав значення захопленню сина занепадницькі філософією, не зміг довести йому, що за життя, за свої ідеї треба боротися.

Навесні 1903 року Ціолковський дізнався про публікацію в журналі «Наукове огляд» його статті «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Рукопис виявилася великою, і для друку в журналі довелося розділити її на дві частини. Перша була надрукована у травневому номері. Але у зв'язку з несподіваною смертю редактора тираж був вилучений поліцією і автор отримав лише один екземпляр. Не випадково на першій сторінці опублікованої статті К. Е. Ціолковскійнапісал олівцем: «Прошу зберігати, як зіницю ока, бо це єдиний екземпляр, вирваний мною з журналу», а на внутрішній стороні обкладинки ще один запис: «Рукопис не повернута». «Видано жахливо-коректури не було, формули та номери перекручені і втратили сенс», але все-таки Ціолковський був радий і цьому.

6. Заслужене визнання.

Прослуживши в повітових училищах (Калузькому і Боровському) двадцять дет, Костянтин Едуардович подав у відставку і виклопотав собі вчительську пенсію. У єпархіальному училище продовжував працювати. Там було легше викладати, платили більше платні і, крім того, були тривалі канікули, під час яких він міг віддатися своїм роботам.

Костянтин Едуардович продовжив свої наукові дослідження, завершилася робота над серйозним науковим працею «Аеростат і аероплан», написаним після проведення величезної кількості дослідів з опору повітря. Була закінчена робота над другою частиною «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Вона побачила світ у 1911-1912 роках у журналі «Вісник повітроплавання», редактором якого був Б. М. Воробйов. Він сам розшукав адресу калузького винахідника і послав йому листа з проханням повідомити, на яку тему той міг би написати статтю для журналу. Костянтин Едуардович відгукнувся швидко і надіслав другу частину роботи «Дослідження світових просторів реактивними приладами». «Загальний дух роботи, - писав Ціолковський, - наступний: людство не залишиться вічно на Землі, але, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі всі навколосонячний простір». Редактор журналу згадував: «Друкування другої частини статті «Дослідження світових просторів реактивними приладами» почалося в нашому журналі у 1911 році і тривало з номера в номер майже до середини наступного року. На відміну від першої, що залишилася непоміченою, друга частина роботи викликала надзвичайний інтерес до поставлених автором двох тем: ракетні літальні апарати і міжпланетні повідомлення. Вона воістину сколихнула наукову, технічну та винахідницьку думку не тільки в Росії, але і за кордоном. Резонанс вийшов несподівано широкий ». Не випадково вчений зазначив у автобіографії: «Вчення про реактивному зорельоті лише тоді було відмічено, коли почало друкуватися вдруге ... у відомому, поширеному і багато видає журнали «Вісник воздуxоплаванія». Тоді багато вчених і інженери (за кордоном) заявили про свій пріоритет. Але вони не знали про мою першій роботі 1903 року, і тому їхні претензії були потім викриті, невідомість роботи 1903 року про зорельоті врятувала мій пріоритет ».

Робота принесла Костянтину Едуардовичу дружбу людей, гідно оцінили його талант, його ідеї і зробили все для їх популяризації. Вже в тому ж 1912 році в журналі «Природа і люди» з'явилася велика стаття редактора журналу «Електрика і життя» інженера В.В. Рюміна «На ракеті в світовий простір». У статті говорилося про велике значення робіт Ціолковського для майбутнього. На наступний рік Рюмін надрукував вже у своєму журналі статтю «Реактивні двигуни (фантазія і дійсність)». Тоді ж з підтримкою Ціолковського вперше виступив Я.І. Перельман. Його доповідь про міжпланетні подорожі був надрукований в ряді газет і журналів. Лід навколо Ціолковського був зламаний, його роботи стали читатися, до нього прийшло визнання не лише науковців, а й широкої громадськості.

7. Дирижаблі.

Одним з найближчих друзів і помічників Костянтина Едуардовича був П.П. Каннінг, людина цікавий і оригінальний. За його ініціативою в 1904 році бида створена група прихильників дирижабля, проект дирижабля було обговорено Калузьким інженерами, визнаний теоретично правильним і можливим. Від імені цієї групи в газеті «Московський кур'єр» за 1904 рік була надрукована стаття про дирижаблі Ціолковскогоі випущена листівка під назвою «3аметка фахівців про проект К.Е. Ціолковського ». Ця замітка з'явилася додатком до книги вченого «Просте вчення про повітряному кораблі і його побудові».

Розробляючи проблеми теорії космонавтики, Костянтин Едуардович знову і знову повертався до свого дітища - цільнометалевого дирижаблю. Вирішивши привернути увагу громадськості до проблеми апарату легший за повітря, він задався метою побудувати кілька великих моделей і виїхати з ними на повітроплавний з'їзд. Поїздка в Петербург на IIIс'езд повітроплавців відбулася навесні 1914 року. Виступ на з'їзді не задовольнило Ціолковського. Нечисленні опоненти висловилися лише про недосконалість з'єднання тонких металевих листів оболонки дирижабля допомогою спайки оловом, що він і сам розумів (інших способів тодішня техніка не знала). Про саму ж конструкції не говорив майже ніхто. Костянтин Едуардович писав: «У 1914 році, навесні, до війни, мене запросили до Петрограду на повітроплавний з'їзд. Взялс собою ящик моделей у два метри завдовжки і робив доповідь з допомогою цих моделей і діапозитивів. Супроводжував мене мій друг П.П. Каннінг. Професор Жуковський був опонентом і не схвалював проекту ... Студенти, оглядаючи мою виставку, говорили, що тільки за моделями вони ясно уявили собі новий тип дирижабля. Мої книги ж цього їм не давали. Ось як важко засвоюється все нове ».

Остання брошура, об'ємом всього у вісім сторінок, яку Ціолковському дивом вдалося видати напередодні революції, називалася «Горе і геній». Це була мрія про той час, коли люди будуть цінувати і берегти своїх вчених, філософів, допомагати і довіряти їм, і тоді будуть подолані всі лиха, які відчуває людство.

У 1918 р. влітку Костянтин Едуардович був обраний членом-змагальників Соціалістичної Академії. Ця Академія на перших порах поставилася співчутливо до Ціолковському і надавала деяку допомогу. Вченої запрошували жити в Москві, але він відмовився, залишився вдома і продовжував посилено працювати. Але з 1919 року з якихось причин висилка змісту припинилася. Серед листів Костянтина Едуардовича є два, адресованих до Академії, але, мабуть, не посланих, Він дякує Академію і пише, що «вона матеріально допомогла написати половину задуманого мною твори, над яким я працював з найбільшим натхненням і полюванням, бдагодаря почасти й співчуття Академії , шкода тільки Академія залишила мене несподівано і безпорадно на середині дороги, не давши можливості завершити розпочатий працю, тому що тепер доведеться бодее думати про засоби прожитку ».

Незважаючи на вкрай важке матеріальне становище в сім'ї, в листопаді 1921 р через погіршення стану здоров'я, Ціолковський був змушений залишити педагогічну роботу, якій віддав майже 42 роки життя. Останні два роки він викладав фізику, математику, астрономію і хімію в єдиній трудовій шкоді 2-го ступеня.

5 червня 1919 вчений був обраний почесним членом Російського 0бщества Любителів мироведения. На знак подяки Костянтин Едуардович кожен свій новий праця стала посилати Російському товариству любителів мироведения.

8. «Поза Землі».

Велику допомогу вченому зробило і Калузьке суспільство вивчення природи і місцевого краю. Ще до революції воно сприяло виданню його робіт. У 1919 році в працях Товариства була поміщена робота «Кінетична теорія світла». У 1920 році у виданні Товариства вийшла тиражем в 300 екземплярів науково-фантастична повість Ціолковського «Поза Землі». У 1918 році вона була надрукована в журналі «Природа і люди».

Книзі «Поза Землі» Ціолковський надавав величезне значення. Фантастична за формою, повість містила безліч серйозних роздумів. Описи скафандрів, що дозволяють виходити в польоті за межі ракети, сусідили з проектами про використання енергії Сонця, про концентрацію сонячного тепла для проведення ремонтних і будівельних ра-бот у космосі. Розповідалося про те, як регулювати температуру в космічному кораблі, про можливу видобутку корисних копалин на інших планетах, і багато іншого. Тут вчений вперше заговорив про міжнародному космічному екіпажі, про можливість спільного космічного польоту вчених різних країн. І цілі у такого польоту повинні бути самими мирними і добрими, вважав Ціолковський.

Весь тираж був надрукований на газетному папері, у паперовій обкладинці, але один примірник книги був у блакитному коленкоровій палітурці, усипаному зірками, його члени Товариства на чолі з Ассоновим урочисто піднесли Ціолковському на знак поваги. Костянтин Едуардович був зворушений до сліз.

Пройшли роки, і повість «Поза Землею» стала настільною книгою наших космонавтів, настільки яскраво, образно, реалістично передав у ній автор багато факторів космічного польоту. Можна тільки дивуватися прозорливості великого вченого і талановитого письменника. На своїй першій післяпольотного прес-конференції Юрій Олексійович Гагарін сказав: «У книзі К.Е. Ціолковського дуже добре описані фактори космічного польоту, і ті фактори, з якими я зустрівся, майже не відрізнялися від його опису ".

9 листопада 1921 Ціолковському була призначена довічна пенсія у розмірі 500 тис.руб. в місяць. Здавалося, отримавши пенсію, отримавши право на заслужений відпочинок, вчений міг би в решту життя (а йому було далеко за шістдесят), спокійно жити в оточенні рідних і близьких. Але не такий був цей великий трудівник. Ідеї ​​народжувалися одна за одною. Сам вчений розповідав: «Отримав академічний пайок ... потім пенсію, яку я отримую до цих пір, але я не залишив своїх робіт, навпаки, ніколи так старанно і багато не працював ».

Костянтин Едуардович був шаленим мрійником, його хвилювало безліч проблем. Він міркував про невикористаної людством колосальної енергії Сонця, про створення грандіозних суцільнометалевих дирижаблів і добре керованих аеропланів, про міжпланетні штучних островах, населених людьми, про новий міжнародній мові та інших питаннях. «Я весь час шукав, шукав самостійно, переходив від одних важких і серйозних питань до інших, ще більш складним і важливим. Стримувалися мої думки і фантазії лише наукою », - писав учений.

Широкий був коло його інтересів, але всі роботи Ціолковського були спрямовані до єдиної мети - освоєння природи для блага людини. «... Я цікавився найбільше тим, що б могло припинити страждання людства, дати йому могутність, багатство, знання, здоров'я».

9. Міжнародне визнання.

Поступово ідея космічного польоту ставала міжнародною. Над нею ра-бота вчені Німеччини, Америки, Франції. У 1923 році в Мюнхені вийшла робота професора Германа Оберта «Ракета до планет», в якій доводилося, що за допомогою сучасної техніки представляється можливим досягти космічних швидкостей і подолати силу земного тяжіння. Про Ціолковського в роботі навіть не згадувалося. Ця подія схвилювало громадськість, а Костянтин Едуардович прийняв термінових заходів до захисту свого пріоритету. У 1924 році в Калузі побачила світ брошура вченого «Ракета в космічний простір», передмову до неї було написано німецькою мовою А. Л. Чижевським. Вона вийшла накладом в тисячу примірників, десяток книг був відправлений особисто Оберт, тільки тоді вчені за кордоном дізналися, що в Росії вже багато років тому були виконані серйозні теоретичні дослідження в області ракет. У 1929 році сам Оберт надіслав Ціолковському лист, в якому визнав пріоритет російського вченого і значимість його праць: «Вельмишановний колего! Велике спасибі за присланий мені матеріал. Я, зрозуміло, самий останній, хто став би заперечувати Ваше першість і Ваші заслуги у справі ракет, і я тільки шкодую, що не раніше 1925 почув про Вас. Я був би, напевно, в моїх власних роботах сьогодні набагато далі і обійшовся б без тих багатьох марних праць, знаючи Ваші чудові роботи ». Багато років по тому 82-річний професор Оберт приїхав до Калуги, щоб поклонитися Ціолковському.

10. Наближаючи майбутнє.

У 1926 році Ціолковський знову видав «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Але під старою назвою вийшла зовсім нова робота. Назва збереглася тому, що вчений спочатку збирався підготувати її перевидання, однак у процесі роботи він дав повну картину польоту в космос, передбачив способи порятунку людини від посиленої тяжкості і при повній відсутності її, дав докладний план освоєння космічного простору,

1932 рік став особливо радісним для вченого. Йому виповнилося 75 років, і цей ювілей був широко відзначено по всій країні. Урочисте засідання відбулося в Калузі 17 вересня, рівно через місяць було намічено провести засідання у Москві, в Колонному залі Будинку Союзів. Вчений відмовлявся навідріз від вшанування, його умовляли все: і родичі, і друзі. Нарешті, згоду на поїздку було дано. У Москві вченому було надано прекрасний номер в готелі «Метрополь». На прохання Костянтина Едуардовича йому організували автомобільну поїздку по Москві.

У лютому 1934 року до вченому приїхали начальник Реактивного НДІ І.Т. Клейменов і конструктор першої радянської дослідної ракети з рідинним реактивним двигуном М. К. Тихонравов. Ракета його конструкції відірвалася від землі 17 серпня 1933 року, і її творці приїхали до Ціолковському доповісти про перші випробування і порадитися про направлення подальшої роботи. Співробітники інституту привезли Ціолковському дорогий подарунок - кілька фотографій запуску ракет. Побачивши їх, Костянтин Едуардович розчулився до сліз. Але він чудово розумів, що такі досвідчені роботи - лише перший крок на шляху переходу від теорії до практики. «Я розумію безодню, що розділяє ідею від її здійснення, оскільки протягом мого життя я працював також і руками», - писав він.

І вчений продовжує шукати, обчислювати, розраховувати, щоб наблизити майбутнє. Поступово відбувається оформлення ідеї, яку він опише в незавершеній роботі «Основи побудови газових машин, моторів і літальних приладів». 0б це він писав Я.І. Перельману: «... 15 грудня 1934 року, після шести годин вечора, я натрапив на нову думку щодо досягнення космічних швидкостей. Наслідком цього відкриття стала впевненість, що такі швидкості набагато легше отримати, ніж я припускав. Можливо, що їх досягнуто через кілька десятків років, і, може бути, сучасне покоління буде свідком міжпланетних подорожей. Таким чином, ідея 15 грудня наблизила реалізацію космічної ракети, замінивши в моїй уяві сотні років (як я писав у 1903 році) тільки десятками їх ». Мова йшла про використання ракетних ескадр (груп ракетних літальних апаратів) длякосміческого польоту.

У 1932-1934 роки вчений серйозно замислювався над тим, хто продовжить розробку його ідей, хто втілить їх на практиці. Тому багато уваги він приділяв підростаючому поколінню, покладаючи на нього особливі надії. Вчений любив розповідати про далекі світи і про те, що коли-небудь людина буде літати на інші планети. Вже тоді, на початку 30-х років, онуки його знали, що таке ракета, знали і про ефірні міста, і про поїзда без коліс, і про дирижабль. Говорив він і про транспорт на повітряній подушці, який описується в його роботі «Опір повітря і швидкий поїзд», написаної в 1927 році.

11. Останній рік.

У 1935 році настало різке погіршення здоров'я Ціолковского.Он ніколи не був міцним і абсолютно здоровою людиною, але звертатися до лікарів і взагалі лікуватися він не любив. «При природному перебігу хвороби виробляється імунітет, - зазвичай говорив він, - шкідливі бацили перемагаються, і порушене рівновага відновлюється, введення в організм ліки штучно перериває перебіг хвороби, і необхідного імунітету не виробляється». Останній рік він став відчувати у верхній частині грудей біль, яка посилилася після смерті онука. Огляд показав невиліковну стадію раку шлунка. Про діагноз хворому не сказали, але, ймовірно, Костянтин Едуардович здогадався сам. Але і в цей час вчений продовжував трудитися, за неповних вісім місяців 1935 ним написані та закінчені більше двадцяти робіт, з яких п'ятнадцять були опубліковані за його життя.

День від дня здоров'я Ціолковського ставало все гірше, він все більше слабшав. Рідше намагався їздити на велосипеді, а іноді, повертаючись, не в силах був ввести велосипед на дві сходинки ганку. В кінці липня і ці прогулянки він залишив, і з середини серпня займався толькопріведеніем в порядок своїх наукових праць.

За шість днів до смерті, 13 вересня 1935 К. Е. Ціолковський написав свій знаменитий лист-заповіт:

«Все своє життя я мріяв своїми працями хоч трохи просунути людство вперед».

Основні дати життя та діяльності К. Е. Ціолковського

1857 - 17 (5) вересня - Костянтин Едуардович Ціолковський народився в селі Іжевському Рязанської губернії.

1860 - Сім'я Ціолковських переїхала до Рязані.

1866 - Костянтин Ціолковський захворів на скарлатину. У результаті ускладнення після хвороби втратив слух.

1868 - Переїзд сім'ї Ціолковських в Вятку.

1869 - Надходження до гімназії.

1870 - Смерть матері - Марії Іванівни Ціолковський.

1871 - Відрахування з гімназії.

1873 - Переїзд Ціолковського до Москви для занять самоосвітою.

1876 ​​- Повернення Ціолковського в Вятку.

1878 - Переїзд сім'ї в Рязань.

1880 - Складання іспитів на вчительське звання і переїзд у Боровськ.; 20 серпня - одруження з Варварою Евграфовне Соколовою. Смерть батька - Едуарда Гнатовича Ціолковського.

1885 - Початок роботи над рукописом "Теорія аеростата".

1887 - Знайомство з Голубіцким.

1890 - VII відділ Російського технічного товариства розглянув проект суцільнометалевого дирижабля Ціолковського.

1891 - Публікація в працях Товариства любителів природознавства статті "Тиск рідини на рівномірно рухливу у ній площину".

1892 - Випуск брошури "Аеростат металевий керований".

1893 - Прийняття в число членів Нижегородського гуртка любителів астрономії. Вихід в додатку до журналу "Навколо світу" фантастичної повісті "На Місяці".

1894 - Публікація в журналі "Наука і життя" роботи "Аероплан або птицеподобная (авіаційна) літальна машина".

1895 - Вихід книги "Мрії про землю і небо".

1896 - Знайомство з книгою А. П. Федорова "Новий спосіб повітроплавання", що виключає повітря як опорну середу ".

1897 - Споруда аеродинамічної труби. 10 травня - Ціолковський вивів формулу, що встановила залежність між швидкістю ракети в будь-який момент часу, швидкістю витікання газів із сопла, масою ракети і масою вибухових речовин.

1898 - Запрошення на роботу в жіноче єпархіальне училище.

1900 - Академія наук прийняла рішення допомогти Ціолковському у проведенні дослідів з аеродинаміки.

1902 - Самогубство сина Гната.

1903 - Публікація в "Науковому огляді" першій частині праці "Дослідження світових просторів реактивними приладами".

1905 - Купівля будинку на Коровінское вулиці в Калузі.

1911 - "Вісник повітроплавання" починає публікувати другу частину праці "Дослідження світових просторів реактивними приладами".

1914 - Публікація брошури "Другий закон термодинаміки". Участь у роботі Третього Всеросійського повітроплавного з'їзду в Петербурзі.

1918 - Журнал "Природа і люди" починає публікувати повість "Поза Землі". Участь у роботі Пролетарського університету Калуги. серпень - Ціолковський обраний до числа членів-змагальників Соціалістичної академії.

1919 - 5 червня - Ціолковський обраний почесним членом Російського товариства любителів мироведения.

1921 - 9 листопада - Рада Народних Комісарів РРФСР приймає рішення про призначення Ціолковському довічної персональної пенсії.

1922 - Ціолковський бере участь у річному з'їзді Асоціації натуралістів.

1923 - Початок листування з Ф. А. Цандером.

1924 - 23 серпня - Ціолковський обраний почесним професором Військово-повітряної академії імені Жуковського.

1925 - 3 травня - Диспут в Політехнічному музеї Москви про доцільність побудови дирижабля Ціолковського.

1926 - Публікація великої роботи "Дослідження світових просторів реактивними приладами".

1935 - 23 червня - Реактивний науково-дослідний інститут обрав Ціолковського почесним членом технічної ради. 13 вересня-Лист-заповіт в ЦК ВКП (б). 19 вересня - Смерть Костянтина Едуардовича Ціолковського.

Список літератури.

1. А. А. Космодем'янський, Енциклопедія КОСМОНАВТИКА, видавництво "Радянська енциклопедія" 1985

2. Природа і людина, N3, 1981.

3. І.І. Гвай. Про маловідомої гіпотезі Ціолковського. Калуга, 1959.

4. Є. Тимошенкова, Т. Чугрова. У Калугу до Ціолковському. «Золота алея».

Калуга, 2001

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www. bolshe.ru /


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія
69.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Ціолковський
Ньютон і Ціолковський
Костянтин Едуардович Ціолковський
Пророк з Медіаша або Німецький Ціолковський
Розвиток космонавтики
Розвиток космонавтики
Історія радянської космонавтики
Історія розвитку космонавтики
Історія пілотованої космонавтики
© Усі права захищені
написати до нас