Дзеркало Шекспіра

Юрій Зеленецький

Замість передмови

У виданні in-folio 1623 п'єс В. Шекспіра поміщені чотири присвячені його пам'яті вірші, написані Л. Даггесом, таким собі І.М., Беном Джонсоном і Х'ю Холландом. Перші три автори предпославши своїм віршам стандартні слова: «To the memory of ... the author ... - Пам'яті ... автора ...». Однак Х. Холланд написав інакше: «Upon the lines and life of the famous scenic poet ... - На вірші і життя відомого сценічного поета ...». І якщо прочитати всі його вірш, то мимоволі закрадається підозра, що від звичайної форми посвячення він відійшов не випадково. Більше того, схоже, також не випадково його вірш надруковано останнім. Може бути, видавцям було важливо, щоб останніми в черзі вихваляють В. Шекспіра слів виявилися саме слова двох вражаючих рядків цього вірша. Але може бути, навпаки, видавці хотіли подалі заховати ці рядки:

If tragedies might any prologue have,

All those he made would scarce make one to this ... 1

Слова «tragedies» і «prologue» виділені прямим шрифтом у тексті оригіналу. Але навіть без урахування такого виділення цих рядків вистачає багатозначності. Їх розгорнутий прозаїчний переклад може бути таким:

Якщо б всі трагедії могли мати якийсь один пролог,

Те чи не таким же прологом до багатьох трагедій

могло б стати і все зроблене ним ...

Відразу потрібно зрозуміти, що в цих рядках Х. Холланда мова йде не про театральні, а про реальні трагедіях в житті людей. При цьому, висловлюючи думку, що пролог всіх життєвих трагедій в загальному-то один, він використовував умовний спосіб скоріше з конспірації. Схоже, він все-таки розумів те, на що натякає Біблія і про що прямо говорив Будда: «Корінь зла є незнання істини». До речі, щось подібне до цього розуміння звучить у вірші «Є гра ...» О. Блока:

А поки - у невідомому живемо

І не відаємо сил ми своїх,

І, як діти, граючись з вогнем,

Обпікає себе та інших.

Але тоді з загального змісту цих двох рядків Х. Холланда випливає, що «все зроблене ним (В. Шекспіром)» містить цю, невідому людям істину, розуміння якої може стати «чи не таким же прологом» до нових трагедій.

Навіки залишиться таємницею, яким чином це стало відомо Х. Холланд. Але схоже, він навіть знав, що одним з моментів усвідомлення цієї істини стало усвідомлення В. Шекспіром глибокого, загального змісту слова «пролог», викристалізувався потім в карбованої, що зв'язує приватне з загальним формулою: «Минуле - пролог». Але саме з усвідомлення цього почалася і трагедія В. Шекспіра, на яку Х. Холланд і вказує всім, з урахуванням змісту слів посвяти, сенсом слів свого вірша.

Потрібно розуміти, що Х. Холланд і видавці першого фоліо не могли говорити про те, про що не сказав би сам В. Шекспір. Тому краще одразу і навести слова самого Шекспіра: «Коли чиїсь вірші не можуть бути зрозумілі, а добрий розум не підтриманий його зухвалим сином - Розумінням, це скоріше вбиває людину на смерть, ніж великий розрахунок в маленькій кімнаті» .2

Георг Брандес закінчив свою книгу «Шекспір. Життя і твори »3 чудовими словами:« Той В. Шекспір, який народився за царювання Єлизавети в Стретфорде-на-Евоні, який жив і творив у Лондоні в епоху Єлизавети і Якова, який у своїх комедіях піднявся до небес, у своїх трагедіях зглянувся в пекло і помер 52 років у рідному містечку, - він воскресне при читанні його творів у повному величі, в яскравих і твердих обрисах, з свіжістю дійсного життя, він воскресне перед очима кожного, хто прочитає ці твори з чуйним серцем, здоровим розумом і з безпосереднім розумінням всього геніального ». Інакше кажучи, простого і ясного.

Але й через століття після написання В. Шекспіром наведених вище простих рядків все ще не помітно розуміння, що В. Шекспір ​​нарікає на нерозуміння саме його власних віршів, його власних думок у цих віршах. У всякому разі, не помітно спроб пошукати, що може бути в творах В. Шекспіра незрозумілого.

Підкреслюючи ж у посвяченні і потім у тексті вірша, що В. Шекспір ​​був поетом і «then poets 'king - потім королем поетів», Х. Холланд вказав, що не зрозуміле в віршах В. Шекспіра. Адже слова «король поетів» при живих Б. Джонсона, Д. Флетчера, Д. Донне та інших знаменитих поетів шекспірівської епохи Х. Холланд міг написати, тільки вкладаючи в них якийсь відмінний від загальноприйнятого сенс. І це міг бути тільки зміст, що випливає зі слів Есхіла:

Ось про що ми, поети, і мислити повинні, і піклуватися з першої ж пісні,

Щоб корисними бути, щоб мудрість і честь серед громадян покірлива сіяти.

Знову ж таки, Х. Холланд не міг говорити про те, чого не сказав би сам В. Шекспір. От тільки якщо про мудрість буття В. Шекспір ​​говорив практично прямо і точно, то вказівка ​​на що міститься в його творах розуміння честі він дотепно сховав в останніх словах Кранмера в п'єсі «Генріх VIII», коли Кранмер говорив про майбутність в цій п'єсі, яка щойно народилася, а в реальності померла за кілька років до написання цієї п'єси, королеви Єлизавети, начебто, теж грішили письменством:

From her shall read the perfect ways of honour,

And by those claim their greatness, not by blood.

У неї прочитають про істинні шляхи честі,

Щоб на них знаходити своє величчя, а не походженням.

І щоб ні в кого не виникало ніяких сумнівів, дев'ятьма рядками раніше В. Шекспір ​​написав: «truth shall nurse her - істина вигодувати її». Але, очевидно, навіть сучасники В. Шекспіра та Єлизавети не зрозуміли цих його слів.

Тому у своєму вірші Х. Холланд докорив сучасників і співвітчизників В. Шекспіра, який писав на їхній рідній мові, в нерозумінні ними творчості і життя великого поета. Майбутнім же читачам він і видавці підказали, які головні теми розвивав В. Шекспір ​​у своїх творах. При цьому вони вказали, що знайомство тільки з якимись окремими творами В. Шекспіра нічого не дає в плані їх розуміння. Відлуння цієї вказівки можна знайти в словах Г. Брандеса в цитованої книгу: «У Шекспіра кожне пізніший твір завжди пов'язане з попереднім, подібно до того, як ланки ланцюга зімкнуті між собою». Точніше це вказівка ​​можна певним чином пояснити словами О. Уайльда: «Той, хто знає тільки сьогодення, нічого не знає про час, в якому живе». До речі, О. Уайльд, який писав про В. Шекспіра в декількох своїх творах, теж нічого в Шекспіра не зрозумів. При цьому не зрозумів найголовнішого - сонети В. Шекспіра народжені не просто любов'ю, а любов'ю до людини, а тому - мудрість та славу (Wisdom and Honour).

І адже, напевно, до цих пір є ентузіасти, які бажають проникнути в таємницю ініціалів WH, незважаючи на пряме і ясну вказівку сонета 26.

Lord of my love, to whom in vassalage

Thy merit hath my duty strongly knit;

To thee I send this written embassage

To witness duty, not to show my wit.

Duty so great, which wit so poor as mine

May make seem bare, in wanting words to show it:

But that I hope some good conceit of thine

In thy soul's thought all naked will bestow it.

Точний зміст цих перших двох строф сонета можна передати приблизно в такому римованому перекладі:

З гідністю твоїм, моя любов,

Мій обов'язок по-рабськи міцно пов'язана;

Свідчення його я посилаю знову:

Не розум, а борг свій показати зобов'язаний.

Борг такий великий, що бідний розум

Слів не знаходить описати його значенье:

Хочу вкласти в основу твоїх дум

Твоє ж про себе добру зарозумілість.

На жаль, перекладачі на російську мову, напевно, не читали вказівки Х. Холланда, а тому не зрозуміли, що при перекладі творів В. Шекспіра важливо точно передавати не тільки загальний зміст його пропозицій, а й часто важливо дбайливо поводитися з самими словами цих пропозицій . Наприклад, слово «conceit - зарозумілість» ще зустрінеться в цитаті з п'єси «Комедія помилок». І бачачи це, може бути, читачі краще зрозуміють значення обох цитат. Але ось чому англійці до цих пір не можуть зрозуміти, що головне для В. Шекспіра, і не тільки в сонеті 26, що не любов, а «великий борг» і що звернення «lord of my love» відноситься не до якогось конкретного людині , а до кожного читача сонета 26 і до кожної людини загалом, поки залишається невідомо.

Головне ж для Х. Холланда і видавців було попередити майбутніх читачів, що розуміння В. Шекспіра на ділі виявляється у розумінні трагічності і його творчості, і його життя, і, відповідно, при збереженні тих же умов життя, трагічності становища самих читачів. Тобто, від «свічки» В. Шекспіра, про яку він, як виявилося марно, говорив у перших словах Гауер в «Периклі», можна запалитися, але про її полум'я можна й обпектися. Тому в обох випадках наслідки можуть бути однаковими - трагічними. І, швидше за все, саме тому, що в «Периклі» про небезпеку свого відкриття В. Шекспір ​​говорить найбільш відверто, цю п'єсу видавці не включили в перше фоліо.

Отже, виходить, поруч з В. Шекспіром все-таки були якісь прототипи гамлетівського Гораціо, що намагалися після смерті свого великого друга «повідати правду про нього незадоволеним». Ось тільки людей «з чуйним серцем, здоровим розумом і з повним розумінням всього геніального» за століття після виходу їх видання, може бути, так і не знайшлося.

У п'єсі «Марні зусилля кохання» (IV, 3) В. Шекспір ​​сказав: «Де винні всі, винних немає». Тому, природно, якщо все ж таки були люди, які розуміли В. Шекспіра, то це означає, що всі інші люди, які читали твори В. Шекспіра, виявляються винуватими в нерозумінні його. Але головне тут ще й у тому, що вже століття всі люди виявляються винуватими в тому, що вони самі не зрозуміли того, що зрозумів один В. Шекспір.

I

У написі, зробленої Вольтером під портретом Г. Лейбніца, є такі слова:

Уроки мудрості давав він мудрецям,

Він був мудріший їх - вмів він сумніватися.

З цих слів випливає, що Вольтер, принаймні, був погано знайомий з творчістю В. Шекспіра, а вже «Річарда II» точно ніколи не читав. Втім, і всі читали цю хроніку, схоже, ніколи не відчували і не думали про те, що останні слова короля Річарда - це сповідь, думки самого В. Шекспіра.

Уявімо, що мій мозок із моєю душею

У шлюбі. Від них народяться думки,

Дають подальше потомство.

Ось плем'я, що живе в цьому малому світі.

На плем'я, що живе в тому, зовнішньому, світі,

Схоже дивно воно:

Адже думки теж вічно незадоволені.

Так, думки про божественне завжди

Сплітаються з сумнівами ...

(V, 5. Переклад М. Донського)

Як тут не згадати прекрасні слова Б. Пастернака з його «Зауважень до перекладів з Шекспіра»: «Для мислителя і художника не існує останніх положень, але всі вони передостанні». Правда, Б. Пастернак теж не надав особливого значення словам В. Шекспіра з «Річарда II», хоча він, напевно, читав сонет 85, в якому В. Шекспір ​​вже більш ніж відверто сказав:

I think good thoughts, whilst other write good words ...

Мені думки по нутру, іншим - слова ...

(Переклад І. М. Івановського 4)

Тобто, знову ж таки, звідси видно, що Х. Холланд і видавці першого фоліо не говорили того, чого не говорив сам В. Шекспір. А говорив він, як видно з сонета 85 і інших сонетів, ще й про те, чим він відрізняється від інших поетів.

Само собою зрозуміло, думки народжуються здоровими лише тоді, коли не тільки розум здоровий, а й душа чиста і чуйна. Один видатний політик з цього приводу говорив: «Без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людського шукання істини». І Фірдоусі написав у «Шах-наме»: «Не знайти з незрячою душею благого шляху». До речі, в наступному рядку Фірдоусі написав: «Коль внемлющіх немає - марні слова».

Про те ж, що творилося в його душі, В. Шекспір ​​написав у сонеті 66:

Змучений всім цим, смерть покликом.

Як не втомитися від стількох важких років,

Коли везе порожньому суті,

І найчистішою Вірі віри немає,

І негідним віддають шану,

І помикають юної Красою,

І Досконалість убогістю має славу,

І Сила в бессилья під п'ятою,

І рот Мистецтву затискає Влада,

І Дурість наглядає за Розумом,

І може Правда в простаки потрапити,

І всюди Зло командує Добром.

Змучений, в могилі спочину,

Але як любов залишити мені одну.

Вже тут можна відзначити, що самим В. Шекспіром третій рядок третього строфи написана так: «And simple Truth miscalled Simplicity». Ось її дослівний переклад: «І проста Істина обізвала наївність». І з цього переказу видно, що, загалом-то, весь сонет написаний тільки через одну цього рядка. У ній відображено результат спроб В. Шекспіра донести до людей зрозумілу їм істину. Тому краще було б у віршованому перекладі відтворити цей рядок як можна точніше. Наприклад, наступним чином: І Істину просту відторгає пристрасть. Справа тут ще і в тому, що цей рядок виділяє В. Шекспіра з безлічі викривачів недоліків цього світу, що існували і до нього, і після нього. Крім того, в ній відбито явище, яке Г. Лейбніц описав такими словами: «Якщо б геометрія так само суперечила нашим пристрастям і нашим інтересам, як моральність, то ми б так само сперечалися проти неї і порушували її всупереч усім доказам».

Але, для очищення совісті, можна все-таки привести приклад необхідності прислухатися до порад Х. Холланда і видавців першого фоліо. До того ж, цей приклад буде корисний і на майбутнє. У п'ятій сцені четвертого акту п'єси «Троил і Крессида», в діалозі прощаються закоханих є один цікавий момент.

Cressida: My lord, will you be true?

Troilus: Who, I? Alas, it is my vice, my fault:

Whiles others fish with craft for great opinion,

I with great truth catch mere simplicity.

Крессида: Принц, ви будете вірні?

Троил: Хто? Я? На жаль, це мій порок, мій недолік:

У той час як інші вміло вивуджують велику славу,

Я з великою правдою ловлю всього лише ім'я простака.

Міркувань з приводу такого хитрого відповіді Троила на нехитрий питання Крессида можна присвятити цілий розділ. Втім, люди бувалі у відповіді Троила можуть побачити тільки його природне для чоловіка бажання ухилитися від прямої відповіді на поставлене Крессида питання. Але навіть самі бувалі представники чоловічої статі навряд чи коли-небудь в таких ситуаціях здогадувалися послатися на «велику правду».

Повертаючись до монологу в «Річарда II», слід зазначити, що крім того, що розумів Фірдоусі, В. Шекспір ​​розумів і те, про що чудово написала А. Мариніна в детективі «Реквієм»: «Але завжди, коли людина в чомусь сумнівається, він повинен йти до кінця і з'ясувати правду, інакше він не зможе сам себе поважати ». Тому і В. Шекспір ​​написав в «Отелло» (III, 3), що йому недостатньо тільки засумніватися: «Я повинен ... засумніватися - дізнатися». Втім, ці міркування мало в кого викликають заперечення, якщо тільки в них не внести невеликого уточнення. Сумніватися-то потрібно не тільки в чужих міркуваннях, а й у своїх власних. Саме на останню обставину вказує В. Шекспір, приводячи в п'єсі «Генріх V» прислів'я: «Дурень завжди стріляє швидко». І саме досвід своїх власних сумнівів з приводу своїх власних думок підсумував В. Шекспір ​​у «Троїл і Крессида» (II, 2):

... Сумнів ж -

Те буй порятунку мудрих або лот

Глибин несчастья.5

Дійсно, як правило, люди рідко бувають нещасні, коли вони сумніваються в міркуваннях, розумі чи діях тільки інших людей. Самі ж нестерпні сумніви, безумовно, - це сумніви у своєму розумі. Вони, звичайно, не минули В. Шекспіра. Недарма в п'єсі «Як вам це сподобається» (IV, 3) він говорить: «I do now remember a saying:" The fool doth think he is wise; but the wise man know himself to be a fool "». - Я згадую прислів'я: «Дурень думає, що він розумний, але розумна людина знає себе, коли він дурний». Тобто сенс слів В. Шекспіра в чомусь точніше прислів'я: «Every man has a fool in his sleeve». У кожної людини в рукаві дурень. У «Троїл і Крессида» (II, 1) В. Шекспір ​​уточнює: «... that fool knows not himself - ... цей дурень не знає самого себе». Таким чином, В. Шекспір ​​знає, про що він говорить, коли в цій самій п'єсі (II, 3) він говорить, що «дурість і неуцтво - загальне прокляття людства».

Стежку, яка призвела В. Шекспіра до сумніву головному, можна висвітлити таким прикладом. Взагалі, одним словом, дурість - це завжди незв'язність. На своє розуміння цього В. Шекспір ​​вказав у п'єсі «Міра за міру» словами герцога:

І в міркуваннях такий зв'язок,

Який немає у божевільних.

(V, 1. Переклад М. А. Зенкевіча)

Звичайно, не можна плутати дурість і божевілля. Дурість, швидше, як писав В. Шекспір ​​в «Королі Лірі»: «... суміш безглуздя і здорової думки». Російське прислів'я описує це таким чином: «У городі бузина, а в Києві - дядько». Таке може бути і в результаті кари господньої, сказав В. Шекспір ​​у п'єсі "Антоній і Клеопатра»:

Але якщо ми ... у гріху загрузли,

Те боги нас карають сліпотою,

Позбавляють нас здатності судити

І нас штовхають до наших помилок,

Сміючись над тим, як простуємо ми важливо

До смерті.

(III, 13. Переклад М. Донського)

Але ближче до практики розуміння, що дурість - це причина різного роду втрат, допущених в умовах, що виключають можливість виправдання цих втрат будь-якими іншими причинами. Якщо відволіктися від маси другорядних причин, то, в головному, дурість - це нездатність робити висновки з визнаного відомим знання, коли час робити ці висновки вже настав. Як вигукував, ляснувши себе по лобі, персонаж кінофільму «Смерть на Нілі» Е. Пуаро: «Якими ідіотами були ми всі! Адже я ж знав це! Знав! »О. Фріш, згадуючи про свою спільну роботу з Н. Бором, розповідав:« Тільки-но я приступив до розповіді, як він (Н. Бор) ляснув себе долонею по лобі і вигукнув: "О! Якими ж дурнями були ми всі! Та це ж чудово! Все так і повинно бути! "». Втім, як говорить англійське прислів'я: «Ніхто так не сліпий, як той, хто не хоче бачити». Тому не всі бачать: «Голова всьому початок».

Звідси випливає, що дурний не той, хто чогось не знає, а той, хто не здатний робити висновки з того, що він знає. Сам В. Шекспір ​​сказав про це в «Венеціанському купці» (III, 5. Переклад П. Вейнберга) так:

О, Господи, яка балаканина!

Дурень набрав дотепів різних військо

І помістив їх в пам'яті своїй.

Я і інших дурнів чимало знаю

З вищого сословья, але, як він,

Дотепами себе озброїв

І, щоб у хід пустити одну з них,

Готових в бій вступити зі здоровим глуздом.

Вже звідси можна розтектися думкою по древу, але зараз важливіше наступне. Це тільки в городі нерозумно двічі наступати на одні й ті ж граблі. У житті ж буває необхідно деякий досвід повторювати неодноразово. Тому найважливіше питання, звичайно, зводиться до того, як правильно визначити, коли повторення якогось досвіду вже переходить межу між виваженістю і дурістю. Тобто, потрібно, безумовно, знати, що - «Всьому свій час», але потрібно і знати, коли цей час чогось вже настав. Однак найбільш делікатна сторона справи виражається в питанні про своєчасність бути розумним. Напевно, все-таки бути розумним завжди своєчасно. Звичайно, розумній людині іноді доводиться прикидатися дурним і навіть божевільним. Але ж і тут є якась риса. «Ні одна розумна людина розумом хвалитися не стане», - написав Шекспір ​​у п'єсі «Багато шуму з нічого». Але в п'єсі «Троил і Крессида» він написав: «... а що не вспухнет саме, про те не дізнається ніхто».

Не на кожне слово цих міркувань можна знайти підтвердження в словах самого В. Шекспіра. Але він багато чого і не говорив з однієї простої причини. Бачачи, як багато у нього не розуміють, він все-таки не хотів бути незрозумілим в наступному: «... людина, відомий за розумного, не насміхається, хоча б він завжди засуджував» («Дванадцята ніч», I, 5. Переклад А. Кронеберга).

Тепер вже не дізнатися, що і від кого почув В. Шекспір ​​перед тим як він написав у п'єсі з цікавою назвою «Комедія помилок» (III, 2) дивні для закоханого чоловіка - Антіфола Сіракузького слова:

Sweet mistress,

Teach me, dear creature, how to think and speak;

Lay open to my earthy-gross conceit,

Smother'd in errors, feeble, shallow, weak,

The folded meaning of your words 'deceit.

Against my soul's pure truth why labour you

To make it wander in an unknown field?

Are you a god? Would you create me new?

Якщо точність перекладу поставити попереду його благозвучності, то сенс цих шекспірівських рядків можна передати таким приблизно чином:

Прекрасна,

Вивчайте, принадність, думати як, як говорити;

Відкрийте моєму земному зарозумілості,

Грузнув в помилках, в оману

Всіх ваших хитрих слів приховане значенье.

Навіщо працюєте ви, щоб чиста душа

Пішла блукати в їй невідомий край?

Ви - бог? Бажаєте створити мене іншим?

Говорячи простіше, В. Шекспір ​​засумнівався в своєму знанні самого себе і життя і зрозумів, що йому ще потрібно вчитися. У продовженні монологу короля Річарда, з якого почалася ця глава, В. Шекспір ​​нарікає на те, що ця навчання почалося запізно. Прийде час, в «Макбеті» (I, 7), він назве школу, в якій він почав вчитися, «школою часів». Ось тільки в XVIII столітті знайшовся розумник, який слово «школа» замінив словом «мілина», і саме це слово, з благословення інших «шекспіроведов», пішов кочувати по всіх пізнішим виданням «Макбета». Але в момент написання «Комедії помилок» В. Шекспір ​​ще не знає, чому він навчиться в цій школі і яким він стане після її закінчення.

Таким чином В. Шекспір ​​відзначив початок нового періоду в своїй творчості. І почався цей період з того, що він, як кожен нормальний геній, говорячи словами А. Ейнштейна, «засумнівався в аксіомі». Цей момент В. Шекспір ​​і відбив у «Комедії помилок» (II, 2) у діалозі двох земляків:

Антіфол Сіракузького: Для всього є свій час.

Дром Сіракузького: Цю думку я спростував би ...

Тому «Комедія помилок» стала першим твором В. Шекспіра, в якому він пред'явив свої претензії часу:

Та час адже зовсім

Банкрутом сталося, і варто занадто мало

Воно в сравненье з тим, що людям заборгувало.

(IV, 2. Переклад П. Вейнберга)

Саме з «Комедії помилок» у творах В. Шекспіра починають битися, пульсувати і розвиватися думки. Саме з цієї п'єси в творах В. Шекспіра з'являються багатозначність, натяк, і, головне, пряме звернення до читачів, прагнення долучити їх до роботи його думки.

На щастя, насіння сумнівів впали на благодатний грунт. З творів, що передують «Комедії помилок», дуже багато потім відбилося, розвинулося в більш пізніх і зрілих творах. Найбільш показовими є в цьому відношенні слова королеви Єлизавети у драмі «Річард III»:

Ти майбутнє минулим заплямував.

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...

Ні, не клянись ти майбутнім - воно

Вони злістю минулим все спотворено.

(IV, 4. Переклад А. Радлова)

Але назавжди в минулому залишилися слова в третій частині «Генріха VI», в яких молоде зарозумілість і епігонство В. Шекспіра випирало особливо виразно:

Я добрі справи залишу синові,

І був би радий, коли б мій батько

Мені нічого іншого не залишив!

(II, 2. Переклад Є. Біруковой)

Взагалі корисно побачити, що у В. Шекспіра ніщо не проходить безслідно. Наприклад, слова Арона в «Титі Андроникові» - «... на обличчі мою печатку він носить» - знайшли друге життя в сонеті 11. У словах Сатурніна з цієї ж п'єси про «уявне безумье» вже ховаються насіння майбутнього задуму «Гамлета». Пізніше переходить в розуміння те, що в «Генріху VI» було тільки спостереженням:

Як пір'їнка носиться по вітру

Туди-сюди, так і цей натовп.

(Частина 2. IV, 8. Переклад Є. Біруковой)

І вірші Горація все-таки закарбувалися в пам'яті В. Шекспіра. У п'єсі «Багато шуму з нічого» він переказує вірш Горація прозою: «У наші дні, якщо людина за життя не спорудить собі мавзолею, так про нього будуть пам'ятати, тільки поки дзвони дзвонять, та вдова плаче» (V, 2. Переклад Т . Щепкиной-Куперник). Правда, головних слів Горація В. Шекспір ​​не відтворює у своїх творах. Але у всіх його творах видно здійснення заповіту Горація:

Sapere aude!

І. Кант пояснював ці слова так: «Неповноліття є нездатність користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття з власної вини - це таке, причина якого полягає не в недостатності розуму, а в недоліку рішучості і мужності користуватися ним без керівництва з боку когось іншого. Sapere aude! - Май мужність користуватися власним розумом! - Такий, отже, девіз Просвітництва ».

Втім, краще послухати самого В. Шекспіра в «Макбеті»:

... To beguile the time,

Look like the time.

Щоб всі помилилися, дивися як усі.

(I, 5. Переклад М. Лозинського)

II

Вже за п'єсою «Марні зусилля кохання» видно, як швидко і успішно навчався В. Шекспір ​​у «школі часів». Але це зовсім не означає, що вчитися в цій школі йому було легко. Недарма в п'єсі «Багато шуму з нічого» (II, З) він написав: «Щасливі ті, хто, почувши про свої недоліки, зуміють виправитися». А це дуже багатозначні слова. Вони означають, що В. Шекспір ​​спробував уявити собі інших людей на своєму місці. І він чітко побачив, що буде діятися в «душі» людини, який не зможе знайти в собі сил пройти з ним до кінця. Тому в «Гамлеті» він ясно і точно сказав, кому тільки розуміння його творчості буде абсолютно безпечно:

... Благословенний,

Чиї кров і розум так відрадно злиті,

Що він не дудка в пальцях у Фортуни,

На ньому грає. Будь людина

Не раб пристрастей, - і я його замкну

У середині серця, в самому серці серця ...

(III, 2. Переклад М. Лозинського)

В. Шекспір ​​дуже багато знав про пристрасті людських. Багато хто з них киплять у його творах. Багато хто з них видно, зрозумілі, впізнавані читачами цих творів. Крім одної, дуже підступної пристрасті, своє поневолення якої люди практично не усвідомлюють. Тому в неї немає усталеного, загальноприйнятого назви. Можна тільки привести її опис, наприклад, дане Н.В. Гоголем: «Іди ти впоратися з людиною! Не вірить у бога, а вірить, що якщо почухається перенісся, то неодмінно помре: пропустить повз створіння поета, ясне як день, всі перейнятий згодою і високою мудрістю простоти, а кинеться саме на те, де який-небудь молодець наплутаєте, наплете, зламали , вивернув природу, і йому воно сподобається, і він стане кричати: "Ось воно, ось справжнє знання таємниць серця!" ».

Деякий пояснення цьому феномену дав А.І. Герцен: «Істина завжди буває простіше безглуздості, але розум людини зовсім не одна можливість розуміння, не tabula rasa, він засмічений з дня народження історичними забобонами, повір'ями і інш., Йому важко відновити нормальне ставлення до простого розуміння».

Досвід показує, що в багатьох випадках ця труднощі може бути нездоланною. Як зауважив знаменитий сучасник Шекспіра Ф. Бекон: «Ніхто ще не був настільки сильний та міцний духом, щоб наказати собі і здійснити досконалий відмова від звичайних теорій і понять і докласти потім заново до частковостей очищений і неупереджений розум. А тому наш людський розум є як би місиво і хаос легковір'я і випадковостей, а також дитячих уявлень, які ми спочатку почерпнули ».

Прекрасно розумів усе це і В. Шекспір. Тому в «Венеціанському купці» (III, 5) він і сказав прямо і ясно: «I pray thee, understand a plain man in his plain meaning ... - Я прошу тебе, зрозумій простої людини просто ...» Тобто, цими словами В. Шекспір ​​вперше звернувся безпосередньо до глядачів і читачів. Але от тільки цього не зрозумів переводив «Венеціанського купця» П. Вейнберг. Оскільки для нього було очевидно, що проізнесшій процитовані слова Лоренцо не був простою людиною, він вирішив підправити В. Шекспіра, перевівши його так: «Будь ласка, розумій просто прості слова». У результаті безлічі подібних переказів російські читачі читають не В. Шекспіра, а всього лише твори перекладачів на мотиви творів В. Шекспіра, саме тому, що перекладачі не розуміли саме простих слів В. Шекспіра.

В. Шекспір ​​зрозумів також і те, що залишилося в контексті цитат М. Гоголя, О. Герцена і Ф. Бекона. Задовго до І. Канта він зрозумів, що нездатність розуміти прості слова зумовлена ​​саме незрілістю, несамостійністю розуму. У «Юлії Цезарі» він сказав з цього приводу так:

Безмозкий людина, він розум живить

Покидьками чужими, наслідуванням

І старі обноски з плечей чужих

Бере за зразок ...

Він лише знаряддя.

(IV, 1. Переклад М. Зенкевіча)

І в «Гамлеті» він пояснив: «... хитра мова спить в дурному вусі». Звичайно, має значення і те, на що В. Шекспір ​​звернув увагу в «Королі Джона»:

Все не довіряють правді,

Що в сукні незвичне одягнена.

(IV, 2. Переклад Є. Біруковой)

В. Шекспір, що носив ліврею слуги лорда-камергера, а потім слуги короля, знав це не з чуток. Але є тут і ще одна обставина, зазначене Шекспіром в «Королі Лірі»:

Порожнім - все пусто: розум, доброта;

І сморід своя миліше.

(IV, 2. Переклад М. Кузьміна)

У нашому взаємозалежному світі виявлена ​​пристрасть теж пов'язана з іншими пристрастями. Це видно вже з наведеного опису її Н.В. Гоголем. Її практично неможливо відокремити від пристрасті попустословіть, яку, природно, теж легше побачити в інших, ніж у самого себе. Шекспір ​​ж не тільки розгледів своє марнослів'я у своїх перших творах, але і про розрив з ним заявив в поемі «Лукреція»:

Геть, пусті слова, раби блазнів!

Безплідні і немічні звуки!

(Переклад Б. Томашевського)

Марнослів'я ж є найнебезпечнішою пристрастю саме тому, що будь-яка людина, нехай несвідомо для себе і тільки для самого себе, все-таки завжди шукає якесь пояснення, виправдання своїм пристрастям і вчинкам. А будь-якому такому людському виправданню гріш ціна, якщо, як написав В. Шекспір ​​у п'єсі «Марні зусилля кохання»: «Качок його міркувань витканий майстеніше, ніж основа його доводів». У нерозумінні цього і проявляється нерозуміння людьми дуже простого, споконвіку відомого, на власній практиці багато разів людьми ощущаемого правила, неодноразово призводило В. Шекспіром: «Добром не закінчиш, якщо почав погано». Найстрашніше ж у марнослів'ї те, що воно закріплене звичаєм і звичкою, пронизує все суспільство вздовж і впоперек, зверху і знизу. А Шекспір ​​знав про силу звичаїв і звичок, і тому написав у «Гамлеті»:

Звичка - це чудовисько, що гризе

Всі почуття ...

Звичай може змити чекан природи.

(III, 4. Переклад М. Лозинського)

Але ще він знав, як небезпечно на звички, звичаї посягати. «Звичку порушити - все порушити», - він сказав у «Цімбелін».

Напевно, більшості людей відомо, що більшість людей виправдовує свої вчинки тим же, чим і Едмунд в «Королі Лірі» (V, 3): «... люди такі, яке час». Тобто відомим з найдавніших часів з багатьох джерел і в багатьох редакціях положенням: «Всьому свій час».

Ось тільки більшість людей до сих пір не знає, що це положення не можна класти в основу будь-яких висновків, оскільки вона сама є всього-на-всього висновком з більш загального положення.

III

На першій сторінці роману «Таємний змову» А. Дюма написав чудові слова, що залишилися непоміченими і неоціненими мільйонами його читачів: «Чим більше ми просуваємося вперед у житті, чим далі йдемо вперед у мистецтві, тим більше переконуємося, що нічого не існує окремого, особливого , раптового, що природа і суспільство йдуть вперед від виведення до висновку, а не випадковими стрибками і що події, що є то радісними, то сумними, то запашними, то смердючими квітами, то усміхненими, то фатальними, які розгортаються перед нашими очима, таїли свої нирки в минулому і коріння в минулі дні, а свої плоди принесуть у майбутньому ».

У результаті через століття поет Леонід Мартинов констатував:

Наслідки ми бачимо без початку,

А іноді навпаки бувало:

Досить ясно бачили початку,

Наслідків ж ніхто не помічав.

Виходячи ж з слів А. Дюма, можна твердо стверджувати, що вже ніхто і ніколи не піде далі В. Шекспіра ні в житті, ні в мистецтві. Тому що він не тільки задовго до А. Дюма знав про взаємозв'язок елементів минулого, теперішнього і майбутнього в кожній миті буття, а й був першим, і до цих пір - останній, хто її зрозумів.

Знаменитий сучасник В. Шекспіра Ф. Бекон стверджував: «Ми знаємо більше, ніж розуміємо». З цілої низки об'єктивних причин це твердження буде актуально завжди. Але є тут і суб'єктивний момент. Адже до цих пір для багатьох людей залишається загадкою, ніж знання відрізняється від розуміння, хоча багато хто може пригадати, що в шкільних підручниках саме для формування розуміння пройденого матеріалу їм пропонувалося робити з нього необхідні висновки.

Деякі перекладачі чомусь не вважають за потрібне переводити останні слова Едгара у другій сцені п'ятого акту трагедії «Король Лір»: «Ripeness is all - Зрілість - це все». У результаті читачі цієї трагедії залишаються в невіданні, що В. Шекспір ​​пропонував їм подумати про те, що є зрілість. Далі буде видно, що під зрілістю розумів сам В. Шекспір. Але й вже зараз корисно зрозуміти, що зрілість починається з того моменту, коли людина починає розуміти те, що в молодості він тільки знав, в тому числі вже з дитячих казок.

Наприклад, вже дитина може сказати, що станеться, якщо весь час йти, дивлячись тільки собі під ноги. Очевидно, в кращому випадку, потрапиш в ситуацію, вихід з якої можна буде знайти, тільки піднявши голову і подивившись назад і вперед. Але не багато хто робить звідси висновок, який зробив поет В. Шефнер:

І немає шляху темніше і безвихідності -

Крокувати, не знаючи завтра і вчора,

По лезу повсякчасного сьогодні.

Ш. Перро писав: «Не гідні похвали батьки, які своїм дітям, ще не здатним сприймати істини суттєві і нічим не прикрашені, вже вселяють до них любов і дають, так би мовити, покуштувати їх, втілюючи у форму оповідань цікавих і пристосованих до їх слабкому дитячому знання? ... Все це - кидані в грунт насіння ... »Тобто, батьки повинні розуміти істини, які вони сіють у пам'ять своїх дітей, читаючи їм казки. Наприклад, читаючи дітям казку «Хлопчик-мізинчик», вони сіють розуміння, що щоб побачити далі, потрібно піднятися вище. І на відміну від дітей, їм повинно бути відомо, на яку висоту потрібно піднятися, щоб побачити вірну дорогу життя. Наприклад, Ф. Бекон записав собі цитату з Лукреція: «... але ні з чим не порівняти ту насолоду, коли стоїш на міцній основі істини (вершина, яку ніщо не може перевершити ...) ...»

Далеко прозріваючи з цієї висоти, В. Шекспір ​​і написав найголовніші слова в трагедії «Король Лір» (IV, 1. Слова Едгара, побачив свого осліпленого батька):

World, world, O world!

But that thy strange mutations make us hate thee,

Life would not yield to age.

Мир! Мир! Про Мир!

Які ще твої виверти змусять нас ненавидіти тебе,

Поки життя не стане зрілою.

Тому чи варто дивуватися тому, що В. Шекспір ​​опинився за багато століть першим і на багато століть останньою людиною, який у другій частині хроніки «Генріх IV» (III, 1) сказав, що з істини, про яку написав О. Дюма і про якої він сам говорив в багатьох творах, слід робити закономірні, що виходять на практику людей висновки:

There is a history in all men's lives,

Figuring the nature of the times deceased;

The which observed, a man may prophesy,

With a near aim, of the main chance of things

As yet not come to life, which in their seeds

And weak beginning lie intreasured.

Such things become the hatch, and brood of time;

And, by the necessary form of this,

King Richard might create a perfect guess,

That great Northumberland, then false to him,

Would of that seed grow to a greater falseness ...

У приведений нижче переклад цих рядків Є. Біруковой автору довелося внести декілька уточнень, виділених жирним шрифтом:

Є в житті всіх людей порядок якийсь,

Що минулих днів природу розкриває.

Зрозумівши його, передбачати може кожен,

З найближчою метою, прийдешній хід

Подій, що ще не народилися,

Але в надрах цього таяться,

Як насіння, зародки речей.

Їх висидить і виростить їх час.

І непорушність цього закону

Могла здогад Річарду вселити,

Що, змінивши йому, Нортумберленд

Не зупиниться, і зле насіння

Квітка зради гіршій породить ...

Г. Брандес в цитованої книзі в розділі, присвяченому другій частині «Генріха IV» написав: «Вся перша частина третього дії цікава і прекрасна. Тут король висловлює своє геологічне порівняння, що виражає символічно історичну мінливість явищ. Коли він згадує з сумом пророкування скинутого Річарда II, що люди, допоміг йому зійти на престол, так само змінять йому, і заявляє, що це передбачення тепер збувається, Уоррік відповідає в глибокодумною репліці, разючою для того часу, що історичні події схильні, за Мабуть, відомим законам. У житті кожної людини багато такого, що необхідно випливає з минулого. Якщо обговорити, як слід, всі факти, які зумовлюють ту чи іншу подію, то неважко було б передбачати майбутні події. На що король відповідає з не менш вражаючою філософською глибиною: «Так це все необхідності? Приймемо ж все це за необхідність ».

Всі виділення в тексті цитати зроблені автором книги. Подив у виділених курсивом словах викликає становище Г. Брандеса, що з якихось пір процитовані слова В. Шекспіра перестали бути вражаючими. Виділені жирним шрифтом слова Г. Брандеса знадобляться далі. І ще важливо, що в цитаті з книги Г. Брандеса наведено відповідь короля на процитовані автором слова Уоррік. Хоча, напевно, потрібно було відповідь короля процитувати двічі. Адже в цій відповіді відображено дуже важливе розуміння В. Шекспіром невідворотності дії цього закону, як і всякого природного закону. Тобто, задовго до майбутніх суспільствознавців він зрозумів, що коли природних законів не розуміють, вони починають діяти руйнівно.

До часу В. Шекспіра практика, і в першу чергу практика кораблеводіння, вже навчила людей рахуватися з деякими висновками нехай ще й не сформувалися наук. Схиляння перед наукою самого В. Шекспіра відображено не в одному його творі. Вже в п'єсі «Марні зусилля кохання» він пише:

Наука - немов сонце. Зухвалий погляд

Втрачається в її небесних таємниці.

До речі, у цій самій п'єсі він висловив розуміння, яке ще не скоро проникло у свідомість вчених і до цих пір цією свідомістю ще не опанувало повністю:

Наука - додавання до людини:

Де людина, там і його пізнання.

(IV, 3. Переклад Ю. Корнєєва)

Судячи зі слів Гектора в п'єсі «Троил і Крессида» (II, 2), в яких він згадує Аристотеля, В. Шекспір ​​знав слова останнього: «Хто йде вперед у науках, але відстає у моральності, той швидше йде назад, ніж вперед» .

Одним з елементів моральності вчених є визнання ролі, внеску в науку їхніх попередників, що виражається у привласненні їхніх імен відкритим ними законам, явищам, планетам. Як нині визнається, власне наука по-справжньому почалася тільки з Ньютона і Лейбніца. Але насправді наука почалася з В. Шекспіра, з відкритого ним закону зв'язку часів. До речі, після виходу з друку другої частини «Генріха IV» вже не можна було говорити, що «історія вчить тільки тому, що вона нікого нічому не вчить». Вже століття слід говорити, що єдиною людиною, якого історія навчила, є В. Шекспір.

Таким чином, у відповіді короля Генріха на цитовані слова Уоррік відбилося розуміння В. Шекспіром, що, грубо кажучи, цей закон не «обійдеш» і не «повернеш, як дишло». Він діє невідворотно, з «залізною» необхідністю. Тому, інакше як дитячими та наївними, не можна назвати спроби людей з ним не рахуватися. Добром не закінчиш, якщо почав погано.

Про те, що в кожній миті буття людей завжди взаємопов'язано співіснують елементи минулого, сьогодення і майбутнього, люди знали задовго до Шекспіра. І сам Шекспір ​​це знав. Більш того, в такій цитаті з «Гамлета» він точно вказав, хто це знав набагато раніше за нього:

What is a man,

If his chief good and market of his time

Be but to sleep and feed? A beast, no more.

Sure, he that made us with such large discourse,

Looking before and after, gave us not

That capability and godlike reason

To fust in us unused.

Тому при перекладі цих рядків (і при читанні їх англійською) потрібні особливі увагу і точність:

Що є людина,

Коль вимірює ціну життя він

Їжею і сном? Тварина, не більше.

Упевнений, він, нас створюючи, ретельно продумав,

Що було до того і буде після, і дав нам

Здатність цю та богоподібний розум,

Щоб ми їх застосовували.

Відомий шекспірознавець, доктор філологічних наук В.П. Комарова в книзі «Творчість Шекспіра» 6 написала з приводу цього монологу наступне: «... в даному монолозі міститься вихваляння розуму, здатності до судження, яке дивиться вперед і назад (точніше -" до "і" після ")». Що чудово, В.П. Комарова тут точніше В. Шекспіра, бо ставить розум і здатність до судження, що зв'язує «до» і «після», через кому, не розділяючи їх.

Але справа тут ще й у тому, що словами про здатність пов'язувати «до» і «після» В. Шекспір ​​цитує Гомера:

... Несамовитий він у погубітельних думках,

«Перш за» і «після» зв'язати не вміє.

(«Іліада». I, 340. Переклад В. Вересаєва 7)

Для будь-якої людини, що прочитала хоча б кілька творів В. Шекспіра, очевидно його добре знання Гомера. У всіх шекспірівських творах згадуються описувані Гомером події часів Троянської війни. За мотивами гомерівського епосу написана п'єса «Троил і Крессида». Імена гомерівських персонажів Лаерта і Автолік носять персонажі шекспірівські.

Крім того, в поемі «Лукреція», в якій героїня поеми розглядає картину із зображенням епізоду Троянської війни, В. Шекспір ​​прямо написав:

Про Час,

Ворогів мирити тобі б належало

І хибність думок виправляти - ось мета! -

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..

Твій обов'язок - кінчати всі чвари між царями,

Брехня викривати, піднявши правди світло,

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..

Всі меркнущее в пащу жбурляти забуттю,

Розкрити новий сенс у старовинних книгах нам,

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...

Навіщо лише зло твориш, звершив біг,

Раз за добром не можеш ти повернутися?

(Переклад Б. Томашевського)

Корисно відразу побачити, що в цих рядках В. Шекспір ​​зовсім не закликає просто повернутися в минуле. Він закликає «повернутися» тільки за тим «добром», яке залишилося в минулому, і потім знову рушити вперед. А щоб повернути залишився в минулому добро, потрібно «розкрити новий сенс у старовинних книгах нам».

Природно, для В. Шекспіра в числі цих книг були книги Гомера. Саме Гомер перший вказав в «Іліаді» (II, 105) на головне якість зрілої людини:

Носяться вічно за вітром людей молодих думки, спонукання;

Якщо ж бере участь старець, то дивиться вперед і назад він.

Саме після розтину нового для себе сенсу гомерівських слів В. Шекспір ​​зрозумів суть явища, поміченого ним вже в «Генріху VI»:

Дивіться, цей пух з лиця я сдунул,

А вітер знову його до мене приносить;

Те моєму диханню він слухняний,

Те поступається подих вітру,

Найсильнішим віянням завжди підкорений.

Так легковагі ви, прості люди!

(Частина 3, III, 1. Переклад Є. Біруковой)

Минув деякий час, перш ніж В. Шекспір ​​зрозумів, що причина цього явища позначена Гомером в наступних словах «Одіссеї» (XXI, 85):

Ех, селюк! Тільки про нинішній день ваші думи!

В. Шекспір ​​зрозумів, що саме люди, до яких відносяться ці слова Гомера, і стають в першу чергу «пушинками» або «дудками», жертвами різних, як співав Гомер, «підбурювання» (Іліада.V, 760), і не тільки богів.

Головне ж, В. Шекспір ​​побачив, що слова Гомера «Подія дивиться і божевільний» - є висновком з усіх процитованих раніше положень Гомера. Тому В. Шекспір ​​і повторив їх у «Коріолані» у більш розгорнутій редакції:

... Доки ваша дурість

(Яка біду тоді лише бачить,

Коли біда прийде) захисту будь-якої

Вас не позбавить (адже ви вороги собі)

І не віддасть вас у рабство іноземцям,

Які без бою переможуть!

(III, 3. Переклад Ю. Корнєєва)

Але, напевно, В. Шекспір ​​краще за всіх зрозумів Гомера тому, що в першу чергу він зрозумів вказівку Гомера в «Одіссеї» (XVIII, 330) на зв'язок марнослів'я з дурістю:

Чи завжди

Розум такий у тебе, що на вітер слова ти кидаєш.

Тому до самого В. Шекспіру слід відносити його слова в п'єсі «Все добре, що добре кінчається»:

... Слів розумних всує

Не розсипав, але сіяв, щоб дорослі

І дали плід.

(I, 2. Переклад Т. Щепкиной-Куперник)

І без розуміння цього неможливо зрозуміти В. Шекспіра. У цих словах є багато значень. З одного з них випливає, що В. Шекспір ​​бажав, щоб читачі, помятуя чудові слова Б. Пастернака, не зупинялися лише на сприйнятті його думок, а й продовжували розвивати їх. І тут теж є декілька моментів, один з яких полягає в тому, що в розвиваються думках читачів В. Шекспір ​​є їх співавтором, а читачі стають співавторами думок В. Шекспіра.

На те, що багато біди людей обумовлені поганим засвоєнням ними знання, видобутого їх попередниками, В. Шекспір ​​з рідкісною для нього відвертістю вказав у комедії «Дванадцята ніч» (IV, 1): «I am afraid this great lubber, the world, will prove a cockney. - Я боюся, рід людський - цей доходжалий тюхтій закінчить як який-небудь кокні ». Слово «cockney» слід перекладати саме словом «кокні», а не «фат», як це роблять деякі перекладачі. Адже недарма ж все-таки написав В. Шекспір ​​в «Гамлеті»: «Стислість - душа розуму». Саме коротеньке і хльостке слово «кокні» і розкриває зміст слів «доходжалий тюхтій». Адже «кокні» живе «одним щоденним» і тому помирає, так і не зрозумівши, навіщо жив і чому вмирає. При цьому скільки б «кокні» не вчився, його розуміння залишається недоступним вже зі шкільного досвіду всіх людей випливає висновок: труднощі у вирішенні назрілих завдань житті завжди закономірно, неминуче, невідворотно виникають, коли погано засвоєний попередній матеріал.

Сам В. Шекспір ​​з книг Гомера зрозумів одну дуже важливу річ: пов'язувати майбутнє з минулим в голові можна саме тому, що такий зв'язок існує в оточуючій нас дійсності і всю її пронизує, складаючи основу її існування. У кожній миті буття і буття людей завжди взаємопов'язано співіснують елементи минулого, сьогодення і майбутнього.

«Найпростіший приклад - музика, в кожен даний момент в музичному творі наявний минуле звучання і передбачати майбутнє». Таку вражаючу думку висловив у кінці ХХ століття академік Д.С. Лихачов. Разючу у багатьох відношеннях. Перш за все, звичайно, щодо нерозуміння слів академіка тими, кому вони були адресовані. З цих же слів випливає, що музика зовсім не єдиний приклад взаємозв'язку часів. Звичайно, академік Д.С. Лихачов, будучи фахівцем з давньоруської літератури, міг і не знати, що весь сонет 8 В. Шекспіра є віршованим викладом висловленої ним думки. Але ж є, напевно, читачі, в яких збірка таких сонетів обов'язково стоїть на книжковій полиці.

У всіх сонетах, адресованих нікому «другу», В. Шекспір ​​пише не про любов до цього «другу», а розтлумачує йому на конкретних приватних прикладах, як цей зв'язок часів пронизує всі сторони буття. При цьому в кожному сонеті В. Шекспір ​​не забуває вказати на зв'язок спільного з приватним. Зрештою безглуздість цього «друга» починає дратувати В. Шекспіра, і тому в сонеті 11 він вже пише відкритим текстом:

Доки ти увянешь, розцвіте

Твій син, який отримав життя колись,

Кров молода, дар твоїх щедрот,

Зігріє роки твого заходу.

Ось мудрість, краса і правий шлях ...

Тобто, найпростіший і очевидний приклад взаємопов'язаного співіснування елементів минулого, теперішнього і майбутнього в кожній миті буття і буття людей є саме саме людство, яке може існувати (як і ліс) тільки тому, що в кожен даний момент в ньому взаємопов'язано співіснують три покоління людей , що уособлюють собою минуле, сьогодення і майбутнє. Ось тільки, на відміну від лісу, не завжди можна точно сказати, яке покоління людей, що уособлює. Наприклад, поставивши на місце персонажа, про який В. Шекспір ​​говорив у п'єсі «Все добре, що добре кінчається», самого В. Шекспіра, можна сказати його словами:

... Такого б людини

За зразок узяти нашої молоді,

Тоді б їй стало ясно, що вона

Йде тому!

(I, 2. Переклад Т. Щепкиной-Куперник)

Останній рядок фрагменту сонета 11 виділена жирним шрифтом, щоб відтінити таку обставину - вона переведена практично точно: «Herein lives wisdom, beauty, and increase ...» Здається, навряд чи взагалі ці англійські слова можна спотворити при переведенні їх на будь-яку мову народів світу. Тому, перефразовуючи відому приказку, англічанестее англійців буде будь-яка розсудлива людина, просто зрозумів ці нехитрі слова.

Наприклад, Г. Лейбніц теж говорив: «Справжнє загрожує майбутнім і обтяжене минулим». Але В. Шекспір ​​виявився мудрішим і Г. Лейбніца і Вольтера, тому що він зважився «довідатися» про цей зв'язок часів до кінця. І в кінці шляху він зрозумів те, що після нього вже ніхто не зрозумів: зв'язок часів - це, як він сказав в сонеті 66, проста Істина.

Звичайно, перш за все, це доводиться її очевидністю. Переконавшись у цьому, В. Шекспір ​​і написав у п'єсі «Марні зусилля кохання»:

Забави порожні, і все ж пустивши куди -

Трудитися заради одного праці.

Щоб правди світло знайти, інший марудиться

Над книгами, між тим як правда ця

Очі йому сяйвом сліпить.

Світло, алча світла, світло краде у світла.

(I, 1. Переклад Ю. Корнєєва)

Як говорив Сократ: «Істину взагалі не можна спростувати». Її можна тільки, як написав В. Шекспір ​​у сонеті 66, «обзивати» або приховувати. Між іншим, з закона8 зв'язку часів В. Шекспіра, сформульованого їм у «Генріху IV», випливає, що кожна людина, незалежно від свого бажання чи розуміння, своїм життям, прямо чи «від протилежного», доводить вірність всіх випливають із цього закону взаємопов'язаних , що виходять на практику людей (з найближчою метою) висновків. Тому, швидше за все, переважає прагнення приховати те, що це - Істина.

Академік І.П. Павлов підкреслював: «Істина завжди проста. Генії прості і зрозумілі ». В. Шекспір ​​підкреслив це ж, сказавши, що необхідні висновки з простої істини зв'язку часів може робити кожна людина. Більш того, тільки зрозумівши цю істину, людина може побачити, як багато він вже знає про що випливають з неї висновки. Він дізнається ці висновки в думках і досвіді багатьох людей, в тому числі виражених в прислів'ях і приказках. «Передній задньому міст (російське прислів'я)».

Звідси ж випливає і головне якість відкритої В. Шекспіром істини - її корисність. Здатність робити висновки з цієї істини дозволяє людям передбачати результати дій своїх і чужих. Причому передбачити на століття вперед, оскільки істина ця - вічна.

Здається, все шекспірознавці сходяться на думці, що в бібліотечці В. Шекспіра була книга М. Монтеня «Проби». Значить, В. Шекспір ​​знав наступні слова з цієї книги: «Обгрунтовувати початкові і загальні істини не так-то просто. І наші наставники, ковзаючи по верхах, поспішають скоріше подалі або, навіть не наважуючись торкнутися цих питань, відразу ж шукають притулок під покровом звичаю, де бундючаться сповнює їх чванства і торжествують ».

З цих слів М. Монтеня випливає, що ще невідомо, кому відкрита В. Шекспіром істина була більш ненависна. У всякому разі, можна здогадуватися, що подібні «наставники» були не останніми.

Тому практично відразу В. Шекспір ​​побачив, що «світло» зовсім не жадає світла. Навпаки, «світла» цей світ простої істини протипоказаний і ненависний. І маючи на увазі представників цього «світла» в персонажах «Гамлета» Розенкранц і Гільденштерне, він і відправив цих персонажів на смерть в Англію. До речі, деякі дослідники вважають, що саме Ф. Бекон написав перші розенкрейцеровскіе маніфести. Втім, В. Шекспір ​​міг мати на увазі будь-якого іншого вченого, коли писав у п'єсі «Марні зусилля кохання» (II, 1): «Вчити вченого не личить мені».

IV

Г. Брандес в цитованої книги написав: «Якщо нині живуть люди можуть відчувати заодно з Гамлетом, то, звичайно, немає нічого дивного в тому, що драма мала гучний успіх у сучасників. Кожен зрозуміє, що знатна молодь того століття дивилася її з захопленням, але що вражає і що дає уявлення про свіжу мощі Ренесансу і його багатою здатності засвоювати найвищу культуру, це та обставина, що "Гамлет" зробився такий же популярний в нижчих шарах суспільства, як і в вищих ». Далі в доказ популярності «Гамлета» Г. Брандес наводить витяг із запису корабельного журналу судна «Дракон», зробленої у вересні 1607 у Сьєрра-Леоне, з якої випливає, що протягом місяця «Гамлет» був зіграний командою цього судна два рази. Ось тільки чомусь Г. Брандес не пов'язують «гучний успіх" Гамлета "у сучасників» з виданням збірника сонетів В. Шекспіра, здійсненому в 1609 році.

Перший акт трагедії «Гамлет» В. Шекспір ​​закінчує словами:

The time is out of joint; - O cursed spite,

That ever I was born to set it right! -

Nay, come, let's go together.

Слова «The time is out of joint» переводяться так: «Час вивихнуто». В. Шекспір ​​так підібрав і вибудував ці слова з двоякою метою. По-перше, і головне, В. Шекспіру треба було, щоб люди спіткнулися на цих словах і скинули швидкість читання. Це - ніби знак: «Увага!» В. Шекспіра потрібно було, щоб люди насторожилися і уважніше поставилися не тільки до цих слів, а й до всіх наступних словами Гамлета. Але, на жаль, всі англійці пролітають ці слова з хвацькістю Марсових судна «Дракон». А для іншомовних читачів ще й перекладачі, кожен у міру своїх сил, згладжують кострубатість цих слів. По-друге, таким способом, підкреслюючи непростий будова часу, В. Шекспір ​​хотів виключити будь-які сумніви з приводу того, який проміжок часу він мав на увазі. Очевидно, під словом «The time» В. Шекспір ​​мав на увазі тільки «Час» в загальному. Таким чином В. Шекспір ​​підкреслював не тільки масштабність стоїть перед Гамлетом завдання, але і її, грубо кажучи, застарілість. Але навіть тільки про масштаби стоїть перед Гамлетом завдання ніхто не вважав за потрібне задуматися. Таким чином, у цьому перекладі справжнього «Гамлета» ці перші гамлетівські слова повинні зберігатися в їх первозданному вигляді. Час вивихнуто.

Междуметіе «О» повинно було дати зрозуміти, що навіть словами «cursed spite - люті зло» не можна повністю передати тяжкість зла, зміст якого розкривається у другому рядку. Природно, конкретний переклад цих слів, зберігаючи їх сенс, доведеться підганяти під вибрану перекладачем риму. Але спочатку-то необхідно до кінця з'ясувати їх зміст.

Коли це стає зрозуміло, то стає очевидно, що сенс слів «лютий зло» слід співвідносити з сенсом слів «Час вивихнуто». Очевидно, в тому, що час вивихнуто - немає нічого хорошого. Це - зло. Причому зло для всіх людей, включаючи супутників Гамлета, а не тільки для якогось одного приватної особи. Природно, піднятися на боротьбу із загальним злом повинні були б теж все. Отже, найлютіші зло може складатися тільки в тому, що людина, здатний з цим злом боротися в які-то століття і на які-то століття народився тільки один. А англійці не гірше російських знають: «Один у полі не воїн». One man no man.

Переклад слів «Nay, come, let's go together» не складний. Коли Гамлет був не згоден з пропозицією короля призупинити їх поєдинок з Лаерт, він сказав: «Nay, come, again. - Ні, продовжимо ». Коли Олівія в «Дванадцятій ночі» (IV, 1) висловлює незгоду з бажанням Себастіана залишитися в його мріях, вона каже: «Nay, come ... - Ні, підемо ...» Коли Клотен в «Цімбелін» (I, 2) заперечує проти наміру першого вельможі десь затриматися, він говорить: «Nay, come, let's go together. - Ну ні, йдемо всі разом »(Переклад П. Мелковой). Так і треба перекладати останні гамлетівські слова.

Перекладу слова «ever» і поєднання слів «that ever» можна присвятити цілу книгу. Адже потрібно розглянути всі випадки вживання цих слів В. Шекспіром у всіх його творах. А в одному «Генріху VIII» таких випадків близько двадцяти. Тому доведеться залишити осторонь почуття і філологічні вишукування і обмежитися здоровим глуздом і розумінням простого і ясного.

У результаті виходить такий переклад:

Час вивихнуто; - О, зла немає злій переконаний:

Я на століття один вправляти його народжений! -

Ну немає, йдемо всі разом.

Повернімося на хвилину до віковічних розуміння шекспірівських рядків. У головному це розуміння зводиться до того, що в перших двох рядках Гамлет говорить про заморочки, які стосуються його одного. На це вказує вже одне тільки те, що ці два рядки - єдині римовані рядки в його монолозі з дев'яти рядків. У цих двох рядках Гамлет просто відволікається на якісь свої думки. Які думки можуть приходити в голову людини, тільки що переговорив з привидом свого батька, в общем-то, зрозуміло, навіть коли не особливо зрозумілі слова, якими ці думки звичайно і виражаються. А потім, струсивши ці думки, Гамлет і закінчує перервану розмову. При цьому видається очевидним, що сенс вирвалися гамлетівських слів можна виразити одним словом - «попало». Шахрай Автолік у «Зимовій казці» (IV, 2), прикидаючись пограбованим і побитим, теж каже: «O, that ever I was born! - О, попало мене народитися! »Природно, В. Шекспіру хотілося, щоб всі поспівчували Гамлету. Так, можливо, в цьому йому не відмовили навіть просмолені морські вовки судна «Дракон». Оскільки ж сам Гамлет не в захваті від звалилася на його частку казна-звідки місії, то у матросів «Дракона» і не виникало питань, а чи зробив Гамлет у «Гамлеті» що-небудь для виконання цієї місії, і якщо зробив, то в чому це виражається. Відповідно, як говорить англійське прислів'я, «Nothing seek, nothing find». Нічого не шукаєш, нічого і не знайдеш.

Звичайно, В. Шекспір ​​відразу ж побачив, що нерозуміння його головного твору обумовлено нерозумінням людьми суті його претензій до часу. Тому і був виданий збірник сонетів В. Шекспіра, в якому в сонеті 123 В. Шекспір ​​майже гранично точний:

Не хвалився, Час, я іншим не став,

І потужний лад все нових пірамід

Мене не здивував, не налякав:

Суть стара, хоча і новий вигляд.

Наш вік недовгий, роки полічені,

Що ти всучити, то захоплює нас.

Ми слухаємо, як голос новизни,

Те, що, бувало, чули не раз.

Анналів я твоїх не визнаю,

Тобі мене нічим не спокусити.

А втім, брехливість вічну твою

Почасти поспіхом можна пояснити.

Але колишнім клятвам буду вірний я,

Нехай загрожує мені твоя коса.

Тобто Г. Брандес і з них багато хто і багато людей не зрозуміли В. Шекспіра в «Генріху IV» саме тому, що вони не зрозуміли сонета 123, і до цих пір вважають, що час, в якому вони живуть, відрізняється від часу, у який жив В. Шекспір. Немає потреби переконувати таких людей. І тільки для того, щоб пояснити сказане в сонеті, можна навести слова вже не лірика, а фізика Р. Фейнмана: «Воістину ми живемо в дивовижному світі: всі новітні досягнення людської думки використовуються тільки для того, щоб урізноманітнити нісенітницю, існуючу вже дві тисячі років ».9 При цьому зовсім не потрібно бути великим ученим, щоб розуміти, що наука так успішно розвивається тільки тому, що вона розвивається за відомим принципом:« Усе досліджуючи, тримайтеся доброго ». Що за «хорошу» в ній приймається тільки те, що можуть відтворити всі інші дослідники, і що веде до нового знання.

Таке пояснення потрібно навіть не стільки для того, щоб став зрозумілий сенс строф сонета, скільки для того, щоб став зрозумілий сенс цього сонета ключа. Самим Шекспіром він був написаний так:

This I do vow, and this shall ever be,

I will be true, despite thy scythe and thee.

Отже, точний сенс ключа полягає в наступному:

Але я клянуся, навічно буду з цього часу

Собі я вірний, часи наперекір.

Тільки такий переклад показує розуміння В. Шекспіра, що розуміння ним самого себе буде актуальним у всі часи. Крім того, знову ж таки, точний переклад слів «ever» і «be true» необхідний, оскільки саме повторенням їх в інших своїх творах, В. Шекспір ​​пояснює їх зміст.

Тепер можна повернутися до перекладу гамлетівських слів. Принципова відмінність пропонованого нового сприйняття слів Гамлета в тому і полягає, що воно вимагає постановки питань, опущених матросами «Дракона», і вимагає шукати відповіді на ці питання в тексті «Гамлета». А головне в тому й полягає, що Гамлет не просто виявився першою людиною, який знайшов рішення завдання виправлення часу, але може виявитися і останнім такою людиною.

Для правильного сприйняття цієї думки В. Шекспіра корисно відразу побачити, що В. Шекспір ​​не був єдиною людиною, якій подібна думка прийшла в голову. У щоденниках В.І. Вернадського періоду 1919-1920 років є такий запис: «Я розумію Кондорсе, коли він у вигнанні, без книг, перед смертю писав свій" Ergisse ". Перед ним постала та ж думка, як і переді мною: якщо я не напишу зараз своїх "думок про живу речовину", ця ідея ще не скоро відродиться, а в такій формі, може бути, ніколи ». У цих словах В.І. Вернадського просто залишилося в контексті те, що В. Шекспір ​​прямо сказав в «Дванадцятій ночі» (I, 3) вустами простушки Марії: «Думка вільна ...»

Якщо згадати напуття Х. Холланда, то можна побачити, що про відкриття їм якогось нового знання В. Шекспір ​​говорить ще й у сонеті 59:

If there be nothing new, but that which is,

Hath been before, how are our brains beguiled,

Which labouring for invention bear amiss

The second burden of a former child!

O, that record could with a backward look,

Even of five hundred courses of the sun,

Show me your image in some antique book,

Since mind at first in character was done!

That I might see what the old world could say

To this composed wonder of your frame;

Whether we are mended, or whe'r better they,

Or whether revolution be the same.

O, sure I am, the wits of former days

To subjects worse have given admiring praise.

У принципі, якщо відволіктися від якості поетичного оформлення перекладу, ні в одного розсудливої ​​людини не повинно виникати претензій до передачі в ньому сенсу шекспірівських рядків:

Коль нового під сонцем ці немає,

Признання радість нам не судилося

Інвенції своєї; знайдуть в темряві років,

Що й вона вже кимось народжена.

Була б така літопис, що б в мить

Століть на п'ять тому перенесла і відразу

Явила мені твій образ серед античних книг,

З того моменту, як став зрілим розум!

Дізнався б я, що думав світ тоді

Про диво твого, як музики, будівлі.

Ми попереду, або вони, иль, як завжди,

Колами все йде, без змін?

Але я впевнений, мудреців колишніх старанням

Сюжети славилися бідні змістом.

Напевно, треба все-таки пояснити переклад англійського слова «invention» латинським словом «інвенція», чого, взагалі-то, не забороняє жодної словник. Музика звучить у багатьох творах В. Шекспіра. Музиці і прихованої в ній суті присвячений сонет 8. У «Венеціанському купці» В. Шекспір ​​навіть написав:

Хто музики не носить сам у собі,

Хто холодний до гармонії чарівної,

Той може бути розбійником, брехуном,

Грабіжником; душі його рухи

Темні як ніч, і, як Ереб, чорна

Його приязнь ....

У сонеті 59 В. Шекспір ​​говорить про те, що «composed», тобто написано як музика. Музичні ж словники роз'яснюють: «Латинське слово" інвенції "означає" вигадка "," винахід ". Таку назву (або підзаголовок) композитори XVII-XVIII століть давали своїм п'єсам, у яких застосовували різноманітні складні прийоми викладу, розробки та розвитку музичного матеріалу ».

Втім, можна багато чого не знати, можна навіть не знати, про якому образі або образі кого або чого говорить В. Шекспір ​​у цьому сонеті, але очевидно має бути одне: у цьому сонеті В. Шекспір ​​говорить, що він винайшов щось таке, чого до нього ніхто не винаходив. Тобто, знову ж таки, головні питання відносяться не до перекладачів, а до англійців.

Але і перекладачів можна запитати, чому вони в сонеті 24 все-таки переводять англійське слово «frame» російським словом «рама». Чому вони в сонеті 5 переводять дієслово «frame» дієсловами «створювати», «виробляти».

Просто ж зрозуміти сонет 59 необхідно саме тому, що те, про «винахід» чого в ньому говориться, складає основу рішення Гамлетом завдання виправлення часу. І в цьому сонеті і в переведених словах Гамлета В. Шекспір ​​говорить одне й те саме: він знайшов щось, що до нього ніхто не знаходив, і, можливо, більше ніколи не знайде. Тут корисно відчути, що цієї инвенций не може бути закон зв'язку часів, просто в силу випливає з нього висновку, відомого вже Тита Лівії: «Завжди здається, що саме загони, останніми вступили в бій, вирішили результат справи». Адже В. Шекспір ​​не даремно підкреслював в «Дванадцятій ночі», що на нерозуміння не себе він вказує читачам, а на нерозуміння того, що вже до нього давно було відомо. І він знав, що вже Гомер знав, хто і як здійснює зв'язок часів.

Як і В.І. Вернадський, В. Шекспір ​​теж прийшов до своєї думки на прикладі іншої людини. Тільки цією людиною був Марк Брут, про який в «Юлії Цезарі» (V, 5) він написав так:

His life was gentle; and the elements

So mixt in him, that nature might stand up

And say to all the world, 'This was a man!'

У дослівному перекладі ці слова звучать так:

Його життя було благородна, і всі елементи

Так з'єдналися в ньому, що природа могла б стати

І сказати всьому світу: «Це була людина!»

Відразу можна побачити, що для В. Шекспіра людина - це явище не просте. Як і час, це явище становлять деякі елементи. І В. Шекспір ​​знав, що це за елементи і що є людина. Але головне, В. Шекспір ​​зрозумів, що людина - це явище дуже рідкісне, може бути, навіть неповторне, що необхідне поєднання необхідних елементів багато в чому випадково, обумовлено, у свою чергу, безліччю факторів, і має малу ймовірність. І про це він ще раз сказав словами Гамлета про його покійного батька:

He was a man, take him for all in all,

I shall not look upon his like again.

Він людина була, людина у всьому;

Йому подібних мені вже не зустріти.

(I, 2. Переклад М. Лозинського)

Далі буде показана головна причина, що призвела В. Шекспіра до думки, що він може на століття залишитися єдиною людиною, що вирішили задачу зв'язування часів. Але і вже з наведених прикладів видно, що він мав підстави так думати, оскільки головним для нього було бути людиною. Просто його щастя складався ще й у тому, що дар мислителя у нього з'єднався з даром поета. Природно, зіграло свою роль і те обставина, на яку сам В. Шекспір ​​вказав у «Гамлеті»: знаходження ним рішення задачі зв'язування часів - це «удача, нерідко випадає на частку божевілля і якою розум і здоров'я не могли б вирішитися так щасливо» ( II, 2. Переклад М. Лозинського).

При цьому В. Шекспір ​​думав не про себе. Про себе і про своє місце у віках він написав у сонеті 123. Він думав про тих людей, про яких він написав в ключі сонета 121:

Вже краще згрішити, ніж грішним вважатися,

Коли закиди грішників так колки

І радість світлу не можна продовжити,

Щоб її не з'їли пересуди.

І чому чужий порочне очей

Мене презирством повинен обдавати,

А шпигуни, грішні нас,

Мої захоплення скверною називати?

Я - це я. Гріхи мої вважаючи,

Гріхів не бачать у власній долі.

Але шлях мій прямий, а їх везе крива,

Так нехай мене не судять по собі.

Вони хочуть весь світ обумовити,

Щоб тим легше було їм панувати.

Останню рядок третього строфи і ключ сонета В. Шекспір ​​написав так:

By their rank thoughts, my deeds must not be shown

Unless this general evil they maintain -

All men are bad, and in their badness reign.

І всі читачі багато втратили, не зрозумівши або не дізнавшись точний зміст цих рядків:

За ним, свої справи я повинен приховати в собі:

Адже лише твердячи: «Всі люди погані»,

Продляють царства над людьми вони епохи.

Тому В. Шекспір ​​і запропонував читачам піти разом з ним.

V

У написі під бюстом В. Шекспіра в стретфордской церкви він порівнюється з генію з Сократом. І в цьому можна бачити ще одне свідчення того, що були все-таки люди, які розуміли сенс творчості й життя В. Шекспіра.

На знайомство В. Шекспіра з Сократом вказує вже репліка Башка в п'єсі «Марні зусилля кохання» (V, 2), у якій В. Шекспір ​​полемізує з Сократом: «... we know what we know - ми знаємо, що ми знаємо». У п'єсі ж «Венеціанський купець» на своє знайомство з вченням Сократа В. Шекспір ​​вже в самих перших рядках вказує ясно і відкрито:

And such a want-wit sadness makes of me,

That I have much ado to know myself.

Сумую я недостатністю свого розуму, через яку

Я відчуваю великі труднощі в пізнанні самого себе.

Ну як тут не згадати Абу-ль-Фараджа: «Дурень не відчуває прикрості від убозтва свого розуму».

Звичайно, люди, що читали тільки окремі твори В. Шекспіра, можуть і не погодитися з тим, що перекладені слова В. Шекспіра мають саме такий зміст. Але якщо не забувати заповіту Х. Холланда, то можна переконатися, що вся творчість В. Шекспіра присвячено саме вирішенню завдання, умови якої були вибиті на фронтоні храму в Дельфах: «Пізнай самого себе».

На це вказує кричущий, викликає анахронізм, допущений В. Шекспіром у «Зимовій казці», в якій підтвердження невинності Герміони приходить від оракула з Дельф. На це є пряма вказівка ​​в «Мере за міру» у відповіді Ескала на питання про схильність герцога: «Найголовніша - це прагнення пізнати самого себе» (III, 2. Переклад М. Зенкевіча). На це вказують слова Вулсі в «Генріху VIII», якими В. Шекспір ​​підбив підсумок свого життя:

Так щасливий ... ніколи я не був.

Тепер себе пізнав я ...

(III, 2. Переклад Б. Томашевського)

Але ніхто не помітив і не зрозумів цього навіть не тому, що ніхто не читав і не зрозумів Х. Холланда. Головне тут полягає в тому, що ніхто з читачів на ділі не цікавився, чи не займався завданням, вирішення якої були присвячені життя і творчість В. Шекспіра. Недарма В. Шекспір ​​зазначав у «Троїл і Крессида» (II, 2):

Ціна залежить не від приватної волі,

Але стільки ж від якості самого

Предмета, скільки і від людей, що цінують його.

Тобто, повертаючись до змісту третього розділу, до моменту написання «Гамлета» В. Шекспір ​​знав і бачив, що завдання пізнання самих себе вже багато століть ніхто перед собою не ставив. І, природно, у В. Шекспіра не було ніяких підстав вважати, що в найближчі століття це завдання ще когось зацікавить. Що, до речі, останні століття і показали. Тому він міг з повною підставою написати, що він єдина людина, що вирішила завдання пізнання самого себе не тільки за багато століть після її постановки, а й на багато століть вперед. Але він також вважав ще, що час вирішення цього завдання вже прийшло, що вирішення її завжди своєчасно. Тому він і написав у «Антонії і Клеопатрі»: «Будь-який час придатно для вирішення назрілих справ ...»

До речі, положення В. Шекспіра про ціну дуже високо цінував один видатний економіст і великий шанувальник В. Шекспіра, на жаль, не займався завданням, яку В. Шекспір ​​вважав найважливішою для всіх людей. Тому В. Шекспір ​​прямо сказав про це в «Макбеті» (IV, 2) з невластивою йому відвертістю: «But cruel are the times, when we are traitors, and do not know ourselves .- Але жахливі часи, коли ми зрадники, і не знаємо самих себе ».

Усвідомивши для себе цю обставину, В. Шекспір ​​і приступив до вирішення цього завдання, почавши з того, чого ніхто, в тому числі Сократ, не робив ні до нього, ні після нього. У творах В. Шекспіра прислів'я та приказки представлені в кількості, достатній для того, щоб не сумніватися в його знанні і розумінні одного із найважливіших з них: «Те, що дурень робить в кінці, розумний робить на початку». Аналогічна російське прислів'я не менше хльостко: «Коли в хвості початок, то в голові мочало».

Без сумніву, В. Шекспір ​​знав, що рішення будь-якої задачі необхідно починати з з'ясування її умов. Недарма він в «Дванадцятій ночі» повторив за Сенекою: «... бо коли не знаєш, куди йти, то заходиш все далі» (II, 4. Переклад А. Кронеберга). А в «Мере за міру» (IV, 2) він особливо підкреслив: «... all difficulties are but easy when they are known. - ... Всі труднощі стають легкими, коли вони зрозумілі ». Але В. Шекспіру було дуже важливо, щоб таке його розуміння зафіксувалося в пам'яті читачів, і тому він у другій частині «Генріха IV» не шкодує слів для його позначення:

Задумавши будувати,

Дослідити спершу ми станемо грунт,

Потім накреслимо план; коли ж готовий

Малюнок будинку - обчислити повинні,

У скільки обійдеться нам споруда,

Але якщо перевищить кошторис наші кошти,

Що зробимо? Накреслимо план житла

Розмірів менших иль затію кинемо.

Тим більше в такому великій справі,

Коли хочемо зруйнувати державу

І звести інше, ми повинні

Дослідити і грунт і креслення,

Обрати фундамент міцний, розпитати

Будівельників - знати засоби наші, можна ль

Ворога нам переважити, а не те

Вправні ми будемо тільки на папері,

Володіючи іменами, не людьми;

І ми подібні будемо людині,

Який план будови накреслить,

Але, побачивши, що не вистачає коштів,

Залишить недобудований будинок -

Оголеною скелет - на свавілля дощів

І на розправу лютою зими

(I, 3. Переклад Є. Біруковой)

Напевно, В. Шекспір ​​не випадково вибрав приклад саме з будівництвом. Адже, дійсно, все своє життя людина будує: свій будинок, свою громаду, свої відносини з людьми, з природою і багато, багато інших відносини. І завжди, перш ніж «будувати», потрібно вдумуватися в умови стоять перед нами завдань. А думати - значить пов'язувати «до» і «після», минуле і майбутнє. Як пояснював свої дії Перікл в однойменній драмі (I, 2): «... bethought me what was past, what might succeed. - ... Продумав, що сталося, що послідують ».

І тут можна повернутися до сонета 59. Швидше за все, В. Шекспір ​​твердо переконався в тому, що ніхто до нього на ділі не вирішував завдання пізнання самого себе, саме тому, що ніде не знайшов навіть ознак спроб з'ясування умов цього завдання, а знайшов лише «слова, слова, слова». Крім того, він переконався у тому, про що, повторюючи Гомера, написав у «Троїл і Крессида» (III, 3):

Ніхто жодного разу не був шанований

Сам по собі; нас шанують лише за дари

Сліпого випадку ...

Як зародилося у В. Шекспіра розуміння умов розв'язуваної їм завдання видно вже з слів Бассаніо в п'єсі «Венеціанський купець» (V, 1):

... Клянусь тобі твоїми

Прекрасними очима, де себе

Я бачу сам ...

Положення, що міститься в словах Бассаніо, отримує розвиток у другій частині «Генріха IV» (II, 3) у словах Леді Персі про свого сина:

Був дзеркалом наш Гаррі,

У яке виглядала молодь ...

І, нарешті, остаточно, думка В. Шекспіра викристалізувалася в слова Марка Брута в «Юлії Цезарі»:

... Адже себе ми можемо бачити

Лише у відображенні, в інших предметах.

(I, 2. Переклад М. Зенкевіча)

Знайшла ця думка своє відображення і в «Гамлеті» у діалозі Гамлета з Озрік. Але найбільш виразно В. Шекспір ​​висловив її в «Троїл і Крессида» (III, 3) у діалозі Улісса та Ахілла:

Улісс: Дивак один мені пише,

Що людина, що володіє дарами

Душевними иль зовнішніми, не може

Пізнати своїх скарбів до тих пір,

Поки в інших вони не позначилися ....

Ахілл: Це

Природно ...

Адже лише за відображення наших поглядів

У поглядах тих, кого ми споглядаємо,

Ми пізнаємо себе. Зрозуміло все!

Результат своїх роздумів В. Шекспір ​​представив широкій громадськості в другій сцені п'ятого акту трагедії «Гамлет». Природно, це подання відрізняється не тільки винахідливістю, але й особливої ​​витонченістю. Найцікавішим тут є те, що труднощі в сприйнятті думки В. Шекспіра виникли не в його співвітчизників, а у його перекладачів. Оскільки головна думка В. Шекспіра, заради вираження якої, власне, і написаний-то «Гамлет», міститься в діалозі Гамлета з недотепою Озрік, співвітчизники В. Шекспіра і пролітають її з хвацькістю Марсових «Дракона». Перекладачі ж за родом своєї діяльності підходять до тексту більш уважно і тому не могли не спіткнутися на наступних словах Гамлета: «I dare not confess that, lest I should compare with him in excellence, but to know a man well, were to know himself» .

У кніге10 В.І. Пєшкова, який запропонував свій варіант перекладу трагедії «Гамлет», у коментарі до цих слів Гамлета постали перед російськими перекладачами труднощі показані досить чітко:

«Я не так самовпевнений порівнюватися з ним у відмінностях; але ж, щоб дізнатися людини глибше, потрібно пізнавати його I dare not confess that, lest I should compare with him in excellence; but, to know a man well, were to know himself ( виділено В. І. Пєшкова - Авт.) Складне місце. АК (В. І. Пєшкова прийняті наступні скорочення імен перекладачів "Гамлета": АК - А. І. Кронеберг, КР - в.кн. Константан Романов, Л-М. Л. Лозинський, АР-А. Д. Радлова, М - М. М. Морозов, БП-Б. П. Пастернак - Авт.) Цим знанням я не можу похвалитися, щоб не рівняти себе з ним, так як знати зовсім іншого - означає знати самого себе КР Чи не дерзай в цьому зізнатися; бо добре знати іншого все одно, що знати самого себе Л Я не наважуюся в цьому зізнатися, щоб мені не довелося претендувати на рівне з ним досконалість; знати кого-небудь цілком - це було б знати самого себе АР Цього б я не посмів визнати, боячись порівняння з ним у високому мистецтві. Щоб знати людину добре, треба знати самого себе М Я не смію цього стверджувати, щоб не порівнювати себе з його досконалістю. Адже щоб знати добре іншого, потрібно перш за знати самого себе БП Не смію судити, щоб не бути вимушеним з ним мірятися. Хоча, взагалі кажучи, себе цілком дізнаєшся тільки з порівняння з іншими За змістом такий переклад, висхідний до висловлювань античних мудреців (Пізнай самого себе), цілком прийнятний, але взагалі-то не обов'язковий ».

Для розуміння суті встала перед перекладачами труднощі, иллюстрируемого наведеним уривком з книги В.І. Пєшкова, в якому всі знаки, пропуски і т.п. повністю відповідають оригіналу, потрібно згадати одне, що стало крилатим вислів В. Шекспіра: «Стислість - душа розуму». Всю ж душу свого розуму В. Шекспір ​​вклав не тільки в кілька слів «... to know a man well, were to know himself», але і в один з них - «himself», оскільки саме воно є ключем до розуміння сенсу всіх цих слів .

Перекладачі, помітно, якимось чином відчували зв'язок цих шекспірівських слів зі словами «Пізнай самого себе». Але їх бентежило саме слово «himself». Наприклад, в приводившихся вище словах Ескала з п'єси «Міра за міру» такої складності немає. На питання про схильність герцога він англійською відповідає так: «One that, above all other strifes, contended especially to know himself». Ці слова з повним на те підставою і з чистою совістю можна так і перевести: «Найголовніша - пізнати самого себе». Сенс зрозумілий: його (герцога) найголовніша схильність - зрозуміти (його) самого себе ». Тобто Еска як-би відповідає так, як на це питання відповів би сам герцог.

Але в «Гамлеті» Гамлет говорить не за Лаерта, не переказує Лаерта. Гамлет від свого обличчя говорить про Лаерт. Він говорить про те, як можна пізнати його - Лаерта. І він говорить про те, що потрібно пізнати, щоб можна було пізнати його - Лаерта. Тому будь-який сумлінний перекладач повинен розуміти, що в цьому контексті слово «himself» не можна перекладати просто словами «самого себе». Разом з тим, будь-яка розсудлива перекладач повинен розуміти, що знати кого-небудь цілком, абсолютно знати нікого людини зовсім не означає цілком, абсолютно знати його - Лаерта.

Так от. Щоб стати англічанестее англійців і переводчестее всіх перекладачів «Гамлета», потрібно зрозуміти одну просту річ. Коли Гамлет говорить «a man», він має на увазі не «якоїсь людини», а тільки й саме «людини у загальному». Тобто, Гамлет вживає тут слово «a man» в тому сенсі, в якому його вживав сам Гамлет щодо свого покійного батька, в якому Антоній вживав це слово щодо Марка Брута. У тому сенсі, в якому його вжив Генріх VI в однойменній драмі (Частина 3, III, 1), кажучи про себе: «I ... a man at least, for less I should not be. - Я ... в крайній мірі - людина, і меншим я бути не можу ». У тому сенсі, в якому в «Бурі» (I, 2) його вжив Фердинанд, відкидаючи удавані підозри Просперо: «No, as I am a man. - Ні, адже я - людина ». А якщо знати, що в загальному є людина, то знати можна не тільки його, Лаерта, а й себе самого і багатьох, багатьох інших людей. Таким чином, головне призначення слова «himself» полягає в тому, щоб вказати на загальний зміст слова «a man».

Корисно побачити, що і в даному випадку В. Шекспір ​​знову застосовує прийом, використаний ним у комедії «Дванадцята ніч», коли він значенням слова «кокні» пояснює значення слів «доходжалий тюхтій». А ще перед цим в кінці першого акту він змістом слова «вивихнуто» пояснює зміст слова «час».

Але ніхто, в тому числі англійці і думки не допускали про такому сенсі цих слів Гамлета саме тому, що вони не зрозуміли сенсу слів Гамлета в кінці першого акту, і ніякого особливого сенсу і не шукали ні в цій трагедії, ні в інших творах В. Шекспіра, тим більше в сонетах. А між тим сонет 91 багато міг би дати для розуміння слів Гамлета про Лаерт:

Хто титулом пишається, хто розумом,

Хто гаманцем, хто силою куркулів,

Хто модною вишивкою - новітнім злом,

Хто соколом, конем, хто зграєю псів.

Нехай в запалі сліпе захоплення

Нам кажуть, що вище всіх воно.

Я порізно їм не надають значення,

Оскільки всі з'єднав в одне.

Два останні рядки другої строфи цього фрагмента сонета В. Шекспіром написані так:

But these particulars are not my measure;

All these I better in one general best.

Тому їх точний переклад, з урахуванням змісту виділених автором цієї книги слів, повинен бути приблизно таким:

Я ж частковостей не надаю значення;

Поняття загальне ціную одне.

Потрібно усвідомити і відчути, що в останньому рядку В. Шекспір ​​говорить про загальне поняття, що є людина, яке В. Шекспір ​​знає. Знає!

В. Шекспіра взагалі неможливо зрозуміти, якщо не зрозуміти, що він був діалектик. Він на ділі розумів те, про що набагато пізніше сказав І. Кант: «Розум є здатність бачити зв'язок спільного з приватним». В. Шекспір ​​неодноразово підкреслював своє розуміння цієї зв'язку, вищим проявом якого і є його закон зв'язку часів. Показав він це розуміння і в «Гамлеті» (I, 4), написавши, що загальне («general») думку про датчанах може бути спотворено, якщо воно буде грунтуватися тільки на явищі приватному («particular») - їх звичаї напиватися на гулянках .

На необхідність бачити зв'язок спільного з приватним він вказав і в «Макбета» в одповіді Макбета на слова першого вбивці:

Государ, ми - люди.

Макбет:

Так, ви за списком числитеся людьми, -

Як гончих, шавок, мосьок, напівкровок,

Борзих, лягавих і дзиг, всіх скопом,

Звуть собаками. Але розпис цін

Їх ділить на моторних, сумирних, розумних,

Сторожових, мисливських, за властивостями,

Якими багата природа

Їх наділила, так що є у кожної

Свій чин, хоч у загальному списку між ними

Відмінності немає, ось так само і з людьми.

(III, 1. Переклад М. Лозинського)

Словами «Свій чин» М. Лозинський переклав слова В. Шекспіра «Particular addition». І за всієї начебто вже й небезпечним, неістотності окремого випадку опускання точного перекладу слова «particular - частковість», вже такий випадок вносить свою лепту в нерозуміння загального характеру творчості В. Шекспіра. А адже саме спираючись на таке розуміння, треба підходити до перекладу творів В. Шекспіра.

Відкриття В. Шекспіра можна проілюструвати словами А. де Сент-Екзепюрі в «Військовий льотчик»: «Про людину не можна сказати нічого істотного, якщо намагатися визначити його тільки властивостями людей». А значення цього відкриття найкраще розкривають слова Д. Дідро з коментаря «Салон 1767»: «Але що є я? Що таке людина? .. Тварина ... Так, безсумнівно, але собака теж тварина; вовк - теж. А людина - не вовк, не собака ... Як же можливо мати точне уявлення про добро і зло, про красу і потворність, про хороше, про істинного і фальшивому, не маючи попереднього подання про саму людину? .. Але якщо неможливо визначити поняття "людина", все втрачено ... »Між іншим, В. Шекспір ​​теж написав у« Бурі »(IV, 1):« ... all, all lost, quite lost ... - все, все втрачено, абсолютно втрачено » . І цілком очевидно (тому перекладачі і крають ці слова), що виражається цими словами буря емоцій не могла піднятися в душі В. Шекспіра тільки через одного не піддається виправленню Калібана.

Немає коштів показати, як багато людей були всього в декількох кроках від можливості зробити відкриття, подібне відкриття В. Шекспіра. Можна, наприклад, припустити, що контури його було видно вже Антісфеном, який написав у творі «Геракл»: «Лише пізнавши піднесене, ти зрозумієш людську сутність. Пізнавши ж лише земне, ти будеш бродити наосліп, як дикі звірі ». Майже все, що сказав В. Шекспір, сказав А. Блок: «Для Росії істотно важливо, щоб кожен усвідомив себе людською особистістю в абсолютному (тобто загалом - Авт.) Її значенні ...» Чи багато потрібно було пройти Блоку до шекспірівського розуміння після його слів у статті з цікавою назвою «Багато шуму з нічого»: «Коли ми дивимося, як інші уявляють, чим живе людина, ми неначе дивимося на самих себе в дзеркало; тому кожен з нас може краще придивитися до себе самого, побачити , що є в душі у нього чорного і грішного і що є світлого і радісного ». І вже зовсім сантиметри до шекспірівського узагальнення залишилося Блоку пройти після висунутого нею положення: «У всіх нас дуже багато справжнього і лише одна крапля майбутнього». Ці ж сантиметри залишилося пройти Г. Брандес після виділених жирним шрифтом його слів в цитаті, присвяченої «Генріху IV». На сходинку не піднявся до рівня В. Шекспіра Г. Ліхтенберг, який сказав: «Людина, яка у трьох світах - у минулому, сьогодення й майбутнє - може бути нещасним, якщо один із цих світів нічого не стоїть». Але самий вражаючий приклад з'явився рівно через чотири століття після «Гамлета» у статті В. Тріодін: «Минуле, майбутнє, сьогодення - все переплетено в людині. Переплетення часів ».11

За чотири століття до В. Тріодін В. Шекспір ​​говорив про це в останній сцені драми «Річарда II»: «So is it in the music of men's lives. - Те ж є в музиці людських життів ». А що є в музиці, В. Шекспір ​​написав у сонеті 8, який всі перекладачі починають словами: «Ти - музика ...» До речі, король Річард вжив у цій сцені ще й такі слова: «... time is broke ...» Це до того, що у В. Шекспіра нічого не проходило безслідно.

Таким чином, людина суть матеріалізована істина взаємопов'язаного співіснування елементів минулого, теперішнього і майбутнього в кожній миті буття. Як чудово сказав А. Фет:

Хоч не вічний людина,

Те, що вічно, людяно.

Дуже шкода, але всього одного рядка не вистачило Г. Державіну у вірші «Бог», щоб стати поруч з В. Шекспіром. Адже він вже сказав на ньому: «Я - зв'язок світів всюди сущих ...» Залишилося тільки сказати: Я - зв'язок часів. Або ще точніше: Я єсмь істина.

Людина - це найточніший і найяскравіший приклад зв'язку часів, тому що тільки він здатний зв'язувати часи, в яких він не жив, з часом, в які він не буде жити. «Бо людина, - говорив Ж.П. Сартр, - істота, яка спрямована до майбутнього і усвідомлює, що воно проесцірует себе в майбутнє ».

Але найголовніше, матеріалізованої істиною є саме абсолютно кожен без винятку людей. «Ні відмінностей між людьми», - проголосив («proclaim») В. Шекспір ​​у «Генріху VIII» (I, 1), природно, вустами герцога Букінгема. У житті кожної людини є елементи майбутнього вже тільки тому, що життя кожної людини, якою б вона не була, буде прикладом, уроком для наступних людей. Просто одні люди про це думають, а інші ні. І кожна людина, в якому світиться свідомість, є матеріалізованої істиною, тому що свідомість - це вища форма зв'язку. Просто людям треба просто зрозуміти, що є свідомість.

Все це В. Шекспір ​​відкрив, тому що зрозумів те, про що О. Блок тільки здогадувався: в основі всіх думок і дій всіх людей лежить не що інше, як їхнє уявлення про те, що є людина. Писав же сам О. Блок: «Догматизм, як твердження деяких істин, завжди потребен у вигляді підстави (бо треба ж виходити з якого-небудь підстави)». Зазначена В. Шекспіром у «Коріолані» (II, 3) «різномастої умів, розлітаються по різних напрямках», і визначається різномастої уявлень людей про те, що є людина. Як справедливо зауважив Лаерт: «Ворог є і там, де нікого навколо». І немає для людини ворога більшого і гіршого, ніж його помилкове уявлення про самого себе. Тому що, знову ж таки, «добром не закінчиш, якщо почав погано». Природно, все це мав на увазі і людина, слова якого - «Пізнай самого себе» - були вибиті на фронтоні храму в Дельфах.

Четверту сцену п'ятого акта п'єси «Цимбелін» укладають слова тюремника: «Unless a man would marry a gallows, and beget young gibbets, I never saw one so prone. Yet, on my conscience, there are verier knaves desire to live, for all he be a Roman: and there be some of them too that die against their wills; so should I, if I were one. I would we were all of one mind, and one mind good; O, therewere desolation of gaolers and gallowses! I speak against my divsent profit; but my wish hath a divfermeny in't ».

Невідомо, наскільки поширені твори інших перекладачів цієї п'єси. Але якщо читачі в основному читають переклад П. Мелковой, то ці слова В. Шекспіра вони сприймають так: "Навіть той, хто бажав би одружитися на шибениці і було у них діток, не став би так прагнути до своєї нареченої, як цей хлопець. Хоч він і римлянин, але, скажу по честі, на світі є чимало негідників гірше його, які чіпляються за життя, тим не менш, багатьом з них доводиться вмирати. У всякому разі, я б так вчинив, якби я був на його місці. Хотів би я, щоб з цього питання всі ми трималися однієї думки, притому думки хорошого. Тоді зле довелося б тільки шибениці і тюремникам! Я кажу проти своєї вигоди, але бажання моє, якщо здійсниться, всім принесе щастя ».

Ну як тут не згадати слова В. Шекспіра з п'єси «Багато шуму з нічого»:

О, на що тільки не вирішуються люди! На що тільки вони не відважуються!

Чого тільки вони не роблять щодня, самі не знаючи, що вони роблять!

(IV, 1. Переклад Т. Щепкиной-Куперник)

Природно, П. Мелкова і думки не допускала, що виділеними в її перекладі словами вона повністю спотворює не тільки побудова шекспірівської фрази, але сам потаємний сенс виділених шекспірівських слів. Точніше, своїм перекладом вона позбавила затаєного і глибокого сенсу виділені шекспірівські слова. Відповідно, ніхто з читачів не вважав за потрібне задуматися про те, навіщо виділені в оригіналі слова сказані В. Шекспіром. Втім, як завжди, кожне питання про нерозуміння В. Шекспіра в першу чергу відноситься до тих, хто читає його твори на його рідній мові.

А на цій мові В. Шекспір ​​висловив своє бажання, щоб всі люди дотримувалися в основі одного розуміння, що в загальному є чоловік, і щоб це розуміння було істинним. Згадайте сонет 26.

Про необхідність вироблення такого єдиного розуміння натякається вже в діалозі двох закоханих у п'єсі «Дві Верона» (V, 4):

Julia: ... It is the lesser blot, modesty finds,

Women to change their shapes, then men their minds.

Proteus: Then men their minds! 'Tis true. O heaven, were man

But constant, he were perfect! That one error

Fills him with faults; makes him run through all th 'sins;

Inconstancy falls off ere it begins.

Годі збагнути, якими «почуттями, розумом і розумінням геніального» треба володіти, щоб не побачити нічого ненормального в тому, що чоловік Протей настільки близько до серця приймає скаргу жінки на «непостійність» чоловіків. Насправді ж грубий і простий сенс цього діалогу полягає в наступному. Джулія говорить, що менш ганебно жінці стати повією, ніж чоловікам міняти їх думки. А тому Протей їй відповідає, вже маючи на увазі людей загалом:

Чим людям їх думки! Як вірно. Про небеса, якщо б люди

Були тверді (у їх думках), вони були б досконалі! Але одна ця помилка

Наповнює їх безліччю дефектів; змушує їх ударятися

в багато божевілля;

Нетвердість робить їх судами без керма і без вітрил.

А це ж так очевидно, що навіть той, хто вважає всіх людей лайном, як мінімум, себе самого вважає чимось іншим.

Саме чудове тут полягає в тому, що як би люди не відхрещувалися на словах від усіляких «філософій», загальних понять та іншої «філософської каламуті», на ділі основу всіх їхніх думок і дій становить все-таки, яким би воно не було, саме загальне уявлення про те, що є людина, від якого вони й намагаються, як справжні філософи, йти до приватного у своїх діях. Тому, природно, коли люди зазвичай відштовхуються від зазвичай слизькій і хиткої основи, вони і виписують потім на своєму шляху самі мудрі піруети. Таким чином, кожна людина на ділі філософ, і щоб дізнатися, хто який на ділі філософ, досить запитати людину, що, на його думку, є людина. А потім потрібно запитати його, чи влаштовують його самого висновки, які випливають з цього його думки.

VI

У творах В. Шекспіра прямо згадуються тільки Горацій, Аристотель і Г. Спенсер. Іноді прямо видно, що В. Шекспір ​​повторює саме їх думки. Іноді чітко видно, що В. Шекспір ​​у своїх творах приводить думки інших авторів, хоча і не називає їх імен. Часто можна знайти докази, що В. Шекспір ​​натякає на думці якогось певного автора. Звичайно, є випадки і дивні і загадкові. І одним з таких загадкових випадків є слова блазня в «Дванадцятій ночі»:

... Бути чесною людиною і хорошим господарем не гірше, ніж стати великим ученим. (IV, 2. Переклад А. Кронеберга)

Як би не була мала ймовірність цього, але така фраза в попередньому «Гамлета» творі провокує думку про знайомство В. Шекспіра зі словами грека Вакхіліда в пісні Клеоптолему Фессалійскому12:

Кожному своя честь:

Неіссчетни людські доблесті;

Але одна між ними - перша:

Правлячи тим, що в твоїх руках,

Правими путеводствоваться думками.

У пісні Ліпаріону Кеосского Вакхілід роз'яснював:

Сміливо я крикну -

Бо в істині все знаходить блиск.

І щоб ні в кого не було сумнівів, про яку істини він говорить, Вакхілід в пісні Аргею Кеосского зауважив:

... Трохи лише

Смертним дано прозирати майбутнє.

Однаковість думок В. Шекспіра і Вакхіліда можна проілюструвати словами А. Ейнштейна: «У людства є всі підстави ставити провісників моральних цінностей вище, ніж відкривачів наукових істин».

Відразу можна відзначити, що слідом за А. Ейнштейном переважна більшість людей зовсім не вважає негожим визнавати, що вони путеводствуются всім чим завгодно, але тільки не правими думками, що і виражається в їх здатності прозрівати майбутнє. Правда, для таких людей нелегкої проблемою є з'ясування питання про те, як визначити, ніж на ділі путеводствуется та чи інша людина.

Але головне, у чому виявляється спорідненість думок В. Шекспіра і Вакхіліда міститься в словах останнього, що путеводствоваться правими думками потрібно, «правлячи тим, що в твоїх руках», тобто в усі часи і в будь-яких умовах.

Але тут виникає одна проблема, на яку вказував вже Гомер в «Одіссеї» (II, 276):

Рідко бувають подібні батькам сини; все більшою

Частию ще більш від батьків і мало хто краще.

Тому і В. Шекспір ​​розумів, що зв'язок часів здійснюють саме «сини», але тільки не тоді, коли вони, як він написав у другій частині «Генріха IV» (IV, 5), «гріхи батьків творять на новий лад». Розуміючи це, В. Шекспір, безумовно, повинен був думати про те, що потрібно робити, щоб сини були ліпший від батьків.

Точно так само, як одним своїм прикладом неможливо передати іншому свою здатність мислити діалектично, одним своїм прикладом неможливо допомогти іншій людині, навіть своєму синові, стати людиною. У всякому разі, як показує приклад Глостера в «Королі Лірі», та й самого Ліра, з дітьми людей все йде зовсім не так просто, як з яблуками від яблуні.

Від «Генріха VI» до «Гамлета» витекло вже багато води. В. Шекспір ​​вже зрозумів багато більше Горація, колись стверджував: «Доброчесність батьків - велике придане». Тому в «Троїл і Крессида» (I, 3) він вже пише по-іншому:

Але пам'ятайте: у деянья старовини,

Відомою нам, вносила так само життя

Чимало спотворень, далеких планам

І контури, що давала думка

Намірам початковим.

І крім того:

Метал людей не піддається пробі

У променях Фортуни; в них сміливець і боягуз,

Невіглас і мудрець, дурень і розумний,

Розбещена і твердий - усі рівні;

Коли ж гроза і буря хмурить брови,

Різниця, ціпом могутнім віючи,

Відсіє легковаге усі геть,

А те, що є цінним, що має вагу,

Залишиться беспрімесним і чистим.

Загалом, все-все, що В. Шекспір ​​зрозумів, що він відчув, ще й як батько, що втратив єдиного сина, все вилилося в «Гамлеті» в слова напуття Полонія відпливають у Францію Лаерт:

І в пам'ять запиши мої заповіти:

Тримай подалі думку від мови,

А необдуману думка - від дій.

Будь простий з іншими, але аж ніяк не пішла.

Своїх друзів, їх вибір зазнавши,

Прикую до душі сталевими обручами,

Але не мозоль долоні кумівством,

З будь-яким беспере панібрат. У сварку

Вступати остерігайся, але, вступивши,

Так роби, щоб остерігався недруг.

Всім жалуй вухо, голос - лише трохи:

Збирай всі думки, але своє бережи.

Шей плаття по можливості дорожче,

Але без витівок - багато, але не помітно:

По виду часто судять людини;

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...

У борг не бери і у позику не давай;

Легко і позику втратити і друга,

А позики туплять леза господарства.

Але головне: будь вірний сам собі;

Тоді, як слідом за днем ​​буває ніч,

Ти не зміниш і іншим.

(I, 3. Переклад М. Лозинського)

Якщо б навіть В. Шекспір ​​нічого крім цих рядків не написав, одні вони могли б утворити п'єдестал вічного нерукотворного пам'ятника йому, вже століття службовця докором всім батькам, незалежно від того, чи читали вони В. Шекспіра чи не читали. Іоанн Златоуст навчав: «Недбальство про дітей є найбільший з усіх гріхів і в ньому крайня ступінь провини». І досягається ця крайня ступінь тоді, коли в напуття дітям кажуть: «Йди туди - невідомо куди, за тим - невідомо чим». А з якими намірами це робилося в однойменній казці - відомо всім. А про тих, для кого після них - хоч потоп, і говорити нічого.

Природно, щоб вирушають у самостійне плавання по хвилях життя сини правильно і повністю сприйняли подібні шекспірівського заповіти, їх необхідно готувати до сприйняття цих звітів вже з дитинства.

Далі важливо знати, що в оригіналі останні три рядки починаються більш енергійно і більш виразно: «This above all ... - Це понад усе ...» Потім уже слід: «to thine ownself be true ...» І, очевидно, в усіх цих трьох рядках міститься те, про що Епітект говорив так: «Пам'ятай про загальний принцип - і ти не будеш мати потребу в раді». Адже неможливо заздалегідь дати рецепти рішень на всі випадки життя. Тим більше, що синам доведеться вирішувати вже нові завдання, яких не вирішували їхні батьки.

Пам'ятаючи про зазначення Х. Холланда, пояснення сенсу слів «будь вірний сам собі», і не тільки тут, але й у сонеті 123, можна знайти в словах першого бандита з «Тимона Афінського» (IV, 3): «... there is no time so miserable but a man may be true. - ... Немає такого жахливого часу, в який людина не могла б залишатися людиною ».

Таким чином, Полоній говорить Лаерт: завжди будь людиною і лад свої відносини з іншими людьми відповідним чином.

Але справжня людина - це не стихійний людина, не випадковий збіг «елементів». Справжньою людиною не стають за прикладом, заповітом або наслідування. Наслідуванню взагалі, як написав В. Шекспір ​​у п'єсі «Марні зусилля кохання»: «гріш ціна: і собака наслідує псар, мавпа - господарю ...» Справжня людина - це людина свідома. Він свідомо приймає рішення бути людиною. Тому він повинен вирішувати питання: «Бути чи не бути (можна і" жити або не жити ") людиною?» До того ж він повинен вирішувати, чи вчасно бути людиною.

До речі, знову ж таки, докази бувають і «від протилежного». Іноді буває достатньо, як це робить Річард II, почати з аргументів іншої сторони:

А думки про смирення і спокої

Твердять про те, що в рабстві у Фортуни

Не перший я і, мабуть, не останній.

Так тішиться в свою ганьбу

Колодник жебрак - тим, що до нього

Сиділи тисячі інших в колодках, -

І відчуває полегкість він,

Переклавши вантаж свого нещастя

На плечі тих, хто раніше одстраждає.

(V, 5. Переклад М. Донського)

Як справедливо зауважив В. Шекспір ​​у п'єсі «Кінець - справі вінець» (IV, 3): «How mightily sometimes we make us comfort of our losses!» Як потужно іноді ми створюємо собі зручність з наших втрат.

Свої головні слова В. Шекспір ​​не завжди доручав говорити тим персонажам, від яких подібні слова чекають швидше за все. От і пояснення, над яким питанням роздумував Гамлет, дає не благородний Кассіо, а негідник Яго:

«Від нас самих залежить бути такими чи іншими. Наше тіло - це сад, де садівник - наша воля. Так що якщо ми хочемо садити в ньому кропиву чи сіяти латук, розводити ісопу і виполювати Тіміа, заповнити його яким-небудь одним родом трави або ж розцвітити декількома, щоб він святково дичавів або ж старанно оброблявся, то можливість і влада розпоряджатися цим належить нашій волі . Якщо б у ваг нашому житті не було чаші розуму в противагу чаші чуттєвості, то наша кров і низовина нашої природи приводили б нас до самих збоченим дослідам. Але ми володіємо розумом, щоб охолоджувати наші шалені пориви, наші плотські потягу, наші розгнуздані пристрасті »(I, 3. Переклад М. Лозинського). До речі, цей же негідник кількома рядками нижче ще і говорить про своє розуміння істини зв'язку часів: «Є багато подій в утробі часу, які жадають народитися».

Тобто, знову ж таки, В. Шекспір ​​говорить тут про те, що не можна бути людиною, не знайшовши попередньо розумної відповіді на запитання: «Бути чи не бути людиною?» А відповідь на це питання неможливо дати, не вирішивши попередньо питання про своєчасність такого рішення. А дати доказ того, що бути людиною завжди вчасно - значить, вибити головний козир із рук тих, хто вирішує людиною не бути.

В.П. Комарова в цитованої книзі зауважувала: «Однак у монолозі" Бути чи не бути "йде мова про інше тип дії, який названо" enterprise ". У творах шекспірівської епохи це слово означає, як правило, діяння, що має суспільне, політичне чи державне значення, це не вчинок приватної особи, не просто особиста помста. Гамлет говорить про дію, що тягне за собою суспільні потрясіння ». Дійсно, як можна допускати думку, що людина за кілька епізодів до цього монологу тричі (!) Сказав, що він може розтане багато з чим, «за винятком життя, за винятком життя, за винятком життя», може потім думати про самогубство.

До речі, сама елементарна логіка повинна була підказувати наступне. Якщо батько Гамлета був останнім справжньою людиною, якщо «йому подібних ... вже не зустріти», якщо «бути чесним при тому, що це за світ, - це означає бути людиною, вивуджений з десяти тисяч», то перед Гамлетом обов'язково повинен був постати питання про своєчасності бути людиною. Перед очима ж самого Шекспіра стояв приклад ще більш трагічний - живий факел Д. Бруно. Це, згадуючи його, В. Шекспір ​​написав у «Зимовій казці»:

Той єретик, хто підпалює,

А не той, хто горить.

(II, 3. Переклад Т. Щепкиной-Куперник)

З усього сказаного раніше В. Шекспіром випливає, що будь-яке рішення будь-якою людиною цього питання неминуче позначається на розвитку суспільства, яке і складають люди, що приймають начебто приватні, що стосуються тільки їх, рішення. До речі, «Гамлет» став останнім твором В. Шекспіра, в якому він висував претензії до часу.

Але вже у своїх перших поемах В. Шекспір ​​вказав і на одне з головних якостей людини - її розуміння необхідності участі у справах громадських. «Як прикро тільки для себе зусиль» - написав він вже в поемі «Венера і Адоніс». «Тебе не справа спільна хвилює» - повторив він у поемі «Лукреція». Антоній в останніх рядках «Юлія Цезаря» сказав про Марка Брута:

Він римлянин був самий благородний.

Всі змовники, крім нього,

Із заздрощів лише Цезаря вбили,

А він один - з чесних спонукань,

З ревнощів до суспільного блага.

(Переклад М. Зенкевіча)

У газеті «Комсомольська правда» від 21 січня 2000 року в статті «Зараз я веду діалог з Бомарше, Наполеоном і Распутіним» Е. Радзинський написав чудові слова: «Вкрай небезпечно довго не розуміти істину». І В. Шекспір ​​теж розумів це. Він розумів, що тільки істиною можна «вичистити шлунок брудний зіпсованого світу». А істину сіють не справами, - словами. А тому не можна бути людиною, не сіючи постійно в суспільстві розуміння, що істинно в загальному є людина. Але він також розумів, що, скажи він зайве, необдумане слово, і у вогнище підуть всі його книги, в яких кожен чуйний до правди розсудлива людина може знайти відповіді на виникаючі у нього питання.

Вирази В. Шекспіра часто грубуваті. Наводити деякі цитати було б не делікатно. Але бажаючі завжди можуть самі, читаючи В. Шекспіра, переконатися, що у нього можна знайти підтвердження тому, що буде викладено в ув'язненні.

В. Шекспір ​​розумів, що рішення не бути людиною - це завжди не самостійне рішення. Воно завжди на ділі приймається з оглядкою на думки, судження, досвід інших людей, з оглядкою на звичаї, умови, обставини, наслідки, і дуже багато інших чинників. Тобто, таким рішенням людина завжди як би робить якусь угоду, потрапляє в якусь залежність, а то й прямо в рабство. Саме подібне рабство мав на увазі В. Шекспір, коли писав в «Юлії Цезарі»:

У кожного раба в руках є засіб

Звільнитися від своїх кайданів.

(I, 3. Переклад М. Зенкевіча)

Рішення ж бути людиною в будь-які часи, в будь-яких обставин, з якими наслідками - це завжди рішення вільної людини. Воно приймається на основі чинника єдиного - істини. Ця істина може бути знайдена і іншими. Але коли вона кожною людиною буде пропущена через сумніви і докази, коли кожна людина переконається в логічності, зв'язності, закономірності випливають з неї висновків, коли кожна людина побачить зв'язок цих висновків з практикою, побачить слідом за Гомером і Шекспіром, до чого веде її нерозуміння, тоді кожна людина може сказати слідом за Сенекою: «Що істинно, то моє».

Замість післямови

Е. Берджесс в книзі «Вільям Шекспір. Геній та його доба »написав чудові слова:« Якщо Шекспір ​​створює поетичне прощання (п'єсу "Буря» - Авт.), Він має намір показати, що рішення про відхід прийнята ним самим, а не викликане ослабленням поетичної міці. Зречення від буйного чарівництва зроблено, поки чари ще володіє могутньою силою ».

Дійсно, в «Бурі» (II, 1) В. Шекспір ​​дав зрозуміти, що прийшов час йому

... To perform an act

Where of what's past is prologue; what to come,

In ... my discharge.

Прийшов час йому зробити вчинок, пролог якого слід шукати в його минулих словах, які він повинен виконати на ділі.

Ці слова має знайти в «Венеціанському купці»: «Як кожен дурень може тепер жартувати і грати словами! Я думаю, що скоро дійсне дотепність буде виражатися в мовчанні і що балакучість буде обов'язковими в заслугу тільки папугам »(III, 5. Переклад П. Вейнберга).

Тобто В. Шекспір ​​зрозумів: будь-яка людина, готовий скільки завгодно говорити на будь-яку, що стосується людини тему, але тільки не про те, що істинно в загальному є людина, або не думав про гомерівських словах, що «марнослів'я шкідливо», або хоче в океані слів втопити саму можливість того, що люди коли-небудь задумаються про необхідність такого розуміння.

І В. Шекспір ​​своїм життям довів, що він ці гомерівські слова продумав до кінця. Він сказав усе, що повинен був сказати. І тому він замовк.

Звичайно, можна перестати писати, перестати говорити, але перестати думати людині неможливо. Тому, швидше за все, В. Шекспір ​​останні три роки свого життя готувався до видання загального томи своїх творів. І, може бути, саме він і написав вірш, який у виданні in-folio 1623 підписаний ім'ям Х'ю Холланда. Адже навіть оксфордська «Шекспірівська енциклопедія» може повідомити про Х. Холланд тільки те, що він був автором цього вірша.

Список літератури

1. Всі цитати англійською мовою даються по книзі The Complete Works of William Shakespeare. The Shakespeare Head Press Edition. The Wordsworth Poetry library. 1994 by Wordsworth Edition Ltd. Hertfordshire.

2. Комедія «Як вам це сподобається». Акт III, сцена 3. Переклад Т.Л. Щепкиной-Куперник.

3. Брандес Г. Шекспір. Життя і твори. - Серія «Геній в мистецтві». - М.: Алгоритм, 1997.

4. Всі сонети В. Шекспіра цитуються за книгою «Вільям Шекспір. Сонети »/ Переклад з англ. І.М. Іванівського. - СПб.: Тесса, 2001.

5. Всі цитати з п'єси «Троил і Крессида» даються в перекладі Л. С. некори.

6. Комарова В.П. «Творчість Шекспіра». - СПб.: Філологічний факультет Санкт-Петербурзького державного університету, 2001.

7. Всі цитати з творів Гомера даються за книгою: Гомер. Іліада; Одіссея / Переклад з давньогрецької В.В. Вересаєва / Упорядник, автор вступної статті та коментарів А.А. Тахо-Годи. - М.: Просвещение, 1987.

8. Закон зв'язку часів В. Шекспіра можна висловити математичною формулою закону економії часу. Детальніше в книзі: Зеленецький Ю.Г. Найкраща книга. Нерукотворний пам'ятник всім. - СПб.: Гелікон Плюс, 1998. - ISBN 5-7559-0004-3.

9. Бібліотека «Квант». - Випуск 62. - М.: Наука, 1987.

10. Шекспір. Гамлет: У пошуках оригіналу / Переклад, підготовка тексту оригіналу, коментарі та вступна стаття І.В. Пєшкова. - М.: Лабіринт, 2003.

11. Історія про російський історика / / Санкт-Петербурзькі відомості. - 14 лист. 2003. - На правах реклами.

12. Цитується за книгою «Антична лірика. Грецькі поети »/ Переклад з давньогрецької / Складання, вступна стаття, примітки В.Є. Вітковського. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2001.