Життя і легенди (біографічний нарис)
Сергій Алексєєв
Цю людину ніхто і ніколи не знав по першого імені. Для близьких родичів він був Рональдом, для шкільних друзів - Джоном Рональдом. В Оксфордському університеті, де він спочатку навчався, а потім викладав, його звали або за прізвищем, або використовували прізвисько «Толлерс». Коли він став літературною знаменитістю, його прозивали на американський манер ініціалами. Ім'я - це, звичайно, не суть людини, але частина її. Спробуємо знайти відсутню з біографії.
Джон Рональд Руел Толкієн, він же Дж. Р. Р. Т., народився 3 січня 1892 року в Блумфонтейні, в Південній Африці (тоді Блумфонтейн був столицею Оранжевої Республіки). Хлопчику було трохи більше трьох років, коли мати відвезла його і молодшого брата Хіларі до Англії (вона була родом з Бірмінгема) поправити здоров'я. Батько залишався в Блумфонтейні, де працював керуючим відділенням. Хотів вибратися до сім'ї, але не встиг - помер на початку 1896 року від ревматичної лихоманки.
Мейбл Толкієн залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках і з дуже скромним доходом, якого тільки-тільки вистачало на прожиття. Мало того: молода вдова звернулася в католицьку віру, і це відвернуло майже всіх родичів (англіканського віросповідання) і свояки (ті здебільшого були баптистами). Але Мейбл виявилася твердою у вірі і в характері.
Вона поклала собі за мету дати дітям хорошу освіту - і невтомною працею добилася цього. За тодішні часи під хорошою освітою малося на увазі класичне - гуманітарне і засноване здебільшого на мовах. Спочатку вона давала його сама: її знань латини, французької, музики, зачатків грецької на це вистачало. Старший син настільки жадібно схоплював латину і грецьку, що мати швидко зрозуміла - у дитини явні схильності і навіть здібності до мов.
На щастя, знайшовся родич, який платив за навчання дітей у школі. Мейбл хотіла навчати синів у католицькому навчальному закладі, але там рівень викладання був невисокий, і в неї вистачило здорового глузду віддати хлопчиків в нехай і не католицьку, але зате кращу школу Бірмінгема. Там також головними предметами вважалися латинь і грецький. Більш того, один з викладачів літератури, мав схильність до середньовіччя, прищеплював учням любов до давньоанглійській і середньовічному англійської, навіть декламував «Кентерберійські оповідання» Чосера мовою оригіналу.
Він же люб'язно позичив юному Рональду Толкієну підручник англосаксонської мови для початківців. У книзі були приклади текстів, зокрема, уривки з героїчної поеми «Беовульф». Досить швидко здолавши початкові стадії вивчення мови, школяр взявся за все «Беовульфа» - і впорався. Потім він пустився у вивчення середньовічного англійського і здолав поему «Сер Гавейн і Зелений лицар». Найбільше його цікавили основи мов - коріння їх походження, «скелети». У їх пошуках Рональд Толкієн обмацували шкільну бібліотеку, переривав полиці книжкових магазинів, з кишенькових грошей купував філологічні праці. Нарешті, він прийшов до думки створити свою власну мову.
Вже дорослим Толкієн прийшов до переконання, що його прагнення до лінгвістичного творчості схоже з відчуттями багатьох школярів. Під час бесіди про штучні мовами він якось зауважив: «Чи бачите, це не таке вже незвичайна справа. Величенна кількість дітей має тим, що ви називаєте творчою жилкою: це зазвичай заохочується і не обов'язково обмежується чимось визначеним: вони можуть не бажати займатися живописом або малюванням, або музикою у великому обсязі, але тим не менш як щось творити вони хочуть. І якщо освіта в основній масі лінгвістичне, то і творчість набуває лінгвістичну форму. Це зовсім не з надзвичайна подія. Я подумав одного разу, що треба б виконати тут організоване наукове дослідження ».
Власне кажучи, почали винаходити свій язик його двоюрідні сестри Марджорі і Мері Інклдон. Перша мова іменувався «твариною», кожне його слово відповідало назвою тварини або птиці в англійській. Наприклад, фраза «Собака соловей дятел сорока» означала «Ти осел» (You are an ass). Потім Марджорі охолола до цієї забаві, а от Рональд і Мері, навпаки, придумали більш складну мову, іменувався «невбош», тобто «новітня нісенітниця». Основу його складали зіпсовані англійські, французькі та латинські слова. Мова був розвинений до такого ступеня, що на ньому навіть складалися лімерики начебто
Dar fys mа vel зі palt Hoc
Pys go iskili far mamo woc?
Pro si go fys do roc de
Do cat ym mamo bocte
De volt faet soc tа taimful
Переклад був приблизно таким:
Жив був старий, який сказав
«Як Нести мою корову?
Коли загнати її в рюкзак,
Так не піднімеш натщесерце -
Аж надто вага здоровий.
Але дуже скоро Рональд прийшов до думки створити мову на іншій основі. З'явився на світ мову, іменований «наффарскім», на основі іспанського, але зі своєю фонетикою та граматикою. Потім Рональд купив з нагоди підручник готської мови, став його вивчати, прийшов у захват і тут же пустився у створення ще одного штучного мови на основі готського. Зрозуміло, готський як такої теж не був забутий - аж до того, що на шкільному диспуті (традиція наказувала вести їх виключно на латині, але для Толкієна це було чи не занадто просто), в ролі посланця варварів, що виступає в римському сенаті, Рональд говорив саме на готській. Звичайно ж, його лінгвістичні пізнання набагато перевищували шкільний рівень.
Справи сімейні були куди сумніше шкільних, 14 листопада 1904 Мейбл Толкієн померла від діабету. Всі турботи про її синів прийняв на себе призначений за заповітом опікуном батько Френсіс Морган - духівник Мейбл. Треба віддати йому належне - він проявив і розум, і доброту, і навіть щедрість. Будучи людиною з достатком, він забезпечив братам Толкієном отримання середньої і згодом (частково) вищої освіти. Він же зняв братам кімнату, яка зіграла величезну роль в житті Дж. Р. Р. Т.
Під цією кімнатою була інша, в якій жила молода дівчина на ім'я Едіт Бретт. Вона теж була круглою сиротою, але, на відміну від братів Толкієном, не росла в такій нужді. Маючи неабиякі музичні здібності, вона мріяла про відповідну освіту і про кар'єру викладача або навіть концертуючою піаністки. Поки ж вона жила в цій кімнаті і вправлялася в грі на фортепіано. Їй було дев'ятнадцять, а Рональду - шістнадцять.
Тут-то і виявилося, що Рональду тепер доведеться ділити свій час на чотири роду занять шкільні, підготовку для вступу в Оксфорд на мовне відділення (ніякого іншого напряму він тепер уже не мислив), Едіт і штучні мови. Треба зауважити, що шкільні заняття включали в себе і регбі, а Толкієн завдяки люті в грі (фізичними кондиціями він ніколи не славився) був навіть членом збірної школи. Це захоплення було досить серйозним і займало чимало часу. Що стосується безпосередньо шкільних занять, то значачись першим учнем, він вже не дуже-то себе утруднював. Другий рід занять повинен був бути першим за значущістю, на ділі ж, зі зрозумілих причин, відкотився на четверте місце. А між тим для юнака існував тільки один спосіб отримати Оксфордського освіта - здати вступні іспити з відмінними оцінками. У цьому випадку він отримував можливість вчитися безкоштовно і навіть отримувати невелику стипендію. Навчання ж на загальних підставах була не по кишені Рональду Толкієну навіть з урахуванням можливої матеріальної допомоги від опікуна.
Іншими словами, підготовка до вступу в Оксфорд була життєво важлива для всього подальшого життя підопічного батька Моргана. Можна уявити собі сум'яття священика, коли він виявив, що його духовне чадо, на яке він марнував стільки доброти, турботи і грошей, аж ніяк не напружує всі свої здібності над життєво важливими навчальними заняттями, але замість того віддається таємного роману з живе в тому ж будинку дівчиною трьома роками його старше. Батько Френсіс викликав Рональда, заявив йому, що справді вражений, і зажадав покласти край такій поведінці. Пішла довга боротьба. До моменту, коли хлопцю було вісімнадцять, священик поставив жорстку умову: Рональду заборонялося бачитися з дівчиною, навіть писати їй-і все це до досягнення нею віку двадцяти одного року. Після цього опікун вже не ніс відповідальності за досягла повноліття підопічного.
Рональд підкорився. Це дало відразу кілька результатів. Перший з них полягав у тому, що молода людина, втративши суспільства коханої дівчини, створив собі інше - так званий Чайний клуб, він же Товариство барроуістов. Перша назва виникало з того, що члени клубу спочатку збиралися в приміщенні шкільної бібліотеки і ганяли там чаї, друге - від улюбленого згодом членами клубу магазину Барроу, де також була кімната для охочих випити чаю. Строго кажучи, не один Рональд Толкієн був творцем цього клубу, але вже точно він був одним з найактивніших його членів. Таких було четверо. Толкієн був твердо переконаний, що коли ця четвірка збиралася разом, їх інтелект багаторазово посилювався. І ця «клубність», здатність збирати однодумців збереглася у Дж. Р. Р. Т на багато років.
Другий результат полягав у тому, що Рональд наліг на підготовку до іспитів і в 1911 році все-таки вступив до Ексетеровскій коледж Оксфордського університету на класичне відділення, правда, з другої спроби і не з самим блискучим результатом. Стипендія склала шістдесят фунтів на рік, а могла бути і більше. І все ж з нею (і з допомогою батька Френсіса) можна було вчитися в університеті і закінчити його.
Третім результатом стало перетворення юнацької закоханості у справжнє кохання. Першу і останню в житті Джона Рональда Толкієна. Він розумів, що чекати доведеться три роки, мав намір чесно дотримуватися заборони опікуна і так само твердо збирався після досягнення повноліття тут же з'єднатися з судженою - і протягом цих трьох років анітрохи не засумнівався в тому, що Едіт і є та сама, єдина.
Цікаво, що, підготувати до оксфордським вступних іспитів, Рональд аж ніяк не закинув штучні мови. Та й природні не залишилися в нехтуванні: Рональд дізнався про існування фінського. Як це неодноразово траплялося в житті Дж. Р. Р. Т., знайомство відбулося через епічну поему. Це була «Калевала» в англійському перекладі, але навіть переклад викликав бажання роздобути і освоїти оригінал.
Перед початком першого оксфордського триместру (по-нашому сказати - в літні канікули) Толкієн разом з братом Хіларі і деякими родичами здійснив поїздку до Швейцарії. Там у них був Великий піший похід. Враження від гір залишилося у Рональда на все життя. І ще дещо залишилося: перед від'їздом назад в Англію Толкієн купив кілька художніх листівок. Серед них була репродукція картини німецького художника І. Мадленера під назвою «Гірський дух». Вона зображала сивобородого старця, який сидить на камені під сосною, на ньому були крислатий кругла шляпа і довгий плащ. Він розмовляв з більмом оленем, який тикав носом в простягнуту долоню. На обличчі в старого можна було прочитати схильність і до гумору, і до співчуття. На задньому плані були зображені гори. Толкієн дбайливо зберіг цю листівку і через багато часу написав на конверті, в якому вона зберігалася: «Походження Гандалва».
Оксфордська життя студента Толкієна почасти нагадувала шкільну. Маючи солідну класичну підготовку, він відчував деяку перевагу перед однокурсниками і внаслідок того займався абияк. На щастя, знайшовся вимогливий викладач, який зміг і поставити на місце надмірно самовпевненого студента, і захопити його мовами: валлійським і німецькими. «Чайний клуб» не був закинутий з надходженням юнаки (і його товаришів) до університету. Четвірка продовжувала зустрічатися. На додаток Толкієн заснував ще пару клубів, але перший залишався головним. Саме на цих друзів були завалені перші поетичні спроби. Результат був не дуже яким, хіба тільки трохи дивакуватим міг би здатися вибір однієї з тем: ельфи, духи лісові, танцівники на галявині.
Тоді ж Рональд Толкієн взявся за фінську мову. Зрозуміло, основним спонуканням до цього була «Калевала». Сама мова зачарував його - саме на його основі незабаром був розроблений перший з мов Вищих ельфів, але і міфологічне полотно «Калевали» захопило нітрохи не менше, і він вголос висловив побажання, щоб і в Англії була подібна міфологія.
У результаті таких палких захоплень університетські заняття опинилися на другому, якщо не на третьому плані. А в самому початку 1913 року сталося дещо ще більш важливе: повноліття. З його настанням упав заборону батька Френсіса, і можна було писати Едіт. Саме так Рональд і вчинив. Через лічені дні послідувала заручини. Одночасно Рональд був змушений посилено готуватися до першого іспиту на бакалавра (в Оксфорді це сукупність письмових робіт). Надолужувати згаяне було дуже непросто, і в результаті схильний до нехлюйству, але здатний студент отримав дуже гарні, хоча й не кращі позначки. У коледжі це помітили. А ще там помітили, що з порівняльної філології Толкієн отримав відмінну оцінку, визнали, що якщо студент цим цікавиться, то він і повинен стати філологом. Ректор знав, що найбільшою мірою цей студент цікавиться давньоанглійській, середньовічним англійською та іншими німецькими мовами, і запропонував йому перейти на англійське відділення. Пропозиція була охоче прийнято.
Рональд Толкієн прочитав багато англосакс текстів, що не входять в програму. Серед них був «Христос» Кюневульфа, збірник англосаксонських релігійних поем. Там він наткнувся на дві вразили його рядки:
Eala Earendel engia beorhtast
ofer middangeard monnum sended,
що в перекладі означало:
«Привіт тобі, Еарендел, ясновельможний ангел - посланий людям у Серединні Землі».
Англосаксонський словник перекладав Earendel як «сяюче світло, промінь», але було очевидно, що у цього слова є і якесь особливе значення. Для себе Толкієн перекладав це слово як звернення до Івана Христителя, але думав, що спочатку Earendel - назва ранкової зірки, тобто Венери. На нього дивним чином подіяло появу цього імені у Кюневульфа.
Значно пізніше він писав: «Я відчув дивний трепет, як ніби щось ворухнулося в мені, прокидаючись від сну. Це було щось віддалене, чуже і прекрасне, воно було далеко за тими словами, що я намагався збагнути, далі давньоанглійського ».
На початку 1914 року Едіт заради нареченого перейшла в католицтво. Через це виникли тертя з родичами, і їй довелося виїхати в інше місто.
Влітку 1914 року Рональд побував на канікулах на Корнуольської узбережжі. З тих пір в його фантазію увійшло і назавжди залишилося море. І це дуже скоро дало плоди: тим же літом було написано «Подорож Еарендела Вечірньої Зірки». Початок був наступним.
Еарендела шлях в океанську груди
Пролягав через світу межа.
Через двері Ночі, як заходу промені,
Він покинув Мороку доля.
І відзначався той корабель, немов іскра багаття,
Залишаючи похмурий вздовж доріг.
На заході дня, світло, як воду, пеня,
Він покинув Захід навік.
Далі описується подорож зореноснім корабля по небесному зведенню, плавання, що тривало, поки світло ранку не залив всі сліди.
Ця історія мореплавця-зірки, корабель якого поплив по небу, мала джерелом примітка до «Еаренделу» у рядках Кюневульфа. Але вірші, отримані в результаті, були повністю оригінальними. Мабуть, з цього і пішла власна міфологія Толкієна.
В кінці літа почалася перша світова війна. Толкієн надійшов на офіцерські курси, але не кинув ні університетських занять, ні штучних мов, ані поезії. Але до початку 1915 року він усвідомив, що існування мови за межами його носія неможливо. Тоді нову мову і був пов'язаний з чудовими ельфами та їх країною Валінор, куди в результаті мандрів потрапив Еарендел. Ця тема старанно розроблялася.
У червні 1915 року почалися заключні іспити з англійської мови та літератури. Толкієн відмінно їх здав і міг у майбутньому розраховувати на викладацьку посаду. Залишилися дрібниці: повернутися живим з війни і закінчити університет. Військове навчання тривало, але в ньому Толкієн вибрав зв'язок, тобто навіть на війні можна було мати справу із словами.
Наближалася відправка до Франції, і вони з Едіт вирішили одружитися до від'їзду, оскільки страхітливий список втрат в британських військах ясно давав зрозуміти, що офіцер Толкієн може і не повернутися. У будь-якому випадку вони чекали більше ніж достатньо: йому було вже двадцять чотири, а їй - двадцять сім. Вони обвінчалися 16 березня 1916. А 4 червня молодший лейтенант Толкієн виїхав до Лондона, а звідти - до Франції. Йому належало брати участь у кривавій битві на Соммі.
Про першої світової написано багато, і повторюватися тут не варто. Сам Толкієн стверджував, що ця війна ніяк не відбилася на його творчості. Але особисті втрати були: загинули двоє з четвірки «Чайного клубу». Незадовго до смертельного поранення одна з них відправив Рональду лист. У ньому, зокрема, було сказано: «Нехай благословить тебе Бог, мій дорогий Джон Рональд! Те, що намагався сказати я, та вдасться сказати тобі, багато пізніше, коли мене вже не буде, якщо така моя доля ».
27 жовтня 1916 Толкієн захворів на висипний тиф у важкій формі. Його переправили в Бірмінгемський госпіталь, в квітні начебто визнали видужалою і направили на перепідготовку, але тут трапився рецидив. І так повторювалося кілька разів. Одним словом, весь залишок війни Толкієн прохворів. Але не настільки важко, щоб припиняти роботу над уже складається міфологією. Едіт була поруч і навіть допомагала переписувати легенди. Саме тоді склалася історія Туріна, що увійшла потім у «Сильмариліон».
16 листопада народився їх з Едіт первісток - Джон Френсіс Руел Толкієн. У той час Рональд в черговий раз одужав і був направлений на чергові курси. Едіт оселилася поруч. У вільні дні вони з Едіт гуляли по навколишніх луках. Поблизу Руза вони відшукали гайок з чагарниками болиголова і там бродили. Ось який описував Рональд свою дружину у спогадах: «Її волосся було чорними, шкіра - світлою, очі - ясними, і вона могла співати - і танцювати». І вона співала і танцювала для нього в гаю. Так з'явилося сказання, що стало центральним у «Сильмариллионе» - історія смертної людини Берена, що полюбив безсмертну ельфійську діву Лутіен Тінувіель, а вперше він побачив її, коли танцювала вона в гаю у заростях болиголова.
Табори, курси та лікарняні ліжка чергувалися, і ось у жовтні 1918 року Толкієн, до цього часу вже лейтенант, навідався до Оксфорда дізнатися щодо роботи. Його колишній викладач, член редколегії «Нового оксфордського словника», пообіцяв влаштувати його помічником лексикографа. Толкієн оселилися в Оксфорді. Платня було дуже скромним, але Толкієн, як і багато інших, підробляв викладанням, і поступово це стало основним джерелом доходу. До весни 1920 року він вже залишив роботу в редколегії. А влітку цього ж року сім'я переїхала в Лідс: там Рональд отримав роботу викладача англійської мови в університеті. За чотири роки він зробив там непогану кар'єру, просунувшись до посади професора, але в 1925 році в Оксфорді звільнилася посада професора англосаксонської мови: Толкієн пройшов за конкурсом, повернувся в alma mater і з тих пір працював там.
Схильність Толкієна до клубообразованію далась взнаки і в Оксфорді, і оксфордський клуб також зіграв величезну роль у його творчості. Клуб іменувався "Інклінгі"; в нього входили колеги-викладачі, а також літератори, серед яких були Клайв Льюїс і Чарльз Вільямс. Клуб був літературним; основні глави «Володаря Кілець» випробувалися на його членів. Оцінки творчості членів клубу завжди були безсторонніми, але «Володар Кілець», була зустрінута з великим схваленням. Льюїс довго переконував автора, що ця річ коштує публікації.
Не будемо забувати і основну роботу професора Толкієна. Серед студентів він вважався гарним лектором. Стати відмінним йому заважала погана дикція. Зате він ухитрився подавати навчальний матеріал у вельми вишуканою і разом з тим науково суворої формі. Це вміння розповідати про розумні речі цікаво - хіба воно не обов'язково для гарного оповідача? А від оповідача недалеко і до письменника. Недалеко - але треба було зробити ще один крок, а саме: оформити рукопис і віддати у видавництво. У цьому й була проблема.
Своїм дітям (їх було вже четверо) Толкієн-старший постійно розповідав різні історії, які сам же і придумував. Деякі так і не були записані. Інші були оформлені у вигляді рукописів, іноді навіть з ілюстраціями-у автора мала неабиякі художні здібності. Оформлено - і занедбані. Допоміг випадок.
Одна зі студенток професора дізналася про існування рукопису «Хоббіта», прочитала і, будучи пов'язана з видавництвом, вирішила прилаштувати там цю річ. Директор Стенлі Анвін визнав, що краще за все дитячу книгу оцінюють діти, і віддав рукопис на рецензію своєму одинадцятирічного сина Райнеру. Відгук був безграмотним, але сприятливим.
Книга була прийнята до друку і вийшла в 1938 році. Вона настільки добре була зустрінута публікою, що захоплений видавець після випуску додаткового тиражу став благати про продовження - і щоб неодмінно про хоббітів.
Толкієн дав себе вмовити (не відразу) і взявся за роботу, не маючи ніякого ясного плану, про що ж можуть бути подальші пригоди хоббітів. Працював він жахливо повільно. Не будемо забувати, це було для нього побічної роботою, строго кажучи, навіть не роботою. За договором з видавництвом він не отримував ніякого гонорару в разі, якщо книга не окупала витрати. Зате у разі хорошої продажу чистий дохід ділився навпіл, і автор бестселера міг розраховувати на суму, що значно перевищує звичайну. Але до цього було ще сімнадцять років. Рівно стільки писався і видавався «Володар Кілець».
Перша частина книги була випущена в 1954 році, друга і третя - з затримками в дев'ять місяців, відгуки були сприятливими. Дуже скоро вийшло друге видання, пішли переклади на інші мови. Але головна праця життя Толкієна «Сильмариліон» так і не був закінчений. Його підготував до видання молодший син Толкієна Крістофер. Толкієн помер в 1973 році. Двома роками раніше померла Едіт.
Ще за життя професор розпорядився встановити на могилі дружини плиту з написом: «Едіт Мері Толкієн, Лутіен, 1889-1971». Сам він був похований в тій же могилі, і до напису на плиті Крістофер додав: «Джон Рональд Руел Толкієн, Берен, 1892-1973».