Контрольна робота
з дисципліни:
«Державне регулювання економіки»
Тема
"Державна зовнішньоекономічна політика"
Вступ. 3
1. Зовнішньоекономічні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність держав 5
1.1. Види ЗЕД .. 7
1.2. Елементи ЗЕД .. 10
2. Способи державного та антимонопольного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 13
2.1. Способи державного регулювання. 14
2.2. Антимонопольне регулювання. 17
3. Загальна характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні 18
4. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україну. 30
Висновок. 34
Список використаної літератури .. 36
Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в країнах з перехідною економікою було пов'язано з необхідністю перейняття ринкового досвіду у розвинених країн, виходом на нові ринки збуту, необхідністю розвитку конкуренції, підвищення рівня виробництва, отримання іноземних інвестицій, нових технологій, фінансової підтримки для ринкової трансформації їх економік. Однак, це було неможливо при старій системі організації зовнішньоекономічних зв'язків, при якій ці зв'язки здійснювалися тільки спеціалізованими зовнішньоторговельними організаціями. Для вирішення проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності необхідно було розширення прав підприємств надання їм права безпосереднього виходу на зовнішньоекономічний ринок. Крім цього, необхідно було здійснення власної зовнішньоекономічної політики, що передбачає визначення основних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах в цілому, з групами країн або окремими країнами, а також вироблення методів і засобів, які забезпечують вирішення поставлених завдань.
Зовнішньоекономічна політика регулює всі види зовнішньоекономічної діяльності:
міжнародну торгівлю товарами і послугами, а також міжнародне переміщення матеріальних, грошових, трудових та інтелектуальних ресурсів. За допомогою інструментів зовнішньоекономічної політики держава може надавати активний вплив на формування структури та напрямів розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, а в окремих випадках і зовнішньоекономічних зв'язків інших країн.
Сучасне державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється країнами за допомогою широкого кола різних заходів, число яких постійно зростає. Це пояснюється тим, що розширення зовнішньоекономічних зв'язків країн вимагає все нових інструментів для регулювання їхньої участі у міжнародній спеціалізації, огорожі національної економіки від коливань валютних курсів, циклічних спадів, недобросовісної конкуренції, для сприяння зміцненню національних виробників на світовому ринку.
Зміст ВЕС полягає в безумовному забезпеченні експортних поставок для державних потреб і міждержавних економічних, у тому числі фінансово-кредитних зобов'язань і міжурядових торговельних угод Україна, досягнутих, як правило, в рамках міжнародної спеціалізації та кооперації.
Планування обсягів ВЕС і визначення переліку номенклатури товарів і послуг здійснюється державними структурами, тобто на урядовому рівні, по стратегічно важливими позиціями через систему державного замовлення (держзамовлення) і лімітів з централізованим забезпеченням матеріальними і валютними ресурсами організацій, визначених в якості державних замовників з експорту, з функцією періоду виконання держзамовлення.
Державне замовлення є директивним планом, включає контрольні цифри на виробництво експортної продукції за рахунок державних коштів.
Видаючи держзамовлення, державне відомство (міністерство), бере на себе зобов'язання повністю сплатити його в обумовлений термін. Держзамовлення реалізуються через договір (угода), який укладається з підприємством - виробником експортної продукції, припускаючи взаємну матеріальну та фінансову відповідальність сторін.
Головна привабливість держзамовлення полягає в стовідсоткової гарантії оплати виконаного підприємством зобов'язання. Така гарантія збуту продукції дозволяє розміщувати держзамовлення на конкурентній основі, пред'являти жорсткі вимоги до заданих параметрів за якістю, технічним характеристикам і термінами виконання.
До держзамовленням наближаються і замовлення регіональних органів влади, що фінансуються за рахунок держбюджету.
Зовнішньоекономічна діяльність являє сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій експортоорієнтованих підприємств з урахуванням обраної зовнішньоекономічної стратегії, форм і методів роботи на ринку іноземного партнера.
ЗЕД, на відміну від ВЕС, здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.) з повною самостійністю у виборі зовнішнього ринку та іноземного партнера, номенклатури й асортиментних позицій товару для експортно-імпортної угоди, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягу і термінів постачання і є частиною їх виробничо-комерційної діяльності як із внутрішніми, так і з закордонними партнерами.
ЗЕД відноситься до ринкової сфері, базується на критеріях підприємницької діяльності, структурної зв'язку з виробництвом і відрізняється правової автономністю і економічної, а також юридичної незалежністю від галузевої відомчої опіки.
Вихідним принципом ЗЕД підприємств служить комерційний розрахунок на основі господарської та фінансової самостійності і самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей.
Особливе значення має принцип валютної самоокупності, яка забезпечується за рахунок валютних надходжень від експортних продажів на зовнішньому ринку. Зосереджені на поточному валютному рахунку, вони утворюють валютний фонд учасника ЗЕД.
Учасник ЗЕД, як будь-який господарюючий суб'єкт на українському ринку, може відкрити валютний рахунок у будь-якій іноземній валюті або відразу в декількох валютах, так званий мультивалютний рахунок і конверсійний. Відкриття валютного рахунку в декількох видах валют дозволяє уникнути конверсії валюти з однієї в іншу і додаткових фінансових витрат, які супроводжують процес обмінних валютних операцій.
Джерелами валютних надходжень на внутрішньому валютному ринку України є валютна виручка, отримана від продажу товарів (робіт, послуг) за безготівковим розрахунком або за готівкову валюту, а також за чеками, кредитними та дебетними картками; валюта, куплена на валютній біржі і в банку; валютні пожертвування і ін
Що стосується транзитного рахунку, то на наявні на ньому валютні кошти відсотки не нараховуються. На валютні кошти, що зберігаються на поточних валютних рахунках, банки нараховують і виплачують відсотки тільки по тих валют, за якими вони мають доходи від їх розміщення на міжнародному валютному ринку.
Відповідальність за результати ЗЕД лежить на самому підприємстві не тільки в частині експортних поставок, а й імпортних закупівель для розвитку експортного та імпортозамінного виробництва, технічної реконструкції.
ЗЕД та ВЕС не слід розглядати як дві окремі сфери функціонування та державного регулювання. Характер зовнішньоекономічної політики держави суттєво визначає стратегію ЗЕД галузевих міністерств, відомств, окремих підприємств і об'єднань.
зовнішньоторговельна діяльність;
виробнича кооперація;
міжнародне інвестиційне співробітництво;
валютні та фінансово-кредитні операції.
В українській практиці ЗЕД реалізується переважно через зовнішньоторговельну діяльність (ВТД).
Зовнішньоторговельна діяльність - це підприємництво в області міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією та результатами інтелектуальної діяльності.
Міжнародне інвестиційне співробітництво передбачає одну з форм взаємодії з іноземними партнерами на основі об'єднання зусиль фінансового та матеріально-технічного характеру. Цілями такої співпраці є розширення бази розвитку і випуску експортної продукції, її систематичне оновлення на основі критеріїв конкурентоспроможності та полегшення процесів її реалізації на зовнішньому ринку. Такі завдання можуть бути вирішені за рахунок організації, наприклад, спільного виробництва. Спільне підприємництво, насамперед, можливо на базі обміну технологіями, послугами з наступним розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у формі утворення та функціонування концесій, консорціумів, акціонерних компаній, міжнародних неурядових організацій і т.п.
Виробнича кооперація в складі ЗЕД підприємств і фірм також представляє одну з форм співпраці між іноземними партнерами в різних, але конструктивно пов'язаних між собою процесах технологічного поділу праці. Сам технологічний процес поділу праці означає розподіл його учасників у ланцюзі створення та реалізації продукції за основними його фазам, від вивчення потреб на внутрішніх і зовнішніх ринках до доведення її до кінцевих споживачів.
Виробнича кооперація характерна для однорідних сфер виробництва й обігу, для науково-технічної, інвестиційної та сервісної областей, наприклад, для обробної промисловості.
Узгодженість дій партнерів в рамках виробничої кооперації досягається шляхом:
взаємного планування експортної та імпортозамінної продукції;
прогнозування та спільного ведення наукових розробок, забезпечення їх необхідною апаратурою, приладами і матеріалами, випробувальними стендами і науково-технічною інформацією;
організації процесу підготовки кадрів.
При цьому власність кооперантів не відокремлюється, а співпраця забезпечується на оплатній основі і будується за принципом прямих зв'язків між виробниками однорідної продукції.
Валютні та фінансово-кредитні операції як вид ЗЕД підприємств і фірм слід розглядати в першу чергу як сприяють, супроводжують будь-яку зовнішньоторговельну операцію у вигляді фінансових зобов'язань, пов'язаних із забезпеченням платежу за поставлену продукцію через конкретні форми розрахунку, а також валютних операцій, що здійснюються з метою уникнення курсових втрат.
Однак як валютні, так і фінансово-кредитні операції можна розглядати в якості самостійних специфічних видів ЗЕД у фінансово-банківській сфері, яка обслуговує внутрішній валютний ринок і зовнішньоторговельні платежі в системі міжнародних розрахунків.
Поряд з розглянутими поняттями у світовій практиці утвердився термін «підприємницька діяльність», що задовольняє критеріям реалізації та раціональності, який має більш універсальну категорію - «ділові відносини», що означає будь-яку діяльність у сфері приватного права, здійснювану фірмами і спрямовану на отримання прибутку (у праві ряду західноєвропейських країн - Бельгії, Німеччини, Франції, Іспанії - вживається термін «комерційна діяльність»). Договори, які оформляють діяльність такого роду, іменуються підприємницькими договорами, концепції яких були сформульовані Інститутом права і міжнародної підприємницької практики, створеним Міжнародною торговою палатою в 1979р.
До складу першої групи зовнішньоекономічних функцій входять вибір експортної стратегії підприємства, встановлення зв'язків з внутрішніми партнерами, забезпечення виробництва експортної продукції. Це досягається в процесі комплексного вивчення зовнішніх ринків, результати якого експортери закладають в основу поточних і довгострокових програм своєї діяльності.
Прогнозуються динаміка внутрішньовиробничих ресурсів, змінні складові в джерелах їх поповнення, зовнішні умови діяльності підприємств експортерів, намічається ступінь їх ділової активності. Прогноз майбутнього стану зовнішніх умов господарювання будується на оцінці майбутніх змін кон'юнктури ринків збуту, а також суміжних ринків матеріалів, комплектуючих виробів, транспортних, страхових, фінансових і подібних послуг.
Далі відбувається вибір товарних позицій і визначається асортиментна структура у відповідності з кодом товарної номенклатури ЗЕД. Проводиться оцінка конкурентоспроможності товару, тобто розрахунок комплексного показника, що передбачає многоступенчатость оцінок критеріїв характеристики товару в залежності від можливостей експортера адаптуватися до умов ринку.
Найбільш значними моментами в цьому процесі є формування вимог до експортного товару, вибір параметрів товару, розрахунок одиничних і групових показників ціни пропозиції, техніко-економічних нормативів і вимог.
Проведення подібного аналізу і розрахунків дозволяє виробити рішення щодо забезпечення конкурентоспроможності товару і зробити оцінку витрат. Базою для аналізу служить робота по збору інформації про зарубіжні товарних ринках, потенційних покупців і конкурентів.
Базовою основою ЗЕД підприємств, об'єднань і організацій є виробництво експортної продукції. Подальше просування експортної продукції на зовнішній ринок забезпечується в рамках здійснення зовнішньоторговельної діяльності як самим підприємством-експортером, так і посередником.
Друга група зовнішньоекономічних функцій підприємства-експортера - організаційно-економічні - націлена на пошук і вибір форм і методів роботи на зовнішньому ринку, вивчення процедур у складі технологічного процесу виходу на зовнішній ринок і обставин присутності на ринку в країні свого заружного партнера, на планування зовнішньоторговельної операції і організацію реклами.
Вибір форм і методів роботи на зовнішніх ринках здійснюється в рамках обраної експортної стратегії підприємства, існуючих можливих видів ЗЕД, організаційних форм міжнародної торгівлі в залежності від специфічного характеру товарів і затвердилися традицій у світовій практиці.
Технологічний процес виходу на зовнішній ринок, що входить до складу організаційно-економічних функцій, - це вся сукупність дій, скоєних учасниками ЗЕД за власною ініціативою з метою реалізації експортної продукції іноземному партнеру, але в рамках встановленої державою регламентації.
Він включає певну послідовність проходження процедур усередині країни до моменту безпосередньої реалізації зовнішньоторговельної операції:
ознайомлення з механізмом державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності на Україну через нормативно-технічну документацію та законодавчі акти;
відкриття валютного рахунку в уповноваженому банку;
вивчення системи державних органів і організацій, що займаються розглядом та оформленням документів, необхідних для проходження процедур нетарифних обмежень вивозу і ввозу продукції;
маркетингову оцінку кон'юнктури зовнішнього ринку і підготовку конкурентного листа;
розрахунок експортної ціни і пошук необхідної для цього інформації;
пошук іноземного партнера і проведення переговорів;
підготовку проекту контракту і узгодження його комерційних і валютно-фінансових умов.
Третя група функцій у складі ЗЕД - це оперативно-комерційні функції підприємства: підготовка, а потім виконання зовнішньоторговельної угоди і всіх супутніх їй процесів.
з дисципліни:
«Державне регулювання економіки»
Тема
"Державна зовнішньоекономічна політика"
Зміст контрольної роботи
Зміст контрольної роботи .. 2Вступ. 3
1. Зовнішньоекономічні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність держав 5
1.1. Види ЗЕД .. 7
1.2. Елементи ЗЕД .. 10
2. Способи державного та антимонопольного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 13
2.1. Способи державного регулювання. 14
2.2. Антимонопольне регулювання. 17
3. Загальна характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні 18
4. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україну. 30
Висновок. 34
Список використаної літератури .. 36
Вступ
У всіх державах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини не є стабільними, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивною необхідністю. При цьому реформа загального господарського механізму в країнах з перехідною економікою і реформа механізму управління зовнішньоекономічними зв'язками тісно взаємопов'язані - без активного та успішного здійснення загальної економічної реформи неможливий успіх реформи зовнішньоекономічної сфери.Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в країнах з перехідною економікою було пов'язано з необхідністю перейняття ринкового досвіду у розвинених країн, виходом на нові ринки збуту, необхідністю розвитку конкуренції, підвищення рівня виробництва, отримання іноземних інвестицій, нових технологій, фінансової підтримки для ринкової трансформації їх економік. Однак, це було неможливо при старій системі організації зовнішньоекономічних зв'язків, при якій ці зв'язки здійснювалися тільки спеціалізованими зовнішньоторговельними організаціями. Для вирішення проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності необхідно було розширення прав підприємств надання їм права безпосереднього виходу на зовнішньоекономічний ринок. Крім цього, необхідно було здійснення власної зовнішньоекономічної політики, що передбачає визначення основних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах в цілому, з групами країн або окремими країнами, а також вироблення методів і засобів, які забезпечують вирішення поставлених завдань.
Зовнішньоекономічна політика регулює всі види зовнішньоекономічної діяльності:
міжнародну торгівлю товарами і послугами, а також міжнародне переміщення матеріальних, грошових, трудових та інтелектуальних ресурсів. За допомогою інструментів зовнішньоекономічної політики держава може надавати активний вплив на формування структури та напрямів розвитку власних зовнішньоекономічних зв'язків, а в окремих випадках і зовнішньоекономічних зв'язків інших країн.
Сучасне державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється країнами за допомогою широкого кола різних заходів, число яких постійно зростає. Це пояснюється тим, що розширення зовнішньоекономічних зв'язків країн вимагає все нових інструментів для регулювання їхньої участі у міжнародній спеціалізації, огорожі національної економіки від коливань валютних курсів, циклічних спадів, недобросовісної конкуренції, для сприяння зміцненню національних виробників на світовому ринку.
1. Зовнішньоекономічні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність держав
Зовнішньоекономічні зв'язки являють собою форми реалізації міждержавних відносин в частині науково-технічного, виробничого та торговельного співробітництва та валютно-фінансових відносин.Зміст ВЕС полягає в безумовному забезпеченні експортних поставок для державних потреб і міждержавних економічних, у тому числі фінансово-кредитних зобов'язань і міжурядових торговельних угод Україна, досягнутих, як правило, в рамках міжнародної спеціалізації та кооперації.
Планування обсягів ВЕС і визначення переліку номенклатури товарів і послуг здійснюється державними структурами, тобто на урядовому рівні, по стратегічно важливими позиціями через систему державного замовлення (держзамовлення) і лімітів з централізованим забезпеченням матеріальними і валютними ресурсами організацій, визначених в якості державних замовників з експорту, з функцією періоду виконання держзамовлення.
Державне замовлення є директивним планом, включає контрольні цифри на виробництво експортної продукції за рахунок державних коштів.
Видаючи держзамовлення, державне відомство (міністерство), бере на себе зобов'язання повністю сплатити його в обумовлений термін. Держзамовлення реалізуються через договір (угода), який укладається з підприємством - виробником експортної продукції, припускаючи взаємну матеріальну та фінансову відповідальність сторін.
Головна привабливість держзамовлення полягає в стовідсоткової гарантії оплати виконаного підприємством зобов'язання. Така гарантія збуту продукції дозволяє розміщувати держзамовлення на конкурентній основі, пред'являти жорсткі вимоги до заданих параметрів за якістю, технічним характеристикам і термінами виконання.
До держзамовленням наближаються і замовлення регіональних органів влади, що фінансуються за рахунок держбюджету.
Зовнішньоекономічна діяльність являє сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій експортоорієнтованих підприємств з урахуванням обраної зовнішньоекономічної стратегії, форм і методів роботи на ринку іноземного партнера.
ЗЕД, на відміну від ВЕС, здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.) з повною самостійністю у виборі зовнішнього ринку та іноземного партнера, номенклатури й асортиментних позицій товару для експортно-імпортної угоди, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягу і термінів постачання і є частиною їх виробничо-комерційної діяльності як із внутрішніми, так і з закордонними партнерами.
ЗЕД відноситься до ринкової сфері, базується на критеріях підприємницької діяльності, структурної зв'язку з виробництвом і відрізняється правової автономністю і економічної, а також юридичної незалежністю від галузевої відомчої опіки.
Вихідним принципом ЗЕД підприємств служить комерційний розрахунок на основі господарської та фінансової самостійності і самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей.
Особливе значення має принцип валютної самоокупності, яка забезпечується за рахунок валютних надходжень від експортних продажів на зовнішньому ринку. Зосереджені на поточному валютному рахунку, вони утворюють валютний фонд учасника ЗЕД.
Учасник ЗЕД, як будь-який господарюючий суб'єкт на українському ринку, може відкрити валютний рахунок у будь-якій іноземній валюті або відразу в декількох валютах, так званий мультивалютний рахунок і конверсійний. Відкриття валютного рахунку в декількох видах валют дозволяє уникнути конверсії валюти з однієї в іншу і додаткових фінансових витрат, які супроводжують процес обмінних валютних операцій.
Джерелами валютних надходжень на внутрішньому валютному ринку України є валютна виручка, отримана від продажу товарів (робіт, послуг) за безготівковим розрахунком або за готівкову валюту, а також за чеками, кредитними та дебетними картками; валюта, куплена на валютній біржі і в банку; валютні пожертвування і ін
Що стосується транзитного рахунку, то на наявні на ньому валютні кошти відсотки не нараховуються. На валютні кошти, що зберігаються на поточних валютних рахунках, банки нараховують і виплачують відсотки тільки по тих валют, за якими вони мають доходи від їх розміщення на міжнародному валютному ринку.
Відповідальність за результати ЗЕД лежить на самому підприємстві не тільки в частині експортних поставок, а й імпортних закупівель для розвитку експортного та імпортозамінного виробництва, технічної реконструкції.
ЗЕД та ВЕС не слід розглядати як дві окремі сфери функціонування та державного регулювання. Характер зовнішньоекономічної політики держави суттєво визначає стратегію ЗЕД галузевих міністерств, відомств, окремих підприємств і об'єднань.
1.1. Види ЗЕД
Експортна стратегія підприємства, як і форми його присутності на зовнішньому ринку, реалізується через види ЗЕД. Розрізняють такі види ЗЕД:зовнішньоторговельна діяльність;
виробнича кооперація;
міжнародне інвестиційне співробітництво;
валютні та фінансово-кредитні операції.
В українській практиці ЗЕД реалізується переважно через зовнішньоторговельну діяльність (ВТД).
Зовнішньоторговельна діяльність - це підприємництво в області міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією та результатами інтелектуальної діяльності.
Міжнародне інвестиційне співробітництво передбачає одну з форм взаємодії з іноземними партнерами на основі об'єднання зусиль фінансового та матеріально-технічного характеру. Цілями такої співпраці є розширення бази розвитку і випуску експортної продукції, її систематичне оновлення на основі критеріїв конкурентоспроможності та полегшення процесів її реалізації на зовнішньому ринку. Такі завдання можуть бути вирішені за рахунок організації, наприклад, спільного виробництва. Спільне підприємництво, насамперед, можливо на базі обміну технологіями, послугами з наступним розподілом програм випуску продукції та її реалізації, а також у формі утворення та функціонування концесій, консорціумів, акціонерних компаній, міжнародних неурядових організацій і т.п.
Виробнича кооперація в складі ЗЕД підприємств і фірм також представляє одну з форм співпраці між іноземними партнерами в різних, але конструктивно пов'язаних між собою процесах технологічного поділу праці. Сам технологічний процес поділу праці означає розподіл його учасників у ланцюзі створення та реалізації продукції за основними його фазам, від вивчення потреб на внутрішніх і зовнішніх ринках до доведення її до кінцевих споживачів.
Виробнича кооперація характерна для однорідних сфер виробництва й обігу, для науково-технічної, інвестиційної та сервісної областей, наприклад, для обробної промисловості.
Узгодженість дій партнерів в рамках виробничої кооперації досягається шляхом:
взаємного планування експортної та імпортозамінної продукції;
прогнозування та спільного ведення наукових розробок, забезпечення їх необхідною апаратурою, приладами і матеріалами, випробувальними стендами і науково-технічною інформацією;
організації процесу підготовки кадрів.
При цьому власність кооперантів не відокремлюється, а співпраця забезпечується на оплатній основі і будується за принципом прямих зв'язків між виробниками однорідної продукції.
Валютні та фінансово-кредитні операції як вид ЗЕД підприємств і фірм слід розглядати в першу чергу як сприяють, супроводжують будь-яку зовнішньоторговельну операцію у вигляді фінансових зобов'язань, пов'язаних із забезпеченням платежу за поставлену продукцію через конкретні форми розрахунку, а також валютних операцій, що здійснюються з метою уникнення курсових втрат.
Однак як валютні, так і фінансово-кредитні операції можна розглядати в якості самостійних специфічних видів ЗЕД у фінансово-банківській сфері, яка обслуговує внутрішній валютний ринок і зовнішньоторговельні платежі в системі міжнародних розрахунків.
Поряд з розглянутими поняттями у світовій практиці утвердився термін «підприємницька діяльність», що задовольняє критеріям реалізації та раціональності, який має більш універсальну категорію - «ділові відносини», що означає будь-яку діяльність у сфері приватного права, здійснювану фірмами і спрямовану на отримання прибутку (у праві ряду західноєвропейських країн - Бельгії, Німеччини, Франції, Іспанії - вживається термін «комерційна діяльність»). Договори, які оформляють діяльність такого роду, іменуються підприємницькими договорами, концепції яких були сформульовані Інститутом права і міжнародної підприємницької практики, створеним Міжнародною торговою палатою в 1979р.
1.2. Елементи ЗЕД
Зовнішньоторговельна діяльність супроводжується значним числом супутніх операцій по забезпеченню просування товару від продавця до покупця; по своєчасному наданню різного роду зовнішньоторговельних послуг (транспортних, експедиторських, страхових, банківських); по здійсненню платіжно-розрахункових операцій; з проходження митних процедур, а також вивченням комерційної інформації про кон'юнктуру зовнішніх товарних і валютно-фінансових ринків.До складу першої групи зовнішньоекономічних функцій входять вибір експортної стратегії підприємства, встановлення зв'язків з внутрішніми партнерами, забезпечення виробництва експортної продукції. Це досягається в процесі комплексного вивчення зовнішніх ринків, результати якого експортери закладають в основу поточних і довгострокових програм своєї діяльності.
Прогнозуються динаміка внутрішньовиробничих ресурсів, змінні складові в джерелах їх поповнення, зовнішні умови діяльності підприємств експортерів, намічається ступінь їх ділової активності. Прогноз майбутнього стану зовнішніх умов господарювання будується на оцінці майбутніх змін кон'юнктури ринків збуту, а також суміжних ринків матеріалів, комплектуючих виробів, транспортних, страхових, фінансових і подібних послуг.
Далі відбувається вибір товарних позицій і визначається асортиментна структура у відповідності з кодом товарної номенклатури ЗЕД. Проводиться оцінка конкурентоспроможності товару, тобто розрахунок комплексного показника, що передбачає многоступенчатость оцінок критеріїв характеристики товару в залежності від можливостей експортера адаптуватися до умов ринку.
Найбільш значними моментами в цьому процесі є формування вимог до експортного товару, вибір параметрів товару, розрахунок одиничних і групових показників ціни пропозиції, техніко-економічних нормативів і вимог.
Проведення подібного аналізу і розрахунків дозволяє виробити рішення щодо забезпечення конкурентоспроможності товару і зробити оцінку витрат. Базою для аналізу служить робота по збору інформації про зарубіжні товарних ринках, потенційних покупців і конкурентів.
Базовою основою ЗЕД підприємств, об'єднань і організацій є виробництво експортної продукції. Подальше просування експортної продукції на зовнішній ринок забезпечується в рамках здійснення зовнішньоторговельної діяльності як самим підприємством-експортером, так і посередником.
Друга група зовнішньоекономічних функцій підприємства-експортера - організаційно-економічні - націлена на пошук і вибір форм і методів роботи на зовнішньому ринку, вивчення процедур у складі технологічного процесу виходу на зовнішній ринок і обставин присутності на ринку в країні свого заружного партнера, на планування зовнішньоторговельної операції і організацію реклами.
Вибір форм і методів роботи на зовнішніх ринках здійснюється в рамках обраної експортної стратегії підприємства, існуючих можливих видів ЗЕД, організаційних форм міжнародної торгівлі в залежності від специфічного характеру товарів і затвердилися традицій у світовій практиці.
Технологічний процес виходу на зовнішній ринок, що входить до складу організаційно-економічних функцій, - це вся сукупність дій, скоєних учасниками ЗЕД за власною ініціативою з метою реалізації експортної продукції іноземному партнеру, але в рамках встановленої державою регламентації.
Він включає певну послідовність проходження процедур усередині країни до моменту безпосередньої реалізації зовнішньоторговельної операції:
ознайомлення з механізмом державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності на Україну через нормативно-технічну документацію та законодавчі акти;
відкриття валютного рахунку в уповноваженому банку;
вивчення системи державних органів і організацій, що займаються розглядом та оформленням документів, необхідних для проходження процедур нетарифних обмежень вивозу і ввозу продукції;
маркетингову оцінку кон'юнктури зовнішнього ринку і підготовку конкурентного листа;
розрахунок експортної ціни і пошук необхідної для цього інформації;
пошук іноземного партнера і проведення переговорів;
підготовку проекту контракту і узгодження його комерційних і валютно-фінансових умов.
Третя група функцій у складі ЗЕД - це оперативно-комерційні функції підприємства: підготовка, а потім виконання зовнішньоторговельної угоди і всіх супутніх їй процесів.
2. Способи державного та антимонопольного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
В умовах ринкових відносин сукупність економічних функцій держави реалізується через механізм державного регулювання, який являє собою втручання адміністративних органів у підприємницьку діяльність шляхом використання різних форм і методів переважно економічного характеру.Цільове значення державного регулювання як ринкової категорії умовно можна виразити формулою:
Кmax + Mmin = Еopt,
де Кmax - максимальний рівень конкуренції на ринку;
Mmin - мінімальна ступінь впливу на стан активності ринку;
Еopt - оптимальне співвідношення і поєднання конкурентного та організуючого чинника в ринковому механізмі.
Державне регулювання займає «верхній ярус» в моделі сучасного механізму ринку. Основною передумовою становлення цього процесу послужила висока ступінь зрілості індустріальної ринкової системи в країнах Заходу і необхідність її регламентації з метою усунення монополізму, оскільки монополія крім впорядкованості несе в собі консервативну, антисоціальну спрямованість, що виключає конкуренцію.
Головною причиною розвитку засобів виробництва (автоматизація технологічних процесів, роботизація, використання біотехнології) і якісних змін у кваліфікації робочої сили (кваліфікаційне ускладнення і підвищення ролі наукового інтелектуальної праці) стає демонополізація системи економічних відносин з її інструментами та інститутами.
Отримала повсюдне поширення акціонерна форма взаємовідносин безлічі самостійних, незалежних товаровиробників, змінила багато процесів - розвиток організаційних форм власності і виробничої системи, довгострокових коопераційних зв'язків, управління великими комплексами і т.д. Проте їх конкурентна поведінка відрізняється суверенними, відокремленими, часто неузгодженими багато в чому непередбачуваними діями, спрямованими на забезпечення власних інтересів. Тут і проявилася необхідність і роль державного регулювання всієї сукупності економічних функцій з метою упорядкованості поведінки і певного однаковості дій на ринку.
Державне регулювання в міжнародній практиці мало місце і до Першої світової війни, в період, коли конкурентоспроможність національного капіталу на світовому ринку забезпечувалася через податкові пільги за допомогою заходів зовнішньоторговельної політики. Також наголошується епізодичний характер державного втручання у сферу економіки з приводу регулювання споживання сировини і продовольства та введення трудової повинності під час війни. Якісно новий етап у розвитку механізму державного регулювання у західних країнах намітився після Другої світової війни.
2.1. Способи державного регулювання
Сучасній практиці відомо безліч способів державного регулювання - довгострокове прогнозування і середньострокове індикативне планування, короткострокове оперативне, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного та фіскального характеру, адміністративних та організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.Довгострокове державне регулювання забезпечується шляхом прогнозування, програмування та стратегічного планування економіки та переслідує головним чином цілі формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції і вписатися в світовий ринок; інтенсифікації економічного зростання; структурної перебудови та модернізації національного господарства; вирішення соціальних проблем.
Використання методів довгострокового регулювання характерно для багатьох країн з розвиненою економікою. Його результати фокусуються в економічній політиці держави, що дозволяє в порівняно короткі терміни добитися високого ступеня розвиненості і завоювання міцних позицій на світовому ринку в якості провідних експортерів за багатьма товарними позиціями. Так, обсяг експорту основних лідерів світової торгівлі становить: США - 14,5%, Німеччини - 11%, Японії - 8% світового товарообігу. За останнє десятиліття частка промислово розвинених країн в обсязі світового експорту наблизилася до 70%, а середньорічний ріст склав 9%. Причому обсяг продажів на світовому ринку окремих видів машинотехнічної продукції в основних країн-продуцентів перевищує 40% (США) - 65% (Японія).
Середньострокове державне регулювання реалізується через індикативне планування, спрямоване на координування позицій держави і приватного сектора. У його рамках уряд, визначаючи цілі за пріоритетними галузями, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, розміри капіталовкладень та бажані темпи зростання. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, які об'єднуються в загальну державну програму. З недавнього часу стали укладатися урядові контракти з найбільшими приватними фірмами.
Індикативний план носить рекомендаційний характер, але передбачає для що беруть участь у його виконанні підприємницьких структур різні привілеї - пільговий кредит і податки, преференційні експортні ціни та ін Для приватного сектору боротьба за виконання плану - це боротьба за високу норму прибутку.
Індикативний принцип регулювання економіки зберігається: у 1993р. закінчився черговий етап реалізації десятій (після «плану Моне») державної індикативної програми. Сучасний етап державного регулювання у Франції являє собою в основному стратегічне планування в загальноєвропейських масштабах, спрямоване переважно на peгіональное розвиток.
Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляції, а також на захист інтересів внутрішнього ринку та національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії та тарифи. Система гнучкого державного регулювання найбільш розвинена в Японії.
Економічні методи, використовувані в механізмі державного регулювання, припускають непрямий вплив (ринкове, опосередковане актом купівлі-продажу, тобто засноване на обміні еквівалентів) на внутрішньогосподарські економічні процеси, і перш за все у сфері виробництва, де формується товарну пропозицію. Вони реалізуються в першу чергу через фінансово-кредитну та банківську сфери економіки за допомогою зміни ставки відсотка, знижок і субсидій, а крім того - податкової системи, цінового механізму, митних інструменттов, системи страхування та стимулювання експортного виробництва. Економічні методи в зарубіжній практиці государстввенного регулювання базуються на законодавчій основі.
Поряд з економічними методами міжнародній практиці відомо також пряме адміністративне втручання в економіку в рамках короткострокового регулювання, засноване на нормативних актах уряду або управлінських рішеннях (виключає відносини еквівалентності).
Крім цього в окремо взятих країнах (з перехідною економікою) має місце регулювання, засноване на командно-адміністративної розподільчої системи господарювання. В основі його - використання контрольних цифр і завдань, держзамовлень, лімітування кредитів і депозитів, система державного кредитування, у тому числі в іноземній валюті, використання пільг і фіксованих цін на сировину і продовольство. Правомірність дій витікає з адміністративних указів, рішень і постанов.
2.2. Антимонопольне регулювання
Крім названих методів державного регулювання у світовій практиці існують також і організаційно-правові методи, куди відноситься і антимонопольне регулювання. Вони побудовані на законодавчій основі, визначальною права різних підприємницьких структур (фірм, акціонерних компаній, трестів, консорціумів тощо) та встановлює правила конкуренції. Тим самим забезпечується захист інтересів виробників і споживачів від обмежувальних акцій монополій.Механізм антимонопольного регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою виступає найважливішим засобом захисту національних інтересів малого та середнього підприємництва, забезпечуючи розвиток конкурентного середовища.
Крім того, антимонопольне регулювання дає можливість не тільки запобігати недобросовісну конкуренцію на національному ринку, але і впливати на економічні процеси в інших країнах.
Таким чином, антимонопольне регулювання зачіпає не тільки внутрішні, а й зовнішні ринки. Воно є засобом боротьби проти зловживань іноземного капіталу і на ринках інших країн.
3. Загальна характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні
З перших днів існування України як незалежної держави виникла потреба у створенні ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця система повинна була охоплювати фінансове, валютне, митно-тарифне, нетарифне регулювання і повинна була захистити економічний суверенітет країни, забезпечити її безпеку, стимулювати розвиток і реформування національної економіки, забезпечити її інтеграцію у світове господарство.Головною ланкою в системі управління зовнішньоекономічними зв'язками Україні є Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, на яке покладено функції здійснення державної політики в цій галузі. Окремі сфери зовнішньоекономічної діяльності регулюють Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ, Державний митний комітет та інші органи державної влади.
Формування сучасної зовнішньоекономічної політики України вимагає таких методів державного впливу, які б виконували стимулюючу і регулюючу функції, і сприяли впровадженню ефективних механізмів зовнішньоекономічної діяльності. Незважаючи на те, що в сучасних умовах національна економіка стає все більш відкритою, держава повинна враховувати у своїй зовнішньоекономічній політиці взаємозв'язок процесів, що відбуваються всередині економіки і в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Тому лібералізація умов зовнішньоекономічної діяльності повинна проходити в поєднанні з системою заходів із забезпечення загальнодержавних інтересів у цій області. З цією метою в міжнародній практиці законодавчі акти, економічні інструменти та нормативи доповнюються заходами оперативного державного регулювання зовнішньоекономічних операцій, які включають:
реєстрацію контрактів, квотування, ліцензування, правила припинення зовнішньоекономічної діяльності, регулювання операцій з іноземною валютою і здійснення інвестицій за кордон, переміщення товарів та майна через митний кордон та інші заходи.
Зовнішня торгівля найбільш розвинена форма міжнародних економічних відносин і зовнішньоторговельна політика залишається одним з основних напрямів державного регулювання економіки. Вона являє собою систему заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку, на стимулювання зростання обсягу зовнішньої торгівлі, зміну її структури і напрями товарних потоків.
У цій області важливим завданням для України є гармонізація її зовнішньоторговельної політики з вимогами і нормами ГАТТ-СОТ, статус спостерігача в якій Україна отримала у 1992 році. Вступ до СОТ вимагає від України суттєвого доопрацювання свого зовнішньоекономічного законодавства та приведення його у відповідність з міжнародними нормами. Мається на увазі вдосконалення торгової, тарифної, податкової, фінансової, інвестиційної політики для включення країни у світове господарство. Лібералізація експорту і протекціонізм по відношенню до імпорту повинні бути максимально гармонізовані з вимогами і нормами ГАТТ-СОТ.
В даний час механізм зовнішньоекономічних зв'язків Україна знаходиться ще в стадії становлення.
Зовнішньоекономічна діяльність в Україні регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів України. Серед них основними є:
Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», Декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю», «Про єдиний митний тариф» та ін
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює основні принципи зовнішньоекономічної діяльності, її види, визначає її суб'єктів, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. У ньому сформульовані принципи оподаткування, митного регулювання, страхування зовнішньоекономічних операцій, методи захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україну.
Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка заснована на взаємних відносинах між ними і здійснюється або на території України, або за її межами.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в України є:
фізичні особи;
юридичні особи;
об'єднання фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами;
структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності;
спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності та ін
До іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні відносяться суб'єкти господарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження (офіційно зареєстроване місцезнаходження органу управління даного суб'єкта) або постійне місце проживання (проживання на території держави не менше 1 року при відсутності постійного місця проживання на території іншої держави) за межами Україна.
Усі суб'єкти господарської діяльності в Україні, як національні, так і іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» 1991 року керуються такими принципами:
Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, який складається у виключному праві народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, згідно з чинним на її території законам; і в зобов'язанні Україна неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин;
Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який полягає в праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, здійснювати їх у будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством України; у зобов'язанні дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; і у виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
Принципом юридичної рівності і недискримінації, який полягає в рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; в забороні будь-яких, крім передбачених цим законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем знаходження та іншими ознаками;
Принципом верховенства закону, який полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає в тому, що Україна як держава забезпечує однаковий захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України, здійснює однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України відповідно до нормами міжнародного права;
здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;
Принципом еквівалентності обміну, недопущення демпінгу при вивезенні або ввезенні товарів.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які отримали в результаті своєї діяльності грошові кошти, майно та ін її результати, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій формі без його згоди не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності:
Незалежно від форм власності всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакові права на здійснення всіх її видів, за винятком тих, які заборонені законодавством України.
Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту отримання ними статусу юридичної особи.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєструвалися як підприємці згідно із Законом України «Про підприємництво».
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з їх законами і бути членами міжнародних недержавних економічних організацій.
Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законами держави, в якому вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.
Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлюються такі правові режими:
національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і зобов'язань не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території Україні, а також до експортно-імпортними операціями іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною в економічні союзи;
режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають права, преференції і пільги в області мит, податків, зборів, якими користується іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої країни (виняток становить спеціальний режим);
спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає види зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють суб'єкти цієї діяльності:
експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі:
виробничих, транспортно - експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, які не заборонені законодавством України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових інститутів за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності вищеперелічених інститутів на території
Україна;
спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном, як на території Україні, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших
нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;
аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території Україні, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території Україні, так і за її межами;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, які не заборонені законодавством України.
До основних видів зовнішньоторговельних операцій відносяться:
Експортна операція: продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням його за кордон.
Реекспортна операція: продаж з вивозом за кордон раніше імпортованого і не піддалося переробки товару.
Імпортна операція: придбання у іноземного контрагента товару з ввезенням його з-за кордону.
Реімпортних операція: придбання з ввезенням з-за кордону раніше експортованого і не піддалося там переробці товару.
Для здійснення експортно-імпортних операцій у міжнародній практиці використовують два основних
методу:
прямий експорт або імпорт, які передбачають поставку товарів або послуг самими виробниками безпосередньо іноземним споживачам або придбання в них відповідних товарів або послуг;
непрямий експорт або імпорт, які передбачають продаж або купівлю товарів через торговельних посередників.
Експортер може створювати своє підприємство в зарубіжних країнах з метою безпосереднього продажу товарів покупцеві в таких формах:
а) Відділення - закордонний офіс або торговельне підприємство, яке є частиною структури компанії-експортера і не наділяється власним капіталом;
б) Філія - дочірнє підприємство фірми, у капіталі якого вона володіє контрольним пакетом акцій або паїв. Створюється як окрема компанія або для торгівлі, або з причин, пов'язаних з місцевим законодавством з метою отримання будь-яких пільг. При цьому уряд країни місцезнаходження філії може наполягати, щоб певна частина акціонерного капіталу належала її громадянам і / або її громадяни були членами ради директорів. Ступінь впливу уряду на такі філії різна в різних країнах;
в) Асоційована компанія - окрема компанія, в якій експортер має значну частку. При торгівлі через таку компанію експортер отримує можливість впливати на неї, навіть не маючи більшості вирішальних голосів.
Під торгово-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера чи імпортера на основі укладання угоди незалежним від нього торговим посередником.
До торгово-посередницьких операцій відносяться:
Комісійні операції. Це договірні відносини, згідно з якими одна сторона, комісіонер, за дорученням іншої сторони, комітента, здійснює операції купівлі-продажу від свого імені, але за рахунок комітента. Комітент є власником товару. Комісіонер не купує товар, але для покупця стороною договору виступає він. Комісіонер одержує за свою роботу винагороду у вигляді відсотка від укладання угоди або у вигляді різниці між ціною комітента і ціною продажу.
Консигнаційні угоди. Різновид договорів комісії, згідно з якими постачальники-консигнанти поставляють товари на склади посередників-консигнаторов, які збувають їх покупцям і переводять виручені кошти консигнанта.
Операції з перепродажу. Здійснюються від імені та за рахунок торговельного посередника. Торговий посередник вступає в договірні відносини як з експортером, так і з покупцем. Торговий посередник може ставати власником товару і реалізовувати його за будь-ціною або ж підписати з експортером договір про продаж товарів на певній території протягом встановленого терміну.
Агентські операції. Договірні відносини, що визначають доручення одного боку, принципала, іншій стороні, агентові, щодо вчинення юридичних угод за рахунок і від імені принципала. В агентській угоді визначається територія, у межах якої агент здійснює свою діяльність, обсяг його повноважень, термін дії угоди, порядок його припинення. Агент є юридичною особою і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди.
Брокерські операції. Це операції по встановленню через брокера зв'язків між продавцем і покупцем, при яких брокер виступає лише для інформування двох сторін і не є однією зі сторін у договорі, які беруть на себе зобов'язання за угодою. Брокер працює не на постійній основі, а згідно з окремими дорученнями.
За формами співробітництва можна виділити кілька видів зовнішньоторговельних операцій:
Операції, засновані на коопераційному співпрацю. Коопераційне співпрацю. - Даний вид діяльності заснований на розподілі між партнерами завдань у межах узгодженої програми співробітництва, закріплення за ними областей спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод. Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків, є: здійснення спільних програм, спеціалізація в договірному порядку, створення спільних підприємств.
Операції, засновані на співпраці в галузі використання давальницької сировини. Співробітництво на основі давальницької сировини. - Контракти в даній області полягають у тих випадках, коли одна країна має можливість видобутку сировини в обсягах, що перевищують наявні потужності для його переробки, а інша країна має резерви таких потужностей. У контрактах, як правило, вказуються світові ціни на сировину, на продукт переробки, вартість транспортування і вартість переробки. Кількість сировини, що поставляється визначається з урахуванням запланованої кількості одержуваного продукту переробки, поєднання цін і витрат.
Операції, в основі яких лежить компенсаційне співпрацю. Компенсаційне співпрацю. - Розрізняють два види компенсаційних угод: комерційну та промислову компенсацію. При комерційній компенсації угоди укладаються на товарообмінній основі: сторони надають один одному списки взаємопостачальних товарів із зазначенням їх кількості і цін, і здійснюються операції типу бартерних угод, клірингових угод, зустрічних закупівель. Промислова компенсація передбачає спорудження промислового об'єкта, а також постачання для нього комплектного обладнання з оплатою товарами, виробленими на цьому об'єкті, або валютними коштами, отриманими від їх продажу.
Бартерні операції. Бартерна угода. - Це безвалютний, але оцінений і збалансований обмін товарами, що оформляється договором. Оцінка товарів проводиться з метою створення умов для еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, нарахування санкцій і т.д. Як правило, для еквівалентності товарообміну використовуються світові ціни. Головною причиною існування бартерних угод є валютні проблеми (нестача конвертованої валюти, її низька стійкість і т.д.).
Відповідно до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;
розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку Україні;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного поділу праці.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
Україна як державою в особі її органів в межах їх компетенції;
недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами і ін), які діють на основі своїх статутних документів;
самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється за допомогою:
законів України;
передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін) в рамках законів України;
рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх статутними документами в межах законів України;
договорів, які укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
Органи державного регулювання внешнеекономі діяльнос:
1. Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України входить:
прийняття, зміна, анулювання законів;
затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;
затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
укладення міжнародних договорів;
встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
2. Кабінет Міністрів України:
визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
координує роботу торговельних представництв України в інших державах;
приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;
проводить переговори та укладає міжнародні договори;
виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо організації системи міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
здійснює заходи для раціонального використання грошей Державного валютного фонду України.
3. Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України;
представляє інтереси України у відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами та укладає відповідні банківські угоди;
регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і боргах,
проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з державного валютного фонду України в розпорядження Національного банку України та ін функції.
4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їх зовнішньоекономічну діяльність;
здійснює контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів та ін функції.
5. Державне управління митного контролю України:
здійснює митний контроль в Україні.
6. Антимонопольний комітет України:
здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:
місцеві Ради народних депутатів України;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україну.
Представництво України на світовому ринку як незалежної гоударством, орієнтованого на ринкові відносини і прагне до інтеграції у світове господарство, істотно змінило підхід до сфери зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і процесам її регулювання. Зусилля останніх років зводилися до лібералізації ЗЕД при необхідності збереження державного впливу і спробам формування механізму регулювання з переважним використанням економічних інструментів.
Лібералізація ЗЕД в середньостроковій перспективі є одним з ключових напрямів економічної політики Україна, сприяють подоланню кризових явищ, поліпшення становища в системі міжнародного поділу праці, розширення ринків збуту української продукції. У складний для України період проведення економічних реформ ЗЕД може забезпечити підтримку національної економіки та стабілізацію промислового експорту за рахунок поставок продукції на зовнішні ринки, розмір яких до середини 1998 р. досягав 20% Оt ВВП. Очевидно, що без динамічного зміни обсягів, структури і якісних характеристик українського експорту подальші зусилля з подолання економічної кризи можуть бути невиправдані.
У той же час в Україні до цих пір відсутня чітка зовнішньоторговельна політика з урахуванням національних інтересів і потенційних можливостей країни, яка спирається на пріоритети у експортної стратегії і стабільні, стимулюючі економіко-правові умови для українських учасників ЗЕД, без яких робота на зарубіжних ринках практично неможлива.
Орієнтація на світовий ринок ще довгий час буде залишатися для України виключно вигідним економічним напрямом, що відповідно вимагатиме експортної структуризації національної економіки більш швидкими темпами, ніж, наприклад, конверсія військового виробництва. Для забезпечення цього процесу Урядом України були вперше визначені стратегічні цілі та пріоритетні напрями подальшого розвитку ЗЕД Україні до 2005 р.:
розвиток експортного потенціалу України, включаючи вдосконалення його структури, підвищення ступеня конкурентоспроможності та збільшення частки наукомісткої продукції;
створення механізму державного стимулювання експорту й імпортозаміщення як на мікрорівні, за допомогою податкових пільг експортерам і довгострокових пільгових кредитів на розвиток експортного виробництва, так і на макрорівні - шляхом використання частини доходів від експортних мит і відповідного механізму розподілу іноземних кредитів і державних інвестицій;
формування сучасної виробничої і фінансово-економічної інфраструктури ЗЕД;
усунення зберігається дискримінації іноземних інвесторів і формування інститутів страхування від політичного й економічного ризику;
раціоналізація імпорту з метою зміни структури економіки і забезпечення процесу модернізації основних засобів виробництва, спрямованого на зміцнення експортної бази країни (закупівля комплектного устаткування і ліцензій та ін.)
Досягнення цих цілей і забезпечення стабільності ЗЕД Україні передбачає також зміну діючих і відпрацювання нових елементів механізму державного регулювання відповідно до мінливої кон'юнктури внутрішнього та світового ринку.
2. Джон Стігліц. Економіка державного сектору - К.: «Атіка», 1997.
3. Спиридонов І.А. Світова економіка: Учеб. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1999. -256с.
4. Стеченко Д.М. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. -176с.
5. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ. - ЛНУ ім. Франка, Львів: "Українські технології", 1999. - 640с.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які отримали в результаті своєї діяльності грошові кошти, майно та ін її результати, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій формі без його згоди не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності:
Незалежно від форм власності всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакові права на здійснення всіх її видів, за винятком тих, які заборонені законодавством України.
Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту отримання ними статусу юридичної особи.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєструвалися як підприємці згідно із Законом України «Про підприємництво».
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з їх законами і бути членами міжнародних недержавних економічних організацій.
Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законами держави, в якому вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.
Для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлюються такі правові режими:
національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і зобов'язань не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується до всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території Україні, а також до експортно-імпортними операціями іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною в економічні союзи;
режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають права, преференції і пільги в області мит, податків, зборів, якими користується іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої країни (виняток становить спеціальний режим);
спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає види зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють суб'єкти цієї діяльності:
експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі:
виробничих, транспортно - експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, які не заборонені законодавством України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових інститутів за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності вищеперелічених інститутів на території
Україна;
спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном, як на території Україні, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших
нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;
аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території Україні, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території Україні, так і за її межами;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, які не заборонені законодавством України.
До основних видів зовнішньоторговельних операцій відносяться:
Експортна операція: продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням його за кордон.
Реекспортна операція: продаж з вивозом за кордон раніше імпортованого і не піддалося переробки товару.
Імпортна операція: придбання у іноземного контрагента товару з ввезенням його з-за кордону.
Реімпортних операція: придбання з ввезенням з-за кордону раніше експортованого і не піддалося там переробці товару.
Для здійснення експортно-імпортних операцій у міжнародній практиці використовують два основних
методу:
прямий експорт або імпорт, які передбачають поставку товарів або послуг самими виробниками безпосередньо іноземним споживачам або придбання в них відповідних товарів або послуг;
непрямий експорт або імпорт, які передбачають продаж або купівлю товарів через торговельних посередників.
Експортер може створювати своє підприємство в зарубіжних країнах з метою безпосереднього продажу товарів покупцеві в таких формах:
а) Відділення - закордонний офіс або торговельне підприємство, яке є частиною структури компанії-експортера і не наділяється власним капіталом;
б) Філія - дочірнє підприємство фірми, у капіталі якого вона володіє контрольним пакетом акцій або паїв. Створюється як окрема компанія або для торгівлі, або з причин, пов'язаних з місцевим законодавством з метою отримання будь-яких пільг. При цьому уряд країни місцезнаходження філії може наполягати, щоб певна частина акціонерного капіталу належала її громадянам і / або її громадяни були членами ради директорів. Ступінь впливу уряду на такі філії різна в різних країнах;
в) Асоційована компанія - окрема компанія, в якій експортер має значну частку. При торгівлі через таку компанію експортер отримує можливість впливати на неї, навіть не маючи більшості вирішальних голосів.
Під торгово-посередницькими операціями розуміють операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, що виконуються за дорученням виробника-експортера чи імпортера на основі укладання угоди незалежним від нього торговим посередником.
До торгово-посередницьких операцій відносяться:
Комісійні операції. Це договірні відносини, згідно з якими одна сторона, комісіонер, за дорученням іншої сторони, комітента, здійснює операції купівлі-продажу від свого імені, але за рахунок комітента. Комітент є власником товару. Комісіонер не купує товар, але для покупця стороною договору виступає він. Комісіонер одержує за свою роботу винагороду у вигляді відсотка від укладання угоди або у вигляді різниці між ціною комітента і ціною продажу.
Консигнаційні угоди. Різновид договорів комісії, згідно з якими постачальники-консигнанти поставляють товари на склади посередників-консигнаторов, які збувають їх покупцям і переводять виручені кошти консигнанта.
Операції з перепродажу. Здійснюються від імені та за рахунок торговельного посередника. Торговий посередник вступає в договірні відносини як з експортером, так і з покупцем. Торговий посередник може ставати власником товару і реалізовувати його за будь-ціною або ж підписати з експортером договір про продаж товарів на певній території протягом встановленого терміну.
Агентські операції. Договірні відносини, що визначають доручення одного боку, принципала, іншій стороні, агентові, щодо вчинення юридичних угод за рахунок і від імені принципала. В агентській угоді визначається територія, у межах якої агент здійснює свою діяльність, обсяг його повноважень, термін дії угоди, порядок його припинення. Агент є юридичною особою і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди.
Брокерські операції. Це операції по встановленню через брокера зв'язків між продавцем і покупцем, при яких брокер виступає лише для інформування двох сторін і не є однією зі сторін у договорі, які беруть на себе зобов'язання за угодою. Брокер працює не на постійній основі, а згідно з окремими дорученнями.
За формами співробітництва можна виділити кілька видів зовнішньоторговельних операцій:
Операції, засновані на коопераційному співпрацю. Коопераційне співпрацю. - Даний вид діяльності заснований на розподілі між партнерами завдань у межах узгодженої програми співробітництва, закріплення за ними областей спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод. Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків, є: здійснення спільних програм, спеціалізація в договірному порядку, створення спільних підприємств.
Операції, засновані на співпраці в галузі використання давальницької сировини. Співробітництво на основі давальницької сировини. - Контракти в даній області полягають у тих випадках, коли одна країна має можливість видобутку сировини в обсягах, що перевищують наявні потужності для його переробки, а інша країна має резерви таких потужностей. У контрактах, як правило, вказуються світові ціни на сировину, на продукт переробки, вартість транспортування і вартість переробки. Кількість сировини, що поставляється визначається з урахуванням запланованої кількості одержуваного продукту переробки, поєднання цін і витрат.
Операції, в основі яких лежить компенсаційне співпрацю. Компенсаційне співпрацю. - Розрізняють два види компенсаційних угод: комерційну та промислову компенсацію. При комерційній компенсації угоди укладаються на товарообмінній основі: сторони надають один одному списки взаємопостачальних товарів із зазначенням їх кількості і цін, і здійснюються операції типу бартерних угод, клірингових угод, зустрічних закупівель. Промислова компенсація передбачає спорудження промислового об'єкта, а також постачання для нього комплектного обладнання з оплатою товарами, виробленими на цьому об'єкті, або валютними коштами, отриманими від їх продажу.
Бартерні операції. Бартерна угода. - Це безвалютний, але оцінений і збалансований обмін товарами, що оформляється договором. Оцінка товарів проводиться з метою створення умов для еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, нарахування санкцій і т.д. Як правило, для еквівалентності товарообміну використовуються світові ціни. Головною причиною існування бартерних угод є валютні проблеми (нестача конвертованої валюти, її низька стійкість і т.д.).
4. Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в УкраїніВідповідно до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:
захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;
розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку Україні;
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного поділу праці.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:
Україна як державою в особі її органів в межах їх компетенції;
недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами і ін), які діють на основі своїх статутних документів;
самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється за допомогою:
законів України;
передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін) в рамках законів України;
рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх статутними документами в межах законів України;
договорів, які укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
Органи державного регулювання внешнеекономі діяльнос:
1. Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України входить:
прийняття, зміна, анулювання законів;
затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;
затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
укладення міжнародних договорів;
встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;
затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
2. Кабінет Міністрів України:
визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
координує роботу торговельних представництв України в інших державах;
приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;
проводить переговори та укладає міжнародні договори;
виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо організації системи міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
здійснює заходи для раціонального використання грошей Державного валютного фонду України.
3. Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України;
представляє інтереси України у відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами та укладає відповідні банківські угоди;
регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і боргах,
проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з державного валютного фонду України в розпорядження Національного банку України та ін функції.
4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їх зовнішньоекономічну діяльність;
здійснює контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів та ін функції.
5. Державне управління митного контролю України:
здійснює митний контроль в Україні.
6. Антимонопольний комітет України:
здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:
місцеві Ради народних депутатів України;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україну.
Висновок
Зовнішньоекономічний комплекс України - це сектор національного комплексу країни, який об'єднує сукупність експортоорієнтованих галузей і виробництвПредставництво України на світовому ринку як незалежної гоударством, орієнтованого на ринкові відносини і прагне до інтеграції у світове господарство, істотно змінило підхід до сфери зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і процесам її регулювання. Зусилля останніх років зводилися до лібералізації ЗЕД при необхідності збереження державного впливу і спробам формування механізму регулювання з переважним використанням економічних інструментів.
Лібералізація ЗЕД в середньостроковій перспективі є одним з ключових напрямів економічної політики Україна, сприяють подоланню кризових явищ, поліпшення становища в системі міжнародного поділу праці, розширення ринків збуту української продукції. У складний для України період проведення економічних реформ ЗЕД може забезпечити підтримку національної економіки та стабілізацію промислового експорту за рахунок поставок продукції на зовнішні ринки, розмір яких до середини 1998 р. досягав 20% Оt ВВП. Очевидно, що без динамічного зміни обсягів, структури і якісних характеристик українського експорту подальші зусилля з подолання економічної кризи можуть бути невиправдані.
У той же час в Україні до цих пір відсутня чітка зовнішньоторговельна політика з урахуванням національних інтересів і потенційних можливостей країни, яка спирається на пріоритети у експортної стратегії і стабільні, стимулюючі економіко-правові умови для українських учасників ЗЕД, без яких робота на зарубіжних ринках практично неможлива.
Орієнтація на світовий ринок ще довгий час буде залишатися для України виключно вигідним економічним напрямом, що відповідно вимагатиме експортної структуризації національної економіки більш швидкими темпами, ніж, наприклад, конверсія військового виробництва. Для забезпечення цього процесу Урядом України були вперше визначені стратегічні цілі та пріоритетні напрями подальшого розвитку ЗЕД Україні до 2005 р.:
розвиток експортного потенціалу України, включаючи вдосконалення його структури, підвищення ступеня конкурентоспроможності та збільшення частки наукомісткої продукції;
створення механізму державного стимулювання експорту й імпортозаміщення як на мікрорівні, за допомогою податкових пільг експортерам і довгострокових пільгових кредитів на розвиток експортного виробництва, так і на макрорівні - шляхом використання частини доходів від експортних мит і відповідного механізму розподілу іноземних кредитів і державних інвестицій;
формування сучасної виробничої і фінансово-економічної інфраструктури ЗЕД;
усунення зберігається дискримінації іноземних інвесторів і формування інститутів страхування від політичного й економічного ризику;
раціоналізація імпорту з метою зміни структури економіки і забезпечення процесу модернізації основних засобів виробництва, спрямованого на зміцнення експортної бази країни (закупівля комплектного устаткування і ліцензій та ін.)
Досягнення цих цілей і забезпечення стабільності ЗЕД Україні передбачає також зміну діючих і відпрацювання нових елементів механізму державного регулювання відповідно до мінливої кон'юнктури внутрішнього та світового ринку.
Список використаної літератури
1. Мельник А.Ф. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ. - К.: "Наукова думка", 1994.2. Джон Стігліц. Економіка державного сектору - К.: «Атіка», 1997.
3. Спиридонов І.А. Світова економіка: Учеб. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1999. -256с.
4. Стеченко Д.М. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. -176с.
5. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання ЕКОНОМІКИ. - ЛНУ ім. Франка, Львів: "Українські технології", 1999. - 640с.