Деліктної відповідальності: ПОНЯТТЯ, ВІДМІТНІ ОЗНАКИ, УМОВИ НАСТАННЯ
Майновим і особистих немайнових благ суб'єктів цивільного права нерідко заподіюється шкода. Про це свідчить той факт, що близько половини всіх справ, розглянутих у загальних судах за минулий рік, пов'язані з відшкодуванням заподіяної шкоди.
Стаття 7 Цивільного кодексу Республіки Білорусь (далі - ГК) серед інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків називає "заподіяння шкоди іншій особі". Отже, заподіяння шкоди як самостійна підстава породжує цивільно-правове зобов'язання, в якому потерпілий виступає кредитором, а заподіювач шкоди - боржником.
Легальне найменування зазначених зобов'язань - зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. Тим самим було особливо підкреслюється результат дій - шкода, що виступає необхідним і основною умовою для виникнення даної групи зобов'язань.
Однією з форм реалізації таких зобов'язань є відповідальність за зобов'язаннями внаслідок заподіяння шкоди, або деліктна відповідальність. В останньому понятті на перше місце ставиться не результат діяння - шкода, а делікт. Вживання терміну "делікт" має певні переваги - тим самим підкреслюється необхідність наявності цілої системи умов (шкоди, протиправності, причинного зв'язку, вини) для виникнення зобов'язань у формі відповідальності.
Право на відшкодування шкоди входить до числа конституційних прав (ст. 60 Конституції Республіки Білорусь). Одним із способів його реалізації, причому, можливо, найбільш істотним, є встановлення деліктної відповідальності, яка дозволяє, як правило, в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну неправомірними діями або бездіяльністю. Розвиток страхування цивільно-правової відповідальності та страхування від нещасних випадків, звичайно, дещо звужує сферу деліктної відповідальності, однак говорити про занепад деліктного права поки передчасно. Це пов'язано з тим, що у випадках заподіяння шкоди - кому б він не був заподіяний і в чому б не висловлювався - шкідливі наслідки зазвичай не можуть бути загладжена за допомогою якогось одного правового інституту (наприклад, страхування). Для досягнення максимального ефекту потрібна взаємодія різних правових засобів, в числі яких чільне місце належить і буде належати деліктної відповідальності.
Деліктна відповідальність, так само як і договірна відповідальність, є видом цивільно-правової відповідальності. Для того щоб визначити специфіку деліктної відповідальності, необхідно розглянути особливості та відмінні ознаки цих двох видів цивільно-правової відповідальності. Лише на основі такого аналізу можна дати визначення безпосереднього об'єкту даного дослідження - деліктної відповідальності.
Ще в римському праві існував розподіл зобов'язань на дві групи: зобов'язання, що виникають з договору (ex contractu), і зобов'язання, що виникають з делікту (ex delicto). Але в той період розвитку юридичної думки обов'язок усунення шкоди не була спільною майнової санкцією за правопорушення у сфері як договірних, так і позадоговірних відносин (зобов'язання ex contractu породжували майнові позови, тоді як зобов'язання ex delicto вабили часто і санкції кримінально-правового типу).
Подальша еволюція цих зобов'язань призвела до того, що їх каральна функція поступово відпала, перейшовши в руки кримінального права, і у цивільного права залишилася тільки одне завдання - організація відшкодування заподіяної шкоди. І це зрозуміло - кримінальне покарання має особливі цілі і визначається зовсім іншими началами, ніж ті, якими керується цивільне право. У рамках останнього ми маємо справу тільки зі шкодою, завданою однією особою іншій, і тому завданням тут є вжиття заходів для відшкодування цієї шкоди, усунення шкідливих наслідків неправомірного діяння у сфері приватноправових інтересів потерпілого.
Таким чином, в області як договірних, так і позадоговірних правовідносин, в рамках цивільного права стали застосовуватися лише заходи майнового характеру, спрямовані на відшкодування заподіяної шкоди, що зумовлено особливими цілями і засадами цивільного права.
Саме майновий характер заходів відповідальності є спільною рисою договірної і деліктної відповідальності. А чим же вони відрізняються один від одного?
Розмежування деліктної та договірної відповідальності можна провести за такими ознаками.
1. Характер протиправності. Договірна відповідальність покладається на особу при невиконанні або неналежному виконанні ним обов'язків, яка виникла в нього в силу певних відносин, що зв'язують його з іншою особою, за порушення відносного суб'єктивного права. Тобто договірна відповідальність спирається на відносне правовідношення, що існує між кредитором і боржником з укладеного між ними договору.
При деліктної ж відповідальності заподіювач шкоди порушує безпосередньо норму об'єктивного права, що забезпечує охорону особистих немайнових і майнових благ. Тобто деліктна відповідальність заснована на факт скоєння недозволеного діяння, що зазіхає на абсолютне суб'єктивне право.
Таким чином, деліктна відповідальність може настати у разі, якщо:
1) потерпілий і заподіювач шкоди не пов'язані між собою договірними відносинами;
2) потерпілий і заподіювач шкоди перебувають у договірних відносинах, але заподіяну шкода стала результатом дій, не пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань;
3) нормами закону, що регулюють окремі зобов'язання, передбачається відшкодування заподіяної шкоди також і у випадку порушення договірних зобов'язань. Так, ДК поширює правила про деліктної відповідальності і на заподіяння шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір. Йдеться, зокрема, йде про відшкодування шкоди, заподіяної: життю, здоров'ю або майну обдаровуваного громадянина внаслідок недоліків подарованої речі (ст. 551 ЦК); життю або здоров'ю пасажира за договором перевезення (ст. 754); життю або здоров'ю громадянина при виконанні договірних зобов'язань (ст. 953); внаслідок недоліків товарів, робіт або послуг (ст. 964).
2. Порядок встановлення форм і розміру відповідальності. Для договірної відповідальності характерно те, що її форми і розмір можуть бути визначені як законом, так і умовами укладеного договору. Форми і розмір деліктної відповідальності визначаються тільки законом.
Сказане дозволяє зробити висновок, що така ознака цивільно-правової відповідальності, як правова диспозитивність, притаманний більшою мірою договірної, ніж деліктної відповідальності.
3. Характер протиправної поведінки, що є підставою для встановлення відповідальності, і стимулюється ним діяння. При договірній відповідальності протиправну поведінку, як правило, полягає в бездіяльності. Тому в даному випадку відбувається стимулювання активної поведінки боржника.
При деліктної відповідальності протиправним зазвичай є дія заподіювача, отже, стимулюється виконання пасивної обов'язку - не заподіювати шкоди оточуючим, дотримуватися належних заходів уважності та обережності.
4. Наявність шкоди як обов'язкову умову відповідальності. Для настання договірної відповідальності шкода не є обов'язковою умовою, адже існує, наприклад, можливість стягнення неустойки і без заподіяння будь-якої шкоди невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Тут головна роль відведена самому факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Для наступу ж деліктної відповідальності шкода є обов'язковою умовою. Причому зазначена умова допомагає відмежувати деліктну відповідальність не тільки від договірної відповідальності, а й від кримінальної, оскільки залучення особи до кримінальної відповідальності не завжди тягне за собою застосування до нього заходів і деліктної відповідальності. До складу злочину може і не входити такий елемент, як шкода, і саме в залежності від цього в кримінальному праві прийнято розрізняти матеріальні і формальні склади злочинів.
5. Форми відповідальності. Традиційно виділяються дві форми договірної відповідальності: відшкодування збитків і сплата неустойки.
Форм деліктної відповідальності відомо більше: відшкодування збитків, відшкодування шкоди в натурі та компенсація моральної шкоди.
До характерних ознак деліктної відповідальності також можна віднести:
- Присутність елемента державного примусу, що виходить від спеціальних правозастосовних органів;
- Несення особою негативних наслідків майнового характеру, які є новими (додатковими до наявних) обтяжливими обов'язками безеквівалентной характеру, що полягають у відшкодуванні збитків і компенсації моральної шкоди;
- Застосування зазначеної відповідальності за вчинення недозволеного діяння, яке посягає на абсолютне право особи, заподіює шкоду і найчастіше виражається в активному поведінці заподіювача;
- Відповідність розміру відповідальності розміром заподіяної шкоди;
- Наявність правової диспозитивності лише щодо використання або невикористання заходів відповідальності, але не щодо встановлення її форм і розмірів.
Виходячи з вищевикладеного можна дати таке визначення деліктної відповідальності.
Деліктна відповідальність - це примусове застосування закріплених законом заходів майнового характеру до особи, яка завдала шкоди матеріальним або нематеріальних благ іншої особи, що виражаються у встановленні для заподіювача шкоди нових (додаткових) обтяжливих обов'язків, відповідних розміру заподіяної шкоди.
Умови деліктної відповідальності
1. Шкода. Одним з необхідних умов настання деліктної відповідальності, як зазначалося вище, є шкода, або шкідливий результат діяння.
Аналізуючи зазначена умова, перш за все слід визначити співвідношення таких понять, як "шкоду", "шкода", "збитки". Виконання цього завдання ускладнюється відсутністю єдиного підходу до даної проблеми в юридичній літературі та законодавчо закріпленої позиції.
Що стосується співвідношення понять "шкоду" і "збиток", то більшість юристів схиляється до того, що ці поняття тотожні. Дійсно, законодавство не пропонує очевидних підстав для їх розмежування. І шкода, і збитки можна визначити як наслідок якогось юридичного факту - порушення охоронюваних законом особистих або майнових благ, причому не завжди протиправного. Однак традиційно склалося, що термін "шкоду" використовується цивільним правом у сфері деліктного права, а термін "шкода" - у сфері договірного права. Хоча зустрічається і точка зору, згідно з якою обидва ці поняття вживаються у сфері деліктного права, в той час як термін "збитки" - у сфері договірного права. 1
Якщо ж звернутися до співвідношення понять "шкоду" і "збитки", то згідно зі ст. 951 ГК збитки завжди підлягають відшкодуванню у грошовій формі, між тим як шкода може бути відшкодована або в натурі (передання речі, аналогічної пошкодженої), або у грошовій формі - у вигляді відшкодування збитків (передача вартості знищеної або пошкодженої речі). Причому, думається, варто було б визначити, які обставини справи можуть зумовити вибір судом способу відшкодування шкоди, оскільки очевидно, що відшкодування заподіяних збитків, куди включається і реальна шкода, і упущена вигода, в грошовому еквіваленті буде не збігатися з відшкодуванням шкоди в натурі.
Крім того, якщо збитки завжди носять майновий характер, то заподіяну шкоду може бути і майновим, і моральним.
Отже, шкода - це порушення, знищення або применшення охороняється нормами права блага.
У залежності від того, яке благо зменшується, розрізняють:
1) шкоду, заподіяну матеріальних благ, наприклад за допомогою пошкодження або знищення майна потерпілого. У даному випадку слід говорити про заподіяння майнової та моральної шкоди (останній буде підлягати компенсації лише у випадках, передбачених законодавчими актами, - ст. 968 п. 2 ЦК).
У правозастосовчій практиці зустрічаються випадки, коли суди відмовляють у задоволенні позову про компенсацію моральної шкоди, заподіяної порушенням майнових прав громадянина, посилаючись на норми ЦК, не враховуючи при цьому, що виникли правовідносини можуть регулюватися та іншими законодавчими актами.
Приклад
Суд Центрального району м. Могильова розглянув цивільну справу за позовом А. до індивідуального підприємця Н. (далі - ІП) про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 1 млн руб. і компенсації моральної шкоди у розмірі 500 тис. руб. У позовній заяві позивачка вказала, що 17 листопада 2001 р. вона купила на речовому ринку стадіону "Спартак" м. Могильова у ІП норкову шубу за 1 млн руб. Укладення договору купівлі-продажу і вартість покупки підтверджуються виданим відривним талоном. Після закінчення двох тижнів помітно стало виділятися осередкове випадання ворсу і зміна забарвлення шуби. На вимогу позивачки про повернення сплаченої суми ІП відповів відмовою. У судовому засіданні позивачка підтримала зазначені у позовній заяві вимоги. Відповідач позов не визнав.
Вивчивши обставини справи, вислухавши доводи сторін, ознайомившись з результатами товарознавчої експертизи, суд виніс рішення про відшкодування завданої майнової шкоди в повному розмірі. В компенсації моральної шкоди суд відмовив, посилаючись на норми ЦК. 2
Оцінюючи прийняте судове рішення, слід зауважити, що суд не з'ясував характеру спірних правовідносин і не перевірив, чи поширюється у даному випадку на вимоги про компенсацію моральної шкоди Закон Республіки Білорусь "Про захист прав споживачів", оскільки відносини випливають з договору роздрібної купівлі-продажу;
2) шкоду, заподіяну нематеріальних благ - життя і здоров'ю, гідності особи, ділової репутації, недоторканності приватного життя, особистої і сімейної таємниці та іншим благ, наприклад за допомогою заподіяння страждань, переживань. У подібній ситуації також говорять про заподіяння майнової шкоди (у тому випадку, якщо це випливає із суті порушеного нематеріального права і характеру наслідків цього порушення - ст. 151 п. 2 ЦК) та моральної шкоди. Причому у випадку заподіяння фізичних чи моральних страждань діями, що порушують особисті немайнові права або посягають на належні громадянину інші нематеріальні блага, немає обмежень щодо компенсації моральної шкоди і він компенсується незалежно від підлягає відшкодуванню майнових збитків (ст. 968 п. 3 ЦК).
Таким чином, особливо підкреслимо, що шкода, завдана матеріальних благ, не тотожний виключно майновому шкоди, а шкода, заподіяна нематеріальних благ, не тотожний виключно моральному шкоди.
У спеціалізованих юридичних ЗМІ останніх років активно досліджуються питання відшкодування майнової та моральної шкоди, тому, щоб не повторювати багаторазово сказане іншими, не буде детально зупинятися на цьому питанні. Відзначимо лише, що майнову шкоду як наслідок діяння необхідно розглядати як збитки, завдані таким діянням, що включають в себе реальні збитки та упущену вигоду (відшкодовується з урахуванням двох критеріїв: звичайних умов цивільного обороту і заходів, які зробив кредитор для отримання відповідної вигоди, зроблених з цією метою приготувань), що забезпечує реалізацію принципу повного відшкодування шкоди. При стягнення моральної шкоди враховуються такі фактори: ступінь вини порушника (коли вина є обов'язковою умовою); ступінь страждань потерпілого з урахуванням фактичних обставин, за яких було заподіяно шкоду, індивідуальних особливостей потерпілого, тяжкості наслідків, що настали і їх суспільної оцінки, віку, стану здоров'я, умов життя потерпілого.
Практикою був вироблений підхід, в силу якого шкода підлягає відшкодуванню за вирахуванням суми зносу втраченого або пошкодженого майна. Юристи не завжди "вдаються у подробиці" того, що являє собою знос. Між тим вивчення цього питання дозволить зробити більш переконливою доказову базу потерпілого.
Під зносом в економічних науках розуміється втрата майном первісної вартості, що виражається у відсотках до первісної (відновної) вартості і звана нормою амортизації.
Як видається, при заподіянні шкоди майну фізичної особи знос необхідно визначати виходячи з реальної ринкової вартості втраченого або пошкодженого майна у зв'язку з відсутністю можливості точно встановити його знос.
Складніше йде справа у разі заподіяння шкоди майну юридичної особи. Може вийти так, що суми зносу ідентичного майна, відображені в бухгалтерській документації, у різних суб'єктів господарювання виявляться абсолютно різними. Пов'язано це з наступним обставиною.
Під амортизацією згідно з Інструкцією про порядок нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів, нова редакція якої затверджена постановою Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства статистики та аналізу і Міністерства архітектури і будівництва Республіки Білорусь від 30.03.2004 № 87/55/33/5 (далі - Інструкція), розуміється процес перенесення вартості об'єктів основних засобів і нематеріальних активів або частини вартості основних засобів на вартість вироблюваних з їх використанням у процесі підприємницької діяльності продукції, робіт, послуг. Зазначений процес включає в себе розподіл раціональним (вибраних організацією самостійно на основі порядку, встановленого Інструкцією) способом вартості, яка амортизується об'єктів між звітними періодами, що становлять в сукупності строк корисного використання кожного з них. За основними засобами, які використовуються у підприємницькій діяльності, строк корисного використання, так само як і спосіб амортизації, визначається самим суб'єктом господарювання з урахуванням вимог Інструкції.
Таким чином, недоамортизированная вартість ідентичного майна у різних суб'єктів може виявитися різною в зв'язку з тим, що вони вибрали різні строки корисного використання основного засобу в рамках таблиці діапазонів строків корисного використання майна, що амортизується (додаток 3 до Інструкції) та способи амортизації. Так, у згаданій таблиці вказано діапазон строку корисного використання для автомобільного транспорту від 0,5 до 1,5 нормативного терміну служби. Відповідно до Тимчасового республіканському класифікатора амортизованих основних засобів і нормативних строків їх служби, затвердженого постановою Міністерства економіки Республіки Білорусь від 21.11.2001 № 186, для легкових автомобілів малого класу загального призначення встановлений нормативний термін служби 7 років. Неважко підрахувати, що діапазон строку корисного використання ідентичного автомобіля у різних підприємств може коливатися від 3,5 до 10,5 років, отже, потерпілі будуть обгрунтовувати свої вимоги різними сумами, відображеними у бухгалтерської документації. В результаті розмір возмещаемого шкоди поставлено в залежність від строку корисного використання та способу нарахування амортизації, обраного конкретним суб'єктом господарювання.
З точки зору бухгалтерського обліку, тут немає ніякого протиріччя. Оскільки сума нарахованої амортизації в свій час була віднесена до витрат на виробництво і витрати на реалізацію продукції, робіт, послуг, тільки сума, що залишилася буде підлягати відшкодуванню. Однак з точки зору цивільного права, виходить, що за одне і те ж діяння (протиправне заподіяння ідентичного шкоди ідентичному майну) підлягають відшкодуванню заподіювача шкоди різні суми. У подібному випадку, вважаємо, заподіювача шкоди розумніше просити у суду про можливість відшкодувати шкоду в натурі згідно ст. 951 ГК або виплатити потерпілому ринкову вартість пошкодженого майна, виходячи з цін на день пред'явлення позову або, на розсуд суду, на день винесення рішення згідно ст. 364 ЦК. А суду слід задовольнити таке прохання у зв'язку з тим, що в цьому випадку буде дотриманий принцип повного відшкодування шкоди і усунуто з правового поля деліктних правовідносин такий чинник, як обрані потерпілим строк корисного використання і спосіб нарахування амортизації. Крім того, вищезгадана Інструкція містить перелік майна, яке не є об'єктом нарахування амортизації (наприклад, озброєння, військова, спеціальна техніка та майно, що у Збройних Силах Республіки Білорусь, інших військах і військових формуваннях; основні кошти державних організацій, що перебувають за кордоном). Однак хоча зазначене майно і не є об'єктом нарахування амортизації, важко собі уявити, щоб воно не піддавалося зносу. Очевидно, його знос просто з тією чи іншою метою не приймається до уваги фінансовим законодавством. Виникає питання: чи можна буде стягнути всю первісну вартість таких об'єктів у разі заподіяння шкоди майну вказаною? З точки зору цивільного права, думається, що ні, оскільки в іншому випадку шкода буде відшкодована не в адекватному розмірі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція Республіки Білорусь. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Мінськ «Білорусь» 1997.
Кримінально - процесуальний кодекс Республіки Білорусь. Прийнятий Палатою представників 24 червня 1999 року. Схвалений Радою Республіки 30 червня 1999 / Оглядова стаття А. А. Данилевича. - Мн.: Амалфея, 2000. - 400с.
Кримінальний кодекс Республіки Білорусь. Прийнятий Палатою представників 2 червня 1999 року. Схвалений Радою республіки 24 червня 1999 року / Оглядова стаття А.В. Баркова. - Мн.: Амалфея, 1999. - 320 с.
Борік С.В. Кримінальний процес. Підручник. Мінськ, 2002.
БРУСНИЦиН Л.В. Правове забезпечення безпеки осіб, які сприяють кримінального правосуддя. М., 1999. с. 82.
Лупінськи П.А. Рішення в кримінальному судочинстві. Їх види, зміст і форми. М., 1976.
Кукреш Л.І. Кримінальний процес: Навчальний посібник. Мінськ, 2000.
Рижаков А.П. Кримінальний процес: Підручник для вузів. - М.: «Видавництво ПРІОР», 1999. - 592с.
Кримінально-процесуальне право РФ. Підручник. Відповідальний ред. П.А. Лупінськи. М., Юрист. 1998.
Кримінальний процес. Підручник. Під загальною ред. А.С. Коблікова. Норма - Инфра, М., 1999.
Кримінальний процес. Підручник. Під ред. Григор'єва В. Н., Химичева Г.П. Юніта - Дана, М., 2001.