(D'Alembert, Jean Le Rond) (1717-1783), французький математик і філософ.
Народився 16 листопада 1717 в Парижі.
У 1730 вступив в Колеж чотирьох націй, після закінчення якого в 1735 отримав диплом правознавця. Юриспруденцією згодом не займався, а почав вивчати медицину. Залишивши і це заняття, вирішив цілком присвятити себе математиці.
У 1740 представив в Академію наук роботу з гідромеханіці, в 1741 був обраний членом Академії, а в 1754 став її неодмінним секретарем. Популярність Д'Аламбера приніс Трактат по динаміці (Traité de dynamique, 1743), в якому був описаний метод зведення динаміки твердих тіл до статиці (т.зв. принцип Д'Аламбера).
У 1746 в роботі Дослідження з інтегрального числення (Recherches sur la calcul intégral) він дав перше (не цілком строге) доведення основної теореми алгебри про існування коренів алгебраїчного рівняння; вирішенням цієї задачі багато років займався Гаус.
У 1747 учений опублікував статтю з теорії поперечних коливань струн, де дав метод рішення диференціального рівняння 2-го порядку в приватних похідних.
Він отримав також важливі результати в теорії звичайних диференціальних рівнянь з постійними коефіцієнтами, ввів поняття межі, в теорії рядів ввів достатній ознака збіжності, що носить його ім'я; розмірковував про теорію ймовірностей («парадокс Д'Аламбера»).
Д'Аламбер працював разом з Д. Дідро над створенням знаменитої Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел (1751-1772, 28 томів). Крім статей з математики та фізики, написав вступну главу - Нарис походження і розвитку наук, в якій дав класифікацію різних областей знання, простежив їх виникнення і взаємозв'язок.
Помер Д'Аламбер в Парижі 29 жовтня 1783.