Карпов А. Ю.
Давид Ігоревич (пом. 1113), князь Володимиро-Волинський, Дорогобужский. Активний учасник та ініціатор міжусобних війн руських князів у кінці XI ст.
Син володимиро-волинського, а потім смоленського князя Ігоря Ярославича († 1060), онук Ярослава Мудрого.
Після смерті батька залишився на положенні князя-ізгоя, позбавленого спадку. За відомостями, наведеними В. Н. Татищевим (їх достовірність не підтверджена), отримав від свого дядька, великого князя Київського Всеволода Ярославича, місто Турів. За іншими даними, перебував у Володимирі на Волині, у свого старшого двоюрідного брата князя Ярополка Ізяславича.
18 травня 1081 разом з князем Володарем Ростиславичем втік до Тьмуторокані і вигнав звідси Ратибора, посадника князя Всеволода Ярославича. У 1083 р. у Тьмуторокані повернувся з Візантії князь Олег Святославич, який князював тут раніше. Він захопив Давида і Володаря, але потім відпустив їх на Русь.
За даними тієї ж Татіщева, близько 1084 Давид, з'єднавшись з Володарем і його братом Васильком Ростиславичами, вигнав Ярополка з Володимира-Волинського. Ярополк звернувся за допомогою до Всеволода Ярославича, і той послав проти князів свого сина Володимира Мономаха. Мономах вигнав Давида і Ростілавічей і повернув місто Ярополку. Саме з цими подіями Татищев пов'язує відомий з літопису грабіжницький набіг князя Давида Ігоровича на місто Олешшя в гирлі Дніпра, на важливому торговельному шляху, що з'єднує Руську землю з Візантією.
За літописом, в 1084 р. Давид напав у Олешшя на «гречники» (тобто купців, які вели торгівлю з Візантією) і відняв у них «все маєток». Всеволод Ярославич, пославши за Давидом, привів його на Русь і, «досить за його так багато безпутства покаравши словесно» (слова Татіщева), передав йому у володіння місто Дорогобуж (на Волині).
Давид Ігоревич не залишив своїх домагання на Володимир-Волинський, на який він, очевидно, претендував як на свою «отчину», і навіть зумів отримати це місто, але лише на короткий час. В 1085 р. волинський князь Ярополк Ізяславич почав війну проти київського князя Всеволода Ярославича. Причиною його виступу, за відомостями (або здогаду?) Татіщева, стала передача Давидові Дорогобужа, на який претендував сам Ярополк. За наказом Всеволода на Волинь рушили полки князя Володимира Мономаха, і Ярополку довелося бігти за межі Русі. У Володимирі ж Мономах посадив на князювання Давида Ігоревича.
Роком пізніше Ярополк повернувся на Русь, уклав мир з Всеволодом і його сином і знову сів на князювання у Володимирі. Проте 22 листопада 1087 Ярополк був убитий (як вважали, вбивцями, підісланими князями Ростиславичами - недавніми союзниками Давида). Очевидно, що тоді ж Давид знову отримав Володимир-Волинський (виразно про це повідомляє Татіщев). В усякому разі, літопис називає його володимиро-волинським князем під 1097 р. і особливо відзначає, що це місто Давид отримав від Всеволода († 1093).
Ймовірно, тоді ж зіпсувалися відносини між Давидом і князями Ростиславичами, Володарем і Васильком, що княжив у сусідній Галицькій землі. Татіщев повідомляє про те, що Ростиславичі розоряли Давидову волость, на що князь скаржився Всеволоду Ярославовичу. За відомостями, наведеними також лише в «Історії Російської» В. М. Татіщева, Давид Ігоревич брав участь у походах руських князів до Польщі (1088 р.) і на грецьке місто Корсунь у Криму (1095), а в 1096 р. разом з Володимиром Мономахом і Святополком Київським облягав місто Стародуб, в якому зачинився князь Олег Святославич Чернігівський.
У 1097 р. разом з іншими князями Давид брав участь у Любецькому з'їзді руських князів; за укладеним тоді договором за ним було закріплено місто Володимир-Волинський (В. М. Татищев додає до цього також «Луцьк по Горинь»). Князі домовилися про спільні дії: «Так нині отселе будемо в одне серце і будемо дотримуватися Руську землю; кожен так тримає отчину свою» і цілували на тому хрест. Проте сталося так, що саме дії Давида Ігоревича призвели до негайного порушення Любецького світу і поклали початок кровопролитної міжусобної війни.
Разом з князем Святополком Ізяславовичем Київським Давид відправився з Любеча до Києва. Тут, за намовою своїх чоловіків Туряка, Лазаря і Василя, він став намовляти Святополка проти князя Василька Ростиславича Теребовльского: нібито Василько об'єднався проти них з князем Володимиром Всеволодовичем Мономахом і вони мають намір відняти їх володіння - у Святополка Київ, а в нього, Давида, Володимир -Волинський. При цьому Давид відкрито звинувачував Ростиславичів у загибелі Святополкових брата Ярополка Ізяславича у 1087 р. 4 листопада 1097 Василько також прибув до Києва (прямуючи додому з Любеча). 5 листопада він був запрошений до Святополка і зрадницьки схоплений на княжому дворі. На наступний день Давид, побоюючись нерішучості Святополка, відвіз Василька у ближній до Києва місто Білгород і там злочинно засліпив його, після чого перевіз ледь живого князя у Володимир-Волинський, де посадив під варту.
Звістка про це нечуване злочин стало причиною нової війни: Володимир Мономах, Давид і Олег Святославичі рушили війська проти Святополка; Святополк відрікся від злочину, звинувативши у всьому одного Давида Ігоревича. Князі погодилися примиритися зі Святополком за умови, що він почне війну проти Давида. Давид, у свою чергу, спробував заручитися підтримкою Василька, якого тримав у полоні у себе у Володимирі, запропонувавши йому деякі волості (Всеволож, Перемишль або Шеполь), але не Теребовль.
У розпочатої міжусобній війні російські князі переслідували виключно свої корисливі цілі, то і справа змінюючи союзників і вступаючи в різні коаліції один з одним. Після Великодня 1098 (що припала на 28 березня) Давид рушив до Теребовлю, бажаючи зайняти його. Однак у Бузька його зустрів Володар, брат Василька; Давид не зважився на битву і зачинився в Бузька. Володар домігся видачі Василька, після чого між князями було укладено мир, а Давид повернувся у Володимир. Тієї ж весни Володар і Василько почали війну проти Давида, приступом взяли місто Всеволож і перебили в ньому жителів. Давид зачинився у Володимирі. Підступивши до міста, брати зажадали видачі Туряка, Лазаря і Василя. Під тиском городян Давид видав Лазаря і Василя (Туряк втік до Києва), після чого між князями було укладено мир. У подальших подіях Давид Ігоревич і князі Ростиславичі виступають вже як союзники один одного.
Тим часом війну з Давидом почав його колишній союзник Святополк Ізяславич Київський, як виявилося, сам претендував на волинські й галицькі землі. Дізнавшись про це, Давид звернувся по допомогу до польського князя Владиславу I Герману (1079-1102), але поляки обдурили його: взяли у нього 50 гривень золота, а самі вступили в переговори з Святополком. Давид зачинився у Володимирі. Святополк облягав місто протягом семи тижнів і змусив Давида покинути його. 9 квітня 1099 Святополк увійшов у Володимир, а Давид утік у Польщу.
На цьому, однак, військові дії не закінчилися. Святополк почав війну з братами Ростиславичами, маючи намір відібрати у них Галицьку землю. У битві на Рожни полі (у Звенигорода Галицького) військо Володаря й Василька Ростиславичів завдало нищівної поразки Святополку. Той відступив до Володимира, залишив у ньому свого сина Мстислава, іншого свого сина Ярослава послав за допомогою до угорців, а сам пішов до Києва. Угорське військо разом з князем Ярославом Святополчича обложило Перемишль, в якому зачинився князь Володар Ростиславович. Там же знаходилася і дружина Давида Ігоревича, залишена ним у свого теперішнього союзника. Сам Давид на той час повернувся з Польщі. Він зумів знайти собі нового сильного союзника - половецького хана Боняка, у попередні роки не раз плюндрували руські землі. За словами літописця, у Давида було всього 100 чоловік, у Боняка - 300, і тим не менш вони вирішили напасти на угорське військо, що налічує нібито 100 тисяч чоловік (явне перебільшення). У битві біля Перемишля угорське військо було майже повністю винищено; за відомостями того ж літописця, тут загинуло до 40 тисяч угорців. Давид зайняв Червен і Сутейск і обложив Володимир-Волинський, в якому зачинився Мстислав Святополчича. Облога відрізнялася запеклістю: Давид «часто пріступавше» а мешканці міста відбивалися, так що «ідяху стріли, акьі дощ». Однією з стріл на смерть був вражений знаходився на міській стіні князь Мстислав Святополчича. Святополк послав проти Давида свого воєводу Путяту; до нього приєднався і луцький князь Святослав (Святоша) Давидович, майбутній князь-чернець і шанований святий. Між іншим, Давид перш уклав договір зі Святошею, проте луцький князь порушив угоду і схопив Давидових чоловіків. 5 серпня 1099, опівдні, Путята раптово напав на військо Давида, що розташувалося у Володимира-Волинського. Давид і його воїни в цей час, за російським звичаєм, відпочивали, так що виявилися повністю беззахисні. Давид утік у Половецьку землю, де знову зустрівся з Боняком. Об'єднане російсько-половецьке військо рушило до Луцька, обложило місто і змусило Святошу піти у Чернігів до батька. Давид зайняв Луцьк, звідки рушив до Володимира-Волинського. Залишений Путята посадник князя Святополка Ізяславича втік з міста, і так Давид знову захопив Володимир.
Проте його останнє князювання у Володимирі тривало менше року. 30 серпня 1110 у Витичева відбувся з'їзд князів, на який був викликаний і Давид. Він сам просив князів прийняти його: «Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитися на свої образи» - такі його слова, звернені до князів, наводив на з'їзді князь Володимир Всеволодович Мономах. Однак сформулювати свої «образи» перед усіма князями Давид не зміг. Старші князі - Святополк Київський, Володимир Мономах і Олег і Давид Святославичі - радилися щодо майбутньої долі Давида, однак сам Давид на цю раду допущений не був. У результаті князі вирішили відібрати у Давида Володимир, «тому що, - як було сказано ними, - встромив ти ножа в нас, чого не було в Руській землі». Давидові були залишені Бузьк, Острог (якщо це не одне місто - Бузький Острог), а крім того, Святополк передав йому Дубен і Чорторийськ на Волині, а Володимир Мономах і князі Святославичі - по 200 гривень: свого роду відступне за відмову від Любецький угод, скріплених їх хресним цілуванням. Пізніше Святополк передав Давидові ще одне місто на Волині - Дорогобуж, в якому Давид і став княжити.
Навесні 1111 Давид Ігорович брав участь у спільному поході руських князів проти половців. Князі «доідоша граду Осенева і Сугрова, [і] вземше веже половечские, і бішася з половці на Салне ріці місяця березня в 24-й день, і переможеш половцями російські князі». Це остання звістка про військові дії князя.
Князь Давид Ігоревич помер в Дорогобужі 25 травня 1112 Він був похований 29-го числа того ж місяця у церкві Святої Богородиці Влахернської Кловського монастиря (поблизу Києва).
Список літератури
«Повість временних літ»; літописі: Лаврентіївський, Іпатіївський.
Татищев В. Н. Історія Російська. Т. 2.