Стара лiтаратура 10-15 століття
Усю нашу лiтаратура можна падзялiць на стару (та канца 18-га століття) i
нову (пекло пачатку 19-га століття та астатняга годині).
Стара лiтаратура крейди y сваiм развiццi Чатир важнейшия перияди, перше
(10 - 12 століття), калi y їй пераважалi царкоyния розчини y балгарскай мове з
нязначним пазнейшим Відпливаючи наша Мови; другi - (13-14 століття), калi наша
мова зрабiлася дзяржаyнаю у Вялiкiм княстве Jliтoycкiм i yвайшла y широкi
лiтаратурни yжитак; трецi (15 - 16 століття), калi стара лiтаратура дасягла
найбуйнейшага yзросту; чацверти (17-18 століття), калi яна стала падупадаць i
зусiм заняпала.
ПЕРША ПЕРИЯД (ЦАРКОУНАСЛАВЯНШЧИНА)
10-12 століття
Пачатак слов'яно-кiрилаyскага пiсьма. Лiтаратура y нас стала развiвацца пад
Відпливаючи вiзантийскае культури. Дзеля палі палiтичнае i гандлевае карисцi,
Вiзантия намагався пашириць палю культуру на славянсiя пляменнi. Грецкiя
мiсiянери, з дапамогаю свойого yрада, наварачвалi паyдзенних слов'ян, балгар
i сербаy, на вiзантийска-хрисцяянскае веравизнанне i цераза Царква шчапiлi
iм вiзантийшчину. Набаженства для ix адпраyлялi толькi y грецкай мове.
Пасла, аднак, Вiзантийскi yрад, жадаючи пашириць палі палiтичния iнтареси
i на заходнiх слов'ян, даручиy вучонаму мiсiянеру - греку Кiриле, умеyшаму
i па-слов'янську, злажиць слов'янську абетку (альфабет) i перакласцi
царкоyния кнiгi з грецкае Мови на слов'янську. Рабiлася гета дзеля таго,
што заходiя слов'яни критим годинах перанялi yжо Римського-хрисцiянскае
веравизнанне з набаженствам у незразумелай iм лацiнскай мове. Заводзячи
адправи для ix у славянскай мове, лягчей можна було перамагчи лацiнскiх
духаyнiкоy, правадзiyших у Mapaвii, аб якой iшла тади праворуч, палігичния
iнтареси Нямеччини, працiyнiци Вiзантиi. Кiрила, Як думаюць, у 862 Годзе
злажиy таку абетку, на yзор грецкага, а часткаю сiрийскага i iyдзейскага
альфабету, звану пекло яго iм `я кiрилiцаю, i зpa6iy першия славянскiя
пераклади царкоyних кнiг для мараyскiх слов'ян, но y мове слов'ян
македонскiх, бо сам биy пологах з Салонiк i змалку наyчиyся там гета мови.
Вучнi Кiрили, па яго смерцi, палiтичнимi падзеямi yцякаць з Mapaвii,
захопленай угорцамi, перанеслi палю дзеяльнасць у Балгарию. Iмi, а пазней
балгарскiмi духаyнiкамi i свецкiмi пiсьменнiкамi, на працягу 9-10 століття,
калi yжо развiвалася балгарская культура y нациянальнай мове, було
зроблено многа перакладаy з грека-вiзантийскае релiгiйнае i свецкае
літаратури на балгарскую мову.
У критим пані годині y паyдзенних слов'ян, галоyним чинам - сербаy, яшче болей за
кiриліцу була паширана інша слов'янська абетка, якую завуць глаголiцаю i
якая падобна та кiрилiци i так грецкага альфабету. Яе паходжанне навуци
няведама. У заходнiх пані слов'ян пришчапіyся лацiнскi альфабет, больш-Менш
Редагувати шкірним народам Водла гукаy палі мови.
Пачатак пiсьменнасці у нашим кpai. Грецкiя мiсiянери, у 10 століття, а можа, i
раней, сталi привозiць слов'яно-балгарскiя пераклади грецкiх кнiг у Kiey i
y наш край. Тутейшия людзi з багатих класаy, приняyши хрисціянскае
веравизнанне, сталi вучицца читаць i cпicваць ix, з чаго i Пача y нас
пiсьменнасць, Як уменiе читаць i пiсаць. На працягу 10-11 століття яни
каристалiся, найбільша гатовимi привознимi перакладамi. Самастойних
перакладаy бадан зусiм не було. Надав cпicay, зроблення з привозних
перакладаy у нашим кpai, блiзу НЕ захавалася з таго годині. Магчима, аднак,
што яни пагiнулi. Найстарейшим такiм нашим крайовим рукапiсам лiчицца цяпер
Тураyскае Евангелле 11-га століття, випадкова знойдзенае y м. Турава Менскай
губернi y 1865 Годзе. Виключна рукапісния кнiгi билi y нас аж так канца 15
століття. Перапiскаю кнiг займалiся спачатку пiсьменния людзi з аристакратиi:
адукавания манахi, княгiнi, а пасли з'явiлiся пiсци-прафесiянали.
Спiсваць тади кнiгi було важка i марудна. Пiсалi так званим статутів:
буйнимi, просталінейнимi i нязвязанимi лiтарамi з роyнай адлегласцю памiж
ix i памiж асобних слоy. Материял, на якiм пiсалi, биy дарап. Пiсалi на
пергамiне: так звали цялячая Скура, вирабленая асаблiвим спосабам.
Пергамiн куплялi y грекаy i немцаy i толькi значная пазней наyчилiся рабщь
самi. Кнiга була редкаю i дарагой з'яваю, даступнаю толькi багаті людзям
i yстановам, Як церкви i монастир. У Полаччине першаю ведамаю з гicтоpриi
культурнаю дзяячкаю, працаваyшаю над паширеннем кнiг i наогул асвети, була
князеуна Прадслава Полацкая, хрисцянскае iм `я якой Апрасiння. Радзiлася яна
y пачатку 12-га століття. Даводзiлася yнучкаю князю Усяславу Чарадзею. Яна
заснавала жаночи монастир, у якiм галоyним заняткам манашак було спiсванне
кнiг i навучанне дзяцей. Многа кнiг перапiсала i сама Прадслава. 3 яе iмем
звязано iм `я i нашаго Першагена гiстаричнага мастаки - Лазара Богуша,
полацкага майстра, зрабiyшага y 1161 Годзе для Прадслави незвичайна
мастацкi криж. Увесь криж абкладзен залатимi i пазалачванимi лiстамi,
усипаний дарагiм кам'яним i перлів; на iм зроблено дваццаць невялiчкiх
абразкоy з вiзантийскай перагародчатай емалi, причим рука складзена з
самих дробненькіх каменьчикаy i виглядае зусiм Як живая.
Пачатак самастойнага пiсьменства. Перакладанае пiсьменства падрихтавала y
нас грунт для развіцця самастойнага пiсьменства, дало яму Гатов кнiжную
мову i лiтаратурния yзори. Мова привезених до нас слов'яно-балгарскiх кнiжак
була тади блiзка та Мови кривiчоy, биyших асноваю наша нациi. Як Нейко
Частка хрисцiянства i азнака вишейшае культури, яна легка пришчапiлася y
пiсьменстве Першагена перияду славянскiх княстваy па вялiкiм водним шляху з
варагаy у грекi, а y критим лiку iy наших княствах. Аднак ужо першия
тутейшия перапiсчикi yносiлi y яе асаблiвасцi палі мови. Яшче больш гетих
асаблiвасцей увайшло y яе з развiццем самастойнага кieycкaгa i нашаго
пiсьменства. Далею мова тутейших пiсьменнiкаy настолькi рознiцца пекло
слов'яно-балгарскай кнiжнай Мови, што яе пачинаюць зваць слов'яно-рускаю
мова у сувязi з палiтичним назвемо кiе yскага княства, арганiзаванага
варагамi-русамi i пашираyшага палі палiтичния iнтареси i перанятия y
Вiзантиi i Балгариi культурні та yпливи на yсе княстви па водним шляху з
варагаy у грекі. Узори лiтаратура, на якiх развiвалася наша самастойнае
пiсьменства, вiдаць з простага пералiчення тих балгарскiх перакладаy з
грецкае Мови i некатора больш-Менш аригiнальних балгарскiх твораy, што
билi прiвезени y Kiey iy наш край. 1) Найбільший билi паширани царкоyния
кнiгi i наогул духоyния розчини: Евангелле, Псалтир, апiсаннi жицця
хрисцiянскiх святих, пропаведзi i паyченнi, зборнiкi пабожнай лiрикi i р.
д. 2) Свецкая лiтаратура прийшла y значная меншим лiку, Як релiгiйния
розчини. Сюди належаць кронiкi i повесцi. У кронiках гутарка пачиналася пекло
стварення світла, викладаyся кароткi пераказ бiблiйнай гicтopиi, тади
змяшчалася гiстория старих гаспадарстваy i за нею ужо - гiстория Вiзантиi.
Повесцi билi Таксамо з гiстаричним зместам. У повесцi аб Аляксандр
Македонскiм змяшчалiся i гiстаричния факти i розния байкi аб паходах i
геройства гетага Цара, напiсания y паyчальним тоні. Вось у геткай мове i
yзгадаваyшися на геткiх візерунках лiтаратура распачалi Наші першия
пiсьменнiкi палі самастойнае пiсьменства. Тут яшче важлива адзначиць, хто
билi першия пicьмeннiкi. Найчасцей iмi билi тади людзi багатих класаy,
пайшоyшия y манахi i Найбільший адданния вiзантийска-хрисцiянскай культури.
Сваею нациянальнаю культураю, жиyшаю у народних Звичай i вуснай народнай
творчасцi, янi пагарджалi. У народним жиццi бачилi толькi богапрацiyнае i
дзiкае паганства. Служiлi iнтаресам Царква i дзяржаyнага ладу, якi
з'яyляyся апекуном Нова культура. Дзеля таго ix першия самастойния розчини
напiсани y мове прачитаних iмi кнiг з мiмавольнаю дамешкаю сваiх народних
слоy i зваротаy, поyни перайманняy з гетих кнiг i НЕ адбiваюць тагачаснага
народного жицця.
Першия пiсьменнiкi. Самастойнае пiсьменства iснавала y нас ужо y 11 століття,
но видатния пiсьменiкi ведів y гicтopиi толькi з 12-га століття. Меркаваць
аб агульним становiшчи нашаго пiсьменства y тієї годину ми можам толью
приблiзна, бо вельмi мала захавалася старих твораy, аб некатора пані
пагiнууших есць толькi маленькiя yспамiнкi y дайшоyших щоб і нас творах. У
Смаленскiм княстве першем прадстаyнiком самастойнай iдейна-лiтаратурнай
творчасцi биy Клiмент Смаляцiч. Ен биy архiреем, жиy у першай палавiне
12-га століття. Чи не дужа даyно знайшла «Пасланне», якоє ен пicay нейкаму
свяшченнiку Хоми. Хома вiнавацiy Клiмента Смаляцiча y критим, што ен любiт'
удаваць з сябе фiлосафа i пiша не на Аснова твораy хрисцiянскiх
пiсьменнiкаy, но пекло 0мiра (Гамеро), Аристоцеля i Платона. Клiмент
Смаляцiч баронiцца, гавориць, што ЄП не шукаю людський слави, пагарджае
багаццем i клапоцца толькi аб жиццi на критим Свеце; а тое, што Хома палiчиy
за iдеi паганскiх пiсьменнiкаy, ен званий алегарична-сiмвалiчним
тлумаченнем бiблiйних i евангельскiх гiсторiй. Далею у «Пасланнi»
змяшчаюцца приклади такiх тлумаченняy у формі питанняy i адказаy, причим
вiдаць перайманне вiзантийска-балгарскае царкоyнае лiтаратура. В іншої
палавiне 12-га століття iy пачатку 13-га жиy у Смаленску другi видатни
кнiжнiк - Аyрам Смаленскi, дзеяльнасць якога апiсана яго вучнем Ахремам.
Аyрам Смаленскi биy вялiкi красамоyца i мастак у маляyнцтве. Ен адчинiy
таку школу, што адбiy ycix вучняy у смаленскага духавенства. На яго
пропаведзi схадзiyся yвесь горад. За сiмвалiчнае тлумаченне хрисцiянскiх
кнiг духавенства абвiнавацiла яго y epaci i пацягнула y суд, но ен здолеy
абаранiцца. Тураyскае княства дало y пiсьменстве знамянiтага Кiрилу
Тураyскага (1130-1182 рр.).. Син багатих бацькоy, здольни пекло природи,
вельмi адукавани i начитани, ен зжиy свій вік манахам-аскетам, над канец
жицця биy архiреем у Турава. Гета биy цiкави тип наша iнтелiгенциi 12-га
століття, сліпа пераняyшай iдеалогiю iнтелiгентаy Вiзантиi. Ен биy праyдзiви
Пает, но здольнасцi палі аддаy виключна царкоyнай творчасцi. Аб народним
жиццi таго годині ми можам у яго даведацца толькi там, дзе ен ганьбiць яго
за паганства i при гетим спамiнае тієї цi iнши Звичай. Так, ведаючи аб
анiмiстичним поглядзе народу на раслiни, ен цешицца, што з паширеннем
хрисцiянства «ужо бо не назвуться богом дереви ...». У адним месци,
пералiчаючи гpaxi людзей, ен призначае пятнаццатае митарства критим
грешнiкам, якiя на гетим Свеце «баснi бають». У лiку благiх i бридкiх
спраy, пекло якiх треба адступiцца, ен званий русальния святкаваiнi. У ідної
пропаведзi ен мiмавольна адзначае, што народ не Вотт любiy хадзтць у
хрисцiянскiя церкви i р. д. Уславiyся ен якраз cвaiмi пропаведзямi, якiя
пicay у формі «слоy», «паyченняy», на-Мастацкая пера-маючи лiтаратурния
спосабам вiзантийскiх прапаведнiкаy. Перайманне гета адбiлася НЕ толью у
формі, но Надав у вибари ТЕМ.
ДРУГI ПЕРИЯД (ПАДГАТАВАЛЬНАЯ ПАРА) 13-14 століття
Лiтаратурная мова гетага перияду. «Дзьвіна скаламуцiлася, бо на їй
з'явiлiся лiтоyци »- так уяyляy сабе y канц 12-га століття лiтоyска-кривіцкiя
адносінии Пает кiеyскага пiсьменства, якi пашираy свій патриятизм i на тия
землi, на якiя старалiся пашириць палю зверхнасць кieycкa-рускiя князi.
Критим годинах напяредаднi страшнай татарскай навали зграя саме Kieycкae
княства; у першай палавiне 13-га століття татари зруйнавалi яго. А
лiтоyска-кривiцкiя адносiни yжо мелi палю доyгую гiсторию i визначалiся НЕ
аднимi войнамi, а i досиць широкiм культурним знаемствам. Цяпер жа розпад
некалi прасторнага i магутнага Тураyска-Пiнскага княства на некалькi
дробових i слабких княстваy, татарскi перапалох, заyзятае Змагання праці з
капiталу у старої Полаччине i шмат iнших причин палажилi пачатак
арганiзациi будучага Вялiкага княства Лiтоyскага, у складзе якога
змясцiлася маленька i яшче зусiм малакультурная Жмудзь (етнаграфiчная
Лiтва) i вялiзния прастори наших земляy, меyших значная вишейшую культуру.
i вось, з аднаго боку, спинiлiся кiеyска-рускiя yпливи на Наші княстви,
Kiey перастаy Биць для ix перадавальнiкам вiзантиiскае культури i
даyнейшим асяродкам лiтаратура y царкоyна-славянскай i слов'яно-рускай
мове. Царкоyнаславянскi елемент нашаго пiсьменства пачаy трацiць тое палі
значенне, якоє меy ен у 12 століття. Дий наогул війни i paзpyxi i yся
палiтичная абстаноyка НЕ сприяла развiццю лiтаратура y гетим годині. А
елемент народнае Мови пачаy здабиваць, такiм чинам, велику магчимасць
пранiкаць у пiсьменства. Царкоyнаславянская кнiжная мова мярцвее i робiцца
yсе Менш зразумелаю Широкий народним масам, а живая народна гаворка yсе
больш вицiскае яе, асаблiва y канцилярскiм пiсьменстве, грамотою i актах.
Гета кiдаецца y вочи, калi прасачиць мову нашiх полацкiх i смаленскiх
грамотою за 13-14 століття. 3 другога боці, лiтоyскiя князi пераймаюцца наша
культураю i мова, асаблiва дзецi матако-кривiчанак i тия, катория yвесь
століття зживалi на насадах наших княстваy i прималi релiгiю грецкага визнання
(Якая Таксамо y сувязi з палiтичним назвемо Kieycкaгa гаспадарства стала
звацца «рускаю» Віра). Жмудський мова НЕ магла зрабiцца
Лiтаратурна-дзяржаyнаю у Вялiкiм княстве Лiтоyскiм, бо у пачатку яго
арганiзавання яна йшче i пiсьма свойого НЕ крейди. i лiтоyскiя князi сталi
каристацца y сваiх канцилярскiх справах наша кнiжнаю мова, причим яе
народні елемент биy для ix шмат блiжей, чимся елемент царкоyнаславянскi,
чужи iм i з веравизнальнага боці. Пiсци князя yскiя випрацоyвалi мову у
гетим народним кiрунку. За князямi iшлi дружиннiкi, двір, адмнiстрация, i
наша мова пачинае панаваць у панскiх класах жмудзiнаy. При Ольгердзе
(Княжиy 1345-1377 рр..) Афiциял'на сцвярджаецца яе дзяржаyнае значенне. А y
1501 вiленскi прелат Еразм Вiтелi казаy римскаму татові y гета справе
так: «Лiтоyци маюць уласную мову. Альо дзеля таго, што русiни живуць у
пасяродку дзяржави, усьо звичайна каристаюцца ix мова, бо яна далiкатная i
больш легка ». У їй пiсалiся yсе акти не толью для жихароy наших
правiнций, но i для Жмудзi, так што да нас не дайшло нiводнага
дзяржаyнага дакуманту у лiтоyска-жмудскай мове. У 14 віці наша мова,
мяркуючи па лiтаратурних пам'ятках, ужо крейди y сабе yсе тия фанетичния i
марфалатчния асаблiвасцi, якiя характаризуюць яе цяпер. Слоyнiк i
сiнтаксiс яе змянялiся i далей.
Письменства другога перияду. Видатних самастойних лiтаратурних твораy з
гетага годині ми не відаємо. Треба думаць, што iх i не було, принамсi, такiх,
што зрабiлi б значнае yражанне на широкiя коли сучаснiкаy, з'явiлiся б
вiдним етапам гiстарична-культурнага развiцця y нашим кpai. Без належно
глибокага даследвання наша гicтoриi, якога дагетуль Немає i не було нi y
расiйскiх нi y польських вучоних, важка витлумачиць факт такога
лiтаратурнага yбоства на працягу двох вякоy, асаблiва калi раней ужо билi
y нас такi пiсьменнiкi, Як Кiрила Typaycкi цi y аднамоyним з намi
кiеyскiм пiсьменстве - аyтар «Слова а палицю Iгаравим». Адгадку приходзiцца
шукаць толькi приблiзна y критим, што при адсутнасцi широкае асвети y кpai i
при виключна рукапiсним спосабам паширення кнiг стария лiтаратурния
традициi ненароднага пiсьменства, жиyшия сярод жменi людзей, легка i Хутко
знiшчилiся з пераменаю палiтична-культурних абставiн. Нови iдеi з захаду
яшче НЕ маглi дахадзiць. Змагання класу пакриyджаних з криyдзiцелямi, якоє
маглів б спарадзщь iдейна-лiтаратурную творчасць, не було y настолькi
вострай формі y пачатковим працесе жицця y новаyтвораним гаспадарстве. I
людзi, замкнутия y рамках палею культури таго даyнага годині, не маглi
ствариць видатних лiтаратурних речаy. Магчима, аднак, што i билi яни, хоць
i НЕ такога yжо важнага агульна-грамадскага значення, но, не паширания y
свій час так, Як пазней сталi паширацца друкавания кнiгi, яни ва ycix
сваiх спiсках пагiнулi. 3 таго, што захавалася, найперш 13 століття могуць
характаризаваць такi юридичния памяткi, Як: «Смаленская тарговая праyда»
(1229 р.), «Умова Гердзеня, князя Полацкага i Віцебскага, з мiстрам
крижацкiм »(1264 р.),« грамотою архiрея Полацкага Якава та немцаy »(1300
р.) i iнш. Гетия дакуманти адбiваюць працес развiцця наша стара
лiтаратурнае Мови y яе паступовим приблiжаннi пекло царкоyнаславяншчини та
народнае гаворкi; апроч таго, яни паказваюць нам адносiни памiж нашим
краєм i нямецкiм i даюць магчимасць меркаваць аб тагачасним гандлевим i
праyним жиццi. Так, у «Смаленскай тарговай праyдзе» знаходзiм геткую
расценку каліцтво людзей НЕ аднаго класу: «Оже yб'ють вольнага людини,
платiтi за голову 10 грiвен срібла ... а за холопа грiвна срібла ». У
Гердзеневай Умова-грамаце читаем: «Немечькому гостю в Полочьскую хвиле
exaтi i торгувати, купiтi i продатi,-такоже полочанам i Вздiблянiну хвиле
гocтiтi в Piгy i на Готьскi берег ». 3 канца 13-га століття захаваyся i Псалтир
(1296 р.), якi y палею мове травні Немає асаблiвасцей народнае кривцкае
мови. 14 століття характаризуецца Таксамо граматамi, причим пекло яго дайшло НЕ
дзесятак грамотою, Як пекло 13-га століття, а yжо колькi дзесяткаy. iy гетих
грамотою ми знойдзем цiкавия драбнiци тагачаснага жицця, прикладам, у
«Тарговай умів Ригi з Полацкам» (1330 р.) законні спосабам важання воску
апiсваецца так: «А мова пускацi на товар, а колi товар на стану станеть,
отступi інш, а рукою НЕ прiймай ... А весiтi чiстий віск, без підстави,
без смоли, без сала - як верх, так i ППЗД ». Грамотою з'яyляецца вiдам
юридичнае лiтаратура болів широкага, дзяржаyнага значення, падобним та
цяперашнiх манiфестаy, афiцияльних пiсьмаy вишейших свецкiх i духоyних
адмiнiстратараy, дипламатичних нот i р. д. Акти ж з'яyляюцца юридичнимi
запiсамi випадкаy з жицця грамадзян: судовия викi, духоyнiци, дакуманти y
справе маемасцi i р. д. Актаy 14-га століття i пазнейших вякоy захавалася y
різни Архiв сотнi тисяч. Яни даюць шмат каштоyнага материялу для
вивученiя нашаго старога жицця y яго битавих з'ява, а таксамо i для
вивучення Мови, бо найхутчей у гетим вiдзе пiсьменства, сярод шаблонних
зваротаy канцилярскае Мови, можна знайсцi i вельмi редкiя битавия народния
слова y апiсаннi актавае справи. Ужо y самих старих актах пераважае
елемент живой Мови народу; у адним наданнi 14-га століття читаем: «Се аз, раб
божий Iван Нiконовiч Деменьтеев син, відходячи сього світу, дав есьмi святий
троцi тpi місця ролейная на велiком полi, та ніженьки, та луг на Полота,
та город ... »3 14-га століття Таксамо захаваyся спис Псалтир i некалькi
cпicay Евангелля, зроблення у нашим кpai, мова якiх приблiжаецца та
народнае мови. Такiм чинам, наша народна мова y Найбільший чистим виглядзе
yвайшла y пiсьменства найперш цераза юридичную лiтаратура.
ТРЕЦI ПЕРИЯД (Залата ПАРА) 15-16 століття
Агульная характаристика гетага перияду. 3 канца 14-га століття, пасли таго, Як
князь Ягайло ажанiyся з польскаю Каралья yнаю Ядвiгаю (1386 р.), Вялiкае
княства Лiтоyскае yваходзiць у блiзкiя палiтичния адносiни з Польшчаю.
Ягайло ахрисцiyся сам i ахрисцiy свій биyши дагетуль у паганстве
лiтоyска-жмудзiнскi народ у хрисцiянскую віру римскага визнання, у якiм
визнаннi биy i народ польскi Культура y Польшчи зграя вишей, чимся y
Вялiкiм княстве Лiтоyскiм, i вось дзеля палiтичнай блiзкасцi та Польшчи
yсяго нашаго гаспадарства, а релiгiйнай блiзкасцi яго жмудскай часткi,
польскiя yпливи пачинаюць плисцi щоб і нас, асаблiва y 16 століття. Вялiкi князь
Лiтви биy разам i Каралья Польшчи, дзеля таго дзяржаyни лад жицця Лiтви
набiраецца асаблiвасцей дзяржаyнага ладу жицця Польшчи. Лiтоyская
аристакратия i шляхта гоніцца за польскаю аристакратияй i шляхтай. У руках
магнатаy сабралiся каласальния багаццi, а шляхта вимагала сабе yсе великих
i великих праy пекло свойого князя-Каралья. Нявольнiцкае паддаванне перад
польскаю культураю з годинах примушае багатих людзей аддаваць палі дзецi y
польскiя школи, i паля нациянальная школа гiбне y занядбаннi пекло ix.
Вишейшае духавенства складаецца виключна з аристакратаy i буржуазii, а
материяльни дабрабит усяго духавенства разам залежиць пекло дзяржави i пекло
багатих людзей, - i нациянальная культура y духавенстве Таксамо НЕ
развiваецца. Тади з'яyляюцца, Як псiхалагiчни пратест, Як настрій
незадаволення, iдейна-грамадзянскiя iмкненнi y вихадцаy з бяднейшай часткi
мясцовай буржуазii i дробнай шляхти, асаблiва y тих, што iмелi магчимасць
пазнаемiцца з новимi iдеямi Захаду. А гетия магчимасцi адчинiлiся iзноy пані
цераза Полинчу,. якая сама жила yпливамi заходнеримскае культури. I вось, у
асобі випадкова трапiyшага за гранiцу i здабиyшага там адукацию купецкага
сина, Скарини, приходзiць до нас гуманiзм цi адрадженне, якоє було на
Захадзе живим пратестам супроць аскетичнага iдеалу сяреднiх вякоy,
пригнятаyшага асобі чалавека. Гуманiзм улiy нові, свежия ручаi y
затхласць нашаго жицця пачатку 16-га століття. Дальш Заходне yрапейская
рефармация, знайшоyшая y нас АПЕК спачатку у некатора каралеу i князеу,
Як нова мода, Як добрі тон, ставіцца бідним шляхцiцам Цяпiнскiм i iншимi
блiзкiмi яму па сацияльнаму становiшчу людзмi на грунт сацияльни, хоць i
робiцца гета, дзеля адсутнасцi веди y сацияльна-еканамiчних справах,
нясведама, пачуццем. Toe пачуцце виклiкае iдейна-лiтаратурную творчасць у
релiгійна-асветним кiрунку. Iдеi ширацца i виклiкаюць агульнае ажиyленне
грамадскае думкi. 3'яyляюцца пiсьменнiкi, якiя адбiваюць яго y свaix
творах. Прапагандзе нових iдей, а критим самим i агульнаму ажиyленню вельмi
памагае друк, Магутни з'ява культури, яю распачинаецца y нас гуманiстам
Скаринаю. 3аходнiя yпливи адбiлiся i на лiтаратурнай мове гетага перияду.
Спачатку, у 15 століття, яна зусiм мала адрознiваецца пекло народнае Мови,
разумеецца, не ва ycix вiдах пiсьменства i творах аднакова. У царкоyних
кнiгах царкоyнаcлавяншчину ратуюць веравизнальния традициi, хоць i НЕ
заyседи. У iнших свецкiх i духоyних творах, у 16 століття, знiкаюць
царкоyнаславянiзми, но затое растуць паланiзми i Заходне Еyрапейскiя
слова для азначення нових разуменняy, якiя НЕ маглi абисцiся з нашим
народним слоyнiкам. 3 буйним ростам разнастайнай лiтаратура, пiсанай у їй
гетим годинах, при яе yживаннi iy законах, iy дипламатичнай перапiсци, iy
урадовим дзелаводстве, iy приватнай перапiсци грамадзянства, у Соймах i
ратушах, - iдзе, аднак, яе yсебаковае випрацаванне. I яна робцца, до канц
16-га століття, багатаю на слова i звароти, при гетим гiбкаю i пригожаю,
високаразвiтою культурнаю мова, з цвердимi, агульнимi, абавязковимi для
ycix правiламi пpaвaпicy. Афiцияльнае полі яе паширення було пацверджана y
Лiтоyскiм Статуце, дзе загадвалася, што пicap земскi травні пiсаць вусі лiсти,
випiси i позв «па-Руську» i «русюмi» (кiрилаyскiмi, а не лацiнскiмi)
лiтарамi. Термiн яе «руская» мова, якi yвайшоy до нас з Kiевa у сувязi з
палiтичним назвемо кiеyскага княства, арганiзаванага варагамi-русамi i
лiтаратурна yпливаyшага на нас у даyни годину, так i застаyся iy лiтоyскiм
периядзе наша гicтopиi. Скарина називаy сябе русiчам, Цяпiнскi -
русiнам,) а yжо некатория нашi пiсьменнiкi 16-га століття завуць сябе
лiтвiнамi, iзноy пані y сувязi з палiтичним назвемо гаспадарства. Адгетуль
Пані летапiси Вялiкага княства Лiтоyскага, пiсания y наша мове, завуцца
«Лiтоyскiмi», а на маскоyскiх кнiгax, перакладзених у даyни годину з наша
Мови, пiсалася, што пераклад «з лiтoycкaгa мови». Разглядаюча лiтаратура
15-16 століття, треба мець на yвазе, што 15 століття - гета яшче століття рукапiснага
пiсьменства, пара yзрастання, падрихтавання лiтаратурнай дужасцi, а yжо y
16 віці гетая дужасць можа праявцца i праяyляецца. У 15 віці далей
развiваецца, з новимi yпливамi, юридичная лiтаратура, виходзяць пераклади
духоyних твораy у зусiм народнай мове, з'яyляюцца летапiси-кронiкi, па
заходняму прикладу, но y духу свойого гаспадарства. У 16 віці юридичная
лiтаратура дае класiчния yзори, релiгiйная лiтаратура размножваецца i
друкуецца капiтальнимi тамамi, кронiкi ахоплiваюць вусі жицце i пераходзяць
у мемуарних вiд лiтаратура, пiшуцца yжо верші, перакладаюцца Заходне
Еyрапейскiя свецкiя повесцi i навуковая (на свій час) лiтаратура,
складаюцца граматикi, лемантари, слоyнiкi i так т. п. речи, - адним словами,
творицца «Залати століття» наша стара лiтаратура.
Юридичная лггаратура 15-16 століття. 3 юридичнае лiтаратура 15-га століття, апрача
многiх грамотою i аграмаднага лiку актаy, дажиyших у Кутах архiваy та нашаго
годині, захаваyся невялiчкi зборнiчак законаy - «Статут Каралья Kaзiмipa»
(1468 р.). «З князьмi i з пани-радою нашою Велiкого Князьства Лiтовскаго i
з всiм поспільство согадавшi », Кароль визначиy кари за розния злачинстви,
галоyним чинам за крадзеж. Кари yсе вялiкiя: мукi, шибенiца, редка
грашовия штрафи, што супроць адноснай мяккасцi нашiх даyнейших законаy,
трапiyших на пiсьмо, з'яyляецца, мусiць, відпливаючи Заходне yрапейскай
сяредня-вечнай жорсткасцi, прийшоyшим до нас з Польшчи. У апiсаннi Статуту
злачинстваy i визначеннi кар знаходзiм НЕ толькi праyния погляд цi абразив
суднових распраy, но й адбiтак класавих адносiн, народного светагляду,
драбнiци побуті. Жорстка карався парушенне панскага права на пригонних
людзей i на челядзь: «А який будеть людi виводiтi а любо челядь
неволі, а yхватять з лiцом: того на цiбенiцю ». Калi даведвалiся, што
Нехтій перахоyваy «лежня» (так звалiся бадзягi, уцекачи пекло паноy), Дик ен
мусiy адказваць за yсякае зладзейства y ваколiци. Немiласерна каралiся
канакради: «А який хоча перше yкрал, а Конецький татба, коня yкрал, а з
лiцом прiведуть, того yзвесiтi ». Гетую немiласернасць нагадваюць народний
самасуди над кана-крадамi, биваyшия y нас у сами нядаyни годину.
Знахароy-зельнiкаy, абвiнавачаних у крадзежи, у годині наслідком мучилi, а
хоць б яни i НЕ призналiся та вiни, цягнулi ix на шибенiцу, бо верилi,
што яни праз палі чари могуць НЕ адчуваць болю при следчих муках. Вiдаць,
НЕ y вялiкiм парадку билi, Як i цяпер биваюць, масті y нашiм кpai, бо i на
ix есць Увага y статуце Казiмiра: «А такоже, де коториi мости мошчiвалi за
дядька нашого, за велiкого князя Вiтовта, i за велiкого князя Жикгiмонта,
тут би i нині кожен cвoi мостьнiцi замостiлi i заделалi, як надобе; а
штоби НЕ мешкалi, цього ж літа yделалi. А на чiей делнцi шчькода ся
станеть, кінь ся образiть, ногу iзломiть: тому платiтi »..
У 16 віці юридичная лiтаратура дасягла свойого найвишейшага пункту у так
запрошеним Лiтоyскiм Статуце. Дзве яго першия редакциi -1529 року i 1566
- Рукапiсния, а трецяя редакция - друкавани Лiтoycкi Статут 1588 року. У
інший редакциi билi паширани праві шляхти, а y трецяй редакциi
дапiльнована, каб Наші закони не билi y супяречнасцi з польстмi (годину биy
пасли Люблiнскай yнii 1569 р.) надруковано биy Лiтоyскi статут 1588 р. у
друкарнi Мамонiчаy у Вiльнi, курсiyним шрифтам, падобним та наша
скорапiсi 16-століття. Пасли яго перакладалi на польську i на расiйскую Мови i
каристалiся iм аж так 1840 р., калi царскi yрад, у сувязi з польскiм
паyстаннем 1830 р., забаранiy яго i yвеу у нашим кpai агульнарасiйскiя
закони. У Аснова Лiтоyскага Статуту ляжиць звичаевае народнае права, наша
i лiтоyскае, апрацованае пад Відпливаючи римскага i польського права. Дзеля
польскiх пані yпливаy есць у мове гетага Статуту паланiзми, асаблiва y
трецяй редакциi; у першай i іншого - ix Меней. Наогул пані мова яго - вельмi
гiбкая юридичная мова, бо yкладчiкi Статуту надалi їй належнае значенне,
што вiдаць са слоy канцлера Лева Сапегi, якi y прадмове та видані 1588
пiша так: калi сорамна якому народу не ведаць сваiх праy, баронячих яго
вольнасць, Дик асаблiва сорамна було б тое нам, маючи рацію, пiсания НЕ y
абиякой чужий, а y палею роднай мове. Альо треба цяпер сказаць, што
Лiтоyскi Статут баранiy вольнасць, толькi не для працоyних мас, а для
аристакратиi i шляхти, причим некатория судовия працеси билi y iм
узаконені так, што давалi поyни прастор самаволi дужейшага над слабким.
Ен дакумантальна сведчиць аб критим уцiску, якi мусiла цярпець маса людзей
«Простих» пекло невялiкай супроць яе кучкi магнатаy i шляхти. Апрача таго,
Лiтоyскi Статут, не маючих шчильних адносiн та краснаго пiсьменства, есць
критим годинах важнаю літаратурнаю памяткаю, Як багаті материял тагачаснага
жицця, агледжанага законам з ycix бакоy. Тут многа чиста битавога
материялу з сямейнага жицця, з класавих адносiн, з адносiн пануючае нациi
та нациянальних меншасцей, з жицця вайсковага, земляробскага i р. д., аж
та паказання Цен на Сабака рознае пароди. Статут видані 1588 р. - вялiкi
тому, у якiм змяшчаецца та паyтисячи артикулаy, падзелених на 14 раздзелаy.
Перше раздзел - «Про персони нашой господарської». Тут ми читаем, што за
розния парушеннi праy гаспадара (вялiкага князя) кладзецца кара смерцяй i
пазбаyленне вiнаватага грамадзянскае годнасцi i маемасцi, а щогодини i яго
дзяцей. У другiм раздзеле гаворицца «Про оборону земської», на якую павнни
билi ставiцца са сваiмi людзьмi пани-земляyласнiкi, причим: «Хто б з
бiтви yтек, таковий за слушної доводом від гетьмана через вирок наш
господарсто, Iменем i честь тратiть ». Раздзел трецi трактує «Про вольності
шляхет'скiх i про розмноження Велiкого Князства Лiтовского ». Признавалася
привилiченнi вольнасцей, што займацца рамеснiцтвам або Гандль - нiжей
шляхецкага гонару: «Тільки б ремеслом ... се не жiвiлi i ліктем немерiлi ».
Чацверти раздзел-«Про суддів i про судех». Земскiя суддзi - суддзя, падсудак
i пicap, у «кождий землi i повіті» билi вільна вибiрани, толькi НЕ yciм
народам, а панамi-шляхтаю, а y другiх випадкі суддзяy назначалi ваяводи i
старасти з людзей «добрiх, цнотлiвих, придатних у праві i пiсма руського
yмеетних шляхтiчов ». У гетим пані раздзеле y артiкуле 1-Шим стаяць ведамия
слова: «A пicap зем'скi маєт поруску, лiтерамi i слова pycкiкMi, aci
лiсти, випiси i позв пicaii, а не iншим езиком i слова ». Раздзел п'яти -
«Про оправі посаг i про вені». Шостя «Про опіка». Сьоми - «Про запiсех i
продажах ». Восьмому - «Про тестаментех»; тут, мiж iншим, вилiчаюцца випадкi, у
якiх бацькi маюць права не толью вирачися свaix дзяцей i нiчого iм НЕ
адпiсаць з палі маемасцi, но могуць прасiць урад пакараць ix смерцяю.
Раздзел дзевяти - «Про под'коморих в поветех i про права земляності, про гранiцах
i про межах ». Дзесяти - «Про пушчу, про лови, про дерево бортні, про озера i
сеножатi ». Тут ми знаходзiм звяроy, якiя вадзiлiся тади y наших лясах:
«Уставуем ціну звіром дiкiм, які б через кого було y6iто y чужий
пущчи: за зубра дванадцять рублів грошів, за лося шість карбованців грошей, за
оленя або за ланю шість карбованців грошей, за ведмедя тpi рублi грошів, за
коня або за кобилу дiкую тpi рублi грошів, за вепрів або за свiнио рубль
грошів, а за сар'ну копу грошей, за Рися тpi рублi грошів, за соболя два
рублi грошів, за куну підлогу копи грошей ». Адзшаццати раздзел - «Про кгвалтех,
про боех, про головшчiнах шляхетскiх », у якiм за yбiyства зазвичай кладзецца
кара смерцяю («горлом каран битi маєт»). Альо й тут, калi шляхцiцу даецца
Нейко магчимасць викруцiцца пекло кари за yбiyства, Дик асаблiвай лютасцю
визначаецца артикул 39 «Про Карань людей стану простого за забiтье
шлях'iча ». У iм сказана: «До того уставуем, естлi б людi простого буть
стану, нашi господарсме, або князсюе, пансме, земянскie, бояри панцерних,
путні, мешчане або людi тяглі забалi шлях'тiча або шлях'тянку, - тоді,
колько ix будеть через сторону скарг перед правом абвiнено i вчинком
правим водлуг ар'тикулу виш'шого десятого того на нiх доведено, мают вci
горлом каранi битi. А вед ж i такiх людей простих виший трьох людей
за одну голову шляхетську Карано битi не маєт ... »Такiм чинам, без
панскай гуманнасцi yсе ж не абходзiцца: яна вияyляецца y лiку «простих
чалавекаy », якiх можна забiць за забiтага шляхцiца! Канчаецца гети артикул
так: «А де б хто з тих станів простих, верху менованих, шлях'тiча або
шляхт'янку збiл, зранiл, таковий каченят рукi каран битi маєте, а естлi б
руку, ногу утял, або на яком Iном члонки охромiл - за те маєт горлом
каран битi ». Раздзел дванаццати кажа. «Про головшчшах i про навезках людей
простих i про такiх людех i челядi, яка від панів свoix от'ходiть; також
i про слуг прiказних ». Адносiни Лiтоyскага Статуту та людзей, катория
yцякалi пекло свaix паноy, залежалi пекло агульнадзяржаyних еканамiчних причин:
Статут дазваляе, при некатора умів, перахадзiць пекло аднаго пана, та
другога або Надав шукаць ратунку пекло неволi i паншчини yцяканнем у Гарад.
Усе ж пан меy права шукаць уцекшага y працягу 10, а щогодини i 20 гадоy i
вярнуць яго, калi гетая «земська даyнасць» яшче НЕ Сконч. Чи не памагала
даyнасць толькi y адносiнах та людзей Дворний: «Челедь челядь, отчизная,
або полонених, яка б від панів свoix витекла, протiв тое паном ix aнi
далекость местца, анi давність помененая ку відшукання права слушної
вадiтi i перакажатi не маєт протiв самих i дітей ix ». Раздзел гети
адбiвае i тагачасния адносiни та нациянальних меншасцей: «жидів з
ланцухамi i з клейноди золотимi ходiтi, так теж срібла на пасех, на
кордех, на шабля нoсiтi НЕ мают, адже ж однак сигнет на палцу одiн i
перстень одiн кожному з нix метiп i жiдовкам перстенi, ПОЕС i yбери водлух
преможенья свого ноciтi вільно ». Раздзел тринаццати - «Про грабежах i про
навезках », а чатирнаццати -« Про лиходійстві всякого стану ».
Релiлігійния i свецкія перакладания розчини 15-16 століття. I y гетим годині
читалася y нас несучи релiгiйная лiтаратура, якая була y першем i другiм
периядзе. Апроч чiста царкоyних кнiг, билi паширани, Як ми відаємо, розчини
духоyнага зместу, замяняyшия тагачаснаму читачу тое, што ми цяпер
знаходзiм у повесцях i апавяданнях. Спачатку уся гета лiтаратура, i
царкоyная i напаyсвецкая з релiгiйним материялам, була y
царкоyнаславянскай i слов'яно-рускай мове. Дальш асаблiвасцi наша народнае
Мови пачинаюць у ix расцi yсе болів i болю, што ми бачим з дайшоyших та
нас спiскаy Псалтир i Евангелля 14-га століття. Альо на досиць чистай народнай
мове з'яyляюцца релiгійния розчини толькi y 15 століття, разумеецца, калi
меркаваць па тих пам'ятках, якiя захавалiся. Такiмi, самимi раннiмi y нас
творамi релiгiйнае лiтаратура y народнай мове, з'яyляюцца пераклади кнiг
Бiблii з габрейскае Мови (кнiга Iова, Руф, Псалтир, Пісня Пісень,
Еклезiяст, Притчи Саламонави, Плач Iерамii, Данiiл, Есфiр - усе кнiгi
больш наyчальнага i гiстаричнага зместу). Як думаюць вучония, пераклади
гетия стаяць у сувязi з першем паширеннем у нас Заходне-еyрапейскага
рацияналiзму 15-га століття, калi сталi задумвацца i над лагiчнасцю дагматаy
хрисцiянскае pелiгii, а не маючих яшче добрих асноy материялiстичнае
навукi, спрабавалi пагодзiць дагмати габрейства з дагматамi хрисцiянства y
iншим духом, чим тое рабiлася вишейшай хрисцiянскай адмiнiстрацияй.
Хрисцiянская адмiнiстрация до таму години не крейди yжо нiчого супольнага з
праyдзiвим хрисцiянствам, Як змагає бідних з невигідним для ix
сацияльним парадку. Березень 1915 століття була ведів y нас, у Кiеве iy Ноyгарадзе
Адна з праяy такога рацияналiзму, звана y расiйскай навуци «єрессю
жiдовствующiх », прадстаyнiкi якой чакалi новаго Месiяша., адкiдаючи
боскасць Христя, царкоyния абради, манаства, пакланенне абразив i р. д.
Для прапаганди свaix iдей яни паширалi габрейскiя кнiгi y палею редакциi i
па-свойму з'яснялi Евангелле. Гетая форма рацияналiзму НЕ знайшла y нас
надійна даспелага сацияльнага грунту i прайшла без асаблiвага сліду,
пакiнууши толькi каштоyния для вивучення гiсториi наша Мови пераклади.
Хто зpa6iy пераклади - няведама; магчима, што Наші ж вучония габреi цi
якiя прихiльнiкi нових iдей. Вось мова перакладу з кнiгi Руф: «I ре Рут
маавiтенка до Haaмii: піду нині на полі i с'беру колосся за критим, у кого жь
знайду мiлость під очью його. I ре їй: пойдi, дочко. i пішла, i прiшла, i
збiрала в полi за жатцi. I прiгодiлася її ролья поля Боазового, iже від
роду Елемелехового. Ажно Боаз прiходiть від бетлегемів, i рекл женцом:
Адонаi з вамi i реклi йому благословi тя Адона! I рекл Боаз детiне, што
стоiть над женьцi: чия молодiца се? .. »3 кнiгi Есфiр:« I було в днех
Ахашверошових ... В літо Третє царствуючi йому, вчiнiл пip вciм бояром
свoiм i xoлопьi cвoei, війську Перському i малайською, столечнжом i боярам
земскiм перед собою ... »
Билi y 15 століття i пераклади i пераробкi духоyних повесцей, якiя виходзiлi y
нас тади НЕ толькi з-пад пяра праваслаyних, но i каталiкоy (пiсалiся
кiрилiцаю). Повесць аб жиццi Аляксея, чалавека божага була yзята з
лацiнскае Мови i ческiх pyкaпicay 14-15 століття. У їй апавядаецца, Як
Аляксєй, син важнага римскага пана Еyфiмляна, мусць, адчууши розлад мiж
хрисцiянскаю навукаю i жиццем хрисцiян, адрокся багацця, Уцека пекло Малади
Жонка i бацькоy i вік свій зжиy убогiм старцям. нiкiм НЕ пазнавани,
дакончиy днi палі y будинку бацькоy. Зараз па яго смерцi y Горадзе пачалiся
дзiви, i тади yciм адкрилася, хто биy памерши старац. «... Матка
(Аляксеева), теж тое yслишавшi, як би лвiца деручi собі, також здрапавшi
на собе py6ie, альбо Хуст, волосся роспусiвши, у небо очi подносiла; а
колi перед велiкiм людом сьвятого тіла дойтi не могла, i вона заклiкала,
рекучi: дайте Мi пpicтyпiцi, абих увiдела сина мого, абих увiдела
потешенiе душі моєї, який ссалі грудi моє! А колi прiшла до тіла на
ложi, на нього клiкала, рекучi: біда мені, сину мій, свічки очью моiх! Чому
eci так учiнiл? .. »Гетак апiсваецца y повесцi гора маткi. Повесць аб муках
Христя i аб яго смерцi, з далученнем ведамасцей аб Пiлаце i iнших асобі,
змяшчае y сабе пераказ гетага месца з Евангелля, разбаyлени рознимi
апакрифiчнимi дадаткамi i лiричнимi yстаyкамi аyтара. Апокрифамi завуцца
апавяданнi з жицця бiблiйних евангельскiх асобі, не yвайшоyшия нi y кнiгi
Бiблii y нi y кнiгi Евангелля. Наша повесць з'яyляецца пераробкаю з
якой-небудзь лацiскай повесці, зробленай з дапамогаю польського перакладу,
бо есць у їй i паланiзми. Наогул пані мова - добра народна i па словах i
па зваротах, наприклад: «Та Марiя, матухна, мiлостiвая, тое льстiвостi
iюдашови НЕ ведаючi, поздравiла його вельмi Ласкові, прiвiтала його рекучi:
о, мiлий прiятелу! што eci там в Ерусолiме про моє синові мiлом чувал альбо
чув? Iюда отповедал: все добро деетсе ... »Повесць а Трохим Каралья,
якiя Водла Евангелля приходзiлi пакланiцца народжанаму Христя, змяшчае y
сабе многа цiкаyних легендарних, касмаграфiчних i геграфiчних ведамасцей,
узятих аyтарам з різни кринiц. Перакладзена яна з лацiнскае Мови, з
рознимi зменамi i пераробкамi аригiнала. Яна лiтаратурна звязано НЕ толькi
з апокрифамi, но i сяреднявечнимi свецкiмi повесцямi, наприклад, з
«Александрияй» па подібних апiсаннях людзей-Сабака: «Так yci людi, коториi
родятсе там у тих землях, від яких святий Фома мучон був, i з прiроженiа
тримати лiца альбо вiденiе на зраст песiй, як у псів, толко не волохаті, i
таке родятсе, аж до нiнейшого дня iже yсегда y кажному землi Iндеi i в
острові, родятсе i ростуть ». У повесцi апiсваюцца релiгiйния звичаi різни
народаy («нубiане», «солдане». «iндiане», «Грекова», «cирiа», «вірмени» i
iнш.). Повесць НЕ толью давала нашим читачам 15-га століття цiкаyнае читанне,
но i развiвала ix, паширала ix светагляд, знаемiла з жиццем па-за межамi,
даступнимi ix беспасреднаму нагляданiю. 3 лiтаратура релiгiйнага зместу
билi тади i iншия кнiгi, акром разгледжаних.
У 16 віці пачалi перакладаць на нашу мову палю набаженскую лiтаратура i
жиyшия y Вялiкiм княстве Jliтoycкiм татари-магаметане, пiшучи яе, аднак,
арабскімi лiтарамi. Найдаyнейшаю памяткаю гета лiтаратура з'яyляецца
рукапiсная кнiгa у Вiленскiм Беларускiм Myзеi iм `я Луцкевiча« Ай Кiтаб »,
вельмi каштоyная з фiлалагiчнага боці, бо арабскi альфабет ліпше перадаy
асаблiвасцi наша Мови, чимся кiрилiца (асобния значкi для гукаy дз, ць i
iнш.). У магаметанскiх сем'ях есць цяпер i iншия падобния кнiгi.
3 другiх перакладаy, так цi йначай звязаних з релiгiяй, дайшло щоб і нас у
рукапісним зборнiку 15-16 століття «Сказанiе про Сiвiлле пророчiцi»,
перакладзенае з чешскае мови. Сiбiламi y Грециi iy Риме звалiся паважания
народам варажбiткi, памагаyшия сваiмi радамi y цяжкую часiну. У годинник
хрисцяянства сiбiли билi падменени асобаю бiблiйнай царици Саyскай або
Юскай. Kнiгi, якiя припiсвалiся y Риме сiбiлам, билi перароблени тади на
хрисцiянскі лад, з дадаткамi різни iyдзейска-хрисцiянскix апакрифiчних
пераказаy. У сяреднiя вякi гетия пepapoбкii паширилiся y Еyропе, а з Чехіі
зайшлi i до нас. Паширалiся яни дзякуючи асаблiвай мiстичнай цiкавасцей
людзей тає aпoxi та yсяго iм незразумелага, таемнага, Як яшче i цяпер
розния аракули цiкавяць цемних людзей, не закранутих святлом
материялiстичнае навукi. Тади падобния розчини, цi, ліпше кажучи, аyтари ix
i паширальнiкi, мелi заданiем страшиць грешних людцоy за працiyнае
хрисцiянскiм духаyнiкам жицце. У наша пераробци гета повесцi апавядаецца
аб критим, што «того часу, за мудрого царя Саломона» жила «пророчiца
звездарька, Iменем Сiвiлла », якая« в зірках многиi вешчi в будучiх промовах
провiдела преж багатьох тисяшч років, що ся в землях статi маєт ». Яна,
дачуушися аб мудрасцi Саламон, прийшла так яго. При гетим змяшчаецца
ведів апокриф пра «Адамове дерево», якоє було нiбита на дваре Саламон, i
вось тут гусiная нага Сiбiли, даткнуушися та гетага древа, зрабiлася
чалавецкаю нагою. У размове з Саламон Сiбiла дае розния «прароцтви» аб
нарадзiнах Христя, аб паширеннi хрисцiянства i так т. п., што yжо було
напiсана аyтарамi повесцi задняю дата; а таксамо апавядае Ci6iлa аб
знаках, па якiх можна пазнаць, што нарадзiyся Антихрист, аб канц світла у
духу Апакалiпсiсу, аб страшним Судзі i iнш. При гетим будуць розния дзiви:
А в перший день станеть дiв: море вище всіх гір станеть, а крапля його не
yканеть. Інший день дiв ся станеть. море знову долов спаднеть а
зрівняти з землею рівно »i р. д. Канц світла визначаецца приблiзна 1492
р., калi, Як ведів, i чакалi яго yсе y Еyропе, но замести канца світла,
якраз у гетим Годзі, биy знойдзени Нови Світло - Америка. У критим пані зборнiку
iy критим пані духу есць інша повесць - «Книга про Таyдале рицерi»,
перакладзеная, мяркуючи па мове, таксамо з чешскае мови. Напiсана яна була
y Iрландиi, распаyсюдзiлася y Заходне yрапейскiх сяреднявечних
лiтаратура, а y 15-16 століття дайшла i так славянскiх народаy. У їй
апавядаецца аб вялiкiм грахаводнiку, лицар Таyдале. Аднойчи ен, пасли
трохдзеннае п'янае гульні, самлеy i ляжаy у захвiценнi пекло серади та
суботи. Гетим годинах душа яго Лята «на критим Свеце», дзе i бачила
страшенния мукi такiх грахаводнiкаy, якiм биy сам Таyдал, i райскае жицце
ведів хрисцiянсшх архiреяy, мучанiкаy i наогул святих. Настрашани
Таyдал, калi аджиyся, пайшоy ратаваць душу у монастир. Тут пані апiсваюцца
розния бачания Таyдалам страшидли, пазичания з Miфалогii першабитних
людзей i падпраyления аyтарам на свій лад.
3 перакладаy зусiм свецкiх повесцей билi паширани спачатку больш
гiстаричнага зместу, а пазней - гiстаричния i рицарскiя повесцi. «Троская
повість »у спiсках 15-16 віку не захавалася, хоць i тади яе y нас чiталi
Як аб критим сведчиць Скарина; найдаyнейши ведів яе cпicaк есць у рукапiсу з
пачатку 17-га століття. Пераклад гетага спiсеку биy зроблено з сербскае Мови, а
серби y свій чарівник узялi повесць пекло iнших народаy. У їй апавядаецца, Як
«За годин, колi царював Давид, син Iесеов, в землi жiдовской, був у
Елiнех цар поморскi, Iменем Прiдеш ». Биyши раз у ловах, гети цар знайшоy
пригожае месца i "зараз на iм` я своє місце заложiл, яке Муровано аж до
смертi своє. Приказал теж i сина свого, умiраючi, аби не переставав оного
місця будоватi. i так одiн іншому, умiраючi, по собі приводу давалi »...
Троiл дакончиy будаванне Троi. Пасли яго панаваy Приам. У Приама радзiyся
син Парис («Фариж»). Варажбiти яшче та яго нарадзiн прадказвалi, што
станецца ен причинаю разбурення Троi. Каб уратавацца пекло лiха, дзiцяне
кiнулi y пушчи. Там знайшоy яго пастух i yзгадаваy яго. Ужо на семим Годзе
хлопчик звадзiy бiцца бикоy, бику-пераможцу ускладаy на рогi вянок з
алiви, а бику пераможанаму - вянок з салом. Цягнула яго да гульняy з
панскiмi дзяцьмi. Аднойчи биy ен у паноy на балi. «Билi теж на неї учте
тpi нареченої вешч'шкi, которiх еллiнi за богнii мелi ». У iхнай спречци аб
критим, хто харашейшая, «Фарiж прiзнал Елнушу межi ониi богнi оздобня».
Гетая багiня сказала яму, чий ен сапраyди син, i Парис вярнууся та
бацькоy. Яни принялi сина, но iзноy сталi будаваць Трою, баючися
прадказання варажбiтоy. Далей - падарожжа Париса до Менелая, Кахані з яго
жонкаю Олена i yцекi з нею у Трою. Пакриyджани Менелай a6ipae грецкiх
герояy i йдзець вайн на Трою. Вайна цягнецца 9 рік. Апiсваецца, Як
загневаyся Ахiлес, Як Памере Патрокл, Як пасли яго смерці Ахiлес iзноy
пайшоy бiцца з траянцамi. Приам запрасiy на падмогу амазонак i чорних
iндийцаy. Потим - развiтанне Га з жонкаю i яго смерць. Приам
приходзіць па яго труп до Ахiлесу i прапануе мiрицца. Ахiлес згаджаецца i
iдзець, но Парис на злом віри забiваець яго. Iзноy пачинаюцца кривавия
бойкi, аж Пакуль грекi, улезши y Трою у драyляним кaнi, забралi-ткi яе.
Париса, Олену i многiх iнших Менелай карає смерцю. «I так кінець став ся
Троскому панству ». «0мiр автор тієї Троской повестi». Яшче больш за яе була
паширана «Александрия» - повесць аб Аляксандр Македонскiм. Яна дайшла да
нас у некалькiх спiсках 15-га, 16-га i 17-га століття, причим пераклади билi
зроблено, Як вiдаць, з різни аригiналаy: лацiнскага, сербскага,
польського, слов'яно-руського. Спачатку у їй апавядаецца аб егiпецкiм
цару-чарадзеi Анектанебе, якi yцек пекло перскага війська з Егiпту у
Македонiю, скiнууся там богам Амона i прийшоy та Алiмпiяди, жонкi
македонскага Цара Пiлiпа, биyшага тади y адсутнасцi. У ix радзiyся син
Аляксандр. Апiсваецца яго маленства, забави з Канемо Буцефалам, першия
слаyния yчинкi. Па смерцi Пiлiпа ен робiцца македонскiм царом i йдзе
вайн у Егiпет, Сiрию, Палесцiну i Персно. Па смерцi перскага Цара Дари
робiцца перскiм царом i бяре за сябе Раксану, дачку дари. Дальш
апiсваецца яго паход на Iндию i вайну з царом Єгорам. Тут ен знаходзщь
дзiyних людзей, звяроy, птушак, мурашак, наприклад, «знайдено в тій землi
багато людей німих, зверообразних: рот i очi в персех мают, кудлатий Як
свiнне, очi свiтятся Як зірки ... »Пабачиy з сваiм військам людзей -
асiлкаy i пiгмеяy, знайшоy древи, якiя yмелi гавариць, такiх мурашак, што
Адна мурашка магла панесцi каня, таке возера, што мертвих риби y iм
адживалiся, Taкix змій, што агнем дихалi, таку зямля, што «завжди є
темності, i сонце в ній не светггь для гір велiiх ». Нячистия народи Гога
i Магога замкнуу ен у горах. Гаманiy з голимi фiлосафамi брахманамi
(Брамiнамi), меy пepaпicкy з амазонкамi, биy чуць не на небі i панираy на
дно глибокага мору. Памере у палею нова сталiци - Вавiлоне, дзе яго
атруцiлi приблiжония. Развiася повесць аб Аляксандр з запiсак Калiсфена,
вучня Аристоцеля; яна абишла yсе паyдневия i Заходне yрапейскiяя
лiтаратура i набрався мiфалагiчних пераказаy різни народаy. У годині яе
паширення y нашим кpai з яе маглi трапiць некатория сюжети y нашу вусную
народну творчасць. Многа, аднак, есць у їй i такiх вобразаy, якiя билi
винесені нашимi дзядамi яшче з iндаеyрапейскага карані. У повесцi аб
Аляксандр Македонскiм шляхта наша знаходзiла задаваленне свайму жаданів
рицарскiх пераживанняy. Альо яшче больш гета салодкасцi знаходзiла яна y
зусiм рицарскiх повесцях, наприклад, у повесцi «Гiстория про Атилi, коpолi
yгор'ском », якая була перакладзена y 16 століття з польскае Мови, а палякi y
свій чарівник пераклалi яе з лацiнскага аригiнала. Атила y наша повесцi
характаризуецца так: «Атильля тоді, якого поyгорскi зовуть Етеле, був
середнього yзросту, персів i плечей широкiх, голови Водла iн'ших члонки
номерне, об'лiчя чорнявого, очю світлих, на погляді бистрость якуюсь в
собе маючих, бороди ред'кое, носа закривленого, походу гордого, до взнуса
велмi склон'ний, на працю тілесну, на голод, на спання, на холодець i на
горачость велмi терплiвий, велiкого серца, раді добре i сміливий, рукi
xicткoe i чоловікове, в промовах рицерскiх вчений, до слави велмi хотлiвий, в
бiтве всього доглядуючий, а протiв покірних лацно i мiлосердний ». Побачивши з
гiстаричнимi фактамi y повесцi змешчана шмат вимислаy. Прикладам чиста
рицарскай лiтаратура з'яyляецца «Повість про славного рицерi Трисчане»,
перакладзеная з сербскае Мови i дайшоyшая y стеку 16-га століття. Яна змяшчае
y сабе вельмi пашираную у сяреднявечнай Еyропе паетичную легенду аб
каханнi Тристана («Тришчан») i Iзольди («Iiжота»). Тристан б'ецца з
рицарамi на многiх турнiрах, перамагае найлепших рицараy, скрозь паказвае
незвичайную шляхетнасць палі натури, амагаецца з несправядлiвасцю, касу
нядобрия закони i звичаi, нiколi нiчого НЕ баiцца, нiколi по перастае
кахаць даму свойого серца. Так гета повесцi падобна i повесць а Баве.
«Бово» Любіца «Дружнену» i робiць многа видатних вайскових учинкаy. I Бова
прийшоy до нас пекло сербаy, серби yзялi яго пекло iталiйцаy, а iталiйци y палею
пераробци каристалiся французскiмi i ангельскiмi кринiцамi.
Апрача гетага, билi y нас пераклади i різни iнших вiдаy лiтаратура.
Апокрифи билi НЕ толькi Як устаyкi y друuiх творах, но i Як асобния
самастойния розчини. На жаль, апокрифаy у наша чистай старої кнiжнай мове
захавалася мала; больш ix запiсана етнографамi пекло народу y 19-м століття у
виглядзе вуснай народнай слоyнай творчасцi («Сон багародзiци», у якiм
апiсваюцца бачания y сні Марияй мукi Христя; «Як хадзiла багародзiца па
муках », дзе пералiчаецца дванаццаць мук, у якiх бачила багародзца
грешнiкаy дванаццацi категорий; тут побачим з буйнай фантазiяй адбiваецца i
побут наприклад, 4-а борошно призначана критим, што лаюцца «па-мацернаму»; 9-я
борошно - царам i царицам, князям i княгiням, панам i паням, што слуг свaix
мучилi, - ixнae серца ссуць люті змei з чалавечимi аблiччамi, галасамi
львовимi, а криллямi арловимi; трецi апокриф - «А дванаццацi пятнiцах»
перайшоy у старецкую псальми). Перакладалiся варажбiтния кнiгi, Як аракул
«3агадкi Цара Давида» або «Ланатачнiк», якi змяшчаy навуку варажби на
авечай лапатци (пераклад, Як думаюць, з габрейскае Мови). Вельмi билi
паширани пераклади кнiгi «Таємниця таємних», аyтарства якой припiсваецца
Аристоцелю, но якая сапраyди з'явiлася спачатку у арабаy (у 10-11 століття),
була перакладзена на габрейскую i лацiнскую Мови iy різни пераробках
абишла yсе лiтаратура Заходняе е yропи; у гета кнiзе мешанiна yсякае
даyнае віри: тут i навучанне жиццю ува ycix яго галiнах, тут i медицина,
тут i хiрамантия, i yсе ахоплена якоюсь тайнаю. Билi пераклади астрологii,
Як «Шастакрил» iiнш., даваyшия iiримiтиyную сяреднявечную веду па
астраномii з навучаннем пазнаваць частку чалавека «па яго звяздзе». Биy
пераклад геткай пані забабоннай «Jloiкi» (логiкi) i многа iнших перакладаy.
Уся гетая лiтаратура характаризуе духовае жицце iнтелiгенциi таго годині i
паказвае, на якiм грунце магла развiвацца наша самастойная лггаратура таго
годині.
Спiс лiтаратура
Гарецкi М. Гiстория беларускай лiтаратура. Мiнск., 1992.
Доyнар-Запольскi М.В. Аснова дзяржаyнасцi Беларусi. Вiльня., 1919.
Лявон Леyш. Гiстория білоруського пiсьменства., Кiеy., 1919.
Лявон Гримак. Беларуская нациянальнае адрадженне. Вiльня., 1914.