І. Каплан
Москва
Твір завершено в Михайлівському 26 вересня 1835; надруковано Жуковським після смерті Пушкіна. Перший рядок вірша була дана в такій редакції: "Знову на батьківщині. Я відвідав ... "Але Михайлівське не назвеш батьківщиною поета, який вперше там побував в 1817 році. Як поступку цензурі Жуковський виправив рядок третю і кінець десятою. Слово вигнанцем замінено відлюдником, а опальний (будиночок) - смиренним.
25 вересня 1835 Пушкін писав дружині: "... Уяви, що до цих пір не написав я ні рядка, а все тому, що не спокійний. У Михайлівському знайшов я все по-старому, крім того, що немає вже у ньому няні моєї і що близько знайомих старих сосен піднялася, під час моєї відсутності, молода соснова сім'я, на яку прикро мені дивитися, як іноді прикро мені бачити молодих кавалергардів на балах, на яких вже не танцюю. Але робити нічого; все навколо мене говорить, що я старію, іноді навіть чистою російською мовою. Наприклад, вчора мені зустрілася знайома баба, якої не міг я не сказати, що вона змінилася. А вона мені: так і ти, мій годувальник, постарів, та й змарніла ". Прийнято вважати, що ці рядки лягли в основу змісту твору «Знову я відвідав ...» Це так! Але як змінилася тональність сприйняття життя у вірші в порівнянні з оцінкою реалій дійсності в листі, де поет з гіркотою повідомляє про "молодий соснової сім'ї", яка розрослася "близько знайомих старих сосен". Не радують його вже і танцюючі "молоді кавалергарди на балах". Сумує він і про те, що йдуть з життя близькі йому люди, і пішли роки старять всіх.
... Знову я відвідав
Той куточок землі, де я провів
Вигнанцем два роки непомітних.
Відточив перед першим рядком ніби вводить читача в продовження якихось роздумів автора. Зменшувальна форма слова куточок висловлює особливу близькість до цієї землі. Слово вигнанцем точно характеризує становище засланого поета. Рядок третій мала такі варіанти:
Два роки бурхливої младости моєї
Два роки юності моєї сумної
Два роки сумної юності моєї
Два роки бурхливої юності моей1.
У наведених варіантах невірно оцінювався час перебування поета в Михайлівській посиланням. Це були роки напруженої праці (створення розділів роману «Євгеній Онєгін», драми «Борис Годунов»), роки творчої зрілості, а не "бурхливої юності".
Вже десять років пішло з тих пір - і багато
Змінилося в житті для мене,
І сам, покірний загальному закону,
Змінився я - але тут знову
Минуле мене обіймає жваво,
І, здається, вечор ще бродив
Я в цих гаях.
Слово пішло - про невозвратимости цих років. Повторення слів змінилося, змінився я з лаконізмом каже, що життєві обставини позначаються на долі людини, змінюють його фізично й духовно. Такі закони життя. Це сформульовано в короткій фразі:
І сам, покірний загальному закону,
Змінився я ...
Ємний сенс таїть і вираз "обіймає живо". Обіймає - охоплює, переповнює спогадами. Минуле з такою відчутною ясністю (живо) постає в пам'яті поета, що воно стало дійсністю. Здається, ніби все вчора відбувалося:
Ось опальний будиночок,
Де жив я з бідної нянею моєї.
Вже бабусі немає - вже за стіною
Не чую я кроків її важких,
Ні копіткої її дозору.
Епітет опальний (що знаходиться в немилості влади) перегукується за змістом зі словом вигнанець. Синівським почуттям пройняті рядки про няню. Скільки болю в словах "вже старенькі ні"! Поет ніколи не почує "кроків її тяжких ..." Визначення важких - це про баб'ячому ході, коли потрібні зусилля для пересування. Копітка - уважний, терплячий, турботливий; дозор у контексті - нагляд.
Слідом за спогадами про няню - звернення до природи Михайлівського, до якої як і раніше тягне поета.
Ось пагорб лісистий, над яким часто
Я сидів нерухомий - і дивився
На озеро, згадуючи з сумом
Інші береги, інші хвилі ...
Між нив золотих і паші зелених
Воно, синіючи, стелиться широко;
Через його невідомі води
Пливе рибалка і тягне за собою
Убогий невід. За брегам пологий
Розсіяні села - там за ними
Скривилася млин, насилу крила
Повертаючи при вітрі ...
Нерухомий - поглинений думками про минуле та сьогодення. Як багато сказано в рядках: "... згадуючи з сумом / Організація берега, інші хвилі ..." Це про південну посиланню, дорогих поетові людях, поблизу від моря, вільної стихії, міць і красу якої Пушкін оспівав у вірші «До моря ».
Поетичні рядки:
Між нив золотих і паші зелених
Воно, синіючи, стелиться широко ...
Тут і інверсії (нив золотих, паші зелених), і алітерація: синіючи стелиться широко.
Окремими штрихами поет відтворив бідність краю: убогий невід рибалки, скривився від часу млин, яка давно без нагляду господаря, та й сам будиночок, де жив і працював поет, не схожий на панські хороми.
Особливо дорогі поетові три сосни "на кордоні / / Володінь дідівських". Шумом вершин вони колись вітали його, що проїжджав повз них. За минулі роки відбулися разючі зміни:
... Біля корінь їх застарілих
(Де колись все було порожньо, голо)
Тепер младая гай розрослася,
Зелена сім'я; кущі тісняться
Під покровом їх, як діти. А вдалині
Коштує один похмурий їх товариш,
Як старий холостяк, і кругом нього
Як і раніше все пусто.
Природа одухотворена. Молода поросль сосен названа "зеленої сім'єю", "кущі тісняться / / Під покровом" старих дерев, "як діти". А поблизу стоїть самотня сосна уподібнене похмурому холостяку, позбавленому потомства. Навколо цієї сосни - "як і раніше все пусто".
Млада гай - уособлення вічного оновлення природи. І поет переконаний: майбутнє за молодим, зростаючим. І хоча він вже не побачить "могутній пізній вік" сосен, але внук його почує їх "Привітним шум, коли, / / З доброзичливої бесіди повертаючись, / / Веселих і приємних думок повний, / / Пройде він повз" них.
Сам поет завжди відчував цю радість спілкування з друзями, коли він збагачував їх своїми думками, та й вони в боргу не залишалися.
Спадкоємність поколінь, вічний рух і збагачення людської думки - такі закони буття. І Пушкін вітає нові покоління афористично фразою:
Здрастуй, плем'я
Молоде, незнайоме!
Звернення поета до молодого покоління перейнято доброзичливістю і вірою в його майбутнє.
«Знову я відвідав ...» своїм пафосом, устремлінню близько до вірша, також написано в Михайлівському в 1825 році, - «вакхічне пісня» з її уславленням розуму і світла. Відзначимо, що обидва вірші були створені в важкі для поета роки. Яким же мужністю та життєлюбством потрібно було мати, щоб непохитно вірити в торжество розуму.
Почуття і думки вірша «Знову я відвідав ...» знайшли своє підтвердження в багатьох листах поета. Посилаючись на фрагмент одного з них. Ось що писав Пушкін П. А. Плетньова 22 липня 1831: "Знову хандрити. Гей, дивися: хандра гірше холери, одна вбиває тільки тіло, інша вбиває душу. Дельвіг помер, Молчанов помер; постривай, помре і Жуковський, помремо і ми. Але життя все ще багата; ми зустрінемо ще нових знайомих, нові дозріють нам друзі, дочка в тебе буде рости, виросте нареченою, ми будемо старі шкарбан, жінки наші - старі хричовка, а дітки будуть славні, молоді, веселі хлопці, а хлопчики стануть повеснічать, а дівчата сентіментальнічать; а нам то й любо. Дурниці, душа моя, не нудьги - холера днями пройде, були б ми живі, будемо коли-небудь і веселі ". Оптимістичне світосприйняття - характерна риса духовного образу Пушкіна.
Окремі зауваження про композицію вірша. Воно поділяється на три частини: приїзд до Михайлівського, опис природи краю, звернення до майбутніх поколінь. Поет змальовує життя в її постійній зміні. Він звертається до минулого, бо даний нагадує про минулих роках, а в справжнісінькому вже зріють паростки майбутнього. Вся художня тканина твору дає уявлення про швидкоплинному часі, зміні і спадкоємності поколінь. У вірші йдеться про п'ять поколінь: внука "володінь дідівських" та його онука.
«Знову я відвідав ...» позбавлене великої кількості тропів, складних образів. У ньому превалюють слова літературної мови, але автор звертається і до розмовної лексики (вечор, повертаючи, сидів), і до книжкових словами (обіймає, покровом, морок), славянизмами (золотих, брегам, главу, Млада). І вся ця лексика органічно сплавлено в єдине ціле.
Вірш написано безріфменним п'ятистопним ямбом. "... Пушкін рішуче відійшов від пісенного, романсного вірша, прагнучи створити вірш смислової, найбільш точно відтворює думка ... Ця тенденція характерна для всієї пізньої лірики Пушкіна "2. У статті «Подорож з Москви до Петербурга» (1833-1834) поет зазначав "гідність" віршів Радищева, написаних білим віршем. "Думаю, - зауважив він, - що з часом ми звернемося до білого вірша. Рим в російській мові дуже мало. Одна викликає іншу ... Ймовірно, майбутній наш епічний поет обере його (білий вірш. - І.К.) і зробить народним "3.
Для творчості Пушкіна характерні постійні пошуки нових жанрів, нових засобів виразності. Письменник-новатор був завжди в дорозі.
Список літератури
1. ПушкінА.С. Повна. зібр. соч. Т.3. М., 1949. С.996.
2. СтепановН.Л. Лірика Пушкіна. М., 1959. С.408 -409.
3. ПушкінА.С. Собр. соч.: У 10 т. Т.6. М., 1976. С.354-355.