Грибоєдов а. с. - Новаторство і традиції в комедії Грибоєдова

Своєю комедією А. С. Грибоєдов зробив рішучий крок (за визначенням В. Г. Бєлінського) від "вульгарного стертого механізму старовинної драми" до нового, реалістичного методу. Ще задовго до Грибоєдова великий Фонвізін став відходити в своїх комедіях від строгих канонів класицизму. Недарма Вяземський писав, що "молодий Чацький схожий на Стародумов". Але все ж Фонвізін в основному залишається
вірний принципам "старовинної драми".

Говорячи про традиції і новаторство у комедії, не можна не звернути увагу на змішування жанрів у творі. Наприклад, монолог Чацького "А судді хто?" - Прекрасний зразок дворянській сатири початку століття. "О, просвещенье! О, часи! О, звичаї! "- Пише Горганів у своєму посланні князеві Долгорукому.

Хіба не це вигук чується в монолозі Чацького?

Монолог Чацького "Що нового покаже мені Москва?" Весь складається з блискучих епіграм, нагадують епіграми XVIII - початку XIX століття. Саме це дозволило І. А. Гончарову говорити про "епіграмматіческой солі" мови Грибоєдова. Розмовний стиль комедії нагадує байок стиль. І дійсно, хіба не чуємо ми криловських живих інтонацій у комедії ("Чи не можна для прогулянок подалі вибрати закуток", "... що стане говорити княгиня Марія Олексіївна")?

І байка, і епіграма, і сатира - всі ці жанри були традиційними для часу Грибоєдова, але новаторство його полягає в тому, що все це поєднано в одному творі всупереч законам класицизму.

"Лихо з розуму" - комедія у віршах, а вірш надає деяку неприродність мови. Чому ж так природно звучать всі репліки і навіть монологи? Тому що комедія написана різностопний ямбом з переходом реплік в середині рядка.

Чацький
Москву і
місто ... Ти дивак!
Платон Михайлович
Так, брат,
тепер не так ...

Пушкін сказав про комедію Грибоєдова: "Про віршах не говорю: половина ввійде в історію".

Пушкін мав рацію. Як часто ми говоримо: "Ба, знайомі всі обличчя" або "Служити б радий, прислужувати тошно". За афористичності це можна порівняти тільки з рядками
з байок Крилова. Бєлінський писав, що "хоча ніяк не можна довести прямого впливу ... байок Крилова на мову і вірш комедії ... не можна і зовсім відкидати його ".

Новаторство Грибоєдова проявилося також і в методі зображення героїв. З героями Мольєра чи Бомарше їх ріднять, мабуть, тільки яскраві мовні портрети (примітивність мови Скалозуба, балакучість Чацького). Однак у них відсутній схематизм, притаманний героям класицистичних комедій.

Грибоєдов зберігає у своїй комедії деякі традиційні амплуа (резонер, повірниці), але вони не виражені чітко. Багатогранність характерів робить Чацького одночасно і резонером, і героєм-коханцем; Ліза - і повірниці, і резонер. Згадаймо служницю з комедії Бомарше "Одруження Фігаро". Вона, так само як Ліза, влаштовує любовні справи своєї господині і отримує за це в кінці п'єси винагороду, а Ліза в кінці п'єси знаходиться під загрозою посилання в село.

У комедії дотримується принцип єдності місця, часу та дії. Але чи доречно про це говорити як про безперечну межі "старовинної драми"? Глядач, що дивиться на сцені "Лихо з розуму", не відчуває тісних меж часу і місця. Величезна кількість внесценіческіх героїв (наприклад, Максим Петрович, брат Скалозуба, князь Федір) розширює місце дії. Додамо ще до цього те, що багато цих герої були впізнавані публікою грибоедовские часів, так як мали прототипів у житті. Драматург розширює і тимчасові рамки за допомогою упомінанійгероев про минуле. ("При государині служив Катерині", "Живі перекази, та віриться насилу", "Ні, нині світ вже не такий").

Недарма І. А. Гончаров пише у своїй статті "Мільйон мук", що в комедії "відбилася, як в чаші води, вся колишня життя Москви, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент і вдачі".

Часто говорять про порушення єдності дії в комедії Грибоєдова. І в першу чергу це обумовлено своєрідним конфліктом "Лиха з розуму". Наприклад, в комедіях Боше
існує тільки любовний конфлікт, а в комедіях вольєра - соціальний. У комедії ж Грибоєдова переплітаються любовний і соціальний, посилюючи один одного.

Повернемося до затвердження Гончарова про те, що в відбився "історичний момент і вдачі". Хіба це риса тільки зароджується тоді реалістичного методу? У цьому сенсі цікаво порівняти "Лихо з розуму" з трагедією А. С. Пушкіна "Борис Годунов".
Пушкін, як він сам каже, "розташував свою трагедію за системою Отця Шекспіра і
приніс у жертву йому два класицистичних єдності "ледь зберігши останнє. До того
ж Пушкін, як і Грибоєдов, відмовляється від "шестистопного ямба".
Він пише білим п'ятистопним ямбом, іноді вдаючись навіть до прози. І все це заради того,
щоб "замінити цей чутливий недолік вірним зображенням осіб, часу, розвитком історичних характерів і подій".

Така схожість цілей і засобів обох драматургів говорить про те, що саме Грибоєдов став зачинателем реалістичних традицій у російській літературі, блискучим
продовженням яких став Пушкін - засновник російського критичного реалізму.