Грабіж

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Курсова робота
З дисципліни «Кримінальне право»
Тема: Грабіж
Студент: Щербак Вадим Валентинович
курс: 3
семестр: 6
група: 305
Заочний факультет права та підприємництва
Дата перевірки:
Результат перевірки:
Підпис викладача:
Адреса: вул. Радянська, буд 23, кв. 13
смт. Новий Світ, Старобешівський р-н, Донецької обл. 87230 тел.: 8-062-53-7-35-58
Харків 2003

ЗМІСТ.
Введення.
I. Загальна характеристика грабежу як однієї з форм розкрадання.
II. Юридичний склад злочину грабіж.
III. Кваліфікуючі ознаки грабежу за КК України і відповідальність за нього.
Висновок
Використана література.

ВСТУП.
Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, яке створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності, обумовлений кризовими явищами в політичному і економічному розвитку, у всіх сферах суспільного життя, правовим нігілізмом, фактичною безконтрольністю за підприємницькою , кредитно-фінансової та банківською діяльністю.
Здійснювані заходи виявилися недостатніми для ефективного впливу на стан справ, закони, які приймаються, виконуються незадовільно і не забезпечують своєчасного задоволення назрілих потреб регулювання ринкових відносин.
Розбалансованість економіки, спад виробництва і прогресуючий зростання цін призвели до падіння життєвого рівня і як наслідок - втягування у незаконне підприємництво значної частини населення.
Спад виробництва та пов'язане з ним зростання безробіття зумовили стрімке зростання крадіжок, грабежів, розбійних нападів, вимагання, вбивств; вчинення корисливих злочинів все частіше поєднується з використанням вогнепальної і холодної зброї. [7]
Верховна Рада України відзначає, що стан дотримання законності в забезпеченні прав і свобод людини в роботі правоохоронних органів не відповідає Конституції України як правової держави, рівень злочинності в державі загрожує національній безпеці України. Криміногенна ситуація в країні за рівнем, змістом і негативних наслідків є складною, напруженою та нестабільною. З року в рік в Україні зростають організована злочинність та кількість вчинених злочинів проти життя, здоров'я, власності громадян. У 1991 році організованими злочинними групами було скоєно 2732 злочини, а в 1999 році - 9307 злочинів. Організовані злочинні угруповання не залишаються на стадії їх створення і діють на території держави протягом двох - п'яти років.
Товариством дуже негативно сприймається безкарність за скоєні злочини. Станом на 1 січня 2000 року в державі не розкрито 1781 тисячі злочинів, в тому числі тільки за минулий рік - 102 тисячі злочинів. Не розкрито 14 випадків бандитизму, 6334 - умисних вбивств, 19112 - умисних тяжких тілесних ушкоджень, 2466 - згвалтувань, 15873 - розбійних нападів, 148300 - грабежів, 418167 - розкрадань державного, колективного майна, 909572 - крадіжок приватного майна. [5]
У світлі цих даних як ніколи гостро постала проблема реформування кримінального законодавства. З прийняттям нового Кримінального Кодексу України вступила в новий етап свого розвитку як правова держава. Для будь-якої країни прийняття такого основоположного нормативно-правового акта як Кримінальний Кодекс є великою подією і вказує на досягнення певного порозуміння в суспільстві з питань державної охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян і держави в цілому.
Метою даної курсової роботи є виявлення ознак і характеристик норм кримінального законодавства, спрямовані на забезпечення безпеки власності, а саме норми, зазначеної у ст. 186 КК України, яка передбачає застосування кримінального покарання за вчинення злочину, визначеного поняттям грабіж. У світлі прийняття Кримінального Кодексу необхідно провести порівняльний аналіз статті старого КК з новим КК для визначення розширення або зменшення ступеня державного регулювання і державного впливу на відносини, що складаються в рамках захисту права власності. Для такого порівняльного аналізу в роботі будуть використані роботи наукових конференцій, присвячених даному питанню, висновки дискусій парламентських комісій, запропонованих до уваги населення засобами масової інформації, суперечки вчених-юристів і юристів-практиків, освітлених у багатьох видавництвах України. Однак не слід забувати, що посилання на вищезгадані джерела не є догматичними, так як вони не є аксіомами до тих пір, поки положення Кримінального кодексу не будуть перевірені часом і з боку практики застосування статей КК, і з історичної точки зору.
Беручи до уваги малу кількість значних робіт, присвячених даній проблемі у світлі нового Кримінального Кодексу, для розкриття теми курсової роботи необхідно буде скористатися коментарями та судовою практикою Кримінального Кодексу, який діяв до прийняття Кодексу 2001 року, а також постановами та роз'ясненнями різних органів, які стосувалися дії старого Кримінального Кодексу. Допустимим також є використання положень міжнародного права і міжнародних конвенцій.
Таким чином, дана курсова робота спрямована на визначення складу злочину, визначеного поняттям грабіж, на виявлення ефективності сучасних методів боротьби зі злочинністю взагалі, і конкретно зі злочинами, які посягають на відносини власності, а також на зазначення оцінки якості нового Кримінального Кодексу України; в ній належить показати на захист яких інтересів спрямовані стаття 186 КК, чи будуть дієвими при практичному застосуванні положення нового Кодексу, чи достатній обсяг зазначених у ньому санкцій, або, навпаки, законодавцем зменшений розмір відповідальності за злочини, у порівнянні зі старим КК. У цій роботі буде визначена спроба представлення загальної характеристики грабежу як однієї з форм розкрадання, виявлення його основних рис і способів здійснення. Оскільки грабіж є різновидом розкрадання, тобто корисливого зазіхання на чужу власність, йому притаманні всі ознаки цього діяння, які і будуть розглянуті в першому розділі роботи. Далі, згідно з Кримінальним кодексом України і коментарями до нього, будуть надані ті характерні риси, які відрізняють грабіж від інших форм розкрадання, а також будуть розібрані ознаки кваліфікованого грабежу, знання яких необхідно для правильної юридичної оцінки вчиненого злочину. При цьому на увазі досить великого матеріалу, що має відношення до визначення такого поняття, як грабіж із застосуванням насильства, даний кваліфікуюча ознака буде розглянуто окремо від інших.

I. Загальна характеристика грабежу як однієї з форм розкрадання.
Грабіж як вид злочину є однією з форм розкрадання, тобто - Одним із засобів та конкретних прийомів, за допомогою яких злочинець вилучає чуже майно. Тому для загальної характеристики грабежу в нашій роботі кілька слів необхідно сказати про загальні ознаки розкрадання як поняття, що об'єднує певний рід злочинів проти власності.
Під розкраданням розумілося умисне протиправне звернення винною особою певним чином чужого (державного, приватного) майна на свою користь або на користь іншої особи з корисливих мотивів.
Отже, об'єктивними ознаками розкрадання є:
1) незаконне і безоплатне вилучення майна з володіння власника;
2) звернення його на користь винного чи інших осіб;
3) заподіяння тим самим власнику чи іншому власникові майна реального збитку внаслідок зменшення на певну частину обсягу матеріальних цінностей, що знаходяться в його розпорядженні;
4) причинний зв'язок між шкодою і вилученням майна.
Суб'єктивними ознаками всякого розкрадання є:
1) прямий умисел на незаконне, безоплатне вилучення чужого майна і звернення його на користь інших осіб;
2) корислива мета цього вилучення;
3) можливість використання викраденого майна.
Від інших видів злочинів проти власності розкрадання відрізняється тим, що механізм скоєння злочину містить в собі порушення права володіння майном (за винятком розбою). Інші корисливі злочини зазвичай не пов'язані з порушенням права володіння.
Зазначені вище ознаки є обов'язковими конституційними ознаками розкрадання, і відсутність хоча б одного з них вимагає розглядати скоєне вже не як розкрадання, а як інший злочин, або, можливо, як діяння, яке не має відношення до карного права.
Розкрадання слід вважати закінченим, якщо майно вилучено і винний має реальну можливість користуватися ним на свій розсуд.
Що ж стосується грабежу, то як форма розкрадання, він відповідає всім його об'єктивним та суб'єктивним ознакам. Від інших видів розкрадання він відрізняється, перш за все, за способами й розмірами вилучення майна, що характеризує його як одну з досить небезпечних різновидів злочину. Детальніше мова про це піде нижче.

II. Юридичний склад злочину грабіж.
Грабіж як один з видів злочину проти власності відноситься до числа, по-перше, досить небезпечних, а по-друге, досить добре вивчених способів такого роду злочинів. На підтвердження цього можна навести той факт, що визначення грабежу в новому Кримінальному кодексі України (ст. 168 КК України) практично не відрізняється від тієї формулювання, яка містилася в діяв раніше Кримінальному кодексі України (ст. ст. 82, 141 КК України).
Грабіж (ст. 186 КК) - це умисне протиправне відкрите заволодіння приватним, державним або колективний майном з метою розпорядитися ним як своїм. [6]
Особливість, що лежить в основі виділення грабежу в самостійний склад злочину, полягає у відкритому способі вилучення майна. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 «0 судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» сказано, що грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину. [3] Однак необхідно мати на увазі, що одне лише фактичне присутність потерпілого або інших осіб при викраденні майна не перетворює автоматично його в грабіж. Відкритим викрадення може визнаватися тільки тоді, коли потерпілий інші особи усвідомлювали характер скоєних винним дій і сприймали їх як злочинні (об'єктивний ознака), а викрадач усвідомлював, що вони розуміють протиправний характер скоєного їм посягання (суб'єктивний ознака). Вирішальним моментом для оцінки викрадення як відкритого необхідно вважати суб'єктивні ознаки.
У зв'язку з цим таємним, а не відкритим, буде викрадення, коли суб'єкт вилучає майно у присутності інших осіб, які помилково вважають, що дії - правомірні, на що останній і розраховує. Крадіжкою, а не грабунком, слід визнавати викрадення, здійснюючи яке, суб'єкт вважав, що діє таємно, хоча в дійсності інші особи спостерігали за його діями і усвідомлювали їх характер. Крадіжкою слід також визнавати викрадення майна в присутності осіб які хоч і не були співучасниками цього злочину, але у зв'язку з певними відносинами з винним (сімейні й особисті зв'язки, попередня загальна злочинна діяльність тощо) не будуть приймати, на його думку, заходів до викриття скоєного злочину.
Викрадення індивідуального майна у присутності малолітнього, який розумів значення скоєних винним дій, якщо при цьому і сам винний допускав, що малолітній розуміє те, що відбувається, охоплюється поняття грабежу.
Викрадення має визнаватися відкритим без насильства і в тих випадках, коли винний діє раптово (за допомогою ривка), вдаючись до певних зусиллям (не пригнічуючи волі потерпілого) для заволодіння майном. Наприклад, суб'єкт вирвав сумку з грошима або зірвав з голови шапку. Якщо ж зусилля винного, що застосовується при ривку, одночасно супроводжується і зазіханням на тілесну недоторканість особи, воно стає фізичним насильством. Наприклад, вихоплення майна, яке тримає потерпілий, з вивертанням руки утворює насильство.
Об'єктом грабежу є економічні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Предмет грабежу може бути майно, яке має вартість, ціну і належить державі, колективу або приватній особі на праві власності.
Об'єктивна сторона злочину характеризується відкритим викраденням майна, коли потерпілий, а так само особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, або інші особи усвідомлюють, що відбувається незаконне заволодіння чужим майном, при цьому викрадач усвідомлює характер своїх дій, розуміє, що робить викрадення явно , на очах у інших.
У випадку, коли дії винного розпочаті як таємне викрадення чужого майна, а закінчені у присутності власника чи інших осіб, то такі дії будуть кваліфікуватися як грабіж, так як винний у даному випадку усвідомлював відкритий характер своїх дій і не відмовився від їх завершення.
Важливе значення для визнання розкрадання відкритим має суб'єктивне поставлення винного. Якщо винний упевнений, що діє таємно, навіть коли його дії зрозумілі оточуючим, то таке розкрадання не може бути визнано відкритим (здирством).
Одним з кваліфікуючих ознак грабежу - це застосування насильства для заволодіння чужим майном. При грабежі може мати місце як фізичне, так і психічне насильство (нанесення легких тілесних ушкоджень, що не призвели до тимчасової втрати працездатності або короткостроковому розладу здоров'я, а також загрози, про застосування такого насильства). Для грабежу характерне таке насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.
Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, приміщення чи сховище, що завдав значної шкоди потерпілому, у великих розмірах чи особливо великих розмірах, а також здійснений організованою групою) аналогічні кваліфікуючою ознаками крадіжки (ст. 185 КК).
Отже, об'єктивна сторона грабежу характеризується активними діями злочинця, які перебувають у відкритому ненасильницькому заволодінні чужим майном. Типовим здирством є "ривок", тобто раптовий захоплення чужого майна, чинять без наміри зробити який-небудь фізичний вплив на потерпілого.
Якщо ж присутні не помічають розкрадання, або, спостерігаючи факт вилучення майна, вважають його правомірним, на що й розраховує винний, то розкрадання не може бути визнане відкритим - тобто грабунком. Розкрадання не може кваліфікуватися як грабіж і в тому випадку, коли будь-хто з присутніх зауважує, що відбувається незаконне заволодіння чужим майном, проте сам злочинець помилково вважає, що діє непомітно для інших осіб. У цьому випадку розкрадання також кваліфікується не як грабіж, а як крадіжка.
Можлива і більш складна ситуація, коли розкрадання, розпочате як таємне, переростає в грабіж. Якщо винний мав намір вчинити викрадання таємно, але після того, як його застали на місці злочину, перейшов до активних дій, вчинене слід розглядати як грабіж. Питання про переростання таємного розкрадання у відкриті виникає лише в тих випадках, коли дії, розпочаті як крадіжка, ще не закінчені, тобто винний ще не заволодів майном і не отримав реальної можливості скористатися ним (або розпорядитися) за своїм розсудом.
У даному випадку слід враховувати, що грабіж визнається закінченим з моменту заволодіння чужим майном та отримання можливості розпоряджатися ним на свій розсуд. Суспільно небезпечні наслідки грабежу, виражені у вигляді майнової шкоди, завданої власнику чи іншому законному власникові майна, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього виду розкрадання. При цьому в розрахунок не приймається та обставина, встиг винний фактично розпорядитися викраденим майном або використовувати його чи ні. Фактична реалізація цієї можливості перебуває поза рамками об'єктивної сторони грабежу.
Невдала ж спроба відкрито заволодіти майном розглядається лише як замах на грабіж.
Крім того, відповідно до коментарем до Кримінального кодексу, не утворюють складу грабежу і відкриті дії, спрямовані на заволодіння чужим майном з метою його знищення, скоєних з хуліганських мотивів або з метою тимчасового його використання, або у зв'язку з дійсним або удаваним правом на це майно.
Таким чином, в об'єктивну сторону грабежу входить також причинно-наслідковий зв'язок між протизаконними діями винного, котрі переслідували мету заволодіти чужим майном, і шкідливими наслідками.
Важливе значення для визнання розкрадання відкритим має суб'єктивне поставлення винного. Якщо винний упевнений, що діє таємно, навіть коли його дії зрозумілі оточуючим, то таке розкрадання не може бути визнано відкритим (здирством). Як видно зі сказаного вище, суб'єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що відкрито, тобто на очах у інших осіб, викрадає чуже майно, передбачає, що його дії завдадуть власнику чи іншому законному власнику матеріальний збиток, і бажає настання даних наслідків. Керуючись корисливим мотивом, він має на меті незаконного вилучення наживи за рахунок чужого майна.
Суб'єктом грабежу може бути будь-яка дієздатна особа, яка досягла 14-річного віку.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

III. Кваліфікуючі ознаки грабежу за КК України і відповідальність за нього.
Грабіж, як і інші види розкрадання, може кваліфікуватися як злочин різного рівня важкості в залежності від:
1) розмірів викраденого;
2) відповідних йому кваліфікуючих ознак.
У ст. 186 КК України виділено такі кваліфікуючі ознаки грабежу [2]:
- Грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;
- Грабіж, вчинений з погрозою застосування такого насильства;
- Грабіж, вчинений повторно;
- Грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб;
- Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;
- Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому;
- Грабіж, вчинений у великих розмірах;
- Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах;
- Грабіж, вчинений організованою групою.
Здійснюючи відкрите викрадення, грабіжник покладається на раптовість і зухвалість своїх дій, розгубленість очевидців. Тому відкрите розкрадання нерідко містить у собі потенційну загрозу насильства. Специфіка ж насильницького грабежу полягає в тому, що винний в якості засобу вилучення або для утримання тільки що вилученого майна вдається до фізичного насильства по відношенню до осіб, що перешкоджає йому.
До того ж новий кодекс передбачає не тільки фактичне застосування насильства, а й загрозу його застосування. Причому ознакою кваліфікованого грабежу тепер є не тільки фізичне, а й психічне насильство, що виражається в загрозу реального застосування фізичного насильства.
Окремим моментом необхідно розглядати і те положення, що при скоєнні грабежу насильство може бути застосовано як до власника (чи іншому законному власникові майна), так і до інших осіб, які, на думку злочинця, реально могли перешкодити розкрадання.
Ще одним кваліфікуючою ознакою насильницького грабежу є лише таке насильство, яке за своїм характером не представляє небезпеки для життя чи здоров'я громадян.
Під насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, прийнято розуміти дії, які не створили загрозу для життя і завдали реальної шкоди здоров'ю потерпілого, не викликали стійку, хоча б і короткочасну, втрату працездатності, але були пов'язані із заподіянням фізичного болю з нанесенням побоїв або з обмеженням свободи потерпілого. Легкий шкоди здоров'ю може бути виражений у поверхневих пошкодженнях у вигляді невеликих ран, синців, саден і т.д. [4]
У свою чергу дії винного, пов'язані із застосуванням фізичної сили, але не до потерпілого, а до його майну (зривання шапки з голови, виривання з рук сумочки), не прийнято кваліфікувати як насильство.
Не будуть кваліфікуватися дії винного чи насильницький грабіж, якщо викрадення скоєно шляхом «ривка». У даному випадку винний не використовує насильство, а розраховує на несподіваність своїх дій, а також на потурання (нерозторопність) потерпілого.
У цілому можна сказати, що виділяючи насильницький грабіж в якості кваліфікованого складу злочину, законодавець виходить із підвищеної суспільної небезпечності дій винного, який для заволодіння чужим майном обирає спосіб, що виражається у посяганні на особистість. Факт застосування насильства змінює юридичну сутність грабежу. За таких обставин злочин стає двухоб'ектним: шкода заподіюється (або створюється загроза заподіяння шкоди) не тільки відносин власності, але і здоров'ю громадян або їх особистої свободи. [18]
В основному за своїм змістом перелічені ознаки кваліфікованого грабежу відповідають ознакам кваліфікованої крадіжки, шахрайства. Однак, знову ж таки необхідно враховувати, що в даному виді злочину - наприклад, у разі присутності такої ознаки, як проникнення в житло, приміщення чи інше сховище - важливо, що злочинець ще до проникнення в чуже приміщення мав намір викрасти майно саме відкритим способом.
При наявності у вчиненому декількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами однієї і тієї ж статті КК, грабіж кваліфікується за тією з них, яка містить більш тяжкий кваліфікуючу ознаку, і, отже, передбачає за нього найбільш сувору санкцію.
Що стосується санкцій, що накладаються за вчинення грабежу, то тут законодавець розширив перелік видів кримінальних покарань. Тепер простий грабіж карається штрафом від п'ятдесяти до ста доданків податком мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Друга частина кримінальної номи передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років.
Для грабежу, який поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або що завдав значної шкоди потерпілому, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.
«Грабіж, вчинений у великих розмірах, карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років». [2] А грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років з передбаченням такого додаткового покарання як конфіскація майна.

ВИСНОВОК.
Занепад моралі значної частини населення призвів до розпаду системи державних і громадських інститутів профілактики правопорушень, що створило сприятливі умови для поглиблення антисоціальних явищ. Великою мірою цьому сприяє майже відверта пропаганда порнографії, жорстокості і насильства, яка ведеться на тлі недоступне великих цін багатьох форм дозвілля, недостачі споживчих товарів, скорочення кількості спортивних клубів, шкіл, молодіжних таборів. [9]
Керівництво правоохоронних органів держави не в змозі забезпечити захист конституційних прав громадян України, захистити від злочинних посягань на їхнє життя, здоров'я та власність.
Гострота криміногенної обстановки вимагає вживання великомасштабних комплексних заходів з боку держави, які могли б забезпечити її стабілізацію в найближчі три роки. Пріоритетна увага при цих умовах має бути надано питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконалення системи профілактики правопорушень, посилення боротьби з організованою та економічною злочинністю, забезпечення охорони громадського порядку з громадської безпеки. До першочергових заходів необхідно віднести також удосконалення кримінально-виконавчої системи, розширення міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, а також кадрове, наукове, інформаційно-технічне забезпечення правоохоронної діяльності.
Ступінь захисту власності значною мірою залежить від точного визначення конкретних форм і способів посягання на неї. Особливу роль правильна класифікація цього роду злочинів грає в тих випадках, коли правоохоронні органи мають справу з такими подібними по конструкції свого юридичного складу злочинами, як грабіж, розбій та вимагання. У той же час, як свідчить проведений вище аналіз, далеко не всі моменти, пов'язані з визначенням та чіткої кваліфікацією грабежу, отримали вичерпне законодавче оформлення або відповідну судову трактування.
Серед норм законодавства, що мають відношення до кваліфікації грабежу, на наш погляд потребують уточнення такі, як: більш чітке розмежування понять насильства, небезпечного і безпечного для життя і здоров'я громадян; норми обліку злочинів за сукупністю в разі вчинення винним діянь однорідних, але передбачених різними статтями Кримінального кодексу, нарешті, в цілому потребує в однозначному тлумаченні весь понятійний апарат глави КК, присвяченій злочинів проти власності.
Для розкриття теми курсової роботи були зроблені спроби розгляду складів грабежів: як вони виглядають в новому Кримінальному Кодексі і як склади цих злочинів були відображені у старому кримінальному законодавстві. Порівнюючи дані статті, можна зробити висновок про те, що в чинному законодавстві з'єднані в одне ціле, в один розділ склади, які стосуються відносин у сфері забезпечення безпеки власності. Це має бути оцінений по достоїнству різними користувачами кримінального законодавства.
Позитивним моментом курсової роботи можна назвати її новизну і разом з тим актуальність у світлі глобальних змін в законодавстві України, так як проводячи дослідження в порівнянні та оцінці складів злочинів проти безпеки власності Кримінального Кодексу були виявлені методи боротьби з такими злочинами, зазначено правове закріплення цих методів і запропоновано оцінку ефективності засобів і способів боротьби з даними злочинами.
Таким чином, в даній курсовій роботі були розкриті основні причини виникнення злочинів проти безпеки власності, визначено методи державно-правового регулювання і впливу на даний злочин, а також показано сутність самого складу злочинів у сфері безпеки відносин власності, як у світлі змін законодавчої бази, так і в порівнянні цього складу з положеннями старого Кримінального Кодексу.

Використана література.
1. Конституція України. / / Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30., Ст.43.
2. Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 року / / Відомості Верховної Ради України. - 2001 .- № 37-38.
3. Кримінальний Кодекс України. Коментар: під ред. Ю. А. Карамзіна і Є.Л. Стрельцова. Вид-е 2-е. - Харків, ТОВ «Одіссей», 2002. -960 С.
4. Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар. Київ: А.С.К., 1999. - 1088 с.
5. «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рік» від 25.12.2000 р. / / Право України, -2001. - № 3. - Ст.3.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» N 12 від 25.12.92 м. Київ (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 12 від 03.12.97)
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» N 1 від 01.04.94 м. Київ (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 N 3 від 26.02.99 )
8. Постанова Верховної Ради України «Про Державну програму боротьби із злочинністю» від 25 червня 1993 року м. Київ.
9. Постанова Верховної Ради України «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини» N 1592-ІІІ від 23 березня 2000 року м. Київ.
10. Збірник міжнародних документів. - Київ; - Издат-во «Довіра», 1993. -249 С.
11. Кримінальне право України. Загальна і особлива частини: Підручник / За ред. Проф. Стрельцова Є.Л. - Харків.: ТОВ «Одіссей», 2002 .- 672 с.
12. Бажанов М.І. "Кримінальне право України". Загальна часть.-Донецьк, 1992 р.
13. Бовсунскій "Кримінальне право України",-Київ, 1995 р.
14. Матешевскій, Яценко "Кримінальне право в Укріане",-Київ, "Юрінком", -1996 р.
15. Коржанський "Кримінальне право. Курс лекцій ". -Київ, 1996 р.
16. Кримінологія: Підручник (для навчальних закладів МВС України). Під ред. В.Г. Лихолоб і В.П. Філонова. - Київ-Донецьк, 1997.-398 с.
17. Ераскін В.Ф. Відповідальність за грабіж. - М., 1972.
18. Заріпов З.С., Кабулов Р.К. Кваліфікація крадіжок, грабежів, розбоїв, скоєних шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище. - Ташкент, 1991.
19. Бабкова Г. Шандула О. Щодо ефективності контрольної діяльності органів прокуратури. / / Право України.-2001 .- № 4 - с.52-55.
20. Юридичний словник - довідник. Femina. -Київ, 1996. - 694 с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
57.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Грабіж 2
Грабіж ст 161 КК РФ
Крадіжка Грабіж
Кримінальне покарання за грабіж
Грабіж і розбій як найбільш небезпечні форми розкрадання
© Усі права захищені
написати до нас