План
1.Загальна характеристика законодавства про захист економічної конкуренції
2.Хозяйственние договори: поняття, правова основа, функції, види і форми
1.Загальна характеристика законодавства про захист економічної конкуренції
Формування і становлення антимонопольного законодавства на Україну припадає на початок 90-х років, коли були прийняті Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України". Ці нормативно-правові акти створили перші серйозні передумови для становлення на Україні конкурентного законодавства, які згодом були сформульовані в статті 42 Конституції України, закріпила державні гарантії захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Разом з тим, тривалий час конкурентне (точніше, антимонопольне) законодавство не відрізнялося високою ефективністю, хоча в цілому саме на його основі були здійснені важливі заходи щодо демонополізації економіки та формуванню конкурентних відносин. Це пояснюється тим, що аж до недавнього часу антимонопольне законодавство ставило перед собою завдання, концептуально відрізняються від завдань сучасного конкурентно-правового регулювання національної економіки.
Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" був прийнятий і застосовувався як нормативний акт, що покликаний регулювати конкурентні відносини не в умовах існування здорової ринкової конкуренції, а в період поетапної демонополізації та роздержавлення економіки. Враховуючи зростання підприємницької активності на Україну, який намітився з середини 90-х років, норми пострадянського законодавства вже не могли ефективно застосовуватися й адекватно сприйматися ні господарюючими суб'єктами, ні представниками органів державної влади, в тому числі Антимонопольного комітету України.
Тим не менш, системне і повномасштабне оновлення конкурентного законодавства було почато тільки в останні роки. На тлі численних змін до законів "Про Антимонопольний комітет України", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції" та іншим підзаконним актам український законодавець, нарешті, зробив набагато більш значущі кроки: у 2000 році був прийнятий Закон України "Про природні монополії", а з 2 березня 2002 року набрав чинності Закон України "Про захист економічної конкуренції".
Таким чином, можна констатувати, що сьогодні вже створена певна законодавча база, що відповідає сучасним соціально-економічним умовам і мінімально необхідна для розвитку конкурентних відносин на Україну. І все ж проблем як і раніше залишається чимало.
Значення Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року для сучасних економічних відносин в нашій державі не можна недооцінювати з багатьох причин. Перш за все, це пов'язано з прагненням України ввійти в європейський економічний, правовий і політична спільнота. Разом з тим, одного бажання стати членом Всесвітньої Торгової Організації, а надалі - Європейського Союзу мало. Україна зобов'язана забезпечити дотримання тих правових стандартів, які складають необхідний мінімум для учасників цих утворень.
У зв'язку з цим в останній час особливо актуального значення набувають проблеми адаптації та гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу та в цілому з нормами міжнародного права. Безсумнівно, більшою мірою гармонізація стосується саме законодавчих актів, що закріплюють основні принципи економічної політики на Україну, її концептуальні та ідеологічні напрямки.
Закон України "Про економічної конкуренції" можна без великих перебільшення оцінювати не тільки як відповідний міжнародним вимогам, що пред'являються до конкуренції, але і як відповідає національній практиці реалізації конкурентних відносин. При його розробці враховувалися як сформовані традиції розвитку економічної конкуренції в нашій державі, так і судова практика вирішення конкурентних суперечок.
Варто відзначити, що з прийняттям Закону України "Про захист економічної конкуренції" змінилося не просто антимонопольне законодавство - змінилася сама ідеологія, принципи, концепція конкурентної політики нашої держави. Враховуючи, що на Україну практично завершена демонополізація економіки, приватизація державної власності, а також беручи до уваги те, що введення в дію нового Закону передував достатньо тривалий адаптаційний період, в даний час можна констатувати, що створена серйозна основа для подальшого поступального розвитку на Україну здорових конкурентних відносин.
Заслугою законодавця є наповнення Закону реальним змістом. Новий Закон практично звільнений від численних декларативних норм, що містилися в Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".
Разом з тим, і цей досить серйозний і якісний законодавчий акт треба розглядати без зайвої ейфорії. З жалем доводиться визнати, що його застосування в сукупності з іншими нормативно-правовими актами у ряді випадків виявляється досить складним. У цілому дана ситуація є характерною для багатьох нових законів, прийнятих на Україну: в умовах існування досить великого масиву застарілих нормативно-правових актів знову прийняті закони, особливо, якщо вони характеризуються високим рівнем юридичної новизни, важко вписуються в чинне правове поле.
Необхідна глибока робота з їхнього узгодження з іншими нормативно-правовими актами, що діють в "прикордонних сферах". Як приклад, що підтверджує гостру необхідність погоджувати положення різних законодавчих актів, можна привести стан правового регулювання фінансових ринків. Так, учасники відповідних відносин у своїй діяльності керуються, зокрема, законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про страхування", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та ін
У таких умовах норми Закону України "Про захист економічної конкуренції", що регулюють питання забезпечення економічної конкуренції на фінансових ринках, повинні кореспондуватися з тими положеннями, які вже діють. Інакше суб'єкти фінансового ринку можуть опинитися під "подвійним" (якщо не під великим) державним регулюванням, здійснюваним НБУ, Мінфіном, ДКЦПФР і АМК Україні.
Звертає на себе увагу і наявність у Законі "Про захист економічної конкуренції" безлічі понять, що мають оціночний характер, наприклад, таких, як "узгоджені дії". Використовуване як в самому Законі, так і в Розпорядженні Антимонопольного комітету України № 27-р від 12 лютого 2002 року визначення "узгоджених дій" слід визнати досить широким, що дозволяє поширювати його на діяльність багатьох суб'єктів господарювання.
Це ж можна відзначити стосовно до визначення поняття економічної концентрації. Деяку настороженість серед підприємців викликали і положення Закону, що встановлюють вимоги щодо попереднього погодження з АМК України певних дій, зокрема, укладення договорів, які потенційно можуть носити антиконкурентний характер. Реальних механізмів подібного узгодження українська правозастосовна практика раніше не знала. У зв'язку з цим можна констатувати, що положення нового Закону України "Про захист економічної конкуренції" також потребують глибокого наукового осмислення подальших роз'ясненнях, уточнень і рекомендаціях як з боку Антимонопольного комітету України, так і інших органів.
Однією з основних і незавершених завдань у сфері конкурентного регулювання залишається проблема функціонування природних монополій на Україну. Завдяки реалізації антимонопольної політики держави та проведення масової приватизації, підприємств-монополістів на Україну стало значно менше. 20 квітня 2000 був прийнятий Закон України "Про природні монополії". Тим не менш, до теперішнього часу існує значна кількість ринків, що характеризуються високим рівнем монополізації. І хоча минуло вже більше 15 років з початку ринкових перетворень, сучасні українські монополії до цих пір не можуть змінити свою сутність: "соціалістичний" слід у регулюванні їх діяльності як і раніше дуже помітний.
Система державного регулювання діяльності природних монополій потребує подальшого вдосконалення. Про це неодноразово говорилося на найвищому державному рівні, це розуміють і суб'єкти підприємницької діяльності. Недосконала структурна реорганізація провідних товарних ринків, відсутність рівних умов діяльності всіх господарюючих суб'єктів, а також ефективної системи управління об'єктами державної власності служать сприятливими факторами для зловживання домінуючим становищем з боку підприємств-монополістів.
А частина монопольного сектора в економіці України, як випливає з Указу Президента України № 1097/2001 від 19 листопада 2001 року, яка затвердила "Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки", становить 40%. Саме зловживання підприємствами-монополістами своїм домінуючим становищем на ринку, як свідчить практика АКМУ, становить більше половини усіх порушень антимонопольного законодавства. Найбільш злісними порушниками залишаються монополісти у сфері надання послуг із залізничних перевезень, а також житлово-комунальних послуг (енергопостачальні організації). Тут необхідні глибокі і ретельно продумані структурні реформи.
Дуже важливо, щоб держава особливо уважно поставився до обмеження домінуючого положення "природних" монополістів на ринку, дотримання ними правил конкуренції. Але головне, необхідна ефективна система і механізми застосування санкцій за порушення ними конкуренційного законодавства. Тому при загальному уваги до розвитку конкуренції в країні особливе місце в цих процесах мають займати і природні монополії. Відсутність балансу між ефективним функціонуванням і розвитком природних монополій і якістю та доступністю їх товарів уже давно свідчить про те, що вони потребують набагато більше глибокого реформування.
Останнім часом на Україну було прийнято безліч законодавчих актів, які зачіпають основні сфери економічного і соціального розвитку держави. Нормативно-правові акти, що регулюють конкурентні відносини, займають важливе місце в правовому полі України. Конкурентне законодавство об'єктивно стає органічною частиною єдиного державного регулювання всіх галузей економіки. І застосовуватися воно повинно виключно в системі, в сукупності з іншими законодавчими актами.
Аналізуючи проблеми реалізації конкурентного законодавства в правовій системі України, важливо відзначити, що особливе значення у сфері його застосування набуває формування однакової судової практики. На сьогоднішній день судова практика застосування нового Закону України "Про захист економічної конкуренції" поки відсутня, тому що Закон почав діяти тільки з 2 березня 2002 року. Між тим суперечки в сфері конкурентного законодавства без будь-якого перебільшення можна віднести до спорів найвищої категорії складності, оскільки вирішення таких справ вимагає від суддів не тільки знання юридичних норм, а й уміння застосовувати ці норми з урахуванням особливостей формування та розвитку відповідних економічних відносин.
2. Господарські договори: поняття, правова основа, функції, види і форми
Суб'єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договору (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо), які регулюються як нормами ЦК, так і інших нормативних актів.
Особливістю розвитку сучасного приватного права є тенденція до уніфікації правових систем, завдяки яким відбувається стикування та взаємодія різних систем національного законодавства з метою спрощення міжнародних відносин, зняття перешкод у міжнародному обороті товарів, капіталів і робочої сили. Прискоренню цих процесів сприяє діяльність численних міжнародних організацій з уніфікації міжнародного права. Серед міжнародних організацій, які відіграли помітну роль в уніфікації колізійних та матеріальних цивільно-правових норм у сфері купівлі-продажу, факторингу, лізингу та деяких інших, слід назвати Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА).
У рамках УНІДРУА у вигляді неформальної уніфікації були розроблені Принципи міжнародних комерційних договорів. В основі створення Принципів лежить порівняльно-правовий аналіз норм різних національних правових систем у контексті регулювання міжнародних угод. Як зазначив Адміністративна рада УНІДРУА у вступі до Принципів, останні є досить гнучкими для того, щоб враховувати постійні зміни, що відбуваються в результаті розвитку технології й економіки і стосуються практики торгівлі, яка перетинає кордони. У той же час вони намагаються забезпечити чесність у міжнародних комерційних відносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти згідно з добросовісністю і чесною діловою практикою та встановленням в деяких випадках стандартів розумної поведінки.
Важливість врахування зазначених Принципів у нормотворчій та правозастосовчій практиці зумовлена проведенням в Україні нової кодифікації цивільного законодавства і в її складі - інститутів договірного права.
У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуального кодексу України), судовій практиці і літературі використовуються поняття "господарський договір" або "комерційний договір".
Безумовно, в сучасних умовах деякі з перерахованих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорів можуть виступати не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які в установленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори з участю зазначених осіб є переважно неплановим.
У проекті ЦК України категорія так званих споживчих договорів представлена, зокрема, поняттям "публічний договір" (ст. 665). Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, який взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконувати роботи або надавати послуги кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування і т.п.). Підприємець не повинен надавати перевагу одній особі перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом або іншими нормативними актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів, робіт чи послуг не допускається, а необгрунтоване ухилення від укладання публічного договору може спричинити за собою покладення на нього обов'язку відшкодування збитків, заподіяних споживачеві таким ухиленням.
Як зазначено у коментарях до Принципів міжнародних комерційних договорів, критерії, які використовуються на національному та міжнародному рівнях, також відрізняються великою різноманітністю у встановленні відмінностей між споживчими та неспоживні договорами. У Принципах немає будь-якого визначення, проте передбачається, що концепція "комерційні договори" повинна розумітися по можливості широко з тим, щоб включати в себе не лише підприємницькі угоди на поставку або обмін товарами чи послугами, а й інші типи економічних угод, таких, як інвестиційні або концесійні угоди, договори про надання професійних послуг і т. д.
У попередньому проекті (аванпроект) Господарського (Комерційного) кодексу України 1994 р. (ст. 49 глави 22) господарський договір як підстава виникнення господарсько-договірного зобов'язання визначається як ділова угода між суб'єктами господарювання про розподіл між ними кореспондуючих господарських прав та обов'язків, необхідних для досягнення цілей, і про ті умови, яких повинні дотримуватися сторони при виконанні взаємно прийнятих ними зобов'язань. Таке визначення господарського договору викликає ряд зауважень. По-перше, саме поняття ділової угоди потребує пояснень. По-друге, права та обов'язки сторін у договорі визначаються через його умови. По-третє, виникає питання: які ж права і обов'язки слід вважати господарськими.
У законодавстві і доктрині ряду зарубіжних країн відоме поняття "торговельна угода". У дореволюційній Росії практикою було встановлено такі ознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятивність угоди; 2) кількість товарів, які купуються особою, перевищує межі звичайного особистого споживання, 3) двобічність, тобто торговельне значення угода має для обох її сторін; 4) наявність кредиту.
У проекті ЦК України закріплюється категорія підприємницького договору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолітніх дітей, батьків обмежити фізичну особу в праві займатися підприємництвом, якщо вона діє нерозважливо, як марнотратник. При задоволенні такої заяви суд призначає над цією особою піклувальника. Особа, яка обмежена у праві на заняття підприємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за згодою піклувальника. Про ці договори йдеться і в ч. 3 ст. 54 ДК, хоча вони і не називаються прямо підприємницькими. Так, якщо фізична особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю, зокрема, поклавши на підприємця відповідальність за порушення зобов'язання і за відсутності його вини (за винятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.
У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві цивільно-правовим договором, так і особливі риси. Такими особливостями є:
1.суб'ектамі цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;
2.Содержание господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденської конвенції ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право Договірної держави. Однак, ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які купуються для особистого сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи в момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари придбані для такого використання;
3.Для деяких видів господарських договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 7 листопада 1994 );
4.Визначення особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за господарським договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини в порушенні зобов'язання).
Враховуючи наведені ознаки, господарським слід вважати такий цивільно-правовий договір, сторонами якого є юридичні або фізичні особи - суб'єкти господарювання і за яким передається майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним , домашнім) споживанням.
Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями.
За суб'єктним складом розрізняють дво-і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони - постачальник і покупець; ст. 245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач - особа, уповноважена одержати вантаж (ст. 358 Цивільного кодексу).
Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняють два різновиди господарських договорів:
• господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких має відповідати цим замовленням. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Ці договори це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави, і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти об'єднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливим їх ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного контракту забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролює і централізовано розподіляє держава (див. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р.);
• господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридично виражені важливими умовами договорів (регульовані договори).
Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладення формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загально визначеної законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх важлива ознака. Для укладення реального господарського договору необхідно не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Консенсуальні договори - це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму. За способом оферти і визначення змісту розрізняють:
• договори приєднання. Це господарські договори, в яких одна сторона свідомо визначає істотні умови майбутнього договору. Інший стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);
• договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні.
За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення та ін У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво - поставка, підряд, майновий найм.
За регулятивними функціями розрізняють:
• попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на які сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір ("договір про договір"). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);
• генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні договори укладають на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.
Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметними ознаками, тобто в залежності від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів.
Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори (підрозділ II "Окремі види зобов'язань" розділу ІІІ "Зобов'язальне право"). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом із цивільними.
За предметними ознаками закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове Уплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.
Список використаної літератури
1.Гражданскій кодекс України. Науково-практичний коментар. / Саніахметова Н.О., Харитонов Є.О., Червоний Ю.С. та ін / Під загальною ред. Є. О. Харитонова. - Х.: Одіссей, 1999. - 848 с.
2.Гражданскій право Україні. У 2 частинах. Частина 1. / Пушкін А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. та ін / За ред. А. А. Пушкіна, В. М. Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.
3.Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»
4.Основи економічної Теорії: політекономічній аспект. За ред. Климка Г. К.: Знання, 2004.
5.Політічна Економія. За ред .. д.е.н. Башнянин Г.І., Навчальний посібник. Видавець СПД ФО В.М. Піча «Магнолія плюс», Львів-2006.
6.Саніахметова Н.А. «Захист прав підприємців в Україну». Харків, «Одиссей» 1998.
7.Саніахметова Н.А. «Нове в законодавстві України про підприємництво і його захист». Київ «Бліц - Інформ» 1996.
8.Хозяйственний кодекс України - Харків: Одіссей, 2004. - 252 с.
9.Цівільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах. / Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та ІншІ. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.
10.Цівільне право. Загальна частина. / Підопрігора О.А., Боброва Д.В., Дзера О.В. та ІншІ / Під ред. Підопрігорі О.А., Бобрової Д.В. - К., 1995. - 416 с.
11.Цівільній кодекс України. Проект у редакції від 25 серпня 1996 року. / / Українське право. - 1996. - № 2 (4). - С. 32-523.
12.Економіка України № 6, 2006, стор 31-40