МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РЕФЕРАТ
з дисципліни "Історія України"
студента економічного факультету
групи З-181
Голодомор 1932-1933 років
Мусієнко Михайла Володимировича
Перевірила Головкова В.В.
Луганськ-1998
Введення
До кінця 1920-х років більшовики були готові до нового стрибка у створенні комуністичного суспільства. Під керівництвом Сталіна вони передали від "тимчасового відступу" - непу - до насильницьких змін в соціально-економічному і політичному житті суспільства, настільки широким і радикальним, що їх часто називають "другою революцією". Проте корінні перетворення 1930-х років супроводжувалися поверненням до деяких традиційним аспектам російського політичного життя, перш за все до жорсткого централізму і режиму одноосібної влади. Для українців цей катастрофічний відкат у минуле означав кінець пошуків їх "особливого шляху" до комунізму. Знову, як за часів царату, Україна перетворилася всього лише в меншу частину чогось більшого. Проте цього разу українцям довелося заплатити страхітливо високу ціну за досягнення цілей, яких вони перед собою не ставили.
"... У нас є окремі випадки і навіть окремі села голодуючих, однак це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо відносно колгоспів. Всілякі розмови про" голод "на Україні треба категорично відкинути."
З листа генерального секретаря ЦК КП (б) У С. Косіора Сталіну (25 квітня 1932 р.).
Голод 1932-1933 рр.. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреїв або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні та демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на "перемоги" радянської системи і методи їх досягнення.
Найжахливіше в голодоморі 1932-1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: "Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931 ". Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12% був менше середніх показників 1926-1930 рр.. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44%. Його рішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду.
Молотів на політбюро ЦК КП (б) У 30 жовтня 1932 р. інформував, що зобов'язання України меншають на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів, в тому числі по селянському сектору - 261 млн. Інакше кажучи, у селян потрібно було вилучити стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за хліб. І дійсно, боротьби не було. Партійні, радянські і господарські працівники, яких майже в повному складі кинули на хлібозаготівлю, бачили власними очима трагізм ситуації. Багато хто з них не міг залишатися лише гвинтиками бездушної державної машини. Сталін на січневому (1933 р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП (б) прямо звинуватив місцеві кадри в саботажі: "Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них ... почали боятися того, що селяни не здогадаються притримати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть так і здадуть весь свій хліб на елеватори ".
Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів, що приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів, здійснених в 1932 р. У серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах; тоді ж був прийнятий здобув погану славу закон "про три колоски" , що передбачав смертну страту за крадіжку "соціалістичної власності". Будь-який дорослий і навіть дитина, спіймані хоч би з жменею зерна біля державної комори або колгоспного поля, могли бути страчені. При пом'якшувальних обставинах подібні "злочини проти держави" каралися десятьма роками таборів. Щоб перешкодити відходу селян з колгоспів в пошуках продуктів, вводилася паспортна система. У листопаді Москва ухвалила закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі.
(1 січня 1933 р.)
Запропонувати ЦК КП (б) У і РНК УСРР широко оповістити через сільраду колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що:
а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не будуть зазнавати репресій;
б) відносно колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, будуть застосовуватися найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної соціалістичної власності).
Секретар ЦК ВКП (б) І. Сталін
Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище. У поїздах і на станціях бригади працівників ГПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували продовольство, яке селяни придбали за великі гроші або обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим сім'ям. Деякі села заносилися на "чорну дошку". У цих селах селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було запасів продовольства, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетровщині велике село Гаврилівка Межівського району вимерло повністю, село Вербки Павлоградського району - наполовину. Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів в пошуках хліба обмацували кожен будинок, зламували підлоги, залізали в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнул від голоду, не дозволялося залишати собі зерна. Люди, не виглядали голодними, підозрювалися в приховуванні продуктів. Звертаючись до подій того часу, один з партійних активістів так змальовував мотиви своїх дій: "Ми вірили в мудрість Сталіна як керівника ... Ми були обдурені, але ми хотіли бути обдуреними. Ми так беззавітно вірили в комунізм, що були готові на будь-який злочин, якщо його хоч трохи прикрашали комуністичною фразеологією ".
Поширюючись протягом всього 1932 року, голод досяг піка на початку 1933-го. Підрахунки показують, що на початку зими на середню селянську сім'ю в п'ять чоловік доводилося біля 80 кг зерна до наступного врожаю. Іншими словами, кожний член сім'ї отримував для виживання 1,7 кг зерна в місяць. Залишившись без хліба, селяни поїдали домашніх тварин, пацюків, ялини кору і листя дерев, харчувалися покидьками що добре забезпечені кухонь начальства. Мали місце численні випадки канібалізму. Як пише один радянський автор: "Спочатку вмирали чоловіки. Потім діти. Останніми вмирали жінки. Однак ще перед смертю багато хто божеволів, втрачав людський вигляд ". Незважаючи на те, що вимирали вже цілі села, партійні активісти продовжували відбирати зерно. Один з них, Віктор Кравченко, пізніше писав: "На полі битви люди вмирають швидко, їх підтримують товариші і почуття обов'язку. Тут я побачив людей, вмираючих в самотності, поступово, вмираючих жахливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в капкан і залишилися там вмирати від голоду, кожний в себе в будинку, за політичним рішенням, прийнятим десь в далекій столиці за столами нарад і банкетів. Не було навіть утіхи неминучості, щоб полегшити цей жах ... Нестерпнішим всього був вигляд маленьких дітей, у яких висохлі, як у скелета, кінцівки звисали по сторонах, роздулися живіт ". Голод стер з їхніх облич усі ознаки дитинства, перетворивши їх в змучені кошмарні бачення; тільки в їх очах залишався відблиск далекого дитинства ".
З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 молотовської комісія додатково "заготовила" в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 260,7 млн. пудів. Таким чином. Молотів справився з виконанням хлібозаготівельного плану, хоч вивіз з республіки майже всі готівкові запаси. На початку 1933 р. практично ніде в Україні хлібних запасів не залишилося, а треба було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично відривали останній шматок хліба у голодуючих.
У архівах не виявлено документації надзвичайної хлібозаготівельної комісії. Тому що її і не було. Молотов, а іноді і Каганович, здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали усні вказівки, а всі письмові постанови щодо "посилення" хлібозаготівель, які вони вважали потрібними прийняти, йшли під грифом республіканських органів за підписами генерального секретаря ЦК КП (б) У С. Косіора, голови Раднаркому УСРР В. Чубаря та ін Навіть в протоколах засідань політбюро ЦК КП (б) У, які продовжувалися годинами, зафіксована тільки присутність цих сталінських емісарів.
У продиктованому Молотовим постанові Раднаркому УРСР "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель" від 20 листопада 1932 р. був пункт про застосування "натуральних штрафів". Йшла мова про штрафування м'ясом тих колгоспів, які "заборгували" по хлібозаготівлях, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою.
Штрафи повинні були стягуватися не тільки спільною худобою, але і худобою колгоспників. Санкцію на них в кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком.
Керуючись цією нормою, власті почали відбирати у селян, що не мають хліба, всі інші продовольчі запаси.
У всіх місцевостях України, крім прикордонних, розповсюдилися подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів продовольства - сухарів, картоплі, буряка, сала, солінь, фруктової сушки і т.п., заготовленого селянами до нового врожаю. Конфіскація застосовувалася як покарання за "куркульський саботаж" хлібозаготівель. Фактично ж ця дія була свідомо направлена на повільне фізичне знищення селянських сімей. Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України (як і Північного Кавказу, де надзвичайну комісію очолював Каганович) був розгорнений небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, "уму-розуму" (вислів Косіора), тобто сумлінній праці на державу в громадському господарстві колгоспів.
Те, що відбувалося в Україні в 1933 р., ніде не відображене в документах офіційних установ. Причиною є те, що Сталін наказав відноситися до голоду як до неіснуючого явища. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП (б) У і протоколах політбюро ЦК КП (б) У цього періоду слово "голод" не згадується.
Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна вилучити у українських селян всі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити яку-небудь допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості. Щоб перешкодити самочинним втечам величезної маси голодуючих за межі республіки, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ.
Смертність від голоду почалася вже в-перший місяць діяльності молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже скрізь органи ГПУ реєстрували випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи вберегти від голодної смерті хоча б дітей, селяни відвозили їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Однак Сталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно лише "продовольчі труднощі в ряді колгоспів". У промові на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно заспокійливо заявив: "У всякому разі, порівняно з тими труднощами, які переживали робочі 10-15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою".
Аналіз що стали доступними даних демографічної статистики 30-х рр.. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. складають біля 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. - 3-3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, досягають за 1932-1934 рр.. 5 млн. чоловік.
Звичайно, Сталін і його оточення дивилися на речі інакше. У 1933 р. Мендель Хатаєвич, ще один з сталінських ставлеників в Україні, що очолював кампанію хлібозаготовок, гордо заявляв: "Між нашою владою і селянством йде безпощадна боротьба. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх витримки. Знадобився голод, щоб показати їм, хто тут господар. Він обійшовся в мільйони життів, однак колгоспна система затвердилася. Ми виграли війну! "
Радянська статистика того часу відома своєю невисокою достовірністю (відомо, що Сталін, незадоволений результатами перепису 1937 р., що показали страхітливий рівень смертності, наказав розстріляти ведучих організаторів перепису). Тому визначити чисельність жертв голоду дуже складно. Підрахунки, засновані на методах демографічної екстраполяції, показують, що число загиблих під час голодомору в Україні склало від 3 до 6 млн. чоловік.
У той час як в Україну, особливо в південно-східних її районах, і на Північному Кавказі (де жило багато українців) звірствував голод, велика частина Росії ледве відчула його. Одним з факторів, що допомагають пояснити цю обставину, було те, що відповідно до першого п'ятирічного плану "Україні поставлено стати колосальною лабораторією нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної реконструкції для усього Радянського Союзу". Важливість України для радянських економічних прожектерів підкреслювалася, наприклад, в редакційній статті "Правди" за 7 січня 1933 р., озаглавленої: "Україна - вирішальний чинник хлібозаготовок". Відповідно і задачі, поставлені перед республікою, були непомірно великі. Як показав Всеволод Голубіїчий, України, що забезпечувала 27% загальносоюзного врожаю зерна, повинна була дати 38% загальних планів хлібозаготовок. Богдан Кравченко затверджує, що українським колгоспникам до того ж платили вдвічі менше, ніж російським.
Українці, з їх традицією приватного землеволодіння, чинили опір колективізації більш запекло чим росіяни. Саме тому режим здійснював в Україні свою політику інтенсивніше і глибше, ніж де-небудь ще, з всіма витікаючими звідси страшними наслідками. Як вказував Василь Гроссман, письменник і колишній партійний активіст "Було ясно, що Москва покладає свої надії на Україну. Результатом же стало те, що найбільший гніт згодом обрушився саме на Україну. Нам говорили, що приватновласницькі інстинкти тут значно сильніше, ніж в Російській республіці. І дійсно, загальний стан справ на Україні був значно гіршим, ніж у нас ".
Деякі вважають, що голодомор був для Сталіна засобом подолання українського націоналізму. Зрозуміло, що взаємозв'язок національного підйому і селянства не вислизнув від уваги радянського керівництва. Сталін стверджував, що "селянське питання в своїй основі є суттю національного питання. По суті, національне питання - це селянське питання ". У 1930 р. головна газета комуністів України розвивала цю думку: "колективізація на Україні має перед собою спеціальну мету: зруйнувати соціальну основу українського націоналізму - індивідуальне селянське господарство". Отже, в кращому разі можна зробити висновок, що смерть мільйонів людей була для Сталіна неминучою ціною індустріалізації. У гіршому ж випадку можна припустити, що він свідомо дозволив голоду змести всяку подібність опору в цій особливо неспокійній частині його імперії.
Примітним аспектом голодомору були спроби влади стерти його з людської пам'яті. Ще недавно радянська позиція в цьому питанні була однозначною: заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби голодомору стали загальновідомими, це нанесло б непоправного збитку тому образу "світоча світу і прогресу", який Москва намагалася затвердити в свідомості людей як всередині СРСР, так і за кордоном. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.
Деякі газети на Заході інформували громадськість про голод, однак тут також не відразу усвідомили його страхітливі масштаби. Що не припинявся в 1930-ті роки експорт зерна і відмову режиму прийняти будь-яку іноземну допомогу вводили в помилку західний світ, де насилу могли повірити, що за таких умов в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно організовані і обставлені владою подорожі по СРСР, такі західні світила, як Бернард Шоу або колишній прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо, яскраво описували досягнення радянської влади, не забуваючи, звичайно, розказувати про задоволених життям, процвітаючих селян. Московський кореспондент "Нью-Йорк таймі" Уолтер Дюранті, стараючись сподобатися Сталіну, неодноразово заперечував в своїх статтях факт голоду (хоч в приватних бесідах допускав можливе число жертв голоду в 10 млн). "За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність" його репортажів з СРСР Дюранті в 1932 р. був нагороджений Пулітцерівською премією.
Хоч західні уряди знали про голод, їх позиція в цьому питанні була схожою на ту, що була викладена в одному з документів британського міністерства іноземних справ:
"Ми дійсно маємо в розпорядженні досить інформації, що свідчить про голод на півдні Росії, аналогічної тій, що з'являється в пресі ... Тим не менше ми не вважаємо можливої робити її надбанням громадськості, оскільки це може зачепити радянський уряд і ускладнити наші відносини з ним ". До того ж під час Великої депресії значна частина західної інтелігенції, охоплена прорадянськими симпатіями, рішуче не сприймала ніякої критики СРСР, тим. Більше в питанні про голод. Як зазначив Р. Конквест, "ганьба полягала не в тому, що вони були готові виправдати будь-які дії Рад, а в тому, що вони не бажали навіть чути про що-небудь подібне, не були готові поглянути правді в очі".
Список використаної літератури