Відомо, що Микола Васильович Гоголь, наскільки б важливою ні представлялася йому боротьба з усякого роду хабарниками, страти-кради і іншими пройдисвітами, ослабляють держава, все ж головною особою своєї п'єси вважав саме пройдисвіта і шахрая Хлестакова. Що це? Геніальний хід великого художника? Бажано-ня подражнити суспільство? Може бути, якою-небудь тонкий натяк? Іван Олександрович Хлестаков, дрібний чиновник з Петербур-га, сам по собі, як знає читач, особа вельми звичайне. Скажу прямо, що для обманщика з такими ефективними майбутніми ре-зультаті він занадто дурнуватий і простакуватий. Словом, не тягне він на великого шахрая. Більше того, читач з'ясовує, що Хлес-такий, власне, і не збирався нікого обманювати. На нашу сучасного висловом, Хлестаков цілком законослухняний мо-лодой чоловік. Побачивши вперше в своїй кімнаті городничого, він страшно лякається і веде себе зовсім ідіотським чином. Лише поступово Хлестаков міркує, що відбувається навколо нього, а й, зважившись підіграти збентеженим його появою батькам міста, він займав пасивну позицію, не вважаючи його шаленого хвастовства.Гоголь побудував дію комедії таким чином, що представники міської влади і люди імущі як би самі нав'язали Хлестакова цю гру. Вони ніби самі пристрасно хотіли бачити в цьому пройдисвітів важливу, значну персону. Природно, цю лінію, як я вважаю, проводить сам автор. Хлестакова явно не вдається грати <чисто>. Він постійно дає приводи до викриття. Але ці його <проколи> лише підігрівають улесливі почуття бувалих чіновніков.Прімечательно, що Хлестаков все зробив так, як справжній ревізор: нагнав страху, зібрав хабарі і зник так само раптово, як і появілся.Інтересно, що комедія <Ревізор> сподобалася государеві . Ще один парадокс! Адже Гоголь жорстоко критикував саме державного-ських чиновників. І виходило, що в державі Російському, не тільки серед можновладців, але і взагалі немає жодного поклади-ного особи. Можливо, реакція государя була заснована на його звичку вірити різної критичної інформації. Зрозуміло, доносом на пороки суспільства комедію Гоголя не назвеш, але дер-дарь в даному випадку сам як би опинився в ролі городничого. І дійсно, не посміятися разом з Гоголем над кояться в державі темними справами означало б, що государ і сам грішний. Додам до цього, що автор, говорячи про свою комедії у вступних <зауваженнях для панів акторів>, зазначав, що без-смисленно шукати прототипи тих чи інших дійових осіб, <оригінали їх завжди майже знаходяться перед очима>. Глядач-ний зал Гоголь теж напевно мав на віду.По вибудуваної мною піраміді здогадок можна цілком припускає-ложить, що під містечком, в якому розгорталися дії і який теж був у всіх на виду. Гоголь мав на увазі не що інше, як Російську імперію.Гоголю вдалося попередити всі можливі звинувачення на свою адресу з боку чиновницького апарату імперії, публічно за-явив, що єдиним позитивним особою в його творі є смех.Ітак, Хлестаков - головна особа, сміх - головне позитивними ве обличчя. Мені здається, що Гоголь таким художнім при-емом хотів донести до кожного з глядачів думка про їхню особисту від-льної за те, що відбувається з ними і навколо них, нагадати про неминуче відплату, яке рано чи пізно наздожене каждо-го, хто живе не в ладу з совістю. Підтверджує це знаменита <німа сцена> у фіналі комедії: приїхав справжній ревізор. Але це, на жаль, не робить його головною особою комедії, хоча він і настою-щий. І поки його моральні підвалини глядачам невідомі, глав-ним особою комедії по праву залишається Хлестаков - і це краще!