Поема "Анна Снегина" справедливо вважається одним з найбільш великих за значенням та масштабом творінь Єсеніна, твором підсумковим, в якому особиста доля поета осмислена у зв'язку з народною долею.
Поема писалася в Батумі восени і взимку 1924-1925 р.р., і Єсенін у листах до Г. Беніславская і П. Чагіну відгукувався про неї як про найкращою з усього, що він написав, і жанр її визначав як ліро-епічну. Але питання жанру поеми в радянському літературознавстві став дискусійним. В. І. Хазан у книзі "Проблеми поетики С. А. Єсеніна" (Москва - Грозний, 1988) представляє ряд дослідників, які дотримуються думки, що в поемі превалює епічне зміст (А. З. Жаворонков, А. Т. Васильківський - точка зору останнього згодом еволюціонувала в бік віднесення поеми до лірико-розповідному жанру), і їх опонентів, які визнають домінуючим у поемі ліричний початок (Е. Б. Мекш, Є. Наумов). Вчені В. І. Хазаном протиставляються і за іншою ознакою: на тих, хто вважає, що епічна і лірична теми в поемі розвиваються поруч, стикаючись лише часом (Є. Наумов, Ф. Н. Піцкель), і тих, хто вбачає "органічність і зрощення "обох ліній поеми (П. Ф. Юшин, А. Волков). Сам же автор солідаризується з А. Т. Васильківським, який на прикладі конкретного аналізу тексту показує, як "взаімозавязиваясь і взаємодіючи, органічно чергуються в ній ліричний та епічний способи художнього відображення життя. У епічних фрагментах зароджуються ліричні" мотиви "і" образи ", які, у свою чергу, внутрішньо готуються емоційно-ліричним станом автора-героя, і цей глибоко мотивований загальним поетичним змістом поеми взаимопереход епічного в ліричний і навпаки становить її основний ідейно-композиційний принцип "(35; 162).
В основу поеми лягли події перед-і післяреволюційної Росії, що надало твору епічний розмах, а розповідь про взаємини ліричного героя з "дівчиною у білій накидці" надає поемі проникливий ліризм. Ці два взаємопроникних початку стають визначальними у сюжеті поеми, по позначаючись у стилі і інтонації твору:
"Передавши почуття ніжності, яке автор відчував до колись коханій людині, розповівши про все, що пережив" під напливом шістнадцяти років ", він дав об'єктивне і закономірне дозвіл ліричної теми." Анна Снегина "- це одночасно і" пояснення з жінкою "і" пояснення з епохою ", причому перше явно підпорядковане друге, тому що в основі поеми, всупереч її локальному, іменним назвою, лежить розповідь про революційну зламу в селі. При неослабною звучанні ліричної теми тут досягнуто широкий масштаб зображення народної боротьби і глибоке проникнення в людські характери" (41; 93).
Але в сьогоднішній Полімік про "Анні Снегіной" на перший план виступають не теоретичні проблеми, а питання сучасної інтерпретації героїв. І тут маятник хитнувся оцінок в іншу крайність: з сільського активіста Прон перетворюється на злочинця і вбивцю:
Але в сьогоднішній Полімік про "Анні Снегіной" на перший план виступають не теоретичні проблеми, а питання сучасної інтерпретації героїв. І тут маятник хитнувся оцінок в іншу крайність: з сільського активіста Прон перетворюється на злочинця і вбивцю:
"... Прон - злочинець і вбивця в очах не тільки мельничиха, а і, як мені здається, будь-якого морально здорової людини. Він позбавлений співчуття до старої Снегіной, що втратила на війні зятя, нешанобливо ставиться до односельців, вважаючи" тарганів кодлом ". Але до свого нікчемному, втратила елементарну гордість брата дивно доброзичливий, допускає його до Ради. Чи це принциповість "ватажка мас", тим більше в селі, де кожен крок на увазі? " (18; 32)
З таким категоричним вироком навряд чи можна погодитися.
Відправною точкою для подібних трактувань образу Проня Оглобліна є безсторонній відгук про нього мельничиха як про булдижніке, забіяка, грубіянів, а потім суб'єктивна думка старої жінки зводиться в ранг об'єктивної істини. Мельничиха нерідко вважають "втіленням селянського здорового глузду, з яким неможливо сперечатися" (16; 8, 138). Однак, це не зовсім так. Адже, якщо вірити її словам, то все кріушане без винятку - "злодійські душі" і "їх треба б у в'язницю за в'язницею". У її оцінках відчувається явне перебільшення, тим паче, що часто вона судить не за того, що бачила на власні очі, а за словами "парафіян". Що ж стосується вбивства Проня старшини, мабуть, тут були свої вагомі підстави. Автор не розгортає епізод у докладну сцену і не пояснює мотивів вчинку Проня, але свідок події - візник - відзначає: "У скандалі вбивством пахне І в нашу, і в їх провину". І, говорячи про Проні як про вбивцю, напевно, не можна забувати і про те, що його самого "в двадцятому рік" розстріляли денікінці, що надає його образу драматичний відтінок. І твердження про "дивною доброзичливості" до брата Лабутьен необхідно визнати повним непорозумінням, оскільки Прон відчував по відношенню до нього зовсім інші почуття, і про це недвозначно сказано в поемі: "Він Проня витягав нерви, І Прон матюкав не судом". А про який-небудь "допущенні" Лабутьен до Ради в поемі взагалі не згадується.
Потрібно сказати, що нова інтерпретація образу Проня незалежна від стереотипів, в ній присутні безперечні і незаперечні спостереження, але зайва полемічна різкість заважає судити про персонажа тверезо і спокійно, як він цього заслуговує. Особливо це проявляється в узагальненнях, які теж навряд чи можна визнати стратегічно виправданим: "... Перемога революції приваблює Проня перспективою нових розправ, але вже не над одним старшиною, а над" всіма "(18; 32).
Більш зважена і не входить в протиріччя з текстом оцінка А. Карпова: вигляд Проня в поемі "не те, щоб знижений, але, так би мовити, кілька обитовлен. Старуха-мельничиха говорить про бідняцькому ватажка:" Булдижнік, забіяка, грубіян. Він вічно на всіх озлоблений, З ранку по тижнях п'яний ". Але і поет віддає перевагу іконопису нічим не прикрашені правду: Прон" сп'яну в печінки і в душу кістки зубожілих народ ", говорить, не приховуючи" сварливою прудкості ", в його мові зустрічаються слова і вирази, які здатні покоробити слух, - він майстер "матюкати не судом ..." (14; 79).
Дискусійними сталі і ленінські рядки поеми. З властивою їм безапеляційністю батько і син Куняеви звинувачують літературну науку в Непроникливі з приводу розшифровки сенсу питання селян "хто таке Ленін?" і відповіді ліричного героя "Він - ви". Автори життєпису С. Єсеніна переводять питання в іншу площину: "Поет визнає, що Ленін - ватажок народних мас, плоть від плоті їх. Але які вони, ці маси в поемі - це нікому не приходило в голову: голота, п'яниці, люмпени, учасники колективного вбивства старшини, "відважні лиходії", "злодійські душі". "Їх треба б у в'язницю за в'язницею". Далі повторюється різко негативна характеристика Проня і Лабутьен і робиться висновок: "Ось така картина вимальовується нам при уважному читанні, і якщо згадати тиху фразу героя поеми про Леніна: "Він - ви!", то стає ясно, що ми, як кажуть, просто в упор не бачили всієї глибини і всього драматизму, закладеного в ній "(16; 8, 137).
Не можна сказати, щоб подібне рішення проблеми (буквальне прочитання метафори) відрізнялося глибокодумністю, навпаки, воно занадто плоско і примітивно, щоб бути схожим на правду. Куняеви навмисне або несвідомо у відповіді героя знак "-" замінюють на знак "=", і все виходить дуже просто: раз між Леніним і селянами стоїть знак рівності, значить, всі негативні епітети, адресовані селянам, механічно переносяться на образ вождя. Але ця "простота", яка "гірше крадіжки". Нагадуємо, що поема писалася з листопада 1924р. по січень 1925р. Єсенін, як відомо, в "державних" поетів не числився і, природно, ніхто не міг змусити його, спеціально відлучившись з лікарні, провести кілька годин у труни Леніна, а потім в незавершеним поемі "Гуляй-поле" написати щирі рядки:
І ось він помер ...
Плач досади.
Чи не славлять музи голос бід.
З меднолающіх громадин
Салют останній даден, даден.
Того, хто врятував нас, більше немає.
У тому ж уривку з поеми "Гуляй-поле" Єсенін характеризує Леніна "суворим генієм", що знову-таки не вписується в запропоновану Куняевимі трактування образу вождя. Більш того, 17 січня 1925г., Тобто в момент завершення "Анни Снегіной", Єсенін створює "Капітана землі", в якій описує, "Як скромний хлопчик З Симбірська Став рульовим Своєю країни". Поет з усією щирістю, що не викликає сумніву, зізнається, що щасливий тим, що "одними почуттями" він з ним "дихав і жив".
І тепер, якщо допустити, що Куняеви праві в інтерпретації образу Леніна в "Анні Снегіной", виходить, що в "Гуляй-поле" Єсенін щиросердно брехав читачеві, в "Анні Снегіной" сказав закамуфльовану правду (просто кажучи, показав дулю в кишені) , а в "Капітана землі" знову друковано обдурив. Кому ж вірити: Єсеніну або Куняевим? Зізнаємося, Єсенін викликає куди більше довіри і, здається, ні в одному з трьох творів про Леніна він не лукавив. І відповідь героя селянам "Він - ви!" означає не що інше, як Ленін - уособлення ваших надій і сподівань. Саме таке прочитання диктує, на наш погляд, і поетика: докладний виклад обставин бесіди ("обтяжений думою", "під дзвін голови", "тихо відповів") вказують на щирий і доброзичливий відповідь. І взагалі, неможливо уявити, щоб герой поеми міг би дивиться йому в обличчя селянам ("І кожен з посмішкою похмурої Дивився мені в обличчя і в очі") сказати, що Ленін такий же негідник, як вони самі, як це виходить у Куняевих. Десятиліття опісля, можна прийти до висновку, що на есенинском Леніна лежить відбиток тієї епохи, але не можна на догоду політичній злободенності спотворювати вигляд автора і його ліричного героя.
Ніякої критики не витримує і деякі сучасні трактування образу Анни Снегіной: "Дівчина в білій накидці" (...) змінюється в гірший бік, виразно кокетує з ним ";" Жінка, не приймаючи його почуттів, як би виправдовується, що не зайшла так далеко, як хотілося б ..."; "Як би остаточно зрозумівши, що вони говорять на різних мовах, живуть в різних часах і різними почуттями, героїня робить так, як належить розчарувалася в своїх очікуваннях жінці ..." (16, 8 , 139).
Ми приєднуємося до позиції тих, хто вважає, що образ Анни виписаний Єсеніним у найкращих традиціях російської класики; він глибокий, позбавлений схематизму й однозначності. "Героїня постає перед нами земною жінкою, прекрасною, по-своєму суперечливою, незлобивої навіть у момент втрати своїх земель (...)
Овдовіла, позбавлена стану, була змушена покинути батьківщину, Анна не відчуває до селян, зруйнувати її, ні злості, ні ненависті. Еміграція теж не озлоблює її: вона здатна радіти успіхам своєї далекої батьківщини і з почуттям світлого смутку згадувати поета, все безнадійно минуле. "Безпричинне" лист Анни повно туги самотньої людини за втраченою батьківщиною. Воно "надкласового", і за схвильованими словами грішно намагатися розглянути всього лише "дочка поміщиці" (18; 33).
Не можна не погодитися і з тими літературознавцями, які вважають "Анну Снегіной" одним з задушевної створінь Єсеніна. Воно зазначено монументальністю, епічної величавістю та ліричної проникливістю. Лейтмотивом через всю поему проходять ліричні рядки про юність, весняному світанку, назавжди залишається в пам'яті людини; роман з Ганною написаний по-єсенінські тонко і ніжно, а розповідь ллється з тією свободою, яка властива епіці, що відтворює нічим не соромимося протягом життя (14; 76-90).