МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Контрольна робота
З дисципліни:
«Філософія»
Сімферополь, 2009
План
Введення
1. Життєвий шлях Г.С. Сковороди. Особистість українського філософа
2. Зміст філософського вчення Г. Сковороди
3. Праці Г.С. Сковороди
Список використаних джерел
Введення
Предметом вивчення у контрольній роботі є предмет філософії.
Об'єктом вивчення в роботі виступає особистість відомого українського філософа Г.С. Сковороди.
Метою у роботі виступає дослідження сутності філософських поглядів і втілену в роботах філософське вчення Г.С. Сковороди.
У відповідності з предметом, об'єктом і основною метою роботи передбачається вирішити такі завдання:
а) дати характеристику особистості українського філософа;
б) представити коротко зміст його філософського вчення;
в) представити найбільш значущі твори його філософії.
Актуальність дослідження очевидна. Історично визначні особистості, філософи формують суспільну свідомість, вказують перспективи розвитку суспільства, пропонують своє бачення розвиток світу. Г. Сковорода найбільш яскравий приклад національного вчителя, провидця і філософа. Його вчення цікаво сучасникам і нащадкам.
1. Життєвий шлях Г.С. Сковороди. Особистість українського філософа
Український філософ Г.С. Сковорода був настільки непересічної і різносторонньою особистістю, що освічені українці називали його «своїм Піфагором», «українським Сократом», «степовим Ломоносовим».
Мандруючи тридцять років по дорогах України, з торбою за плечима і незмінною флейтою-сопілкою за поясом, Сковорода навчав людей грамоті, співав їм свої пісні і передавав живе вчення про душу. Жодна з його книг не була видана за його життя, але це не заважало глибоко почитати цю людину всім хто знав його, особливо ж - його друзів, учнів і тим, хто коли-небудь після нього навчався в Київській духовній академії. Останні ж свої дні Григорій Савич, як і дні отроцтва і юності, провів на Харківській землі. Переказ свідчить, що він точно знав день своєї смерті і сам викопав собі могилу напередодні в парку маєтку Ковалинського, у якого гостював в останній раз, і заповідав написати на своєму надгробку коротко: «Світ ловив мене, але не спіймав». Це була остання, сповнене глибокого сенсу і гумору, вислів Майстра.
Сковорода (Григорій Савич, 1722-1794) - український філософ, син простого козака; навчався в Київській духовній академії, а потім був відправлений в Санкт-Петербурга в придворну співочу капелу; в 1744 р. отримав звільнення з посади співочого, з званням придворного уставщика , і залишився в Києві продовжувати навчання в академії, але, не маючи розташування до духовного звання, прикинувся божевільним, внаслідок чого був виключений з бурси. Бажаючи поповнити свої пізнання, Сковорода вирішив побувати за кордоном, куди і відправився як церковника при генералові Вишневському. Пішки мандруючи по Угорщині, Австрії і, ймовірно, по Польщі, Німеччини та Італії, Сковорода знайомився з вченими і купував нові пізнання: так, він вивчив мови латинський, грецький, німецький та єврейський. Повернувшись до Росії, Сковорода зайняв місце вчителя поезії в Переяславі і написав для училища «Керівництво про поезію», коли ж переяславський єпископ зажадав, щоб Сковорода викладав предмет по старовині, Сковорода не погодився, внаслідок чого був звільнений. У 1759 р. Сковорода запрошений на місце вчителя поезії в харківському колегіумі, але призначений викладати правила доброзвичайності Сковорода внаслідок деяких думок, висловлених ним у вступній лекції і тлумачать в перекрученому сенсі, був присуджений до відмови від посади (в 1766 р.). Після цього Сковорода більшу частину життя проводив у постійних мандрах пішки по Слобідській Україні, зупиняючись по дорозі в селянських хатах і відмовляючись від пропонованих йому посад і занять і присвячуючи свій час повчанню людей моральності, як словом, так і своїм способом життя. До цього ж періоду відноситься і складання філософських творів Сковороди, які, втім, за його життя не були надруковані. Що стосується значення філософського вчення Сковороди, то одні вважають Сковороду містиком і масоном, послідовником мартинистов, інші називають Сковороду раціоналістом. Причиною такої розбіжності є те, що твори Сковороди до останнього часу не були зібрані; надруковані були лише деякі з його трактатів. Тільки з появою зібрання творів Сковороди, виданого професором Багалієм (Харків, 1894), з'явилася можливість приступити до їх вивчення.
2. Зміст філософського вчення Г. Сковороди
У роки мандрів розквітло філософське творчість Сковороди, - саме в цей період написані всі його діалоги. Він був справжнім філософом, причому, що приступив до викладу своєї системи вперше після 40 років. Система ця, загалом, залишалася незмінною до кінця його життя. Навіть при побіжному ознайомленні з творами Сковороди відчувається його безперечна оригінальність, - не в тому сенсі, що він не випробував ніяких впливів, а в тому, що він завжди самостійно продумував свої ідеї (якщо навіть вони западали в його душу з боку).
Сковорода стає філософом, тому що цього вимагають його релігійні переживання, - він рухається від свого усвідомлення Христа до розуміння людини і світу. Сковорода часто переживав духовний підйом, свого роду екстаз. Сам Сковорода так пише про один такий містичному переживанні своєму юному другові Коваленськая: «Я пішов прогулятися по саду. Перше відчуття, яке я сприймав дотиком серцем моїм, була якась розкутість, свобода, бадьорість. Я відчув всередині себе надзвичайний рух, які сповнені мене сили незрозумілою. Якесь найсолодше миттєве вилив наповнило мою душу, від чого все всередині мене загорілося вогнем. Весь світ зник передо мною, одне почуття любові, спокою, вічності оживляло мене. Сльози полилися з очей моїх і розлили якусь зворушливу гармонію у весь мій складу ... »
Сковорода - філософ-мораліст: він діяв і живим словом, і творами; розуміючи значення західноєвропейської цивілізації, він озброювався проти утилітарного напрямку розумів, що заглушав всі вищі запити духу; відповідь на ці вищі запити він знайшов у Біблії і в древній класичної філософії, яка охоронила Сковороду як від містицизму, до якого він був схильний по природі, так і від раціоналізму XVIII століття. Погляд Сковороди на біблію являє собою щось середнє між чисто ортодоксальним і раціоналістичним її тлумаченням. Сковорода дивився на Біблію як на поетичне творіння, яке приховує істину під зовнішніми образами. Черпаючи філософські ідеї з давньо-класичній філософії, Сковорода переробляв їх відповідно до власного настрою і тенденціям. У сфері релігійної Сковорода вів боротьбу проти бездушної обрядовості й зовнішності; він протестував проти вузького розуміння православ'я і християнства. Сковорода не визнавав необхідності чудес, тому що для пізнання Бога досить природних джерел, в яких він відкриває себе рясно й очевидно. На філософію Сковорода дивиться, як на фундамент і центр освіти взагалі: вона є життя духу, постійне шукання істини. У своїй умоглядної філософії Сковорода перебував під сильним впливом Платона, у якого він запозичив визначення душі, її природи і життя. Вислів Сократа «Пізнай самого себе» Сковорода пояснює в сенсі пізнання своєї вищої природи, духу, розуму. Дуалізм, за вченням Сковороди, поширюється не тільки на людину, а й на весь світ: скрізь є матерія і форма або ідея. У вченні про вічність світу та його нескінченності в просторі й часі Сковорода відступив від Платона й перебував під впливом Филона.
Практична філософія Сковороди перебуває в тісному зв'язку з умоглядної: для істинно щасливого життя потрібно знання і мудрість; щастя полягає в душевному світі і серцевому радості, для досягнення його потрібно віддатися на волю Божу, що означатиме жити згідно з природою. Для досягнення та особистого щастя людини і суспільного блага Сковорода радив: не входити в «несродної стати», не несть посада, природі противну, не навчатися до чого не народжений; все це носить у Сковороди назву «несродної». Вказати свою сродності - одна з найважливіших завдань самопізнання та розкриття волі Божої, що перебуває в людині; поза вдалого вирішення цієї задачі не може бути для людини й мови про щастя. У своїх філософських творах Сковорода, між іншим, виступав проповідником ідеї національності. Сковорода намагався поєднувати розум і віру: розум повинен прагнути до відшукання істини, яка не дана людині Богом, а поступово відкривається їм - але поряд з розумом видне місце займає і віра. Весь світ складається з трьох світів: великого, малого та символічного; великий (космос) - це природа; малий (мікрокосмос) - людина; символічний - Біблія. У кожному світі існують два початки: Бог або вічність і матерія або тимчасове; у всій природі дух панує над матерією. Як богослов Сковорода перебував під впливом східних батьків і вчителів церкви, особливо письменників олександрійської школи - Климента і Орігена, які для осягнення Св. Письма не задовольнялися буквальним його тлумаченням, а за допомогою алегоричних пояснень прагнули відкрити внутрішній його зміст. Ще більше, ніж творами, Сковорода мав для України значення всім своїм життям: він була людина волелюбний, з великою стійкістю моральних переконань, сміливий у викритті місцевих зловживань. Незважаючи на деякий свій містицизм і семінарський, сокирний і нерідко неясний склад, Сковорода вмів на практиці бути зовсім зрозумілим і цілком народним людиною у всій Україні тодішнього часу.
Першою працею Сковороди, що з'явилися у пресі, був трактат «Наркіс, або Пізнай себе», надрукований без імені автора, під заголовком «Бібліотека духовна» (Санкт-Петербург, 1798); потім були надруковані його «Початкова школа за християнським гречності» (« Сіонський Вісник », 1806, з коротким введенням про його життя),« Дружня розмова про душевний світ »(Москва, 1837),« Бесіда двоє »(Москва, 1837),« Убогий жайворонок »(1837),« Харківські байки »( 1837), «Брань архистратига Михаїла з сатаною» (1839), «Твори у віршах і прозі» (Санкт-Петербург, 1861: 5 трактатів Сковороди; вірші, листування та ін.)
Нарешті, з нагоди сторіччя з дня смерті Сковороди були видані під редакцією професора Д.І. Багалія «Твори Г.С.С.» (Харків, 1894), в яких зібрані по можливості всі твори Сковороди; через цензурні умови не увійшли до цього видання «Дружина Лотова», «Потоп зміін», а з трактату «Ізраїльський змій» надрукований лише уривок.
Одна з нагород, здатних їх надихнути, це премія імені Григорія Сковороди. Її з 2001 року вручають кращому перекладачеві з французької мови на українську - в рамках програми сприяння видавничій справі в Україні «Сковорода», здійснюваної посольством Франції в Україні та міністерством закордонних справ цієї країни. До речі, аналогічна програма діє в Росії під назвою «Пушкін». Втім, суть цього проекту, звичайно, не в забезпеченні перекладачів роботою, а в ознайомленні українців і росіян з найкращими зразками французької літературної та філософської думки. Один тільки перелік прізвищ авторів, які завдяки програмі «Сковорода» були видані вітчизняними видавництвами, звучить для присвяченого вуха як райська музика: Шарль Бодлер, Поль Валері, Мішель Бютор, Гастон Башляр, Жан Бодрійяр, Юлія Крістева, Жан Жене, Жан-Поль Сартр , Фернан Бродель, Симона Вейль, Мішель Фуко і т.д. І це далеко не повний список письменників тільки першого ешелону, за яким слідує другий - сучасні автори. Коротше, страшно навіть подумати, якого величезного шматка європейської культури ми б втратили, якби не працювала програма сприяння видавничій справі, названа ім'ям видатного українського письменника.
Список використаних джерел
1. Огієнко І., Українська культура, - К: Либідь, 1991;
2. Русанівський М.В., Культура українського народу, - К: Либідь, 1994;
3. Радянська історична енциклопедія, - М: Радянська енциклопедія, 1969.
4. Шапошников Л.Є. Філософські портрети (з історії вітчизняної думки). Н. Новгород, 1993.
5. Замалєєв А.Ф. Лекції з історії російської філософії. СПб., 1995.
6. Словник з українознавства, - К: Український письменник, 1995.
СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ
Контрольна робота
З дисципліни:
«Філософія»
Сімферополь, 2009
План
Введення
1. Життєвий шлях Г.С. Сковороди. Особистість українського філософа
2. Зміст філософського вчення Г. Сковороди
3. Праці Г.С. Сковороди
Список використаних джерел
Введення
Предметом вивчення у контрольній роботі є предмет філософії.
Об'єктом вивчення в роботі виступає особистість відомого українського філософа Г.С. Сковороди.
Метою у роботі виступає дослідження сутності філософських поглядів і втілену в роботах філософське вчення Г.С. Сковороди.
У відповідності з предметом, об'єктом і основною метою роботи передбачається вирішити такі завдання:
а) дати характеристику особистості українського філософа;
б) представити коротко зміст його філософського вчення;
в) представити найбільш значущі твори його філософії.
Актуальність дослідження очевидна. Історично визначні особистості, філософи формують суспільну свідомість, вказують перспективи розвитку суспільства, пропонують своє бачення розвиток світу. Г. Сковорода найбільш яскравий приклад національного вчителя, провидця і філософа. Його вчення цікаво сучасникам і нащадкам.
1. Життєвий шлях Г.С. Сковороди. Особистість українського філософа
Український філософ Г.С. Сковорода був настільки непересічної і різносторонньою особистістю, що освічені українці називали його «своїм Піфагором», «українським Сократом», «степовим Ломоносовим».
Мандруючи тридцять років по дорогах України, з торбою за плечима і незмінною флейтою-сопілкою за поясом, Сковорода навчав людей грамоті, співав їм свої пісні і передавав живе вчення про душу. Жодна з його книг не була видана за його життя, але це не заважало глибоко почитати цю людину всім хто знав його, особливо ж - його друзів, учнів і тим, хто коли-небудь після нього навчався в Київській духовній академії. Останні ж свої дні Григорій Савич, як і дні отроцтва і юності, провів на Харківській землі. Переказ свідчить, що він точно знав день своєї смерті і сам викопав собі могилу напередодні в парку маєтку Ковалинського, у якого гостював в останній раз, і заповідав написати на своєму надгробку коротко: «Світ ловив мене, але не спіймав». Це була остання, сповнене глибокого сенсу і гумору, вислів Майстра.
Сковорода (Григорій Савич, 1722-1794) - український філософ, син простого козака; навчався в Київській духовній академії, а потім був відправлений в Санкт-Петербурга в придворну співочу капелу; в 1744 р. отримав звільнення з посади співочого, з званням придворного уставщика , і залишився в Києві продовжувати навчання в академії, але, не маючи розташування до духовного звання, прикинувся божевільним, внаслідок чого був виключений з бурси. Бажаючи поповнити свої пізнання, Сковорода вирішив побувати за кордоном, куди і відправився як церковника при генералові Вишневському. Пішки мандруючи по Угорщині, Австрії і, ймовірно, по Польщі, Німеччини та Італії, Сковорода знайомився з вченими і купував нові пізнання: так, він вивчив мови латинський, грецький, німецький та єврейський. Повернувшись до Росії, Сковорода зайняв місце вчителя поезії в Переяславі і написав для училища «Керівництво про поезію», коли ж переяславський єпископ зажадав, щоб Сковорода викладав предмет по старовині, Сковорода не погодився, внаслідок чого був звільнений. У 1759 р. Сковорода запрошений на місце вчителя поезії в харківському колегіумі, але призначений викладати правила доброзвичайності Сковорода внаслідок деяких думок, висловлених ним у вступній лекції і тлумачать в перекрученому сенсі, був присуджений до відмови від посади (в 1766 р.). Після цього Сковорода більшу частину життя проводив у постійних мандрах пішки по Слобідській Україні, зупиняючись по дорозі в селянських хатах і відмовляючись від пропонованих йому посад і занять і присвячуючи свій час повчанню людей моральності, як словом, так і своїм способом життя. До цього ж періоду відноситься і складання філософських творів Сковороди, які, втім, за його життя не були надруковані. Що стосується значення філософського вчення Сковороди, то одні вважають Сковороду містиком і масоном, послідовником мартинистов, інші називають Сковороду раціоналістом. Причиною такої розбіжності є те, що твори Сковороди до останнього часу не були зібрані; надруковані були лише деякі з його трактатів. Тільки з появою зібрання творів Сковороди, виданого професором Багалієм (Харків, 1894), з'явилася можливість приступити до їх вивчення.
2. Зміст філософського вчення Г. Сковороди
У роки мандрів розквітло філософське творчість Сковороди, - саме в цей період написані всі його діалоги. Він був справжнім філософом, причому, що приступив до викладу своєї системи вперше після 40 років. Система ця, загалом, залишалася незмінною до кінця його життя. Навіть при побіжному ознайомленні з творами Сковороди відчувається його безперечна оригінальність, - не в тому сенсі, що він не випробував ніяких впливів, а в тому, що він завжди самостійно продумував свої ідеї (якщо навіть вони западали в його душу з боку).
Сковорода стає філософом, тому що цього вимагають його релігійні переживання, - він рухається від свого усвідомлення Христа до розуміння людини і світу. Сковорода часто переживав духовний підйом, свого роду екстаз. Сам Сковорода так пише про один такий містичному переживанні своєму юному другові Коваленськая: «Я пішов прогулятися по саду. Перше відчуття, яке я сприймав дотиком серцем моїм, була якась розкутість, свобода, бадьорість. Я відчув всередині себе надзвичайний рух, які сповнені мене сили незрозумілою. Якесь найсолодше миттєве вилив наповнило мою душу, від чого все всередині мене загорілося вогнем. Весь світ зник передо мною, одне почуття любові, спокою, вічності оживляло мене. Сльози полилися з очей моїх і розлили якусь зворушливу гармонію у весь мій складу ... »
Сковорода - філософ-мораліст: він діяв і живим словом, і творами; розуміючи значення західноєвропейської цивілізації, він озброювався проти утилітарного напрямку розумів, що заглушав всі вищі запити духу; відповідь на ці вищі запити він знайшов у Біблії і в древній класичної філософії, яка охоронила Сковороду як від містицизму, до якого він був схильний по природі, так і від раціоналізму XVIII століття. Погляд Сковороди на біблію являє собою щось середнє між чисто ортодоксальним і раціоналістичним її тлумаченням. Сковорода дивився на Біблію як на поетичне творіння, яке приховує істину під зовнішніми образами. Черпаючи філософські ідеї з давньо-класичній філософії, Сковорода переробляв їх відповідно до власного настрою і тенденціям. У сфері релігійної Сковорода вів боротьбу проти бездушної обрядовості й зовнішності; він протестував проти вузького розуміння православ'я і християнства. Сковорода не визнавав необхідності чудес, тому що для пізнання Бога досить природних джерел, в яких він відкриває себе рясно й очевидно. На філософію Сковорода дивиться, як на фундамент і центр освіти взагалі: вона є життя духу, постійне шукання істини. У своїй умоглядної філософії Сковорода перебував під сильним впливом Платона, у якого він запозичив визначення душі, її природи і життя. Вислів Сократа «Пізнай самого себе» Сковорода пояснює в сенсі пізнання своєї вищої природи, духу, розуму. Дуалізм, за вченням Сковороди, поширюється не тільки на людину, а й на весь світ: скрізь є матерія і форма або ідея. У вченні про вічність світу та його нескінченності в просторі й часі Сковорода відступив від Платона й перебував під впливом Филона.
Практична філософія Сковороди перебуває в тісному зв'язку з умоглядної: для істинно щасливого життя потрібно знання і мудрість; щастя полягає в душевному світі і серцевому радості, для досягнення його потрібно віддатися на волю Божу, що означатиме жити згідно з природою. Для досягнення та особистого щастя людини і суспільного блага Сковорода радив: не входити в «несродної стати», не несть посада, природі противну, не навчатися до чого не народжений; все це носить у Сковороди назву «несродної». Вказати свою сродності - одна з найважливіших завдань самопізнання та розкриття волі Божої, що перебуває в людині; поза вдалого вирішення цієї задачі не може бути для людини й мови про щастя. У своїх філософських творах Сковорода, між іншим, виступав проповідником ідеї національності. Сковорода намагався поєднувати розум і віру: розум повинен прагнути до відшукання істини, яка не дана людині Богом, а поступово відкривається їм - але поряд з розумом видне місце займає і віра. Весь світ складається з трьох світів: великого, малого та символічного; великий (космос) - це природа; малий (мікрокосмос) - людина; символічний - Біблія. У кожному світі існують два початки: Бог або вічність і матерія або тимчасове; у всій природі дух панує над матерією. Як богослов Сковорода перебував під впливом східних батьків і вчителів церкви, особливо письменників олександрійської школи - Климента і Орігена, які для осягнення Св. Письма не задовольнялися буквальним його тлумаченням, а за допомогою алегоричних пояснень прагнули відкрити внутрішній його зміст. Ще більше, ніж творами, Сковорода мав для України значення всім своїм життям: він була людина волелюбний, з великою стійкістю моральних переконань, сміливий у викритті місцевих зловживань. Незважаючи на деякий свій містицизм і семінарський, сокирний і нерідко неясний склад, Сковорода вмів на практиці бути зовсім зрозумілим і цілком народним людиною у всій Україні тодішнього часу.
3. Праці Г.С. Сковороди
Першими богословсько-філософськими творами Сковороди були трактати «Наркіс, разглагол про те: пізнай себе» і «Асхань, або Симфонія про пізнання себе самого»; вони присвячені питанню про самопізнання, що є вихідним пунктом усього світогляду Сковороди. До цих двох трактатів примикають «Разглагол про стародавньому світі» і «Бесіда двоє» (1772), у останньому творі йдеться про два світи - старому і новому, про двох засадах - тлінному і вічне. Найбільш просто, яскраво і разом з тим систематично Сковорода виклав свої погляди на релігію і християнство в творі «Початкова двері до християнського благонравія» (1766); це - конспект курсу, читаного молодим дворянам у харківському колегіумі. Спеціальними дослідженнями, присвяченими Біблії, є твори Сковороди: «Ізраїльський змій» (1776), «Дружина Лотова» (1780) і «Потоп зміін» (написаний у кінці 80-х рр..). «Дружня розмова про душевний світ» та «Алфавіт світу» (1775) - найкращі твори Сковороди, присвячені питанню практичної філософії: у чому полягає щастя людини. Твори Сковороди «Боротьба архистратига Михаїла з сатаною» (1783) і «Пручи бісу з Варсавою» є містичними та алегоричними: основна тема їх - «легко бути благим». До літературним творам Сковороди належать «Харківські байки» (1774); кожна байка складається з фабули й сили, тобто вказівки її внутрішнього змісту. До байкам примикають притчі «Благодарний Еродій» (трактується про виховання) і «Убогий жайворонок» (про спокій; написані в 1787 р.). Нарешті, Сковорода написав ряд віршів, більшу частину яких він назвав «Садом божественних пісень, прозябшім з зерн Священного Писання»: всі вони написані на біблійні тексти; деякі представляють із себе похвальні оди різним особам. Не увійшли до складу «Саду» байки, епіграми, вислови. Деякі вірші написані латинською мовою. Крім того, Сковороді належать кілька перекладів.Першою працею Сковороди, що з'явилися у пресі, був трактат «Наркіс, або Пізнай себе», надрукований без імені автора, під заголовком «Бібліотека духовна» (Санкт-Петербург, 1798); потім були надруковані його «Початкова школа за християнським гречності» (« Сіонський Вісник », 1806, з коротким введенням про його життя),« Дружня розмова про душевний світ »(Москва, 1837),« Бесіда двоє »(Москва, 1837),« Убогий жайворонок »(1837),« Харківські байки »( 1837), «Брань архистратига Михаїла з сатаною» (1839), «Твори у віршах і прозі» (Санкт-Петербург, 1861: 5 трактатів Сковороди; вірші, листування та ін.)
Нарешті, з нагоди сторіччя з дня смерті Сковороди були видані під редакцією професора Д.І. Багалія «Твори Г.С.С.» (Харків, 1894), в яких зібрані по можливості всі твори Сковороди; через цензурні умови не увійшли до цього видання «Дружина Лотова», «Потоп зміін», а з трактату «Ізраїльський змій» надрукований лише уривок.
Одна з нагород, здатних їх надихнути, це премія імені Григорія Сковороди. Її з 2001 року вручають кращому перекладачеві з французької мови на українську - в рамках програми сприяння видавничій справі в Україні «Сковорода», здійснюваної посольством Франції в Україні та міністерством закордонних справ цієї країни. До речі, аналогічна програма діє в Росії під назвою «Пушкін». Втім, суть цього проекту, звичайно, не в забезпеченні перекладачів роботою, а в ознайомленні українців і росіян з найкращими зразками французької літературної та філософської думки. Один тільки перелік прізвищ авторів, які завдяки програмі «Сковорода» були видані вітчизняними видавництвами, звучить для присвяченого вуха як райська музика: Шарль Бодлер, Поль Валері, Мішель Бютор, Гастон Башляр, Жан Бодрійяр, Юлія Крістева, Жан Жене, Жан-Поль Сартр , Фернан Бродель, Симона Вейль, Мішель Фуко і т.д. І це далеко не повний список письменників тільки першого ешелону, за яким слідує другий - сучасні автори. Коротше, страшно навіть подумати, якого величезного шматка європейської культури ми б втратили, якби не працювала програма сприяння видавничій справі, названа ім'ям видатного українського письменника.
Список використаних джерел
1. Огієнко І., Українська культура, - К: Либідь, 1991;
2. Русанівський М.В., Культура українського народу, - К: Либідь, 1994;
3. Радянська історична енциклопедія, - М: Радянська енциклопедія, 1969.
4. Шапошников Л.Є. Філософські портрети (з історії вітчизняної думки). Н. Новгород, 1993.
5. Замалєєв А.Ф. Лекції з історії російської філософії. СПб., 1995.
6. Словник з українознавства, - К: Український письменник, 1995.