Ранчін А. М.
Давно відомо, що особливість стилю «пізньої» пушкінської лірики - простота і ясність, що з'являється в прагненні до точного слововживання, у прагненні уникати поетичних метафор, в обмеженні частки умовної поетичної лексики. За словами чудовою і тонкої дослідниці російської поезії Л.Я. Гінзбург, «від прозорого елегійного стилю Пушкін йшов не до підвищеної образності, а, навпаки, до" оголеною простоті ". <...> Ліричний слово зрілого Пушкіна живе не зміною або заміщенням значень, але невпинним їх збагаченням »(Гінзбург Л. Я. Про ліриці. Изд. 3-е. М., 1997. С. 209).
Звичайно, це лише одна з тенденцій у ліриці Пушкіна кінця 1820-х - 1830-х рр.., І з цією тенденцією, як і раніше сусідить установка на вживання традиційних поетизмів, прийнятих в ліриці метафор, і Пушкін нерідко навмисно надає своєму стилю риси поетичної умовності . Але тепер цей умовно-поетичний стиль стає предметом усвідомленого вибору, а не обов'язковою ознакою віршованого тексту як такого, як у поезії Батюшкова, Жуковського і самого Пушкіна в молоді роки.
Але якщо поетичний текст позбавлений явних ознак художності (таких, як метафори, наприклад), що ж робить його явищем літератури? Відмова від використання «класичних» поетичних засобів призводить до перенесення художньої функції на ті елементи тексту, які раніше здавалися естетично нейтральними, службовими. Це граматичні категорії. У 1961 р. блискучий російський філолог Р.О. Якобсон, так підсумував результати своєї редакторської роботи над перекладами ліричних віршів Пушкіна на чеську мову: «Ставало дедалі ясніше: в поезії Пушкіна дороговказна значимість морфологічної та синтаксичної тканини сплітається і змагається з художньої роллю словесних тропів, нерідко опановуючи віршами і перетворюючись на головного, навіть єдиного носія їх потаємної символіки »(Якобсон Р. О. Поезія граматики і граматика поезії / / Семіотика. Сост. і загальна редакція Ю. С. Степанова. Т. 2. С. 489). У цій роботі він проаналізував «поезію граматики» в пушкінському вірші «Я вас любив, кохання ще, можливо ...». Але ще раніше він відзначив це властивість пушкінської ліриці у статті «Нотатки на полях лірики Пушкіна» (1936), вперше опублікованої по-чеськи і перевиданої в англійському варіанті: «У віршах Пушкіна вражаюча актуалізація граматичних протиставлень, особливо в області дієслівних та займенникових форм, поєднується з тонким увагою до виражається глузду. Нерідко відносини контрасту, близькості і суміжності між граматичними часом і числами, дієслівними видами та заставами грають безпосередньо чільну роль у композиції того чи іншого вірша; підкреслені фактом входження в конкретну граматичну категорію, ці відносини набувають ефект поетичних образів, і майстерне варіювання граматичних постатей стає засобом підвищеної драматизації поетичного розповіді. Воістину важко знайти приклад більш вправного поетичного використання морфологічних можливостей »(Якобсон Р. О. Роботи з поетики. М., 1987. С. 215, пер. З англ. М. В. Перцова).
Один із прикладів дивовижної простоти і ясності - вірш Пушкіна «На пагорбах Грузії лежить нічна імла» (1829). Спробуємо прочитати цей текст, звертаючи особливу увагу на граматичні категорії, в ньому містяться.
На пагорбах Грузії лежить нічна імла.
Шумить Арагві передо мною.
Мені сумно і легко; печаль моя світла;
Печаль моя повна тобою
Тобою, однією тобою ... зневіри мого
Ніщо не мучить, не турбує,
І серце знову горить і любить - від того,
Що не любити воно не може.
У пушкінському тексті є лише одна метафора: серце горить, та й вона - стерта, настільки звична, що вже не помічається. Через майже сто років Володимир Маяковський, щоб оживити це поетичне кліше, зобразив пожежних, які приїхали гасити «пожежа серця» ліричного героя. Є в пушкінському тексті, правда, і вираз лежить імла, що, строго кажучи, теж метафора. Але це метафора не літературна, а мовна, і нічого незвичайного, який зупиняє увагу в ній немає. До числа напівстертих метафор може бути також віднесено визначення «печалі» - «світла». Але в класичній риториці це інший стежок - оксюморон, вираз, словосполучення, елементи якого логічно не поєднаються, бо мають протилежними, несумісними значеннями. Але про це вираженні - трохи пізніше.
Зате граматика у вірші «На пагорбах Грузії ...» дуже значима. Перше, що кидається в очі відразу: у цьому творі жодного разу не вжито займенник «я» у вихідній формі - у називному відмінку. Зустрічається воно тільки в непрямих відмінках: мною, мені. Крім того, є і присвійні займенники, утворені від займенника «я»: моя, мого. Відсутність в тексті слова «я» незвично і несподівано. По-перше, лірика завжди тяжіє до використання цього слова: вірш, як правило, будується саме як ряд висловлювань - визнань, скарг, роздумів - цього «я». По-друге, «На пагорбах Грузії лежить нічна тьма ...» належить до традиції елегійного жанру, а в елегіях - віршах, присвячених розчарування в житті, аналізу випробуваних ліричним героєм почуттів, - визнання «я» є головне, є основа тексту. Звичайно, сповідальні початок, риси ліричного монологу присутні і в Пушкіна, але все ж відмова від слова «я» демонстративен з причини своєї незвичайності.
Синтаксична структура вірша така. Переважають двоскладні пропозиції - пропозиції, в яких є і підмет, і присудок: лежить імла, шумить Арагві, печаль світла, сум повна, ніщо не мучить, (ніщо) не турбує, серце горить і любить. Але ні в одному з них ліричний герой не представлений як суб'єкт висловлювання чи дії. Говориться або про явища зовнішнього світу (про імлі й Арагві), або про почуття ліричного героя, які набувають як би окреме, автономне буття - незалежно від «я» (про зневірі, про серце). Зустрічається у вірші і одне безособове речення: «Мені сумно і легко».
Але ж цей же зміст, ці ж почуття можна було б виразити інакше, за допомогою інших синтаксичних структур, в яких суб'єктом буде саме «я» ліричного героя. Однак поетичність пушкінського тексту при цьому зникне. Р. О. Якобсон зауважив про вірш «Я вас любив, кохання ще, можливо ...»: «Перший станс розвиває т е м у п р е д і к а т а: етимологічна фігура підставляє замість дієслова любив абстрактне ім'я любов, даючи йому видимість незалежної, самостійної буття »(Поезія граматики і граматика поезії. С. 497). Щось схоже відбувається і у вірші «На пагорбах Грузії лежить нічна імла»: сама синтаксична структура речень служить вираженню такого мотиву, як стихійність, довільність почуття, непідвладність любові волі «я». Люблю не «я», а моє серце, моя душа, і не «я» перебуваю в спокої, а моє зневіру; не «я» сумую і відчуваю легкість, а «мені сумно і легко». Так на рівні граматики створюється той сенс, який буде прямо виражений тільки в двох останніх рядках вірша: «І серце знову горить і любить, - від того, / / Що не любити воно не може».
Цими прикладами поетична роль синтаксису не вичерпується. Не менш значущий і синтаксичний паралелізм у пропозиціях «печаль моя світла» і «Печаль моя повна тобою». Схема пропозицій така: підмет (один і той же іменник «сум») + визначення (присвійний займенник «моя») + іменний присудок (короткі прикметники «світла» і «повна»). У вірші прямо не сказано, чому сумно ліричному герою і чому печаль його «світла». Згадка в перших рядках вірша про далеку землю, Грузії, і про грузинську річці Арагві спонукає читача припустити, що смуток і печаль ліричного «я» викликані розлукою з нею, що залишилася «там», в Росії. Це був би традиційний елегійний хід. Але завдяки сусідству однаково побудованих пропозицій «печаль моя світла» і «Печаль моя повна тобою» народжується думка, що саме спогади про «неї», почуття до «неї» надають печалі ліричного героя цей світлий тон. Рядок «Печаль моя повна тобою» багатозначна: вона може бути прочитана як «Печаль моя вміщує тебе», «Ти всередині моєї печалі». Це найбільш очевидна інтерпретація. Але можливе й інше розуміння цього вірша: «Ти наповнюєш мене смутком», «Ти заповнюєш мою печаль». Орудний відмінок, у формі якого вжито займенник «ти», володіє і значенням непрямого об'єкта дії, і значенням суб'єкта дії, і в пушкінському тексті відбувається взаімоналоженія і мерехтіння цих двох смислів. Ліричний герой не тільки думає і згадує про «неї», але і під «її» впливом відчуває, переживає кохання. Не «він», не «я», а «вона», «ти» стає справжнім суб'єктом у вірші. Наступне за висловом «Печаль моя повна тобою» неповне речення «Тобою, однією тобою» підкреслює за допомогою повтору займенника «тобою / тобою» значення і дієву роль «її» («тебе»).
Значущою в пушкінському тексті виявляється і кордон між двома останніми рядками, що створює інтонаційну паузу: «І серце знову горить і любить - від того, / / Що не любити воно не може». Правила мови спонукають зробити паузу перед словом «тому», а не після нього: «І серце знову горить і любить, тому що не любити воно не може». Але правила ритму і метра диктують зробити паузу після слова «тому», і завдяки цьому відбувається зсув, зміщення значення. Виходить, що «І серце знову горить, і від того любить». Граматика вступає в конфлікт з метрикою, але від цього відбувається не шкоду, а збагачення сенсу.
Своєрідність пушкінського тексту обмежується смислопорождающей роллю граматичних елементів. Вірш відрізняє зміщення, зрушення значень, здійснюваний за допомогою несподіваного і навіть парадоксального сполучення слів у словосполучення і речення. Перше незвичайне вислів - «Мені сумно і легко». Правила мови і вимоги логіки змушують поставити між прислівниками «сумно» і «легко» не союз «і», а союз «але». Адже «сумно» і «легко» - це радше антоніми, ніж синоніми. У тому ж рядку мовні та логічні правила порушені ще раз - у вираженні «сум <...> світла». Печаль повинна бути «темною», а не «світлій». Нарешті, смуток - стан, який прийнято вважати важким, болісним, - виявляється дорого ліричному герою: «зневіри мого / / Ніщо не мучить, не турбує». Якщо щось може принести «зневіри» муки, викликати тривогу, то, значить, смуток, з одного боку, і муки, тривога, з іншого, - стану несхожі, навіть протилежні. Почуття ліричного героя - небанально, складно і суперечливо.
Але у вірші «На пагорбах Грузії лежить нічна імла» є і звична для жанру елегії риса, легко впізнавана сучасниками. Це лірична ситуація, яку умовно можна назвати так: роздуми сумуючих ліричного героя вночі на березі річки або струмка. Одним із зразків для російської елегії був вірш В.А. Жуковського «Вечір» (1806), що починався рядками: «Струмок, віющійся по світлому піску, / / Як тиха твоя гармонія приємна». Далі, вже в середині вірша, говориться: «Сиджу, задумавшись, в душі моїй мрії ...». Вечірній пейзаж у цій елегії змінюється нічним, а мрії ліричного героя виконані тихого смутку. Біограф Жуковського К.К. Зейдліц вказав, що «Вечір» - «один з кращих його описів вечірньої природи сива Мишинського», в якому жив поет (Зейдліц К. К. Життя і поезія В. А. Жуковського. 1783-1852. СПб., 1883. С. 32). Ймовірно, це так, але ніяких конкретних прийме околиць Мишинського у вірші немає. Як вгадати читачеві, що «У дзеркалі води коливається град» - це повітове містечко Бєлєв, який поет відвідував щоранку, щоб дати уроки своїм племінницям Маші і Саші Протасовим? І чи потрібно вгадувати?
Зовсім інакше у Пушкіна. Є і ніч, очевидно навіває сумні роздуми, і річка, напевно нагадує про швидкоплинність іншої річки - життя. Але місцевість, де знаходиться ліричний герой, названа точно - це Грузія. І річка має ім'я - Арагві. Так у вірші Пушкіна не тільки дано мотив розлуки з рідним краєм і з «нею», але і відтворена якась автобіографічна ситуація. На березі безіменного струмка міг виявитися кожен, «на пагорбах Грузії» і не березі Арагві - лише якийсь конкретний, певна людина. Для читача неважливо, кому саме присвячено пушкінське вірш (дослідники називали і Марію Раєвський, у заміжжі Волконську, і Наталю Гончарову). Важливо, що лірична ситуація представлена як одинична, конкретна, а не як кліше елегійного жанру. Таким чином, схожість з елегійного традицією у вірші Пушкіна не менш значуще, ніж відмінності. А читацькі очікування, пов'язані зі згадуванням про річку і ночі в перших рядках пушкінського тексту, збуваються лише частково: почуття ліричного героя не дуже схожі на «тихий смуток» - лейтмотив вірша Жуковського. Починаючись майже як елегія, «На пагорбах Грузії лежить нічна імла» виявляється поетичним фрагментом, що складається всього з восьми рядків. Але в цих восьми віршах сконцентрована така міра сенсу, до якої і віддалено не наближаються довгі елегії.
Так, вірш Пушкіна виглядає дуже простим. Але ця простота досягнута майстерними прийомами, які проте ж невідчутні і непомітні.