Реферат
з Філософії
Вільям Джемс про предмет філософії, ЇЇ МЕТОД
І СТАВЛЕННЯ ДО Наука і релігія.
2004
Вільям Джемс (11 січня 1842 - 26 серпня 1910) - професор
Гарвардського університету в Кембриджі (Массачусетс), відомий
перш за все тим, що в найбільш повній формі розвинув філософію
прагматизму, що представляє найбільш яскраве вираження людської
сутності як дію (грец. pragma, praxis), причому цінність чи
відсутність цінності мислення визначається в залежності від того,
чи служить воно дії, життєвої практики, тобто в якийсь ме-
ре прагматизм є філософією успіху.
"В якості істини, яка може бути прийнята, - писав
Джемс, - прагматизм визнає лише одне те, що найкращим чином
керує нами, що краще за все пристосовано до будь-якої частини життя
і дозволяє краще всього злитися з усією сукупністю досвіду ".
Послідовник англійських позитивістів, рішучий прихильник
емпіричного методу, поборник здорового глузду, - при всьому при
цьому Вільям Джемс яскраво виступив в захист релігії, коли в 1902 го-
ду опублікував одну зі своїх основних творів "Різноманіття
релігійного досвіду ", написаному на підставі двадцяти лекцій, про-
читаних їм на кафедрі Природною Релігії Единбурзького універ-
тету. У дослідженні питань релігії він зовсім відмовився від
звичайних методів раціоналізму і підставу свого світогляду ут-
Верді не на законах мислення, а на безпосередньо пізнаваному
факт особистого переживання, на створеному ним методі інтроспекції.
Розширюючи сферу духовного життя людини включенням до неї про-
ластей підсвідомого, Джемс природно повинен був відкинути
всі ті гносеологічні побудови, які виходять з представле-
ний про ясному і виразному логічному свідомості. Якщо поняття "я" не
що інше як орієнтир людини в межах навколишнього його дійсності
ності, а, по Джемсу, це "я" повинно бути розглянуто не як
раціональна частина свідомості, а у всій повноті його свідомої і
підсвідомої життя, то в такому випадку це "трансцендентальне
я "перетворюється на беззмістовну абстракцію, і єдиною ме-
рій буття залишається індивідуум з його думками, мріями, стражданнями
і надіями, таємничими релігійними переживаннями і чудесним
екстазом. Підсвідомість різноманітне, таємниче і багато творчес-
кими елементами, але точно так само сповнена нескінченних можливостей
жива дійсність. Будь-яке проникнення свідомості переживання-
ми, випливаючими з несвідомих надр душі творить у ній нові
для свідомості цінності. Релігія не як церква, або інший соціаль-
ний інститут, а як явище інтимних, особистих переживань, як про-
щення з вищими силами для Джемса одне з таких рятівних втор-
жений підсвідомого "я" у повсякдення.
Джемс ретельно розглядає різноманіття релігійного досвіду
з цієї точки зору, і в остаточному виведенні приходить до визнання
відповідного різноманіття тих вищих сил, від яких релігійні-
ні душі чекають і справді знаходять порятунок. "Все коріння релігійні
озной життя, як і центр її, ми повинні шукати в містичних відбутися у-
яніях свідомості ",-пише Джемс. Однак було б помилкою поставити
знак рівності між релігією і містикою. У тлумаченні Джемса під
містикою мається на увазі такий тип релігії, який підкреслює
безпосереднє спілкування з Богом, інтимне свідомість Божественного
присутності. Він виділяє чотири головних характерні ознаки, ко-
торие служать критерієм для розрізнення містичних переживань.
Перший з них - несказанно, тобто неможливість зі сто-
рони пережив містичне одкровення знайти слова для його описи-
ня, вірніше, "відсутність слів, здатних повною мірою висловити
сутність цього роду переживань ". Друга ознака містичного досвіду-
та - інтуїтивність. За допомогою таких переживань людина проникає
в глибини істини, закриті для тверезого розуму. "Вони є
одкровеннями, моментами внутрішнього прояснення, невимірного
важливими для того, хто їх пережив, і над чиє життям влада їх оста-
ється непорушною до кінця ". Два наступних, часто зустрічаються
ознаки по Джемсу менш значущі - це короткочасність (за ред-
кими винятками межею їх є термін від півгодини до двох
годин, після чого вони зникають, поступившись місцем буденній свідомості)
та бездіяльність волі. Хоча містичні стани інколи можна викликати за допомогою вольових актів, наприклад, зосередженням уваги (медитацією), але, якщо такий стан вже виникло, містик починає відчувати свою волю як би паралізованою або навіть знаходиться у владі будь-якої вищої сили.
Названі Джемсом ознаки містичного досвіду не стільки де-
демонструють його природу, скільки емпірично описують його для
тих, хто не занурений в такий стан. Втім, філософ і сам
описує обрану ним методику опису релігійних феноменів як
спроба розуміння не зсередини, а з точки зору людських піт-
ребность, різноманіття життєвого досвіду. Однак при цьому він під-
черківает: істина містичного характеру існує лише для того,
хто знаходиться в екстазі. Вона недосяжна ні для кого іншого.
Між наукою і містикою знаходяться багатовимірні зв'язку, що вказу-
ет Джемс. Але наука про релігії не може замінити релігійне життя.
Наука може дійти до досконалого знання причин та складових еле-
ментів релігії, можливо навіть, шляхом зіставлення цих відомостей з
з висновками інших галузей знання, вирішити, які з цих елементів
повинні бути визнані як містять досконалу істину; і тим не
Проте навіть краще представнику цієї науки буде, може бути,
найважче стати дійсно релігійною людиною. Джемс
приводить в приклад відому і в російській перекладі книгу Ренана як
приклад того, що широта знань і відомостей про релігію швидше притуплених-
ляєт гостроту віри. Якщо ми уважно придивимося до труднощів,
лежачим на шляху науки про релігію, то переконаємося, що вона повинна дос-
тічь певної точки у своєму розвитку, де чисто теоретичне
ставлення до предмета накладе ланцюга на її подальший розвиток, і ці
ланцюга будуть сковувати її до тих пір, поки віра не розіб'є їх.
"Вирішити це завдання догматично - неможливо. Всі науки і фі-
лософ не тільки занадто далекі від закінченості, - в сучасному
стані вони ще й на додачу повні суперечностей. Природознавство
нічого не знає про духовне буття і взагалі не вважається майже з те-
ми ідеалістичними побудовами, до яких схиляється філософія.
Так звані вчені налаштовані, принаймні в години наукової
роботи, так глибоко матеріалістично, що з повним правом можна
сказати, що загалом вплив науки швидше схильне відмовити релігії
у всякому визнання. Ця антипатія до релігії знаходить свій отголо-
сік навіть у самій науці про неї. Займається в цій області знако-
мится з таким страшним кількістю огидних забобонів, що в
ньому легко виникає упередження, ніби будь-яка релігія є суе-
Розумна довіра і брехня в самому своєму корені ".
Позбувшись від методу смутного, інтуїтивного осягнення б-
ку, наука стала дробити пізнання на окремі дисципліни, але ж
саме в містиці народилася ідея всеосяжність, універсальність,
цінності світу. Великі містики Середньовіччя Якоб Беме, Парацельс,
Майстер Екхарт володіли величезним гностичним задарма. "Око прорив-
тичного зору відкриває те, що приховано від очей розуму ", - говорить-
ся в Джемса. Містичний досвід підриває авторитетність раціоналіс-
тичного свідомості, заснованої тільки на розумі і почуттях.
"Попри те ореолу величі, яким оточене безособове мис-
ня науки, я вважаю, - пише Джемс, - що ... поки ми мислимо в
космічних та загальних термінах, ми маємо справу тільки з символами ре-
альності, але як тільки ми наближаємося до приватних і індивідуальним
явищам як таким, - ми торкаємося вже справжніх реальностей у
точному сенсі цього слова. "
У післямові до "Різноманіттю релігійного досвіду" У. Джемс пи-
шається коротко представити своє філософське світогляд як миро-
принцип грубого (або "часткового") супранатураліста, допускающе-
го чудеса і вільну від законів природи волю Провидіння. Він не
знаходить підстав, що забороняють змішання ідеального і реального мі-
рів шляхом зарахування впливу ідеального світу до тих сил, ко-
торие причинно зумовлюють явища реального світу, на відміну
представників "витонченого" супранатуралізм, які предполага-
ють, що справжнє зіткнення таких різних сфер буття, як
реальне і ідеальне абсолютно неприпустимо, тобто світ ідеальний
не є світом фактів, а тільки світом сенсу і цінності фактів,
є тільки лише відправною точкою для оцінювання фактів.
Остання сентенція є абсолютно неприйнятною для Джемса. "Інстинкт і
розум, - пише він, - однаково підказують переконання в тому, що су-
ществованіе таких принципів, які б ніяк не відбивалися на ре-
альних фактах, абсолютно неймовірно. "
"Я тому так різко і загострено ставлю це питання, що про-
ний протягом академічної думки вороже мені, і я відчуваю себе в
становищі людини, який повинен усією своєю силою налягти на
двері і відчинити її, якщо не хоче, щоб її защелкнулі за ним і
таким чином замкнули йому всі входи і виходи. "
Врешті-решт він прямо формулює своє ставлення до релігії
таким чином: "Якщо існує інший, більш великий світ, ніж світ
нашого повсякденного досвіду, якщо в ньому існують сили, які час
від часу надають на нас свій вплив, якщо полегшує це
вплив умовою є відсутність "наглухо замкнених дверей в
сублімінальную життя ", то з усіх цих елементів складається тео-
рія, імовірність якої підтверджується явищами релігійної жит-
ні. Вона полягає в тому, що деяка надмирний сила - БОГ - оказ-
кість безпосередній вплив на той природний світ, до яких
рому належить увесь інший наш досвід ".
Однак, з вищевикладеного не повинно скластися неправильного
уявлення про те, що Вільям Джемс повністю відкидає науковий
підхід. Навпаки, він по праву вважається класиком наукової психоло-
гии. Основним науковим методом аналізу психологічної реальності,
використовуваним Джемсом, був метод інтроспекції, вперше примі-
ненний Вільгельмом Вундтом, засновником першої школи наукової пси-
холог - психології свідомості. Джемс вивчав свідомість за допомогою са-
монаблюденія і самоаналізу, а також докладного розбору літератур-
них описів психічних процесів і розповідей людей. Експеримен-
тальний підхід використовувався ним дуже обмежено, як втім і
всією школою психології свідомості, за що вона згодом і була під-
вергнуть критиці з боку засновника бихевиористской психології
Дж. Уотсона.
З 1878 по 1890 рік Джемс пише свої "Принципи психології", в
яких відкидає атомізм німецької психології і висуває завдання
вивчення конкретних фактів і станів свідомості, а не даних, на-
що ходять у свідомості. Джемс розглядав свідомість як індивідуа-
ний, безперервно мінливий потік, в якому ніколи не з'являються
двічі одні і ті ж відчуття та думки. Для школи психології созна-
ня було взагалі характерно опис феноменів психіки з допомогою
метафор з фізики: потік свідомості, увага як хвиля, фокус вни-
манія і так далі. Адже в той час фізика поки ще не вийшла за
рамки ньютонівських уявлень про класичній науці, в якій
все може бути пояснено в універсальних термінах. Тим самим вони
хотіли підкреслити природну природу психічного і свою віру в
те, що психологія може стати в один з ряд з природними наука-
ми і дати завершену і загальнозрозумілі картину психіки. У подальші-
щие роки у фізиці сталася квантова революція, що поставила під
сумнів сам образ мислення класичних вчених, яка не могла
не відбитися також на уявленнях про світ вчених інших направ-
лений.
З точки зору Джемса свідомість є функцією, яка "по
Цілком ймовірно, як і інші біологічні функції, розвивалася
тому, що вона корисна ". Виходячи з такого пристосувального ха-
рактера свідомості, він відводив важливу роль інстинктам і емоціям, а
також індивідуальним фізіологічним особливостям людини. Члена-
ня свідомості Джемс відкидав, висуваючи положення про його цілісності
і динаміку, що реалізує потреби індивіда. Особливе значення Придава-
лось активності та вибірковості свідомості, а також його функції в
життєдіяльності особистості як системи, несвідомих до сукупності
відчуттів і уявлень. Згідно Джемсу, свідомість співвідноситься не
тільки з тілесними адаптивними діями, але і з природою личнос-
ти, під якою розуміється "все, що людина вважає своїм". При
цьому особистість ототожнюється з поняттям "Я", що розглядається в
Як особлива тотальності, що має кілька форм: матеріальну,
соціальну, духовну. Тим самим їм був намічений перехід від суто
гносеологічного розуміння "Я" до його системно-психологічної
трактуванні і поуровневом аналізу.
Прагнучи трактувати психіку в єдності її зовнішніх і внутріш-
них проявів, Джемс (одночасно з данським анатомом К. Ланге)
запропонував теорію емоцій, згідно з якою відчувають суб'єктом
емоційні стани, такі як страх чи радість представляють
собою ефект фізіологічних змін в м'язовій і судинної
системах. За Джемсу: "Ми сумні тому, що плачемо; боїмося пото-
му, що тремтимо; радіємо тому, що сміємося ". Таким чином пери-
феріческіе органічні зміни, які зазвичай розглядалися
як наслідок емоцій, оголошувалися їх причиною. Дана теорія
представляючи собою спробу перетворити емоції в об'єкт, доступний
природничо вивченню. Однак, зв'язавши емоції виключно
з тілесними змінами, вона перевела їх в розряд відносин, не
мають відношення до потреб і мотивів, що позбавляло їх адаптуюся-
ного сенсу. Довільність регуляції емоцій при цьому трактувалася
таким чином, що небажані емоції, наприклад, гнів, можна по-
тиснути, якщо я свідомо здійснювати дії, характерні для поклади-
тільних емоцій.
Навіть коли Джемс звертається у своїх дослідженнях до такого
тонкому предмету, як релігія, предмету, який в деякій сте-
пені протиставляється науці, як посоянно підкреслює і сам
філософ, він структурує своє іссследованіе таким же чином як
і наукову роботу, виділяючи наприклад таку окрему главу як
"Предмет дослідження", і підкреслюючи, що всі без винятку сос-
дянського свідомості зумовлені органічними процесами.
Життєвість і значущість ідей Джемса визначається тим,
що в дослідженні питань релігії він зовсім відмовився від
звичайних методів раціоналізму. Його книга "Різноманіття релігійного
досвіду "претендує на всеохоплююче осягнення феномену релігії.
По суті, це своєрідна енциклопедія містичних пережива-
ний, звід сповідей святих і пророків, роздумів над інтуїтивні-
ми прозріннями, до яких автор ставиться з граничною увагою і
дослідної допитливістю. Джемс відкидає безпристрасне, умозах-
рительное, чисто інтелектуальне тлумачення релігії. Він бачить у
ній живе, трепетне почуття, невимовні відчуття душі, і разом
з тим хоче зрозуміти, як співвідноситься релігія з самим життям, з її
практичними установками.
Основні ідеї автора видаються значно випереджаючими своє
час. Міркуючи про те, що не слід змішувати екзистенціальну
проблему з проблемою цінності, він передбачає появу філософію
фії існування (екзистенціалізму). Кинуте їм зауваження про
тому, що філософія заснована на вірі - свого роду предтеча Яспера-
совской філософії віри.
Джемс явно формулює гіпотезу, згідно з якою розумне
свідомість - лише одна з форм пізнання світу. Безсумнівно, існують
та інші способи світовідчуття. Вони відокремлені від інтелекту тонкої
перегородкою. Сьогодні ми називаємо ці "готові та певні форми
духовного життя "зміненими станами свідомості. Без них, на мене-
нію Джемса, уявлення про світ не може бути закінченим. Більше
того, як показує автор, не можна непогрішно судити про інших ре-
альності буття тільки з позиції розуму.
Дистанція між Джемсом і сучасним рівнем знання - майже
сторіччя. Але його праця цікавий не тільки історикам філософії -
навпаки, зачіпаючи інтимні сторони людського духовного досвідом-
та, він і зараз веде нас по таємних закутках духу.
ЛІТЕРАТУРА:
1. "Коротка філософська енциклопедія", Прогрес, 1999
2. У. Джемс "Психологія", Педагогіка, 2003
3. У. Джемс "Різноманіття релігійного досвіду", Наука, 1998
4. "Психологія" (словник), АСТ-Пресс, 2001