(1848-1926)
Кузнєцова Е.В.
Віктор Михайлович Васнецов народився 15 травня 1848 року в далекому Вятському селі Лопьял у великій патріархальної сім'ї сільського священика. Незабаром сім'я переїхала в село Рябов, де і пройшло дитинство художника. Він рано почав малювати, але за традицією сини повинні були успадковувати професію батька, і хлопчика в 1858 році віддали в духовне училище, а незабаром перевели до Вятської духовну семінарію.
Вятская губернія славилася тоді місцевими художниками. Чого тільки не робили майстри і майстрині: вишивка, різьба по дереву, починаючи з дуг і праників і закінчуючи наличниками сільських хат, розмальовані ложки й меблі, глиняні розписні іграшки, знамениті вятскиє пряники - все це міг бачити допитливий і допитливий хлопчик.
Природа краю з горбистими перелісками і тайговими глухими лісами, звивистими річками і широкими рівнинами таїла в собі особливу чарівність і красу. Її не можна було не полюбити, не прив'язатися до неї серцем. З дитячих років чув Васнєцов билини й казки про російських богатирів, протяжні сумні пісні, які на посиденьках при світлі скіп співали жінки. Це не могло не вплинути на формування світогляду майбутнього митця на розвиток його таланту. Саме у В'ятці зародилася його пристрасна прихильність до мистецтва, до народного епосу.
Використовуючи в семінарії кожну вільну хвилину, Васнєцов із захопленням малював, і ця пристрасть скоро стала для нього не тільки радістю й відпочинком, а й головною метою в житті Васнецов не став священиком, як мріяв батько. На останньому курсі семінарії юнак вирішив, що виїде з Вятки до Петербурга і надійде в Академію мистецтв.
Виконавши дві жанрові картинки - "Молочарка" і "Жниця" (1867) - і розігравши їх у лотереї, Васнецов на виручені гроші їде до Петербурга і починає займатися в школі Товариства заохочення мистецтв, а в 1868 році стає учнем Академії. Вимушений заробляти гроші на життя, Васнєцов дає приватні уроки, ілюструє різні видання.
В Академії почалася дружба художника з Рєпіним, Антокольський, Крамским, Стасовим. З академічних педагогів Васнецов назавжди запам'ятав П. П. Чистякова, який відразу відчув незвичайний талант юнака і працював з ним, підбадьорюючи при невдачах і радіючи його перемогам. "Багато тепла і світла внесли в моє життя розмови з Павлом Петровичем Чистяковим", - згадував художник. В Академії Васнецов пробув з 1868 по 1875 рік.
Його перші картини - "Жебраки", "Чаювання", "Робітник з тачкою", "Стара годує курей", "Діти розоряють гнізда" - були показані в 1872 - 1874 роках на виставках Товариства заохочення мистецтв. У цих творах проявилися властиві Васнецову якості: спостережливість і величезний інтерес до життя народу. Наступні дві роботи - "Книжкова крамничка" (1876, ГТГ), "З квартири на квартиру" (1876, ГТГ) - закріпили за ним положення художника-жанриста, що знає життя, вміє виразно і яскраво її відтворити.
Стасов справедливо писав, що Васнецов любив народ "не народницьких, по-панськи, з височини деякого штучного народолюбчества, а просто, як своїх друзів і приятелів". Особливий успіх випав на долю картини "З квартири на квартиру", над якою художник працював з 1875 року. Доля бідних, самотніх старих, викинутих на вулицю в холодний морозний день, що шукають притулку, схвилювала художника. Глибоким сумом віє від картини, що оповідає про безпритульної старості, про трагедію нікому не потрібних людей. "Я думаю, - писав Стасов, - кожен з нас таких зустрічав. Що за бідні люди, що за сумна природа людська! .. Прекрасна картина!"
У 1876 році Васнецов за настійною порадою друзів їде за кордон. Оселившись в околицях Парижа, він багато працює на натурі, його приваблює життя людей "простих станів" - робітників, селян; їх він постійно замальовує в свій альбом. Результатом цих спостережень стала картина "Балагани в околицях Парижа" (1877, ГРМ).
У 1878 році, після повернення на батьківщину, Васнєцов із родиною переїздить до Москви. "Коли я приїхав до Москви, - писав він, - то відчув, що приїхав додому і більше їхати нікуди, - Кремль, Василь Блаженний змушували мене трохи не плакати, настільки все це віяло на душу рідним, незабутнім". Тут він звертається до нових тем: російському народному епосу, казці, рідної історії. Цей перехід від жанрової живопису до історичної не був несподіваним у творчості художника. Ще в Академії мистецтв Васнецов виконав ряд начерків на теми російських билин, зробив ескіз "Княжа іконописна майстерня".
"Протиставлення жанру й історії, - писав він, - в душі моїй ніколи не було, а отже і перелому або будь-якої перехідної боротьби в мені не відбувалося ... Я завжди був переконаний, що в жанрових та історичних картинах. .. у казці, пісні, билині, драмі позначається весь цілий вигляд народу, внутрішній і зовнішній, з минулим і сьогоденням, а може бути і майбутнім ... Поганий той народ, який не пам'ятає, не цінує і не любить своєї історії ".
Перша історична картина "Після побоїща Ігоря Святославича з половцями" (1880, ГТГ) експонувалася на Восьмій пересувній виставці. Поетичне сказання "Слово о полку Ігоревім" залучило Васнецова могутньої епічної силою. Задумавши воскресити сторінки безсмертної поеми, художник вивчає історію, відвідує Збройову палату, робить безліч підготовчих етюдів, шукає найбільш вдале вирішення теми. Поступово від ескізів, в яких показана лють битви, напруженість сутички, Васнєцов переходить до створення величаво-урочистій трагедії битви. Прагнучи передати глибокий смисл поеми, її героїчне звучання, художник зображує полеглих воїнів, ніби сплячих серед безкрайньої південного степу, опромінених відблисками висхідного місяця. Помітно змінилася творча манера художника. Від маленьких ретельно виписаних картин він звернувся до великих монументальним полотнам, до широкої вільної живопису. Замість темної сіро-коричневої гами ранніх картин з'являються гучні, але разом з тим стримані, жовті, блакитні, червоні і сіро-зелені кольори. Картина не зустріла загального схвалення. Одні, як П. П. Чистяков, захоплювалися, вважаючи її "надзвичайно чудової, нової та глибокої поетичної річчю", інші поставилися до неї більш ніж байдуже, не зрозумівши новаторства Васнєцова.
У Москві художник зближається з родиною відомого мецената, багатого промисловця Сави Івановича Мамонтова, згрупувати навколо себе цвіт російської інтелігенції. Влітку багато художників переїжджали в Абрамцево - маєток Мамонтова під Москвою, де ставилися спектаклі, писалися декорації, зводилися церкви. Тут же художники багато й плідно працювали. У 1881 році в Абрамцеве Васнєцов написав один з кращих своїх творів - "Оленка" (ГТГ) - на сюжет російської казки. Зворушлива ніжність і глибока поетичність казки схвилювали чуйне, чуйне серце художника. Не буквальне відтворення казкового сюжету, а глибоке проникнення в його емоційний лад відрізняє картину Васнєцова. Застигла поза дівчинки, схилена голова, розметала по плечах каштанове волосся, повний смутку погляд - все говорить про тугу й горе Альонушки. Природа співзвучна її настрою, вона немов сумує разом з дівчинкою.
Стрункі берізки, молоденькі ялинки, що оточують Оленку, немов оберігають її від злого світу. Картина "Альонушка" - одна з перших у вітчизняному мистецтві, де нерозривно злиті поезія народних сказань із поетичністю і задушевністю рідної російської природи.
У Абрамцеве Васнецов взяв участь у створенні декорацій до п'єси-казки "Снігуронька", яку вирішено було поставити в 1881 році на аматорській сцені Мамонтова. Виконувати спектакль повинні були члени мамонтовского гуртка. Васнецову дісталася роль Діда-Мороза. Ошатні декорації Васнецова донесли до глядача чарівність поетичної казки. "Ніколи ще фантазія, - писав Стасов про декорації" Палати Берендея ", -, не заходила так далеко і так глибоко у відтворенні архітектурних форм і орнаментики Стародавньої Русі, казкової, легендарної, билинної". Стасов домігся, щоб декорації були перенесені на велику, професійну, сцену приватної опери Мамонтова. У Абрамцеве ж Васнецов виступив і як архітектор: за його проектами була побудована невелика церква-усипальниця, "хатинка на курячих ніжках". На початку 1900-х років по малюнку художника виконаний фасад будівлі Третьяковської галереї і ряд приватних будинків.
Надзвичайно цікава одна зі значних його робіт - фриз "Кам'яний вік", створений Васнєцовим для Московського Історичного музею. Пропозиція історика А. С. Уварова виконати розпис, присвячену людям кам'яної доби, Васнєцов спочатку категорично відкинув. Але незабаром він погодився виконати замовлення і відразу ж взявся за роботу: вивчав історичні матеріали, розмовляв з археологами, намагаючись уявити собі життя далеких предків. Близько двох років - і в Москві, і в Абрамцеве - тривала робота над двадцатипятиметровая фризом, і лише 10 квітня 1885 художник його закінчив.
"Враження, вироблене на сучасників" Кам'яним століттям ", - писав І. Грабар, - мабуть, можна порівняти тільки з враженням, яке справили колись" Помпеєю "К. Брюллова".
Дар Васнєцова-монументаліста, що проявився в цих фризах, настільки очевидний, що в тому ж році (1885) його запросили до Києва для участі в декоративних роботах для щойно збудованого Володимирського собору. Розписи, за задумом Васнецова, повинні були стати пам'яткою стародавньої Русі, тому основне місце в них приділялася зображень князів - Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, Дмитра Донського і ін Стіни собору Васнецов покрив орнаментальними прикрасами, у яких фантастичні квіти й дивовижні звірі спліталися у вигадливі барвисті візерунки. Виконувати роботу було важко: батьки церкви вимагали офіційно-традиційного рішення розписів, а художник не міг відмовитися від свого сприйняття світу, від живого, реалістичного бачення. Зі стін Володимирського собору дивилися не умовні лики святих, а зображені правдиво і природно хоробрі, могутні російські люди, поборники свободи і справедливості.
Напружена робота в соборі не завадила Васнецову здійснити й інші творчі задуми. У 1889 році він написав картину "Іван царевич на Сірому вовку" (ГТГ) і представив її на пересувній художній виставці, виконав ілюстрації до "Пісні про купця Калашникова" (1891).
У 1891 році Васнецов з родиною повертається з Києва до Москви, поселяється поблизу Абрамцева. За допомогою П. М. Третьякова, який купив картини та ескізи художника, і С. І. Мамонтова Васнецов здійснює давню мрію - будує за своїм проектом майстерню. Тут він береться за роботу над картиною "Богатирі", ескіз до якої був зроблений багато років тому.
На Десятій пересувної виставці 1897 року з'являється його картина "Цар Іван Васильович Грозний" (ГТГ). На своїй першій персональній виставці в 1898 році Васнецов показав "Богатирів", робота над якими тривала близько двадцяти років.
Розв'язана в монументально-декоративному плані картина відтворює образи трьох найулюбленіших народом героїв билинного епосу: Іллі Муромця, Добрині Микитовича і Олексія Поповича. Кожного з них відрізняють індивідуальні особливості.
Прагнучи до монументального рішенням, Васнєцов трохи підвищує лінію горизонту, і глядач як би знизу дивиться на вершників, чіткі силуети яких виділяються на тлі світлих хмар. Тонко і шляхетно поєднуються яскраві і звучні фарби - зелена, коричнева, червона, біла, синя, надаючи особливу декоративність полотну. Пейзаж, з його неозорої широчінню, пологими пагорбами, луками, порослими дикої травою, об'єднаний плавними і спокійними ритмами з фігурами богатирів.
Тут виявилося вміння Васнецова створити епічне полотно, співзвучне народним поетичним уявленням. У 1898 році "Богатирі" зайняли почесне місце в Третьяковській галереї.
"Я вважаю, що в історії російського живопису" Богатирі "Васнецова займають одне з найперших місць", - висловив загальну думку В. В. Стасов. Порівнюючи "Бурлаків" Рєпіна з "Богатирями", Стасов писав: "І тут і там - вся сила і могутня міць російського народу. Тільки ця сила там - пригноблена і ще затоптана ... а тут - сила торжествуюча, спокійна і важлива, нікого не боїться і виконує сама, з власної волі те, що їй подобається, що їй видається потрібною для всіх, для народу ".
Максим Горький захоплено писав про художника: "Все більше я люблю і поважаю цього величезного поета ... А скільки у нього ще живих, красивих, потужних сюжетів для картин! Бажаю йому безсмертя".
На початку 1900-х років Васнецов виконує численні композиції на релігійні теми, працює одночасно над кількома картинами - "Баян" (1910, ДРМ), "Спляча царівна", "Царівна-жаба" (1918), "Кащей Безсмертний" (1917 - 1926), "Царівна Несміяна" (1914 - 1926) - і поряд інших великих композицій (все в Будинку-музеї В. М. Васнєцова в Москві).
Творча фантазія художника здавалася невичерпною. У нього було безліч задумів, яким, на жаль, не судилося здійснитися. 23 липня 1926 в Москві, у своїй майстерні, працюючи над портретом художника М. В. Нестерова, Васнецов помер.