ВІДШКОДУВАННЯ ПРАЦІВНИКАМИ Матеріальний збиток, нанесений ПІДПРИЄМСТВУ
Матеріальний збиток працівники, а також керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях можуть завдати підприємству, в основному, наступними основними способами: дією або бездіяльністю. Під першим мається на увазі виробництво (випуск) готової продукції (послуг) неналежної якості (шлюбу) з вини (і не з вини) працівника, раскраданіе майна і товарів, що належать підприємству, нанесення недостачі понад норми природних втрат. У результаті бездіяльності можуть виникнути штрафи, неустойки, недостачі. Звичайно, матеріальний збиток може виникнути і в результаті недотримання умов охорони праці з боку працівника, наприклад, виникнення пожежі через залишеного включеним забутого чайника. Але і в цьому випадку, як і у випадку раскраданія, спочатку буде зафіксована недостача, потім з'ясовані причини, встановлені винні за допомогою спеціально створеної комісії на підприємстві, а в окремих випадках із залученням працівників пожежної охорони, МВС і так далі
Розглянемо, яким чином відповідно до законодавства здійснюється відшкодування працівником завданої їм матеріального збитку підприємству. Слід врахувати, що згідно зі ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП Україна) утримання з заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відшкодування завданої матеріальної шкоди може здійснюватися такими шляхами:
- У добровільному порядку за заявою працівника у вигляді відрахувань із заробітної плати або за рахунок добровільного внеску в касу підприємства без обмеження цих сум у розмірі;
- За рішенням керівника підприємства (а для керівника підприємства - за рішенням вищого керівника або уповноваженого органу) у встановленому законом розмірі на підставі письмових висновків відповідних комісій та державних органів;
- За рішенням судових органів у встановленому судом розмірі;
- Оплатою праці за зниженими розцінками (при випуску бракованої продукції не з вини працівника).
Утримання із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості, що виникла внаслідок нанесення ними матеріального збитку підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись тільки за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при відшкодуванні шкоди, заподіяної з вини працівника підприємству (стаття 136 КЗпП України).
При виготовленні продукції, яка виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Але при цьому відповідно до ст. 112 КЗпП місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого цьому працівникові розряду (окладу). Це означає, що утримати більше однієї третини тарифної ставки на місяць за виготовлення бракованої продукції у разі, якщо шлюб відбувся не з вини працівника, не можна. Наявність такого шлюбу і розцінка оплати за нього повинна здійснюватися на підставі розпорядчого документа керівника підприємства, складеного на підставі зафіксованих у первинних документах фактів такого шлюбу.
У теж час, цією ж статтею передбачено, що у випадку, якщо брак виробів допущено внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі або шлюб виявлений після прийому виробу органом технічного контролю, то який шлюб оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами. Ніяких знижень заробітної плати в цьому випадку не передбачається.
Проте повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
Треба відзначити, що власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП України). Якщо такі умови не створені, то довести ступінь вини працівника буде просто неможливо. А значить, немає можливості погасити нестачу за його рахунок.
Звичайно і в контрактах, і в посадових обов'язках не зайвим буде передбачити, що працівники зобов'язані дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів щодо запобігання шкоди.
Спільними підставами і умовами матеріальної відповідальності працівників згідно зі ст. 130 КЗпП України передбачається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Однак при накладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (або бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
При наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
У той же час на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також по неотриманою підприємством, установою, організацією прибутки та за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно чи виправити пошкоджене.
Законодавством передбачається обмежена (часткова) і повна матеріальна відповідальність, індивідуальна і колективна.
Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені ст. 133 КЗпП. Обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;
2) керівники підприємств та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і пошкодження матеріальних чи грошових цінностей.
Згідно зі ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому / для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкода завдана діями працівника, які мають ознаки дій, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів, в т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Про повну матеріальну відповідальність обов'язково з працівником укладається договір. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено відповідно до ст. 135-1 КЗпП України підприємством з працівниками, що досягли вісімнадцятирічного віку, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Постанова N 447/24 від 28.12.1977 р.).
При загальному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, згідно зі ст. 135-2 КЗпП може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені Наказом Міністерства праці України N 43 від 12.05.96 р.
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди (збитків) відповідно до ст. 135-3 КЗпП України визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного пошкодження матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягає покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, відповідно до ст. 135 КЗпП України встановлюються законодавством додатково. Це означає, що можуть бути застосовані відповідні поправочні коефіцієнти.
Зазвичай на практиці застосовується Порядок для визначення розміру збитків від крадіжок, нестач, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою КМУ від 22.01.96 р. N 116 (зі змінами та доповненнями), згідно з яким розмір збитків визначається за балансовою вартістю цих цінностей за вирахуванням амортизаційних відрахувань, але не нижче 50% від балансової вартості на момент встановлення факту розкрадання з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстатом України, відповідного ПДВ та акцизного збору за формулою:
Ру = {(Бв - А) х Iінфл. + ПДВ + АС} х 2, де:
Рз - розмір збитків від недостач, крадіжок, знищення та псування матеріальних цінностей;
Бв - балансова вартість цінностей;
А-сума амортизаційних відрахувань (зносу);
Іінфл - індекс інфляції, який визначається Держкомстатом України;
ПДВ - податок на додану вартість;
АС - акцизний збір;
2 - поправочний коефіцієнт.
Втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Але відшкодування підприємством шкоди, заподіяної іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Власник або уповноважений ним орган згідно зі ст. 252-5 КЗпП України може визначити конкретні підрозділи і працівників, винних у заподіянні шкоди, отриманого підприємством і покласти на ці конкретні підрозділи і працівників майнову (матеріальну) відповідальність згідно із законодавством.
Ст. 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Саме середньомісячний заробіток, розрахований з урахуванням вимог Постанови КМУ "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" від 08.02.95 р. N 100, можна стягнути з працівника за наказом керівника підприємства у разі встановлення нестачі або іншого нанесення матеріальної шкоди з вини цього працівника.
Законодавством передбачається обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 КЗпП України). Так, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникові.
Ст. 136 КЗпП України передбачається, що відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (нестачі) та пред'явлено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоден з утриманням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
Стягнення із заробітної плати працівника нестачі в розмірі понад середньомісячного заробітку може здійснюватися або на підставі його заяви або на підставі рішення суду. Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, в якій шкода була заподіяна. Коли недостача згідно зі ст. 137 КЗпП Україна стала наслідком не тільки неправильної поведінки працівника, але й відсутності умов, які забезпечують збереження (збереження) матеріальних цінностей, розмір відшкодування працівника повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли нестача заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Для бухгалтера важливо знати, що не з усіх сум, нарахованих на користь працівника, виробляються стягнення. Так, відповідно до ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження" N 606-IV від 21.04.99 р. стягнення не виробляються із сум:
- Вихідної допомоги при звільненні;
- Компенсації за поточний невикористану відпустку;
- Витрат на переклад або відрядження на роботу в іншу місцевість;
- Польового забезпечення та інших сум, що виплачуються замість добових і квартирних;
- Матеріальної допомоги особам, що втратили право на допомогу по безробіттю;
- Допомоги по вагітності та пологах;
- Одноразової допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною;
- Допомоги по догляду за трьома і більше дітьми у віці до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, інших передбачених законодавством допомог на дітей;
- Допомоги на лікування;
- Допомоги на поховання;
- Щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;
- Дотацій на обіди, придбання путівок до санаторіїв та будинків відпочинку за рахунок коштів фонду споживання;
- Сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;
- Грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;
- Вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у запас, відставку) з військової служби і з ОВС, а також грошового забезпечення, що не має постійний характер;
- З інших сум у випадках, передбачених законодавством.
У кінцевому підсумку працівника, який завдав матеріальної шкоди підприємству, можна звільнити з роботи, причому відповідно до ст. 43-1 КЗпП України в цьому випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу здійснюється без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), проте тільки у випадку, якщо працівник скоїв за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Однак, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) згідно зі ст. 43-1 КЗпП України допускається і в тому випадку, якщо на підприємстві немає первинної профспілкової організації, що дозволяє звільнити за розкрадання (крадіжку) майна і не чекаючи рішення суду.
І останнє. Якщо працівник не згоден з утриманням середньомісячного заробітку із заробітної плати за завдану ним підприємству збитки або зі звільненням з цієї причини, то він може звернутися з позовом до суду.
Література
1. Кодекс законів про працю України
2. Постанова КМУ "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати"
3. Закон України "Про виконавче провадження"
4. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. - К., 2005
Матеріальний збиток працівники, а також керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях можуть завдати підприємству, в основному, наступними основними способами: дією або бездіяльністю. Під першим мається на увазі виробництво (випуск) готової продукції (послуг) неналежної якості (шлюбу) з вини (і не з вини) працівника, раскраданіе майна і товарів, що належать підприємству, нанесення недостачі понад норми природних втрат. У результаті бездіяльності можуть виникнути штрафи, неустойки, недостачі. Звичайно, матеріальний збиток може виникнути і в результаті недотримання умов охорони праці з боку працівника, наприклад, виникнення пожежі через залишеного включеним забутого чайника. Але і в цьому випадку, як і у випадку раскраданія, спочатку буде зафіксована недостача, потім з'ясовані причини, встановлені винні за допомогою спеціально створеної комісії на підприємстві, а в окремих випадках із залученням працівників пожежної охорони, МВС і так далі
Розглянемо, яким чином відповідно до законодавства здійснюється відшкодування працівником завданої їм матеріального збитку підприємству. Слід врахувати, що згідно зі ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП Україна) утримання з заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відшкодування завданої матеріальної шкоди може здійснюватися такими шляхами:
- У добровільному порядку за заявою працівника у вигляді відрахувань із заробітної плати або за рахунок добровільного внеску в касу підприємства без обмеження цих сум у розмірі;
- За рішенням керівника підприємства (а для керівника підприємства - за рішенням вищого керівника або уповноваженого органу) у встановленому законом розмірі на підставі письмових висновків відповідних комісій та державних органів;
- За рішенням судових органів у встановленому судом розмірі;
- Оплатою праці за зниженими розцінками (при випуску бракованої продукції не з вини працівника).
Утримання із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості, що виникла внаслідок нанесення ними матеріального збитку підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись тільки за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при відшкодуванні шкоди, заподіяної з вини працівника підприємству (стаття 136 КЗпП України).
При виготовленні продукції, яка виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Але при цьому відповідно до ст. 112 КЗпП місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого цьому працівникові розряду (окладу). Це означає, що утримати більше однієї третини тарифної ставки на місяць за виготовлення бракованої продукції у разі, якщо шлюб відбувся не з вини працівника, не можна. Наявність такого шлюбу і розцінка оплати за нього повинна здійснюватися на підставі розпорядчого документа керівника підприємства, складеного на підставі зафіксованих у первинних документах фактів такого шлюбу.
У теж час, цією ж статтею передбачено, що у випадку, якщо брак виробів допущено внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі або шлюб виявлений після прийому виробу органом технічного контролю, то який шлюб оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами. Ніяких знижень заробітної плати в цьому випадку не передбачається.
Проте повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
Треба відзначити, що власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП України). Якщо такі умови не створені, то довести ступінь вини працівника буде просто неможливо. А значить, немає можливості погасити нестачу за його рахунок.
Звичайно і в контрактах, і в посадових обов'язках не зайвим буде передбачити, що працівники зобов'язані дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів щодо запобігання шкоди.
Спільними підставами і умовами матеріальної відповідальності працівників згідно зі ст. 130 КЗпП України передбачається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Однак при накладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (або бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
При наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
У той же час на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також по неотриманою підприємством, установою, організацією прибутки та за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно чи виправити пошкоджене.
Законодавством передбачається обмежена (часткова) і повна матеріальна відповідальність, індивідуальна і колективна.
Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені ст. 133 КЗпП. Обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;
2) керівники підприємств та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і пошкодження матеріальних чи грошових цінностей.
Згідно зі ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому / для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкода завдана діями працівника, які мають ознаки дій, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів, в т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Про повну матеріальну відповідальність обов'язково з працівником укладається договір. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено відповідно до ст. 135-1 КЗпП України підприємством з працівниками, що досягли вісімнадцятирічного віку, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Постанова N 447/24 від 28.12.1977 р.).
При загальному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, згідно зі ст. 135-2 КЗпП може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені Наказом Міністерства праці України N 43 від 12.05.96 р.
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди (збитків) відповідно до ст. 135-3 КЗпП України визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного пошкодження матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягає покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, відповідно до ст. 135 КЗпП України встановлюються законодавством додатково. Це означає, що можуть бути застосовані відповідні поправочні коефіцієнти.
Зазвичай на практиці застосовується Порядок для визначення розміру збитків від крадіжок, нестач, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений Постановою КМУ від 22.01.96 р. N 116 (зі змінами та доповненнями), згідно з яким розмір збитків визначається за балансовою вартістю цих цінностей за вирахуванням амортизаційних відрахувань, але не нижче 50% від балансової вартості на момент встановлення факту розкрадання з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстатом України, відповідного ПДВ та акцизного збору за формулою:
Ру = {(Бв - А) х Iінфл. + ПДВ + АС} х 2, де:
Рз - розмір збитків від недостач, крадіжок, знищення та псування матеріальних цінностей;
Бв - балансова вартість цінностей;
А-сума амортизаційних відрахувань (зносу);
Іінфл - індекс інфляції, який визначається Держкомстатом України;
ПДВ - податок на додану вартість;
АС - акцизний збір;
2 - поправочний коефіцієнт.
Втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Але відшкодування підприємством шкоди, заподіяної іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Власник або уповноважений ним орган згідно зі ст. 252-5 КЗпП України може визначити конкретні підрозділи і працівників, винних у заподіянні шкоди, отриманого підприємством і покласти на ці конкретні підрозділи і працівників майнову (матеріальну) відповідальність згідно із законодавством.
Ст. 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Саме середньомісячний заробіток, розрахований з урахуванням вимог Постанови КМУ "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" від 08.02.95 р. N 100, можна стягнути з працівника за наказом керівника підприємства у разі встановлення нестачі або іншого нанесення матеріальної шкоди з вини цього працівника.
Законодавством передбачається обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 КЗпП України). Так, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникові.
Ст. 136 КЗпП України передбачається, що відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (нестачі) та пред'явлено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоден з утриманням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
Стягнення із заробітної плати працівника нестачі в розмірі понад середньомісячного заробітку може здійснюватися або на підставі його заяви або на підставі рішення суду. Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, в якій шкода була заподіяна. Коли недостача згідно зі ст. 137 КЗпП Україна стала наслідком не тільки неправильної поведінки працівника, але й відсутності умов, які забезпечують збереження (збереження) матеріальних цінностей, розмір відшкодування працівника повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли нестача заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Для бухгалтера важливо знати, що не з усіх сум, нарахованих на користь працівника, виробляються стягнення. Так, відповідно до ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження" N 606-IV від 21.04.99 р. стягнення не виробляються із сум:
- Вихідної допомоги при звільненні;
- Компенсації за поточний невикористану відпустку;
- Витрат на переклад або відрядження на роботу в іншу місцевість;
- Польового забезпечення та інших сум, що виплачуються замість добових і квартирних;
- Матеріальної допомоги особам, що втратили право на допомогу по безробіттю;
- Допомоги по вагітності та пологах;
- Одноразової допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною;
- Допомоги по догляду за трьома і більше дітьми у віці до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, інших передбачених законодавством допомог на дітей;
- Допомоги на лікування;
- Допомоги на поховання;
- Щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;
- Дотацій на обіди, придбання путівок до санаторіїв та будинків відпочинку за рахунок коштів фонду споживання;
- Сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;
- Грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;
- Вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у запас, відставку) з військової служби і з ОВС, а також грошового забезпечення, що не має постійний характер;
- З інших сум у випадках, передбачених законодавством.
У кінцевому підсумку працівника, який завдав матеріальної шкоди підприємству, можна звільнити з роботи, причому відповідно до ст. 43-1 КЗпП України в цьому випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу здійснюється без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), проте тільки у випадку, якщо працівник скоїв за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Однак, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) згідно зі ст. 43-1 КЗпП України допускається і в тому випадку, якщо на підприємстві немає первинної профспілкової організації, що дозволяє звільнити за розкрадання (крадіжку) майна і не чекаючи рішення суду.
І останнє. Якщо працівник не згоден з утриманням середньомісячного заробітку із заробітної плати за завдану ним підприємству збитки або зі звільненням з цієї причини, то він може звернутися з позовом до суду.
Література
1. Кодекс законів про працю України
2. Постанова КМУ "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати"
3. Закон України "Про виконавче провадження"
4. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. - К., 2005