РЕФЕРАТ
Тема: Відтворення і економічне зростання на макрорівні
Зміст
1. Зміст процесу суспільного відтворення
2. Економічне зростання і його типи
Список літератури
1. Зміст процесу суспільного відтворення
Суспільне відтворення як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Всі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою, по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього необхідні постійне виробництво, розподіл і обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останньої - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням її працездатності в широкому розумінні - з підготовкою замість працівників, які виходять з виробництва, майбутньої належної зміни. Цього можна досягти шляхом постійного поновлення предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації та ін
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Зношені засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі і т. п.) повинні бути замінені новими або відремонтованими, а використане паливо - відновлено. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стали відтворення природних ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, і середовища проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісових масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів. Особливе значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди, по-друге, пошук на основі наукових досягнень їх заміни іншими джерелами енергії та сировиною.
Таким чином, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно мати не просто робочу силу і засоби виробництва, а їх співвідношення в конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційного процесу виробництва була розроблена відомим французьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним досягненням стали схеми суспільного відтворення К. Маркса. Використовуючи закладені в Марксовский схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв, економіст із колишнього СРСР лауреат Нобелівської премії Л.В. Канторович та ін
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Тому в кожній економічній системі, поряд із відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування, здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язковою складовою процесу відтворення є його суспільна сторона як форма існування продуктивних сил.
В умовах ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Одночасно постійно поновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, які відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб з'єднання працівника з засобами виробництва або як їх власника, або як найманого працівника. В умовах ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою сім'ю, знову змушений найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціально орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає шар власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. В умовах розвиненого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, на якій визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. У свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.
Таким чином, обмін, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менеджерів, механіків, програмістів та ін, між якими відбувається обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє розвитку виробництва або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується використанням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока і т. п.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житло, культурному та професійному розвитку та ін Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою його суспільною функцією, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають один на одного починаючи з самого виробництва, яке стає основою процесу відтворення.
Відомі два види відтворення: просте і розширене.
Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах за кількістю і якістю виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного та якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути періодична поява стагнації, спадів, періодичних криз в економіці.
2. Економічне зростання і його типи
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від вирішення проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макро глобальному рівню (національне і світове господарство), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо мова йде про розширеному суспільному відтворенні, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонакопленіі та підвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічної системи, наприклад, господарства країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, націонали дохід, зайнятість, суспільний капітал і т. п. Вони характеризують абсолютні резу тати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні кількісні характеристики, наприклад, національних економік, що перебувають на різних рівнях розвитку, або товариств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосовуваного суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.
Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва.
Крім території та природних ресурсів, можна назвати такі загальні факти економічного зростання, як народонаселення, накопичення і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання: зміни в впливають на структуру і динаміку національного ринку і споживання, а через ню на виробництво.
З накопиченням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничий потенціал, від розмірів і якісних характеристик якого залежить випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-технічний прогрес виступає у вигляді діючої техніки і технології.
Економічне зростання виражається в конкурентній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних та кваліфікаційних їх параметрів. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та її ефективність залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація і кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, більш раціонального використання виробничого потенціалу. При цьому ростуть продуктивність праці і його ефективність.
Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, його продуктивності, по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.
Кожен з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний типи економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема охорони природи як особливої сфери діяльності суспільства. В умовах сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної еколого-економічної системи відтворення. Рішення еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР і соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.
Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш об'ємним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі і соціально-економічних як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.
Таким чином, теорія відтворення на макрорівні розвивається відповідно до змін у суспільному виробництві, тобто в його продуктивних сил і економічних виробничих відносинах, а разом з тим і в організації управління і ефективного ведення економіки. Для доіндустріальної епохи характерним було висвітлення суспільного відтворення та його закономірностей у головній роботі Ф. Кене "Економічні таблиці" (1758 р.), де вперше було здійснено аналіз суспільного відтворення з позицій взаємозв'язку натуральних і вартісних показників. В умовах індустріального суспільства класичну теорію суспільного відтворення розробив К. Маркс у головній праці свого життя - "Капіталі". Грунтовне висвітлення теорія суспільного відтворення К. Маркса одержала в другому томі "Капіталу", що вийшов у світ в 1885 р.
Теорія відтворення К. Маркса отримала розвиток у багатьох працях вчених різних шкіл і напрямків. У результаті багаторічних напрацювань колективів вчених Організація Об'єднаних Націй у 1993 р. запропонувала для використання всіма країнами світу систему національних рахунків. Ця система є не просто обліково-статистичною моделлю макропоказників, а й теоретичною основою аналізу суспільного відтворення в почалася постіндустріальну епоху, яка поки що охопила небагато країн світу, проте впливає на економіку всіх без винятку країн.
Список літератури
1. Беляєв О.О. Економічна політика: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2006. - 288 с.
2. Базилевич В.Д. Політекономія. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.
3. Степура О.С. Політична економія: Навч. посіб. К.: Кондор, 2006;
4. Економічна теорія: Підручник / за ред .. В. Н. Тарасевича. - К.: Центр Навчальної Літератури, 2006.
5. Башнянин ГОЛ., Лазур П.Ю., Медведєв BC Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2002.
6. Політекономія. Навчальний посібник / За ред. Ніколенко Ю.В. - К.: Знання, 2003.
Тема: Відтворення і економічне зростання на макрорівні
Зміст
1. Зміст процесу суспільного відтворення
2. Економічне зростання і його типи
Список літератури
1. Зміст процесу суспільного відтворення
Суспільне відтворення як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Всі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою, по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього необхідні постійне виробництво, розподіл і обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останньої - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням її працездатності в широкому розумінні - з підготовкою замість працівників, які виходять з виробництва, майбутньої належної зміни. Цього можна досягти шляхом постійного поновлення предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації та ін
На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Зношені засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі і т. п.) повинні бути замінені новими або відремонтованими, а використане паливо - відновлено. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовими процесу відтворення сьогодні стали відтворення природних ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, і середовища проживання людей у цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісових масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів. Особливе значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди, по-друге, пошук на основі наукових досягнень їх заміни іншими джерелами енергії та сировиною.
Таким чином, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно мати не просто робочу силу і засоби виробництва, а їх співвідношення в конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення пропорційного процесу виробництва була розроблена відомим французьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. Значним досягненням стали схеми суспільного відтворення К. Маркса. Використовуючи закладені в Марксовский схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв, економіст із колишнього СРСР лауреат Нобелівської премії Л.В. Канторович та ін
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Тому в кожній економічній системі, поряд із відтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існування, здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов'язковою складовою процесу відтворення є його суспільна сторона як форма існування продуктивних сил.
В умовах ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Одночасно постійно поновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, які відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб з'єднання працівника з засобами виробництва або як їх власника, або як найманого працівника. В умовах ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою сім'ю, знову змушений найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціально орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає шар власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Вихідний пункт руху суспільного продукту - виробництво, кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. В умовах розвиненого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, на якій визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. У свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.
Таким чином, обмін, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов'язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менеджерів, механіків, програмістів та ін, між якими відбувається обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє розвитку виробництва або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується використанням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель, хліба, м'яса, молока і т. п.
Особисте споживання - це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житло, культурному та професійному розвитку та ін Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою його суспільною функцією, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов'язані та впливають один на одного починаючи з самого виробництва, яке стає основою процесу відтворення.
Відомі два види відтворення: просте і розширене.
Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах за кількістю і якістю виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного та якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути періодична поява стагнації, спадів, періодичних криз в економіці.
2. Економічне зростання і його типи
Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від вирішення проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.
Економічне зростання і розширене відтворення - це ідентичні, проте тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макро глобальному рівню (національне і світове господарство), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо мова йде про розширеному суспільному відтворенні, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонакопленіі та підвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічної системи, наприклад, господарства країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, націонали дохід, зайнятість, суспільний капітал і т. п. Вони характеризують абсолютні резу тати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні кількісні характеристики, наприклад, національних економік, що перебувають на різних рівнях розвитку, або товариств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.
Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосовуваного суспільної праці і виробленого продукту - товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.
Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва.
Крім території та природних ресурсів, можна назвати такі загальні факти економічного зростання, як народонаселення, накопичення і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання: зміни в впливають на структуру і динаміку національного ринку і споживання, а через ню на виробництво.
З накопиченням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничий потенціал, від розмірів і якісних характеристик якого залежить випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-технічний прогрес виступає у вигляді діючої техніки і технології.
Економічне зростання виражається в конкурентній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних та кваліфікаційних їх параметрів. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та її ефективність залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація і кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, більш раціонального використання виробничого потенціалу. При цьому ростуть продуктивність праці і його ефективність.
Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, його продуктивності, по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.
Кожен з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний типи економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема охорони природи як особливої сфери діяльності суспільства. В умовах сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної еколого-економічної системи відтворення. Рішення еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР і соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.
Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш об'ємним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі і соціально-економічних як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.
Таким чином, теорія відтворення на макрорівні розвивається відповідно до змін у суспільному виробництві, тобто в його продуктивних сил і економічних виробничих відносинах, а разом з тим і в організації управління і ефективного ведення економіки. Для доіндустріальної епохи характерним було висвітлення суспільного відтворення та його закономірностей у головній роботі Ф. Кене "Економічні таблиці" (1758 р.), де вперше було здійснено аналіз суспільного відтворення з позицій взаємозв'язку натуральних і вартісних показників. В умовах індустріального суспільства класичну теорію суспільного відтворення розробив К. Маркс у головній праці свого життя - "Капіталі". Грунтовне висвітлення теорія суспільного відтворення К. Маркса одержала в другому томі "Капіталу", що вийшов у світ в 1885 р.
Теорія відтворення К. Маркса отримала розвиток у багатьох працях вчених різних шкіл і напрямків. У результаті багаторічних напрацювань колективів вчених Організація Об'єднаних Націй у 1993 р. запропонувала для використання всіма країнами світу систему національних рахунків. Ця система є не просто обліково-статистичною моделлю макропоказників, а й теоретичною основою аналізу суспільного відтворення в почалася постіндустріальну епоху, яка поки що охопила небагато країн світу, проте впливає на економіку всіх без винятку країн.
Список літератури
1. Беляєв О.О. Економічна політика: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2006. - 288 с.
2. Базилевич В.Д. Політекономія. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.
3. Степура О.С. Політична економія: Навч. посіб. К.: Кондор, 2006;
4. Економічна теорія: Підручник / за ред .. В. Н. Тарасевича. - К.: Центр Навчальної Літератури, 2006.
5. Башнянин ГОЛ., Лазур П.Ю., Медведєв BC Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2002.
6. Політекономія. Навчальний посібник / За ред. Ніколенко Ю.В. - К.: Знання, 2003.