Якщо в російській мові ритмічною одиницею є слово, то в англійській мові такою є група складів, що складається з одного наголошеного складу і прилеглих до нього ненаголошених. Саме ритмічна одиниця, сказана через рівні проміжки часу, і визначає ритм англійської мови.
Смислові групи на листі відповідають ритмічним групам в розмовній мові, які виділяються один від одного паузами.
Під ритмічною групою розуміється сукупність ударних і ненаголошених складів чи ритмічних одиниць між двома паузами. Після ритмічної групи вимовляємо з висхідним тоном, витримується більш тривала пауза, чим після ритмічної групи, вимовної з низхідним тоном.
Злите читання груп слів і пропозицій
Оскільки в англійській розмовній мові багато службові слова ненаголошених, то час, визначений на їх проголошення між двома ударними складів, може бути досить малим (що диктується ритмом мовлення). Тому існує певний фонетичний прийом, що дозволяє витримувати цей чисто англійський ритм мови. Він називається злитим читанням.
Цей прийом полягає в злите (без паузи) проголошенні ненаголошених складів з наступним, як правило, ударним складом у межах однієї ритмічної (смислової) групи.
Таким чином, пауза (і вдих) в англійської розмовної мови робиться тільки між ритмічними групами, а всередині них всі склади вимовляються «на одному диханні».
Злито читаються такі поєднання слів, що входять в загальні смислові групи:
1. артикль (присвійний або вказівний займенник) + іменник: a book, the book, my book.
2. артикль (або займенник) + іменник з визначенням: this pink dress.
3. частка to разом з інфінітивом: to go.
4. союзи і прийменники з оточуючими частинами мови: you and I, black and white.
5. допоміжні і модальні дієслова.
6. займенник (іменник) + дієслово: Nick would have written.
7. присудок + обставина або доповнення: go to school.
8. ввідний there + форма дієслова to be: there is, there are.
9. складні прислівники: so much.
10. кінцева «німа» r (або поєднання re) читається разом з гласною, якщо з неї починається наступне слово. [1,56]
В англійській мові разом читаються не тільки зазначені групи слів, а й цілі речення, які складають одну смислову групу і тому не містять пауз.
Однак виконання правил злитого читання не повинно призводити до спотворення сенсу вимовної фрази. Іноді при неакуратному злитому читанні можливий перехід приголосних звуків з попереднього складу у наступний, що може спричинити за собою двозначне тлумачення.
Ритм мови і наголос
З метою збереження ритмічного ладу мови дуже часто спостерігається посилення або ослаблення словесного або фразового наголосу. Це відбувається в наступних випадках.
1. Якщо поруч висловлюються два або більше неударних слова, то деякі з них можуть вимовлятися з притиском:
As you say. Але As Bob say.
Як хочете. Як хоче Боб.
2. Якщо поруч опиняються два або більше ударних слова, то деякі з них можуть втрачати наголос:
Send him away! Але Send Bob away!
Надішліть його! Надішліть Боба!
3. У пропозиціях з числівниками, що мають два наголоси.
4. У словах, де є два головних наголоси, одне з них може бути ослаблена частково або повністю, якщо необхідно протиставити одне слово одному (емфатіческій пропозицію): Is he upstairs or downstairs?
5. Повна редукція одного з наголосів відбувається і тоді, коли це вимагає рима у віршованому творі.
Рима - це співзвуччя решт віршованих рядків, яке являє собою ритмічний повтор, заснований на звуковому подобі ударних складів у ріфмуемих словах.
Так у вірші «To a Poet a Thousand Years Hence» («Поетові через тисячоріччя») американського поета рубежу XIX - XX століть Джеймса ЕЛРО Флеккера є строфа. (Див. Додаток № 1)
Прикметник unknown - невідомий - має два головні наголоси - на префіксі і на кореневій гласною. Однак при вживанні цього слова у віршованому твір перше головне наголос повністю редукується, оскільки слово unknown римується зі словом alone. [4,112]

1.3 Інтонаційне оформлення різних типів англійських пропозицій

Найбільш важлива функція інтонації пов'язана з виразом мети висловлювання: вона характеризує його як повідомлення, питання, заперечення, звернення і т.д. (Тобто вказує на його так звану іллокутівную функцію). Ця функція реалізується в основному за допомогою тональних акцентів різних конфігурацій. До неї примикає ще одна функція - вираження оцінок, у тому числі експресивних. Вона виражається відмінностями в рівні тону і засобами.
У пропозиції ми завжди маємо справу з безліччю інтонаційно висловлюються семантичних характеристик. Різноманіттю семантичних комбінацій відповідає велика кількість різних інтонаційних структур.
Інтонація пониження - найпоширеніший тип стандартної неемфатіческой інтонації в англійській мові. Вона використовується на останньому ударному складі пропозиції:
- В кінці окличних речень;
- В кінці коротких оповідних пропозицій;
- В кінці наказових пропозицій, що виражають наказ, команду або заборона;
- В кінці спеціальних питань, що починаються з питальних займенників: What? When? Where? Who? Why? How?
- В кінці другої частини альтернативного питання, який передбачає вибір із двох можливих варіантів: Were you at the cinema or at the theatre last week?
- В кінці першої частини розділового питання, який представляє собою оповідної пропозицію: You know him, don 't you?
- В кінці другої частини розділового питання, коли запитувач впевнений у правильності першої частини і не чекає ніяких додаткових відомостей, а лише висловлює бажання підтвердити, що дане судження вірно: It 's warm today, isn 't it?
- Вимовляючи вітання при зустрічі;
- Виділяючи обіг на початку пропозиції: Pete, where is your pen?
- Виділяючи додаток в кінці речення: This is my friend, an artist.
- Наприкінці підрядного речення, що стоїть перед головним, якщо остання пропозиція вимовляється з висхідним тоном: When you come home, will call me?
Стандартна інтонація пониження в англійській мові падає сильніше і нижче, ніж стандартна інтонація пониження в російській мові.
Інтонація зниження застосовується для спрашивания і дачі інформації в нормальному, спокійному, неемфатіческом сенсі. У той же час, інтонація зниження передає певні емоції, такі як завершеність, остаточність, впевненість. Інтонація зниження звучить більш категорично, впевнено і переконливо, ніж інтонація підвищення.
Висока зниження - різновид стандартної інтонації зниження. Воно застосовується для додаткового посилення в неформальних ситуаціях для показу жвавого інтересу і дружелюбності у оповідних і окличних реченнях, наприклад, у привітаннях. Висока пониження починається вище, ніж стандартне пониження, наголос у ньому сильніше, а ударний склад голосніше. Хоча цей тип інтонації поширений в розмовній мові, що вивчають англійську мову слід вживати його обачно і не надто часто, тому що він дуже емфатічен і виразний.
Висхідний тон - це тон невпевненості, невизначеності, сумніви. Тому з висхідним тоном зазвичай вимовляються:
- Поширена підлягає: My brother and I went on an excursion.
- Обставина на початку речення: Last year there was a lot of snow.
- Кожен із перераховуються членів речення, крім останнього, якщо він є кінцем розповідного речення: There are books, pens, and pencils on the desk.
- Загальні питання, що вимагають відповіді «так» і «ні»: Have you ever been to London?
- Друга частина розділового питання, якщо запитувач висловлює бажання отримати будь-яку додаткову інформацію, так як він не впевнений у правильності відомостей в першій частині питання: You 've got this book, haven 't you?
- Перша частина альтернативних питань: Have you seen this film or that one?
- Наказовий пропозиції, які виражають ввічливе прохання: Will you lock the door, please!
- Придаткові пропозиції, які стоять перед головним: As soon as I arrive at the hotel, I will let you know.
- Слова прощання, подяки, а також вираз all right. Якщо вираз all right вимовити з низхідним тоном, то воно може бути сприйнято як загроза.
Зміна стандартних моделей
Зміна стандартних моделей інтонації пониження також має своє значення. Дуже важливо розуміти, про що може повідомляти таку зміну.
Розповідне речення з інтонацією зниження повідомляє інформацію, в той час як розповідне речення з інтонацією підвищення стає здивованим питанням або на увазі прохання повторити.
Спеціальний питання з інтонацією зниження запитує інформацію, в той час як спеціальний питання з інтонацією підвищення повідомляє про більший інтерес або здивуванні з боку мовця або на увазі прохання повторити.
Загальне питання з інтонацією підвищення запитує інформацію і очікує відповіді «так» чи «ні», в той час як загальне питання з інтонацією зниження повідомляє про впевненість мовця в отриманні позитивної відповіді.
Прохання у вигляді загального питання з інтонацією підвищення нормальна і ввічлива, в той час як прохання з інтонацією зниження звучить як команда і може бути неввічливою.
Що вивчають англійську мову слід розуміти, про що може повідомляти зміна стандартних моделей, але у своїй власній мові доцільніше використовувати стандартні моделі інтонації.

Висновки по Розділу I

Розглянувши питання навчання ритму та інтонації як етап формування комунікативної компетенції, ми зрозуміли, що кожна мова має свою особливу характерну для нього інтонацію. Так і ритміко-інтонаційне оформлення англійської мови помітно відрізняється від російської як мелодикою і фразовою наголосом, так і тональністю. Крім того, діапазон англійської мовного голоси ширше російського, ненаголошені склади вимовляються на найнижчому рівні діапазону, який практично не використовується в російській.
У російській висловлюванні наголос децентралізовано ударні слова отримують більш-менш однаковий рівень вибраного, в той час як в англійському ж мові наголос централізоване.
Головна відмінність англійської мови від російської полягатимуть в тому, що англійська мова є більш емоційним (має 6 тонів) у порівнянні з російською (два основних тони: висхідний і спадний).
Розглянувши висхідний і низхідний тон, ми зрозуміли, що перший - це тон невпевненості, незавершеності, невизначеності, сумніви. Тому інтонація підвищення в основному використовується в питальних реченнях і повідомляє більший інтерес чи подив, це більш ввічливий тон. Спадний тон - тон категоричного твердження, закінченості, визначеності. Так інтонація зниження використовується в оповідних пропозиціях, спеціальних питаннях, окличних реченнях і т.д.
Дослідивши інтонаційне оформлення різних типів речень, ми прийшли до висновку, що оволодіння навичками ритміко-інтонаційного оформлення різних типів речень відіграє важливу роль у вивченні англійської мови. Так як, для того, щоб вірно оформити свою промову необхідно знати, який інтонаційний тон характерний для того чи іншого типу речення. Інтонація також висловлює наші емоції: здивування, роздратування, радість, невдоволення і т.д.

Глава II. Методика навчання ритму та інтонації англійської мови

2.1 Прийоми і засоби формування ритміко-інтонаційних навичок в учнів

Цілком природно, що бездоганна інтонація є прикрасою промови, що звучить на будь-якій мові. Однак не варто драматизувати ситуацію з навчанням інтонаційним навичок в умовах сучасної основної школи. Тому, було б набагато розумніше навчити учнів основним модельним фразами в апроксимованими виконанні, ніж однієї інтонаційної моделі без вад.
Однак не варто думати, що на проблеми інтонації не варто звертати уваги взагалі. Просто необхідно дещо обмежити навчання інтонаційним навичок мінімумом моделей. Як ефектних прийомів навчання інтонаційним навичок наступні:
- Вправи на розвиток темпу мовлення учнів. Інтонація англійської фрази хороша лише при відповідному темпі, який в учнів, як правило, вкрай низький;
- Використання скоромовок, прислів'їв, приказок. При цьому важливо домагатися того, щоб учні вимовляли їх на одному диханні, без пауз і необгрунтованих зупинок, яким порушується інтонаційний малюнок фрази: Money spent on the brain is never spent in vain. [9; 118]
Потім від фразового переходять до сверхфразовом рівні, коли на одному диханні вимовляють комунікативний відрізок в 2-4 фрази.
Навчання інтонаційним навичок поза мовного середовища - справа надзвичайно складна. Істотним резервом поліпшення інтонаційних навичок є виконання вправ у виразному читанні. Корисно проводити таку роботу на матеріалі текстів діалогічного характеру з такою послідовністю навчальних дій:
- Зразкове читання;
- Фонетична відпрацювання;
- Інтонаційна відпрацювання;
- Інсценована відпрацювання;
- Інсценування діалогу.
Ознайомлення учнів з основними ритміко-інтонаційними моделями здійснюється в процесі оволодіння ними мовними зразками, які одночасно є і структурними типами пропозицій.
Основні труднощі представляє членування пропозиції на ритміко-інтонаційні групи і правильне їх звукове оформлення - злите проголошення одному видиху, без пауз, з одним наголосом та одночасним підвищенням / зниженням тону, а також проголошення пропозиції як єдиного цілого. При роботі над ритміко-інтонаційними моделями особливо яскраво виявляється єдність імітації і пояснення як способу введення нового матеріалу. [13; 123]
Пояснення викладача, які повинні носити характер практичних вказівок, можуть будуватися і дедуктивно, і індуктивно. У першому випадку він чітко вимовляє ряд однотипних прикладів, пояснюючи особливості наголосу, мелодики і т.д., по другому - він також ряд однотипних прикладів, але змушує учнів самих прийти потрібному узагальнення (правилу) шляхом навідних запитань. Індуктивний шлях більш ефективний (хоча і вимагає більше часу), особливо на початку навчання, так як він забезпечує краще запечатление почутих зразків і розвиває слух учнів, привертаючи їх увагу до тих сторін звучала промови, які в іншому випадку могли б і залишатися непоміченими, незважаючи попереднє нагадування про них.
Наступний етап роботи над ритмом передбачає роботу над текстом, оскільки в тексті реалізується ритмічна система. Почнемо з поетичних текстів. В якості матеріалу та ілюстрації можуть бути взяті короткі тексти дитячих віршів: вони добре сприймаються людьми різного віку, являють собою вагому частину культури країни мови, що вивчається, зручні для роботи над ритмом. Почнемо з аналізу вірші (див. Додаток № 2), яке в багатьох збірниках традиційно входить до збірки дитячих віршів.
Вірш написано двоскладовою стопою і складається з восьми рядків. Рядок чітко оформлена як ритмічна одиниця, перш за все акцентно-мелодійним компонентів просодії. Спокійний спадний мелодійний контур, що завершується спадним тоном, повторюється з рядка в рядок, створюючи чіткий ритм рядків. Сумірність рядків посилює їх роль як ритмічних одиниць.
Вірш ділиться на два чотиривірші. Цей поділ здійснюється за рахунок тривалої паузи (довше, ніж міжрядкові), тонального перелому (тональний рівень 5-го рядка вище тонального рівня 4-го рядка), зниження гучності до кінця 4-го рядка і зростання гучності до кінця 5-й. значиму роль в об'єднанні рядків по 4 грає і кільцева рима.
Перераховані ознаки роблять чотиривірші подібними і порівнянними, іншими словами, сприяють виділенню їх як ритмічних одиниць.
У вірш намічається, хоч і менш чітко, поділу на двустишия. Це здійснюється за рахунок зростання ізохронного двовіршів порівняно з рядком і за рахунок ступінчастого розташування рядків усередині двустишия (перший рядок вище по тональному рівню, ніж друга, третя вище четвертої).
Отже, ритм цього поетичного твору заснований на чергуванні ритмічних груп, рядків, чотиривіршів.
Такий докладний аналіз ритмічної організації даного вірші був потрібний для того, щоб показати системний характер ритму. На прикладі цього поетичного твору можна побачити чітку ритмічну структуру, що пронизують всі фонетичні рівні. Ось чому поетичний твір є гарним матеріалом для вироблення навичок ритмічної англійської мови. Через них легше засвоїти періодичність базової одиниці (ритмічної групи), а також періодичність більших одиниць.
Перейдемо тепер до аналізу ритмічної організації прозового тексту. Представляється доцільним вибрати для цього описовий тип тексту, широко поширеним у практиці викладання іноземних мов. Проаналізуйте текст, присвячений країні, що вивчається. (Див. Додаток № 3)
Текст містить два надфразової єдності, що іменують відповідно 9 і 7 синтагм. Їх тривалість варіюється, але не в значному діапазоні (12 синтагм з 16 містять 2 ударних слова).
Якщо порівнювати надфразовою єдності, то в першому з них синтагми більш варіативні за тривалістю (мають різну кількість ударних слів), але більш подібні за своєю акцентно-мелодійної організації (у них переважає спадна шкала і спадний тон), у другому сверхфразовом єдності синтагми більше співмірні , але 3 з 7 синтагм (1, 4, 6) вимовляються з висхідним тоном, отже, синтагми друге надфразової єдності мають більш варіативний мелодійний контур. Ця варіативність, у свою чергу володіє своєрідним ритмом, оскільки синтагми з висхідним завершенням чергуються з синтагмами з низхідним завершенням.
Представлений вище аналіз вірша і тексту описового характеру показує, що синтагми в прозі мають схожу оформлення і володіють сумірністю (періодичністю). Чим яскравіше виражена сумірність, тим варіативні може бути акцентно-мелодійна організація.
Слід також пам'ятати, що управління голосом (за збереження правильності окремих звуків) для багатьох учнів завдання дуже важке, і якість відтворювальних зразків в значній мірі залежить від того, як вони їх почують. З цією метою рекомендується також використовувати і доступні засоби наочності - рухом руки показувати напрямок тону, отстукивать ритму і т.д. Завданням підтримки інтонаційних навичок на належному рівні пред'являються високі вимоги до мови вчителя взагалі і до її інтонаційному рівню зокрема. Мова вчителя в цьому сенсі повинна бути зразковою, показовою.
В результаті виконання комплексу вправ підготовчого і мовного характеру досягається розвиток наступних умінь і навичок:
- Розрізняти фізичні властивості і сприймається якості інтонації;
- Співвідносити інтонацію зі смисловим змістом промови;
- Розрізняти комунікативні типи речень;
- Диференціювати інтонаційні особливості іноземної мови;
- Співвідносити інтонацію з контекстом і ситуацією;
- Володіти інтонаційним слухом;
- Користуватися імовірнісним прогнозуванням на рівні фраз і тексту. [7, 200]
У ході роботи над інтонацією в англійській мові вживається аналітико-синтетичний метод, сутністю якого є синтез і вживання інтонаційних засобів на основі аналізу практичного мовного досвіду.
Для наочності інтонаційних змін можна використовувати і графічний метод. Слова в реченні позначаються умовними символами, а напрямок і інтенсивність тональних змін - прямими або дугоподібними стрілочками. Для такої "роботи підходять фрази, не розрізняються лінгвістичними засобами. Таким вимогам як не можна краще відповідають питальні і позитивні пропозиції, що складаються з двох слів: «Мама будинку.» І «Мама вдома?».
Предметом аналізу стає зміна тону голосу в кінці речення: зниженням у першому випадку і підвищенням у другому.
Для засвоєння низхідних і висхідних тонів можна запропонувати гру «Питання-відповідь» (див. Додаток № 4).
Наступна гра «Хвалько» (див. Додаток № 5) спрямована на підключення емоційного компонента.
Після того, як механізм голосових маніпуляцій буде проаналізовано і усвідомлений на матеріалі рідної мови, можна приступати до постановки англійської інтонації. На даному етапі застосовуються ті ж методи, що і на попередньому.

2.2 Вправи і завдання для формування ритміко-інтонаційних навичок

У зв'язку з мовним характером навичок при навчанні інтонації необхідно використовувати умовно-комунікативні вправи на рецепцію і репродукцію.
Вправи на рецепцію призначені для розвитку інтонаційного слуху.
1. Вправи на розпізнавання:
- Послухайте доручення, які батьки дають дітям.
- Підніміть руку, коли почуєте, що доручення зроблено у формі прохання: інтонація вгору
2.Упражненія на диференціацію:
- Прослухайте доручення, які дають дітям мама і тато (чи роблять вони це у формі прохання). + / -
3. Вправи на ідентифікацію:
- Послухайте доручення, які дають батьки;
- Визначте, де просять, а де наказ;
- Відзначте де що. (Так само можна визначати настрій, ступінь впевненості в своїх словах.)
Вправи на репродукцію інтонаційних моделей
Це умовно-комунікативні рецептивно-репродуктивні вправи на імітацію, підстановку, трансформацію мовних моделей, а також продуктивні вправи на самостійне вживання іноземних мов на рівні фраз.
1. Вправи на імітацію (попросіть друга зробити те, про що я вас прошу)
2. Вправи на підстановку. (Учитель просить в учнів певну річ, і пропонує звернутися до одного з таким же проханням або попросити іншу річ)
3. Вправи на трансформацію (послухайте накази вчителя і передайте їх товаришам як прохання)
4. Вправи на самостійно використання ІЄ.
Робота над інтонацією має продовжуватися при говорінні, аудіюванні та читанні вголос (читання: читання за диктором, виразне читання, читання з інтонаційної розміткою). Контроль та оцінка вимови відбувається викладачем з урахуванням типів помилок у мовленні учнів.
Існують і інші вправи на формування ритміко-інтонаційних навичок в учнів:
- Зробивши інтонаційну розмітку пропозиції, визначити ступеня редукції, намалювати тонограмму пропозиції;
- Прослухати текст у магнітофонного запису, протонувати текст і відтворити інтонацію тексту, не спотворюючи зразок;
- Протонувати текст і відчитати відповідно до тонуванням;
- Відчитати «snowball»: Memphis, Museum in Memphis, Mammoths in the Museum of Memphis;
- Відчитати вірш із заданою інтонацією і вивчити напам'ять;
- Прочитати пропозицію спочатку як твердження з низхідним тоном, потім як питальне речення з висхідним тоном;
- Прочитати запропоновані загальні питання, звертаючи увагу на інтонацію;
- Прочитати запропоновані альтернативні питання з відповідною їм інтонацією.
- Прочитати фонетичних вправ. Транскрибувати слова.
- Читання вправ і діалогів, заучування зразків.
- Виконувати вправи на правила читання. Інтонувати речення, тексти, діалоги.
- Написати тонограмму. Аудіювання короткі оповідання і діалоги.
- Вивчати теоретичну літературу, проводити усне опитування. Аудіювання і читання діалогів «Meet the Parkers», їх драматизація, інтерпретація.
- Аудіювання оповідань, короткий переказ, читання, декламування.
- Повторювати вивчений теоретичний матеріал, аналіз фонетичних явищ у мікротексту.
- Вивчати теоретичну літературу з проблем фоностилістики.
- Аудіювання текстів різних стилів (інформативного, академічного, декламационного, публіцистичного, розмовного). Виконання практичних завдань, читання прослуханих текстів відповідно до вимог стилю. [19; 96]

Висновки по Розділу II

Для досягнення бездоганній інтонації, безумовно, потрібно досить багато часу. Ми ознайомилися з прийомами і різними видами вправ для навчання ритміко-інтонаційним навичок і зрозуміли, що найбільш ефективними є:
1. Підтримання зразковою мови вчителя;
2. Спеціальні вправи, грамотно підібрані і систематично виконувані, на рецепцію і репродукцію;
3. Відпрацювання скоромовок, прислів'їв, приказок, які незвичайною формою і цікавим змістом приваблюють учнів і підвищують їх мотивацію у навчанні.
4. Використання ігор на початковому етапі навчання сприяє кращому засвоєнню цього матеріалу.
5. Допомога жестикуляцією при вивченні тонів.
При формуванні інтонаційних навичок треба пам'ятати, що оволодіння інтонацією відноситься до найбільш складних аспектів слухо-артикуляційної роботи над мовою.
На початковому етапі головним чином використовуються питально-відповідні єдності. На просунутих етапах підключаються та інші види діалогічних єдностей. У ході роботи над інтонацією англійської мови використовується аналітико-синтетичний метод, сутністю якого є синтез і вживання інтонаційних засобів на основі аналізу практичного мовного досвіду.
Роботу над інтонацією слід починати у міру формування фонематичного слуху на англійську мову. Але для початку необхідно відпрацювати висхідний і низхідний тони на матеріалі рідної мови. Після того, як механізм голосових маніпуляцій буде проаналізовано і усвідомлений на матеріалі рідної мови, можна приступати до постановки англійської інтонації. На даному етапі застосовуються ті ж методи, що і на попередньому.

Глава III. Дослідно-експериментальне дослідження з навчання ритму та інтонації англійської мови

3.1 Досвід роботи вчителів з навчання ритму та інтонації англійської мови

Перед кожним викладачем іноземної мови, особливо метою, якого є розвиток ритміко-інтонаційних навичок, постає питання: за допомогою яких матеріалів можна працювати над даним аспектом. Г.М Вишневська доктор філософських наук, професор ГУ міста Іваново пропонує роботу над ритмом англійської мови на матеріалі Лімерик.
Лімерики є невід'ємною частиною мовної культури для англомовних народів світу. "Батьком Лімерика" називають відомого англійського поета, короля англійської поезії нонсенса Едварда Ліра. Сам Лір не називав свої жартівливі вірші "лімерики". Це слово вперше з'явилося в друкованому вигляді в 1892 році, вже після смерті поета.
З кінця XIX століття лімерики стають широко відомі. Едвард Лір використовував форму народного Лімерика у своїй поезії нонсенсу, зробивши Лімерік ще більш популярним. Лімерики складали багато відомих письменників і поети (Л. Керролл, Р. Кіплінг, М. Твен).
Володіючи великим гумористичним "зарядом", лімерики легко запам'ятовуються завдяки простоті, витонченості, легкості звучання, а також завдяки їх характерному ритму. Для Лімерика характерна навмисна гра слів, омофонів, омонімія, синонімія, полісемія, багате стилістичне розмаїття слів англійської мови. У Лімерику обіграються курйозні невідповідності англійської орфографії та вимови, що знайшли відображення в особливому виді Лімерік, який називають "візуальних" або "орфографічним". Діапазон "прицілу" ексцентричного гумору лімерики безмежний - від політики і новітніх наукових відкриттів до сцен з життя простого обивателя. Лімерики пишуться для людей різного віку і складаються людьми різного віку і професій.
Лімерики не тільки знайомлять вивчають англійську мову з чудовими віршованими зразками типово англійського "абсурдного" гумору, але і є прекрасним матеріалом для вироблення правильної фонетичної організації англійської мови і в особливості її ритму.
Проаналізуємо текст Лімерік (див. Додаток № 6).
Лімерік складається з 5-ти рядків. Перші два рядки мають по 8 складів кожна; 3-я і 4-а рядки коротше (по 6 складів); останній рядок найдовша (9 складів). Перші два рядки тісно пов'язані між собою: вони однакові за тривалістю, подібні за акцентно-мелодійного строю, розділені короткою паузою. У першому двустишии відбувається розв'язка сюжету, вводиться головна дійова особа.
3-я і 4-а рядки тісно пов'язані між собою, утворюють двовірш. У ньому повідомляється про дії і основні риси головного персонажа. Останній рядок завжди несподівана і містить «сіль» Лімерік, вимовляється в швидкому темпі на низькому рівні, звучить нарочито тьмяно.
Форма Лімерика настільки відточена і зрозуміла, що практично виключається можливість різночитання. Таким чином, інтонація першого рядка відповідає інтонації незавершеного висловлювання (Low Rise), інтонація другий - завершеного (Low Fall). Далі інтонаційний зразок повторюється: Low Rise - в третьому рядку, Low Fall-у четвертій. В останньому рядку використовується фінальний понижуючий тон Low Fall.
Для вироблення більш чіткого ритму рекомендується вимовляти Лімерік про себе, потім пошепки, вголос, супроводжуючи проголошення постукуванням ритму на ударних складах.
Таким чином, лімерики не тільки знайомлять вивчають англійську мову з чудовими віршованими зразками типово англійського "абсурдного" гумору, але і є прекрасним матеріалом для роботи над правильної фонетичної організації англійської мови і в особливості її ритму. Ритм англійської мови представляє великі труднощі для російської аудиторії. Ізохронного англійської ритму вимагає особливо ретельної роботи над ним. Саме англійська Лімерік дозволяє відпрацьовувати хорошу техніку ритму. У маленькому Лімерику компактно і органічно поєднані оригінальність сюжету і ритм рядків.
У першому досвіді ми розглянули роботу над ритмом англійської мови на прикладі Лімерик. Для того, щоб побачити як можна формувати інтонаційні навички учнів, ми розглянемо досвід О.І. Юдіної викладача вищої категорії Каменського педагогічного коледжу. Пропонований матеріал і його закріплення розрахований на четвертий курс Каменського педагогічного коледжу на відділенні іноземних мов за фахом 050303.
Цей курс складається з лекційного матеріалу і різноманітних вправ на закріплення теорії. Складність вправ йде по наростаючій, тобто від простого до складного. Лекції даються англійською мовою.
Перша тема курсу - «Редукція» (Reduction), в якій дається визначення, сильні форми, редуковані форми, ступеня редукції: кількісна (Quantitative), якісна (Qualitative), і нульова (Zero).
Потім йде безпосередньо сама тема «Інтонація» (Intonation), де дається визначення інтонації та її складових: мелодики (Speech Melody), наголоси (Speech Stress), темпу (Tempo), тембру (Timber) і ритму (Rhythm), 6 тонів в англійською мовою (Low Fall, Low Rise, High Fall, High Rise, Fall Rise, Rise Fall).
Наступна тема «Інтонаційна структура» (Intonation Structure). У ній розкриваються такі поняття як: предударное початок (Pre-head), шкала (Head), ядро ​​(Nucleus), послеядерний неударні тон (Tail); їх типи та семантичні функції.
Наступний етап - перехід безпосередньо до інтонації різних типів речень: альтернативні питання (Alternative Questions), розділові питання (Disjunction Questions), спеціальні питання (Special Questions), обстоятельственная група (Adverbials), перерахування (Enumeration), вступна група (Parentheses), звернення (Direct Address), додаток (Opposition), складнопідрядні речення (Compound Sentences), складні речення (Complex Sentences), слова автора (Author's words).
Даний курс включає три етапи: ознайомлення, тренування і мовну практику. Всі завдання і вправи спрямовані на вдосконалення інтонаційних навичок.

3.2 Результати дослідно-експериментального дослідження

У цьому розділі ми хочемо довести гіпотезу про те, що формування ритміко-інтонаційних навичок призводить до вдосконалення фонематичного слуху і вимовних навичок учнів, якщо вчитель систематично працює над цим аспектом мови, використовує вірші, пісні, скоромовки, прислів'я, приказки для формування ритміко-інтонаційних навичок; реалізовує на своїх уроках вправи для розвитку темпу мовлення учнів. Для підтвердження цієї гіпотези було проведено експеримент на базі МОУ Розсошанської ЗОШ. Для експерименту був взятий 6 клас у кількості 12 осіб.
Одним з питань викладання іноземної мови в школі є питання, пов'язані з навчанням інтонуванням. Як відомо, інтерферуючі вплив рідної мови може мати місце на різних рівнях: граматичному, лексичному, фонетичному.
На рівні інтонації воно проявляється в тому, що учні переносять сформовані навички інтонування з рідної мови на іноземну. При цьому вони не тільки самі інтонують неправильно, але не готові сприймати мова в «живому звучанні». Необхідно вивчати правильне інтонування, а особливо один з найважливіших компонентів інтонації - ритм. Інтерферуючі вплив рідної мови може бути подолано, якщо навчання інтонації буде приділятися достатня увага.
Так як темі ритм та інтонація в освітньому стандарті приділяється мало годин то, протягом практики нам вдалося удосконалювати ритміко-інтонаційні навички в ході уроків.
На початку була проведена бесіда, в якій було розказано про те, що в англійській мові існує 6 тонів. На кожен випадок було наведено приклади (див. Додаток № 7). Також було сказано про те, що кожна пропозиція складається з предударного початку, яке містить неударні склади, шкали (ударні і неударні склади), ядра (останній ударний склад), останніми компонентами пропозиціями є послеядерние неударні склади. Після того, як була проведена вступна бесіда, учням було запропоновано виконати тестову роботу на виявлення низьких висхідного і низхідного тонів, де потрібно було відзначити знаком плюса "+" висхідний тон і знаком мінуса "-" спадний тон (ЗРАЗКИ РОБІТ УЧНІВ (див. Додаток № 8)).
На заняттях ми завжди використовували як фонетичної зарядки різні вірші, римування, прислів'я, приказки.
Робота над віршами проходила за наступними етапами:
1. Прослуховування - сприйняття. Діти визначали тон вірша (сумний, веселий, повчальний). Потім їм пропонувалося здогадатися, про що йде мова. Також зверталася увага на граматичні особливості (лексичні, вимовні). Завжди дітям пропонувався питання: «Які емоції викликає у вас вірш?»
2. Для кращого запам'ятовування вірші використовувалися варіанти з пробілами, іноді поступово прали по одному слову з кожного рядка, поки дошка не виявиться чистою. При цьому розвивалася пам'ять учнів.
3. Здійснювалася гра в «плутанину», при цьому мінялися місцями слова в рядку або самі рядки, і від учнів вимагалося відновити правильну послідовність.
4. Пропонувалося придумувати свої рими.
5. Для вироблення правильного ритму та інтонації учні повторювали вірш порядково за вчителем / диктором.
6. Потім вчили напам'ять і розповідали хором всім класом, по рядах, по партах і один за одним по ланцюжку.
Завдяки всім цим етапам для відпрацювання інтонації, правильної вимови звуків, учні краще розуміють на слух іншомовну мова як в розмові з учителем, так і при прослуховуванні аудіозаписи, швидше вчаться фонетично вірно вимовити слово, прочитати текст, правильно вжити граматичну форму.
Одним із самих багатих джерел відображення культури є прислів'я і приказки. Вони відображають народну мудрість, дозволяють провести зіставлення з прислів'ями рідної мови, тобто володіють багатим пізнавальним потенціалом, а також містять складні для проголошення звуки. Вивчення прислів'їв, приказок відбувається за такими етапами:
1. Учням пропонувалося здогадатися про значення прислів'я, працюючи в парі або самостійно, підібрати російський еквівалент і порівняти його з англійською. При читанні прислів'їв зверталася увага учнів
на вимову підкреслених сполучень (див. Додаток № 9).
2. Для кращого запам'ятовування учнів співвідносили першу частину прислів'я з її закінченням.
3. Далі учням пропонувалося інтерпретувати прислів'я, використовуючи опори: This proverb is about ... і It means ...
4. Після цього переходили до обговорення різних життєвих ситуацій, які можна було б закінчити однієї з цих прислів'їв. Учням пропонувалося вигадати (або взяти з реального життя) і розповісти історію, не називаючи прислів'я. Групі потрібно було здогадатися, про яку прислів'ї йде мова. Це завдання іноді виконувалося будинку в письмовій формі.
У ході цієї роботи нами були відпрацьовані основні значки тонування пропозицій і віршів (знаки основних комунікативних центрів, пауза).
Після вивчення даного курсу дітям знову була запропонована практична робота такого ж плану, що і на початку експерименту (ЗРАЗКИ РОБІТ УЧНІВ (див. Додаток № 10)).
Результати експерименту показують, що учні виявили непідробний інтерес до нового програмного матеріалу, працювали захоплено і показали досить гарні результати при підготовці підсумкової творчої роботи.
Успішність засвоєння навчального матеріалу підтверджується розподілом відміток шестикласників після вивчення курсу (див. Додаток № 11).
Головне при вивченні мови - щоб учням стало цікаво. Якщо це є, робота піде швидко і легко. І тут починається гра. Потрібно пояснити учням, навіщо потрібна мова.

Висновки по Розділу III

Отже, інтонація англійської мови представляє великі труднощі для російської аудиторії, це значить, що потрібно цілісність подання про інтонації, її структурі. Тільки усвідомлений підхід до формування інтонаційних навичок гарантує високий результат.
Розглянувши Лімерік, як прекрасний матеріал для роботи над правильної фонетичної організацією англійської мови, ми прийшли до наступних висновків:
1. Лімерік може служити засобом навчання, як елемент англійського фольклору;
2. Дозволяє відпрацьовувати хорошу техніку ритму, тому що в ньому поєднані оригінальність сюжету і ритм рядків.
Далі ми розглядали досвід Юдіної О.І. викладача вищої категорії Каменського педагогічного коледжу, і зрозуміли, що для успішного оволодіння ритміко-інтонаційними навичками необхідно:
1. Регулярне виконання спеціальних вправ, складність яких зростає;
2. Відпрацьовувати і запам'ятовувати різні вірші, римування англійською мовою;
3. Аналізувати пропозиції на основі отриманих знань.
Вивчивши результати дослідно-експериментального дослідження, ми прийшли до висновків:
1. Діяльність вчителя англійської мови стала ефективнішою при використанні методики навчання ритміко-інтонаційним навичкам.
2. Інтерес, як природний, так і штучно розіграний перед дітьми, є головним чинником, що визначає швидкість і глибину вивчення мови.
3. Емоції, контекст і жива мова нерозривні. Вивчення віршів, пісень, прислів'їв, приказок, викликають в учнів відгук, звертаючи увагу на фразіровку та інтонацію - це ключ до правильної вимови.
4. Постійне обговорювання досліджуваних або вивчених фраз, про себе, вголос покращує засвоєння матеріалу. Моторна пам'ять - найсильніша.
Експериментальна апробація курсу на базі МОУ Россошанская ЗОШ під час педагогічної практики показала, що:
· Учні шостого класу цілком успішно освоїли ритміко-інтонаційні особливості англійської мови;
· Хлопці показали свою зацікавленість в освоєнні навчального матеріалу;
· Запропонований теоретичний матеріал і практичні завдання не викликали у школярів особливих труднощів.
На початку нашого дослідження учні практично не володіли ритміко-інтонаційними навичками та їх теоретичними складовими, але, використовуючи на уроках прислів'я, приказки, римування та пісні, вчитель допомагає зрозуміти мову, все це ілюстроване в результатах експериментального дослідження.

Висновок

У ході дослідження було виконано ряд завдань, однією з яких був розгляд ритміко-інтонаційного оформлення російської та англійської мови. У результаті чого з'ясувалося, що в англійській мові інтонація відіграє важливу роль в оформленні мови: вона є засобом вираження смислових і емоційних значень висловлення.
Також були розглянуті прийоми і засоби у формуванні ритміко-інтонаційних навичок в учнів. При навчанні ритму та інтонації англійської мови можна використовувати різноманітні ігри, скоромовки, прислів'я, приказки, римування, вправи на рецепцію і репродукцію. Працюючи над інтонацією необхідно пам'ятати, що потрібно дотримуватися певного порядку, тобто починати треба з найпростішого рівня, поступово ускладнюючи його.
Таким чином, тренування ритму та інтонації надзвичайно важлива в процесі оволодіння іншомовною промовою, тому що ритм та інтонація - системні явища, які пронизують мову в цілому.
У третьому розділі були розглянуті досліди роботи вчителів з навчання ритму та інтонації англійської мови та описано результати дослідження. У першому досліді описується робота над ритмом на матеріалі Лімерік, так як саме англійська Лімерік дозволяє відпрацювати хорошу техніку ритму. У ньому компактно і органічно поєднані оригінальність сюжету і ритм рядків.
Другий досвід пропонує три етапи роботи над формуванням інтонаційних навичок в учнів при вивченні англійської мови: ознайомлення (теоретичний матеріал), тренування (виконання різних вправ і завдань) і мовну практику. Ці три етапи дають цілісне уявлення про інтонації та її структуру, що дозволяє свідомо підходити до формування ритміко-інтонаційних навичок учнів.
Результати нашого дослідження показали, що діяльність вчителя над формуванням ритміко-інтонаційних навичок в курсі основної школи призводить до вдосконалення фонематичного слуху і вимовних навичок в учнів при регулярному застосуванні завдань колективного характеру, творчих завдань, ігрових елементів у якості одного з методів навчання інтонації англійської мови, постановки проблемних ситуацій, використання оптимального обсягу матеріалу, підвищення ступеня цікавості, захопливості, незвичайності використовуваного матеріалу.
Експериментальна апробація курсу на базі МОУ Россошанская ЗОШ під час педагогічної практики показала, що: на початку нашого дослідження учні практично не володіли ритміко-інтонаційними навичками та їх теоретичними складовими. Лише використовуючи на уроках прислів'я, приказки, римування та пісні, вчитель допомагає зрозуміти мову, і засвоїти такі складні явища англійської мови, як ритм та інтонація. Що яскраво ілюстроване в результатах експериментального дослідження. Так з побудованих гістограм (див. Додаток № 11) видно, що в експериментальному класі в кінці дослідження рівень розвитку інтонаційного слуху і навичок ритміко-інтонаційного оформлення мовлення значно підвищився.
Таким чином, гіпотеза, висунута на початку нашого дослідження, знайшла своє підтвердження.

Література

1. Антипова О.М.: Про ритмі англійської мови. № 2. 1990. С.55 - 60
2. Антипова Є.Я. Посібник з англійської мови. - М.: Просвещение, 1974. - 320с
3. Вишневська Г.М. Робота над ритмом англійської мови на матеріалі Лімерик. 2005. № 4. С.79 - 86
4. Гальскова Н.Д. Сучасна методика навчання іноземних мов. - М: аркто, 2000. - 768с.
5. Демурова Н.М. Світ догори ногами (англійський гумор у віршах). - С.-Петербург: Фенікс, 2005. - 231с.
6. Касаткін Л.Л. Російська мова. Підручник для вищих навчальних закладів. - М.: Академія, 2001. - 264с
7. Колихалова О.А. , Махмурян К.С. Вчіться говорити по-англійськи. М.: ВЛАДОС, 1990. - 250 с.
8. Логінова Л.І. Як допомогти дитині заговорити по-англійськи. - М.: ВЛАДОС, 2003. - 175 с.
9. Ляховицкий М.В. Методика викладання іноземної мови .- К.: Вища школа, 1981. - 250С.
10. Маслико Е.А., Бабинська П.К. Настільна книга викладача іноземної мови. - М.: Вища школа, 1999. 116с.
11. Пасів Є.І. Урок іноземної мови в середній школі. - М.: Просвещение, 1998. - 263с.
12. Пасів Є.І., Кузовлев В.П., Коростильов В.С. Мета навчання іноземної мови на сучасному етапі розвитку суспільства / / Іноземна мова в школі. - 1987. - № 6. - С.31-37
13. Поплавська Т.В. Загальна фонетика: проблеми та методи. - Мінськ: Відродження, 2006. - 243с.
14. Селезньов В.Х. Посібник з розвитку навичок англійської інтонації. - М.: Вища школа, 1983. - 321с.
15. Смирнова О.І., Кронідова В.А. Практична фонетика англійської мови. - С.-Петербург, 1996. - 256с.
16. Соколова М.А., Гінтовт К.П. Практична фонетика англійської мови. - М.: Вища школа, 1984. - 115с.
17. Торсуєва Є.Г. Інтонація і зміст висловлення. - М.: Наука, 1979. - 65С.
18. Трофімова Г.С., Шуткіна Л.М. Фонетичний ввідно-корективний курс англійської мови. - М.: Вища школа, 2000. - 359с.
19. Шевченко Т.І. Теоретична фонетика англійської мови. - М.: Вища школа, 2006. - 214с.

ДОДАТОК 1

Прослухайте вірш і постарайтеся прочитати його з правильною інтонацією.