Вплив творчості Блоку на поезію Анни Ахматової

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Курсова робота Олени Тараканова

Відомим літературознавцем В.М. Жирмунський було проведено велике дослідження, присвячене темі "блоковского тексту" у творчості Анни Ахматової. Багато дослідників порушують у своїх роботах цю проблему: Чуковська Л.К., Тіменчік Р.Д. , Цівія Т.В. , А також Топоров В.Н. , Присвятив цьому питанню чимало статей.

Але все ж таки поки що складно, та й рано підбивати підсумки поетичної перекличці двох поетів. Дуже багато суперечливих фактів і думок пов'язані з цією темою. Ця робота також не може претендувати на те, щоб вичерпати це питання, але в ній, зокрема, робиться спроба звернутися до нового кола джерел, прихованих, однак, у тих же самих текстах (ахматовських), які давно відомі дослідникам.

Поняття легенди неоднозначно. Термін "легенда" стосовно до історії своїх відносин до Блоку вживала сама Ахматова. "Друга легенда", з якою я прошу моїх читачів розпрощатися назавжди, - писала вона в пізніх автобіографічних замітках, - ставиться до мого так званого "роману" з Блоком ...", "З чого була зготована легенда про роман, просто розуму не докладу, але що вона подобалася і її хотіли, це поза сумнівом ". (№ 3 стор 189) Поняття" легенда "вжито тут Ахматової в дуже вузькому, чисто біографічному і різко негативному сенсі, як синонім" плітки "," безглуздого вигадки ". Із цією "легендою" Ахматова в пізні роки життя, на думку багатьох дослідників, вважала за необхідне боротися, спростуванню цієї "легенди" (також на думку деяких літературознавців) значною мірою присвячені її "Спогади про Олександра Блоці".

В іншому, значно ширшому сенсі, стосовно творчості Блоку і його зовнішності у свідомості сучасників, вжив поняття "легенда" Ю.М. Тинянов. У статті "Блок", написаній незабаром після смерті поета, Тинянов писав: "Блок-найбільша лірична тема Блоку .(...) Про це ліричного героя і говорять зараз. Він був необхідний, його оточує легенда, і не тільки тепер - вона оточувала його з самого початку, здавалося навіть, що вона передувала самої поезії Блоку ... " (№ 12, стор 94).

У своїй роботі ми користуємося поняттям "Блоковская легенда" в широкому сенсі, близькому до розуміння Ю. М. Тинянова, маючи на увазі сприйняття сучасниками і, зокрема, Ахматової поетичного образу Блоку, його літературної особистості, його ліричного героя, його ліричної теми.

"СПОГАДИ ПРО БЛОЦІ"

У робочих зошитах Ахматової збереглася велика кількість уривків мемуарного характеру, пов'язані з Блоку. Всі вони, як і друковані "Спогади", по жартівливому визначенням самої письменниці, по суті, написані на тему: "Про те, як у мене не було роману з Блоком". Всі мої спогади про Блока, - повідомляє Ахматова у своїх записах, - можуть вміститися на сторінці звичайного формату, і серед них цікава тільки його фраза про Льва Толстого ".

У чорнових планах статті перераховані всі зустрічі Ахматової з поетом, вони навіть пронумеровані (дев'ять номерів, проте список не доведений до кінця).

Однак при всьому поверхневому і швидкоплинному характер цих зустрічей "на людях", в літературних салонах і літературних вечорах, не можна не помітити, що для Ахматової вони завжди були чимось дуже важливим що вона на все життя запам'ятала, здавалося б зовні незначні, але для неї по-особливому знаменні слова свого співрозмовника. Це відноситься, наприклад, до згаданих вище словами Блоку про Л.М. Толстого. У розмові з Блоком Ахматова передала йому зауваження молодого поета Бенедикта Лівшиця, "що він, Блок, одним своїм існуванням заважає писати вірші". "Блок не засміявся, а відповів цілком серйозно:" Я розумію це. Мені заважає писати Лев Толстой ". Іншого разу, на одному літературному вечорі, де вони виступали удвох, Ахматова сказала:" Олександре Олександровичу, я не можу читати після вас ". Он-з докором у відповідь-" Ганна Андріївна, ми не тенора ". Порівняння це, надовго зафіксували в пам'яті, було, може бути підхоплено через багато років у вірші, де Блок постає як" трагічний тенор епохи "(1960). Ахматова розповідає далі:" Блок порадив мені прочитати "Всі ми бражники тут". Я стала відмовлятися: "Коли я читаю" Я наділа вузьку спідницю ", сміються". Він відповів: "Коли я читаю:" І пияки з очима кроликів "- теж сміються". (№ 4, стор 21).

Але найбільш вражаючою була несподівана зустріч Ахматової з Блоком у поїзді на глухому полустанку між географічно близькими Шахматовим (садибою Бекетових) і Слєпньова (маєтком Гумільовим), швидше нагадує не побутову реальність, а епізод з неправдоподібного любовного роману: "Влітку 1914 року я була у мами в Дарниці, під Києвом. На початку липня я поїхала до себе додому, в село Слепнєво, через Москву. Десь, у якоїсь порожньої платформи, потяг гальмує, кидають мішок з листами. Перед моїм здивованим поглядом несподівано виростає Блок. Я скрикую: "Олександре Олександровичу!". Він оглядається і, так як він був не тільки великим поетом, але і майстром тактовних питань, запитує: "З ким ви їдете?". Я встигаю відповісти: "Одна". Поїзд рушає ". І ця розповідь підтверджується свідоцтвом записників Блоку. Ахматова продовжує: Сьогодні, через 51 рік, відкриваю Записну книжку Блоку і під (9 липня 1914 читаю: "Ми з мамою їздили оглядати санаторію за Соняшникової .- Мене біс дражнить .- Ганна Ахматова в поштовому поїзді". (№ 7, стор . 325).

У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню "легенди" про її "так званому роман з Блоком", або, як вона пише в іншому місці, "жахливих чуток про її" безнадійною пристрасті до А. Блоку, яка чомусь до цих пір всіх дуже влаштовує. (...) Однак тепер, коли вона загрожує перекосити мої вірші і навіть біографію, я вважаю за потрібне зупинитися на цьому питанні ". (№ 10, стор 325).

Плітка ця - "провінційного походження", вона "виникла в 20-х роках, після смерті Блоку", "вже одне опублікування архіву О. О. Блока повинно було припинити ці чутки". (№ 10, стор 325).

Набагато істотніше для сучасного читача сприйняття Ахматової поетичної особистості Блоку і ті творчі зв'язки між ними, про які нижче піде мова. Ахматова писала у своїх нотатках: "Блоку я вважаю не тільки видатним поетом першої чверті Двадцятого століття (спочатку стояло:" одним з найвидатніших ", - В. Жирмунський - № 10, стор 325), а й людиною-епохою, тобто . найхарактернішим представником свого часу ... "

До багатою мемуарної літератури про Блок приєднуються ще кілька фрагментарних сторінок містять спогади про Блок Анни Ахматової. У цих спогадах відтворюються 3-4 цікавих висловлювання Блоку, ряд швидких вражень від зустрічей з ним і деякі цікаві подробиці, але в цілому вони далеко не вражають великою кількістю матеріалу. Інформація, укладена в них має значення не стільки сама по собі, скільки тим, від кого вона виходить. Анна Ахматова обрала у своїх коротких мемуарах жорсткий, "пушкінський" принцип чистого фотографічного розповіді. Розповівши про зустрічі з Блоком, вона не поділилася своїми думками про нього, промовчала про своєму глибинному ставленні до нього і про його поезії і залишила при собі свої оцінки його творів.

У самому справі, А. Ахматова та її старший сучасник О. Блок були знайомі один з одним набагато менше, ніж це багатьом здається. "Анна Андріївна говорила мені, - пише Д. Максимов що зустрічалася з Блоком рідко, за все життя - не більше 10-ти разів і довго з ним не розмовляла, Ці зустрічі відбувалися на людях, іноді при спільних виступах. У Ганни Андріївни Блок ні разу не був. А вона до нього зайшла лише 1 раз - в кінці декабря1913 року, коли він жив на офіцерською. Та й тоді вона поспішала до себе в Царське село і просиділа недовго, "хвилин сорок". (№ 11, стор 188 ). Легенду про роман з Блоком Ахматова рішуче заперечувала, і не випадково, читаючи Д. Максимову свої спогади, жартома назвала їх так: "Про те, як у мене не було роману Блоком". "Як людина-епоха Блок потрапив в мою поему "Триптих" (Демон сам з посмішкою Тамари "...), однак з цього не випливає, що він займав у моєму житті якесь особливе місце. А що він займав особливе місце в житті всього передреволюційного покоління, доводити не доводиться " . (№ 11, стор 189). Оригінал замітки - у Рукописному відділі Ленінградської публічної бібліотеки).

В образній формі ця думка втілена в одному з пізніших віршів Ахматової (1946), присвячених історичній ролі поета, її сучасника:

Як пам'ятник початку століття,

Там ця людина стоїть ...

Однак хотілося б подивитися на описані вище факти з іншого боку. В.М. Жирмунський пише: "У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню ... легенди .. (про що вже згадувалося вище). Далі Жирмунський висновок:" Ми будемо виходити надалі із цих неодноразово повторених зізнань А.А. Ахматової і не вважаємо за необхідне взагалі заглиблюватися в інтимний біографію художника. "(№ 10, стор 264).

Однак, як мені здається, з цього не випливає, що інтерес до біографії поета (зокрема, а іноді і в особливості, до інтимної) незаконний або, щонайменше, має мале відношення до вивчення творчості. Навпаки, "... любителю словесності, скажу більше, спостерігачеві-філософу приємно було б дізнатися деякі подробиці приватного життя великої людини, познайомитися з ним, дізнатися його пристрасті, звички, дивацтва, слабкості й самі вади, нерозлучні супутники людини" ("Про характері Ломоносова ", - В кн." Досліди у віршах і прозі "Костянтина Батюшкова. Частина 1. Проза. 1817, стор 40).

У цій "приємності впізнавання" ховається "внутрішній жест приемлюще-відкритого, довірливого і довірливого ставлення до тексту і через нього до автора" (№ 13, стор 89), переконання, що текст починається або продовжується в житті автора (чи взагалі як- якось пов'язаний з нею), і, отже, його життя може допомогти в більш поглибленому розумінні тексту. Інтерес до біографії автора на кшталт спроби розширити "зовнішній" текст твору і перевірити правильність розуміння тексту через звернення до його творця.

Слід звернути увагу на те, що у своїх висловлювання про Блок (поза поетичних текстів) досить численних (особливо якщо мати на увазі і усні) Ахматової було легко, якщо не розвіяти "легенду", то роз'яснити і відвести багато суттєві деталі. У дійсності ж, на думку дослідника Топорова, в цих висловлюваннях була явна тенденція укоренити думка про "легенді", про існування цієї "легенди". "... Слідуючи сформульованому нею ж самою правилом Тайн не видавати своїх, Ахматова, не знімаючи своїми висловлюваннями невизначеності, скоріше, навпаки, збільшує кількість таємниць ..., примушуючи читача вирішувати все більш складні і абстрактні завдання, непомітно перемикаючі читача з біографічного плану в поетичний "(№ 13, стор 10)

З огляду на наведені вище спогади Ахматової про Блок, мені здається не доводиться вважати випадковістю, що останні складаються в основному з цитації блоковских згадок про зустрічі з Ахматовою (в його "Записниках"), по-перше, що в них пропущені згадки про ряд інших зустрічей поетів (що ніяк не може бути пояснено упущенням пам'яті), по-друге, що в приписуваних Ахматової зустрічах з Блоком опущено все те, що виходить за рамки всіляко підкреслюється фактографічності, по-третє. Інакше кажучи, у спогадах про Блок Ахматова "йде не прийом дивовижний по своє сміливості: вона змушує Блоку говорити про ці зустрічі, поступається йому право і першість згадувати. (.." Від тебе приходила до мене тривога і вміння писати вірші (з присвячені Блоку НЕ примірнику "чоток"), право та першість згадувати ("Нещодавно читала і перечитувала записні книжки Блоку. Вони ніби повернули мені багато днів і події. Відчуваю: про це потрібно написати. це будуть автобіографічні нотатки" (№ 4, стор 242 ). Ср ..: "... і знову дерев'яний Ісаакіївський міст, палаючи пливе до гирла Неви, а я з моїм супутником з жахом дивимось на це небачене видовище, і в цього дня є дата - 11 липня 1916р., зазначена Блоком. "(№ 4, стор 48) при блоковской запису:" 11 липня. Увечері я у мами ... Вночі ледь ворушиться на узмор'ї палацовий міст. Все дуже важко ". (№ 7, стор 314). Наступного ранку Блок уже ходив в швальню Ізмайловського полку, готуючись до від'їзду в армію.)

Таким чином будується якийсь двоєдиний текст, що складається з 2-х голосів: один з них належить Блоку безпосередньо, іншого ж - теж Блоку, але опосередковано - блоківські вуста в устах Ахматової.

ПОЧАТОК. Десятий роки.

Збірник "ВЕЧІР".

З весни 1911 р.. Ахматова почала регулярно друкуватися в журналах, а в 1912 р. вийшов у світ її перший віршований збірник "Вечір" з передмовою М.А. Кузміна, відразу звернув на себе співчутливе увагу критики і читачів. Тоді ж вона стала від часу до часу зустрічатися з Блоком, з'являючись у супроводі свого чоловіка, у так званої "Поетичної академії" В'ячеслава Іванова (Товариство ревнителів художнього слова ", собиравшееся в редакції" Аполлона "), в салоні В'ячеслава Іванова на" вежі " , у Городецький, на публічних літературних зборах і виступах.

Навесні 1911 р. вперше зустрілися тридцятирічний Блок, який перебував у зеніті своєї поетичної слави і початкуючий поет Ганна Ахматова, якою йшов 22-й рік. До цього часу нею було написано близько 180 віршів, але опубліковані з них лічені одиниці. Яке враження справив Блок на Ахматову при першій зустрічі? Невідомо. Дослідник Добін Є.С. вирішується зазначити лише, що в зовнішності героя вірша "Рибак" смутно вгадуються риси Блоку. На цьому спостереженні навряд чи можна було б наполягати, якщо був вірш не було датовано 23 квітня 1911 - на наступний день після їх першої зустрічі в редакції "Аполлона". Може бути, з цього вірша і почалося формування "Блоковский легенди" у творчості Ахматової. Звертає увагу на себе його другий рядок:

А очі синьою, ніж лід ... (№ 3, стор 71)

Л.Д. Блок згадувала, що Блок чудово втілював образ светлокудрого блакитноокого, стрункого, героїчного арійця. Про "прекрасних блакитних очах" Блоку писав і Андрій Білий.

Надалі, як ми побачимо, тема очей стане лейтмотивом у віршованій перекличці Блоку і Ахматової.

У 1911 році відбувається помітне "перерозподіл сил на літературній сцені. Відносини між Н. С. Гумільовим і В. І. Івановим стають дедалі напруженішими. На противагу іванівської" Вежі "виникає" Цех поетів ". Незабаром Блок і Ахматова знову зустрічаються в" Вежі ". 7 листопада він записує в щоденнику:" О першій годині ми прийшли з Любою до В'ячеслава. (...) А. Ахматова (читала вірші, вже хвилюючи мене; вірші чим далі, тим краще )..." (№ 11, стор 239).

Дуже заманливо включити до списку прочитаних в той вечір Ахматової віршів 1911р. - "Музі". Дата, зазначена в збірнику, складеним В.М. Жирмунський (№ 10, стор 337), - 10 жовтня 1911 р., здавалося б, дозволяє це зробити. Однак ця дата, очевидно, є хибною. Ахматова датувала його 10 н о я б р я 1911 р. - трьома днями пізніше блоковской записи в щоденнику. (№ 13, стор 36).

Це уточнення датування не перешкоджає, однак, зіставленню ахматовської "Музи", надрукованій у збірнику "Вечір", що вийшов у м а р т е 1912 р., з хрестоматійно відомим віршем Блоку "До Музі", датованим кінцем 1912 р. У вірші звучать блоківські рими - це очевидно. Перша ж строфа:

Муза - сестра зазирнула в обличчя,

Погляд його ясний і я р о к.

І відняла золоте до про л ь ц о,

Перший весняний п о д а р о к. .. (№ 3, стор 67)

змушує згадати вірші Блока:

... Я кинув у ніч заповітне кільце

Ти віддала свою долю іншому,

І я забув прекрасне л і ц про ... (1908) (№ 5, стрю162)

а також:

... Відкрий, дай відповідь на моє запитання:

Твій день був я р о к?

Я саван царствений приніс

Тобі в п о д а р о к! (1909) (№ 5, стр.265)

Перша строфа блоковского вірша:

Є в мелодіях твоїх сокровенних

Фатальна про р і б е л і звістку,

Є прокляття заповітів священних,

П о р у г а н і е з ч а с т і я є ... (№ 5, стор 233)

у свою чергу змушує згадати ахматовське:

Муза! ти бачиш, як з ч а с т л і в и в с е -

Дівчата, жінки, вдови ...

Краще п о г і б н у зв а колесі,

Тільки не ці окови ... (№ 5, стор 67)

Разом з тим блоковское:

То за що ж п о д а р и л а мені ти

Промінь з квітами і твердь з зірками-

Всі прокляття твоєї краси? (№ 5, стор 233)

чітко контрастує з заключними словами ахматовского вірші

"... Вона відняла

Божий подарунок ". (№ 5, стор 67)

Якщо б не датування обох віршів, читач легко погодився б визнати наведені приклади ще одним переконливим свідченням впливу маститого Блоку на новоявлену Ахматову. Але дати свідчать про зворотне. Ініціатором поетичного діалогу виступає тут Ахматова, а не Блок. Забігаючи вперед, скажу, що у відомому "Мадригалі" 1913 р. Блок знову повертається до теми "п р о к л я т ь я к р о з о т и", прямо звертаючись до Ахматової:

"... Краса страшна, Вам скажуть ..." (№ 5, стор 281).

Зрозуміло, розглянутий приклад "поетичного імпульсу", спрямованого від Ахматової до Блоку, є чи не поодиноким. Набагато більш численні приклади зворотного впливу.

Несподівана перекличка в одного з пізніх зразків любовної лірики Ахматової ("Cinique", "Опівнічні вірші") все з тим же пам'ятним блоковскім віршем "До музи".

У Ахматової:

І т а к а я м о г у ч а я с і л а

Зачарований голос тягне,

Б у д т о там попереду не могила,

А таємничої сходи зліт.

І у Блоку:

І т а к а я в л е к у щ а я с і л а,

Що готовий я твердити за чуткою,

Б у д т про ангелів ти зводила,

Спокушаючи своєю красою ... (№ 5, стр.233)

Чільне місце у збірнику "Вечір" займає цикл "Обман", що складається з 4-х віршів. Слід зазначити, що цикл "Обман" присвячений М.А. Змунчілли (по чоловікові Горенко), яка обожнювала Блоку і говорила, що "у неї друга половина його душі". (№ 13, стор 421).

Можна відзначити, що назва циклу повторює назву блоковского сіхотворенія "Обман" (1904р.) ("У порожньому провулку весняні води ...") (№ 5, стор 166). Здавалося б між однойменними творами Блоку і Ахматової немає нічого спільного, крім однакових назв. Абсолютно різні їх зміст і поетична форма. Однак перекличка між ними виявляється на несподіваному рівні. Дивна особливість ахматовского циклу "Обман" полягає в тому, що ні в одному з 4-х складових його віршів нічого не говориться ні про яке обмані! Зате обман неодноразово згадується в сусідніх віршах з того ж збірника "Вечір":

... Обидва ми в країну облудну

Заблукали і гірко каємося ... (№ 5, стор.56)

... Любов підкорює обманно ... (Там же, стор 54)

.

Я про б м а н у т, чуєш, сумній,

Мінливої ​​лихою долею ... (Там же, стор 58)

Про б м а н у його, про б м а н у чи? - Не знаю.

Тільки брехнею живу на землі ... (Там же, стор 56)

Але ж і в блоковском вірші "Обман" прямо від обмані не говориться, зате обман згадується в сусідніх віршах з того ж циклу "Місто":

... Мій друг - закоханий в місяць - живе її обманом ..."( № 3, стор 168)

... Це повітря так гулок,

Так принадний про б м а н.

Відводило, провулок,

У димно-сизий туман ... (№ 3, стор.168)

Тут зав'язується один зі складних вузлів ахматовської-блоковских алюзій. Можна сказати, що, створюючи цикл "Обман", Ахматова запозичує у Блоку разом з назвою циклу не тему, не образи, не які-небудь елементи поетичної форми, а незвичайний, що не піддається раціональному поясненню прийом тайнопису, то зате "вміння писати вірші" , про який Ахматова скаже в дарчій написи Блоку на примірнику першого видання "чоток" (1914):

"Від тебе приходили до мене тривога

І вміння писати писати вірші. "(№ 10, стор 328)

Двовірш, вставлене в лапки, представляє, очевидно, цитату, - однак важко сказати, звідки: з невідомого нам вірші самої Ахматової чи з іншого джерела, також поки не розшукано. Перше більш імовірно, так як вірші мають метричну форму дольника, неупотребітельную в класичній поезії; лапки зустрічаються у Ахматової і в автоцитати. Вірш говорить про старшого поета як про вчителя та натхненника молодшого.

Збірник "ЧОТКИ".

Друга збірка Ахматової "Четки" відкривається циклом "Сум'яття", що складається з 3-х віршів (надруковані в 1913р.). Назва циклу (так само, як і циклу "Обман" у збірці "Вечір") повторює назву блоковского вірша "Сум'яття" ("Чи ми - танцюючі тіні ...?" 1907), За змістом однойменні вірші Ахматової та Блоку знову-таки мають мало спільного між собою. На відміну від циклу "Обман" назва циклу "Сум'яття" цілком об'єктивно змістом включених до нього віршів, тісно пов'язаних один з одним. Вони дійсно пронизані сум'яттям, до глибини душі потрясли ліричну героїню циклу.

До кого могли бути звернені ці вірші, що відкривають нову поетичну збірку Ахматової?

До В.В.Голеніщеву-Кутузову, предмету першого кохання Ані Горенко, з яким Ахматова розлучилася в 1905 р. і могла зустрітися знову, повернувшись до Петербурга в 1910?

До Н.В. Недоброво, з яким вона познайомилася на початку 1913?

Або, може бути, все-таки до А. Блоку?

На користь останнього припущення можна зробити ряд міркувань.

1. Деякі рядки циклу звучать як репліки у котрий розпочався двома роками раніше діалозі Блоку і Ахматової. Другий рядок другий вірша:

О, як ти до р а с и в, п р о к л я т и й! (№ 3, стор 93) відсилає до рядка з вірша Блоку "До Музі": "Все прокляття своєї к р о з о т и "(№ 5, стор 233) і незабаром буде знову підхоплена Блоком у вірші, прямо зверненому до Анни Ахматової:" К р а з о т а с т р а ш н а, В а м з к а ж у т ... " (Там же, стор 281). Точно так само рядки: "І тільки червоний тюльпан Тюльпан у тебе в петлиці ..."- (№ 3. Стор. 93) відсилає до блоковском:" Зів'яле троянди колір в петлиці фрака ... " (1909) (№ 5, стор 237) - і, в свою чергу, викликають у відповідь репліку Блоку у тих же, адресованих Ахматової віршах: "Червоний тульпан волоссі .." (1913) (там же, стор 281).

2. До кого можуть відноситься одночасно рядки з першого вірша циклу: "Я тільки здригнулася: цей Може мене приручити ..." (№ 3, стор 93) - і з останнього: "Десять років завмирань і криків ..."? (Там же, стор.94). У першому вірші - миттєве враження від образу людини, зустрінутого в перші або побаченого новими очима після довгої розлуки; в останньому - сумний фінал багаторічних невідступних дум про цю людину. Перше може бути віднесено до Н.В. Недоброво, останнє - до В.В. Голенищеву - Кутузову, але те й інше разом, мабуть, тільки до Блоку чи, точніше, до його вже міфологізована у творчості Ахматової образу. (Якщо, звичайно, бачити за раннім ліричними віршами Ахматової біографічну підоснову, а не вважати їх результатом вільної гри розуму і таланту, ніяк не пов'язаної з особистими переживаннями автора).

3. Тема очей і поглядів: "А погляди його як промені ...", Мені очі заступає туман ...", "І загадкових, древніх ликів / / На мене подивились очі" знаходить безпосереднє продовження у вірші Ахматової, присвяченому Блоку:

У нього такі,

Що запам'ятати кожен повинен,

Мені ж легше, обережною,

У них і зовсім не дивитися ...

Не можна не відзначити, що тема очей проходить буквально через усі вірші, вміщені слідом за циклом "Сум'яття" у першому розділі збірник "Четки".

60. ... Я подивилася в очі його ... (№ 3, стор 94)

61. ... Лише сміх в очах його спокійних,

Під легким золотом вій ... (Там же, стор 95)

62. ... На очі обережною кішки

Схожі твої очі. (Там же, стор 95)

63 ... Ах, не важко вгадати мені злодія,

Я його впізнала по очах. (Там же, стор 96)

64. ... І дав мені три гвоздики,

Не підводячи очей ... (Там же, стор 96)

65. ... Безвільно пощади просять

Очі. Що мені робити з ними ... (Там же, стор 97)

66. ... Покірно мені воображенье

У зображенні сірих очей ... (Там же, стор 97)

67. ... Немов зворушені чорної, густої тушшю

Важкі повіки твої ... (там же, стор 98)

68. ... Як я знаю ці наполегливі,

. Неситий погляди твої ... (Там же, стор.99)

69. ... Але мені зрозумілий сірих очей переляк ... (Там же, стор 99)

70. ... І зі мною сіроокий наречений ... (там же, стор 100)

Чи не унікальний випадок, коли про очі йдеться поспіль більше ніж у десятку віршів! Мабуть, ці вірші не випадково зібрані разом. У наступних розділах збірки "Четки" і в інших книгах віршів Ахматової такого зосередження віршів з єдиною наскрізною темою не спостерігається. Так само повторюються мотиви порушених і опущених очей у віршах Ахматової і Блоку кінця 1913 - поч. 1914 р.р.

На прикладі блоковского мадригала "Краса страшна, вам скажуть ..." можна побачити, яким чином синтезується діалог.

. В "Спогадах про Олександра Блоці" (жовтень 1965) Ахматова пише: "А на 3-му томі поет написав присвячені мені мадригал:" Краса страшна, вам скажуть ... "У мене не було іспанської шалі, в якій я зображена, але в той час Блок марив Кармен і іспанізіровал і мене. Я і троянди, зрозуміло, ніколи в волоссі не носила. (Пор. в "Кармен": "Троянди - страшний мені колір цих троянд). Не випадково цей вірш написано іспанської строфою романсеро. І в останню нашу зустріч ... навесні 1921 р. Блок підійшов і запитав мене: № А де іспанська шаль? "Це останні слова, які я чула від нього". (№ 4, стор 31). До цих слів В.М. Жирмунський робить таку примітку: "Цикл віршів Блоку" Кармен "(березень 1914) присвячений Л.О.Д. (Любові Олександрівні Дельмас), прославленої виконавиці ролі Карме, якої на той час" марив "Блок. Слова Ахматової підкреслюють цього повну поглощенность Блоку своїм почуттям і Дельмас, тоді як "мадригал" має відтінок значення світського віршованого компліменту. Це пояснення, на перший погляд безсумнівну, викликає сумніви в двох відносинах. По-перше, в хронологічному. Мадригал був написаний і вручено Ахматової 16 грудня 1913, коли "марити" Дельмас-Кармен Блок, мабуть, ще не міг. (Історія зародження почуття Блоку до Л. А. Дельмас з винятковою точністю і синхронністю фіксується в "Записниках" Блоку. Хоча Блок вперше побачив Дельмас в ролі Кармен ще в жовтні 1913р., а другий раз - у січні 1914 (запис від 12 січня: Увечері ми з Любою в "Кармен" (Акреева-Дельмас), - "Записники" стр. 200), - певні САМОПРИЗНАННЯ починаються тільки з середини лютого, т . тобто через 2 місяці після вручення мадригалу.) Ахматова, старанна і прониклива читачка записників, щоденників і листів Блоку, виключно уважна до хронології подій, навряд чи могла не знати про це.

По-друге, важко припустити, що Блок міг зважитися свідомо "іспанізіровать" Ахматову в силу саме тих причин, про які вона писала. Таке перенесення поетичних образів ("масок") з одного адресата на інший не знаходить ніякої опори в творчості Блока. З цього Топоров робить висновок, що у своєму поясненні Ахматова розвиває як би дві протилежні версії - "позитивну" фактографічну (з ледь помітними хронологічними зрушеннями), в які вона "підлаштовується" до блоковском варіанту опису його відносин з Дельмас, і "негативну", сенс якої - у вказівці на неспроможність (хоча б часткову) першої версії і, отже, на те, що за посилено підкреслюється "іспанізації" криється ніщо інше, ніж те, що зв'язується за традицією виключно з Кармен (і, тим більше, з Кармен -Дельмас).

Поема без героя.

У скриньки потрійне дно ...

Творчим синтезом поетичного розвитку Ахматової є "Поема без героя", над якою вона працювала більше двадцяти років (1940-1962). Особиста доля поета і доля її "покоління" отримали тут художнє освітлення і оцінку у світлі історичної долі не тільки сучасників. але і її батьківщини.

Що "Поему без героя" може спіткати доля незрозумілого чи, в усякому разі, не зовсім зрозумілого твори, що її поетичний код може залишитися в кінці кінців нерозшифрованим - ця думка володіла автором ще в той час, коли писалася друга, середня частина поеми, " Решка "Там про це йдеться недвозначно

... Я згодна на невдачу

І збентеження своє не ховаю ...

У скриньки ж потрійне дно.

Але зізнаюся, що застосувала

Симпатичні чорнило ...

Я дзеркальним листом пишу,

І іншої дороги немає -

Дивом я натрапила на цю

І розлучитися з нею не поспішаю.

Визнання, по прямоті своєї, здається, небувале в російській поезії. Але, зізнаючись у застосуванні шифру ("симпатичні чорнило", "дзеркальне лист", "потрійне дно"), Ахматова все-таки вірила, що ця "таємниця без криптограми" буде читачем розгадана, і з самого початку боялася тільки одного - "перекручених і безглуздих тлумачень "Поеми без героя. Про це говориться в першій же спробі написати щось "замість передмови" у 1943-1944 роках, коли текст поеми здавався "остаточним" і вона не думала. що їй доведеться до нього ще повертатися стільки разів.

Вже в першій редакції "Поема без героя" складалася з 3-х частин, відповідно до чого мала підзаголовок "Триптих" "Дев'ятсот тринадцятий рік. Петербурзька повість" (підзаголовок "Мідного вершника)," Решка "і" Епілог ". Сюжетним ядром, власне "поемою", є перша частина. Минуле постає в пам'яті поета у висвітленні цього:

З року сорокового

Як з вежі, на все дивлюся ...

"Решка" і "Епілог" збігаються у часі з цим, як і три присвяти до поеми, написані в різний час.

"Відплата", "Дванадцять", "Сніжна маска" А. Блоку і "Поема без героя".

Темою трагічної долі "покоління" і суду над ним с точка зору історії об'єднані незакінчена поема Блоку "Відплата" (1910-1924) і перша частина "Поеми" - "Дев'ятсот тринадцятий рік. Петербурзька повість" (1940-1962).

У поемі Блоку "відплата" осягає героя за гріхи предків, які переходять із покоління в покоління, і за те, що він сам у своїй психології і своєму соціальному існуванні успадкував ці гріхи.

У поемі Ахматової перед внутрішнім поглядом поетеси, зануреної в сон, застігшій її за новорічним ворожінням, проходять образи минулого, тіні її друзів, яких вже немає в живих (Сплю-Мені сниться молодість наша "). Вони поспішають у маскарадних костюмах на новорічний бал. По суті, це свого роду танець смерті:

Тільки як же могло статися,

Що одна я з них жива?

Ми згадуємо "Танці смерті" Блоку, особливо вірш "Як тяжко мертвого серед людей Живим і пристрасним прикидатись!", З його зловісною кінцівкою:

У її вухах-нетутешній, дивний дзвін:

Те кістки брязкають про кістки.

СР у Ахматової:

Бачу танець придворних кісток ...

Тим самим звучить тема, що проходить через все сприйняття історичного минулого в поемі: зображуючи "срібний вік" у всьому його художньому блиску і пишності (Шаляпін і Ганна Павлова, "Петрушка" Стравінського, "Соломія" Уайльда та Штрауса, "Доріан Грей" і Кнут Гамсун), Ахматова в той же час виробляє суд і вимовляє вирок над собою і своїми сучасниками. Її не залишає свідомість фатальний приреченості її світу, відчуття близькості соціальної катастрофи, трагічною "розплати" - в сенсі блоковского "відплати":

І завжди в задусі морозною,

Передвоєнної, блудної, грізною,

Жив якийсь майбутній гул,

Але тоді він був чутний глухіший,

Він майже не потривожив душі

І в заметах невських тонув.

"Над містами стоїть гул, в якому не розібратися і досвідченому слуху, - писав Блок ще в 1918р. У своєму відомому доповіді" Народ і інтелігенція такий гул, який стояв над татарським таборували в ніч перед Куликовської битвою, як каже сказання ". Після Жовтневої революції (9 січня 1918р.) поет знову говорить про "грізному і оглушливому гулі, який видає потік ... Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю-слухайте Революцію ". До цього гулу він прислухався, коли писав" Дванадцять ":" під час і після закінчення "Дванадцяти" я кілька днів відчував фізично, слухом, великий шум навколо-шум злитий (ймовірно шум від краху старого світу) "(1 квітня 1920р.).

Ахматова жила під враженням того ж акустичного образу, підказаного словами Блоку про підземний гулі революції. З образами "Відплати" пов'язані безпосередньо і вірші, завершальні наведений уривок урочистим і грізним баченням нової історичної епохи:

А по набережній легендарної

Наближався не календарний-

Цей Двадцяте Століття.

СР у Блоку на початку його поеми пройняту глибокою безнадією, характерною для нього в роки лихоліття, філософську та соціально-історичну картину зміни тих же двох століть:

Століття дев'ятнадцятий, залізний,

Воістину жорстокий вік!

І далі:

Двадцяте століття ... Ще бездомней,

Ще страшніше бурі імла.

(Ще чорніша і огромней

Тінь Люциферова Крила).

Пейзажним тлом поеми Ахматової, образний зміст якого цілком очевидний, є зимовий засніжений Петербург, сніжна завірюха за важкими портьєрами Шереметьєвського палацу (Фонтанного будинку), де відбувається новорічний маскарад. У першому розділі ця тема ледь намічена:

За віконцем Нева димить,

Ніч бездонна-і триває, триває

Петербурзька чертовня ...

У чорному небі зірки не видно,

Загибель десь тут, очевидно,

Але безтурботна, пряна, безсоромно

Маскарадна балачки ...

У прозовому введення до глави другий, зображує "спальню Героїні": "За мансардним вікном арапчата грають у сніжки. Хуртовина. Новорічна опівночі". І далі вірші:

Бачиш, там, за завірюхою крупчастою

Мейерхольдови арапчата

Затівають знову метушню?

У розділі третьої завісу нарешті розсувається і відкривається картина морозної зимової ночі з характерними для дореволюційного Петербурга багаттями, розведеними на площах:

Були святки вогнищами зігріті,

І валилися з мостів карети,

І весь траурний місто плив

За невідомому плину

За Неві иль проти теченья ...

У розділі четвертої закоханий корнет, повний відчаю, вибігає на вулицю. "Кут Марсова поля ... Горить високий багаття. Чути удари дзвону від Спаса на Крові. На полі через завірюху привид палацового балу" (у більш ранній редакції: "Зімнедворцового балу"):

Вітер, повний балтійської солі,

Бал хуртовин на Марсовому полі

І невидимих ​​дзвін копит ...

Слід сцена самогубства.

Образ сніжної хуртовини був добре відомий сучасникам Ахматової з лірики Блоку, починаючи з віршів другого тому, об'єднаних в різний час до збірок "Снігова маска" (окреме видання-1907), "земля в снігу (1908)," Снігова ніч "(1912) . Як символ стихійної пристрасті, Вихора любові, морозного і палючого, він розгортається в любовній ліриці Блока у цей період в довгі ряди метафоричних іносказань, характерних для його романтичної поетики. Надалі ті ж символи, більш стислі і сконцентровані, переносяться потім на сприйняття Росії - Батьківщини як коханої, її бунтівної, буйної краси і її історичної долі:

Ти стоїш під метелицею дикої

Фатальна, рідна країна.

Звідси вони перекидаються в "Дванадцять", поему про революцію як про бунтівної народної стихії, перетворюючись із "ландшафту душі" у художній фон усієї дії, реалістичний і в той же час символічно знаменний.

У списку втрачених творів, що збереглися в бібліографічних записах Ахматової, під № 1 згадується "лібрето балету" Снігова маска ". За Блоку, 1921". Лібрето було написано для балету А. С. Лур, приятеля А. Ахматової, молодого тоді композитора-модерніста, пізніше емігрував за кордон.

Ставлення Ахматової до цієї ліричної поемі Блоку було, мабуть двоїстим. За повідомленням Д. Є. Максимова, вона вбачала в ній чимало "зоряної арматури", тобто несмаку, характерного на її думку для модерністського мистецтва початку ХХ ст.

З іншого боку, твір Блоку два рази згадується Ахматової у залишилися невикористаними прозових матеріалах до поеми (уривки задуманого в 1959-19660 рр.. "Балетного сценарію"). В одному випадку - це нарис сцени, характеризує художні смаки епохи: "Ольга в ложі дивиться шматочок мого балету" Снігова маска "...". Там ж інший начерк, лише частково відповідний друкованого початку третього розділу: "Арапчата розсовують завіса і ... навколо старе місто Пітер. Новорічна, майже андерсенівська хуртовина. Крізь неї-бачення (можна з" Сніжної маски "). Низка екіпажів, сани. .. ". Ще один відкинутий варіант, що заслуговує уваги: ​​"Завірюха, привиди в хурделиці (може бути навіть-дванадцять Блоку, на далеко і неясно)".

З Блоком пов'язаний і основний любовний сюжет поеми Ахматової, втілений традиційному маскарадному трикутнику: Коломбіна-П'єро-Арлекін. Бібліографічними прототипами, як відомо були: Коломбіни-приятелька Ахматової, актриса і танцівниця О.А.Глебова-Судейкина (дружина художника С. Ю. Судейкіна); П'єро-молодий поет, корнет Всеволод Князєв, що покінчив із собою на початку 1913 р., не зумівши пережити зраду своєї "Травіати" (як Глібова названа в першій редакції поеми); прототипом Арлекіна послужив Блок. Цей любовний трикутник в якості структурної основи маскарадною імпровізації отримав особливо велику популярність завдяки ліричній драмі Блоку "Балаганчик" (1906), поставленої В. Е. Мейєрхольдом в театрі В. Ф. Комісаржевської (1906-1907) і вдруге через кілька років, в залі Тенішевського училища напередодні світової війни (квітень 1914р.).

Виступаючи в ролі Арлекіна в любовному трикутнику, Блок вводиться в "Дев'ятсот тринадцятий рік" як символічний образ епохи, "срібного століття в усій його величі і слабкості" (кажучи словами Ахматової), - як "людина-епоха", тобто як виразник своєї епохи. Розгортання цього образу відбулося в поемі не відразу. У першій редакції дані лише ключові рядки до образу романтичного демона, що об'єднує крайності добра і зла, ідеальних злетів і страшного падіння:

На стіні його тонкий профіль

Гавриїл або Мефістофель

Твій, красуня, паладин?

У початковій версії не ясно навіть, чи є він щасливим суперником драгуна-П'єро, Сцена їх зустрічі до 1959р. читалася так:

... З посмішкою жертви вечірньої

І блідий, ніж святий Себастьян,

Весь зніяковівши, дивиться він крізь сльози,

Як тобі протягнули троянди,

Як суперник його рум'ян.

В.М. Жирмунський (№ 11 стор. 76) зауважує з цього приводу: "Рум'яний" суперник - епітет навряд чи підходящий для Блоку, тим більше в його ролі демонічного коханця. Але цей епітет є цитатою з самоописаний Блоку і ряду характеристик його зовнішності в молоді роки, даних іншими. Ця "рум'яності" у свій час гнітила його (слово "рум'яний" ще раз з'являється у вірші Ахматової на смер Блоку: І приходять рум'яні вдовиці), пор. вірш Блока:

І горнуться до нього ... в його особі рум'янець ("Як тяжко мертвого серед людей ..." 1912) в першій публікації - "Сучасник" 1912, № 11, пізніше відповідна строфа була опущена). - Рожево Блоку - постійний мотив у мемуарах Андрія Білого, пор.: "Стрункий, з особою рожевіють, ... він мружачись оглядав відблиски скла" ("Початок століття", стор 458), "Але .. Олександр Блок, - юнак цей, з обличчям, на якому без спалахів рум'янцю горить блідо-рожевий обвітрити "...( там же, стор 287).

Проте лише в 1962р. з'явилися розпізнавальні рядки:

Це він у переповненому залі

Слав ту чорну троянду в бокалі ...

І тоді ж епітет "рум'ян" був замінений нейтральним:

Як суперник його знаменитий.

Уривок про Блок в остаточній редакції розширений додаванням вісімнадцяти віршів, що складалися поступово:

1956: Але такі таяться чари

У цьому страшному димному особі:

Плоть, майже що стала духом,

І античний локон над вухом-

Всі таємниче в прибульця.

1962: Це він у переповненому залі

Слав ту чорну троянду в бокалі,

Чи все це було сном?

З мертвим серцем і мертвим поглядом

Він чи зустрівся з Командором,

У той пробравшись проклятий будинок?

1956: І його повідано словом,

Як ви були в просторі новому,

Як поза часом були ви, -

І в яких кришталю полярних,

І в яких сяйвах бурштинових

Там у гирла Лети Неви.

Перша строфа, що примикає до попередньої, розвиває образ романтичного героя - "демона". Останнє складається з чотирьох полустроф, що містять послідовні алюзії на чотири відомі вірші Блоку, з яких два, - із циклу "Страшний світ", що мав для творчості Ахматової особливо велике значення.

Перша, найбільш ясна ("У ресторані", 1910), не вимагає подальших роз'яснень. Друга пов'язана з віршем "Кроки Командора" (1910-1912). Третя є перекручуванням присвяченому Андрію Білому ("Милий брате! Завечерело ...", 1906):

Неначе ми-в просторі новому,

Немов-в нових часи.

Четверта віддалено перегукується з віршем "Знову засніження колони ..." (1909), присвяченим В. Щоголевої і зображує поїздку на острови:

Там, у гирла Лети-Неви.

Переклички "Поеми" з "Кроками Командора" Блоку.

Для загальної концепції образу Блоку і всієї епохи в цілому особливо знаменно включення вірші "Кроки командора" в цей ланцюг алюзій. В вірші, що зображає засудженого на загибель Дон-Жуана, "зрадника" романтичному ідеалу єдиною і вічної любові, звучить той самий мотив насувається "відплати":

З країни блаженної, незнайомою, далекої

Чути спів півня.

Що зраднику блаженства звуки?

МіГи життя полічені ...

СР невипадковий відгомін цього мотиву в поемі Ахматової:

Крик півня нам тільки сниться,

За віконцем Нева димить

Ніч бездонна і триває, триває-

Петербурзька чертовня.

Цей уривок перегукується і з віршами з першого вірша циклу "На полі Куликовому":

І вічний бій! Спокій нам тільки сниться,

а третьою рядком (Ніч бездомні) з блоковскім віршами Життя порожня, безумна і бездонна (також з "Кроків Командора) і Життя безлюдна, бездомні, бездонна.

"Блок чекав Командора", - записала Ахматова у своїх матеріалах до поеми: це очікування - також ознака людей її "покоління", приречених загинути разом зі старим світом і відчувають наближення загибелі. Не випадково і Коломбіна, як повідомляється в прозовому введення до глави другий, декому здається "Донною Ганною (з" Кроків Командора ")". Перегук цей виразно починається вже в поданих всій поемі "Дев'ятсот тринадцятий рік" епіграфі з опери Моцарта "Дон-Жуан", в якій загибель легковажного і розпусного коханця вперше, принаймні музичними засобами, зображена як романтична трагедія:

Dfinirai

Pria dell aurora.

(№ 10, стор 163).

У "Кроків Командора" виявляється чимало ланок, які - при збереженні і загальної схеми-з більшим чи меншим наближенням "розігруються" в "Поеми". Крім вже зазначених перегуків СР ще:

Навстіж двері. з непомірною холоднечі,

Немов круглий бій нічних годин

Бій годин: "ти кликав мене на вечерю.

Я прийшов. А ти готовий?

У Ахматової:

Я, до скла прінікшая холоднеча ...

Ось він, бій, кріпаків годин

Виходь до мене сміливо назустріч -

Гороскоп твій давно готовий ...

У Блоку:

б'ють годинник в останній раз

У Ахматової:

Не останні ль близькі терміни ...

А годинник все ще не б'ють ...

У Блоку:

У годину світанку холодно і дивно

У годину світанку - ніч мутна.

У Ахматової:

Чи не передчуттям чи світанку

По рядах пробіг озноб ...

У Блоку:

У пишної спальні страшно в годину світанку ...

Холодно і порожньо в пишною спальні

Навстіж двері. з непомірною холоднечі

У дзеркалах відображені?

Скоро ль бачити неземні сни ...

Немає відповіді - тиша.

Анна! Анна! - Тиша.

За нічним вікном - туман.

У Ахматової:

Але мені страшно ...

Спальню ти прибрала як альтанку ...

У мої двері ніхто не стукає,

Тільки дзеркало дзеркала сниться,

Тиша тишу вартує.

А годинник все ще не б'ють

Діва Світу! Де ти, Донна Анна?

Анна! Анна! Тиша.

Герой "без обличчя і назви".

Далі хотілося б відзначити ряд не позначених до цих пір прийомів, перегуків і цитації блоковских текстів у поемі.

Перш за все - кілька міркувань про ремінісценції одного сімволічческого образу ("Без особи та назви") у Ахматової.

У "Поемі без героя" двічі виступає хтось "без обличчя і назви":

З дитинства ряджених я боялася,

Мені завжди чомусь здавалося,

Що якась тінь

Серед них "без обличчя і назви"

Затесалася. (3, стор 39).

І дочекався він. Струнка маска

На зворотньому "Шляхи з Дамаска"

Повернулася додому ... не одна!

Хтось з нею "без обличчя і назви ..."

Недвозначне расставанье

Крізь косе полум'я багаття

Він побачив ... (№ 3, стор 49)

Включення в другій уривок "без обличчя і назви" в сюжет дозволяє поставити запитання про зв'язок носія цієї формули - у даному випадку - з тим, про кого сказано в уривку:

Повз, тіні! - Він там один.

На стіні його профіль.

Гавриїл або Мефістофель

Твій, красуня, паладин?

Демон сам у посмішкою Тамари,

Але також таяться чари

В цьому страшному димному особі -

Плоть, майже що стала духом,

І античний локон над вухом,

Всі таємниче в прибульця.

Це він у переповненому залі

Слав ту чорну троянду бокалі

Чи все це було сном?

З мертвим серцем і мертвим поглядом

Він чи зустрівся з Командором,

У той пробравшись проклятий будинок?

І його поведаном словом,

Як ви були в просторі новому,

Як ви були в просторі новому,

Як поза часом були ви, -

І в яких сяйвах бурштинових

Там. у гирла Лети - Неви.

Остаточне уточнення міститься у віршах:

Зблідлий, він дивиться крізь сльози,

Як тобі протягнули троянди

І як ворог його знаменитий. (№ 3, стор.47)

Звідси - правдоподібне висновок про одне з конкретних приурочений них "без обличчя і назви" Друга уривка і ймовірне припущення про генеологіі цього образу. Мова йде насамперед про шар блоковских образів і символів (вр. запис у зв'язку зі побаченням Коломбіни: "Привиди в хурделиці [може бути, навіть - дванадцять Блоку, але далеко і нереально]"). У цьому сенсі не можна вважати спростуванням сказаного тут Ахматової:

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
91.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Вплив творчості Олександра Блоку на поезію Анни Ахматової
Ахматова а. - Пушкін у творчості Анни Ахматової
Тема любові у творчості Анни Ахматової
Маяковський ст. в. - Тема творчості у Єсеніна блоку маяковського Ахматової і пастернаку
Поезія Анни Ахматової
Біографія Анни Ахматової
Біографія і творчість Анни Ахматової
Романності лірики Анни Ахматової
Ахматова а. - Поезія Анни Ахматової
© Усі права захищені
написати до нас