Волконська Марія Миколаївна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

(1806-1863)

Дочка відомого героя 1812 М.М. Раєвського, вона вісімнадцяти років, з волі батька, вийшла заміж за генерала князя С.Г. Волконського, колишнього набагато старший за неї.

Як і дружини інших декабристів, вона дізналася про існування Таємного суспільства тільки тоді, коли більшість змовників вже було у фортеці. Хвора, ледь оговтавшись від важких перших пологів, Волконська відразу, без коливань, не тільки стала на бік чоловіка і його товаришів, але і зрозуміла, чого вимагає від неї голос боргу. Коли став відомий вирок, вона вирішила, що піде за чоловіком у Сибір, і здійснила це рішення всупереч всім перешкодам, що линули від родини Раєвських і від уряду.

Микола I негайно після страти п'яти заколотників писав: "Цих жінок я найбільше боюся", а через багато років сказав: "Вони проявили відданість, гідну поваги, тим більше що настільки часто були приклади поведінки протилежного". Але в розпал переслідування декабристів імператор був вкрай незадоволений цієї відданістю. Всупереч закон, що дозволяв дружинам ссильнокаторжних їхати слідом за чоловіками, кожна з них повинна була домагатися окремого дозволу, причому безумовно заборонялося брати з собою дітей. Волконська звернулася з листом прямо до государя і отримала від нього власноручний записку, де крізь ввічливість вгадуються загрози. Залишивши сина у сестри Волконського, вона в грудні 1826 пустилася в дорогу. У Іркутську її зустрів губернатор Цейдлерт, що мав таємний припис "ужити всілякі навіювання і переконання до зворотного від'їзду до Росії дружин злочинців". Волконська не почула цим навіюванням і підписала папір, де було сказано: "Дружина, слідуючи за своїм чоловіком і продовжуючи з ним подружній зв'язок, зробиться природно причетною його долю і втратить колишнє звання, тобто буде вже признаваемость не інакше, як дружиною ссильнокаторжних, і з тим разом приймає на себе переносити все, що такий стан може мати тяжкого, бо навіть і начальство не в змозі буде захищати її від щогодинних можуть бути образ від людей самого розпусного, презирливого класу, які знайдуть в тому як ніби деяке право вважати дружину державного злочинця, що несе рівну з ними доля, собі подібної ". Це було марна залякування, так як за весь час свого Двадцятидев'ятирічна перебування в Сибіру Волконська якщо і піддавалася образам, то ніяк не з боку кримінальних каторжан, які ставилися до декабристів і до їх сімей з глибокою повагою. Набагато страшніше зречення від прав був короткий другий пункт передплати: "Діти, які приживуться в Сибіру, ​​надійдуть у казенні заводські селяни". Але у цих перших героїнь російської історії XIX ст. вистачило мужності знехтувати і цією загрозою, яка, втім, ніколи не була приведена у виконання. У Нерчинську Волконської була взята другий підписка, віддавати її в розпорядження коменданта Нерчинських заводів. Він не тільки визначав її зустрічі з чоловіком, але спостерігав за її особистим життям, прочитував всю її переписку, мав реєстр її майна і грошей, які видавав їй у міру потреби, але не понад спочатку 10 000 рублів асигнаціями на рік, потім цю суму урізали до 2000.

Барон Розен у своїх записках так характеризує Волконську: "Молода, струнка, більш високого, ніж середнього зросту, брюнетка з палаючими очима, з полусмуглим особою, з гордою ходою, вона отримала у нас прізвисько діва Гангу. Вона ніколи не виказувала смутку, була люб'язна з товаришами чоловіка, але горда й вимоглива з комендантом і начальником острогу ".

Волконська знайшла чоловіка в Благодатском руднику і оселилася поруч з ним, разом з своєю подругою, княгинею Катериною Трубецькой, в маленькій хатинці. Бадьоро і стійко виконували вони свій борг, полегшуючи доля не тільки чоловіків, а й інших в'язнів. До кінця 1827 декабристів перевели до Чити, де замість роботи в рудниках їх змушували чистити стайні, молоти зерно на ручних жорнах. У 1830 р. їх переселили на Петровський завод, де спеціально для них був збудований великий острог; там дозволили поселити і їхніх жінок. Камери були тісні і темні, без вікон; їх прорубали після довгих турбот, за особливим височайшим дозволом. Але Волконська була рада, що може жити там із чоловіком, у їх комірчині, яку вона прикрасила, ніж могла; вечорами збиралися, читали, сперечалися, слухали музику.

У 1837 р. Волконського перевели на поселення в село Урік, під Іркутськом, а в 1845 р. йому дозволили жити в самому Іркутську. Ця друга половина посилання була б набагато легше першої, якби не постійна тривога за дітей. З чотирьох, які народилися у неї в Сибіру, ​​залишилися в живих тільки син і дочка, і їхнє виховання наповнювало її життя.

Волконська померла від нажитої в Сибіру хвороби серця. Після неї залишилися записки, чудові за скромності, щирості і простоті. Коли син Волконського читав їх в рукописі Н.А. Некрасову, поет по кілька разів на вечір схоплювався і зі словами: "Досить, не можу", втік до каміна, сідав до нього, схопившись руками за голову, і плакав, як дитина. Ці сльози зумів він вкласти у свої знамениті, присвячені княгиня Трубецькой і Волконської поеми. Завдяки Некрасову пафос боргу та самовідданості, яким була сповнена життя Волконської та її подруг, назавжди закарбувався у свідомості російського суспільства. Недарма М.М. Раєвський, з усією суворістю людини військової дисципліни намагався утримати доньку від поїздки в Сибір, сказав перед смертю, вказуючи на її портрет: "Це найдивовижніша жінка, яку я знав".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія
11.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Єрмолова Марія Миколаївна
Ольга Миколаївна Романова
Архипова Ніна Миколаївна
Ургант Ніна Миколаївна
Голіцина Клара Миколаївна
Зінаїда Миколаївна Гіппіус
Смирнова Лідія Миколаївна
Матвєєва Новела Миколаївна
Ніна Миколаївна Берберова
© Усі права захищені
написати до нас